126 років тому, в останній день травня 1894 року, в місті Лева розпочалася експлуатація електричного трамвая із пасажирами. Львів став другим в Україні (після Києва) і четвертим в Австро-Угорщині містом (після Будапешту, Відня та Праги), де розпочав свою роботу міський електротранспорт.
Тролейбус міг з’явитися у Львові іще 110 років тому, але магістрат віддав перевагу трамваю, отож перший тролейбус в Західній Україні з’явився не у Львові, а у Чернівцях. Сталося це у 1939 році. «Фотографії Старого Львова» розповідають про історію виникнення основних видів міського електротранспорту та про їх появу в містах Західної України.
Батьки електричного трамвая
Винахідниками електричного трамвая вважається українець Федір Аполлонович Піроцький та німець Вернер фон Сіменс. Дослідження електрифікованого рейкового транспорту вони проводили практично одночасно: експерименти із електричною мотор-вагонною тягою Піроцький розпочав на Сестрорецькій залізниці у 1875 році, а Вернер фон Сіменс під час виставки 1879 року представив діючий макет електричної залізниці.
Що ж до власне трамвая – міського електричного рейкового транспорту, то експериментальний електричний трамвайний вагон Федір Піроцький побудував на основі двоповерхового вагону трамвая кінного у 1880 році в Санкт-Петербурзі. Для проведення експериментів було електрифіковано 85 метрів колій кінного трамвая. Постійний струм із рейок знімався колесами трамвая, які були ізольовані одне від одного і від кузова трамвая. Вагон приводився двигуном постійного струму через систему зубчастих передач. Публічні досліди із електричним трамваєм Федір Піроцький проводив наприкінці літа – на початку осені 1880 року. Про ці досліди писала не тільки російська, але і європейська преса. Загалом український дослідник не робив таємниці із свого винаходу – він активно спілкувався із одним із братів Сіменсів – Карлом, який тоді проживав у Санкт-Петербурзі і був представником компанії, яку створив його брат – Вернер фон Сіменс.
На жаль, власники кінного трамвая Санкт-Петербурга відмовилися впроваджувати електричну тягу – перший електричний трамвай в Російській імперії з’явився через 12 років після перших дослідів Піроцького у Києві. Першу трамвайну лінію спроектували і збудували інженери Аманд Струве (відомий містобудівник) і Василь Первенко.
Перша діюча система електричного трамвая в світі була спроектована і побудована у передмісті Берліна Вернером фон Сіменсом. Вона почала перевозити пасажирів 139 років тому – 16 травня 1881 року. Перша в світі лінія електричного трамвая була побудована у передмісті Берліна і сполучила Ліхтерфельд і Кадетський корпус. Трамвай Сіменса, як і трамвай Піроцького, мав нижнє струмознімання (тобто струмоприймачами виступали колеса, а струм подавався на рейки). Трамвайний вагон розвивав швидкість до 30 кілометрів на годину, він приводився електродвигуном потужністю в 5 кВт. За перші три місяці експериментальний трамвайний маршрут довжиною 2,5 кілометри перевіз 12 тисяч пасажирів.
Зауважимо, що Федір Піроцький та Вернер фон Сіменс – не єдині «батьки» електричного трамвая. Незалежно від них над створенням міського електричного транспорту працював також американець Лео Дафт. Досліди із електричним трамваєм він проводив у місті Балтиморі починаючи із 1883 року. Рух першого у США електричного трамвая у Балтиморі розпочався 10 серпня 1885 року. Лео Дафт був винахідником системи струмознімання від третьої рейки (подібна нині використовується у метрополітені): на контактну рейку подавалася напруга додатного потенціалу, а напруга від’ємного – на рейки. Ця система уже не потребувала наявності ізольованих коліс трамвайного вагона. Пізніше Лео Дафт побудував трамвайні лінії із верхнім струмозніманням – трамваї живилися від двопровідної мережі, як нині тролейбуси.
