Замовляючи піцу у Львові у ресторані donatellopizza.com.ua, найчастіше обираються саме м’ясні або ж сирні варіанти. А для фанатів найсмачніших видів м’яса ми робимо добірку піц, які точно припадуть вам до смаку.
Топ найм’ясніших піц у Львові
Для фанатів м’яса та його різновидів – зверніть увагу на наступні піци, які містять безліч його цікавих варіацій.
Модена
Класична італійська піца, яка містить у собі мікс оригінальних інгредієнтів, які дозволяють досягнути незвичного, м’ясного посмаку. До її складу входить свиняча шинка, яка надає ніжного аромату та смаку, а також гостре салямі мілано, за допомогою якого страва отримує легку перчинку. А також для кращого насичення шлунку до складу піци входить ще й куряче філе. Доповнюється це все ніжним, вершковим соусом, а також класичним сиром моцарела.
4 м’яса
Створена для справжніх м’ясоїдів, така піца містить чи не найбільшу кількість м’ясних інгредієнтів, які ідеально поєднуються між собою та смакують на тарілці. До її складу входить традиційне салямі мілано, яке надає гострого посмаку, й яке доповнюється за допомогою мисливських ковбасок, запечених у духовці. А ще на коржиках можна зустріти хрумкі стрічки бекону разом з ніжною свинячою шинкою, що огорнуті шаром сиру та неаполітанського соусу.
М’ясна
Для тих, кому подобається класична страва, створена на основі коржика, вкритого неаполітанським соусом, ідеально підійде саме М’ясна. Вона містить у собі гостре салямі чорізо, яке після запікання отримує хрумку скоринку та легку перчинку смаку. Доповнюється все це звичними мисливськими ковбасками, які мають гоструватий посмак. А ще – хрумким та поживним беконом, який ідеально комбінується не лише з сиром, а й зі слайсами маринованих огірочків.
Домашня
Така, яку можуть приготувати поціновувачі страв, створених власними руками, адже містить усі найпопулярніші й найпростіші інгредієнти. До складу такої піци входить домашня ковбаска, створена з любов’ю з якісних сортів м’яса та мінімуму сала. А ще – домашня, ніжна шинка, яка допомагає доповнити смак цієї страви родом з дитинства. Звісно ж, піца отримала не лише неаполітанський соус, а й класичний сир моцарела.
Мілано
Якщо вам подобаються злегка гострі страви – тоді ця піца буде ідеальним вибором для обіду або ж вечері. На коржику, який щільно вкритий шаром соусу неаполітано й присмачений за допомогою розтопленого сиру моцарела, можна віднайти кружальці салямі мілано, що вкриті кубиками сиру фета. А ще – нарізані брусочки солодкого болгарського перцю, який віддає свої смаки м’ясу після запікання.
Кафоне
Такої піци ви ще не пробували. Лише з першого погляду вона виглядає традиційною, адже складається з вершкової основи та сиру моцарела. Але при цьому доповнюється гострим салямі чорізо, яке ідеально комбінується з ніжною шинкою, а також синьою цибулею й свіжою зеленню мікрогрін.
А для того, аби скуштувати найсмачніші м’ясні піци, обирайте їх у ресторані Донателло!
Велика Українка. Організаторка Народного дому в Стрию, кооперативи “Труд”, голова товариства “Руських жінок” на Стрийщині, “Товариства опіки над слугами і домашніми помічницями”, громадська діячка, економістка, етнографка, вишивальниця, колекціонерка української вишивки. Одна із засновниць “Товариства руських жінок у Стрию” 1903 року.
Саме Ольга Бачинська представила велику колекцію українських вишиванок на виставці у Відні 1915 року. За зібраними взорами цієї мисткині відшивали тисячі жінок.
Ольга Бачинська
Її називали “залізною касієркою”. Одна з керівників великого і потужного молочарського виробництва “Маслосоюз” (від 1924 до 1939 року). Співпрацювала з товариствами “Воля”, “Рідна школа”, “Просвіта”, “Союз Українок”, “Пласт”, “Сокіл”, “Марійське товариство”, “Церковне братство”, “Плай”. Була однією з організаторок музею “Верховина”.
1903 року поет Сидір Воробкевич присвятив їй вірш “Пробудилась Русь”, а Євгеній Олесницький назвав “найрозумнішою жінкою Галичини”.
Перша українка, яка працювала в банківській установі “Касі задатковій”. Саме її світлина є на обкладинці Союзу українок Америки “Наше життя” за 2000 рік.
Андрій Качор, управитель “Кредитової кооперативи Вінніпеґу”, організатор і 1-й заступник голови Української кооперативної ради Канади, член президії Української вільної академії наук у Канаді, присвятив Ользі Бачинській книгу (видана у Вінніпезі, Канада, у 1964 році).
От тільки нам сьогодні мало відомо про цю видатну жінку…
Ольга Бачинська заохочує жінок до вишивання у Гмінді
Місце роду і місце сили
Ім’я Ольга прийшло до нас зі скандинавських мов. Лінгвісти вважають, що ім’я походить від скандинавського Hélga і перекладається як “свята”. Упродовж всього свого життя Ольга Бачинська пронесла з гідністю це подароване батьками ім’я й не побоялася в ті непрості часи йти вперед: навчатися, вдосконалюватися, виділятися з-поміж інших. Їй треба було ненастанно демонструвати внутрішню силу та енергію, а ще – стійкість, відповідальність, чесність.
Пані добродійка… Саме так її називали оточуючі. Тобто та, яка чинить добро… Жаль, що пані Ольга не залишила нам своїх безцінних спогадів (або ми ще їх просто не відшукали). Одначе час покликав відродити пам’ять про велику українку, яка не думала про себе, а завжди – про інших. І життя її закінчилося не в найкращих умовах, проте вона зробила вибір – залишилася на своїй землі.
Народилася Ольга Тишинська 5 червня 1875 року у селі Сучаві на Буковині в родині залізничного урядовця Антіна Тишинського та Фелікси-Марії. У сім’ї було троє дітей: доньки Ольга, Ізидора та син Ярослав.
Ольга навчалася у Станіславові (сьогодні Івано-Франківськ) у початковій жіночій школі. Закінчила курси діловодства у Львові, а також приватну торгівельну школу. А опісля була практика у страховому товаристві “Дністер”. Від 1911 до 1931 року – вона уже член правління в Задатковій касі у Стрию Львівської області. Нелегко було юній, тендітній дівчині здобути довіру в чоловічого товариства, але вона змогла це зробити.
Двоюрідна сестра Ольги, Осипа, вийшла заміж за отця Йосифа Нижанківського, згодом – пароха у селі Великі Дідушичі. З цієї родини походить відомий митець – музикант і громадський діяч, священник Остап Нижанківський. А місто Стрий стало не лише визначальним для Ольги Бачинської щодо її кар’єри, але й закутиною здійснення мрій, зокрема, на власне щастя. Тут вона зустріла супутника свого життя, а ще – багатьох однодумців.
6 лютого 1909 року Ольга Бачинська виходить заміж за відомого громадського діяча, одного з ініціаторів та співзасновників Краєвого Молочарського Союзу (пізніше “Маслосоюзу”), адвоката Іларія Бачинського.
Подружжя – Іларій та Ольга Бачинські. Гмінд (Австрія), 1914 рік
Доктор Іларій Бачинський починав шлях юриста та адвоката в канцелярії свого батька – одного з перших адвокатів Стрия, опісля вчився і практикував у канцелярії таких метрів права, як Є. Петрушевич і Є. Олесницький. А в 1912 році відкрив у Стрию власну адвокатську канцелярію на вул. Потоцького, 15. Пробував свої сили за кордоном, зокрема у промисловості, навіть працював на фабриці мила у Гамбурзі. Повернувшись, мав намір закласти фабрику мила у Львові, проте не склалося. З вибухом Першої світової війни родина Бачинських переїздить до Австрії, де Іларій працює у Міністерстві скарбу у Відні. Опісля повертається до рідного Стрия і продовжує активну громадську та просвітницьку роботу.
