27 вересня о 19:00 у стінах Львівської національної філармонії пройде урочисте відкриття ювілейного, тридцятого фестивалю.
Цьогоріч його темою став “Ретроспектр”. Не одне покоління сучасних українських музикантів зростало на «Контрастах». До стін філармонії їх притягувало бунтівне бажання нової, не чутої раніше музики, ейфорія живого спілкування з однодумцями. Відкриття «Контрастів-30» прокладе символічний міст від першого фестивалю: як і в 1995 році, 27 вересня 2024 звучатимуть Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Олександр Козаренко та Ігор Щербаков. Дещо пізніше, в 1996 до них приєднався і львівський композитор Юрій Ланюк, «Музику для Решершу» якого тоді виконав Львівський камерно-симфонічний оркестр.
На цей раз твори нових українських класиків виконуватиме Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова», який є фактично ровесником фестивалю, тож не вперше їхні ювілейні події проходять разом.
Третє десятиліття «Контрастів» оркестр під керівництвом Володимира Сивохіпа відкриє двома серенадами ще одного іменинника, бо традиційно наприкінці вересня свій день народження святкує всесвітньовідомий українець — Валентин Сильвестров. Як і Валентин Сильвестров, Олександр Козаренко добре розумів, що часом для того, аби створити цілковито нове, потрібно краще приглянутися до вже написаного — так на створення «Konzertstuck» для струнних, флейти і фортепіано композитора надихнуло використання німецької мови в назві, адже вона краще передає дух бахівського бароко, яке переосмислював Козаренко.
Звісно ж, «Контрасти» — не лише констатація вже взірцевої української музики. Це і погляд у майбутнє: світовою прем’єрою стане Камерна симфонія для струнного тріо та камерного оркестру Юрія Ланюка на біблійні мотиви. Сакральні слова звучатимуть і у «Псалмі та Молитві» Мирослава Скорика та «Покаянному стиху» для скрипки та струнних Ігоря Щербакова. Тож, символічно, перша подія стане також тонкою музичною молитвою за усіх, кого ми більше не побачимо у концертних залах чи на сценах, за тих, хто спільно творив фестиваль і хто захищав його можливість відбуватись.
У понеділок, 30 вересня, у Львові, в Національному драматичному театрі ім. М. Заньковецької, поховають путіна. Саме так – “Похорон путіна” – називається комедія, яку представляють (уявляють) Kolegi Studio та “НАШІ БЕЗ раші”. Початок – о 19:00.
Як зауважують творці неординарної події, це комедія про те, що рано чи пізно відбудеться. Це фантазія того, що неодмінно колись станеться. І кожен українець, де б він не знаходився у світі, має програмувати таке майбутнє. А саме такий формат вистави “Похорон путіна”, прем’єра якої відбудеться уже 30 вересня у Львові, допоможе сотням глядачів візуалізувати омріяне.
– Хочемо показати людям, як важливо дожити до цього дня, – каже лідер колективу Kolegi Studio, гуморист, актор Роман Гапачило. – Живучи у цей важкий період, ми повинні зробити все можливе, щоб дожити до цього дня. Необхідно спускатися в бомбосховища та берегти своє здоров’я. Ми хочемо, щоб кожен глядач після нашої комедії вийшов із залу з певним меседжем. А як приємний бонус – щоб зміг на півтори години перенестися в гори Буковини.
Квитки на “Похорон путіна” 30 вересня у Театрі ім. М. Заньковецької доступні онлайн: https://bit.ly/ptn-pnx24
24 вересня 1894р. народився Роман Купчинський, Український поет, прозаїк, журналіст, композитор, громадський діяч. Воював у лавах Січових стрільців. Із 1939 р. – на еміграції.
Найвідоміший автор стрілецьких пісень Роман Купчинський народився 24 вересня 1894 року в селі Розгадів Зборівського району на Тернопільщині.
Його дитинство минуло в селі Калдубиська неподалік Бродів, де парохом церкви був його батько – отець Григорій Купчинський. Згодом Роман навчався у Перемишльській гімназії, а у 1913-1914 роках – т у Духовній семінарії у Львові.
В юності Купчинський мав усі шанси стати відомим спортсменом. Довголітній активіст українського спортового руху, зокрема член Товариства студентів вищих шкіл «Україна» від початку його заснування, переможець і рекордсмен легкоатлетичних Запорозьких ігрищ, чемпіон Галичини з легкої атлетики.
Січовий стрілець і письменник Роман Купчинський. Джерело: https://upload.wikimedia.org
У 1914 році Роман вступив до легіону Українських січових стрільців, де командував чотою, сотнею і був ад’ютантом полку в ранзі поручника. У складі сотні Василя Дідушка брав участь у багатьох боях, зокрема на Маківці та біля річки Стрипи на Тернопільщині. У 1918-му командував вишкільною сотнею УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 — пішим полком УГА під час боїв за Львів. Із середини 1920 до лютого 1921 був інтернований у польському таборі для старшин УГА.
Свій перший вірш Купчинський опублікував 1915 року у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України». У рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Романа Купчинського «Новініяда», яку прийнято вважати початком стрілецької преси.
Від 1915 року належав до Пресової Кватири, яка збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам’яті стрілецького чину, випускали при цьому періодичні видання.Активно публікував свої твори не лише у стрілецькій періодиці, а й у львівських часописах «Шляхи» і «Діло».
Автор багатьох поезій на стрілецьку тематику, а багато піснень на його слова стали народними: «Заквітчали дівчатонька, «Зажурились галичанки», «Як з Бережан до Кадри», «Пиймо, друзі» (1918), «Ірчик», «Лети, моя думо» та інші. Пісні Купчинського відомі також в обробках композиторів С. Людкевича, М. Вериківського, П. Козицького, В. Барвінського, М. Колесси, Н. Нижанківського, Б. Вахнянина, М. Леонтовича та інших.
