Незалежність для усіх українців стала найбільшою цінністю, за яку щодня віддають життя наші військові та цивільні.
У період жорстокої повномасштабної війни, з якою росія прийшла на наші землі, цей День Незалежності для нас — це не лише гордість та найбільше національне свято, а можливість подякувати усім, хто боронить кожен клаптик нашої землі та усім, хто віддав життя за Україну.
Незламність, сила, талант і воля до Перемоги – ось що вирізняє і дає наснагу. Українські музи не мовчать: у тилу ми чимдуж прагнемо наближати мир своєю діяльністю, освітлювати дорогу цілющою силою мистецтва.
24 серпня о 18:00 у Концертному залі Людкевича звучатимуть твори українських композиторів Василя Барвінського, Миколи Лисенка, Костянтина Данькевича, Олександра Родіна. У цей вечір слухачі почують знаменитий «Прелюд памʼяті Шевченка» Якова Степового, а також оркестрову сюїту «Гуцульський Триптих» Мирослава Скорика з музики до кінофільму «Тіні забутих предків».
Серед виконавців — Наталія Степаняк (сопрано), Володимир Щигіль (баритон), Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» та Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під орудою диригента та генерального директора філармонії Володимира Сивохіпа.
Постер проєкту «Пісні мого дому»
25 серпня, о 18:00 виконавці проєкту «Пісні мого дому» представлять саме ті композиції, які, через відстані й роки, стали для них життєдайним символом, родинним спомином, потужним батьківським оберегом.
Протягом віків і зброєю, і оберегом українців завжди була пісня. Її неможливо убити, витерти з пам’яті, її слова й мелодія — неповторний код нації, незнищенний ні часом, ні обставинами, ні вогнем воєнних літ. Адже поки лунає наша пісня, звучить наше слово, буде незалежна Україна.
Своїми родинними піснями-оберегами зі слухачами ділитимуться Павло Табаков, Ірина Доля, Андрій Хавунка, Ольга Томків-Верхоляк, Петро Радейко, Наталія Грановська, Анастасія Хавунка, ТанцТеатр «Життя» та Академічний інструментальний ансамбль «Високий Замок».
Продовжуємо знайомити читачів із статтею про пожежі у давньому Львові. Третя частина публікації була надрукована у часописі “Українські вісти” (№ 93 від 28.04.1937 р.). Першу частину можна прочитати тут, другу – тут
Правопис публікації залишаємо оригінальним
Облога Львова військами Хмельницького у 1648 році
Пожежі в давному Львові
3 наведеного в горі опису, можемо набрати приблизного уявлення не так про хід трагічних випадків, як про цю невиносиму атмосферу, серед якої доводилось жити жидівським мешканцям старого Львова…
Жертвою осьмигодиніної пожежі впало тоді поверх 400 передміських домів, більшість костелів, церков і монастирів з юридикою св. Івана, передміська лазня, млин, фільварки та частина міських мурів, з яких, для безпеченства розкинуто криші та всі деревляні прибудови.
Розмірно поважна пожежа навістила середмістя в 1646 р., коли то погоріло сім мурованих камяниць, яких власників звільнив король від податків на протяг чотирьох літ.
Жертвою плянової пожежі, подиктованої стратеґічними вимогами впали оба львівські передмістя підчас облоги Львова Хмельницьким в 1648 р. Тоді то, як нотує це потягнення Юзефович «громадянам дбайливим про публичне добро, залежало найбільше на тому, щоби ворог не мав ніякого захисту під містом і тому вони вирішили, щоби оселі передміщан, хоч були вони дуже коштовні, але тепер могли статися шкідливими для міста, були чимскорше знищені.
Вислані ніччу люде підпалили, песамо місто, якби зливний дощ не по тушив тої «стратеґічної» пожежі.
Облога Львова козаками Хмельницького.
Подібна доля зустріла львівські передмістя, які в одну мить знялися таким нагальним полумям, що хто зна чи не було б перекинулося на передмістя підчас другої облоги Хмельницького в 1655 р, а відтак 23 вересня 1672 р., коли то на підльвівських горбах зявилися «хрестами значені» полки гетьмана Дорошенка. Тоді то, по словам літописця: «усі сади й дворики, значним коштом побудовані й що тільки оборону міста утруднювало, погубне полумя, піхотинцями підкинуте, знищило»…
Після пожежі в 1682 р., якої жертвою, впали, поруч домів на краківському передмістю, костели Марії Сніжної й Бенедиктинок, занотували львівські акти чергову більшу катастрофу в 1704 р. коли то на львівські вали кинулися штурмовою атакою – шведи. Тоді то командант Львова «так небезпечну атаку на вали бачучи, здумав нарешті спалити сусідуючі з містом доми, щоби укриваючихся з них ворогів вистрашити.
Єзуїтська фіртка. Рис. А. Каменобродського, поч. ХХ ст.
На даний приказ підпалили залогові жовнярі багато приватних і публичних домів положених довкола міста, а викликана в той спосіб пожежа створила жахливу картину; полумя, що підіймалося до хмар оповіщувало довколичним селам про гостюючого у Львові ворога». Тоді то погорів костелик Чесного Хреста біля Галицької брами, великий двір Гюндорфа при єзуїтській фірті, разом зі шведами, що в ньому поховалися, а далі дім поправи, палати й двори, збудовані поблизу міста, що як звичайно, само найшлося в небезпеці.
Про неозначену блище пожежу згадують міські акти в 1712 р.
В 1769 р. занотувала історія Львова останню з пожеж передмість, викликану «стратегічними мотивами». Підчас наступу на Львів барських конфедератів, комендант міста з рамени, не так короля Станислава Августа, як московського ґенерала Кречетнікова Коритовський, велів підложити вогонь під доми біля єзуїтської фірти. Вогонь поширився блискавкою на галицьке передмістя, де між іншими знищив вежу костела Кармелітів «черевичкових», на місці нинішнього суду й тюрми при вул. Баторія.
Палац Справедливості (19 корпус “ЛП”), збудований на місці монастиря кармелітів взятих та Крайового повітового суду. Фото кінця XIX ст.
З приходом до Львова австрійців (1772) багато дечого змінилося не тільки в політично-громадському устрою краю й міста, але і в умовах публичного та особистого безпеченства.
При системі австрійської «реґлєментаційної» політики навіть загроза пожеж втратила на своїй жахливости, щонайменше чергові вогні у Львові не мають уже характеру житлових катастроф.
«Газета Варшавська» з 1778 описує доволі широко пожежу, яка тоді навістила Вірменську вулицю й домініканський костел.
В 1782 р. появився характеристичний для йосифинського режіму «Універсал установляючий порядок гашення вогню для столичного міста Львова».
Ратуша після пожежі 1848 року.
На жаль, цей дрібязково опрацьований універсал не перепинив огнів, що далі здіймалися на старій жидівській дільниці, чи то в самому місті, чи на краківському передмісті.
Так приміром дня 6 червня 1800 р. вигоріла велика скількість жидівських домів на краківському передмістю разом з церквою св. Миколи й костелом Івана.
