Дубенський цвинтар у Рівному: живі історії за надгробками

1054
Поруйнований надгробок і просто під ногами – фото молодої красивої жінки

Скорботний напис на надмогильній плиті… Короткі відомості про життєвий шлях спочилого у вічності нерідко привідкривають нам невідомі сторінки з історії Рівного. А інколи — задають нові загадки… Про розкриті й приховані таємниці поховань на Дубенському кладовищі в Рівному.

Кажуть, на старих кладовищах пахне вічністю, на відміну від нових, де пахне смертю… Але старі цвинтарі теж вмирають. А разом з ними вмирає й частина нашої історії. Блукаючи між понівечених старих надгробків і читаючи написи на них, можна дізнатись про такі цікавинки з минулого, про які не розповість жодне історичне дослідження. У всьому світі давні некрополі є обов’язковими пунктами туристичних маршрутів. Неможливий Рим без Кампо Верано, а Варшава — без Повонзок, Париж без Пер-Лашез, а Львів без Личаківського кладовища чи Київ — без Байкового… Звісно, Рівне годі й уявити в цьому переліку!.. Наша цвинтарна історія туристам невідома. Та й з давніх цвинтарів у Рівному залишилися два — у колишньому передмісті “Грабник” та на вулиці Дубенській. Про інші — згадки в архівах та спогадах старожилів, та ще старі світлини.

Дубенський цвинтар
Дубенський цвинтар

Від військового цвинтаря до загальноміського

Поява Дубенського кладовища в Рівному пов’язана з розбудовою в кінці ХІХ століття військового містечка в передмісті Воля або Дубенському (через нього ішов шлях на Дубно). Вочевидь, звідси й пішла назва майбутнього цвинтаря. На карті поручика Каверіна 1896 року бачимо вулицю “Дубінскую”, але цвинтар ще не позначено. У 1920-30-і роки вулиця змінила назву на Виспянського.

Фрагмент карти-плану Рівного 1938 року. На вулиці Виспянського нанесено цвинтар з двох частин – православної і католицької (у нижньому лівому кутку на фото)
Фрагмент карти-плану Рівного 1938 року. На вулиці Виспянського нанесено цвинтар з двох частин – православної і католицької (у нижньому лівому кутку на фото)

Власне спочатку це було невеличке кладовище з капличкою для військовиків Рівненського гарнізону. А церкви для них розташовувались у пристосованих приміщеннях. Наприклад, церква Святих Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста 125-го піхотного Курського полку містилась у цокольному поверсі казарменної кам’яниці, а 127-й піхотний Путивльський полк для своєї церкви Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира зробив невелику прибудову до казарми. На початку ХХ століття військове міністерство почало фінансувати будівництво окремих храмів для дислокованих військових гарнізонів у Російській імперії, до якої в той час входило й Рівне у складі Волинської губернії. Відтак цвинтарну капличку упродовж 1911-1913 років перебудували в церкву на честь Святителя Миколая Чудотворця, яка й стала гарнізонною церквою. Польська влада церкву не зачіпала, а от більшовики — закрили, і в її приміщенні з 1961-го до 1991-го років діяла майстерня з виготовлення трун, оградок і надмогильних пам’ятників. Відновлено і освячено храм у 1991 році. Споруджено церкву з цегли, первісно з одним куполом. Після подальшої добудови куполів стало сім і з’явилась дзвіниця.

Церква Миколая Чудотворця. Біля неї – найдавніші поховання, в основному військовиків російського гарнізону, їхніх дружин і дітей
Церква Миколая Чудотворця. Біля неї – найдавніші поховання, в основному військовиків російського гарнізону, їхніх дружин і дітей

Найдавніші поховання, які можна віднайти на Дубенському кладовищі, датовані 1900-м роком. Чи не найбільше їх саме на цій православній ділянці неподалік церкви. Тут зокрема чимало поховань вищих офіцерів російської імператорської армії з Рівненського гарнізону. Хоча до російських військових, зважаючи на сучасні реалії, нині ставлення неоднозначне, однак їхні поховання цікаві з огляду на те, що відкривають нам деякі подробиці життя в ті далекі часи. Наприклад, про похованого на Дубенському генерала Кривошеєва відомо, що він мав вісім дітей і помер від серцевого нападу.

Цікаво, що пам’ятники імператорським офіцерам на Дубенському цвинтарі збереглися практично неушкодженими, попри те, що їм понад сто років. Вони схожі між собою, і, вочевидь, виготовлялись в одній рівненській майстерні — власника Ярмушевського. Принаймні на деяких можна знайти авторський напис “Ровно. Ярмушевскій”.

У лівому нижньому кутку гранітного постаменту видно клеймо майстерні Ярмушевського
У лівому нижньому кутку гранітного постаменту видно клеймо майстерні Ярмушевського

З часом кладовище розросталось. На ньому вже ховали не тільки військових, а й цивільних рівнян, і не лише православних. У подальшому на ньому сформувались окремі квартали — польський, чеський, єврейський, братські могили вояків різних армій і різних часів.

У міжвоєнний період у Рівному можна було спостерігати картину, коли кінний катафалк у супроводі почту (якщо ховали військового), оркестру, пішої ходи з військових чи цивільних повільно рухався у напрямку Дубенського кладовища через усе місто. Подібні процесії старожили пам’ятають і в не такі далекі 1950-60-ті роки, коли труну з небіжчиком ставили у відкритий кузов вантажівки, прикрасивши квітами та вінками, й уся ця процесія рушала від місця останнього проживання померлого до Дубенського цвинтаря.