Трамвай із верхнім струмозніманням і живленням від одного контактного проводу із додатнім потенціалом і рейкової мережі впровадив американський інженер Шарль Ван Депуле. Уже до 1886 року в п’яти містах Північної Америки, в тому числі в Міннеаполісі, працювали трамваї системи Депуле із штанговим струмоприймачем (такий струмоприймач нині використовують тролейбуси, хоча в деяких містах, наприклад у Ризі, трамваї теж мають штангові струмознімачі). Система живлення, розроблена Шарлем Ван Депуле виявилася найбільш оптимальною, тому дуже швидко витіснила системи із нижнім струмозніманням (від ізольованих рейок і від третьої контактної рейки) – всі відкриті в Україні трамвайні системи мали верхнє струмознімання.
Народження тролейбуса
Інший вид міського електротранспорту – тролейбус, лише на один рік молодший від свого старшого брата трамвая. Його «батьком» теж є Вернер фон Сіменс. Прототипом тролейбуса вважається чотирьохколісний візок із електричним приводом, який вчений назвав «електромотом». Струм знімався із двопровідної контактної мережі за допомогою спеціального восьмиколісного контактного візка (Kontaktwagen), який котився по паралельним контактним дротам. Довжина експериментальної тролейбусної лінії складала усього 540 метрів, вона була збудована компанією братів Сіменсів «Siemens & Halske» в передмісті Берліна Галензее і працювала із 29 квітня по 13 червня 1882 року. «Електромот» був дуже недосконалим і ненадійним видом транспорту, тому, на відміну від трамвая, практичне впровадження тролейбуса почалось більш ніж через 20 років після винаходу.
Тролейбус у тому виді, який ми бачимо зраз створив Макс Шимман наприкінці 1900-х років. Тролейбус Шиммана використовував двопровідну контактну мережу, винайдену Лео Дафтом, і мав струмоприймачі у вигляді штанг – характерні «роги». Зауважимо, що удосконалив конструкцію штангових струмоприймачів американець Френк Спрейг.
В Україні перша тролейбусна лінія була відкрита у Києві 5 листопада 1935 року. Перший тролейбус в Західній Україні повіз пасажирів 1 лютого 1939 року в Чернівцях.
Львівський трамвай
Сьогодні Львів є єдиним містом Західної України, де курсують трамваї. Кінний трамвай з’явився у Львові 140 років тому, через 14 років почав роботу трамвай електричний. Про історію львівського трамвая написано багато, отож тут згадаємо лише основні віхи розвитку громадського транспорту Львова.
Вважається, що першим міжміським громадським транспортом у Львові стали поштові диліжанси – їх запустили в Австрійській імперії у 1770-80-х роках. Вони стали першим регулярним транспортом. Перший міський громадський транспорт у Львові з’явився іще у 1835 році – це були кінні омнібуси.
4 листопада 1861 року до Львова із Відня через Краків і Перемишль прибув перший пасажирський потяг, а уже через п’ять років відкрилося сполучення між Львовом і Чернівцями через Галич, Станіславів (Івано-Франківськ) і Коломию. Залізничний вокзал був збудований достатньо далеко від центру міста, отож його із центром сполучив маршрут кінного омнібуса. Інший маршрут омнібуса прямував від центру до горішнього Личакова і Винник.
Власне лінії першого (кінного) трамвая теж була споруджена в першу чергу для сполучення центра міста із залізничними вокзалами і станцією Підзамче. Залізничних вокзалів, до речі, в ті часи у Львові було два: перший належав Галицькій залізниці імені Карла Людвіга, яка обслуговувала напрямки на Перемишль – Краків та Броди, Тернопіль – Підволочиськ, а другий – Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці, яка прямувала на Станіславів, Чернівці та в Румунію. Важливою була також станція Підзамче в Жовківському передмісті.
Перші плани будівництва ліній кінного трамвая у Львові були озвучені іще в 1870 році. Проте питання кінного трамвая обговорювалося досить довго – до проведення конкурсу по вибору компанії-концесіонера приступили лише в 1878 році. Переможцем конкурсу стало Трієстинське трамвайне товариство (Societa Triestina Tramway). Концесійний договір був підписаний 1 лютого 1879 року, а уже 25 грудня 1879 року відбулася пробна поїздка кінки на частині лінії – від депо на площі Бема до площі Митної. Рух львівського кінного трамвая із пасажирами розпочався 3 травня 1880 року. Щоправда, спочатку кінний трамвай знову ж таки курсував тільки до казарм Фердинанда (в районі цирку), а не залізничного вокзалу – частина лінії іще не була готовою.