Стрілецькі пісні Р. Купчинського в 1937 році опубліковані у Львові у збірниках «Великий співаник „Червоної Калини“» та «Альбом стрілецьких пісень» Б. Вахнянина, у Кракові в народному співанику «140 пісень з нотами».
Роман Купчинський
Після звільнення з польського полону (1921) студіював філософію у Віденському університеті (1921—1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922—1924).
Працював професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою.
У1924-1939 роках – співробітник редакції газети «Діло», де вів постійну рубрику «Відгуки дня», під якою друкував фейлетони, підписуючись псевдонімом Галактіон Чіпка, підготував книжку цих фейлетонів (її виходові перешкодила війна), також співпрацював з редакціями часописів «Новий Час», «Кооперативна Родина», «Неділя», «Господарсько-Кооперативний Часопис»; у 1925-1929 роках – з ілюстрованим журналом «Світ», друкувався у «Заграві», «Дзвонах», «Нових Шляхах», «Ілюстрованих Вістях» та інших періодичних виданнях.
1921 року опублікував у Львові драматичну поему «Великий день», написану в польському полоні 10-25 жовтня 1920-го. Співзасновник і редактор, постійний член редакційної колегії львівської видавничої кооперативи «Червона Калина» (1921-1939), яка видала, зокрема, 17 історичних календарів-альманахів, випускала місячник «Літопис Червоної Калини» (1929-1939), де Роман Купчинський публікував свої художні твори, статті, спогади.
1922 року з Василем Бобинським та Павлом Ковжуном організував літературно-мистецьку групу «Митуса», яка видавала однойменний місячник літератури й мистецтва; всі троє були співредакторами. Тут публікував і свої твори.
Автор роману-трилогії зі стрілецького життя «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» (обидві частини – 1928), «У зворах Бескиду» (1933).
Співавтор з Василем Софронівим-Левицьким сценарію музичного фільму «Для добра і краси», який Юліан Дорош зняв у 1936-1937 рр. на Городенківщині.
1939 року переїхав до Кракова, а наприкінці Другої світової виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю.
У 1949 році переїхав до США в м. Оссінг поблизу Нью-Йорка. У 1952-1954 роках вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода».1952 — належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958-1960 роках (відмовився від цього поста внаслідок погіршення стану здоров’я). Почесний член СУЖА з 23 грудня 1966.
Роман Купчинський
Протягом тривалого часу працював у дирекції та редакційній колегії відновленого у 1950 році за львівським зразком видавництва «Червона Калина». Працював у головній редакційній колегії журналу комбатантських об’єднань Канади і США «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк).
Продовжував писати вірші та пісні; всього створив слова і мелодії до 84 пісень: патріотичних, ліричних, жартівливих, маршових та ін. Окремі вірші Роман Купчинського перекладені іноземними мовами.
Видав «Мисливські оповідання» (Вінніпег-Торонто, 1964), куди увійшло 10 оповідань; гумористичну поему «Скоропад» (Нью-Йорк, 1965), яку написав у 1919-1922 рр. і відновив після того, як вона була втрачена, в 1940-х у Німеччині.
Помер 10 червня 1976 року в Оссінгу, похований у маєтку Бавнд Брук, штат Нью-Джерсі. Після смерті автора вийшли друком в еміграції збірники вибраних пісень «Ми йдемо в бій» (1977) та вибраної лірики і прози «Невиспівані пісні» (1983).
1990 року в Тернополі видано збірник «Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського» (упорядник Василь Подуфалий, редактор Богдан Мельничук).
У 1992 році архів Р. Купчинського передано із США на зберігання у Львівську науково-педагогічну бібліотеку.
В сучасній Україні твори Романа Купчинського вийшли окремими виданнями (трилогія «Заметіль». – Львів, 1991), опубліковані у збірниках і часописах.
У червні 1990 року в с. Розгадів урочистовідкрито меморіальну таблицю Романові Купчинському.У вересні 1990-го там освячено музей, започаткований у його родинній хаті – колишньому парафіяльному будинкові.У жовтні 1994-го – до 100-ліття від дня народження Романа Купчинського – в родинному селі відкрито пам’ятник. У кількох українських містах є вулиці, названі на його честь.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові запрошує на відзначення 158 річниці від дня народження Михайла Грушевського – видатного історика, громадського діяча, державного мужа, автора фундаментальної «Історії України-Руси»
Цьогоріч заходи з вшанування пам’яті вченого триватимуть три дні.
Пам’ятник Михайлу Грушевському у Львові
27 вересня об 11 год. відбудеться покладання квітів до пам’ятника Михайлові Грушевському на проспекті Шевченка у Львові.
У покладанні квітів візьме участь “Людкевич-хор” Львівського музичного фахового коледжу ім. С. Людкевича (керівник Оксана Долішна).
Опісля усіх охочих запрошують до Львівського музею Михайла Грушевського (вул. І.Франка, 154), де впродовж дня діятиме безкоштовний вхід для відвідувачів, а також кожен, хто завітає буде мати можливість зробити селфі на садибі музею з деревами, що пам’ятають Господарів вілли та скуштувати яблучок з Президентського саду.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
У Львівському музеї Михайла Грушевського заходи відбуватимуться 28 та 29 вересня. (вул. І.Франка, 154):
29 вересня у День народження Михайла Грушевського в музеї його імені відбудуться:
– О 14 год. – презентація виставки «Господарі вілли Грушевських» – авторська вишивка Любові Шаламай.
Народна майстриня Любов Шаламай походить з мальовничого Поділля. Її Вінничина – родинний край, але живе вона любов’ю до всієї України, та її видатних особистостей. До її мистецького доробку належить більше 100 портретів визначних діячів України.