Поховальна процесія у супроводі військового почту
Поховальна процесія у супроводі військового почту

Ввійськові поховання на Дубенському

Унікальність Дубенського цвинтаря в Рівному в тому, що за похованнями можна “прочитати” не лише цивільну, а й воєнну історію міста за ціле століття. Могили військових — від генералів і вищих чинів різних армій і епох до братських могил простих солдатів, що воювали за різні держави в різні часи — розкидані по всій території кладовища.

На Дубенському кладовищі багато братських могил. Радянські поховання на військовому Меморіалі, реконструйованому в 1975 році, більш відомі рівнянам, там проводять урочистості, вони здебільшого впорядковані й доглянуті. А є поховання, біля яких влада не влаштовує пишних урочистостей під телекамерами, про них і не всі рівняни знають. Наприклад, неподалік церкви в трьох великих братських могилах покояться останки тисячі 800 солдатів російської армії, які загинули в роки Першої світової на наших теренах. Серед них — сотні українців уродженців Рівненщини і сучасної Волині.

Пам’ятний хрест на братській могилі 1 800 волинян
Пам’ятний хрест на братській могилі 1 800 волинян

У вересні 1915 року Рівне з його військовим гарнізоном було форпостом російського контрнаступу на Волинському фронті. Ціною тисяч людських життів було не лише зупинено наступ австрійської армії, а й зміцнено бойові позиції, російські війська повернулись на лінію Луцьк-Броди. Саме тоді на Дубенському цвинтарі з’явилася окрема дільниця з похованням вояків російської армії.

Загальний вигляд братських могил 1800 солдатів-волинян, полеглих у боях під час Першої світової
Загальний вигляд братських могил 1800 солдатів-волинян, полеглих у боях під час Першої світової

У південно-східній частині кладовища, ближче до вулиці Поповича, покояться радянські бійці, які померли від ран у рівненських госпіталях у повоєнні сорокові.

Поховання радянських вояків, що померли в рівненських госпіталях. Фото кінця 1940-х. Фотофонд РОКМ
Поховання радянських вояків, що померли в рівненських госпіталях. Фото кінця 1940-х. Фотофонд РОКМ
Могили померлих у госпіталях (вид з іншого ракурсу). Фотофонд РОКМ
Могили померлих у госпіталях (вид з іншого ракурсу). Фотофонд РОКМ

У 1950 році на кожній могилі встановлено надгробок з прізвищем, а також скромний загальний монумент.

Поховання бійців, померлих від ран у 1940-і. Сучасний вигляд
Поховання бійців, померлих від ран у 1940-і. Сучасний вигляд
Поховання померлих від ран у рівненських госпіталях. Сучасне фото
Поховання померлих від ран у рівненських госпіталях. Сучасне фото

У католицькій частині кладовища є масове поховання польських легіонерів, які загинули на Рівненщині в 1920 році в боях з більшовиками. Первісно поховання було впорядковано ще за польської влади в 1929 році.

Ситуаційний план ділянки поховання польських легіонерів. Наданий Людмилою Леоновою (фонди ДАРО)
Ситуаційний план ділянки поховання польських легіонерів. Наданий Людмилою Леоновою (фонди ДАРО)

Нещодавно стараннями ГО “Культурно-просвітницький центр імені Т.О. Сосновського” на могилах встановлено пам’ятний знак полеглим воякам. Центр також опікується благоустроєм на місці поховання.

Так виглядала ділянка з похованням польських вояків у 1996 році
Так виглядала ділянка з похованням польських вояків у 1996 році
Сучасний вигляд ділянки
Сучасний вигляд ділянки
Пам’ятний знак на масовому похованні польських вояків на Дубенському цвинтарі
Пам’ятний знак на масовому похованні польських вояків на Дубенському цвинтарі

У цій частині Дубенського цвинтаря можна знайти багато поховань вояків польського гарнізону Рівного міжвоєнного періоду — зокрема 44-го та 45-го піхотних полків. Є могила польського бригадного генерала у відставці Домініка Дуніна-Марцінкевича, який помер у Рівному в 1934 році у віці 66 років. Він походив з родини учасників січневого повстання 1863 року проти російської імперії, засланих царською владою до Сибіру. Чин бригадного генерала 13-ї дивізії піхоти отримав саме в Рівному за заслуги перед Польською державою.

Тут упокоївся польський генерал Дунін-Марцінкевич
Тут упокоївся польський генерал Дунін-Марцінкевич

Недооцінений отаман та його соратник спочили на Дубенському

Довгий час імена видатних полководців і блискучих військових стратегів періоду Української Народної Республіки були не просто невідомі широкому загалу, а навіть згадувати їх було мало не кримінальним діянням. Понад сто років тому рівненська земля прийняла навіки сина Полтавщини, легендарного 29-річного командувача Дієвої Армії Української Народної Республіки генерал-хорунжого Василя Тютюнника.

Талановитий воєначальник, який стояв біля витоків українського війська, “запалений духом любові до Вітчизни, згорів, як свічка, на славу історії української”. Сучасні історики називають його недооціненою особистістю.