Наступного, 1881 року було введено в експлуатацію іще одну гілку кінного трамвая – на Підзамче. Ця лінія проходила по сучасній вулиці Богдана Хмельницького, вона перетинала в одному рівні залізничні колії. Кінцева зупинка була в районі перехрестя сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Волинської.
Треба зауважити, що кінний трамвай Львова був першим в Україні – перша лінія кінного трамвая в Одесі відкрилася на кілька місяців пізніше, а ніж у Львові – в липні 1880-року. Більше 14 років у Львові паралельно існували лінії кінного і електричного трамвая – остаточно кінний трамвай припинив своє існування 29 грудня 1908 року.
Наприкінці 1880-х років у Львові жваво обговорювався проект більш сучасного громадського транспорту – міської залізниці або парового трамвая. Мережу ліній парового трамвая планувало збудувати у Львові Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. Ця компанія експлуатувала не тільки магістральну залізницю Львів – Станіславів – Чернівці, але й локальну колію Львів-Клепарів – Жовква – Рава-Руська – Белжець, яку було введено в експлуатацію в 1887 році. Проект будівництва парового трамвая у Львові був поданий на розгляд міської влади Львова у 1888 році. Він передбачав поєднання між собою всіх вокзалів і залізничних станцій Львова – головного і Чернівецького вокзалів, станцій Підзамче та Клепарів. Також міська залізниця мала сягнути Личакова та Винник. Автором проекту був інженер Густав Гейєр. Загалом мережа парового трамвая у Львові мала мати 9 станцій і 13 пристанків.
Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці уже мало досвід реалізації подібних проектів – паровий трамвай (міська залізниця) з’явилася у Коломиї іще у 1886 році. Коломийський паровий трамвай був реалізований завдяки власнику нафтових розробок Станіславу Щепановському, керував будівництвом інженер Рудольф Матковський. Хоча основним вантажем, який перевозила залізниця, була нафта, завдяки тому, що колії були прокладені безпосередньо по міським вулицям Коломиї, ця залізниця відігравала роль міського і приміського транспорту. Вона проіснувала більше 80 років – Коломийський паровий трамвай припинив своє існування у 1967 році.
Проект парового трамвая для Львова, яке розробило Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці не був підтриманий урядом Австро-Угорщини, а через рік, у 1889 році, саме Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці було націоналізоване урядами Австро-Угорщини та Румунії.
Ще раз про будівництво парового трамвая у Львові говорили у 1891-92 роках. Тоді ідею будівництва парового трамвая висував Іпотечний акціонерний банк Львова.
Що ж до електричного трамвая, то про перспективність саме цього виду громадського транспорту для Львова почали говорити у 1891 році. В грудні 1891 року магістрат Львова направив у відрядження в Європу головного архітектора Львова Юліуша Гохбергера та вченого-електротехніка Романа Дзеслевського. Метою цього відрядження було вивчення досвіду будівництва та експлуатації ліній електричного трамвая. За результатами цього відрядження Гохбергер і Дзеслевський опублікували у вигляді книжки науковий звіт, в якому обґрунтували доцільність і ефективність будівництва ліній електричного трамвая у Львові.
У червні 1893 року розпочалися перемовини із компаніями щодо будівництва у Львові електростанції, трамвайного депо та власне трамвайної інфраструктури і постачання рухомого складу. На початках фаворитом була компанія «AEG» (Allgemeine Elektrizitäts-Gesellschaft, «Загальне товариство електрики), але міська влада схилилася до пропозиції компанії «Siemens & Halske». Власне із компанією братів Сіменсів і було укладено угоду про будівництво трамвая у Львові наприкінці липня 1893 року.
Власне будівництво трамвайної мережі у Львові розпочалося в середині серпня 1893 року – тоді трамвайну колію почали укладати на вокзальній алеї (нині вулиця Чернівецька). Перша колія електричного трамвая тоді пролягала там, де зараз проїзна частина, на місці сучасної лінії електричного трамвая пролягали рейки кінного трамвая. Будівництво трамвайного депо і електростанції на Вульці (перехрестя сучасних вулиць Сахарова, Вітовського і Героїв Майдану) стартувало у вересні 1893 року. Проект будівель розробив львівський архітектор Альфред Каменобродський. У жовтні того ж року трамвайні колії прокладали по вулицям Лєона Сапєги (нині – Бандери), Коперника та Словацького. Взимку роботи із укладання колій припинилися, але розпочалися знову в березні 1894 року.
