“Короля” тогочасної польської літератури зустрічали у Львові не гірше, ніж цісаря. Вщент забитий людьми вокзал, “алея смолоскипів” від учнів шкіл, погодинно розписані урочистості та, звичайно ж, “сніданя, обіди та вечері” – це далеко не повний перелік заходів, які львів’яни запропонували Генрику Сенкевичу. Автор залишив місто із золотим пером, що є неабияким визнанням його таланту місцевими інтелектуалами, а самі жителі Львова мали можливість насолодитись авторською озвучкою оригінального, на той момент ще не опублікованого тексту його “Хрестоносців”. Стаття про ці та інші перипетії приїзду Генрика Сенкевича до Львова.
Потяг, який виїхав із Кракова, єднало зі Львовом кілька точок дотику. Першою з них була кінцева зупинка на маршруті, де і значився Львів. Другою – постать одного з пасажирів, лауреата Нобелівської премії з літератури та живої легенди польського письменства того часу – Генрика Сенкевича. Появу останнього у Львові не можна сприймати однозначно. Побіч символічності поїздки на особистому рівні та літературної актуальності, автор культових для поляків історичних романів привіз до Львова і політику. Або ж саме в таку ауру його приїзд було оповито.
Письменник перебував у Львові з 29 квітня по 5 травня 1900 року. Впродовж цього періоду одна урочистість у його житті змінювала іншу, один захід плавно перетікав в інший, а спілкуванню з молоддю чи представниками інтелігенції, офіційними особами кінця краю не було. Хоч приїзд Сенкевича до Львова, де тривали польсько-українські суперечки за владу, можна сприймати радше як гол у ворота українського табору, не всі представники українського руху ігнорували цей візит. Не кожного дня до міста приїжджає така особистість. Через кілька років Сенкевич стане лауреатом Нобелівської премії. На той момент його знали за трилогією “Вогнем і мечем”, “Потоп” та “Пан Володийовський”, де в патріотичному дусі висвітлено добрий шмат історії Речі Посполитої.
Приїзд Сенкевича мав дві цілі. По-перше, він мав намір відсвяткувати у Львові річницю свого народження та ювілей письменницької діяльності. По-друге, в дорозі був його новий роман “Хрестоносці”, присвячений переданню особливостей боротьби з Тевтонським орденом. Відтак, жителі Львова отримали унікальну можливість почути оригінальні, ще не опубліковані фрагменти твору в виконанні автора.
Зустрічали Сенкевича не гірше, аніж самого цісаря. Зали очікування залізничного вокзалу, прикрашені живими квітами, не могли вмістити усіх бажаючих побачити письменника. Журналісти, інтелігенція та міські урядовці тиснулись, очікуючи на прибуття гостя. Зустріти Сенкевича особисто прибули президент та віце-президент міста Ґодзімір Малаховський та Міхал Міхальський відповідно. Якщо би Сенкевичу вистачило сил прорватись крізь ці редути шанувальників, на площі, перед вокзалом, його вже очікували студенти. Львів’яни виявились не надто “привітними” до гостя і не давали йому проходу.
Сенкевич, швидше за все, їм це вибачив. Особливо, враховуючи як його приймали далі. Зустрічали письменника не лише схвальними викликами та вираженням власного захоплення його персоною, але також імпровізованим “вогняним коридором” зі смолоскипів, який влаштували учні шкіл. Газета “Діло” з цього приводу писала, що гостя вітали промовами, окликами і “факлями”. Очевидець Корнелій Макушинський зазначав: “…пам’ятаю цей великий день…був одним з акторів велелюдного дійства, головним героєм якого був Сенкевич…Львів завжди був вуликом, у якому щось відбувається…але що робилось коли мав в’їхати до нього Сенкевич, гетьман без булави, воїн хоч і без меча…ціле життя вийшло на вулиці…вдома залишились хіба лише важко хворі…Сенкевич мав приїхати о восьмій вечора, а в третій вже стояв натовп на вулицях…душа Львова була щаслива…”. Мимохіть видається, що автор трохи перегнув з переданням дійства. Від такого опису складається враження, що навіть Ісуса зустрічали би не так радісно і помпезно як Сенкевича.