В 1803 р. знялася пожежа в одному з жидівських домів при вул. Широкій й обняла собою чотири сусідні доми, в яких була змаґазинована горівка і вино.
В 1811 р. погоріли військові маґазини в забудуваннях бувшого монастиря Кармелітанок босих.
В 1833 р. погорів костел францісканів, а разом з ним цінні вівтарні мальовила українського маляря Берези.
Руїни костелу Пресвятої Трійці й монастиря тринітаріїв, у приміщеннях яких від 1784 до 1848 р. діяв Львівський університет
Нарешті ніччу з 23 на 24 вересня 1838 р. занотували місцеві акти останню з великих пожеж жидівської дільниці. Тоді то погоріло до тла 11 камяниць при вул. Боїмів та Бляхарській, а в них згоріло живцем 11 жидів, а 50 віднесло рани й попарення.
Бомбардація Львова Гаммерштайном у 1848 р. замінила в купу згарищ – старий театр, ратуш, університет, редутові салі й кілька приватних домів.
В 1850 р. заложено у Львові пожарну сторожу, що в 1863 р. двічі була зайнята при огнях у жидівському місті а в 1884 р. даремне змагалася з великою пожежею на Краківському.
Бернардинська пожежна стражниця на фото 1894 року
Але чимраз далі пожежі у Львові рідшають чимраз строгіше примінювані протипожежні, приписи та розпорядки, серед яких головну ролю грала заборона будування домів з легкопального матеріялу, а здобутки протипожежної техніки, роблять своє. Катастрофи в розмірах тої, яку пережив Львів у 1527 р. стають фізичною неможливістю.
А чейже ще так недавно, бо мало не до кінця ХІХ віку рідкістю на передмістях були бляшані криші, а траплялися й соломяні. Бо хоч ще в 1682 р. видало місто строгу заборону покривати передміські доми соломою, що як говорить тогочасний хроніст «нужда убогих тому розпорядкові перешкодила» …
Зоологічно-дендрологічний парк "Джерело" селі Оброшине
У суботу, 24 серпня, в Зоологічно-дендрологічному парку “Джерело”, що в селі Оброшине неподалік Львова, відбудеться уже традиційне музичне дійство. Цього разу з нагоди головного свята нашої держави – Дня Незалежності України. Знані українські пісні та мелодії звучатимуть в атмосфері унікальної природи – серед рідкісних тварин та рослин. Початок – о 17:00.
Зірковим гостем святкового концерту до Дня Незалежності у парку “Джерело” стане відомий співак та композитор, фіналіст телепроекту “Голос країни” Назар Савко. Його пісня “Ти просто слухай” стала романтичним хітом, який поєднав тисячі закоханих сердець. Також в репертуарі Назара – крім авторських композицій, народні пісні й пісні знаних українських композиторів, зокрема Володимира Івасюка. А мільйони найменших слухачів-українців просто обожнюють вже легендарну “Бульку” – її автором також є Назар Савко.
Назар Савко в постановці «Ремінісценції.UA»
Ще одні зіркові гості 24 серпня – знаменитий ТанцТеатр «Життя». Цей унікальний український колектив відомий у всьому світі. Мистецтву артистів з України аплодували у понад 50-ти країнах. “Життя” – єдині, хто тричі представляв нашу країну на пісенному конкурсі «Євробачення», зокрема у 2004-му у Стамбулі разом зі співачкою Русланою з несамовитими “Дикими танцями”, здобувши першу перемогу для України. Творче кредо «Життя» – берегти, збагачувати та популяризувати українську автентику сучасними засобами. Постановки ТанцТеатру – це завжди модерно, видовищно, масштабно і прогресивно. «Життя» на сцені уже понад 30 років. Його незмінний керівник – народна артистка України Ірина Мазур.
А для найменших глядачів буде окремий сюрприз – виступ дитячої студії ТанцТеатру “Життя” – веселих “Смайликів”. Також для гостей парку того вечора співатимуть Богдан Цісінський і Володимир Кудовба.
Сцена з арт-кабаре DEKADANCE від ТанцТеатру Ірини Мазур «Життя»
Незабутні радісні емоції як дітям, так і дорослим у Зоо-дендропарку “Джерело” дарує спілкування з природою. Тут зібрано унікальну колекцію кількасотлітніх дерев та екзотичних рослин, а також діє контактний зоопарк із неймовірно привітними оленями, єнотами, носухами, поні, павичами, фазанами, перепелами, куріпками, карликовими декоративними курми та іншими тваринками.
Цей дивовижний парковий комплекс в Оброшине (усього кілька кілометрів від Львова) – справжній артефакт, місце сили і первозданної природної краси. «Джерело» – локація, де починаються пригоди. Сам парк, оповитий легендами, засновано 1730 року. Сучасний статус він отримав 1983-го. Певний час парк занепадав і практично припинив своє існування… Та за останні півтори року отримав нове дихання – й тепер тут знову ожила природа!
Актори Львівського театру імені Франца Кафки випустили новий поетичний альбом! Це вже четвертий подібний реліз театру. Раніше актори представили публіці альбоми «Сумні вірші», «Вірші про кохання» та «Вірші Івана Сокульського».
Ось що про свій проєкт розповідає актор театру Назарій Боденко:
«З Германом ми давно мріяли про цей альбом. Адже Семенко – це не просто поет, це – цілий всесвіт. Його футуристична поезія, хоча й маловідома широкому загалу, має неймовірну силу та глибину.
Коли ми записували альбом, відчували себе справжніми алхіміками. Брали слова Семенка, додавали до них музику, шумові ефекти, власні емоції і на виході отримували щось абсолютно нове, експериментальне».
Дійсно, Михайль Семенко – сміливий експериментатор. А театр Кафки якраз спеціалізується на творчих експериментах і пошуках сучасної театральної мови. Останні ютуб-проєкти театру Кафки знайомлять з українською культурою, зокрема поезію.
«Я вірю, що цей альбом знайде своїх слухачів, що він допоможе популяризувати українську культуру, а головне – збереже пам’ять про талановитого поета Михайла Семенка», – додає Назарій.
Старовинні книги — це як захоплива подорож у часі, такі собі машини часу, подорожувати в яких може кожен охочий. Раритетні книги переносять нас у минуле не тільки завдяки їхньому змісту, все набагато глибше: вони виготовлені з матеріалів, які сьогодні вже не використовують, у них можуть бути незвичні шрифти й малюнки, що розповідають нам про вподобання друкарів і художників того часу. Такі видання можуть навіть мати відбитки епохи, наприклад підписи авторів або примітки власників. Не дивно, що всі вони — рідкісні книги, лише невелика частина культурного надбання, яка дійшла до наших часів.
Книга з історією в подарунок
Антикварні книги часто вибирають на подарунок колекціонерам (вони полюбляють саме колекційні видання книг), дослідникам історії та просто книголюбам, поціновувачам прекрасного й навіть тим, у кого все є, якщо потрібно вразити людину своїм презентом.