Іларій Бачинський підтримував свою дружину у всіх починах, зокрема у дуже важливий та відповідальний час, коли тривала підготовка до виставки українських вишивок у Відні 1915 року. Крім того, написав розлогу статтю про вишивку та її значення, ймовірно, разом з дружиною.
Іларій Бачинський був учасником та ідейником усіх можливих товариств та організацій, що діяли тоді у Стрию. Зокрема, проводив велику хліборобську виставку, що діяла у місті 9 днів. Займався сокільним рухом, був головою товариства “Рідна Школа”. Після закінчення війни і смерті Євгена Олесницького очолив надзірну раду “Маслосоюзу”. Помер раптово 1925 року, перед тим пережив арешт, який підірвав його здоров’я.
Доктор Бачинський мав гарний родинний маєток. Після смерті чоловіка Ольга Бачинська віддає сиротам-швачкам три кімнати свого мешкання. Згадаємо, що у 1900 році у Львові було засновано Жіночу Промислову Спілку “Труд” для допомоги українкам у пошуках роботи. Однією з її філіалів була реміснича кооператива “Труд” у Стрию, яку організувала і довгі роки вела Ольга Бачинська. У ній знаходили працю здебільшого сироти, які після закінчення школи вчилися шити.
Нова влада – совіти, вигнали Ольгу Бачинську з власного помешкання. Не справдилися слова її чоловіка Іларія, котрий казав їй: “рускі будуть тебе на руках носити, бо працюєш тільки для народу, сиріт, простих служниць”. Лише завдяки заступництву вихованців сиротинця їй “великодушно” дозволили зайняти дві кімнати у власному будинку.
Перше видання зібраних взорів Ольги Бачинської
“Вишивки – як люди…”
Відень. 1915 рік. У маєтку князя Ліхтенштейна відкрили унікальну мистецьку виставку народної творчості переселенців. Український відділ тоді вражав у саме серце. Наша видатна українка Ольга Бачинська – основна натхненниця, організаторка. Саме вона вирішила залучити до цієї виставки 300 українських біженок, що втекли від війни. У дивовижний спосіб вишивали жінки ці речі: відтворювали узори з пам’яті чи відшивали зі своїх давніх сорочок, використовуючи оригінальну техніку вишивки. Аби не забути рідного, сакрального, аби зберегти українське мистецтво. Вишивали навіть діти. Пані Ольга майже пів року ретельно готувалася до важливої події.
Приваблювали зір чотириста видів вишивок на 112 картонках з 12 галицьких повітів і одного з Буковини. Найбільше червоного та чорного кольорів, рідше – жовтий та зелений. Проте тут була представлена не лише вишивка: на столах виблискували силянки, драбинки, гердани.
У популярному часописі для плекання домашньої культури “Нова хата” за 1927 рік бачимо на першій шпальті особливу світлину. Пан доктор Іларій із дружиною Ольгою, ймовірно, у власному помешканні, пильно вдивляються в об’єктив камери. Знимка ілюструє статтю “Народні вишивки” пані Гургулівни (Ірина Гургула–дослідниця, етнографка), де йдеться про неймовірну успішну віденську виставку 1915 року та колекції вишиванок Ольги Бачинської.
Рукописи орнаментів Ольги Бачинської дивом збереглися від нищення радянською владою. У 2015 році Стрийський краєзнавчий музей “Верховина” отримав у подарунок справжній скарб у вигляді замальовок Ольги Антонівни.
2023 року в Україні була видана особлива книга – творча збірка українських взорів Ольги Бачинської під назвою “Українські взори. Збірка Ольги Бачинської. Перше видання”. Автори: Леся Воронюк, Марина Олійник, Тетяна Зез. Видання створено у партнерстві ГО “Всесвітній День Вишиванки” та ГО “Вишивка в одязі видатних українців”. Для підготовки видання використано архівні матеріали Меморіального музею Ольги Бачинської, філії Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”.
Щодо виходу цієї книги спеціально для “Ukrainian people” дала коментар співавторка видання, засновниця Всесвітнього дня вишиванки, дослідниця, письменниця, громадська діячка Леся Воронюк:
Сторінки книги “Українські взори. Збірка Ольги Бачинської”
“Вразило те, що ці рукописи Ольги Бачинської досі жодного разу не були опубліковані, хоч насправді вони є неймовірно цінними та цікавими. Адже йдеться про величезну кількість українських взорів, і що цінно – до періоду радянської окупації. Тому, коли ми дізналися, що такі орнаменти існують, ця збірка невидана, одразу поставили за мету зробити це. Ми з командою працювали близько пів року. Марина Олійник забезпечувала науковий супровід книги, коментарі. Багато часу пішло на те, щоби розшифрувати написи на сторінках, зроблені Ольгою Бачинською. Іноді в нас були кілька версій щодо скорочень і слів, ми застосовували багато різних методів, щоб це розшифрувати. Інша наша співавторка – Тетяна Зез, котра і натрапила на ці фонди. Вона відтворила з колегами-майстринями вишиту сорочку Ольги Бачинської. Це не просто книга. Було задіяно велику кількість науковців, майстрів, і це вийшов такий комплексний проєкт.
Я відкрила для себе постать Ольги Бачинської, коли дізналася про рукописи, про музей у Стрию. І була неймовірно вражена тим, якої величі це була дослідниця, якого масштабу була ця українка…”.
Зі слів Романи Савчин, наукової працівниці Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”:
“Свою збірку вишивок Ольга Бачинська в 1927 році передала на зберігання у Національний музей у Львові – єдиний на той час музей українського мистецтва, який за задумом Митрополита Андрея Шептицького, став центром духовності у Галичині. Колекція нараховує 996 зразків узорів, 39 готових виробів – сорочок, рушників, серветок, пошивок. Кожен взір паспортизований. Зразки вишивок нашиті на картон, згруповані за територіальним принципом, за типом орнаменту, колоритом і технікою. У збірці репрезентовано 20 галицьких і 1 буковинський повіт. За взорами, які зібрала ця жінка, сьогодні вишивають тисячі вишивальниць, які приходять у Національний музей у Львові.
У Меморіальному музеї Ольги Бачинської у Стрию також експонуються зразки вишивок, зібрані Ольгою Бачинською і подаровані Ольгою Бордуляк-Винницькою в 2015 році…”.
Портрет Ольги Бачинської у журналі української діаспори “Наше життя” (США)
“Ми пекли бабки й коржики”
Так цікаво і водночас дещо несподівано звучить назва кулінарної книги Ольги Бачинської, яку видають цієї осені в рамках проєкту “Авторська кухня українська” (автор ідеї та засновниця Оксана Хмара). Про цей унікальний проєкт ми писали раніше на сторінках видання. Книгу відтворюють з кулінарного зошита-зшитка пані Бачинської.
Але більше можемо дізнатися від самої пані Оксани, упорядниці видання: “Цікавою була поява цієї книжки. Вже за сталою традицією нашого проєкту одна книга вказує шлях до іншої, нової. Саме так сталося і цього разу. Дружній проєкт “Вишивка в одязі видатних українців” відкрив нам цю перлину. Познайомив з науковцями музею Ольги Бачинської, що в Стрию. Так почалася робота над виданням нової книги… Не менш цікавою була і поява назви. Гортаючи старий переписник – експонат музею Ольги Бачинської у Стрию, ми натрапили на запис, зроблений дитячою ручкою на одній зі сторінок –“22 липня ми пекли бабки й коржики. Йосип…”. Ця книга буде укладена на основі кулінарного переписника Ольги Бачинської 20-30-их років XX ст., який увійшов до видання повністю і доповнена вибраними переписами ще двох славних стриянок: Поточняк Євгенії (з дому Микитка) і Пронюк Віри-Дарії, вони розміщені у розділі “Давня стрийська кухня”. Отож привідкриємо дещо завісу таємничості і назвемо розділи цієї книги: “Бабки, пампухи, хліб”, “Тісточка, тіста і різні пляцушки”, “Торти”, “Пляцки і легуміни”, “Медівнички”, “Риби і різне не солодке”, “Напої”.