З Львівським музеєм Михайла Грушевського Любов Шаламай співпрацює уже кілька років. Як результат оригінальні творчі роботи – портрети сім’ї Грушевських: Михайла, Марії та їхньої доні Катрусі, виконані в техніці художньої авторської виставки.
В основі творчих полотен-портретів меморіальні світлини родини Великого історика.
Дивуйтеся, милуйтеся, захоплюйтеся талантом майстрині Любові Шаламай та її неймовірними вишиваними портретами Славних Грушевських.
– О 16 год. – відкриття виставки «Видатні Українці» – роботи вихованців дитячої школи народних мистецтв Львівської міської ради.
Виставка створена в рамках реалізації проектів «Творці української державності» та «Освіта через мистецтво».
Діти різного віку зобразили видатних українців, які зробили значний внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, літератури та державності України. Кожна робота на виставці є виразом поваги та вдячності до тих, хто своїм життям і досягненнями надихають майбутні покоління.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Вчора, 24 вересня 2024 року, відбулося відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.» яка є унікальним заходом, що відбувається в межах міжнародного проекту «Галереї сценографії». Експозиція розмістилася в мистецькому просторі артцентру “Дзиги” (вулиця Вірменська, 35) і налічувала близько 30 робіт українських сценографів.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Також раніше декількома днями відкрилася частина експозиції в Любліні (Польша) – де були представлені роботи молодого покоління, студентів напряму сценографія. А ще відбудеться 5 жовтня відкриття частини виставки в Києві (Музей театрального, музичного та кіномистецтва України) Вона фокусується на розвитку та значенні театрального костюму в Україні протягом двох століть, розглядаючи його через призму ідентичності, контексту та впливу на культурний ландшафт.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Цей проєкт зібрав разом роботи видатних українських художників та сценографів, таких як: Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, Євген Лисик, Мирон Кипріян, Алла Горська, Богдан Полішук та інших. Кожен із них зробив свій внесок у формування театральної естетики, в якій костюм стає не просто одягом для акторів, а частиною художньої мови вистави.
Ідентичність і контекст
Виставка підкреслює, що театральний костюм – це не лише елемент вистави, а й важливий носій культурної ідентичності. У ХХ столітті українські митці намагалися поєднати національні традиції з авангардними течіями, що дозволило створити яскраві та інноваційні форми сценічного мистецтва. Особливо цікаво прослідкувати, як змінювалися тенденції у театральному костюмі з плином часу та впливом різних історичних і політичних подій.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Вплив на культурний ландшафт
Театральний костюм також відіграє роль у формуванні культурного ландшафту, особливо у сучасних контекстах. Костюм, створений для сцени, часто виходить за її межі, впливаючи на моду, дизайн та навіть суспільні настрої. Важливо, що ця виставка акцентує увагу на взаємодії між традицією та інновацією, показуючи, як сучасні митці переосмислюють спадщину, створюючи нові форми і вирази через театральні костюми.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Значення виставки
Ця виставка є важливим кроком до визнання ролі українського театрального костюму в контексті світового мистецтва. Вона не лише демонструє досягнення українських митців, а й слугує джерелом натхнення для майбутніх поколінь художників, дизайнерів і театральних діячів. Відвідувачі матимуть можливість зануритися у багатий світ сценічного костюму, побачити еволюцію стилів і технік, а також оцінити, як костюм може відображати не лише час, а й дух нації.
Відкриття виставки «Український театральний костюм XX-XXI ст.»
Виставка також є чудовою нагодою переосмислити роль театрального мистецтва в сучасному суспільстві, де ідентичність та культура відіграють ключову роль. Шановні львів’яни та гості міста встигніть оглянути експозицію протягом 24-30 вересня і пізнати театральне мистецтво.
Роздрукувати фото у Львові, згідно Google Maps пропонують 119 місць включно з хостелами, ціна питання та нюанси сервісу у нашому юзер кейсі (спойлер – діставайте дідів Polaroid з антресолі)
Львів, із його Площею Ринок, старим центром міста посідають незмінне 5 і 6 місце за рейтингом рекомендованих до відвідування місць в Україні від Tripadvisor, крім знайомих кожному інстаграмщику з фото-фетішем місць як то дах “Дому легенд”, підземелля Домініканського собору є ще купа осінніх затишних двориків на вулиці Личаківській. Але коли Ви приїдете компанією і не збираєтесь чекати поки вимогливий профі з Canon SD 1000 відретушує все та заллє на хмарне сховище, ніяковіючи задаєтесь питанням: як отримати свою порцію якісних фоток? Просити терміново вислати в груповому чаті TG? Тут і зараз зашерити через Bluetooth щоб не зжимати? Далі цікавіше…
Що не так з друком фото у Львові?
Промоніторивши видачу Google Maps за запитом “друк фото у Львові” знайдено 119 місць, 19 готові прийняти замовлення онлайн – можна забрати готові фото через 15 хвилин мінімум, top rated копіцентрів та фотостудій 15, з них 9 працюють 24/7 , тобто заклади з рейтингом 4,9-5 закриті в найпопулярніші для туристів дні – суботу та неділю.
Результати пошуку
Машина часу в дії – чому зумери подорожують з полароїдами?
Кишенькова фотолабораторія
Перш за все ця фотолабораторія екологічна – наприклад Polaroid Now+ Generation 2 на 40% створена з переробленого пластику, проблему забутої зарядки вирішує універсальний Type C, швидкість друку миттєва – всього 10 секунд, є кріплення для штативу для режиму селфі, що й завойовує серця контент креаторів нового покоління.
Зумери
Fujifilm Instax Square SQ40 дає лише один шанс на фото знімки відразу після натискання фіксуються фотоплівці і не зберігаються в цифровому форматі.