У важкому стані хворого на тиф Василя Тютюнника шостого грудня 1919-го доправили до рівненського військового шпиталю зі станції Миропіль, що на Житомирщині. Про останні дні молодого генерала розповів нащадкам його ад’ютант, поет Євген Маланюк: ” З Тютюнником — зле. Ваш Отаман, видно, працював, вже будучи хворим, — у нього перепрацьоване серце. А тиф, знаєте, така річ, що все залежить від витривалости серця. Нічого не можу пророкувати, — так каже ординатор-лікар. Наближається криза. Два дні шукаю по Рівнім “діґалену” (серцевий лікарський препарат, – прим. авт.). Знаходжу. Отаман — непритомний увесь час. Раз заходжу лише. Пізнав. Говорити не може. Тремтячою висохлою рукою намагається показати мені криву своєї температури на стіні — страшний спад кризи: з 40 на 35,5. Але свідомість того, що кризу перебув, — наповнює всіх надією, хоч вигляд хворого — невимовно жахливий. Це тільки тінь людини. За два дні — ранком 19 грудня 1919 — несподівано (смерть завжди “несподівано”) повідомляють: вмер. “Розрив серця” після кризи!”. 

Василь Тютюнник – легендарний 29-річний генерал УНР
Василь Тютюнник – легендарний 29-річний генерал УНР

Хвороба ускладнилась тромбозом коронарних судин, і серце 29-річного генерала перестало битися. Свято Миколая 19 грудня 1919 року Рівне зустрічало в траурі. Євген Маланюк, який організовував поховання свого командира, згодом у спогадах писав, що було воно дуже скромним, як і коротке життя Василя Тютюнника: “…Одягли в той самий френч (темно-зелений), єдиний (у Командувача Армії), який всі пам’ятають, в якім був за Центральної Ради, за Гетьмана, за Директорії, за головного Отамана. На труні – крива шабля в сріблі, — єдиний люксус в Отамана — і славнозвісна сіра смушкова шапка, — також подарунок (здається, від повстанців). Чота Польського Війська. Ляфету не можна було в Рівнім дістати, отже – звичайна чорна карета, — зовсім не для генерала. Вохка сальва в морознім повітрі. Потім простий дубовий хрест… Кажуть, що на могилу Отамана ходять учні Рівненської гімназії. Гімназистки щороку садять квіти. Що ж? Може, це – символ. Може, нове покоління серцем чує в нім Свого”.

І дійсно, спочатку на могилі був простий дубовий хрест, і вона не вирізнялась серед інших поховань. Хоча учні Української гімназії вважали це місце культовим і частенько відвідували, про що свідчать фото, які дійшли до нас.

Гімназисти Рівненської Української гімназії на могилі отамана Василя Тютюнника
Гімназисти Рівненської Української гімназії на могилі отамана Василя Тютюнника

Сталося так, що головою батьківського комітету гімназії був ще один вояк армії УНР, полковник Костянтин Вротновський-Сивошапка. Саме він розшукав на Дубенському цвинтарі могилу свого бойового побратима й ініціював її впорядкування. Відтак у 1930-і роки за кошти учнів гімназії на могилі Василя Тютюнника було споруджено пам’ятник. Це була меморіальна стела з барельєфом із зображенням Архистратига Михаїла, на щиті якого був український тризуб. Більшовицька влада в 1939-у знищила барельєф, а ім’я Василя Тютюнника аж до проголошення Незалежності було під забороною. У 1992 році надгробок було реставровано.

Пам’ятник на могилі Василя Тютюнника
Пам’ятник на могилі Василя Тютюнника
Поетична епітафія Євгена Маланюка на могилі Тютюнника
Поетична епітафія Євгена Маланюка на могилі Тютюнника

Поруч із могилою Василя Тютюнника знаходиться ще одне цікаве поховання — того самого вище згаданого Костянтина Вротновського-Сивошапки, уродженця Миколаєва, якого доля закинула до нашого міста. Захворівши на тяжку недугу, в передчутті смерті він заповів поховати його поруч із легендарним командиром, що й було зроблено другого квітня 1929 року. Активний учасник подій 1917-1921 років, полковник Дієвої Армії УНР, голова Української військової ветеринарної управи, член Української Ради військових депутатів, член Української Центральної Ради. У міжвоєнний період Вротновський-Сивошапка деякий час працював головним ветлікарем. Брав активну участь у громадському житті Рівного. За його ініціативою було створено “Мистецьке товариство” завдяки якому місцеві митці-українці мали можливість виставляти свої твори.

Спочатку на могилі був скромний дерев’яний хрест, з якого за радянської доби зникла табличка з написом, і могила була безіменною. На початку 1990-х було встановлено металевий хрест і поновлено табличку.

Костянтин Вротновський-Сивошапка. А так виглядала його могила до 2012 року
Костянтин Вротновський-Сивошапка. А так виглядала його могила до 2012 року

А в червні 2012-го за ініціативи благодійної громадської організації “Героїка”, що опікується віднайденням могил і належним пошануванням пам’яті українських героїв, на могилі Вротновського-Сивошапки було встановлено пам’ятник у вигляді петлюрівського нагородного хреста. До збору коштів долучились жертводавці з Миколаєва, Києва, Рівного, інших міст України та представники української діаспори. Пам’ятники, що відтворюють форму ордену “Хрест Симона Петлюри”, в еміграції встановлювались на могилах вояків, які боролись за незалежність УНР.

Хрест Петлюри на могилі Вротновського-Сивошапки
Хрест Петлюри на могилі Вротновського-Сивошапки

Могили Василя Тютюнника і Костянтина Вротновського-Сивошапки — одні з небагатьох серед могил українських військовиків, яким вдалося вціліти за більшовицької влади.