Трамвайні вагони прибули до Львова із Відня потягом 27 квітня 1894 року. Випробовування вагонів на лінії розпочалося 12 травня 1894 року, а уже 31 травня електричний трамвай почав перевозити пасажирів на лінії від головного вокзалу до Стрийського парку. Перші вагони електричного трамвая Львова були невеликими – розміром із сучасну «маршрутку». У трамваї сидячи міг їхати 21 пасажир, іще 11 могли їхати стоячи. 5 червня 1894 року електричний трамвай Львова доставив на Виставку Крайову, яка відбувалася у Стрийському парку самого імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа.
Уже до кінця 1894 року у Львові з’явився іще один трамвайний маршрут – він зв’язав між собою залізничний вокзал і горішній Личаків. Будівництво нової трамвайної лінії через площу Ринок по вулицям Руській, Підвальній та Личаківській розпочалося у серпні 1894 року. Трамвайна лінія по вулиці Личаківській мала відгалуження до Личаківського цвинтаря. Регулярний рух трамваїв на Личаків розпочався 30 листопада 1894 року.
Буквально через рік після пуску електричного трамвая у Львові припинив свою роботу кінний омнібус – його маршрути практично співпадали із лініями електричного трамвая. Омнібус не витримав конкуренції із електричним трамваєм, отож власник підприємства Уманський продав коней «Трієнстинському трамвайному товариству», яке експлуатувало лінії кінного трамвая.
Буковинський трамвай
Зараз Львів є єдиним містом Західної України, де є трамвай. Проте до 1967 року трамваї також курсували у Чернівцях. Обласний центр Буковини потрапив до складу Австрійської імперії у 1774 року. Із 1786 року Чернівці стали центром Буковинської округи, яка входила до складу Галичини і Володимерії. З 1849 року місто отримало статус столиці автономного краю Буковини, отож, в певному плані, було суперником Львова.
Перший проект трамвая в Чернівцях датується 1882 роком. Він був розроблений інженером Фрідріхом Шмідтом. З огляду на складний рельєф Чернівців, а особливо – узвозу між вокзалом на березі Пруту і центром міста, Шмід запропонував збудувати лінію трамвая із канатним приводом по типу фунікулера – канатний трамвай і нині курсує вулицями американського міста Сан-Франциско. Привідна станція канатного трамвая мала розміститися на Фонтанній площі (сучасне перехрестя вулиць перехрестя вулиць Головної, Сагайдачного, Богдана Хмельницького і Гагаріна), де мала розташовуватися привідна станція із паровим приводом. Замкнутий привідний канат мав рухатися всередині жолоба між рейками, поїзд із трьох вагонів спеціальним гаком мав чіплятися за цей канат. Проект був надзвичайно прогресивним на той час, оскільки в містах Європи в основному існували трамваї на кінній тязі. На жаль, реалізувати його не вдалося.
Другий трамвайний проект для Чернівців був розроблений тим же Фрідріхом Шмідтом. Він передбачав використання парової тяги. Для того, щоб трамваї могли підніматися крутим узвозом від вокзалу до центру, передбачалася третя – зубчаста рейка. Із цією рейкою мала входити в зачеплення спеціальна привідна шестерня. Зараз лінія зубчастого трамвая (маршрут № 60) існує у Будапешті. В Чернівцях же такий вид транспорту впровадити не вдалося.
Проект кінного трамвая в Чернівцях датується 1889 роком. Його розробив Карл Фукберг. Кіннний трамвай мав курсувати в верхній частині міста – від вокзалу «Фольксгартен» (нині – Чернівці-Південна) до ринкової площі. Дозвіл на будівництво був отриманий, але Фуксберг не зміг залучити кошти під проект.
Що ж до трамвая електричного, то перший проект електричного трамвая для Чернівців був розроблений іще у 1891 році (коли у Львові ця тема тільки обговорювалася). Його автором був Хуго фон Вебенау. Лінія електричного трамвая мала з’єднати вокзал із центром міста.
Магістрат Чернівців роботу над проектуванням і будівництвом електричного трамвая розпочав у 1892 році. У 1893 році Георг Рапф уже представив ескізний проект трамвайної лінії та електростанції. Основна трамвайна лінія мала з’єднати два вокзали Чернівців. Крім неї планувалися іще й відгалуження.
