Давній період історії Львова асоціюється з кількома великими та тривалими облогами міста. Дві з них відбулися у 1655 та 1672 роках відповідно. Обидві були досить важкими та нестерпними для мешканців східного вістря Речі Посполитої, як і будь які інші подібні дійства. З обох оточень Львів вийшов умовним переможцем, хоч і досить дорогою ціною. Оскільки зовсім нецікаво бути на стороні кота, який загнав у глухий кут мишу, спробуємо поговорити про людей, які давали надію на успіх та життя мешканцям давнього Львова; які бились головою об мур ворожості, але таки запалили для своїх оточених ворогами співмешканців іскру життя. Один з таких навіть може похвалитись досить-таки цікавою біографією і заслуговує значно більшої уваги до своєї персони, аніж воно є тепер.
![Нантський едикт. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/Edit_de_Nantes_Avril_1598-797x900.jpg?resize=696%2C786)
У квітні 1598 року французький король Анрі IV видав Нантський едикт, яким гугенотам було гарантовано рівні права з католиками. Ця подія є дуже символічною в історії Франції і з нею асоціюється кінець кривавих релігійних воєн. Приблизно за місяць до того, у Львові, який існував у полі релігійної толерантності Речі Посполитої, у родині вірменського походження народився Якуб Ґаватович (або Ґават). Мине кілька десятків років, перш ніж його характеризуватимуть у дусі “видатний письменник, активний діяч культури і освіти, педагог, священик”; а станом на 1598 рік він просто був одним з представників бідної родини львівських міщан.
![Вид на вулицю Галицьку у наші дні. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/Halytska_Street_Lviv_01-900x675.jpg?resize=696%2C522)
Батьком майбутнього драматурга імовірно був Каспар Ґаватович (або Ґават) – органіст під таким іменем згадується у міських документах Львова у період за 1612 – 1617 роки. Матір’ю, відтак, імовірно була Анна Вільгельмова. Сімейство володіло частиною кам’яниці на вулиці Галицькій, яку називали “Вільгельмовською”. Якуб Ґаватович здобув початкову освіту у львівських школах і на цьому його шлях “per aspera ad astra” міг закінчитись – подальше навчання потребувало коштів, яких родина не мала. Як наслідок, молодий Ґаватович опинився “на хлїбі” (характеристика Михайла Павлика) Катажини Сенявської у Бережанах. Там був при одному з домашніх учителів Сенявських.
![Михайло Павлик (1853-1915) – публіцист, письменник, громадський і політичний діяч, один з лідерів Русько-української радикальної партії.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/06/pavlyk.jpg?resize=696%2C787)
Справжньою усмішкою долі для Ґаватовича стала можливість поїхати на навчання до Кракова разом із дітьми Сенявських – Миколаєм, Александром та Прокопом. Таким чином, Ґаватович став студентом Яґеллонської академії, яку було засновано ще королем Казимиром Великим. У Кракові він став бакалавром “штук і філософії”. Мабуть досить гордився цим званням, адже активно підписував ним свої твори. Далі, імовірно на вимогу Сенявських, Ґаватович повернувся назад і учителював у Бережанах, Вижнянах та Кам’янці-Струмиловій (Кам’янка-Бузька). У 1622 році його висвятили на латинського ієрарха. Після того, за висловом М. Павлика, “житє єго пішло гладко”. Ґаватович був при замковій каплиці Сенявських у Бережанах, потім при фарному костелі, а далі навіть отримав опікунство над громадою у Вижнянах. Останнє трапилось у 1629 році. При цьому, доходи були такі, що “доброзичливі” сучасники навіть писали, ніби Ґаватович “полюбив мамону”.
![Фрагмент праці Я. Гаватовича. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/Gavatovych_Ja-634x900.jpg?resize=634%2C900)
Для нас сьогодні є цікавими кілька векторів діяльності Якуба Ґаватовича, що й дає підстави говорити про нього. Так, цього діяча вважають першим русинським, а відтак і українським драматургом. Його magnum opus – це “Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого” (Львів, 1619). В основу сюжету покладено біблійний мотив про життя Івана Предтечі. До згаданого тексту автором було додано інтермедії “Продав кота у мішку” та “Найкращий сон”. Обидві хоч і набрані латинським шрифтом, але написані давньоукраїнськими словами.