Не знаємо ким був той Йосип: родич, племінник чи просто близька дитини родини. Бо своїх дітей, на жаль, Бачинські не мали. Одначе цей теплий запис зберігся. І далі процитуємо уривок з передмови Оксани Хмари до видання книги переписів п. Бачинської:
“Поруч з пишними “заморськими” тортами, кухня Ольги Бачинської і стриян вражає ще й своєю традицією, локальністю страв: розмаїті медівнички, коржики з кмином, пляцочки з маком, тістка водні (з використанням такої давньої технології виготовлення дріжджового тіста – втоплене тісто), рогальочки, хрусти, долки і пампушки…”.
Ілюстратором книги став цікавий український художник Тарас Кеб.
Відтворена вишита сорочка Ольги Бачинської у межах проєкту “Вишивка в одязі видатних українців”
Спогади
1939 року радянська влада забрали все майно Ольги Бачинської, а 1940 року її виселили з власного дому. Така ж доля була у сотень інших видатних українців. Згадаймо, так було зі справою всього життя Климентини Авдикович (з її фабрикою “Фортуна нова”), сестрами Кульчицькими, видатними родинами Терещенків, Ханенків, Симиренків і усіма, хто посмів бути українцем на своїй землі. Українці на своїй землі мусили доживати у бідності, рятуючись від голоду та холоду. Хтось виїздив за кордон, а хтось, як Ольга Бачинська, залишились… Померла видатна українка Ольга Бачинська 24 липня 1951 року. Похована на Стрийському кладовищі біля чоловіка Іларія Бачинського.
Безцінні спогади про пані Ольгу Бачинську зберегла її вихованка Ольга Волошин:
“Вечорами влітку на подвір’ї чарував душу запах матіоли. У таку пору п. Бачинська присідала на лавочці і шептала молитву. Від вулиці будиночок оживляла довга грядка, обсаджена широколистими квітами, які зеленіли круглий рік… Дуже любила пані Бачинська білу лілею, яку вирощувала на цій грядці перед будинком. Часто можна було бачити Добродійку, як вона працювала на грядочках. Тут був ідеальний порядок.
Хочеться дещо розповісти і про страви, які полюбляла варити наша пані. Один раз на два тижні варився борщ на декілька днів. Його зберігали у пивниці і переварювали щодня. Адже холодильників тоді не було. Досить часто на обід готували “потравку” з телятини. Це відвар телячої грудинки, заправлений запрашкою, засмаженою на маслі. Сюди сікли багато кропу та зеленої петрушки. До цієї страви варили розсипний рис. У великій пошані була гречка. Дуже часто до ґуляшів подавали не картоплю, а галушки з гречаної муки. Не обходилось без вареників…”.
Ольга Бачинська
Зі спогадів Люби Сулик-Волошин:“Дуже любила свій знедолений народ, про що часто розповідала. Йому все життя допомагала, від нього черпала красу української вишивки, яку все життя збирала. До неї в Стрий приїздило багато жінок за порадами у вишиванні. Кожного дня, по обіді протягом багатьох років, сідала вона на дві години перемальовувати взори у спеціальні карти…”.
Ольга Бачинська, щиро турбуючись про Україну й українців, зробила неймовірний вклад у збереження українського мистецтва, наших традицій і звичаїв. Господь щедро дарував цій жінці таланти й виняткові риси характеру, які вона успішно розвивала усе своє життя. А вона жила, жертовно працюючи для громади й свого народу.
Сьогодні такі легендарні особистості спонукають нас бути справжніми українцями на своїй землі.
Фото: Стрийський краєзнавчий музей “Верховина”, а також від Лесі Воронюк та Оксани Хмари. Щира вдячність за коментарі, підказки і допомогу Оксані Хмарі, засновниці проєкту “Авторська кухня українська”
В неділю, 22 вересня 2024 року, о 18:00 в Львівській національній філармонії на слухачів чекає вечір добірної джазової музики.
Відомий український артист Ігор Закус — чия музика завжди особливо чутлива, — презентує свій новий альбом «I’m Alive» (у перекладі «Я живий»). Для нього найголовнішою є мелодія, що розповідає історію, оформлена засобами електричних та акустичних інструментів, покладена на колоритний грув.
Ця музика сповнена віри, надії та любові, і квінтесенцією цього став своєрідний гімн життю: альбом відображає авторські переживання під час війни. А саме віра, надія і любов здатні протистояти злу.
Колосальної виразності музиці I’m Alive додають нові друзі, — виконавці, які грають із Закусом. Вони не лише справжні майстри, а й люди, які щиро повірили в цю історію, відчули, розділили її з автором, зрештою, зробили також своєю: Денніс Аду, труба, Борис Могилевський, альт-саксофон, Юрій Шепета, фортепіано та Ярослав Борис, барабани.
Вчора, 19 вересня, Верховна рада України ухвалила постанову про дерусифікацію назв населених пунктів та районів. Відтак у Львівській області перейменували ще 10 топонімів, повідомили у Львівській ОВА.
Всього перейменували 327 топонімів, серед них 10 на Львівщині:
місто Червоноград – Шептицький;
Червоноградський район – Шептицький;
село Червоне – Галицьке. В честь найбільшого в області меморіалу дивизії «Галичина».
Піца у Львові вже давно стала стравою номер один, яка допомагає нагодувати цілу компанію, коли хочеться чогось новенького. А якщо звичні варіанти вас втомили, можна розглянути можливість замовлення або приготування веганської страви.
Особливості приготування овочевої піци
Веганську піцу в деяких країнах називають характерним аналогом такої страви, як рататуй. Й не дивно, адже вона містить поживне, хрумке тісто, яке доповнюється за допомогою різноманітних начинок. Свого роду це оригінальна овочева запіканка, яка складається з помідорів, баклажанів, кабачків, червоного перцю тощо.
Секрет приготування такої страви, аби вона була дійсно смачною, доволі простий. Для цього потрібне якісне тісто. В ідеальні воно повинне бути м’якеньким, а тому краще обирати бездріжджові варіанти, які можуть складатись з кукурудзи, гречки, суміші горіхів тощо. Це допоможе уникнути великої кількості калорій, а також створити поживну, корисну страву.
Другий секрет – правильно підібраний соус. Варто врахувати його комбінації з начинкою, яку ви хочете бачити на коржику. Деякі овочі краще поєднуються з вершками або песто, ніж з томатним соусом. Наприклад, броколі та іншу зелень ліпше додавати до вершків, а от болгарський перець та чері – до неаполітанського соусу.
Для того, аби піца мала оригінальний посмак, можна додавати до соусу мед, соєвий або бальзамік за бажанням.
Додати смаку та соковитості страві допоможе сир. Підібрати його правильно доволі легко, варто лишень враховувати власні смакові вподобання. Пам’ятайте про те, що піца без сиру, навіть веганська, втратить половину своєї користі й поживності. А тому додавайте до коржиків моцарелу, пармезан, дор-блю та інші варіанти.
У випадку, якщо ви маєте алергію на лактозу чи просто не вживаєте молочні продукти, сир завжди можна замінити його рослинними варіантами. Вони гарно топляться під час приготування піци, й також мають оригінальний посмак, який зробить страву ще цікавішою.
Яку начинку можна додати до овочевої піци
Найчастіше можна побачити веганські піци, які створюються суто й виключно з овочів. Це простий варіант, але доволі поживний, який допоможе ситно й правильно харчуватись, набираючи не лише потрібну кількість калорій, а ще й насичуючи організм вітамінами та мінералами.
Однак існують й страви, які містять інші інгредієнти. В Італії особливо популярним компонентом для веганської піци є нут, а також оливки з маслинами. Серед найактуальніших піц у Тоскані – коржик, на якому викладений відварений, дроблений нут, що доповнюється оливками та солодкими кружальцями перцю.
Серед найпопулярніших начинок варто відзначити наступні:
Сир тофу;
Зелень;
Карамелізована цибуля;
Броколі;
Шпинат;
Баклажани тощо.
А якщо ви хочете спробувати найсмачнішу не лише м’ясну, а й веганську піцу у Львові, замовляйте її у ресторані Смакі-Макі!