У практичну фазу реалізація проекту електричного трамвая в Чернівцях перейшла у 1895 році, коли було підписано угоду із компанією «Шуккерт і Ко». Будівництво електростанції чернівецького трамвая стартувало 10 серпня 1895 року. Уже 12 лютого 1896 року вона дала перший струм. Будівництво власне трамвайної інфраструктури розпочалося влітку 1896 року.
Перші трамвайні вагони прибули в Чернівці у січня 1897 року. Залізницею вони прибули на станцію Фольксгартен, звідтам їх транспортували у трамвайне депо на спеціальних санях, у які були запряжені воли. Того ж місяця розпочали підготовку майбутніх водіїв і кондукторів трамвая.
Роботи із будівництва трамвайної лінії та депо в Чернівцях завершилися 15 травня 1897 року. Із 26 травня 1897 року розпочалися пробні поїздки трамваїв по лінії. Відкриття руху трамваїв у Чернівцях затримувалося – із Відня мала прибути спеціальна комісія для огляду інфраструктури і видачі дозволу на експлуатацію. Ця комісія прибула лише у самому кінці червня 1897 року. Врешті-решт 18 липня 1897 року в Чернівцях розпочався регулярний трамвайний рух із пасажирами.
Електричний трамвай у Чернівцях пропрацював трохи менше 70 років – навесні 1967 року трамвайна лінія була замінена тролейбусною.
Нереалізовані проекти електричного трамвая
Що ж до інших міст Галичини, то електричний трамвай там був лише у планах – він міг з’явитися у Станіславові (Івано-Франківську) та Дрогобичі. Проекти будівництва електричного трамвая у цих містах датуються періодом між 1900 і 1914 роками.
Історія нереалізованого проекту Станіславівського електричного трамвая розпочинається у вересні 1907 року. Тоді місцева газета «Kurjer Stanisławowski» повідомила, що Міністерство залізниць Австро-Угорщини видало дозвіл на початок робіт із будівництва електричного трамвая в Станіславові адвокату Вестрайху зі Льввоа та інженеру Каролю Петриковському.
У 1908 році Станіславівський магістрат оголосив про початок підготовчих робіт до спорудження ліній електричного трамвая і затвердив схему його ліній. Трамвайні лінії розпочиналися біля залізничного вокзалу. Кінцева зупинка однієї із них мала бути біля сучасного парку Військових Ветеранів, а другої – біля міського парку і тюрми «Діброва».
Планувалося, що будівництвом електростанції, трамвайного депо і колій, а також постачанням трамвайних вагонів буде займатися компанія «Siemens & Halske», яка будувала перші трамвайні лінії у Львові. Але уже у 1909 році Станіславівський магістрат відмовився від будівництва трамвайної лінії – вартість будівництва була завеликою для міста, а імперський уряд виділяти кошти Станіславову не поспішав.
Що ж до Дрогобича, який нині є райцентром Львівської області, хоча після Другої світової деякий час був центром області, то це місто отримало дозвіл на проектування і будівництво ліній електричного трамвая 30 жовтня 1907 року. Уже наступного 1908 року був розроблений проект трамвайної лінії, який мала впроваджувати в життя знову ж таки компанія «Siemens&Halskie». Проте до практичної реалізації проект не дійшов.
У 1913 році з’являється другий проект електричного трамвая в Дрогобичі, який мала реалізувати компанія «Уніон» із Відня. Трамвайна лінія мала починатися біля Дрогобицького залізничного вокзалу і пройти до Борислава і Трускавця. Загалом на лінії мало бути 11 трамвайних зупинок. Реалізації проекту завадив початок Першої Світової війни.
Третій нереалізований проект електричного трамвая на Галичині датується 1965 роком. Лінія електричного трамвая мала з’явитися в місті Бурштині Івано-Франківської області і зв’язати місто із Бурштинською ДРЕС. Довжина одноколійної лінії із роз’їздами мала становити біля 8 кілометрів. Трамвайна лінія мала пролягти вздовж автомобільної дороги. На лінії мали працювати трамваї 2М, які планувалося отримати із Чернівців, де трамвайний рух мали припинити. У Бурштині навіть приступили до прокладки колій – трамвайний рух мав бути запущений у 1966 році. Але із незрозумілих причин від будівництва трамвая відмовилися.