Чому подарункові книги з минулого — один із кращих варіантів:
вони унікальні, адже часто залишаються в єдиному чи декількох варіантах;
естетично привабливі — нерідко мають вишукане оформлення;
не втрачають актуальності з часом, а, навпаки, набувають додаткової цінності;
можуть стати вигідною інвестицією для людини, яку цікавить примноження своїх статків;
дарують позитивні емоції, які надовго запам’ятовуються майбутньому власнику.
Такі оригінальні подарунки якнайкраще підходять на день народження, іменини, ювілеї, будь-які особисті, релігійні, державні чи професійні свята, а також з іншої нагоди — наприклад, як презент на знак вдячності або прихильності.
Ви можете подарувати своєму другові, рідній людині чи колезі старовинне видання Євангелія в срібному оздобленні, раритетне видання «Нарис історії української літератури» або «Вольності українських козаків», «Покажчик святині і священних достопам’ятностей Києва». Це можуть бути видання як минулого, так і позаминулого століття, у спеціальних захисних боксах, з унікальними підписами авторів або нотатками на полях від минулих власників, українською чи іншою мовою тощо.
Де і як замовити в Україні
Для тих, кого цікавлять будь-які ексклюзивні речі, незвичайні презенти, а також старі книги — купити їх можна у FAMA. Відвідайте цей великий інтернет магазин за адресою https://fama.ua/uk/podarki/starynnye-knygy чи особисто в місті Київ, у якому працює шоурум, де ви можете купити будь-які видання на подарунок, а також інші — ексклюзивні, небанальні й просто дорогі презенти для людей, що мають гарний смак і цінують раритетні речі. У FAMA найкращий вибір в Україні, зручні умови оплати й доставки та чудовий сервіс, яким ви гарантовано будете задоволені.
У Львові відійшла у вічність відома журналістка Діана Гайворонюк. Про це повідомив зять журналістки співак Юлік.
«З глибоким сумом та сльозами на очах повідомляю що відійшла у вічність моя улюблена теща – Дінка!
Це людина свято, людина, яка ніколи не знала перешкод та йшла вперед до своєї цілі! Брехню кажуть, що теща та зять ворогують, для мене Діанка була прикладом жіночності та мужності водночас.
На жаль, важка хвороба взяла гору, проте вона боролась попри труднощі”, – йдеться у повідомленні.
Попрощатись із Діанкою можна буде У Гарнізонному Храмі Петра і Павла о 12:00 в пʼятницю. Згодом поховання буде на Голосківському кладовищі.
Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 року Самборі на Львівщині. Пізніше його родина переїхала в м. Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. Також Кузьма вчився в 4 школі у місті Новий Розділ, де зʼявилася його мрія стати водієм сміттєвоза. Мати була вчителькою музики. Андрій закінчив музичну школу за класом фортепіано. Закінчив факультет стоматології Львівського медінституту. Йому було нецікаве навчання там, однак довчився на прохання батьків.
Цими днями Кузьма з друзями святкував би свій 56 день народження. Його друзі діляться спогадами про свого Кузьму.
Українська співачка Ольга Лізгунова, яка працювала з Кузьмою в гурті Скрябін та Пающіє труси, згадує музиканта теплими словами і каже, що Андрія дуже не вистачає: «Я б хотіла знову познайомитись з Кузьмою, як тоді на студії звукозапису Володимира Бебешка. Ми записували першу пісню для Пающіх Трусів, і в якісь момент Андрій просто влетів у приміщення. Мені він на той момент здався дуже великим. Я не встигла навіть вдихнути, він сказав: Привіт. Андрій. Готова? Я відповіла, що готова, і ми одразу почали запис. Шкода, що знову таке не повториться», – розповідає артистка. Вона зазначила, що Кузьма завжди був справжнім другом для всієї України. «Він ураган, цунамі, квазар. Це – людина-енергія, навколо якої все оберталося, у прямому значенні цього слова. Після його смерті назавжди зник величезний уривок життя. Це неможливо передати», – з ностальгією згадує Оля.
Відомий продюсер Володимир Бебешко займався гуртом Скрябін, бо вважав, що Кузьма не грав попсу, а виконував дуже альтернативні панкові речі. Він мав власну естетику і був справжнім. «Мені сьогодні не вистачає Кузьми. Без нього в українців почало занепадати почуття гумору, зате з’явився несмак. Та він, мабуть, і не зникав», – зазначив Володимир Бебешко.
Ігор Кондратюк, який співпрацював з Кузьмою на різних проектах і був добрим другом музиканта, сказав, що йому не вистачає нових пісень Андрія – іронічних, актуальних, глибоких. «Кузьма і сьогодні був би скептичним щодо нинішньої української політичної еліти, хоча завжди бажав їй удачі в розбудові країни. Він мав проєвропейську політичну позицію і не уявляв, як Україна може не стати частиною загального цього простору», – додав Ігор Кондратюк.
Після смерті Кузьми, Олександр Пономарьов на кожному концерті співає пісню “Сам собі країна”. «Я дуже багато не встиг йому сказати, бо було замало часу. У мене з Кузьмою є вдосталь теплих історій, починаючи ще з фестивалю Таврійські ігри. Сьогодні друзі надіслали багато фото з Андрієм – мені його не вистачає. Ми втратили дуже світлу людину», – розповідає музикант. Олександр згадав історію, як уперше вийшов на сцену у 1993 році. Це був фестиваль Червона рута у Донецьку. Там він і познайомився з Кузьмою. «Я переміг на тому фестивалі і на фуршеті всі почали нас вітати, я ще подумав, що вранці наступного дня вже прокинуся знаменитим. Потім ми їхали додому. Пам’ятаю як ми стояли у тамбурі плацкартного вагону з Кузьмою та Сашею Богуцьким і обговорювали майбутнє українського шоу-бізнесу», – додав Олександр Пономарьов.
Ірина Білик
Українська співачка Ірина Білик каже, що слухаючи пісню Старі фотографії, завжди підспівує Кузьмі та згадує дитинство. «Пригадую як ми дуріли, коли їздили разом на гастролі. Мені дуже шкода всіх нас тому, що ми залишилися без Скрябіна назавжди», – підкреслює артистка.
Ростислав Домішевський (колишній учасник “Скрябін”) розповідає: “Андрій був надзвичайно яскравим хлопцем, зачіска, прикид – він вирізнявся з інших в школі, і це притягувало людей. Ми познайомились на сцені театру гумору й сатири “Спринт”, і Кузьмич там просто унікально грав. Поруч зі сценою була кімнатка з апаратурою, де він проводив репетиції з хлопцями. На свята вони грали у школі якусь популярну мелодію, а у вільний час експериментували і палили колонки панк-роком”.
Віталій Бардецький (продюсер, вперше вивіз гурт “Скрябін” за кордон) згадує: “Коли я навчався на львівському журфаці, товариш, який працював на радіостанції, приніс касету. І каже – “оце чувак з Новояворівська”. Я був сильно вражений, хоча це всього-на-всього демо, і напросився на знайомство. Одного дня Кузьма без стуку відкрив двері до моєї кімнати в гуртожитку і сказав: “Привіт, я – Кузьма”. Вже на другій хвилині знайомства було зрозуміло, що ми будемо друзями надовго”.