Поруч…
Поруч…

Загадкова графиня

Серед старих, часто бездоглядних і занедбаних могил Дубенського цвинтаря чимало таких, за якими можна простежити цікаві історії з далекого минулого нашого міста. А деякі навпаки — ваблять нерозкритими таємницями.

…Добротний, хоча й трохи поруйнований, надгробок на майже сторічному похованні, на гранітній плиті якого значиться, що тут поховано графиню Марію Коморовську з роду Врочиньських, яка померла в 1933 році у віці 70 років, і була вона донькою маршалка Заславського (старовинна назва міста Ізяслав, – прим. авт.) повіту. Надмогильний напис завершується так: “Діти просять помолитись за неї Богу”.

Могила загадкової графині Коморовської
Могила загадкової графині Коморовської
Верхня частина надгробного постамента впала, але напис читається
Верхня частина надгробного постамента впала, але напис читається

Графи Коморовські — давній польський шляхетський рід, який має кілька відгалужень і купу цікавих родинних історій. З цього роду буцімто походить і Броніслав Коморовський — Президент Польщі періоду 2010-2015 років. Водночас, один з найавторитетніших сучасних польських дослідників Марк Єжи Мінаковскі твердить, що в польській прадавній шляхецькій традиції графського титулу не існувало. Він почав з’являтися в Польщі лише під час поділів. Це були поодинокі випадки набуття титулу від іноземних правителів. З огляду на це, рівненська історія графині Коморовської, вочевидь, могла б також бути цікавою. До речі, на Дубенському є ще одне поховання під цим прізвищем — Зигмунт Коморовскі. Чи має він стосунок до графині, невідомо.

На надгробку викарбувано, що тут покоїться Зигмунд Коморовський, що трагічно загинув у 1943 році
На надгробку викарбувано, що тут покоїться Зигмунд Коморовський, що трагічно загинув у 1943 році

Поки що не вдалося знайти жодних, бодай віддалених, відомостей про цю пані і її родину, проте… Старожили міста з вулиці 16-го Липня розповідають про таку собі графиню Комарову, яка мала садибу на вулиці Круча (тепер провулок Вересая, невеличке відгалуження з вулиці 16 Липня) — двоповерховий будинок, господарські будівлі й будиночок для прислуги. Родину репресували “совєти” в 1939-у. Двоповерховий будинок і колишній будинок для прислуги збереглися до наших днів.

Колишній будинок графині Комарової (Коморовської?) у провулку Вересая
Колишній будинок графині Комарової (Коморовської?) у провулку Вересая

Нині там приватне житло. За розповідями теперішніх мешканців колишнього графського обійстя, вони дізналися про його колишніх власників, коли під час перепланування всередині будівлі на початку 1960-х розібрали закладений цеглою дверний проріз, де знайшли старий портфель. У ньому буцімто були документи про те, що будинок належить польській графині Комаровій. Ці документи начебто віддали в музей 15-ї школи, а звідти їх начебто передали до Рівненського краєзнавчого музею. Поки що слідів таємничого портфелю віднайти не вдалося.

Будинок графині пам’ятає й легендарна Надія Косміаді, родина якої в міжвоєнний період мешкала в сусідньому будинку, що не зберігся. За її спогадами, після графині в тому будинку мешкала модистка. А чи не ідеться тут про одну й ту ж особу? Можливо за давністю років старожили просто підзабули справжнє прізвище тієї пані? Бо ж якось малоімовірно, що дві графині зі схожими прізвищами практично водночас мешкали в Рівному…

Янек і Марія. Пам’ятник коханій привіз із Варшави

Історії деяких поховань на Дубенському вже стали місцевими легендами. Один із найкраще збережених надмогильних пам’ятників, що досі вражає, на католицькій частині цвинтаря — пам’ятник Марії Яніні Бляхович уродженої Маргулєс. Встановив його чоловік Марії Ян Бляхович.

Поховання Марії Яніни Бляхович
Поховання Марії Яніни Бляхович

За місцевими переказами, Марія трагічно загинула 16 вересня 1927 року в 35-річному віці нібито після побиття її камінням. Буцімто так відреагувала єврейська община (дівчина була єврейського походження) на шлюб Марії з поляком Янеком, бо в ті часи мішані шлюби між євреями та українцями чи поляками не віталися. Наскільки правдива ця історія, наразі сказати складно, бо свідків її вже немає на цьому світі. Однак її, як легенду, передають з покоління в покоління рівняни. Про неймовірне кохання цієї пари розповідала й нині вже покійна рівнянка Вікторія Сікора. Фрагмент її спогадів наводить у своїй книзі “Polski cmentarz w Równem” (“Польський цвинтар у Рівному”) Чеслав Хитрий. Вікторія Сікора добре знала родину Бляховичів. З її слів, Марія Яніна походила з єврейської родини і взяла шлюб з польським офіцером Яном Бляховичем, який її дуже кохав і загибель коханої стала для нього великим потрясінням. Свідченням цього є епітафія дружині, написана Яном Бляховичем, яка на пам’ятнику добре читається й нині: “Ти зазнала в житті багато страждань, але це не змінило сили твого лагідного характеру, ніжності почуттів і рідкісної справедливості суджень. Упродовж шести років ти була мені вірною і коханою супутницею, а словом і справами хоробро допомагала мені в усьому, згасла — тебе відірвали від мене і відтоді сонце мого життя також згасло. Янек”.

