Домашні аптеки – справа жіноча

633
Джерело: Журнал "Фармацевт практик"
Джерело: Журнал "Фармацевт практик"

Коли сьогодні українська господиня збирає і сушить на зиму липовий цвіт, звіробій, м’яту та інші лікарські рослини або приготовляє спиртовий настій на шкірках волоського горіха, вона навряд чи усвідомлює, що продовжує дуже давню традицію, початки якої губляться у глибині століть. “мама навчили”, “так ще бабця робила” – як правило, далі пам’ять про навички заготівлі цілющих трав та їх приготування і застосування не сягає.

Насправді ж від сивої давнини уся, вживаючи сучасний термін, фітотерапія, була прерогативою жінок. Зрештою ворожки, знахарки, цілительки – це, хоча і маргінальний, але реально існуючий елемент і наших часів. Згодом чоловіки витіснили жіноцтво у галузі фармації; аптекарство тривалий час було суто чоловічою професією. Але аптеки і аптекарі були тільки у містах; у селах, де мешкала більшість населення тогочасної Європи, приготування ліків залишилося заняттям жінок.

Лікарські трави (джерело фото https://etnosoft.com.ua/)
Лікарські трави (джерело фото https://etnosoft.com.ua/)

“Залишилося” не означає “не змінилося”. Загальний науковий і суспільний прогрес мав свій вплив і на сільську місцевість. На взірець справжніх аптек там виникають так звані “домашні аптеки”, головним чином при панських дворах. На наших теренах це явище розквітло у XVI–XVIІ ст. Цьому певною мірою сприяли тодішні патріархальні стосунки, коли пан вважався ніби батьком для дворової служби, домашніх та підлеглих йому селян, і, відповідно, мав дбати про їх потреби, в тому числі й про здоров’я. Лікарів не
було, і у разі потреби селяни зверталися до панського двору. Шляхта славилася своєю гостинністю, а часта присутність гостей, чи то випадкових, чи то спеціально запрошених, вимагала від господарів бути готовими до будь-яких несподіванок від раптової хвороби когось із гостей до браку горілки або лікерів у домашніх коморах. В таких випадках зверталися до домашньої аптеки. Алкогольні напої згадані тут зовсім не випадково: у тодішніх аптеках разом із ліками виробляли і продавали також розмаїті ґатунки горілок, а також солодощі, парфуми, свічки та прянощі, не дивно, що у тогочасних документах аптекарів часто називають “ароматаріями”. 

Домашні аптеки були влаштовані на взірець аптек професійних, і до їх складу входили як лікувальні засоби, так і всілякі смаколики та напої. Однак, на відміну від справжніх аптечних закладів, що існували тільки в містах, у сільських маєтках аптеки були виключно жіночим володінням. Завідувала домашньою аптекою сама господиня, її донька або родичка; на магнатських дворах цим займалася спеціальна “аптечна панна”.

Ручна траворізка XVIIIст в аптеці
Ручна траворізка XVIIIст в аптеці

Та незалежно від того, хто із цих жінок наглядав за домашньою аптекою, саме її обов’язком була насамперед заготівля лікарської сировини. Починаючи від весни і аж до пізньої осені збирали і сушили різні квіти, трави і плоди: м’яту, полин, волошки, конвалії, троянди і шипшину – залежно від знань і досвіду господині або “аптечної панни”. Не забували і про воду, що різнилася за походженням та часом збирання: березнева (тала) вода, перша дощова, зібрана під час грози або витоплена зі снігу; останню вживали як засіб проти ластовиння у дівчат і жінок.

При заготівлі рослин господині допомагали служниці та сільські дівчата. Чоловіки ж, які займалися полюванням, постачали сировину тваринного походження: жир та сало зайців, лисиць, борсуків, вовків, ведмедів тощо. Не бракувало і гусячого жиру, а найбільш дефіцитним продуктом було людське сало, що його набували у катів. (Принагідно варто зауважити, що роль представників цієї професії у розвитку тогочасної медицини не стільки як постачальників згаданого вище продукту, скільки чудових, завдяки знанню людської анатомії, практиків, досі не висвітлена – П.Г.).

Не тільки людське сало походило з-поза домашнього господарства. Деякі ліки купували у справжніх аптекарів. Серед них перше місце відводилося “дріакві” (перекручена грецька назва thieriaka, яка зустрічається ще у Галена). До складу цього засобу, що використовувався в медицині аж до кінця XVIII ст., входило кілька десятків компонентів, головним серед яких була зміїна отрута. Привозили “дріакву” з Німеччини або Венеції, коштувала вона дорого. Тому у продажі циркулювала величезна кількість підробок цього препарату, які найчастіше й осідали у домашніх аптеках. Зрештою, пізніше “дріаквою” почали називати будь-яку коштовну мазь.