Повний оффлайн (відсутність цифрових технологій)
Fujifilm Instax Mini 99 змусить розібратись з фокусуванням будь-кого, оскільки налаштування відбуваються лише в ручному режимі але профі в режимі нічної зйомки, погодьтеся у Львові це важливо. Polaroid Go Gen 2 – камера є повністю аналоговою і створює фотографії, які не зберігаються в цифровому форматі. Знімки існують лише на спеціальному папері формату Go, розмір якого приблизно вдвічі менший за класичні картриджі полароїд, що одночасно і є основним недоліком цієї моделі.
Інфлюенсери обирають полароїд
ДжіДжі Хадід виклала полароїд фото з бекстейдж показів у Мілані та Парижі, зокрема якщо переглянути @Gisposables можна побачити кадри з улюбленими Кендалл Дженер та Беллою Хадід
Доступність та порівняно низька ціна катриджів та плівки
Чоно-білі та кольорові картриджі + спеціальні дизайнерські варіанти, наприклад замість стандартного білого квадритику може бути чорний з логотипом Hello Kitty, доступні майже в кожному туристичному офлайн магазинчику з сувенірами або через онлайн пошук плівок для фотоапарату кожен може відфільтрувати опції з найшвидшою доставкою або умовами по поверненню в разі якщо щось пішло не так (увага – перевіряйте відгуки від справжніх користувачів у Google maps).
Міфи та поради: Як отримати правильний львівський вайб у кадрах для Інстаграм
Чому люди махають фотками після миттєвого друку?
Певно, всі ми бачили цю класичну сцену в фільмах: герой робить знімок на полароїд, і потім починає активно махати ним у повітрі, ніби від цього фотографія проявиться швидше. Я й сама так робила перший час! Але це один із головних міфів. В реальності махання абсолютно не впливає на швидкість проявлення знімка, в середньому фото проявиться через 90 секунд. Плівка полароїда працює завдяки хімічним реакціям, які відбуваються у заздалегідь визначений час. Тому краще просто залишити фото на рівній поверхні й дати йому проявитися.
Polaroid, Ти та Львів – як зробити селфі?
Безперечно місто має безліч популярних та “hidden jams” локацій, найдієвіша порада це банально підготуватися та перечитати інформацію про архітектуру, а далі все реально з моделью Polaroid Go який має дзеркальце для зручного знімання селфі.
Не бійтеся залишати написи
Залишити коротку фразу або дату на білому полі знімка — це не тільки про спогади, а й про стиль. Такі фото завжди виглядають більш персоналізовано і атмосферно, ніж просто кадри з телефону. Іноді навіть простий напис, на кшталт “Львів, вересень 2024” чи якийсь жарт який знає лише ваша компанія, здатен зробити знімок особливим.
Чому фото на Полароїд так добре заходять в Інстаграм?
Справа не тільки в їхньому вінтажному шармі (хоча це теж важливо). В епоху цифрових фільтрів і безлічі дублів, полароїд відрізняється тим, що кожен кадр справжній і унікальний. Він не редагується, не обробляється — просто живий момент, зафіксований таким, яким він був у той самий момент. Це додає фотографіям особливу естетику й щирість, яких не вистачає багатьом ідеальним цифровим знімкам. Саме тому такі фото збирають більше лайків — вони реальні, і це відчувається навіть через екран.
Отже, якщо хочете додати трохи магії у свій Instagram — спробуйте Полароїд або Інстакс. Ці камери це не тільки цікаві кадри, а й унікальні спогади, які залишаться з вами надовго.
У давньому Львові жили багаті та бідні, впливові і не дуже люди, але також – громадяни і просто мешканці. Щодо останнього, то саме першим належала вся повнота прав, які надавалися Львову королівськими привілеями та магдебурзьким правом.
Натомість, другі повинні були самостійно придумати як заробити на щоденний хліб, а до того – ще й платити чималі податки, відчуваючи значні обмеження щодо можливостей економічної та господарської діяльності, у плані своїх політичних прав. Безумовно, що кожен мешканець Львова хотів би стати громадянином міста та не відчувати жодних обмежень. Для цього існували різні варіанти і про один з них будемо говорити нижче.
Львів, панорама XV століття
Громадянин міста. Не країни
У XVI столітті жив один з найвидатніших французьких філософів та письменників всіх часів Мошель Монтель (Michel Eyquem de Montaigne, 1533-1592). Він мешкав у своїх родинних володіннях, замку Монтень і однойменному помісті, двічі обирався мером Бордо, а також був автором надзвичайно цікавої та цінної праці того часу – “Проб”/“Дослідів” (1580), важливого джерела з історії наукової та філософської думки XVI століття.
Мішель Монтень. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Монтень ніколи не був у Львові. Принаймні, документального підтвердження такого факту немає. Проте в його біографії є цікавий епізод, який дає нагоду зрозуміти тенденції, характерні для життя тогочасних міст, але далекі і незрозумілі нам сьогодні. Наприклад, Мішель Монтель робив запит на набуття громадянства міста Риму і цей запит задовольнили. У одній з книг “Проб” автор зазначав, що це принесло йому велике задоволення. Він гордився цим. Проте згодом Монтеня обрали мером міста Бордо і він залишив “вічне місто” та повернувся до Франції. Вагався, але коли дізнався, що відстоював його особисто король, відмовився від громадянства Риму і переїхав у Бордо. Історія показова тим, що колись інститут громадянства був прив’язаний до міста – не країни, а ще – його можна було відносно легко набути. Хоча залежить – про кого саме йдеться.