Врятувався Сенкевич від такого “пекла”, в якому хотів би побувати кожен з нас, лише в готелі “Європейський”. Хоча атмосфера свята та урочистого прийому переслідувала його і там – готель також було прикрашено квітами. Існує легенда, ніби власник “Європейського”, зважаючи на статус гостя, навіть не хотів брати з Сенкевича грошей за проживання. Хоча достовірність цієї інформації можна прирівняти хіба десь до інформації про традицію обрання отамана на Запорізькій Січі, коли претендент, за якого всі голосували, тричі відмовлявся і ніби також не хотів булави. Десь так, очевидно, ніби не хотів плати і власник готелю.
Вже наступного дня Генрик Сенкевич мав виступ у залі львівської Ратуші. Там він зачитав уголос уривок з твору “Хрестоносці”, який от-от мав з’явитись – опис Грюнвальдської битви. По тому він мав кілька зустрічей з журналістами у Національному казино на вулиці Міцкевича, 6 (сьогодні Листопадового чину). Також цього дня Сенкевич зустрічався з молоддю у Академічній читальні. Було заплановано і заходи за участі “вищих світу цього” – з президентом міста, доктором Малаховським і професором Малецьким, з графом Баденським, а також обід в намісника, графа Пінінського. На вечір у Сенкевича було заплановано зустріч з редакцією “Gazeta Lwowska”. До опівночі письменник перебував в оточенні місцевих журналістів.
Перебування у Львові могло також запам’ятатись польському письменнику відвідинами засідання Галицького Сейму, де саме розглядали питання бюджету. Якщо говорити про мистецьку складову життя міста, то Сенкевич побував у театрі Скарбека (сьогодні імені Марії Заньковецької), де з нагоди його прибуття поставили виставу. Письменник настільки швидко адаптувався у Львові, що святкував тут свій 53 день народження.
Такий стан справ дав можливість авторам газети “Діло” написати, що Сенкевича поляки “приймали” “сніданями, обідами, вечерями”. В інших публікаціях видання йшлося, що це акція чисто польської інтелігенції, а приїхав Сенкевич лише аби профінансувати польські установи регіону. Польські видання навпаки дуже схвально відгукувались про ці події. “Kurier Lwowski” та “Gazeta Lwowska” зазначали позитивний вплив, який справила поїздка на молодь. Відзначали і якості самого автора, який приходив до публіки з непокритою головою, виражаючи таким чином, свою повагу до міщан.
5 травня було останнім днем перебування Сенкевича у Львові. Тоді, на зустрічі з журналістами, йому урочисто вручили золоте перо, як ознаку визнання його таланту львівським письменством. Ввечері, прощаючись на залізничному вокзалі, він сказав, що протягом всього часу, його сердечно приймали як колеги по перу, так і всі решта. Письменник подякував львів’янам за це і виголосив гасло “хай живуть львів’яни!”.
В таких, загалом, тонах минув приїзд до Львова одного з найвидатніших польських письменників. Для частини тогочасного Львова він був справжнім героєм та прикладом для наслідування, хтось тримав на нього образу за специфіку діяльності. Можна, на основі цього приїзду, говорити про “польськість” Львова того часу, можна про байдужість чи недостатню впливовість “українства”. Відповідь на ці та ряд інших питань залишається відкритою.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Кісь Н. Візит Генрика Сенкевича до Львова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/events/1900-04-29-henryk-sienkiewicz-visit/
- Радковець І., Радковець П. Генрик Сенкевич у Львові // Поступ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://postup.brama.com/000505/80_9_2.html
- Masɬoń K. Sienkiewicz we Lwowie // Rzeczpospolitа, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rp.pl/artykul/515218-Sienkiewicz-we-Lwowie.html#ap-2
