Кілька днів тому Львів відзначив 126-ту річницю з дня запуску електричного трамвая. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розказують про те, де і як в нашому місті ремонтували і ремонтують електротранспорт.
Перший трамвай у Львові був кінним. Пробна поїздка кінного трамвая відбулася іще наприкінці осені 1879 року, а регулярний рух він почав із 1 травня 1880 року. Депо кінного трамвая розташовувалося на вулиці Городоцько-Янівській, яка у 1885 році була перейменована на честь Юзефа Бема (нині – Ярослава Мудрого) приблизно на тому місті, де зараз стоїть будинок під № 11, що збудований у 1960-ті роки. За словами письменника Олександра Надраги: «По лівій стороні вулиці Бема (від вулиці Городоцької), недалеко від площі, містилась колись реміза (депо) кінного трамваю, яку остаточно зліквідовано 1907 року. Будинки, в яких були приміщені трамваєві вози, верстати і великі стайні, залишились донині…».
Станом на 1894 рік у Львові загалом налічувалося 54 вагони кінного трамвая. Обслуговування і ремонт вагонів кінного трамвая було нескладним і зводилися в основному до проточки трамвайних коліс для того, щоб реборда (виступ) трамвайного колеса мала відповідні розміри і не вискакувала із жолоба рейки, регулювання ручних гальмівних механізмів та заміни гальмівних колодок. Щоб підтримувати вагони в ошатному вигляді їх також періодично перефарбовували.
Обслуговування і ремонт електричних трамваїв, які почали перевозити пасажирів із 31 травня 1894 року, були набагато складнішими. Воно потребувало відповідних приміщень (депо електротрамвая), спеціалізованого обладнання, і кваліфікованих фахівців – слюсарів, електриків, пневматиків та верстатників. У 1894 році у Львові було всього 16 вагонів електричного трамвая, які виготовила фірма «Siemens & Halske». Це були двовісні трамваї із дерев’яними кузовами. Кабіни водія, як такої у них не було. Пости керування розміщувалися у головній і хвостовій частині вагона – розворотних кілець на кінцевих зупинках тоді не було – ці кінцеві мали вигляд тупиків. На посту водія був орган керування електроприводом – барабанний контролер. Його рукоятку водій крутив лівою рукою. Правою ж він керував ручним і пневматичним гальмом. Під час обслуговування трамвайних вагонів відповідні фахівців чистили рухомі і нерухомі контакти контролера, перевіряли стан електродвигуна, а особливо – колектора і графітових щіток, за допомогою яких струм подавався на ротор двигуна. Зношені щітки замінювали, а колектор очищали. Як і випадку кінного трамвая, потрібно було слідкувати за станом коліс і гальмівної системи. Додавалося іще обслуговування редукторів, через які двигуни приводили в обертання осі трамвайного вагона.
Спочатку всі трамвайні вагони були одиночними, проте популярність електричного трамвая зростала і невеликі моторні вагони уже не могли перевести всіх пасажирів, отож із 1899 року у Львові почали використовувати причепні трамвайні вагони. З 1903 року до Львова почали постачатися більш досконалі трамвайні вагони «Sanok» виготовлені на заводі в місті Сяноку (тепер – Польща). Кузови цих трамваїв теж були дерев’яними, проте вони уже мали напівзакриту кабіну – водій уже був захищений принаймні лобовим склом.
Кількість трамваїв у Львов швидко зростала – у 1903 році уже налічувалося 40 вагонів, а у 1911 – вже 126. Щоб утримувати і обслуговувати трамваї не тільки розширили (побудували іще один ангар) перше трамвайне депо на Вульці (перехрестя сучасних вулиць Сахарова, Героїв Майдану та Вітовського), але й збудували у 1907-8 роках друге трамвайне депо на Підзамче. Нині воно має адресу «вул. Промислова, 29». Збудовані іще на початку минулого століття приміщення і досі ефективно використовуються для ремонту трамваїв.