Вірмени. Загальна ситуація
Важко сказати напевне, коли саме до Львова прибули перші представники вірменської спільноти. Можна лише здогадуватися, що вони були тут ледь не від часів заснування міста. Проте чи не першим документом, яким регулювалося становище вірменської громади у Львові, як і у випадку з іншими народами, був привілей 1356 року про надання Львову магдебурзького права. Документ знаковий та цікавий, але й своєрідний. Наприклад, магдебурзьке право король давав “усьому згаданому містові та всім, що мешкають і знаходяться в ньому”, але по тому ще додавалося, що “інші народи” з “виняткової ласки” монарха, можуть мати свої права і жити за ними. За цими окремими правами вони жили та судилися, а водночас – не мали можливості користуватися всім, що передбачало і надавало магдебурзьке право. На практиці це виглядало, з точки зору нашого часу, як дискримінація.
Король Казимир ІІІ.
Такою була ситуація з вірменами, євреями і русинами. Усі вони не католики, проте жили у Львові від моменту заснування міста. Не можна сказати, що набуття міського громадянства, а з цим всієї повноти прав, було неможливим, але й легким цей крок також не був. Як мінімум, потрібно було подолати ряд стереотипів і відкинути означення на кшталт “єретики” й “схизматики”.
Вірмени. Конкретний випадок
У давньому Львові завжди було багато різних народів та національностей. Якщо мова про німців, поляків, італійців, французів і ін. – звідки б вони не приїхали, з якого краю, їм було відносно легко набути міського громадянства і користуватися усією повнотою політичних та економічних прав.
Вірменський квартал, сучасна вулиця Вірменська
Натомість, не так легко все виглядало з цією справою для вірмен, євреїв, греків і навіть русинів (українців). У працях історика О. Осіпяна можна знайти дані, що за 200 років історії міста (1405-1604) лише 68 вірмен було прийнято до міського права. Це ніби не так вже й мало, але якщо зазначити, що загалом у цьому проміжку прийняли до міського права 3614 осіб – ця цифра видається сміховинною. Тим більше, якщо врахувати значення та впливовість, економічні та торгівельні зв’язки представників вірменської громади. Про те, чому все виглядало настільки складно, дає розуміння і наступна ситуація.
Владислав ІІ Ягайло. Фото з http://slavpeople.com
2 жовтня 1427 року король Владислав ІІ видав спеціальну грамоту львівському купцеві Тишкові. Той був вірменином і сином Міссіпа. Міське громадянство, магдебурзьке право, а тому – передбачені цим права та вольності, були також надані його нащадкам. При цьому, уточнювали, що мова про всі права, якими користувалися лише міщани-католики. Очевидно, що подібні до цієї історії траплялися досить рідко. Ймовірно, що підставою для такого міг бути кредит, наданий згаданим купцем королю. Монарх вирішив не повертати отримані кошти, а розрахуватися в інший спосіб. Вірменський купець Тишко, а ще більше його родина – були не проти. Безумовно, що надто часто вдаватися до подібної практики король не міг – львівські міщани були би проти.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Осіпян О. Етнічна та конфесійна ідентичності у формуванні міських “націй” Львова в другій половині XIV – першій половині XV ст. (“вірмени” і “татари”) // Наукові записки УКУ, 2015. – Ч. 7: Історія, вип. 2. – С. 99-125.
Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упор. М. Капраль. – Львів, 2010.
Akta grodzkie I ziemskie. – We Lwowie, 1875. – T. V. – 57-58.
«Вісім люблячих жінок» – це вісім коротких моновистав про долю дружин відомих львів’ян – Ольги Франко, Софії Шептицької, Марії Грушевської, Герміни Шухевич, Наталії Барвінської, Анни-Марії Новаківської, Аріадни Труш, Зеновії Штундер. Виставу покаже театральна студія “Панацея” при ПАТ “Галичфарм”.
Режисура, сценарій і музика Мар’яни Івашини. Допомагала Соломія Трильовська своєю лекцією. За світло і декорації відповідає Ростислав Затхей.
В ролях:
Герміна Шухевич – Марія Голойда
Софія Шептицька – Мирослава Новицька
Ольга Хоружинська – Марта Пержило
Маріч Грушевська – Олена Яськів
Анна Марія Новаківська – Ірина Фітьо
Аріадна Труш – Дарина Кокотко
Наталія Барвінська- Марта Подоляк
Зеновія Штундер – Христина Папарига
Роботі над постановкою передувала тривала дослідницька робота зі створення кожного образу унікальної жінки певної епохи, долі, соціального прошарку, темпераменту, жінки, якій судилося йти по життю поряд з генієм.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Театральної студії “Панацея” Галичфарм ТМ Артеріум, Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
В суботу, 28 вересня 2024 року, о 14 год. Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) запрошує послухати авторську оповідь ученої секретарки музею Софії Легін «Романтичні історії родини Грушевських».
Чи були такі історії в родині Грушевських? А якщо були, то які? Чи вирували пристрасті, чи це було дружнє замилування одне одним?
«Думаю, що для Вас не тайна моя симпатія до Вашої особи. Я мушу знати, чи можу будувати на їй які більші надії. Шукаю товариша щирого, розумного і доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу», ‒ кому писав такі слова Михайло Грушевський?
Одна родина, чотири сім’ї, чотири романтичні історії. Різні долі, що не змогли б скластися одні без одних. З ними ми пройдемо шлях довжиною майже у 100 років, під час якого будемо посміхатися та журитися разом з героями цих історій.
Сьогодні вашій увазі пропонуємо до перегляду фото міста Яремче, що на Івано-Франківщині, які датуютьcя міжвоєнним часом. На кадрах бачимо тогочасне місто, його храми, цивільні будівлі, загальні панорами, ресторації та місцевих мешканок.
Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.
22 березня 1928 року Яремче отримало статусу курортної місцевості. 28 січня 1929 року воєвода Станіславський доктор Наконечніков-Клюковський підписав Статут курорту Яремче.
Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.