Що ж до Волині, то нинішні обласні центри – Луцьк та Рівне не дивлячись на поважний вік були лише повітовими містечками Волинської губернії із центром в Житомирі. Хоча в губернському центрі Житомирі електричний трамвай почав перевозити пасажирів іще в 1899 році, про будь-які плани будівництва трамвая в повітових містах мова навіть не йшла.
Поява тролейбуса у містах Західної України
Львів міг стати першим містом не тільки Західної, але і усієї України, де міг появитися тролейбус. Перший проект будівництва тролейбусних ліній датується квітнем 1909 року. Його автором був Йозеф Томицький – перший директор Львівського електричного трамвая. Перші тролейбусні лінії Львова пропонувалося збудувати на Високий Замок та до Стрийської рогачки по вулицям Кадетській (нині – Героїв Майдану) та Стрийській. Презентуючи проект тролейбусних ліній, Йозеф Томицький зазначив, що «безрейковий електричний омнібус» (саме так тоді називали тролейбус) має низку переваг над трамваєм, ці переваги найбільш відчутні на лініях із значним ухилом. Керівник львівського трамвая зазначав, що у тому випадку, якщо магістрат Львова дасть «добро» на будівництво тролейбусних ліній, то вони будуть збудовані у короткі терміни – до липня 1909 року.
На жаль, магістрат Львова не підтримав проект будівництва в місті тролейбусних ліній – у кінці травня 1909 року було прийнято рішення про будівництво на Високий Замок трамвайної лінії. Будівництво цієї трамвайної лінії було завершене на початку серпня 1910 року.
До ідеї будівництва у Львові тролейбусних ліній поверталися кілька раз – вперше на початку 1920-х років, а вдруге – напередодні Другої світової війни. Перша тролейбусна лінія на території тогочасної Польщі з’явилася у 1930 році в Познані.
Першим містом України, де почали працювати тролейбуси, став Київ. Першу тролейбусну лінію було здано в експлуатацію із пасажирами 5 листопада 1935 року. На лінію вийшли тролейбуси моделі ЛК, названі так на честь Лазаря Кагановича. Друга тролейбусна система (перша на Західній Україні) була відкрита у Чернівцях, які, як і уся Буковина, на той час входили до складу Румунії.
Рішення про будівництво у Чернівцях першої тролейбусної лінії було прийнято у 1937 році. На той час у місті уже курсували рейсові автобуси. Власне автобусний маршрут № 4 від палацу Буковинських митрополитів до цвинтаря на Горечі було прийнято замінити на тролейбусний. У жовтні 1937 року на території трамвайного депо почали будувати оглядові бокси для тролейбусів. Проектування тролейбусної інфраструктури здійснювали румунські та німецькі інженери. Керував проектуванням інженер Ілля Сава. Будівництво тролейбусної лінії здійснювалося у 1938 році. Для економії в якості опор використали зношені трамвайні рейки. Роботи із створення тролейбусної інфраструктури в Чернівцях було в основному завершено восени 1938 року.
Чотири тролейбуси для обслуговування першої тролейбусної лінії на Буковині були замовлені в Німеччині. Їх виготовила компанія MAN на заводі в Аугсбурзі. Ці машини 17 – 19 листопада 1938 року демонструвалися на міжнародній виставці у Дюссельдорфі. 11-14 січня 1939 року тролейбуси прибули до Чернівців, а 1 лютого 1939 року розпочався регулярний рух тролейбусів на маршруті із пасажирами.
Тролейбусна мережа Львова стала другою в Західній Україні і дев’ятою на території всієї нашої держави. Проектування тролейбусної мережі розпочалося іще у 1947 році під час розробки першого радянського генерального плану Львова. Планувалося, що в першу чергу в місті побудують дві тролейбусні лінії: від площі Міцкевича до головного вокзалу і по вулицям Академічній і Стрийській до майбутнього Львівського автобусного заводу. Проектування тролейбусної мережі здійснювалося проектною конторою «Укркомунпроект» із Харкова. Проект передбачав демонтаж трамвайних колій, які проходили по центральному проспекту і розворотного кільця трамвая навколо «острівка», де зараз стоїть пам’ятник Шевченку.