Остап Панчишин (гурт “Panchyshyn”) ділиться спогадами? “Ми з Кузьмою є земляками, з Нового Роздолу, і я фанатію від нього ще з 1995 року. Як на мене, він став основоположником української музики, не подібним ні до кого. Це український Depeche Mode. Молодь мусить знати про ранню творчість гурту “Скрябін”, там кожен знайде для себе багато цінного, відвертого та емоційного”.
Святослав Вакарчук
«Кузьма ввійшов в історію української музики назавжди. Разом з його колегами, які зробили гурт «Скрябін», були одним з перших прикладів якісної української музики і перевернули весь шоу-бізнес. В тому числі «Океан Ельзи» в буквальному сенсі на цьому виріс. Він створив величезний вплив на всю українську культуру», – впевнений Святослав Вакарчук.
Руслана Лижичко
Співачка Руслана згадує, що не могла повірити в смерть музиканта. Вона присвятила пісню його пам’яті.
«Шкода, що ми не встигли його пізнати. Тоді б дивились не на чувака, який нас бавить, а на чувака, всередині якого Всесвіт, і він нам його давав. За тими жартами було багато серйозних речей», – вважає Руслана.
В понеділок, 26 серпня 2024 року, о 19.00 у Львівській опері відомий симфонічний оркестр LUMOS Orchestra пропонує і старшим і наймолодшим глядачам казковий концерт з анімаційним супроводом – музика світів Хаяо Міядзакі.
У виконанні симфонічного оркестру з кращих музикантів Львова, солістів у тематичних костюмах, з супроводом з анімаційних стрічок та антуражними декораціями на сцені, які перенесуть вас у чарівну японську казку.
“Віднесені привидами”, “Мандрівний замок Хаула”, “Принцеса Мононоке”, “Навсікая з Долини Вітрів”, “Мій сусід Тоторо”, “Небесний замок Лапута”, “Порко Россо”, “Рибка Поньо на кручі”, “Вітер дужчає”, “Відьмина служба доставки”, “Хлопчик і чапля”, “Позичайка Аріетті”, “Шепіт серця” – усі такі улюблені нами стрічки та навіть більше у двогодинному концерті прекрасної музики Джо Хісаіші та інших композиторів студії Ґіблі.
“Він створює прекрасні анімаційні стрічки, які стають казками-притчами не лише для дітей, а й для дорослих. Він – сивочолий японець, портрет якого зазвичай зображають широко усміхненим. Він – володар премій Оскар, що підняв японське анімаційне мистецтво на нечуваний раніше рівень”, – розповідає про маестро Міядзакі художня керівниця оркестру Діана Коваль. – Хаяо Міядзакі застав за життя війну, окупацію, падіння та злети своєї рідної країни. Саме тому його твори – шедеври не лише митця, а й людини яка прагне зробити людство кращим. Притчі наставника та казки з багатошаровим змістом, терапевтичні та глибокі.”
Тож організатори запрошують усіх на дійсно добрий та зцілюючий концерт. І наголошують – частину зібраних на концерті коштів передадуть на безпосередню допомогу Збройним силам України.
Напередодні Дня Незалежності України співак GREMO, відомий українсько-американський музикант і виконавець, представляє свою нову музичну композицію під назвою “ПтахоLove”. Цей трек є святкуванням свободи, гордості та любові до рідної країни та своїх побратимів.
Пісня “ПтахоLove” присвячена всім білоруським воїнам, що боронять Україну пліч-о-пліч з українськими захисниками.
Як зізнається сам співак, це дуже важлива пісня в його репертуарі. Вже близько десяти років GREMO живе в Сполучених Штатах Америки. Але народився та виріс співак у Білорусі, де в нього залишилася вся родина та багато друзів. Тому той факт, що білоруські воїни боронять Україну пліч-о-пліч з українськими захисниками, не залишив його осторонь. Це була мета виконавця – присвятити пісню саме цим білоруським військовим.
Gremo
“ПтахоLove” від GREMO – це енергійна та захоплююча композиція, яка є трохи незвичною в репертуарі співака, що поєднує динамічні біти з мелодійним мотивом та оригінальним вокалом артиста.
GREMO зізнається: “У пісні я заспівав у незвичному для себе високому вокальному діапазоні, але кінцевий результат мені дуже подобається”.
На трек було відзнято однойменний кліп.
“Метою кліпу було показати, що діти – це наше майбутнє і, що вони ні в чому не винні і тим більше не мають бачити всіх жахів війни, а мають жити в свому дитячому та яскравому світі разом із своїми батьками”, – щиро ділиться GREMO.
Музичне відео, що доповнює патриотичне послання пісні, стало експериментальним та інноваційним у творчості співака.
“Щодо відео кліпу, то він зроблений в АІ форматі, що певною мірою теж є експериментом, бо я ще такого ніколи не робив. На сьогоднішній день за допомогою штучного інтелекту можно створювати майже все що завгодно. Тому у мене і виникла ця ідея”, – розповідає артист.
Автором слів та музики став Андрій Безкровний. Аранжування та саундпродюсерування виконав Вадим Лисиця.
GREMO відомий своєю відданістю українській музичній сцені та прагненням створювати музику, яка резонує з його слухачами. “ПтахоLove” є продовженням його місії з представлення сучасної української музики, яка віддає шану культурній спадщині країни.
“Я щиро хочу, щоб ця пісня стала гімном для всіх, хто любить Україну, – каже GREMO. – Вона є святкуванням нашої свободи, гордості та любові до нашої країни”.
“ПтахоLove” вже доступна на всіх основних музичних платформах, і GREMO сподівається, що його пісня стане саундтреком до святкування Дня Незалежності для українців по всьому світу.
З 18 по 21 серпня 1914 року на велетенській території Волині, Поділля, Галичини та Буковини між військами Московитської й Австро-Угорської імперій відбулась Галицька битва, одна з найбільших битв Першої світової війни.
В рамках масштабної стратегічної операції московитські війська Південно-Західного фронту (відтинок понад 400 км від р. Вісла до Румунії; головно проходив українськими землями від Любліна – Холма на півночі до річки Дністер на півдні) перейшли в наступ з метою розгромити австро-угорські війська, оволодіти Галичиною та гірськими перевалами Карпат, що відкривало перспективи подальшого наступу на Придунайську низовину. Окремі московські полководці навіть сподівалися, що їх армія зможе покінчити з Австро-Угорщиною до того, як німці встигнуть їй надати допомогу.