У міжвоєнний період туристів приваблював відпочинок у таких пансіонатах та віллах, як:
«Рай», «Маритон», «Гуцулка», «Пристань», «Генеціана», «Морське око», «Вільгрот», «Львів`янка», «Стокрутка». Великою популярністю користувався купелево-інгаляційний заклад доктора Йозефа Матушевського.
Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.Місто Яремче на фото 1920-1930-х роках.
Оригінали світлин зберігаються в Національному цифровому архіві Польщі.
23 вересня в Католицькій, а 24 вересня у Православній церкві вшановують пам’ять ранньохристиянської рівноапостольної святої Теклі Іконійської. Мешканці та гості міста Львова мають можливість побачити чудові образи XVIII‒ХІХ століть святої Теклі з житійними сценами на виставці «Вогонь віри» у Львівському музеї історії релігії.
Свята Текля Іконійська
Про святу Теклю розповідають апокрифічні «Діяння Павла і Теклі», які датуються ІІ століттям, і анонімне «Житіє і чуда святої Теклі» з V століття. Вона жила в І ст. н.е. в малоазіатському місті Іконії (суч. тур. Конья) в родині багатих язичників, і була заручена із знатним юнаком. В той час у місто прийшов з проповіддю апостол Павло. Одного дня, сидячи при вікні, дівчина почула, як апостол проповідував у сусідньому домі. На Теклю дуже сильно вплинули його слова, вона навіть відмовилась від заручин. Наречений звинуватив у всьому Павла й оскаржив його перед владою. Павла кинули до в’язниці. Вночі Текля підкупила сторожу аби поговорити з апостолом. Коли це виявилося, вони обоє постали перед судом: Павлові було наказано покинути місто, а Теклю засудили на спалення. Але сталося чудо: з неба зійшов дощ і Теклі вдалося втекти до Павла, який чекав за містом.
Свята Текля Іконійська
Після цього вони вирушили до Антіохії, де їх перестрів один зі знатних мужів, Олександр, який вельми сподобав Теклю і всіляко її домагався. Боронячись, дівчина роздерла на ньому хітон, за що знову опинилася перед судом. Її засудили на розшматування звірами на Антіохійській арені. Коли Теклю вивели на арену, звірі на неї не напали, а навпаки, левиця зализувала їй рани. Ще Теклю кидали в яму з гаддям, прив’язували до биків, щоб її розірвати, але й це не вдалося. Врешті Теклю відпустили, вона покинула Антіохію і відшукала Павла у Мирах. З благословення Павла Текля проповідувала Євангеліє. Повернувшись в Іконію, вона довідується, що її наречений помер. Згодом проповідниця навертає свою матір у віру в Христа. Після цього Текля вирушає до Селевкії, де проповідує слово Боже до глибокої старості.
Ірина БОЦЬКО завідувачка експозиційного відділу Львівського музею історії релігії
В неділю, 22 вересня 2024 року, у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, пл. Ринок 9 відбулася презентація нової збірки поезії відомої львівської поетеси, письменниці, журналістки, члена української асоціації письменників Західного регіону – Людмили Пуляєвої під назвою «Ось, жінко, твоя булава». Ця книга символізує силу, мудрість і духовну міць жінки, що протистоїть викликам сучасності. Модератором заходу була Катерина Сухоребська, відома літературна діячка, яка провела розмову з авторкою та читачами.
Почалося все із занурення в атмосферу світу поезії через цитати, які кожен з відвідувачів витягував і зачитував. Кожна цитата має свій підтекст філософський, життєвий, мотиваційний. Можливо когось поетичні рядки наштовхнуть до нових ідей на творчому та життєвому шляху.
Презентація книги “Ось жінко, твоя булава”
У своїй новій збірці Людмила Пуляєва звертається до таких тем: жіночого лідерства та боротьби за права жінок, війни, кохання, природи. Окремим розділом у книзі йдуть вірші філософсько-релігійної тематики. Автор демонструє через поезію, як сучасна жінка може бути водночас сильною і чуттєвою. Назва «Ось, жінко, твоя булава» відсилає до ідеї внутрішньої зброї, що підкреслює силу духу, рішучість та непохитність кожної жінки.
Презентація книги “Ось жінко, твоя булава”
На презентації в затишній і мистецькій атмосфері львів’яни та гості міста мали змогу поспілкуватися з авторкою, дізнатися більше про її творчий шлях та процес написання книги. Окрім цього, була можливість почути декілька поезій з вуст самої Людмили Пуляєвої та задати їй запитання.
Презентація книги “Ось жінко, твоя булава”
Ця презентація – це не лише нагода ознайомитися з новими літературними творами, а й майданчик для обговорення соціально важливих тем. Книга «Ось, жінко, твоя булава» стане важливою подією для тих, хто цікавиться сучасною українською поезією.
Як потрібно обсмажувати каву ою повинна бути обсмажка
Вважається, що каву потрібно заварювати на свіжообсмаженому зерні. Як правило, це зерна, обсмажені не менше 4 днів тому, але і не більше 6 тижнів. Якщо з моменту обсмажування уже пройшло більше 40 днів, то аромат уже починає вивітрюватися, смак стає менш повним та багатогранним, а сорт кави і її походження перестає відігравати настільки важливу роль.
Єдиних стандартів обсмажування не існує, спеціалісти керуються своїм смаком і світовими тенденціями.
Кава обсмажується у спеціальних ростерах, а смак зерна дуже залежить від степені обсмажування. Консервативним італійським стилем вважається дуже темне обсмажування, у такого зерна яскраво виражена гірчинка і зовсім примітивна палітра смаків, оскільки чим довше обсмажується зерно, тим більше спалюються олійки. Найсвітлішим стилем обсмажуваня вважається скандинавський – так зазвичай смажать зерно категорії specialty. Такій каві властива кислинка, збалансованість, менш інтенсивний, але більш багатогранний смак. Простіше кажучи, чим темнішою є обсмажування, тим нижчою у кави є кислотність, більш вираженою гірчинка і вужчою смакова палітра.