Микуличин, дорога до Яремче. Листівка початку ХХ ст.
Продовжуємо подорожувати Галичиною 1936 року у компанії Романа Купчинського з друзями. Враження від мандрівки автом, під псевдонімом Галактіон Чіпка, Купчинський описав у львівській газеті “Діло” під назвою “Автом по Галичині”. Третя частина вражень на шпальтах газети була опублікована 16 жовтня 1936 року у 233 номері часопису. Попередню частину можна почитати тут
Традиційно зберігаємо оригінальний правопис тексту.
Міст-віадук над Прутом в Ямній і в’їзд до тунелю. Стара поштова листівка кінця 1920-х років
ЩЕ ПРО ВІЛЛЮ
Вілля “Топіжу“ положена над берегом Прута, в непролазних хащах, які все таки мешканці віллі пролазять. Поміг їм у тому в визначній мірі припадок, здається ще передпотоповий, що розділив декуди звали каміння і уможливив протоптання стежечки. Крім припадку помагали в останніх часах ще й робітники, що під проводом тов. Островерхи цілий тиждень пророблювали стежку. Тепер вона така, що навіть неальпісти можуть нею дібратися до води.
Тому, що вілля на відшибі – нема потреби дбати дуже за тоалєти. Це для письменників і журналістів ідеальна обставина. Хто з них вибереться туди бодай на місяць, той заощадить собі одіння бодай на рік. Цілий божий день можуть мешканці ходити в найбільш невибагливім і найбільш некомплєтнім одязі. Перед веде сам управитель, виблискуючи до сонця і людей своїм бронзовим торзом та викликуючи подив своїми бі- і тріцепсами.
Але помилявсяб той, хто думав би, що вілля не має відвідувачів (-чок). Про це міг би багато сказати управитель, але просив мене, щоб я про це не згадував. Тому мовчу…
Камінь Довбуша, 1935 р. Фото Володимира Савчинського
Камінь Довбуша – це так сказатиб аристократична дільниця долини Прута. Вілля за віллею, одна краща від другої, а між ними – наша. Трохи як “бідна кревна”, але є надія, що з року на рік буде все краща і ліпше прибрана, бо кожний з мешканців старається за її красу.
Є в Каміні Довбуша союз власників нерухомостей. Пані, що орґанізувала цей союз, казала до одного з наших журналістів:
– Ми мусимо триматися разом, без огляду на те, чи поляк чи українець, бо готові нам тут усадовитися ті неможливі жиди.
Як я потім довідався – сама вона недавно вихрестилася.
ТРИТОНИ
Щороку вибираються кудись у гори сталі партнери “Кеніґсруфера” – три лікарі й один інжинір. Раз вони заїзджають аж до Ворохти, раз тільки до Яремча, але все в долину Прута. Всі вони добре відживлені а як залізуть у воду, то Прут з берегів виступає. Направду приємно бачити ці тілеса в хвилях ріки, або на камінних плитах – при соняшній купілі. Недурно дооколична публика назвала їх тритонами. Всі чотири мало що важать мало що менше як три тонни.
Приїжджають вони в гори на коротко; три-чотири дні, але це їм вистачає за місяць, бо вміють використувати добродійства гір докладно і ґрунтовно як ніхто. Погода не має впливу на програму їхнього побуту. Коли є зимно, то купіль триває коротше. Зате частіше, коли є дощ, то купіль триває довше бо не вилазять з води, щоби не змокнути, колиж гріє сонце, то пів дня висмажують з себе товщ, а пів дня сполокують його в воді.
Ворохта. Залізничний міст над Прутом довжиною 206 м
Там де купаються – на березі постійно горить ватра, бо вони так як козаки Підкови: “люльки з пожару закурили” – і в воду.
На дворі було соняшно і я застав їх на прикучки коло огнища. Сиділи непорушно як сильно побільшені бонзи, а їхні люльки димили мов фабричні комини. Довкола, в приличній віддалі, розсілася на камінюках цікава вакаційна публика і мовчки подивляла диво української природи.
Коли я підійшов, кивнули мені головами на коротких шиях, а один простогнав:
– Ох пструга, пструга!
ПСТРУГИ
Виводяться у наших гірських ріках і далеко лекше дістати шість місяців криміналу як порцію пструга. Особливо в останніх часах, коли ловля пстругів перейшла всеціло від мешканців гір на спортовців з міста.
Почувши стогін одного з тритонів за пстругом. пригадав я собі, шо маю в Підлісневі знайомого мисливця, члена “Тура”, що в вільних хвилях займається ловлею пстругів. Винаймив навіть терен на Пруті.
Поїду – думаю – до Підліснева, може знайомий зловив а може зловить пструга, то привезу тритонові, щоб часом з незаспокоєного бажання не захорів на шлунок. У нинішних часах здоровий шлунок – рідкість, і як є який – треба ним опікуватися, щоб можна було подивляти.
Автом з Каміня Довбуша до Підліснева – один миг, а мому знайомому мисливому зловити пструга – один сміг. Втягнув на себе комбінезон, ґумові чоботи, взяв вудку і за другим “закидом” зловив… мене за руку. Така рибацька штука вимагає деякої вправи бо можна зловити наприклад – за ніс. Мій приятель витягнув спокійно гачок з моєї руки, наложив нового коника і за хвилю тягнув мене за капелюх.
Підпис Степана Гайдучка під світлиною: “Вид з околиць ріки Прут між Татаровом і Ворохтою”. Літо 1930 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів).
Вкінці ми оба поіритувались: я відступив на пів милі від берега, а він у своїх ґумаках поліз пів милі в воду.
Не минуло й три годині, а я віз чудового пструга для одного з тритонів. Нормально наїлосьби тим пстругом зо троє, але так – я цілу дорогу гризся, чи буде з нього хоч маленька перекуска. Адже далеко неоднакової порції зерна потребує струс і перепелиця.
Радість із привезеного пструга була така велика, що тритони запросили мене до вечірнього тарока і з уваги на те, що я слабо граю і що привіз пструга, збили мене не на “винне яблуко”, а так по середині.
Потім їли всі чотири пструга, але здається більше памятатимуть смак доданої бараболі, бо порції шляхетної риби попали їм хіба на один зуб, якщо загалом на котрийсь зуб попали.
На другий раз попрошу знайомого, щоб забив їм оленя. Тоді бодай якась грубша кість попаде на зуб і загалом можна буде говорити про сяке-таке наїдження.
Завтра у Львові відбудеться благодійний футбольний матч: PROFAN MFC проти Ruh Media Team
У Львові 20 вересня о 19:30 на Академія футболу ФК «Рух» (вулиця Хмельницького, 9, Винники, Львівська область відбудеться довгоочікуваний матч між командами «Ruh Media Team» та PROFAN MFC.
Матч приурочений збору на FPV-дрони для комендатури швидкого реагування «Шквал», 7 прикордонного Карпатського загону. ЦІЛЬ: 1 000 000.00 ₴ (станом на 16.09.2024 рік зібрано 165 тис. грн.) Закликаємо приєднатися до збору: https://send.monobank.ua/jar/2rcwaZmeYW
Проєкт PROFAN створений для популяризації та розвитку спортивної культури України. Клуб активно працює над збільшенням аудиторії та підтримкою молодих талантів. Команда завжди дивиться вперед, ставлячи перед собою нові вершини. Прагнення до розвитку – як фізичного, так і морального – є ключовим принципом PROFAN.
Афіша матчу між командами «Ruh Media Team» та PROFAN MFC
ФК «Рух»– молодий і амбітний клуб, який усвідомлює важливість медійної політики для розвитку та популяризації футболу в Україні. У медійному плані випереджають більшості колективів, які вже не перший рік грають в УПЛ.
“Матч довгоочікуваний! Планували його дуже багато разів, але через ряд обставин не відбувся. Мені та гравцям приходило дуже багато повідомлень стосовно гри. Фанати писали і писали з проханнями, щоб ми провели поєдинок. І тепер нарешті ми анонсуємо, що 20 вересня відбудеться товариський матч між PROFAN MFC та Ruh Media Team.