Московитське військо налічувало близько одного мільйона (за іншими даними 1,2 мільйона) солдат і мало на озброєнні 1770 гармат, австро-угорське – понад 830 (за іншими даними 950 тисяч) вояків і 1500 гармат. Після низки вдалих маневрів та переможних боїв на початку вересня московити завдали поразки австрійській армії у Городоцькій битві, що вирішило хід Галицької операції. Московія окупувала Буковину, її військо без бою вступило до Львова (3 вересня), вийшло на річку Сян та опанувало карпатські перевали, оточило фортецю Перемишль. 4 вересня нові хазяї краю створили Галицьке військове генерал-губернаторство у складі 4-х губерній: Львівська, Перемиська, Тернопільська та Чернівецька.
Австрійські війська в битві під Львовом проти росіян у 1914 р.
Уже з перших днів московські окупанти розпочали наводити «нові порядки» у притаманній їм, хіба на генетичному рівні, манері. Московитське розуміння світу доволі примітивне, хоча й доволі дієве для їхньої темної маси: де ступив чобіт московського солдата – там «ісконно русская зємля». Тож 24 серпня, ще до завершення операції, царський уряд видав звернення до русинів (тобто українців Галичини) із закликом підняти прапор великої і неподільної Росії (Московії) та «завершити справу великого князя Івана Калити». На опанованих територіях окупанти відразу почали знищувати усі без винятку «мазепинські» (тобто українські) суспільно-культурні та наукові інституції. Особливо небезпечною для свого панування вони розцінювали Українську Греко-Католицьку Церкву, тому для її ліквідації та запроторення вірних в стійло державного московитського православ’я приділялося якнайбільше уваги.
Однак справа була винятково складна, бо Церква мала безапеляційний авторитет серед усього українського населення окупованого краю. 23 вересня опубліковано постанову військового генерал-губернатора Г. Бобринського про запровадження цензури, якою зокрема заборонявся продаж книг на «малоросійському наріччі» (це саме сьогодні чинять московити на окупованих українських землях сходу). А ще московити вдалися до традиційного «козирного» асиміляційного інструменту – депортації у віддалені райони Московської імперії великого числа місцевих мешканців, особливо духовенства та інтелігенції.
Окупація Львова російськими військами
Оскільки московський «освободітєль» немислимий без ґвалту, розбою, мародерства, то в світі цим хіба вже нікого не здивуєш. Як тільки їхнє військо зайняло Чернівці, то з 2 по 8 вересня всі околиці міста були віддані солдатам на розграбування. Нахабство та жорстокість царських солдат настільки обурила мирних мешканців, що вони радо долучалися до партизанської боротьби, яку очолив підполковник жандармерії Едуард Фішер (московити обіцяли за живого Фішера 100 тисяч рублів, а за мертвого – 50 тисяч). Нерідко брутальність загарбника не вкладалася в рамки здорового глузду – 23 серпня у с. Велика Березовиця на Тернопільщині після бою московські солдати без будь-якої доцільності, за наказом командування, спалили 85 селянських господарств.
Але непросто було українцям, як недержавній нації, і по стороні австро-угорської влади. Місцева адміністрація в Галичині була репрезентована переважно польською шляхтою, яка спритно перекинула усі воєнні невдачі на «московських шпигунів», які, за їх переконанням, звісно були галицькими русинами-українцями. Відповідно за неправдивими звинуваченнями до австрійських концентраційних таборів Талергоф і Терезін разом із москвофілами потрапило й певне число українських патріотів, а декілька сотень галичан у 1914-1917 було розстріляно або повішено. Особливо жорстокими були угорські вояки (за ординською ментальністю вони хіба споріднені з кацапами), які 15 вересня 1914 на вулицях Перемишля розстріляли 44 заарештованих українців.
Росіяни повертаються з трофеями зі Львова. Історична поштівка часів Першої світової війни.
Та все ж у цих винятково складних обставинах українці намагались використати найменшу нагоду для згуртування й скріплення своїх сил. Користуючись моментом українські політичні чинники домоглися створення легіону Українських січових стрільців, який став першою національною військовою формацією в складі австро-угорського війська, що попри недовіру австрійського командування та застаріле озброєння з гідністю проявила себе в боях з московським військом.
Від ганебного розгрому Австро-Угорщину врятувала термінова військова інтервенція з боку Німеччини. А на загал людські та матеріальні втрати від цієї битви були велетенськими для обох сторін. Австро-угорська армія втратила 320-330 тисяч вбитими та пораненими, 100-120 тисяч полонених та 600 гармат (з яких 400 стали трофейними). Московитське військо втратило до 200 тисяч вбитими та пораненими, 40 тисяч полонених та 400 гармат (з яких 94 стали трофейними).
24 серпня 2024 р. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) запрошує львів’ян та гостей міста на святкування Дня Незалежності України.
“Цьогоріч у музеї ми приготували насичену програму із найрізноманітнішими заходи, щоб кожен знайшов щось цікаве для себе та з приємністю провів день на Львівській віллі Грушевських.
З 12 год. та впродовж дня на садибі відвідувачі можуть:
– взяти участь у інтерактивному заході «Тобі, рідна Україно» – кожен охочий може написати пам’ятку-побажання нашій державі та пов’язати на символічну «яблуньку України» у Президентському саду ;
– сфотографуватися на святковій фотозоні «Космічний прапор України» – прапор побував у космосі та був подарований до фондів музею першим космонавтом незалежної України Леонідом Каденюком. До речі, фотозона буде доступною і в День Прапора – 23 серпня ;
– виготовити лінорити патріотичної тематики та, як пам’ятку, забрати їх із собою;
О 15 год. відбудеться відкриття виставки «Наша Незалежність» на якій представлено авторські поштівки студентів відділу графіки Львівської національної академії мистецтв (керівник Ольга Вовкогон);
О 16 год. – відкриття виставки «Україна в боротьбі» – роботи студентів Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету “Львівська політехніка”;
О 17.30 – подивимося показовий виступ спортсменів Львівської обласної федерації рукопашного бою. Обіцяють, що буде цікаво .
О 18 год. – будемо частуватися козацьким кулішем;
О 20 год. беремо із собою ковдри та каримати, адже розпочне роботу «Вечірній кінозал просто неба на садибі Грушевських» – покажемо національний фільм «Чому я живий» (режисер Віллен Новак, 2021 р.). Стрічку створено Одеською кіностудією за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Фільм знятий на основі реальних подій, які стались у Маріуполі під час Другої світової війни. Стрічка отримала низку міжнародних нагород. Тривалість фільму – 120 хв.
Тож чекаємо вас у музеї і сподіваємося, що погода нам сприятиме, а повітряні тривоги не будуть лунати.
Подія організована у співпраці: Державного меморіального музею Михайла Грушевського, відділу графіки Львівської національної академії мистецтв, Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету “Львівська політехніка”, Львівської обласної федерації рукопашного бою та Одеської кіностудії”, – повідомляють організатори у події.
У неділю, 18 серпня 2024 року, відбувся концерт всеукраїнського туру «Симфонія Криму. Повернення». У виконанні Національного президентського оркестру та диригента і керівника проєкту Ділявера Османа вчергове прозвучала неймовірно мелодійна, експресивна, сповнена глибоким змістом симфонія кримськотатарської композиторки Ельвіри Емір та синергетична поезія Адама Міцкевича у неперевершеному перекладі Максима Рильського, яку представив Олександр Рудько, автор проєкту та оповідач.