За роки Першої світової та україно-польської воєн трамвайні вагони сильно зносилися. Крім того частина із них була пошкоджена під час бойових дій. Отож, директор Львівського трамвая Йозеф Томицький приймає рішення про підсилення ремонтної бази підприємства. Отож, на базі історично першого трамвайного депо у Львові створюються вагонно-ремонтні майстерні, в яких виконуються роботи по середньому і капітальному ремонту трамваїв. Для відстою і утримання електричних трамваїв у тимчасове депо переобладнують кінний манеж казарм Фердинанда, який нині має адресу Городоцька, 38. Трамваї заходили в це депо зі сторони вулиці Янівської (Шевченка).
В другій половині 1920-х років йде активне будівництво нового трамвайного депо на вулиці Городоцькій, 185, яке у радянські часи отримало №1, хоча історично є аж четвертим депо електричного трамвая у Львові. Урочисте відкриття трамвайного депо на вулиці Городоцькій відбулося 22 березня 1930 року. Як писала «Gazeta Lwowska» у числі від 25 березня 1930 року, будівництво нового трамвайного депо обійшлося місту в 5 мільйонів злотих. Депо було розраховане на обслуговування 70 трамвайних вагонів і вважалося одним із найсучасніших на території тодішньої Польщі.
У кінці 1920-х років Львов отримав перші суцільнометалеві трамвайні вагони. Вони були виготовлені на заводі компанії «Lilpop, Rau i Loewenstein» у Варшаві. Всього до Львова у 1926 році надійшло 5 моторних і 5 причепних вагонів «Lilpop ІІ», а 1929 –10 моторних і причепних вагонів «Lilpop ІІІ».
Початок 1930-х років співпав із світовою економічною кризою («Велика депресія»), проте уже в кінці 1930-х років знову починається економічний зріст. Отож львівський трамвай знову підсилює свою ремонтну базу – на території ВРМ на Вульці будується уже третій ангар (по середині між двома першими). Щоправда, ремонт трамвайних вагонів у ті часи не був систематичним.
Від першого удару Другої світової війни Львів, а разом із ним і львівський трамвай оговталися дуже швидко – уже 25 вересня 1939 року у Львові відновився рух трамваїв. Підприємство львівського трамвая отримало назву «Львівський трамвайний трест», який очолив водій М. Лозинський. Керівником трамвайного депо став П. Бойчук. До складу Львівського трамвайного тресту увійшли два трамвайних депо (№1 на вулиці Городоцькій, 185 і № 2 на вул. Промисловій, 29), вагоноремонтні майстерні та дві тягові підстанції загальною потужністю в 6540 кВт. На той момент у підприємства на балансі перебувало 115 моторних і 55 причепних трамвайних вагонів. Окрім того було іще 5 службових трамвайних вагонів. Загалом на підприємстві працювало 2035 працівників.
Керівництво Львівського трамвайного тресту взяло курс на підсилення ремонтно-виробничної бази підприємства. Оскільки в Радянському Союзі вузькоколійні трамвайні вагони не виготовлялися, було прийнято рішення не тільки проводити капітальні ремонти трамваїв, але й почати складання трамваїв силами ВРМ трамвайного тресту.
У пояснювальній записці до титульного списку витрат на капітальне будівництво, яка була розроблена Львівським облкомунгоспом, яку було розроблено наприкінці 1939 року читаємо таке:
«Трамвайне господарство міста Львова із технічного погляду (порівняно із станом трамваїв інших міст) є відсталим. Особливо ця відсталість відчувається зараз…
Зрозуміло, що наявний трамвайний парк не задовольняє вимог пасажироперевезень. Тому треба його поновити. Планом передбачено, що 20 нових вагонів мають бути збудовані в головних майстернях Львівського трамваю. Трьохмісячний досвід доводить, що це завдання може і повинно бути виконано.