Варто відзначити, що в першій для команди Diamond Liga ми зробили те, що інші намагаються роками – взяли перше місце. Цей тріумф став символом нашого прагнення до досконалості, боротьби за кожну перемогу та неймовірної командної роботи.
З новими силами ми повертаємось в оновленому складі команди. Зустрінемось на полі і переможемо!” — коментує матч тренер футбольної команди «PROFAN MFC» Ренат Мірошніков.
Відкриття виставки світлин Романа Гериновича "No smoking". Світлила Софія Легін
У вівторок, 17 вересня 2024 року, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вулиця Коперника 17) відбулося відкриття фотовиставки «No smoking» Романа Гериновича. Подія відбулася в атмосфері задумливості та соціальної рефлексії, привертаючи увагу до теми паління. Чорно-білі портрети демонструють людей у момент, коли вони курять, тим самим підкреслюючи емоційний аспект цієї звички.
Роман Геринович
На представлених фото можна побачити різних людей – від молоді до старших осіб. Кожне зображення передає індивідуальну історію через жест, вираз обличчя та атмосферу кадру. Незважаючи на те, що портрети відрізняються за стилем, їх об’єднує єдина тема – куріння, як соціальне явище, що існує у різних культурах та поколіннях.
Відкриття виставки світлин Романа Гериновича “No smoking”. Світлила Софія Легін
Усього на експозиції представлено 26 світлин у невеличкому просторі. Також можна побачити фото з відомими постатями, серед яких театральний художник Мирон Кипріян, письменник Роман Іваничук та інші.
Відкриття виставки світлин Романа Гериновича “No smoking”. Світлила Софія Легін
Одна з ключових особливостей виставки – це акцент на факті, що паління може бути чимось більше, ніж звичка. Роман Геринович через свої роботи показує глибину людських емоцій та внутрішні конфлікти, які можуть ховатися за цигаркою.
Відкриття виставки світлин Романа Гериновича “No smoking”. Світлила Софія Легін
Виставка несе соціальний посил, закликаючи глядачів замислитися над власними звичками і над впливом паління на здоров’я.
Плануючи поїздку, одним із найважливіших завдань є вибір валізи, яка забезпечить комфорт під час подорожі. Купити валізу, яка буде відповідати всім вашим потребам, – завдання не з легких, адже потрібно врахувати багато факторів: від матеріалу до кількості коліс.
Про розмір валізи
Перший аспект, який варто розглянути, – це розмір валізи. Правильно підібраний розмір дозволить вам зручно транспортувати всі необхідні речі, не створюючи зайвого клопоту під час поїздки. Розміри варто обирати залежно від тривалості поїздки, кількості речей та обмежень щодо багажу:
маленька валіза – підходить для коротких подорожей або використання як ручна поклажа під час авіаперельотів;
середня валіза – найкращий вибір для поїздок тривалістю до тижня;
велика валіза – оптимальний варіант для тривалих подорожей або сімейних поїздок, коли потрібно взяти багато речей.
Правильний вибір розміру не тільки полегшить транспортування, а й допоможе уникнути додаткових витрат на перевищення ваги багажу. Тому перед покупкою обов’язково визначте, який тип поїздки ви плануєте.
Матеріал: тканина або пластик?
Матеріал валізи впливає на її міцність, вагу та довговічність. Сьогодні на ринку представлені моделі з тканини та пластику, і кожен матеріал має свої переваги:
тканинні валізи – забезпечують більшу гнучкість, що дозволяє вмістити більше речей;
пластикові валізи – більш надійні в плані захисту вмісту від пошкоджень і зовнішніх факторів, таких як дощ.
Якщо ви часто мандруєте в умовах підвищеної вологості або перевозите крихкі речі, варто звернути увагу саме на пластикові валізи.
Кількість коліс: що зручніше?
Існує два основні типи:
валізи з двома колесами – підходять для пересування по нерівній поверхні, оскільки такі валізи більш стійкі;
валізи з чотирма колесами – забезпечують маневреність і зручність при переміщенні по рівних поверхнях, наприклад, в аеропортах.
Крім кількості коліс, зверніть увагу на їх якість. Колеса з поліуретану або гуми забезпечать плавний рух і довговічність. Важливо, щоб колеса оберталися на 360 градусів, що полегшить пересування валізи в різних напрямках.
Ідеальна валіза, що спрощує подорож
“Ідеальна валіза” — це не просто зручність, а надійний супутник кожного мандрівника. Бренд Samsonite давно зарекомендував себе як виробник якісних та функціональних валіз, що відповідають всім потребам сучасних подорожей. Уважність до деталей гарантує, що ваша валіза слугуватиме вам довго, забезпечуючи комфорт і безпеку ваших речей під час кожної поїздки.
Самбір – одне з найстаріших міст Східної Галичини, розташований на лівому березі Дністра. Перша письмова згадка про Самбір відноситься до 1241 року, коли орди хана Батия вдруге напали на давньоруські землі. Укріплене городище Самбора було повністю зруйноване. Тепер на цьому місці знаходиться Старий Самбір.
На північний схід від Самбора стояв укріплений замок, який згадується у джерелах як Погонич. Це було давньоруське поселення, яке після утворення Перемишльського князівства увійшло до його складу, а у 1349 році – до Галицько-Волинського. За польського короля Ягайла і його дружини Ядвіги у лютому 1387 р. все Галицьке князівство перейшло під польську займанщину під назвою «Червоної Русі».
Ратуша м. Самбір у 1908 р.
Восени 1390 року король Владислав Ягайло подарував усі доходи від Самбірщини своєму приятелеві, краківському старості Спиткові з Мельштина, який своїм військом допоміг королю загарбати Галицьке князівство. Крім того, віддав йому усі землі разом із Самбором, за винятком замку. Після видання фундаційної грамоти від 13 грудня 1390 року Спитко з Мельштина, вже як самбірський староста за Магдебурзьким правом, яке він надав місту, і за згодою короля приступив до будови Ринку у давньому Погоничі, який і став Новим Самбором, тобто сучасним Самбором. Ситко сам визначив план нового Ринку у формі чотирикутника, що перетинає вулиці Перемиську, Львівську, Руську, Шевську і Ткацьку.
Самбір, поштівка початку ХХ століття
У перші десятиліття XV ст. польські магнати споруджують костели й монастирі. Перший монастир був заснований у 1406 році і належав ченцям домініканкам. Його спорудження розпочалося з костелу Св. Катерини. Фундатором будівництва була Єлизавета, вдова Спитка з Мельштина, яка виділила необхідні кошти і землю. Другий монастир – бернардинів – збудовано у 1471-1476 рр. У забудові міста, яка до кінця XV ст. була суцільно дерев’яною, обидва монастиря вирізнялися тим, що були мурованими.
У XVI – 1 пол. XVII ст. Самбір перебуває на вершині економічного та культурного розвитку. Почався цей період з відбудови міста, яке було зруйноване татарами у 1498 році. Під час відбудови влада дозволила зводити на Ринку лише муровані будинки. У архітектурі та мистецтві на той час ренесанс прийшов на зміну готиці.
Самбір, поштівка початку ХХ століття
Одночасно з оборонними вежами і мурами у 1530 р. почали будувати інші важливі споруди. Посередині ринку була збудована одноповерхова ратуша з невисокою вежею і годинником. Біля неї проводилося віче, тому називали її вічницею. Ця ратуша згоріла і на її місці у 1638-1668 рр. був споруджений двоповерховий будинок з високою вежею. Сорокаметрову вежу закінчили у 1670 році – спорудили восьмигранний третій ярус з ліхтарем і годинником. Сучасного вигляду ратуша набула у 1884 році у результаті капітальної перебудови.
У XVI-XVII ст. місто було знане як важливий торговельний центр Галичини. Тут двічі на тиждень – у понеділок і четвер – відбувалися торги, на які приїжджали люди з навколишніх міст і сіл. А п’ять разів на рік проводилися двотижневі ярмарки, у яких брали участь купці з Кракова, Відня, Львова.