Остаточне рішення, щодо будівництва у Львові тролейбусної лінії приймається в квітні-травні 1952 року на рівні Ради Міністрів УРСР. Вартість будівництва першої черги тролейбусних ліній довжиною в 10,5 км. оцінювалася у 7,2 млн. рублів. Планувалося, що перший тролейбусний маршрут Львова – від площі Міцкевича до вокзалу почне працювати уже 7 листопада 1952 року.
Набір на курси водіїв тролейбуса було оголошено на початку червня 1952 року. Кваліфікацію на курсах у Києві отримали львівські водії трамвая та шофери автомобілів із стажем понад 3 роки. У Києві підготовку проходили також слюсарі та електрики по ремонту тролейбусів.
Будівництво тролейбусної лінії розпочалося в середині червня 1952 року. Тимчасове тролейбусне депо із оглядовими боксами звели на території трамвайного депо № 1 на вулиці Городоцькій. Монтаж контактної мережі тролейбуса у Львові був завершений іще 5 жовтня 1952 року. Все було готове до запуску нового електротранспорту, проте не було самих тролейбусів. Справа в тому, що Завод імені Урицького, де замовили тролейбуси для Львова, не зміг вчасно виконати замовлення – перші тролейбуси прибули до міста тільки 8 листопада 1952 року, тобто через день після запланованої дати пуску маршруту. Одразу після прибуття тролейбусів, 9 листопада розпочалася обкатка тролейбусної лінії.
Тролейбусний рух із пасажирами розпочався у Львові 27 листопада 1952 року. На той час у тролейбусному депо було 5 тролейбусів моделі МТБ-82Д. Історія зберегла прізвища водіїв, які розпочинали роботу першої тролейбусної лінії Львова – І.Р. Троян, Н.С. Мистюк, Б.І. Пурський, А.В. Дубенкова. Тролейбусний рух відкривала машина із деповським №4 за кермом якої був Іван Романович Троян.
Вся мандрівка на тролейбусів від пам’ятника Міцкевичу до головного вокзалу займала 20 хвилин. За перший тиждень після запуску першого маршруту тролейбуси Львова перевезли понад 60 тисяч пасажирів. Вартість квитка у тролейбусі становила 40 копійок.
Тролейбусна мережа Львова розвивалася дуже швидкими темпами. У 1955 році довжина тролейбусної мережі міста складала уже 27,6 кілометрів. У 1956-60 роках було збудовано іще 10,4 кілометри тролейбусних ліній. Спорудження спеціалізованого тролейбусного депо розпочали у 1960 році, у 1964 році воно було введено в експлуатацію. На той час тролейбусне депо було розраховане на обслуговування і ремонт 100 тролейбусів.
Третім містом Західної України із тролейбусним рухом в 1960-х роках міг стати Дрогобич. Цей райцентр Львівської області після Другої Світової війни деякий час був обласним центром. Проект будівництва тролейбусної мережі у Дрогобичі і міжміської лінії Дрогобич – Стебник – Трускавець з’являється у 1963 році. Будівництво тролейбусної інфраструктури планували завершити до 1969 року, але із невідомих причин будівництво так і не розпочалося. Вдруге до ідеї будівництва тролейбуса в межах Дрогобицької агломерації повернулися у 2007-9 роках. Планувалося, що тролейбусна лінія поєднає Трускавець, Східницю, Борислав і Дрогобич. Влада Дрогобича повідомляла, що навіть знайшла інвесторів для такого будівництва, але проект так і не зрушив із мертвої точки.
Отож, третім містом Західної України, де розпочався тролейбусний рух, став обласний центр Волині – древнє місто Луцьк. Ідея будівництва тролейбусної мережі у Луцьку датується 1965 роком. Уже 1 березня 1966 року Луцька міська рада схвалює техніко-економічне обґрунтування будівництва першої черги тролейбусних ліній і затверджує схему перших маршрутів. Будівництво депо та іншої тролейбусної інфраструктури у Луцьку розпочинається у 1968 році. У 1970 році місто отримує від Київського заводу електротранспорту перших 15 тролейбусів моделі «Київ-6».