У проєкті було використано різні виразні засоби, щоб якомога точніше проартикулювати ті теми, про які раніше мовчали або говорили недостатньо, адже саме у музиці закладені глибинні болі й радості кримськотатарського народу. Олександр Рудько відзначив, що поезія Адама Міцкевича лягає дуже точно й стилістично ідеально поєднується з музикою, а відеоряд проєкту покликаний візуально висвітлити ключові події життя народу за останні 250 років.
Гастрольний тур реалізується Національним президентським оркестром за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України та участі ГО «Культурно-мистецька фундація DUSHA UA».
Коли температура повітря зростає, а сонце все вище підіймається над горизонтом, настав час оновити свій гардероб літніми речами, які подарують комфорт і свіжість протягом усього теплого сезону. Одним з найпопулярніших і універсальних елементів літнього гардеробу для чоловіків є шорти Adidas, які поєднують у собі стиль, комфорт та функціональність. Цей вид спортивного одягу став іконічним завдяки своїй універсальності та здатності адаптуватися до різних стилів і обставин. Від відпочинку на пляжі до тренувань на відкритому повітрі, вони забезпечують максимальний комфорт і свободу рухів.
Вибір чоловічих шортів для спорту та відпочинку
При виборі спортивного одягу важливо звертати увагу на матеріал та крій. Високоякісні моделі часто виготовляються з дихаючих матеріалів, які допомагають регулювати температуру тіла і відводити вологу, забезпечуючи комфорт навіть під час інтенсивних тренувань. Крім того, для активних видів спорту ідеально підійдуть моделі з еластичними вставками, що забезпечують додаткову свободу рухів. Ось кілька порад, які допоможуть вам вибрати ідеальні спортивні шорти:
Переконайтеся, що шорти мають достатню довжину, щоб ви відчували себе комфортно і впевнено.
Оберіть модель з кишенями, якщо вам потрібно мати при собі невеликі предмети, такі як ключі або телефон.
Не забудьте також про стиль. Спортивний одяг давно перестав бути виключно функціональним і став справжнім елементом моди. Сучасні шорти можуть бути прикрашені оригінальними принтами, контрастними вставками або навіть відображати класичні кольори та логотипи, що дозволяє їх легко поєднувати з іншими елементами гардеробу.
Створення стильних образів зі спортивними шортами для чоловіків
Спортивні шорти відомого бренду можуть стати основою для безлічі стильних літніх образів. Їх можна поєднувати з футболками, поло, легкими сорочками та іншими верхніми елементами одягу. Для повсякденного використання підійдуть моделі нейтральних кольорів, таких як чорний, сірий або темно-синій. Якщо ж ви хочете створити більш яскравий і запам’ятовується образ, вибирайте шорти з більш живими кольорами або з принтами. Взуття також відіграє важливу роль у створенні образу: кросівки, шльопанці або еспадрильї будуть чудово доповнювати ваш літній стиль.
Як доглядати за чоловічими шортами
Правильний догляд за спортивним одягом забезпечує його довговічність і збереження первісного вигляду. Дотримуйтесь інструкцій на етикетці при пранні, використовуйте м’які миючі засоби та уникайте високих температур при сушінні. Щоб уникнути втрати форми, не рекомендується викручувати шорти після прання. Регулярно перевіряйте наявність плям або забруднень і намагайтеся відразу ж їх усунути, щоб уникнути появи стійких патьоків.
Ваш ідеальний літній вибір
Вибір правильної пари спортивних шортів може значно поліпшити ваші літні пригоди, додавши комфорту та стилю до вашого повсякденного життя. Незалежно від того, чи плануєте ви активний відпочинок, тренування на свіжому повітрі чи просто розслаблене проведення часу з друзями, ви завжди зможете знайти ідеальну модель, яка задовольняє ваші потреби. megasport.ua пропонує широкий асортимент спортивних шортів, які відповідають найвищим стандартам якості та стилю, щоб ви могли насолоджуватися літнім сезоном у повній мірі.
В попередніх публікаціях ми вже знайомили наших читачів із фото Львова, які зробила 90 років тому відома мандрівниця із США – Луїза Арнер Бойд.
Болехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер Бойд
Цього разу хочемо продовжити тему і показати кадри, які зробила фотографка та учасники її експедиції із вікна свого авто у місті Болехові на Івано-Франківщині. На фото можемо побачити як виглядало це місто та його мешканці в ті часи.
Болехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер БойдБолехів, 1934 р. Світлила Луїза Арнер Бойд
Луїза Арнер Бойд зробила експедицію по Поліссю як частину шляху від Львова – до Вільнюса. Завдяки її зйомці і нотаткам, західний світ познайомився з поліським краєм та фото із інших регіонів України.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: колекція Університету Вісконсин-Мілуокі(США)
24 серпня 2024 р. о 16 год. Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І. Франка, 154), в рамках святкування Дня Незалежності, відбудеться відкриття виставки «Україна в боротьбі».
«Виставка графічних аркушів студентів кафедри графічного дизайну і мистецтва книги та кафедри станкової і книжкової графіки Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету «Львівська політехніка», присвячена єдино важливій сьогодні темі для нашої держави – боротьбі України за свою і нашу свободу, незалежність, національну ідентичність, право на життя.
«Україна в боротьбі» репрезентує окремі твори молодих митців від початку війни 2014 року й дотепер. Десятиліття війни віддзеркалено світосприйняттям студентами подій війни, проблем та викликів навколишнього світу, видозмін природи й настроїв міста, улюблених свят і фрагментів життя, композиційно-сюжетних ліній творів відомих українських письменників – Тараса Шевченка, Василя Барки, Василя Шкляра, Ліни Костенко.
Представлені графічні твори студентів об’єднані спільною ідеєю відображення українського світоглядного простору, який ми ідентифікуємо не за ознаками присутності орнаменту чи декору, але який ми відчуваємо наскрізним полотном, де кожна нитка є національною свідомістю, а переплетення – силою великого українського народу.
Асоціативні засоби графіки багатомовні у мирний час, а в час боротьби – вони є вигуком, здатним як привернути увагу спільноти до найгостріших проблем, так і стати тим єдиним гаслом, що посилить і спрямує наші дії для перемоги. Слава Україні! Героям слава!», – розповіла кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри графічного дизайну і мистецтва книги Ольга Борисенко
Подія організована у співпраці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, кафедри графічного дизайну і мистецтва книги та кафедри станкової і книжкової графіки Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету «Львівська політехніка»
31-й Міжнародний літературний фестиваль відбудеться 3-6 жовтня у Львові наживо та онлайн.
3,5 мільйони глядачів по всьому світу, десятки тисяч офлайн-відвідувачів у Львові та сотні мільйонів охоплень у соцмережах — за два роки повномасштабної війни спільнота Форуму видавців згуртувалася довкола пошуку нових сенсів і себе в нових умовах.
