Едвард Красінський, або синя стрічка від Луцька до Варшави

0
85
Едвард Красінський, або синя стрічка від Луцька до Варшави
Едвард Красінський, або синя стрічка від Луцька до Варшави

Мені було сім, коли в Луцьку відбувалася перша і єдина виставка художника, скульптора, автора інсталяцій Едварда Красінського. Перша і єдина не лише в Луцьку, але й в Україні. У далекому 1995-му, після довгих років відсутності, художник вирішив відсвяткувати своє 70-ліття виставкою в місті, в якому народився.

Синя стрічка, ширина 19 мм, довжина невідома

Едвард Красінський – всесвітньовідомий польський художник-неоавангардист народився у тоді ще польському Луцьку 3 березня 1925 року. Інформації про дитинство художника у доступних джерелах немає. Ані його спогадів про луцький період, ані жодних згадок біографів про переїзд майбутнього художника до Польщі. Відомо лише, що з Луцька він виїхав на навчання до Кракова, де під час війни був учнем Школи прикладного мистецтва, а після війни – студентом Краківської академії мистецтв. Красінський, разом із Веславом Боровським, Маріушем Тхоркем, Генриком Стажевським та Анкою Пташковською був одним із засновників галереї Фоксал у Варшаві – місця, де перетaиналися найважливіші постаті мистецького середовища 60-70-х років та осередку альтернативного мистецтва.

Едварда Красінського називають «аніматором синьої смуги», адже після довгих років експериментів із матерією та формою, він таки знайшов її – синю стрічку на висоті 130 см над землею, яка й зробила художника знаменитим. Кажуть, що хтось колись жартома подарував Красінському моток синьої стрічки, а той знайшов у цьому подарункові свою ідеальну концепцію. Від того часу художник почав панувати над простором, вимірюючи його за допомогою синьої стрічки, а разом із тим – заперечуючи реальність, адже Красінський почав обклеювати все, що бачив – стіни, предмети і навіть людей. «Стрічка – це випадковість, – казав художник, – але я очікував цієї випадковості».

Едвард Красінський. K1
Едвард Красінський. K1

У 1995 році синя стрічка примандрувала до рідного міста художника у вигляді виставки «Нарешті в Луцьку».  Не збереглося практично ніяких відомостей про цю виставку, у рідному місті про Красінського знає обмежене коло людей, переважно в якийсь спосіб дотичних до мистецтва, а поодинокі матеріали, що час від часу з’являються в локальних ЗМІ, є фактично переписуванням відомих фактів та польськомовних джерел: народився в Луцьку, навчався в Кракові тощо. Таке враження, що в його луцькій реальності виставки взагалі не було, як і самого Красінського. Невже не лишилося жодних доказів, свідків, спогадів? Невже така подія не викликала резонансу в моєму рідному місті, яке, знаю точно з власного досвіду, зовсім не звикло до такого мистецтва?

Так почалася моя пригода із пошуками слідів Красінського в Луцьку. Передусім почала шукати людей, що пам’ятали візит художника до рідного міста. І знайшла. Хто б міг подумати, що на мій запит у звичайній луцькій групі у Фейсбуці відреагує стільки людей, які ще й досі пам’ятають той березневий день! «Синя стрічка» – кожен із відвідувачів виставки повторює цю магічну комбінацію, «ця дивовижна синя стрічка». І це не просто слова: це емоція, яка, з одного боку, тримає цей світ, не даючи йому втекти, а з іншого – підкреслює всю його абсурдність, пересуваючи штучні сині межі на висоту 130 см. «З’вляється вона на всьому і всюди з нею дістаю. Не знаю, чи це мистецтво, але це точно Scotch blue, ширина 19 мм, довжина невідома», – каже художник.

Приготування до повернення додому

Друг художника, колишній директор Центру сучасного мистецтва у Варшаві Стефан Шидловський згадує, що за три роки до свого ювілею Едвард Красінський почав усе частіше говорити про свою мрію організувати власну виставку в родинному місті. Мрії почали поволі набирати форми. Товариш Красінського, відомий фотограф Тадеуш Рольке поїхав до Луцька, аби домовитися з місцевою владою та пошукати місце, яке б пасувало для цієї події. Друзі художника згадують, що ідею було сприйнято з ентузіазмом, а для виставки обрано приміщення Художнього музею, який знаходився в Луцькому замку. Почалися приготування.

Їх описує товариш художника, польський репортажист  Лешек Талько: «Автобус туристичної агенції “Калинка” вже чекає під майстернею Едварда Красінського – Едзя. До багажного відділення складається виставка – три величезні пакунки. До того – реквізити на виставку: пачки соків, вина, солоні палички, крекери. Поїде родина: донька Пауліна, колишня дружина Анка Пташковська (приїхала з Парижу, де має свою галерею), а також знайомі пана Едзя».