Будівництво контактних мереж луцького тролейбуса завершилося 15 березня 1972 року, а 24 березня розпочалася обкатка ліній. В 10 годині ранку 8 квітня 1972 року розпочався рух тролейбусів Луцька із пасажирами. Перший лінійний тролейбус вів водій І.В. Бондар.
На той момент довжина тролейбусної лінії у Луцьку становила 13,5 кілометрів, на маршруті працювало 12 – 15 тролейбусів. На момент запуску тролейбусного руху тролейбусне депо іще не було до кінця добудоване. Введення в експлуатацію першої черги тролейбусного депо Луцька датується 1974 роком.
Із 1973 року Луцьк починає отримувати чеські тролейбуси «Škoda 9Tr»: спочатку вживані із Чернівців, потім нові із заводу. Рухомий склад обласного центру Волині уніфіковували із Львовом і Чернівцями – саме у Львові уже споруджувався Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод, який мав стати базою для ремонту чеського електротранспорту. З невідомих причин із 1978 року до Луцька почали постачатися радянські тролейбуси ЗіУ-682, які виготовлялися на Заводі імені Урицького в місті Енгельсі.
Четвертим містом Західної України, де почав працювати тролейбус, стало Рівне. Рішення про запуск у місті електротранспорту приймається на початку 1970-х років. Офіційною датою заснування рівненського підприємства електротранспорту – Рівненського тролейбусного управління є 15 жовтня 1974 року. Тоді Міністерство комунального господарства УРСР видало наказ про створення підприємства. Власне тролейбусний рух у Рівному був відкритий 24 грудня 1974 року. Тролейбусний рух тут розпочинають чеські тролейбуси «Škoda 9Tr». Цікаво, що найперший такий тролейбус зберігся досі.
Через рік і один день після Рівного тролейбусний рух було відкрито у Тернополі. Цей обласний центр став п’ятим містом Західної України із тролейбусним рухом. Перший тролейбус вулицями Тернополя рушив 25 грудня 1975 року. Тролейбусні маршрути тут, знову ж таки, обслуговуються чеськими тролейбусами «Škoda 9Tr». Таке рішення було пов’язано із тим, що у Львові в цей завершувалося будівництво Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу, що спеціалізувався на ремонті чеських трамваїв та тролейбусів.
Шостим містом Західної України, де міг би початися тролейбусний рух, мав стати Ужгород. Плани будівництва тролейбусних ліній в найменшому за кількістю населення обласному центрі України датуються 1976 роком. В обласному центрі Закарпаття планувалося збудувати тролейбусне депо на 100 машино-місць. Перші тролейбусні лінії мали сполучити промислову зону на південному сході міста із новими мікрорайонами і нові мікрорайони на заході Ужгорода.
Проте уже під час проектування тролейбусної мережі в Ужгороді виникла низка проблем, зокрема – тролейбусні лінії мали перетинати електрифіковану залізницю. Це потребувало спорудження шляхопроводів. Тому будівництво тролейбусних ліній було визнано економічно недоцільним, отож громадський транспорт Ужгорода досі представлений лише автобусами. Це єдиний обласний центр України, де немає електротранспорту.
Отож, шостим містом Західної України, де відкрито тролейбусний рух, став Івано-Франківськ. Тролейбусний рух тут відкрився в останній день 1983 року. Перший тролейбусний маршрут сполучав вулицю Хіміків із головним вокзалом. Тролейбусне депо було споруджене на околиці міста на вулиці, яка отримала відповідно назву Тролейбусна. Довжина першого тролейбусного маршруту Івано-Франківська складала 10,5 кілометрів.
Як не дивно, тролейбусний рух в Івано-Франківську відкривали не чеські тролейбуси, як у більшості міст Західної України, а радянські машини ЗіУ-682, які із 1978 року постачалися у Луцьк. Керівництво Івано-Франківського тролейбусного управління на чолі із Леонідом Яловцем і головним інженером Василем Бойчуком було незадоволено таким вибором рухомого складу, отож було досягнуто домовленостей про те, що перші 15 івано-франківських тролейбусів ЗіУ-682 будуть передані в Полтаву та Севастополь, натомість із Луганська місто отримає найбільш сучасні на той момент тролейбуси «Škoda 14Tr» – машини цієї моделі уже працювали в середині 1980-х років у Львові. Далі тролейбуси «Škoda 14Tr» надходили в Івано-Франківськ із заводу.
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