Упродовж 30 років саме спільнота допомагала Lviv BookForum вистояти попри кризи, пандемію та війну. Саме тому Фокусна тема Фестивалю-2024 — Сила спільнодії.
Фокусна тема дозволить через історичний та актуальний досвід українців обговорити теми, які впливають на глобальні демократичні процеси: постколоніалізм в Україні та світі, сила громадського активізму й молоді, національна пам’ять та міжнародні конфлікти.
А наші партнери-співорганізатори — донести досвід України до якнайширшої авдиторії по всьому світу.
Вже третій рік поспіль Hay Festival (Сполучене Королівство) виступає нашим діджитал-партнером, який безкоштовно транслюватиме дискусії англійською, іспанською та українською мовами для багатомільйонної світової аудиторії.
Міжнародна директорка Hay Festival Крістіна Фуентес Ла Рош розповідає: «Зважаючи на те, що свобода слова зазнає нападів у всьому світі, ми пишаємося тим, що є партнером Lviv BookForum як каталізатора змін через толерантний обмін ідеями. Ми надзвичайно захоплюємося командою і вважаємо за честь підтримувати її вже третій рік поспіль у доступі до нашої глобальної аудиторії допитливих умів та впливових стейкхолдерів».
З приємністю знайомимо вас з іще одним нашим цьогорічним діджитал-партнером — Інститутом гуманітарних досліджень (Австрія) — який допомагатиме Lviv BookForum з логістикою.
Програма директорка Lviv BookForum Софія Челяк ділиться деталями: «У межах програми ми розкриватимемо три головні аспекти: напрями дискусій, присвячених постколоніалізму, висвітлимо активізм у різних його проявах та говоритимемо з українськими військовими, журналістами та документаторами про російсько-українську війну».
20 дискусій, 5 публічних інтерв’ю з топовими українськими та іноземними інтелектуалами, церемонія відкриття, 4 партнерські події — про програму детальніше розповімо вже зовсім скоро.
Сьогодні, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, помандруємо до сусіднього Стрия, пройдемося старими кав’ярнями і подивимося яке життя там вирувало.
Знайомство з містом у давнину починалося і закінчувалось на міській рогачці (шлагбаумі), де гостей зустрічала череда корчем. Вони пропонували ночівлю, перекуску, а часом і мордобій. З документу 1573 року відомо про відкриття корчми на костьольному ґрунті. У 1662 році у місті їх було 17. За чарчиною «паленки» чи лямкою наливки вирішували фінансові справи, укладалися договори. За могоричем і просто мирилися. У шинку відзначали вдалий виторг чи шукали розради у невтішному становищі. Колоритний спогад залишив німецький мандрівник Йоган Георг Коль (1808-1872), який, подорожуючи Галичиною, завітав до Стрия. Йшов 1838 рік.
«Ми нарешті прибули досить тверезими на каву у цісарсько-королівське вільне місто Стрий. Перед брамою містечка напис «Тут епідемія худоби». Вулиці покриті виключно камінням. Ринкова площа оживає євреями, які продають горілку і німцями, які пригощають хлібом… Нам принесло задоволення вивчати виставлені на показ різноманітні та незвичні форми м’яса і хліба. Маленькі випечені кусочки сала — гривень (3-4 крейцери), розтертий сир — грамети (2 крейцери), кров’янка — блутвурст, пресована ковбаса — пресвурст». Згадав Коль і делікатес — «стрийські кубики».
Стрий. Кав’ярня «Європейська»
Ресторан і кав’ярню S. H. Keinera з винним погребом на Підзамчі за тодішньою адресою Шевська, 43 заснували у 1869 році. Там пропонували завізні угорські вина. Навіть тогочасний посуд під вино отримав особливі австрійські назви: Seidel — кухоль і Pfiff — склянка, відмінні від німецьких.
84 шинки було у Стрию у 1875 році, і коли через два десятиліття до міста прибув Євген Олесницький, то побачив те, про що у спогадах згадуватиме: «У дні торгів валялися люди по шинках і мало хто тверезий вертав додому».
У 1894 році місцева газета описала нічні дебоші п’яних мешканців передмістя, в час коли черговий поліцай сидів у шинку на розі вулиці Тягорової. Коли постраждалі поскаржилися начальнику поліції. Той відповів що не бачить нічого страшного. Завжди цікавими є ціни на алкогольні напої того часу. У червні 1893 року вони були такими: вино від 55 до 75 сотиків за літр, пиво від 16 до 24 сотиків, горілка 70 сотиків. Для порівняння літр молока коштував 6 сотиків, яйце 2 сотики, кілограм цукру 44 сотики. Пересічний стрийський робітник заробляв за день без обіду 50 сотиків.
Стрий. “Віденська кав’ярня”
З 1886 року зберігся план однієї з перших стрийських кав’ярень. «Віденська кав’ярня» Йозефа Розенберга завоювала неабияку популярність стрийської «сметанки». Там збиралися судові радники, адвокати, гімназійні професори і військові. Місцями зустрічей місцевої публіки на початку ХХ століття стали ресторани Якоба Браутбарда, Станіслава Дінстля, Лейби Горовіца, Хаїма Штерна, Я. Дуката, Я. Кордасевича, С. Льова і Василя Пиця.
Локальний колорит часто змінювався. В путівнику по Галичині за 1914 рік згадано ресторани Дінстля, Розенберга, Вольфінгера, Чопковського, Коля; кав’ярні «Віденська», «Європа», «Брістоль»; цукерні Маркефки і Роха та «закусочні» Васовича, Каспровича, Левковича. З початком війни вони не припинили свою діяльність, а тимчасовій російській адміністрації довелося видати розпорядження про час їх роботи. Так «Обязательное постановление» першого коменданта міста осавула Шимкевича від 10 вересня 1914 року дозволяло ресторанам і кав’ярням Розенберга, Чопковського, Катарницького, Європейській і цукерням Маркефки і Роха працювати до 1 години ночі, а іншим шинкам до — 8 години вечора. Заборонялося обслуговувати простих козаків і унтер-офіцерів.
Стрий. Офіцерське Касино на місці, де сьогодні кафе «Марсель»
У щоденнику стрийського адвоката Ієроніма Калитовського зберігся опис як солдати вдерлися до пивниці ресторану Катарницького у пошуках алкоголю, в той самий час у «Віденській кав’ярні» грали кілька музикантів євреїв, а за столами пили вино і пиво кільканадцять російських офіцерів. Аналогічне розпорядження видав другий військовий комендант штабс-капітан Лаптєв 9 (22) жовтня 1914 року. У часи затишшя збиралися у Розенберга чи перукарнях «недобитки стрийської інтелігенції… якихось 27 осіб» щоб почитати газети.