Посуд в аптеці, в якому зберігався теріак (фото Тетяна Жернова, 2016р)
Посуд в аптеці, в якому зберігався теріак (фото Тетяна Жернова, 2016р)

Продавали такі ліки (деколи справжні, а найчастіше підробні) мандрівні торговці, яких навіть називали “дріачниками”. Більш розповсюдженою на звою цієї професії була “олійкар”, звали їх ще і “угорцями”, бо прибували вони переважно зі Словаччини, яка тоді належала Угорщині. У своїх коробах вони розносили від двору до двору розмаїті ліки, трави та мазі, в них для домашніх аптек купували бурштин, миро, ладан та інші пахощі. В “олійкарів” можна було придбати ще й амулети (перстні з рогу лося, що мав берегти від епілепсії та болю голови), надзвичайно популярний у тогочасній медицині
безоар, а також приворотне зілля, засоби від безпліддя та отруєння плоду, мило, олії та парфуми.

Вихваляючи свій товар, вони одночасно давали поради щодо використання пропонованих ліків (наприклад, паприку “від голови боління та в животі крутіння”), і навіть прописували відповідне лікування. Подібні рецепти часто нотувалися у спеціальних “домових” книжках, поруч з рецептами страв та напоїв, записами про пам’ятні події, моральними сентенціями тощо.

Лiкар i аптекар. Мiнiатюра з Книги життя, Флоренцiя, 1508 р.
Лiкар i аптекар. Мiнiатюра з Книги життя, Флоренцiя, 1508 р.

На щастя для тодішнього населення, шарлатанські засоби, які розповсюджували “олійкарії”, були здебільшого нешкідливі, а при виготовленні ліків у домашніх аптеках користувалися переважно традиційними рецептами народної медицини, і навіть тодішньою популярною медичною літературою – різними травниками, зільниками, порадниками; це явище набуло особливого поширення у другій половині XVIII ст.

Отже, озброєна знаннями, традиційними або запозиченими з книжок, господиня або “аптечна панна” від весни до пізньої осені сушила зілля, переганяла у алембіках різноманітні води та горілки, готувала мазі, смажила, солила та іншими способами готувала різні сала та жири, заповнюючи аптеку готовими ліками та півфабрикатами. Серед них поряд з травами, квітами та плодами, які використовуються і донині, поряд зі згаданими вище водами, пахощами, жирам і “дріаквами” були і такі, які сучасній людині здаються щонайменше дивними, та не менш специфічні, ніж людське сало. Тут були досить невинні оцти всілякого гатунку: малинові, фіалкові, порічкові, барбарисові, з конвалій; але були і мазі з жаб, вужів та ящірок. Були настоянки та горілки з цуценят, зайців, кролів та лелек, які виготовляли, переганяючи тіла звірят, залиті горілкою або водою. Були…

Джерело фото https://vsviti.com.ua/
Джерело фото https://vsviti.com.ua/

Та досить про неприємне. Адже разом з ліками в аптеках зберігали і зовсім інші речі, набагато смачніші за мазь із жаб. Тут робили та переховували повидла та конфітури, сушені фрукти та маринади, печиво та солодощі, пироги та закуски, прянощі і ще дуже багато інших смаколиків. Не бракувало і напоїв. Були тут соки і настоянки на фруктах та ягодах, вина та лікери. Були горілки не тільки з псів, але і такі, про які тепер можна тільки читати: солодкі і гіркі, імбирні, алембікові, корінні, алькермесові, цинамонові, з білої морви, конвалії і багато-багато інших, а поряд з домашніми горілками – привізні ром і арак. Важко відповісти зараз на питання, чи під цим кутом зору домашні аптеки не були багатшими за аптеки у містах, де теж продавали алкогольні напої та смаколики.

Усі ці запаси перебували під наглядом жінок. І хоча домашні аптеки у такому вигляді, як описано вище, зникли майже два століття тому, донині саме жінки доповнюють сучасні домашні аптечки, що в основному складаються з готових лікарських форм, липовим цвітом та м’ятою, звіробоєм, шипшиною, малиною, домашніми лікувальними настоянками… Традиція продовжується.

Павло ҐРАНКІН

Джерело: “Аптека Галицька”, 2005, № 4. – С. 24-25.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.