Самбір, поштівка початку ХХ століття
У 1772 році, після першого поділу Польщі, Самбір опинився під австрійської владою. З вересня 1772 року у місті почала діяти нова адміністрація, але це не вплинуло на економічний розвиток міста. Як і раніше, лише цехові ремесла представляли його промислове виробництво.
У другій половині ХІХ ст. Самбір стає центром новоствореного повіту. У місті починає діяти навіть кримінальний суд, для якого побудували просторе приміщення.
Самбір, поштівка початку ХХ століття
У ХІХ ст. у Самборі бурхливо розвивалася промисловість. Особливо значення мало будівництво залізниць, якими у 1872 році Самбір був сполучений зі Стриєм, Хировом і Перемишлем. У 1903-1905 рр. завершилося будівництво колій Львів-Самбір і Самбір-Сянки, місцевий залізничний вузол розширився: споруджено вокзал, товарну станцію, залізничні майстерні.
У травні 1919 році Самбір був окупований польськими військами, і до 1939 року Галичина перебувала під владою Польщі. 26 вересня 1939 року Західна Україна увійшла до складу СРСР.
Ратуша м. Самбір та площа Ринок у 1930-х рр.
Самбір є батьківщиною багатьох відомих діячів науки, мистецтва. Талановитим вченим і поетом середньовіччя був син самборського шевця Григорій Самбірчик. Він брав участь у заснуванні гімназії у Львові, викладав у Краківському університеті. У Самборі працював відомий український маляр XVI ст. Федуско, народився відомий український письменник Андрій Чайковський.
Також родом з Самбора відомий український актор, режисер Лесь Курбас. Тут прожив останні роки життя засновник українського професійного театру в Галичині Юліян Бачинський та його дружина акторка Теофілія Бачинська. Неодноразово приїжджав до Сам бора і зустрічався з інтелігенцією міста, а влітку 1913 року в будинку самбірської «Просвіти» читав свою поему «Мойсей» Іван Франко.
З 27 вересня до 6 жовтня 2024 року мистецьке життя Львова очікують 9 днів і 13 проєктів від Міжнародного Фестивалю Сучасної Музики «Контрасти». Його організатором є Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика.
Тема 30 ювілейного Фестивалю — “Ретроспектр”. Цьогоріч — це розповідь про цілу епоху, і водночас — той момент, коли фестиваль озирається назад: оцінити, переосмислити, утвердити парадигми та окреслити нові візії. У 1990-х роках на «Контрастах» відбувалось становлення сучасної української музики, цього ж року ми представимо новітнє середовище української музичної сцени в її найяскравішому різноманітті.
У цьогорічній програмі фестивалю слухачі зможуть знайти як симфонічні події з джазовою основою, так і експериментальні імпровізації новоутворених ансамблів спільно з електронікою.
Відкриття 27 вересня — це свідоме повернення до того, як розпочинався фестиваль: це музика трьох українських «С», які були вже тоді — Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова. Час бере своє: щось відтісняє, щось виводить на перший план. Із забуття, ледь не з архіву повертається «Konzertstuck» Олександра Козаренка. Проте «Контрасти» — не лише констатація вже взірцевої української музики. Це і погляд у майбутнє: світовою прем’єрою стане Камерна симфонія для струнного тріо та камерного оркестру Юрія Ланюка.
Одна з першооснов фестивалю — показ української музики в контексті світової, представлення її органічних зв’язків та розвитку. Ретроспективно, чи не вперше в широкому культурному вимірі звучатиме концерт-присвята Станіславу Людкевичу. Звучатимуть його призабуті твори, а також щойно віднайдені в рукописах опуси. Їх він писав в 1950-х та навіть в 70-х, коли вже творили, наприклад, композитори трьох «С».
Ще один ювілей “Контрасти” відродили 30 років назад, коли активно святкували 60-річчя СУПроМу (Союзу українських професійних музик у Львові). Це був унікальний феномен української музики 1930-х років: за Речі Посполитої, не маючи сприятливих умов для власного розвою, покоління молодих композиторів, які щойно здобули освіту в Європі, повернулись до Львова. Тут вони відкрили потужне, міжнародне мистецьке середовище спільно з євреями, з поляками, з театралами, з художниками, літераторами… 28 вересня ми розгорнемо лише одну маловідому сторінку з музикою засновників: Нестора Нижанківського та Василя Барвінського, а також активних членів Союзу — Зиновія Лиська, Миколи Колесси, Антіна Рудницького у виконанні Олександри Зайцевої та її фортепіанної школи.
Ще однією ретроспективою події стане й виступ фортепіанного дуету Оксани Рапіти й Мирослава Драгана, що в перші роки фестивалю лише формувалися як колектив та віднаходили ту нову музику, що 1 жовтня буде виконана знов. Темою цьогорічного виступу стане відчуття часу та розмова з ним.
Нова формація артистів філармонії — Струнний квартет «Фенікс» та піаністка Віоліна Петриченко — в програмі 2 жовтня поєднають твори киянина і львів’янина, щоб показати національну композиторську школу в особі Лятошинського та Барвінського, — митців з одного українського коріння. Опинившись на чужині, вони жили та творили для батьківщини.
28 вересня пройде ансамблевий виступ наших друзів-одеситів «Senza Sforzando». Назва їхнього проєкту «Нова музика: Одеса-Львів» постала від багаторічної співпраці українських міжнародних фестивалів, які виникли в 1995 році: «Два дні й дві ночі нової музики» і «Контрасти». У програмі — поєднання прем’єр закордонних та українських митців.
Камерний оркестр «Академія», давній друг «Контрастів», виконає музику, спеціально створену для цього вічно молодого колективу 3 жовтня. На цей раз «Академія» з гордістю представлятиме твори, на які нещодавно надихнула митців — музика Маркуса Гьорінга, Юрія Решетара, Богдани Фроляк, Ольги Криволап та — патрона філармонії Мирослава Скорика.
Концепція ж Закриття Фестивалю 6 жовтня — у виконанні колективу-ровесника «Контрастів», «Віртуозів Львова», під орудою Вінсента Козловського, — торкнеться пошуку містка від джерел початку до прем’єр творів українських композиторів Євгена Станковича, Олега Безбородька, Юрія Пікуша, Любави Сидоренко та музики Збіґнєва Буярського. Програма підтвердить, що нова музика може бути різною: промовляти до нас мовою дисонансів, або ж близькими памʼяті мелодіями, адже вона має численні напрямки.
Цілковито експериментальними постануть сторінки маратону Контрастів (5 жовтня). Перший його проєкт є мультимедійним концертним виступом, що натхненний загадковими кодами та зображеннями, знайденими у т.зв. Рукописі Войнича, середньовічному манускрипті. Новостворена артистична колаборація, на чолі якої відомий німецький флейтист та композитор Норберт Роденкірхен спільно з львів’янином, композитором Остапом Мануляком, втілять як імпровізації, так і авторські твори.
Уже не вперше в рамках «Контрастів» проходять проєкти за підтримки Ґранта Президента України молодим діячам у галузі музичного мистецтва. Цього разу — таким стане концерт-дослідження флейтистки Наталії Кожушко-Максимів «Дух, віддих, дихання і подих», для якого твори спеціально написали відомі українські композитори молодого та середнього покоління. Врешті, третім виступом стане експериментальне поєднання епохального циклу Дьордя Куртаґа з імпровізаціями польської піаністки Емілії Сітаж.
Родзинкою фестивалю буде презентація програми некласичної музики: естрадно-джазовий вокал Тамари Лукашевої з Академічним симфонічним оркестром INSO-Львів — 29 вересня справить враження на найвибагливіших слухачів. Прозвучавши на всіх значних радіостанціях Німеччини, альбом «Anima» зібрав безліч нагород та отримав успіх публіки.
Кадр з українського анімаційного серіалу виробництва “На краю Світів”
Розробники популярного українського мультика “Пес Патрон” представили першу серію нового анімаційного серіалу для дітей про потойбічний світ у Запорізькій області. Мультсеріал “На краю світів” вийшов на YouTube-каналі Patron The Dog.