“Ти зазнала в житті багато страждань…”. Текст епітафії добре читається й нині
“Ти зазнала в житті багато страждань…”. Текст епітафії добре читається й нині

Цікаво, що унікальний пам’ятник на могилі Марії Бляхович виготовлено в найстарішій варшавській каменярській фірмі Любовецьких, заснованій у 1880 році, яка існує донині. Створена Романом Любовецьким, вона знаходилась на вулиці Дикій, 68 у Варшаві. Саме так зазначено й на пам’ятнику.

Клеймо майстерні у Варшаві: “Р. С. Любовєцкі. Варшава, Дика, 68”
Клеймо майстерні у Варшаві: “Р. С. Любовєцкі. Варшава, Дика, 68”

Фірма від свого заснування виготовляла надгробки для найстарішого і найвідомішого варшавського цвинтаря — Повонзковського, де поховано багато знаних і шанованих поляків, у тому числі й власника Рівного 1738-1793 років одіозного князя Станіслава Любомирського. Фірма співпрацювала з відомими скульпторами. Замовляти у неї надгробки було престижно. Пам’ятник на могилі Марії Яніни Бляхович виготовив авторитетний тогочасний польський скульптор Бартоломей Мазурек, про що є напис у правій нижній бічній частині пам’ятника: “Fecit B. Mazurek 1928”.

Ханечка, яку любили всі

Скромна могила, яка добре збереглась до наших днів, з написом польською мовою: “Улюблена всіма Ханечка Динаковска. Пішла з цього світу, на якому дуже страждала, 12 серпня 1956 року. Вкритою терням дорогою Йшла вона, добра та чиста, Спочила на хрестi молодою Улюблениця Христова. Сьогодні крізь призму сліз Дивимось на Твій світлий образ І думки линуть в потойбіччя За тобою аж до Бога”.

Могила Ханечки Динаковської
Могила Ханечки Динаковської

Хто ж ця молода жінка, улюблена всіма, що пішла з життя у 38 років? Виявляється, її доля тісно пов’язана з культовою особистістю для нашого міста, особливо для католицької громади Рівного — отцем Серафимом Кашубою, якого історики називають мандрівним Апостолом і монахом, без якого не можна уявити історію українських римо-католиків у часи СРСР. У повоєнні радянські роки, коли Західна Україна захлиналась від репресій, коли люди боялися бодай удома тримати молитовники й ікони, коли масово закривались храми, підтримувати віру католикам Рівненщини допомагав отець Серафим Кашуба. Він відмовився виїхати до Польщі й залишився тут, щоб служити Богові й людям. У 1945-1958 роках Кашуба був настоятелем Рівненського костелу Святого Антонія – єдиного відкритого в місті католицького храму. Він же був і свідком його закриття. Переслідуваний радянською владою, він змушений був перейти на нелегальне становище: відправляв службу в приватних будинках, переважно вночі, крадькома сповідав, причащав… Особистість Серафима Кашуби заслуговує на окрему розповідь (буде на сайті, – прим. авт.).

Ганна Динаковська, яка була з юних літ паралізована, присвятила своє життя добрим справам і Богу.

Ганна Динаковська (роки життя 1918-1956)
Ганна Динаковська (роки життя 1918-1956)

Вона стала таємною секретаркою і зв’язковою отця Серафима. Він, змушений переїжджати з місця на місце, через неї підтримував зв’язок з вірянами. Від його імені вона писала листи, зокрема й у Польщу до його сестри Марії, домовлялась про зустрічі тощо. Дім Ганни Динаковської став для Кашуби не лише своєрідною таємною поштовою адресою, а й місцем зустрічей вірян і таємних відправ. Тут вона готувала дітей до Першої Сповіді та Святого Причастя. Про усе це пізніше писав у своєму щоденнику Серафим Кашуба. До прикутої до ліжка Ханечки приводили не лише дітей. До неї часто звертались молоді люди, які бажали обвінчатися чи підготуватися до сповіді. У щоденнику отець Серафим згадував, як Ханечка одягала дітей у святковий одяг до Причастя. Було дві дівчинки з однаковим іменем — Марися, яких Ханечка одягла в сукні різних кольорів, щоб їх розрізняти. Одна, в білій сукні, була Марися “Біла”, інша — Марися “Рожева”, бо в рожевій. У 1956 році, коли Ханечку здолала хвороба, отець Серафим провадив похоронну процесію, а потім при нагоді завжди провідував її могилу на Дубенському цвинтарі.

Отець Серафим біля могили Ханечки
Отець Серафим біля могили Ханечки

У Рівному досі мешкають ті, хто пам’ятає Ганну Динаковську і її добрі справи. Її могила завжди доглянута.

Чорний Крук — легенда польського харцерства

Мало хто з рівнян знає, що на Дубенському цвинтарі упокоїлась легендарна в Польщі особистість — ксьондз Маріан Лузар. Він не мешкав у Рівному, але доля закинула його, уродженця Краківських теренів, до нашого міста під час трагічних подій вересня 1939-го. Маріан Лузар — один із засновників польського молодіжного неполітичного руху скаутів (харцерів). Він поєднував сан священослужителя з пропагандою серед молоді патріотизму, загальних, культурних та етичних цінностей християнства.

