Держава-фантом. Галицько-Волинське князівство, якого ніколи не існувало

Уявіть ситуацію: володимирський князь Роман Мстиславович об’єднує Володимирське та Галицьке князівства у одну державу. Правителі цієї держави якийсь час володіють Києвом і навіть претендують на продовження політичної та культурної спадщини Русі. Пізніше правителів цієї держави взагалі коронують і вони стають якщо не турою, то слоном геополітичної шахівниці тогочасної Центрально-Східної Європи (якщо так можна сказати). Ця держава не мала сталої столиці і далеко не завжди існувала у такому вигляді, як ми її собі уявляємо (тобто цілісною, тобто державою у нашому розумінні). Разом з тим, вона і не називалась так, як ми її звикли найменувати, а в її очільників назва “Галицько-Волинське князівство” могла би викликати мабуть лиш нерозуміння. Не вірите у існування морського міфологічного чудовиська Левіафана, про якого колись писав Гоббс? Але чому ж тоді вірите у Галицько-Волинську державу – міфічне чудовисько історіографії?

У 1199 році володимирський князь Роман Мстиславович об’єднав Володимирське та Галицьке князівства під своєю владою. Це знакова та символічна подія якщо не для історії України загалом, то для її давнього періоду точно. Так утворилась держава, яка за версією укладачів Іпатіївського літопису мала стати спадкоємцем традиції Київської Русі (за версією укладачів Лаврентіївського літопису цю нішу готували для Володимиро-Суздальського князівства). Але що ж то насправді була за держава і як її слід називати, орієнтуючись на джерела й реконструкції?

Роман Мстиславович. Засновник держави, до того правитель Володимирського князівства. Робив кілька спроб поєднання цих територій, але успішною була лиш та, що мала місце у 1199 році. За його титулатуру до кінця говорити складно, але у нього були претензії на “всі землі Руські”. Принаймні “покою і тишини” своїми діями цей правитель добивався саме для “руської землі”. Для Романа Мстиславовича Київ був “старшим престолом у всій Русі” і саме на “матір городів руських” була спрямована його увага. Хоча не виключено, що плани були і глобальнішими. Отакий “се азь Роман галицький, київський, володимирський, луцький і інших земель руських володар”.

Данило Галицький. Коронований правитель та одна з найважливіших фігур геополітики свого регіону у той час. Так виглядає, що коронували його як правителя Regnum Russiae, тобто Руського королівства (Королівства Русі). Принаймні папа Інокентій IV спілкувався з “королем Русі” Данилом (Danieli Regi Russiae). Бували у зв’язку з цим і досить цікаві звернення, коли папа спілкувався з “Danieli Russiae et Wasilkoni Laudemeriae”, де виділялась Русь і Лодомерія (Володимирщина). Відтак, мабуть держава Данила, скоріш за все, мала би мати назву Королівство Русі. Й у цій тенденції немає нічого дивно, особливо якщо поглянути на деталі появи таких імператорів як Карл Великий, або ж Оттон І та роль і символічне значення образу давнього Риму в згаданих процесах.

Лев Данилович. В документі за 1299 рік староста Григорій, один з управителів Лева Даниловича, говорить про своє підпорядкування “Leu ducis Ruthenorum”. Тобто цей правитель мав би бути князем Левом і ще й керувати Руссю. Той самий властитель також підписувався як “князь Лев, син короля Данила”, або ж “князь Руської землі Лев, син короля Данила”. Тобто ця тяглість в титулатурі до Русі зберігалась.

Трішки іншу картину можна спостерігати в правителів Андрія та Лева. У них Галіція та Лодомерія фігурують разом, але також у специфічних контекстах. Скажімо, у 1316 році з міста Володимира князі “усієї землі Русі, Галичини і Володимирщини” Андрій і Лев пишуть до магістра Тевтонського ордену про дружбу і добросусідські відносини. Десь так це мало би виглядати: “Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russiae, Galiciae et Lademiriae”. Разом з тим, у 1320 році з того ж Володимира “князь Володимирщини і володар Русі” Андрій Юрійович звертається до купців з м. Торунь і дозволяє їм в’їзд на руські землі з товарами. Останній факт може бути аргументом на користь тези про правління одного брата в Володимирі, а іншого в Галичі, тобто співправління.

Юрій ІІ Болеслав. Вважається останнім князем і тут є певний символізм, адже його столиця була в місті, з якого ця держава розпочиналась – Володимирі. У 1325 році з Володимира “Georgius Dei gratia dux Russiae” обіцяє дружні взаємини магістру Тевтонського ордену. В іншому документі за 1327 рік, який адресувався в тому ж напрямку і вийшов з того ж міста, уже бачимо “Georgius Dei gratia dux Terrae Russiae, Galiciae et Ladimeriae”, тобто тут уже вся Русь і ще й Галіція та Ладімерія. Ще через кілька років, у 1334 зі Львова писав “Georgius ex dono Dei natus dux et dominus Russiae”, тобто “уроджений князь і володар Русі”. У документі за 1339 рік бачимо “князя і володаря королівства Русі” (“Georgius Dei gratia dux et heres Regni Russie”). Що цікаво, часточка “heres Russiae” пізніше “кочувала” і в титулатуру Казимира ІІІ, якому ці землі належали він середини XIV століття.

Не менш цікаво підписувався хоч і не правитель, але важлива фігура в історії Львова та Києва – Дмитро Дедько. Зокрема, у 1341 році з Львова вийшов документ від “управителя або старости землі Руської” (“Demetrius Dedko provisor seu capitaneus Terrae Russiae”), яким повідомляли купцям з м. Торунь про мир з Казимиром, також їх запрошували їхати торгувати як раніше.

На жаль, мені не вистачило сил, натхнення, часу і об’єму статті аби написати більше. Теоретично, я міг би продовжувати забивати Вам голови подібним “джерельним непотребом”, на який ми чомусь взагалі не звертаємо уваги, коли типу вивчаємо історію. Тому поки кава-брейк! І не забувайте, що є дуже важливо читати підручники, автори яких все знають і пишучи їх, під жодну з ідеологій не підпадають. Тому взагалі не варто звертати увагу на титули правителів і критично ставитись до концепту “Галицько-Волинська держава”, а австрійські історики, аби обґрунтувати претензії монархії Габсбургів на Галіцію і Лодомерію, жодних “скелетів” із минулого не витягували. Про ідеологічні тексти галицьких істориків-русофілів, або ж кровно-священні праці Михайла Грушевського тут взагалі говорити не доводиться.      

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти / упор. Олег Купчинський. – Львів, 2004. – С. 128, С. 145, С. 150, С. 152, С. 156, С. 169, С. 174, С. 178, С. 179, С. 187, С. 194, С. 200, С. 241, С. 427, С. 429, С. 451, С. 469, С. 508, С. 766, С.