Палац Бандінеллі
Ця будівля – пам’ятка пізнього Ренесансу (1593 рік) з кам’яними дельфінами на фасаді. Власник будівлі вірив, що вони спряють йому в торговельних справах і оберігають від небезпек.
На початку XVII століття купець з Італії Роберто Бандінеллі купив цей будинок і зайнявся новим та незвичним для міста бізнесом: він започаткував тут класичну пошту європейського зразка. У 1737-1739 роках будинок перебудували, звівши для укріплення контрфорси. У ХІХ столітті тут містилася книгарня Вільда, своєрідний клуб львівської інтелігенції. У будинку тоді ж мешкав відомий польський поет Корнель Уєйський.
З кінця сімдесятих років минулого століття у будинку проводився ремонт та реставрація. Урочисте відкриття Палацу Бандінеллі відбулося 28 грудня 2005 року. Зараз тут розміщуються найрізноманітніші експозиції Львівського історичного музею.
Адреса: пл. Ринок, 2
Палац Бєльських
Це найхарактерніший зразок львівського класицистичного модерну. Будівлю перебудовано 1923 року для магнатів Бєльських за проектом архітектора Івана Багенського. Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада. Палац розміщений у глибині ділянки і замкнений кованою металевою огорожею.
У повоєнні роки в палаці Бєльських розмістили Будинок учителя. Від 1958 року тут ставлять вистави польського народного театру у Львові.
Адреса: вул. Коперника, 42
Палац графів Голуховських
Споруда – одна з перших неороманських споруд Львова. Будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 року.
Власник палацу граф Агенор Голуховський, пропольський політик Австрійської імперії, неодноразовий намісник Галичини у другій половині XIX століття, бюрократ і консерватор, автор ідеї запровадження латинської абетки для української мови. Тепер в колишньому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.
Адреса: вул. Листопадового чину, 16
Палац Любомирських
Класичний бароковий палац XVIII століття з оригінальним скульптурним декором. Дві середньовічні кам’яниці на Площі Ринок, які належали князю Сапєзі, 1744 року були перебудовані в одну за проектом архітектора Бернарда Меретина, будівничого собору Святого Юра. 1760 року новий власник будівлі князь Станіслав Любомирський викупив суміжні будинки на вулиці Руській і Федорова і за проектом відомого архітектора Яна де Вітта, будівничого Домініканського собору, перетворив окремі будівлі на один великий палац. Будівельними, оздоблювальним та скульптурними роботами керували не менш відомі у Львові архітектор Мартин Урбанік і скульптор Себастіан Фесінгер.
У 1772-1821 роках у палаці містилася резиденція австрійських губернаторів Галичини. Від 1895 року будинок належав українському культурному товариству «Просвіта», яке розмістило тут низку своїх організацій. Тут знаходилась книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, редакція газети «Діло» та журналу «Громадський Голос». Від 1975 року у будинку міститься експозиція меблів, срібного та порцелянового посуду з фондів Музею етнографії та художнього промислу.
Адреса: пл. Ринок, 10
Палац Бесядецьких
Це зразок архітектури міського палацу VIII-XIX століть у стилі рококо, ампіру і неокласицизму. Будівля, розміщена у глибині ділянки, за садом, відділеним від площі Галицької кам’яною огорожею з в’їзною брамою. Вікна виконані в обрамленнях з елементами рокайльного декору. Над головним входом – кам’яний картуш з гербом. Палац, окрім родини Бесядецьких, належав також магнатам Бєльським, Потоцьким і Коморовським. У першій половині XVIII століття споруджено перший палац, який 1756 року був реконструйований за проектом архітектора П. Ріко де Тіржеля.
У 1820-роках реконструкцію інтер’єру провів архітектор Ф. Батман, останню реконструкцію палацу здійснено 1934 року архітектором І. Багенським. Незважаючи на перебудови, пам’ятка зберегла свою первісну основу. За часів СРСР у палаці містилася Обласна бібліотека, зараз приміщення належить Львівському національному університету ім. Івана Франка.
Адреса: вул. Галицька, 10
Палац Баворовських
Побудований він у першій половині XIX століття у стилі бідермаєрівського класицизму. Первісно ця будівля виникла як арсенал А. Сенявського за проектом військового архітектора Павла Ґродзіцького у 1639 році. Могутні та суворі стіни першого поверху свідчать про давню оборонну функцію цієї споруди. Наприкінці XVII століття споруда перейшла до графів Чарторийських, які облаштували поряд з будівлею стайню і манеж.
Від початку XIX століття палац належав графам Баворовським, які у 1830-1840-х перебудували її за проектом архітектора І. Хамбреза (Шамбре) у дусі бідермаєрівського класицизму. Увага архітектора була зосереджена на східному фасаді, оформленому трикутним фронтоном і балконом на тосканських колонах. Скульптури на фасаді та у інтер’єрі виконав Йоганн Баптист Шимзер. У нижньому фронтоні поміщено скульптуру лежачого коня (в натуральну величину), а балкон прикрашений рельєфами зі зображеннями орлів, які тримають гірлянди квітів. 1877 року граф Віктор Баворовський перевіз до будинку свою бібліотеку, яка з 1900 року стала публічною і з того часу мала назву бібліотеки Баворовських.