Перша серія нового мультика розкриває захопливу пригоду родини Коваленків, що складається з татка та його дітей: Фасі, Тасі і маленького Левчика. Cім’я переїжджає з міста до старого будинку в селі “Світи” Запорізької області, який вони успадкували від прабабусі. Неочікувано нова оселя виявляється “готелем” для українських духів та містичних істот, а життя Коваленків перевертається з ніг на голову у той момент, коли татко розпалює піч у будинку.
Кадр з українського анімаційного серіалу виробництва “На краю Світів”
Виробництво нового мультика належить продакшену “НЕЦЕТАКІНШЕ”, команда якого раніше створила дитячий бестселер українського YouTube “Пес Патрон”. Продюсери Юлія Гребеньовська та Дмитро Корженєвський у новому проєкті “На краю світів” мають на меті познайомити дітей ближче з українською унікальною міфологією та фольклором, а також нагадати дорослим глядачам, що таке віра в чудеса.
Прем’єру першої серії “На краю світів” підтримав і Пес Патрон власною собачою персоною. На своїй сторінці в Instagram супер-герой маленьких українців прокоментував свою причетність до створення мультсеріалу:
— Коли справжня дівчинка Фася розповіла мені свою історію, я одразу захотів почути її ще раз, тому що вона така незвично-вражаюча. А коли розповіла вдруге, то я захотів послухати втретє… І тоді в наші з Фасею голови прийшла геніальна ідея! Ми схопили цю ідею і помчали до фей мультика і тепер Фасині пригоди можна не тільки слухати, а й дивитися на моєму YouTube каналі Patron The Dog.
Режисеркою мультсеріалу “На краю світів” стала Олександра Рубан, яка також працювала над серіалом “Пес Патрон” і нашумівшим релізом “Мавка. Лісова пісня”. Проєкт створено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Головний саундтрек мультика – однойменна пісня гурту NAZVA обіцяє стати новим хітом серед маленьких глядачів.
Чарівність гір завжди вабила закоханих. Чисте повітря, мальовничі краєвиди та усамітнення створюють ідеальну атмосферу для романтичного побачення. Осінь перетворює цей край на справжню казку — розкішні кольори природи, лагідне сонечко та тепле повітря огортають атмосферою ніжності та натхнення. До того ж восени зняти номер в Буковелі можна за приємними цінами, насолоджуючись комфортом і спокоєм.
Пропонуємо кілька популярних і нескладних варіантів, як зробити ваше побачення під карпатським небом неперевершеним.
Катання на конях
Подорож по Карпатах верхи — це незабутня пригода, під час якої можна милуватися природою та провести час наодинці. Для успішної реалізації ідеї заздалегідь забронюйте кінну прогулянку в одному з місцевих клубів, підберіть нескладний і водночас цікавий маршрут. Буковель відомий красивими водоспадами, горами різної висоти, винятковими локаціями для фото та відео.
Затишок та релакс у СПА
Купання у басейні зі штучними водоспадами, відвідання фінської та турецької лазні, занурення у гігантські чани з цілющими травами, професійний масаж, ароматичні обгортання… Ці та інші приємності дарують СПА центри, більшість з яких розташовані на території відомих готелів. Для мешканців готелю перебування у «райському куточку» безоплатне та не обмежене у часі, іншим доведеться заплатити помірну суму.
СПА
Гастрономічне блаженство з гуцульським колоритом
Банош з рум’яними шкварками, грибна зупа з відбірних білих грибів, зухвало-гострий бограч, сирники з варенням лісових ягід… Від аромату та краси цих страв серце стукає ще сильніше, а руки самі тягнуться за спокусливим смаколиком. У місцевих кафе, ресторанах та колибах можна не тільки фантастично смачно поїсти, але й придбати гастро-сувеніри для друзів і близьких.
Екстрим-побачення на фоні гір
Сплави стрімкими річками на надувних човнах, захопливі покатушки на квадроциклах, прогулянки по канатному мосту та божевільні польоти на зіплайні, велосипедні поїздки звивистими гірськими стежками — ці та інші активності припадуть до душі активним і невгамовним натурам. Шукачі пригод зможуть насолодитися підкоренням гір або перегонами на джипах, польотами на повітряній кулі або у реактивних черевиках (FlySurf), мандрівками на сигвеях. Яскраві емоції та гострі відчуття об’єднують і посилюють довіру до свого партнера.
Сплави стрімкими річками на надувних човнах
Гори є не лише місцем для активного відпочинку, а й прекрасною локацією для романтичних зустрічей та створення незабутніх спогадів. В оточенні природної краси ви зможете насолодитися спокоєм, тишею і своєю коханою «половинкою».
Головне правило романтичного побачення — це щирість і увага до інтересів партнера. Не бійтеся експериментувати та створювати власні унікальні моменти!
Згідно підписаного з Німеччиною пакту Ріббентропа-Молотова під формальним приводом захисту населення Західних України та Білорусії 17 вересня 1939 року Червона армія перетнула польський кордон по усій його довжині. За неповні два тижні вона вийшла на обумовлений з Німеччиною рубіж Західний Буг — Сян: Польща, як держава, вдруге за свою історію перестала існувати.
Спільність інтересів тоталітарних режимів у нацистській Німеччині та комуністичному СРСР зумовила їх зближення в умовах назріваючого військового конфлікту в Європі, і 23 серпня 1939 року в Москві ними було укладено десятилітній «Договір про ненапад», більш відомий як «пакт Молотова-Ріббентропа». У секретному протоколі до нього йшлося про поділ сфер інтересів кожної зі сторін: Фінляндія, Естонія, Латвія і Бессарабія відходили до радянської зони впливу, Литва (разом з польським Вільно, сьогодні — Вільнюс) — до німецької, а Польща, попри наявність «Договору про ненапад з СРСР», поновленого 5 травня 1934 року до 31 грудня 1945-го, і аналогічної декларації з Третім рейхом, «протягом подальшого політичного розвитку» мала бути поділеною ними по річках Піса, Нарев, Вісла і Сян.
1 вересня 1939 року Німеччина почала проти Польщі війну. Через два дні на польському боці виступили Великобританія та Франція, проте жодної дієвої допомоги вони не надали, обмежившись кількома повітряними розвідувальними операціями. До 5 вересня німецькі війська прорвали фронт і наступного дня зайняли залишений польськими військами Краків. 8 вересня вони підійшли до Варшави, з якої вже кілька днів як евакуювались президент Ігнацій Мосцицький, уряд і верховний головнокомандувач Едвард Ридз-Смігли.
85 років тому відбулася радянська окупація Польщі
12 вересня німецькі війська вийшли до середньої течії Вісли, перетнули лінію Західний Буг — Нарев, охопивши Варшаву зі сходу, і, форсувавши Сян, 14 вересня зайняли Брест й наступного дня — Білосток.
Попри настільки стрімкий розвиток подій, і ноти німецького уряду від 3, 5 і 8 вересня, керівництво СРСР втручатись у те, що через кілька днів нарком закордонних справ В’ячеслав Молотов означив як «німецько-польська війна», категорично відмовлялось. Навіть після успішного завершення боїв на ріці Халкін-Голі та підписання 15 вересня перемир’я з Японією і взяття Варшави підрозділами Вермахту у щільне оточення, послу Німеччини Фрідріх-Вернеру Шуленбургу довелось домагатись аудієнції у Молотова, щоб передати наполегливе прохання міністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа вказати конкретну дату початку радянської операції проти Польщі.
Близько другої ночі проти 17 вересня 1939 року Шуленбурга прийняв Йосиф Сталін. Запевнивши, що «Червона армія перейде радянський кордон о шостій ранку на усій ділянці від Полоцька до Кам’янця-Подільського», він зачитав ноту, підготовану для передачі польському послу в Москві, з якої за наполяганням Шуленбурга було вилучено три неприйнятні для Німеччини тези. Десь о третій ночі зміст ноти був доведений до відома терміново викликаному до Кремля послу Вацлаву Гжибовську, якому заступник наркома закордонних справ Володимир Потьомкін повідомив, що «внутрішня неспроможність Польської держави» спонукає СРСР «взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії». Вказавши на несумісність аргументації «із законами цивілізованих націй» та хибність твердження, що «польський уряд розпався і не проявляє ознак життя», Гжибовський прийняти ноту відмовився, і вона була надіслана до польського посольства ранковою поштою.