![Іван Хреститель та Ісус Христос на кам'яниці Шольц-Вольфовичів. Фото з https://skorpioncziczok.livejournal.com/2796.html](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/SHolts-1-612x900.jpg?resize=612%2C900)
“Трагедію, або Образ” Якуба Ґаватовича надрукував відомий львівський видавець Ян Шеліга. Як це було зазначено у самій назві твору, перші постановки за цим текстом відбувалися ще у Кам’янці-Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька), де драматург викладав. Михайло Павлик висловив припущення, що Ґаватович був не тільки режисером, але також грав ролі у виставах (зокрема, самого Івана Хрестителя). Таким чином, інші ролі найімовірніше мали би виконували його учні.
![Вистава "Принцеса Наварська", Версаль, 1745. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/Man--ge_23_f--vrier_1745-th----tre.jpg?resize=696%2C481)
За своє досить довге, за рамками того часу, життя, Якуб Ґаватович часто міняв місце проживання. Останньою гаванню для драматурга став Львів. Після переїзду у 1669 році до міста, він встиг зробити досить успішну кар’єру та завоювати значний авторитет при латинській катедрі. Також активно займався перекладом богословської літератури, писав власні тексти – “Казання” (1629), “Школа терпіння” (1640), “Зеркало духовної любові” (1645). Велику частину своїх творінь Ґаватович видавав у друкарні Товариства Ісусового.
![Жак Дюплессі. Вистава "Погрози Сатира Діані та німфам". Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/Chinoiserie_Figures_Surrounding_a_Painting_Depicting_a_Satyr_Threatening_Diana_and_Her_Nymphs_by_Jacques_Vigoureux_Duplessis.jpg?resize=696%2C616)
Якуб Ґаватович писав драми, а життя розпорядилось так, аби і він сам був учасником кількох. У 1655 році, коли козацькі війська оточили Львів, драматург перебував у складі делегації, яка вела перемовини з Богданом Хмельницьким про зняття облоги. Перше посольство до гетьмана успіху не мало. Ґаватович сам зголосився, аби ввійти до складу другої делегації. Разом з православним єпископом Арсенієм Желиборським, доктором медицини Мартіном Анчевським та багатьма іншими знаними жителями міста, драматург просив Хмельницького зняти облогу. За відносно невелику відплату, а також під дією окремих зовнішніх чинників, гетьман погодився на умови дипломатів. Хоча найбільший вплив на його рішення мав не Ґаватович, а саме єпископ Желиборський.
![Козаки під Львовом у 1655 році. Фото з https://zbruc.eu/node/43547](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/1655_kozaky_pid_lwowom_-706x900.jpg?resize=696%2C887)
Пізніше така ситуація повторилась і у 1672 році Якуб Ґаватович знову опинився у складі делегації, яка повинна була рятувати місто. Цього разу львів’яни вели перемовини з турками та Петром Дорошенком, що в той час стояли під стінами міста. Ґаватович описав цю облогу у одному зі своїх листів до польського духовенства. Цей документ пізніше ніби потрапив до Яна Юзефовича та ліг в основу його опису облоги Львова у 1672 році – у його “Хроніці міста Львова”. По ходу самої кампанії Ґаватович знову ж вів перемовини з турками про суму відкупу і з компаньйонами “вернувся в сльозах” до львів’ян – таким великим був відкуп. Далі, аби врятувати рідне місто, він з власної кише…, тобто з власних запасів, пожертвував на викуп бочку срібла.
![Турбацький Є. Посли львівського магістрату у таборі гетьмана Богдана Хмельницького. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/05/580511f5555dd73b8cebf07e-900x579.jpg?resize=696%2C448)
Отож, ніколи не знаєш до кінця, як складеться твоє життя. Приклад життєвого шляху львів’янина Якуба Ґаватовича чудово це ілюструє. Сьогодні ти сидиш з пером у руці і розпоряджаєшся долею персонажів – вони народжуються, помирають, радіють, сумують і ін. Але вже завтра починаєш розуміти, що ти сам є пером у твердій та непохитній руці долі, учасником театру життя. У який бік буде наступний розчерк пера і куди тебе закине стихія – невідомо …
Євген ГУЛЮК
Використана література:
- Дзюба О. Гаватович Якуб // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
- К. С. Кіт фестивалить. Найцікавіші події театрального фестивалю “Кіт Ґаватовича” у Львові // Zaxid.net, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/kit_festivalit_n1435147
- Павлик М. Якуб Ґаватович (Ґават), автор перших руських інтермедій // Записки НТШ, 1900. – Т. 35 – 36. – С. 1 – 44.
- Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури. – Київ: Аконіт, 2006. – Книга 1. – С. 676 – 722.
- Якуб Ґаватович. Інтермедія про Климка і Стецька // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/old17/old17_26.htm