Будівництво нових вагонів, проведення капітального та заводського ремонту вимагає створення належної ремонтно-технічної бази. Тому титульний список передбачає виділення 100 тисяч рублів на розширення приміщень існуючої майстерні (потрібно збудувати фасадну стіну та дах), а також 150 тисяч рублів на придбання нових станків для підсилення технічної бази парків».
Протягом осені та зими 1939-40 років ВРМ Львівського трамвайного тресту провів різні ремонти 50 трамвайним вагонам. Уже до 24 березня 1940 року було збудовано 5 нових причепних вагонів, а до кінця 1940 року ВРМ зібрав іще 3 моторних вагони. До 1 травня 1941 року було побудовано іще 4 трамвайних вагони. Загалом до початку німецько-радянської війни силами Львівського трамвайного тресту було збудовано 12 нових трамвайних вагонів – рухомий склад в червні 1941 року складався із 120 моторних і 60 причепних трамвайних вагонів.
Після 1939 року було перебудовано систему технічного обслуговування і ремонту трамвайних вагонів. На трамвайні депо було покладено обов’язки проводити щоночі щоденне технічне обслуговування трамваїв перед виходом на лінію, періодичні технічні огляди (вони виконувалися раз на 24 дні), а також дрібні аварійні ремонти. Це було зроблено для того, щоб зменшити навантаження на ВРМ, які проводили планові і великі за об’ємом ремонти, а також виготовлення запасних частин. В ті часи передбачалися такі види ремонту: капітальний, великий, середній, малий, біжучий та аварійний. (До 1940 року капітальний і середній ремонти не виконувалися).
Окрім ремонту трамвайних вагонів ВРМ займався виготовленням різноманітних запчастин для трамвайних вагонів, служб колії та енергогосподарства, а також виготовленням нестандартного устаткування. У 1940 році, зокрема, було виготовлено 66 осей для трамвайних вагонів, 84 великі шестерні, 15 колісних компресорів, 40 буферів, 590 колісних бандажів. У майстернях діяв ливарний цех в якому протягом року було відлито 7400 різноманітних заготовок деталей. Оскільки виникла проблема із постачанням стандартизованих деталей, ВРМ доводилося виготовляти болти, гвинти, гайки і навіть цвяхи деяких розмірів. Отож трамвайники дуже ощадливо ставилися до запчастин і зберігали кожен болт чи гайку. Загалом витрати на ремонтні роботи в 1940 році склали 37% від витрат Львівського трамвайного тресту.
Були, звичайно, і проблеми. У 1940 році середній випуск трамваїв на лінію складав 149,3 трамвайних вагона, тобто 85,3% від інвентарного парку. Трамвайний вагон працював на лінії від 16,9 до 17,4 годин на добу. В той же час, під час роботи на лінії нерідко виникали несправності. Загалом протягом року було зафіксовано 2318 повернень трамваїв в депо із технічних причин.
Історія зберегла прізвища кращих працівників-ремонтників 1939-41 років. Це бригадир цеху монтажу електродвигунів М. Бедронський, коваль В. Мазєлєв, бригадир ковалів Ю. Табища, токар М. Маннадажа.
За часів нацистської окупації міста Львова планові ремонти трамваїв практично не проводили. В той самий час до Львова із міста Тарнува німці доправили 8 старих вагонів «Sanok», бо трамвайний рух в цьому місті в 1943 році припинився. Фактично за часів окупації трамваї у Львові експлуатувалися «на зношення». При відступі німці іще й вивезли зі Львова обладнання депо і підстанцій, а також запас запчастин для трамваїв. Під час визволення Львова було пошкоджено виробничі приміщення трамвайного депо №1 на вулиці Городоцькій і частина трамваїв, які знаходилися там. Нацистами було вивезено обладнання тягової підстанції № 2 на Підзамчі. Загальні збитки трамвайного тресту оцінювалися у 2,762 млн. рублів.
(Далі буде)
Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ та Юрій КАУКАЛОВ