Харцмістр Маріан Лузар
Харцмістр Маріан Лузар

Будучи людиною вельми невибагливою в побуті (за переказами, вдовольнявся потертою сутаною і стоптаними черевиками), він за власні кошти купував тканину на скаутські мундири для найбідніших дітей, оплачував виїзди в табори тощо. Слово Чорного Крука (під таким псевдонімом він був відомий у Польщі) в харцерськім середовищі було вагомим.

З 1931 року Маріан Лузар був головним капеланом Союзу Харцерства Польського (ZHP). Його називають легендою польського харцерства. За свою сподвижницьку працю з молоддю він удостоївся однієї з найвищих польських відзнак — Золотого Хреста Заслуги. Другу світову війну мобілізований Маріан Лузар у чині капітана-капелана зустрів у Війську Польському.

Маріан Лузар у війську. На фото – перший ліворуч
Маріан Лузар у війську. На фото – перший ліворуч

Так сталося, що якраз у період сильних німецьких бомбардувань східних окраїн Польщі (до них тоді належала й Рівненщина) на початку вересня 1939-го військовий ешелон, у якому був і Маріан Лузар, опинився на залізничній станції “Рівне”. У той день, 13-го вересня, був потужний наліт німецької авіації, й основний удар прийшовся якраз на залізницю. Маріан Лузар кинувся рятувати поранених, витягаючи їх з-під уламків розбомбленого ешелону. Фатальне ураження він дістав коли сповідав смертельно пораненого солдата.

Спочатку могилу легендарного харцмістра-капелана вінчав простий дерев’яний хрест. Той надгробок, що ми бачимо нині, з’явився на початку 1960-х.

Скромна могила легенди польського харцерства
Скромна могила легенди польського харцерства

Встановили його на кошти католицької громади Рівного. Точились розмови, що буцімто Маріана Лузара перепоховали в Польщі, а в Рівному залишилась символічна могила. Однак польські джерела спростовують це. Сучасні рівненські харцери вшановують пам’ять іменитого харцмістра, доглядають могилу і влаштовують на ній урочистості.

Імена на надгробках — недосліджена історія Рівного

Надгробки Дубенського кладовища з іменами рівнян з далекого минулого та епітафіями — це нові сторінки з життєпису нашого міста. Часто ще непрочитані, подекуди таємничі й неочікувані. На багатьох імена вже й прочитати неможливо, і ми ніколи не дізнаємося, хто упокоївся на старому цвинтарі… Над деякими залишились лише скорботні камінні янголи, що наче оберігають спокій і таємниці спочилих навічно…

Янгол на дитячій могилці, але прочитати, кому належить поховання неможливо
Янгол на дитячій могилці, але прочитати, кому належить поховання неможливо

Є надгробки з написами (та й власне самі поховання), що дивом збереглися у часи тоталітарного режиму, зважаючи на їх “крамольність”. Неподалік від поховання польських легіонерів є могила, в якій поховано братів Адама і Мечислава Суховецьких та Вацлава Слома. Датою смерті вказано 29 травня 1919 року. Саме тоді якраз відбувалося військове протистояння між червоними підрозділами Щорса і петлюрівцями. Ці троє найімовірніше воювали на боці армії УНР. На надмогильному постаменті, який зберігся до наших днів, написано, що вони загинули від “большевицького морду” (більшовицького терору). “Крамольний” напис читається й нині, просто диво, що його не затерли, чи й просто не знищили разом з могилою у часи СРСР…

Поховання Адама і Мечислава Суховецьких і Вацлава Слома
Поховання Адама і Мечислава Суховецьких і Вацлава Слома
“… трагічно полягли жертвами большевицького терору в день 29 травня 1919 року. Невинні їх душі рушили в останню путь”
“… трагічно полягли жертвами большевицького терору в день 29 травня 1919 року. Невинні їх душі рушили в останню путь”

…А цей напис на скромному надгробку під залізним хрестом гласить, що тут в 1916 році спочив у Бозі Юліан Соболєвський — “ветеран року 1863, честь його пам’яті”. Як відомо, в 1863 році поляки підняли повстання проти царської Росії, яке було жорстоко придушене. Багато рівненських поляків тоді долучилися до спротиву. Пам’ять про січневих повстанців (так їх називають поляки) досі шанують у Польщі.

Тут упокоївся січневий повстанець Юліан Соболєвський. Поруч з ним така ж могила його дружини. Хто він за професією, де і як мешкав у Рівному, можливо чимось особливим запам’ятався, невідомо…
Тут упокоївся січневий повстанець Юліан Соболєвський. Поруч з ним така ж могила його дружини. Хто він за професією, де і як мешкав у Рівному, можливо чимось особливим запам’ятався, невідомо…

Дубенський цвинтар став місцем останнього спочинку для багатьох невідомих польських солдатів, чиї могили розкидані по території католицької частини некрополя. На одній з таких могил рівненські харцери продублювали на граніті напис зі старої позеленілої від часу плити, який ледве можна було розгледіти: “Рівненські харцери невідомому солдату, який загинув, захищаючи Креси. 1918-1925”.

Невідомому жовніру – харцери
Невідомому жовніру – харцери

Імена багатьох спочилих у вічності на Дубенському цвинтарі наших земляків мало відомі сучасним рівнянам. От, наприклад, гробівець шанованої у міжвоєнному Рівному і околицях родини Бонковіч-Сіттауер.