Кава
Молоти чи не молоти
Купувати мелену каву вважається моветоном: олії вивітрюються дуже швидко, і зерно втрачає свої смакові якості та аромат, тому молоти каву слід безпосередньо перед заварюванням. Існує два типи кавомолок – ножові та жернові. Основна відмінність у тому, що жернові кавомолки дають можливість регулювати помол, а ножові вміють молоти тільки дрібно, що не підходить усім способам приготування – для кожного помол настроюється окремо. Наприклад, для еспресо потрібний більш дрібний помол, щоб заварити кемекс – грубий, а для джезви каву розмелюють до стану піску.
Кава
Як створюють каву без кофеїну
Існує багато способів зменшення кофеїну у зерні, але найчастіше використовують “європейський спосіб”. Необсмажені зерна кави заливають гарячою водою, що допомагає розм’якшити їх, потім воду зливають і додають спеціальний розчинник, який зменшує вміст кофеїну. Після чого зерно промивають, сушать і приступають до обсмаження. Розчинник цей – етилацетат, тому, наскільки корисним є декофеїнізована кава, судіть самі.
Урочисте відкриття приміщення Львівського обласного пластового центру (фото ЛОР)
У суботу, 21 вересня 2024 року, у Львові офіційно відкрили новий Львівський обласний пластовий центр. Центр запрацював у приміщенні площею близько 200 м2 на вул. Івана Франка поблизу Стрийського парку.
«Просторі кімнати з кольоровими вставками. Великі мансардні вікна. Нові меблі та обладнання. На двох поверхах змогли розмістили офіс ПЦ, зробити два конференц-зали для вишколів, міні-кухню, кімнату для господарських речей, переговорну, гардеробну. В майбутньому ще буде дворик. Там плануємо місце під ватру і відкритий простір для занять», – розповіли у пластовому центрі.
Урочисте відкриття приміщення Львівського обласного пластового центру (фото ЛОР)
Львівський обласний пластовий центр відкрили в межах ювілейного пластового року. Центр служитиме для пластових сходин, проведення вишколів та заходів. З 1 жовтня тут можна буде проводити заняття.
Як розповів заступник голови Львівської облради, двоповерхове приміщення для центру площею понад 200 м2 реконструювали, зокрема, за рахунок обласного бюджету.
Урочисте відкриття приміщення Львівського обласного пластового центру (фото ЛОР)
Львівський обласний пластовий центр заснували у червні 2021 року. «Навіть не маючи ще повноцінного приміщення, під керівництвом в.о. директора Ольги Приходько, за три роки центр організував і провів десятки пластових акцій та вишколів, сприяв відкриттю пластових осередків у Дашаві, Пустомитах, Сколе, Східниці, Моршині, Бродах, Трускавці, Радехові та Мостиськах», – зазначив Юрій Холод.
Зі слів заступника голови ЛОР, співпрацюючи з громадами, комунальний обласний центр також взяв на баланс для проведення сходин та діяльності місцевих осередків додаткові приміщення у Дрогобичі, Дашаві та Львові. Разом у них займаються впродовж року 420 пластунів. Львівська облрада щороку виділяє кошти на підтримку «Пласту», у цьому році це понад 2 млн грн.
Урочисте відкриття приміщення Львівського обласного пластового центру (фото ЛОР)
Загалом на Львівщині є понад 4500 пластунів та 32 осередки «Пласту». За останні три роки вони організували 190 пластових таборів, а до своїх заходів загалом залучили 20 тисяч осіб.
Танцювальні ритми, палкі рухи та свобода почуттів: у новому музичному відео VIRA (Віра Брежнєва) віддається цьому сповна. “Зупини” – відео, що заставляє серця глядачів під час його перегляду битися частіше.
У новому відео Віра з’являється сміливою та спокусливою у звабливих образах від українського дизайнера та свого талановитого друга Івана Фролова. Слідуючи цитаті з пісні, аристка “розплющує очі”, що виблискують під її розкішним декольте. У центрі сюжету кліпу – зустріч двох неприборканих енергій, чоловічої та жіночої, що зустрічаються на червоному килимі, як на рингу, тільки не в боях, а в нестримних танцях. Тому що будь які відносини і є пристрасний танець.
– Я насолоджуюсь бути жінкою, бути собою, яскравою, сексуальною, непередбачуваною, дозволяти собі проявляти щирі емоції та почуття… А що з цим усім робити – вже справа чоловіка, як і героя мого нового кліпу, який приймає на себе всю цю шалену енергію у нашому танці, – з посмішкою розповіла VIRA про свою нову роботу.
Зйомки відео проходили у Києві, температура повітря на майданчику у цей день сягала 40 градусів, але на ньому і без того було спекотно, коли знімали гарячу хореографію VIRA та героя кліпу, роль якого виконав професійний танцівник Павло Сімакін.
Чи віддзеркалює трек та кліп “Зупини” новий етап у житті Віри Брежнєвої поки залишається таємницею, та спробувати знайти відповідь на це питання можна переглянувши відео вже зараз на YouTube.
Більшість львів’ян народжених у 1960-70-х, побачивши ці світлини згадають одну давно забуту тему совкового життя. Фарцовщики.
Потреба простої радянської людини в товарах, які не виробляла могутня, але дуже легка промисловість, дала путівку в життя підпільній торговій касті фарцовщиків, а також успішно підтримувала їх довгі роки.
Пересічний львів’янин “ніжно згадує” цю епоху , коли купивши якусь імпортну лаху за чималі гроші, тішився нею два-три місяці і носив її 4-5 років. Теперішній молоді цього не зрозуміти. Почуття радості з тих пір сильно девальвувало і тепер такі емоції можуть викликати придбання нових меблів, чи навіть автомобіля.
