“Ви таки зуміли зберегтись. У цьому Ваша сила”, – такими словами Василь Стус зустрів групу колядників на засніжених вулицях Львова у 1972 р. Найкраща інтелігенція зібралася того року, щоб вшанувати українські традиції, щоб своїми співами прославити народження дитятка Божого, щоб підтримати одне одного у важкій боротьбі з “червоною чумою”… Через декілька днів їх було покарано, вони поплатилися своєю волею. Здавалось, що українська коляда вже ніколи не буде лунати на вулицях, проте 1989 р. у Львові знову зібралися представники інтелігенції, котрі заколядували на повний голос…
Ініціатором проведення вертепу у Львові стала дисидентка Олена Антонів. У її домі (вул. Спокійна, 13) проводилися не тільки репетиції Різдвяної коляди, тут знаходили тимчасовий притулок люди, котрі поверталися з ув’язнення.
Під час вертепів організатори намагалися не привертати до себе значної уваги з відомих причин, тому прогулювалися містом пізно вночі, відвідуючи, в основному, своїх же побратимів. Колядники, таким способом, намагалися показати свою українську ідентичність та шану своїм рідним традиціям. Крім того, вони зуміли заколядувати 250 рублів. Ці гроші вони планували скерувати на допомогу тодішнім політв’язням.
Проте, радянські спецслужби не забарилися. Протягом 12-14 січня у всіх учасників коляди були проведені обшуки, а декого з них навіть ув’язнено: “за виготовлення, розповсюдження, зберіганнія літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи”.
Насправді рух дисидентів, який щоразу ставав сильнішим, псував імідж держави, яка якраз готувалася до святкування 50-тої річниці створення СРСР. Тому спецслужби були особливо пильні, вистежуючи кожного, хто б міг напередодні святкування хоч якось зіпсувати репутацію наддержави. Імперська влада, також, намагалася демонстративно показати, що буде карати всіх, хто якимось чином не підкорятиметься ідеалам радянської пропаганди, за якою релігія не вписувалася в систему державотворення.
В Радянському Союзі навмисно проводилось нівелювання такого поняття як релігія. Табу накладалося на святкування всіх церковних празників, наприклад, на Різдво всі мали обов’язково працювати. Замість звичних колядок складали інші, на комуністичний лад:
“ Добрий вечір тобі, вільний пролетарю!
Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!”
Ідеально витиснена ідеологема не допомогла встояти ще недавно могутній імперії, в середині 1980-р. стало відчутно, що СРСР доживає свої останні дні. Користаючиси цим, у січні 1989 р. на вулиці Львова знову вийшли колядники, проте, цього разу їх було набагато більше.
Якщо уважно переглянути фотографії коляди 1972 р. та коляди 1989 р., то чітко можна відчути атмосферу, яка тоді панувала. Якщо у першому випадку пронизує щирість та відвага, то в другому – спокій та впевненість.
Наталія ДАНИЛІВ
Список використаної літератури:
- Григор’єва О. Червоні колядки. Як СРСР міняв Ісуса на Леніна. [Електронний ресурс] / Історична правда // Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/01/5/106843/
- Гриців М. Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972 р. [Електронний ресурс] / Історична правда // Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/12/13866/
- Голубєв О. Ім’я Бога має бути забуте на всій території СРСР. [Електронний ресурс] / Credo // Режим доступу: http://www.credo-ua.org/2013/05/83058
- Інформаційний ресурс Центр міської історії Центрально-Східної Європи: http://www.lvivcenter.org/uk/