Едвард Красінський. L
Едвард Красінський. L

Виставка в Луцьку відбулася 3 березня. Але Едвард Красінський побачив інший Луцьк. Після розлуки тривалістю півстоліття мало що нагадувало йому те рідне місто, в якому народився. «[Виставка] мала бути поверненням в дитинство. Десь там на луцьких пагорбах може ще стоїть будинок, в якому народився Красінський. Луцьк змінився, з’явилися нові пагорби, зникли старі. На місці, де Едзьо пам’ятав річку, є вулиця. Після війни річку було засипано. Старі будинки, пересипані коробками багатоповерхівок. І з тих старих, і з тих нових лущиться фарба. Всюди синь. Сині обрамлення вікон, дверей, дахів. Усюди сині стрічки. Але не на висоті 130 см. Здалеку видно башти середньовічного луцького замку Любарта. Замок теж виглядає інакше, ніж перед війною. Едзьо розчарований». Але ентузіазм повертається до художника, коли бачить натовп відвідувачів, що чекають на його приїзд під брамою замку Любарта.

«Всі довго чекали на приїзд Професора (так називали лучани Едварда Красінського. – Ю.Л.) Нарешті, відчиняються двері, заходимо, а там… білі стіни. А де ж картини?» – згадує відвідувачка. Всюди була тільки синя стрічка, а над головами глядачів, на стелі висіла головна робота майстра – знову ж таки – синя стрічка, наклеєна на білі пластини. Пізніше Красінський пояснив здивованій і зачарованій водночас публіці, в чому сенс його концепції. Розповідав, що довгий час лежав у шпиталі, споглядаючи депресивну білу стелю. Коли вийшов з нього, вирішив урізноманітнити те, що бачив, додавши до шпитальної реальності синю стрічку.

Згадують виставку «Нарешті в Луцьку» й місцеві митці. Так, Наталя Кумановська, художниця, дружина покійного художника Миколи Кумановського розповідає про свої враження: «Я також була на цій виставці. Художня школа, учні Банаха (Степан Банах – живописець, фотограф, колишній завуч Луцької дитячої художньої школи. – Ю.Л.) пішли на відкриття. Враження несамовиті тоді були. Синя лінія…»

Яким же було моє здивування, коли одним із перших на моє прохання поділитися спогадами про Красінського в Луцьку відгукнувся директор поліграфічної фірми, що забезпечувала виставку синім скотчем. Він пише: «…синя стрічка на стіні… хто пам’ятає – це була квінтесенція і весь цимус… Зберігав в архіві пару плакатів і буклетів, теж виготовлених вручну – тоді не у всіх і компи були». Яка неймовірна знахідка! Виявляється, Красінський таки досяг свого: простягнув синю стрічку далеко поза мистецькі кола, змішуючи дві абсолютно різні реальності, не лишаючи байдужими людей, далеких від мистецтва. Бо чи є синя стрічка мистецтвом? Хто зна, це просто стрічка: «Scotch blue, ширина 19 мм, довжина невідома».

«Виставка була цікава. Але найцікавіше було після виставки» – згадують далі глядачі, сміючись, і знічено замовкають. Допитатись, що ж там відбувалося після вернісажу, неможливо. Лєшек Талько, який був тоді в Луцьку, так описує закінчення події: «Директор від культури запрошує на прийом. Місцевий дискогурт із модернізованим фольклором затягує “Скажи мнє правду, атаман”. Українці дискутують про теорію мистецтва. Стрічка робить об’ємним те, на чому наклеєна: чи то старий мур, чи то унітаз, – пояснює їм Стефан (йдеться про Шидловського. – Ю.Л.). Гурт і гості за сусіднім столом затягують “Бєлиє рози”». Луцькі 90-ті не могли бути іншими, навіть коли йдеться про неоавангард.

Забуття?

Так закінчується святкування повернення чи то спроби повернення додому Едварда Красінського. Це буде його останній візит до Луцька. Пізніше художник подарує виставку луцькому Художньому музею, який її так ніколи більше й не експонуватиме, а самі роботи безслідно зникнуть десь у підвалах музейних фондів. Багато років по тому я поїду дивитися на роботи Красінського до Центру Помпіду в Парижі, навіть не здогадуючись, що він був так близько, в моєму рідному місті. Ще пізніше я таки напишу до музею із питанням про долю робіт, але так ніколи і не отримаю відповіді.

Думаю, що Красінського в Луцьку не зрозуміли. Його швидко забули, хоч і досі пам’ятають синю стрічку на стелі Художнього музею. Лучани не знають в якому саме будинку народився Едвард Красінський, його іменем не назвали вулиці, про нього не навчають у школі. Його мистецтво було іншим, воно не вписувалося в загальноприйняті канони, воно вимагало мислення, знання контексту, заглиблення в себе, але пересічний глядач українського провінційного міста не був готовий до такої відповідальної співучасті в підкоренні простору. Принаймні не кожен. Думаю, Красінський випередив час щонайменше років на 20. Чи була б реакція на його виставку іншою сьогодні? Чи набула б ця подія потрібного розголосу? Чи пам’ятали б Красінського в Луцьку і писали б про нього як про відомого лучанина? Можливо, але ми цього ніколи не дізнаємося, адже геніальний маестро «синьої стрічки» помер у Варшаві в 2004 році, а «Нарешті в Луцьку» стала першою і єдиною виставкою майстра в Україні.

Юлія ЛАЩУК

Джерело: Хроніки Любарта

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.