Свою сторінку в історію стрийських кав’ярень вписала українсько-польська війна. Після невдалого нападу на залізницю Львів – Перемишль старшини потроху заповнили запілля. «Особливо відзначилися Стрий і Станіслав, де не надто працювали, зате добре бавилися та висиджували по кав’ярнях». Андрій Чайковський писав у спогадах про Станіслав:
«Кав’ярня велика… Дзеркала блистять на стінах і всього тут доволі. Повно людей, а найбільше українських старшин. Стільки в одному місці не бачив я ні в австрійців, ні в німців, ні в москалів. Зараз нагадав собі як цісар Карло одного разу у Відні казав окружити всі виходи в одній кав’ярні і зробив облаву на старшин».
Стрий. Цукерня «Корзо»
Щось подібне сталося у Стрию однієї квітневої неділі 1919 року. Ось як про це згадував Михайло Омелянович-Павленко: «Навідався я також і до старшинської «столової». Все виглядало цілком пристойно, але надто… людно. Я звернув увагу кого слід на велику кількість старшин. Це не було ні для кого таємницею: саме перед тим комендант бронепотягу, що довго чекав на старшинські поповнення із Стрия, з’явився до то їж «столової» із «стійковим», вибрав собі потрібну кіль- кість старшин і… від’їхав. Я й полковник Курманович просто не знали, як бути з таким «переможцем». У військовім ділі бувають моменти, коли, з одного боку, доводиться карати, а, з другого, — дякувати, ска- жімо, за «дезертирство» із запасу в бойову частину. Приблизно таке було й в данім випадку». Дещо інше написав про подію Іван Карпинець. За його словами згаданий комендант панцерника Теодор Швець потрапив під арешт за наказом генерала Володимира Гембачева, був відпущений, але повернувся без старшин.
Після війни кав’ярні і ресторанчики нікуди не зникли. Їх стало ще більше. Ось промовистий список 1930 року розпалу економічної кризи:
Ресторан Бізанца (Гоша 3)
Ресторан Бродмана (Потоцького 4)
Ресторан Бухсбаума (3 Травня 43)
Ресторан Бернарда Діаманда (Міцкевича 38)
Ресторан Г. Фішера (Ринок 58)
Ресторан Й.Фішера (Ринок 32) 7. Ресторан Й. Фрая (Кохановського 7)
Ресторан Н. Гюнфельда (Міцкевича 29)
Пиварня Гаусманна (Казимира 3)
Цукерня А. Хая (3 Травня 20)
Ресторан Я. Гелвіга (Голуховського 11)
Ресторан Я. Каркурта (Міцкевича 30)
Ресторан Г. Коля (Ринок 36)
Ресторан Е. Шонфельда (Церковна)
Ресторан Котербіцкого (3 Травня 23)
Цукерня «Гданськ» М. Котовського (Міцкевича 24)
Бар «Варшавський» (3 Травня)
Пиварня С. Крісса (Тягарова 40)
Ресторан Курцбарда (Болехівська)
Ресторан З. Мареніна (Грабовецька)
Цукерня Казимира Маркефки (Івашкевича 1)
Ресторан С. Нуссенблата (Міцкевича 25)
Ресторан Я. Пацагана (Торгова 17)
Цукерня Ф. Поллака (Голуховського 1)
Пиварня Редлера (Замкова 18)
Ресторан Райнхарца (Міцкевича 30)
Пиварня Розенберга (Люблінської Унії 65)
Кав’ярня Йозефа Розенберга (3 Травня 21)
Ресторан Зігмана (Львівська 4)
Ресторан Шпінрада (Дрогобицька 53)
Шинок Штерна (Ринок)
Пиварня Велкера (3 Травня)
Пиварня Вільфа (Ринок)
Пиварня Вольфа (Замкова 4)
Ресторан Натана Вольфа (Міцкевича 32)
У переліку середини 1930-х років залишилися ресторани «Grota Okocimska» Рудольфа Бізанца у Народному домі (Гоша, 3), «Асторія» Рудольфа Дитріха (3 Травня, 27), Вільгельма Келлера (Міцкевича, 40), Гедале Ріндера по вулиці Колійовій, Левицького (Собеського, 8), «Оаза» на розі Легіонів (Івашкевича) і Міцкевича; цукерні Казимира Маркефки і «Корзо» Заплатинського та єдина кав’ярня «Віденська» з баром і дансингом (3 Травня, 23).85 Останній передвоєнний рік доніс до нас назви лише кількох закладів громадського відпочинку, що залишилися: цукерні «Корзо» Маркефки і Заплатинського, ресторани Рудольфа Бізанца, Натана Вольфа, Гедале Ріндера, Михайла Левицького, Вільгельма Келлера і Рудольфа Дитріха.
Мешканці нашого міста знали як і мали де відпочити, забуваючи бодай на хвилину негаразди буденного життя, його пекучі проблеми. Післявоєнне товариське життя містян варте окремого есе. Потяг до розривок стрияни не втратили і нині.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
24 серпня 2024 р. о 20 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154), в рамках святкування Дня Незалежності та проєкту «Вечірній кінотеатр просто неба на садибі Грушевських», відбудеться показ фільму «Чому я живий».
“У основі сюжету історичної драми «Чому я живий» – автобіографічне оповідання Євгена Мітька «Тепер я турок, не козак». Твір було опубліковано у 1989 році у журналі «Мистецтво кіно». Тоді ж його прочитав Віллен Новак. Вражений сюжетом, він захотів екранізувати історію. У 2000 році Новак зміг зустрітися з автором оповідання. Попри обіцянки віддати сценарій іншому режисеру, Мітько вирішив, що зніматиме фільм саме Віллен Новак.
Події розгортаються на околиці Маріуполя. Юні Фрося (Анастасія Марків) та Льончик (Роланд Мішко) мріють одружитися. Головна перепона на шляху до щастя – упереджене ставлення батька Фросі (Віктор Жданов) до національності хлопця. Він вважає неприпустимим поріднитися з євреями. Початок Другої світової війни та життя у окупації багатьох змусить переосмислити життєві цінності.
Окупація, розстріли, переслідування євреїв, доноси сусідів, свавілля і жорстокість –
як це може пережити людина? Як зберегти себе, свою віру і кохання, як вберегти дітей? Історія війни очима маленького хлопчика. Фільм знятий у жанрі трагікомедії.
Стрічку створено Одеською кіностудією за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Автор сценарію: Євгеній Митько за участі Віллена Новака
Режисер-постановник: Віллен Новак
Генеральний продюсер: Андрій Осіпов
Оператор-постановник: Даніл Дедков
Художник-постановник: Віктор Фомін
Композитор: Володимир Гронський
У головних ролях: Віктор Жданов, Артем Вільбик, Роланд Мішко, Ірина Мельник, Олексій Горбунов
Стрічка «Чому я живий» вийшла у прокат 4 листопада 2021 року. Вона перемогла на трьох міжнародних фестивалях, cтала найкращим фільмом на Europe Film Festival і найкращою повнометражною стрічкою на Future оf Film Awards, а також отримала нагороду на Silk Road Film Awards у Каннах.
Тож беремо коци, каримати та килимки і гайда до музею на вечірній перегляд фільму на садибі просто неба.
Подія організована у співпраці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові та Одеської кіностудії”, – пишуть організатори у події.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