За часів СРСР тут містився відділ мистецтв Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У 2006 році завершено реставрацію будівлі на кошти меценатів (О. і Т. Антоновичів, уряду Польщі та Держбюджету України), тож тепер тут розташовано Палац мистецтв імені Омельяна і Тетяни Антоновичів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України.
Адреса: вул. Бібліотечна, 2
Палац вірменських архієпископів
Цей палац є архітектурною пам’яткою XVII-XVIII століть. Зі сходу подвір’я ансамблю Вірменського собору замикається Палацом вірменських архієпископів, зведеним наприкінці XVII століття архієпископом Гунаніяном. Після пожежі 1778 року споруду відбудував і розширив один з його наступників – Я. Августинович.
Будівля була центром життя вірменської громади Львова. Від первісної споруди зберігся цікавий портал з кам’яним обрамленням, оздоблений поширеним в архітектурі Сходу та давньої Кілікійської держави орнаментальним мотивом у вигляді жолобків зі вставленими дрібними валиками. Донині під покрівлею палацу та в його екстер’єрі збереглися фрагменти, яким понад п’ять століть. Це, зокрема, знаковий символ вірменських архієпископів на зовнішній стіні палацу.
Адреса: вул. Вірменська, 7/9
Палац Справедливості
Адміністративна будівля кінця XIX століття у стилі віденського неоренесансу. Будинок споруджений за проектом архітектора Ф. Сковрона у 1891-1895 роках для Вищого суду Галичини, який ще називали Палацом Справедливості. На аттику головного фасаду – частково збережена кам’яна група «Справедливість» авторства відомого скульптора Леонардо Марконі. В інтер’єрі будинку міститься скульптура Антоні Попеля – статуя Юстиції (1896 рік).
У залах Палацу Справедливості відбулося свого часу багато гучних судових процесів. На цьому місці у приміщенні старого монастиря Кармелітів до 1889 року містилася в’язниця. Тут у 1877-1878 роках відбував покарання Іван Франко, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді будівлі. Зараз у будівлі містяться навчальні корпуси університету «Львівська Політехніка».
Адреса: вул. Князя Романа, 1/3
Палац Сапєгів
Родове гніздо стародавнього роду литовсько-руських князів. Споруда у дусі французького бароко XVII століття, зведена 1868 року. Сучасники називали палац Адама Сапєги «чарівною скринькою». Збудований у другій половині ХІХ століття за проектом архітектора А. Куна мініатюрний зграбний необароковий палац коштував майже таку ж суму, як і пишна споруда Палацу Потоцьких неподалік. Особливо приваблює у палаці вишукана кам’яна різьба фасадів ручної роботи. У листопаді 1918 року в палаці містився штаб українських військ. Нині тут розміщується обласне Товариство охорони пам’яток історії і культури.
Адреса: вул. Коперника, 40 а
Палац Корнякта
Це надзвичайно цінна ренесансна пам’ятка 1580 року, палац найбагатшого львів’янина за всю історію міста купця Костянтина Корнякта. Грек за походженням, з острова Крит, Костянтин Корнякт, котрий замешкав у Львові в XVI столітті і контролював торгівлю вином на всьому Чорномор’ї, був меценатом, досвідченим і мудрим чоловіком, знав багато східних мов. Цю кам’яницю збудував для нього на місці колишніх двох італійський архітектор Петро Барбон. За тодішніми законами усі кам’яниці, розташовані на Площі Ринок, могли мати не більше трьох вікон по фасаду, це було так зване правило рівних можливостей, адже кожне вікно першого поверху могло використовуватись для облаштування майстерні, крамниці чи аптеки, а також для реклами. Навіть найбагатший громадянин Львова Костянтин Корнякт, будучи купцем, не міг порушити цього правила. І лише пізніше, за свої заслуги перед польськими королями, одержав дворянський титул і дозвіл збудувати собі палац зі шістьма вікнами.
У середині XVII століття палац Корнякта перейшов до родини польського короля Яна ІІІ Собеського і відтоді почав називатися Королівською кам’яницею. 1908 року будівлю викупило місто, і вже майже сто років тут працює Львівський історичний музей.
Надзвичайною атракцією палацу Корнякта є італійське подвір’я, напрочуд схоже з типовими двориками Флоренції і Риму. У приміщенні палацу працює відділення Львівського історичного музею, де можна оглянути унікальні, збережені в первинному вигляді, інтер’єри, та багато цікавих історичних експонатів.
Адреса: пл. Ринок, 6
Наталія Бойченко
Джерела: uk.wikipedia.org, lviv.travel, uk.wikipedia.org, kmeller.com