Гробівець родини Бонковіч-Сіттауер
Гробівець родини Бонковіч-Сіттауер

У 1920-х роках Єжи Бонковіч-Сіттауер був представником Міністерства Військових справ у Рівненському повіті, референтом Відділу військових осад, а згодом — засновником військового осадництва, кооперативу осадників і співзасновником Союзу військових осадників на Кресах.

Єжи Бонковіч-Сіттауер у мундирі Війська Польського
Єжи Бонковіч-Сіттауер у мундирі Війська Польського
Єжи Бонковіч-Сіттауер – староста Дубенського повіту. Дубно, 1934 рік
Єжи Бонковіч-Сіттауер – староста Дубенського повіту. Дубно, 1934 рік

З 1933-го по 1936-й роки Єжи Бонковіч-Сіттауер був старостою Дубенського повіту. Його брат Станіслав керував кооперативом осадників. А в Тинному був їхній родинний маєток — осада Галєрувка.

1938 рік, Галєрувка. Будинок осадника Єжи Бонковіч-Сіттауера
1938 рік, Галєрувка. Будинок осадника Єжи Бонковіч-Сіттауера

На Дубенському цвинтарі поховані Станіслав Бонковіч-Сіттауер та глава родини — їхній батько Оскар.

Брати Єжи (ліворуч) і Станіслав Бонковіч-Сіттауер
Брати Єжи (ліворуч) і Станіслав Бонковіч-Сіттауер
Оскар Бонковіч-Сіттауер похований на Дубенському цвинтарі в родовому гробівці
Оскар Бонковіч-Сіттауер похований на Дубенському цвинтарі в родовому гробівці

На Дубенському цвинтарі є могила Юзефи Сиревіч. Ця поважна пані була матір’ю дуже шанованої в Рівному людини — ксьондза-пробоща Людвика Сиревіча.

Ксьондз Сиревіч (третій праворуч) на відкритті виставки меморіальних речей польських легіонерів у Рівному Він відомий своїми добрими справами, зокрема долучився до відкриття та подальшої душпастирської опіки сиротинця на Цегельні. А в роки Другої світової допомагав рятувати євреїв, за що потрапив до гестапо, поневірявся по в’язницях і концентраційних таборах. Зазнав переслідувань і від радянської влади в повоєнні роки.
Ксьондз Сиревіч (третій праворуч) на відкритті виставки меморіальних речей польських легіонерів у Рівному

Він відомий своїми добрими справами, зокрема долучився до відкриття та подальшої душпастирської опіки сиротинця на Цегельні. А в роки Другої світової допомагав рятувати євреїв, за що потрапив до гестапо, поневірявся по в’язницях і концентраційних таборах. Зазнав переслідувань і від радянської влади в повоєнні роки.

“Путівник католицький” надрукував статтю про відкриття сиротинця на Цегельні й участь ксьондза Сиревіча. На фото – Людвік Сиревіч і будівля сиротинця
“Путівник католицький” надрукував статтю про відкриття сиротинця на Цегельні й участь ксьондза Сиревіча. На фото – Людвік Сиревіч і будівля сиротинця
кромний надгробок на могилі матері ксьондза Сиревіча Юзефи Сиревіч
кромний надгробок на могилі матері ксьондза Сиревіча Юзефи Сиревіч

Знайшов вічний спокій на Дубенському представник відомої рівненської патріотичної родини Куліїв — Мануїл Назарович. З діда-прадіда і донині мешкали вони на теперішній вулиці Петлюри.

Тут спочиває вічним сном Кулій Мануїл Назарович
Тут спочиває вічним сном Кулій Мануїл Назарович

На долю Мануїла Кулія випало чимало випробувань. Учасник двох світових воєн, причому в Першу світову воював у Волинському полку генерала Брусилова. У 1944-у, після звільнення Рівного, його, 54-річного, мобілізували в підрозділ протиповітряної оборони при МВС. Його бійці розчищали зруйновані будинки після бомбардувань, знешкоджували бомби, що не вибухнули.

Мануїл Кулій. Фото з родинного архіву Куліїв, надане Галиною Данильчук
Мануїл Кулій. Фото з родинного архіву Куліїв, надане Галиною Данильчук

У кінці 1940-х родину Куліїв було репресовано і розділеною вислано до Томської та Архангельської областей Росії. Довгі роки їм довелося виборювати право повернутися до рідного міста. Мануїл Назарович був батьком іншого відомого рівнянина з цієї сім’ї — Володимира, якого в Рівному називали “ходячою енциклопедією” за знання історії нашого міста. На жаль, Володимир Кулій, Почесний громадянин Рівного, пішов з життя у листопаді 2021 року на 94-у році життя.

Володимир і Ганна Кулії. На жаль, уже обидвох Почесних громадян нашого міста немає на цьому світі
Володимир і Ганна Кулії. На жаль, уже обидвох Почесних громадян нашого міста немає на цьому світі

…Земля Дубенського кладовища назавжди поховала в собі таємницю погребіння праху давніх колишніх власників Рівного магнатів Любомирських. Як відомо, з підземель костелу Святого Антонія труни з рештками вивезли на Дубенське кладовище і закопали в невідомому місці. Серед офіційних записів у цвинтарних книгах згадок про місце поховання не знайдено. Поки що лише місцеві перекази вказують на певні місця так званого перезахоронення. Чи буде їх коли віднайдено, щоб віддати належну шану людям, які немало зробили для розвитку міста, хтозна…

Поранені янголи й дерева без гілля

Хтось, можливо, скаже, що Дубенське кладовище не представляє собою великої художньої цінності. Вишуканих зразків поховального мистецтва там не так багато. Однак, навіть напівзруйновані, чи виконані в так званому народному стилі з доступних матеріалів, давні надгробки відображають ознаки і стилі своєї епохи.