Джинси та спідниці фірми Levi Strauss, Leе, Wrangler, Моntana , модні куртки, светри, сорочки, взуття, білизна і навіть жуйка, потрапляли в ссср різними шляхами. Це були іноземці, моряки, іноземні студенти, наші співвітчизники , хто мав можливість перетинати кордон. Але у Львові це були переважно іноземні туристи, в основній масі з Польщі. Вони, цільово приїздили до нас в справах гандльових, а також транзитом, прямуючи в Турцію. Завозили до нас свій і європейський товар, а повертаючись назад привозили турецький. Повертаючись домів вони продавали усе, що було в машині, навіть, інколи, частини своїх машин такі як акумулятори і колеса. Найдешевше товар в них можна було купити на вокзалах , або виїхавши на трасу поближче до кордону.
Найдорожче продати кінцевому споживачу, це забезпечувало подвійний “навар”. Але для дилетантів це була справа ризикована, адже можна було й “загриміти”. Тому більшість товару йшла через невеликі організовані групи, де кожен мав свою роль, а фактори небезпеки були “прикормлені” і не сильно турбували.
Якщо народ переплачував чималі гроші, то виходить, що йому було приємно та комфортно відчувати, що ти ходиш у дорогих та якісних речах. І дівчатка задивлялися на тебе більше, ніж на твоїх друзів. Та й сам себе ти відчував і красивіше, і більш вдалим, і навіть розумніші інших. Правда шкода було батьків цієї молоді , які напрягались і віддавали місячну зарплату і більше, щоб любиме чадо було “як всі”. Але навіть маючи гроші, треба було знайти бажаний одяг. Наприклад джинси було не тільки складно купити, але і знайти свій розмір. Тому хапали те, що було: якщо довгі – підшивали, маленькі – розтягували, на лейби не дуже то й дивились.
Так, дефіцитом не перебирали – які джинси вдавалося дістати, в таких і ходили. У Львові були “секретні”, чи то “конспіративні” квартири, де продавали, як тоді казали “шмотки”, доступ до яких обмежувався певним колом споживачів. У багатьох були знайомі , які могли ”дістати” і принести тобі додому бажану лаху.
Але основним місцем у Львові кінця 1970-х, де сповідувався тогочасний культ модних речей, була “барахолка”. Щонеділі на болотах в Рясному розквітала оаза капіталізму у країні развітога соціалізма. На неї з’їжджалися тисячі людей. Там можна було купити все й побачити раніше не бачені речі, але передовсім туди їхали по модний одяг, насамперед джинси, серед інших і по підробки-“самопали”, які втулювали необізнаним невдахам.
Там також збувався товар “цеховиків” і просто підприємливих людей , що шили вдома якийсь пристойний одяг, наприклад модні тоді плісеровані спідниці. Барахолку нібито влада й засуджувала, міліція влаштовувала рейди-полювання на спекулянтів, газета “Львовская правда” періодично запитувала “Чи потрібна нам барахолка?”, але через надзвичайну популярність знищити її було важко. Вже потім на зміну їй у центрі Львова, позаду театру ім. М. Заньковецької, виникла “скупка”. Але то було вже не то…
А потім раптом нам дозволили їздити за кордон і почалась нова епоха – “човникування”.
Довідково. На світлинах 1970-80-х років іноземні автомобілі та автобус на вулицях Львова і тогочасна молодь -“вся у фірмі”)).
Процес оцифрування в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі»
Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» започаткував нову програму з оцифрування рукописів парафіяльних архівів, державних, приватних і шкільних музеїв, приватних колекцій, міських архівів, архівних установ та освітніх організацій Дрогобиччини, створених до 1944 року.
Мета програми – збереження культурної спадщини Дрогобиччини, зокрема, Меденицької, Трускавецької, Бориславської та Східницької територіальних громад.
«Уже зголосилися парафії та установи Дрогобича, Новошич, Модрич та Урожа. Підсумком має стати унікальна цифрова база генеалогічних даних про наше минуле, а також про життєві історії мешканців Дрогобиччини в епоху Івана Франка. Кожна парафія, установа чи родина отримає якісні копії рукописів, що унеможливить їх знищення», – зазначили музейники.
Процес оцифрування в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі»
З допомогою новітнього обладнання музейники вже оцифували парафіяльні та шкільні метрики з сіл Лішні, Волощі, Новошичів та Східниці. Ще раніше у садибі Франка перевели у цифровий формат рукописні колекції XVIII-першої половини ХХ ст з фондових збірок музею.
Стати учасником програми можна, сконтактувавши з працівниками музею. Для перевезення рукописів до місця оцифрування в музейній «Франко-лабораторії» комунальний заповідник «Нагуєвичі» надасть «Франко-мобіль».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
23 вересня ми згадуємо славетну українську співачку Соломію Крушельницьку. Завдяки дослідникам і шанувальникам її таланту ім’я артистки з кожним роком стає все популярнішим: виставки в різних містах України і за кордоном, книжкові видання, фільми, матеріали в соцмережах знайомлять якнайширшу аудиторію з її життям і творчістю.
Охочих писати книги і створювати різного роду відеосюжети про співачку стає все більше і більше. І це чудово!
Але!..
На жаль, далеко не всі автори контенту відповідально ставляться до використання інформації, і в результаті їхньої “творчості” з’являються вигадані або перекручені факти, помилки, що вводять в оману читачів/глядачів, які щиро вірять авторам… А можливості Інтернету сприяють тому, що вперше допущена помилка тиражується в геометричній прогресії…
У вівторок 24 вересня своїм досвідом у справі дослідження життя і творчості С. Крушельницької та викритті перекручених фактів в її біографії поділиться музикознавиця Роксоляна Мисько-Пасічник, в минулому – старший науковий співробітник музею Соломії Крушельницької у Львові.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