Тим часом о 5-й ранку шість радянських армій, чисельністю 620 тисяч чоловік, почали переходити польський кордон. На майже 800-кілометровому фронті їм протистояло 10 батальйонів, 3 дивізіона і один кавалерійський ескадрон у складі Корпусу охорони кордону, в тилу — 10 недоукомплектованих дивізій з числа переформатованих після боїв проти німців піхотних підрозділів і 15-тисячне львівське угрупування, загалом, разом із воєнізованими організаціями самооборони і жандармерією, — трохи більше 300 тисяч бійців. На озброєнні у поляків було 540 одиниць артилерії, 70 танків і біля 160 літаків проти 4960 одиниць артилерії, 4740 танків і 2600 літаків у супротивника.
До кінця дня війська Білоруського особливого військового округу на чолі з командармом 2-го рангу Михайлом Ковальовим зайняли Новогрудок і Барановичі, Київського під командою маршала Семена Тимошенка — Рівне, Чортків, Тернопіль і Коломию, заглибившись в середньому на 70-100 км. Польські аеродроми і залізничні станції виявились практично порожніми. «Супротивник неорганізовано відходить у західному напрямку, не намагаючись чинити опору», — йшлося того дня у радянському донесенні.
Увечері 17 вересня, закликавши співгромадян по радіо «зберігати твердість духу і мужність у боротьбі з бездушними варварами», з Косова (нині Івано-Франківська область України) через Кути «на територію одного з наших союзників» разом з урядом евакуювався президент Мосцицький, а у ніч проти 18 вересня, попередньо віддавши наказ військам «здійснити відхід в Румунію і Угорщину найкоротшими шляхами» і чинити опір радянським військам лише в разі спроби роззброєння частин, — верховний головнокомандувач Ридз-Смігли. До ранку біля 70 тисяч польськик військовслужбовців перейшло кордон з Румунією і Угорщиною, де вони були інтерновані, як і їх президент та головнокомандувач.
До вечора 18 вересня Червоною армією були зайняті Луцьк і Станіслав, наступного дня — Вільно, Ліда і Володимир-Волинський, 21 вересня — Калуш і румунсько-угорське покордоння, 22 вересня, після тривалих дипломатичних переговорів, які завершились наказом Гітлера про відведення німецьких військ далеко на захід згідно з обумовленої пактом Молотва-Рібентропа лінії розмежування, — Гродно, Білосток, Брест, Борислав, Львів та Сарни, 24-го — Дрогобич, 26-го — Яворів, 27-го — Старий Самбір.
Урочиста передача Бреста німецькими військами під радянську юрисдикцію. На подіумі — генерал Гайнц Гудеріан (зліва у суконній шинелі) і комбриг Семен Кривошєїн (у шкірянці), 23 вересня 1939 року
28 вересня перед німцями капітулював гарнізон Варшави, де за 20 днів боїв загинуло 18 тисяч цивільних і полягло, було поранено чи потрапило в полон 120 тисяч військових.
Того ж дня у Москві Йоахім Ріббентроп і В’ячеслав Молотов скріпили підписами «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи: згідно з новими радянсько-німецькими домовленостями, до СРСР відійшла більша частина Західної України (крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини), і його кордон, остаточно взятий під охорону військами НКВС 16 жовтня, просунувся на захід на 250-350 кілометрів.
Газета «Правда», 29 вересня 1939 року
До договору додавалися три протоколи — один конфіденційний і два секретних. Конфіденційний визначав порядок здійснення обміну радянськими і німецькими громадянами між обома частинами розділеної Польщі, а секретними встановлювалися зобов’язання сторін припиняти будь-яку «польську агітацію», що зачіпає інтереси сторін, і коректувалися зони «сфер інтересів» СРСР і Німеччини у Польщі: щоб компенсувати зайнятий німецькими військами терен між Віслою і Бугом (Люблінське воєводство і східна частина Варшавського), які за пактом Молотова-Ріббентропа входили до компетенції СРСР, німці погодили ініціативу Сталіна мати можливість у майбутньому проводити «спеціальні заходи на литовській території для захисту інтересів радянської сторони».
Через місяць у Львові відбулися Народні Збори Західної України, делегати яких одностайно схвалили декларацію «Про встановлення радянської влади на Західній Україні і возз’єднання з УРСР», і через три дні на 5-й позачерговій сесії Верховної ради СРСР Західна Україна була прийнята до складу СРСР як частина Української Радянської Соціалістичної Республіки.
В четвер, 19 вересня 2024 року, о 18.00 у Львівському фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація книги Юрка Волощака «Львівське есперанто».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, видавництва “Апріорі” та Львівського палацу Мистецтв.
«Львівське есперанто» – збірка фантасмагорій, снів та цілком реальних оповідок Юрка Волощака, зіткана із його численних мандрівок Україною, Європою та Америкою, а також мемуарів автора про його відому у Львові родину.
Окрім суто родинних історій та біографічних ниток, автор також дуже органічно відтворює ту особливу творчу атмосферу Львова, міста свого дитинства і юності, українського Львова на зламі ХХ століття, міста, відкритого до всього модерного та прогресивного, що відбувалося у Європі, хоча політично той україноцентричний мікроклімат був під радянською диктатурою зі всіма її «скрепами», «зубодробилками» та стагнаціями. Але Львів то є Львів і завжди ним був! Бо в серцевині Європи. Львів виживав, бо був трохи батярським і завзято усміхався.
Про автора:
Юрко Волощак – прозаїк, есеїст, журналіст; архітектор, мандрівник (писар козацької чайки «Пресвята Покрова»), громадський діяч. Автор численних новел та оповідок.
Про це йдеться в повідомленні підприємства, передають Українські Новини.
“ФДМУ включив наше підприємство до переліку на приватизацію…На жаль, підприємство не може самостійно відновлюватись, адже 80% від чистого прибутку сплачує в якості дивідендів, і на ньому не залишається практично жодних коштів для відбудови. Тому важливо знайти ефективні рішення для збереження нашої спадщини. Купівля підприємства приватним інвестором, чи передача в обласну чи міську комунальну власність, – це один з ефективних способів збереження та відновлення майна”, – йдеться в повідомленні.
Виварювання солі теперішній час, технологія практично не змінилася з 14 століття.
Дрогобицька солеварня – найстаріше підприємство України та Європи. Перша писемна згадка про сіль у Дрогобичі датується 1390 роком. Дрогобицька солеварня безперервно діяла з 13 століття на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством в Україні. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.
До вашої уваги завершальна добірка з колекції фото з міста Косів, що на Івано-Франківщині. Цього разу на світлинах 1930-х років можна побачити місцевих, які прогулюються містом.
Досить цікавими є кадри краєвидів, які оточують місто. Уявляємо, які кольори були на фото в кольорі. Також на фото є місцева автостанція та транспорт, який курсував між
містами. Бачимо як пасажири очікують відправлення біля автобуса.
День, коли музика, духовність та звитяга зливаються в єдине ціле. Легенда української сцени — Тарас Петриненко, Тетяна Горобець та гурт «Гроно» — виступлять з особливим концертом на Покрови. Подія відбудеться 1 жовтня у Львівській національній опері. Початок о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
У цей святковий вечір для вас прозвучать легендарні хіти «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Там за обрієм», «Любов моя», «Україно», «Ми не закінчили розмову» та багато інших.
«Національна легенда України Тарас Петриненко, чарівна Тетяна Горобець та гурт «Гроно» запрошують на великий святковий концерт до Дня Покрови. Це унікальна можливість почути пісні, що стали символами нашої ідентичності. Проведіть День Українського війська достойно!», — анонсують подію організатори.
Також організатори додають, що вперше наживо можна буде почути нову пісню Тараса Петриненка та Олександра Положинського «ЧАС».
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