Серед багатьох так званих типових надгробків декотрі вирізняються цікавим вирішенням
Серед багатьох так званих типових надгробків декотрі вирізняються цікавим вирішенням
Дитячий надгробок. “Лєночка Лініцкая род. 15 мая 1908, скончалась 6 сєнтября 1908 ( чи 1909 нерозбірливо). Нашему красному солнишку – родітєлі і братья” – гласить напис
Дитячий надгробок. “Лєночка Лініцкая род. 15 мая 1908, скончалась 6 сєнтября 1908 ( чи 1909 нерозбірливо). Нашему красному солнишку – родітєлі і братья” – гласить напис

На Дубенському цвинтарі можна знайти надмогильні пам’ятники роботи відомого скульптора з Житомира Генрика Олешкевича (його роботи є також на “Грабнику”), надгробки виготовлені в Трипіллі у відомій майстерні Мордасевича, а також, як зазначалось вище, пам’ятники привозили й з Варшави.

Ще один надгробок привезений з Варшави
Ще один надгробок привезений з Варшави

Щоправда, такі надгробки могли собі дозволити на могилах рідних лише заможні рівняни. Пересічні мешканці в основному замовляли пам’ятники й надгробки в майстернях Теребовлі та рівненській майстерні Ярмушевського.

А цей поруйнований гранітний пам’ятник виготовлено житомирським скульптором Генриком Олешкевичем
А цей поруйнований гранітний пам’ятник виготовлено житомирським скульптором Генриком Олешкевичем

Водночас старовинні надгробки Дубенського некрополя (термін “некрополь” прийнято вживати щодо старовинних кладовищ, де покояться визначні особистості, тому Дубенське кладовище цілком заслуговує на такий статус) подекуди й справді є маленькими місцевими шедеврами. Навіть поруйновані. Якась загадкова і хвилююча в них краса і колорит минулої епохи… Зажурені янголи та скорботні святі виглядають із зарослів чагарників, наче руїни загиблої цивілізації…

Ще один скорботний янгелик на дитячій, на жаль, уже безіменній, могилі
Ще один скорботний янгелик на дитячій, на жаль, уже безіменній, могилі

Чимало пошкоджень старі надгробні статуї отримали природнім шляхом — крихкий вапняк, з якого їх вирізьблено, капітулював перед часом. Личка малюків-янголів вкриті тріщинами-зморшками, а камінні святі зазнали “поранень” у битві з часом… Більш міцними виявилися надгробки у вигляді дерева життя з обрубаним гіллям. Ці символи перерваного роду вінчають чимало могил на Дубенському кладовищі.

Дерево без гілок. Такі пам’ятники виготовляли в майстерні Ярмушевського в Рівному
Дерево без гілок. Такі пам’ятники виготовляли в майстерні Ярмушевського в Рівному

Подекуди на напівзруйнованих пам’ятниках збереглися чорно-білі керамічні фото, з яких дивляться на нас рівняни з далекого минулого — чоловіки у військових мундирах, у костюмах з краватками, красиві жінки. Такими їх запам’ятали рідні та близькі. Здається, цих світлин не торкнувся час…

З фото дивляться рівняни з далекого минулого
З фото дивляться рівняни з далекого минулого
Надгробок на могилі вояка 44 полку стрільців кресових Чеслава Гаєвського. Помер у мирному 1934-у
Надгробок на могилі вояка 44 полку стрільців кресових Чеслава Гаєвського. Помер у мирному 1934-у

На розбитій надмогильній плиті можна прочитати, що тут спить вічним сном 20-річна Ірена — дружина командира взводу 44 піхотного полку стрільців кресових поручика Вільгельма Аутерхоффа. Що звело її в могилу в такому юному віці, хтозна…

Колись ошатний надгробок лежить розбитий на землі
Колись ошатний надгробок лежить розбитий на землі
агальний вигляд могили Ірени Аутерхофф. Таких могил на Дубенському чимало. Видно, що обрамляли поховання металеві ланцюги, але їх давно вже немає. Імовірно стали здобиччю збирачів (а радше крадіїв) металу
агальний вигляд могили Ірени Аутерхофф. Таких могил на Дубенському чимало. Видно, що обрамляли поховання металеві ланцюги, але їх давно вже немає. Імовірно стали здобиччю збирачів (а радше крадіїв) металу

Кількість могил молодих людей і дітей на Дубенському цвинтарі вражає. За поетичними епітафіями й оригінальними барельєфами — нерозгадані життєві таємниці й унікальні долі, які разом складають колоритну біографію нашого міста.

Старі цвинтарі також умирають — важко і болісно, а разом з ними в забутті й бур’янах вмирає й частина старої історії Рівного. Бо старовинний цвинтар — це не лише місто мертвих, це унікальний історичний об’єкт. У Рівному таких залишилося два — “Грабник” і Дубенське. Чи стануть вони колись місцями паломництва туристів, наразі сказати складно…

Світлана КАЛЬКО

Авторка висловлює щиру подяку голові ГО “Культурно-просвітницький центр імені Т.О. Сосновського” Ярославу Ковальчуку за допомогу під час підготовки публікації

Джерело: РівнеРетроРитм

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.