«Ти народиш мені сина…» саме така назва нової пісні і кліпу співака ЗАЛІСКА, яка попередньо має багато схвальних відгуків від слухачів і глядачів.
У кліпі знялись пара молодих і закоханих, військовий Богдан і Ірина – волонтер, режисер та артистка балету театру Ю. Дрогобича. Іхня історія знайомства дуже цікава… Богдан пішов добровольцем у ЗСУ. Брав участь у бойових діях на Луганському напрямку як снайпер. В одному з боїв в Богдан втратив руку від вибуху міни та отримав багато осколкових поранень. Ірина і Богдан познайомились на зйомках кліпу і вже наступного року у пари заплановане весілля! Так війна і мистецтво звела долі Ірини та Богдана.
Ну і звичайно головним гостем на весіллі буде ЗАЛІСКО, який вже пообіцяв бути, але жартома каже, за умови, що до цього часу Ірина повідомить про поповнення у новій родині!)
“…Я дуже радий, що у моєму кліпі знялись Богдан і Ірина. Вони зіграли дуже емоційно і професійно, це дуже важливо для відео. Вони там – головні герої правдивої історії і люди повірять їм, це точно. І взагалі, нам треба ще більше підтримувати військових, хлопців, які повернулись із війни, гуртуватись, знайомитись, любитись і народжувати нове покоління гарних і красивих українців. Життя триває і зараз на нас рівняється весь світ. Але вже тепер і після перемоги треба буде продовжувати наш козацький рід, якому ніколи не буде переводу..!” – зазначає ЗАЛІСКО.
P.S. ЗАЛІСКО – співак, Заслужений артист України, 30 років на сцені, випустив 10 альбомів, два з яких вийшли за кордоном. Загалом у ЗАЛІСКА близько 400 тисяч підписників у соцмережах, а його відео переглянуло понад 55 млн. глядачів, і це тільки на YouTube-каналі! У перші 10 місяців війни ЗАЛІСКО разом з творчою «Командою А» зібрали на благодійних концертах 6 млн. ₴ на потреби військових. З 2023 року разом із JULIK(ом) зібрали на виступах за кордоном (Італія, Іспанія, Греція, Чехія, Англія, Німеччина) понад 100 тис. євро на допомогу ЗСУ.
Продовжуємо тему львівських перших трамваїв. У колекції польських онлайн-архівів ми вкотре знайшли добірку фотографій, об’єднаних під назвою «Перші львівські трамваї».
Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.
Світлини датуються 1900-1930-ми роками. Автор фотографій невідомий, але, ймовірно, це один із львівських фотографів того часу. Якість фотографій дуже хороша, і кожну деталь можна розгледіти ідеально.
Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.Львівський трамвай, 1900-1930-ті рр.
Першу частину фотодобірки можна переглянути за посиланням.
Відчуйте магію класичної музики у неперевершеній атмосфері свічок на концерті «Класика легендарних композиторів при свічках». 13 жовтня о 19:00 у стінах Львівської національної філармонії запанує справжня музична казка.
Найвідоміші твори Антоніо Вівальді, Пола Маккартні, Астора П’яццолли, Джона Вільямса, Вольфганга Амадея Моцарта, Нільса Ґаде та Йоганна Себастьяна Баха, прозвучать у виконанні Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» під керівництвом талановитого диригента Тараса Вергуна.
«Подаруйте собі чудовий вечір, де класика оживає у світлі свічок! Для кожного гостя приготовано ігристе та цукерки, що доповнять чарівність цього незабутнього музичного дійства. Не пропустіть можливість зануритися в атмосферу гармонії та вічної краси — купуйте квитки вже сьогодні!», – запрошують організатори Zahid Concert Agency.
Український виробник розвідувальних безпілотних комплексів серії Sirko, компанія SkyAssist, проводить у Львові набір цивільних у Школу пілотування. У компанії кажуть: «XXI століття – час дронів!». Відтак бути професіоналом у їхньому керуванні – не примха, а необхідність нинішнього часу: маємо бути готовими до будь-яких викликів.
Школа пілотування БПЛА Sirko буде корисною цивільним громадянам, які збираються взаємодіяти з БПЛА і які прагнуть оволодіти основами управління дронами літакового типу. Навчання складається із двох частин: теоретичної та практичної. У теоретичній – 19 відеоуроків, а практична поділена на п’ять днів. Під час практики учні Школи на полігоні освоять всі основи та прийоми пілотажу, польоти в нестабільних умовах, роботу в Mission Planner, а також відпрацюють точну та автоматичну відеозйомки. Для навчання використовується БПЛА Sirko-2М (безпілотники назвали на честь отамана Запорізької Січі Івана Сірка). Після закінчення Школи пілотування видається сертифікат про підтвердження проходження навчального курсу з пілотування БПЛА типу “крило” Sirko-2M. Для зацікавлених у навчанні – додаткова інформація: info@skyassist.com.ua, skyassist.com.ua, +380 67 151 67 91.
Заняття у Школі пілотування безпілотниками Sirko
До слова, Школу пілотування від компанії SkyAssist уже пройшло понад пів тисячі військових. Для воїнів навчання – безкоштовне.
– Ми – сучасна високотехнологічна компанія, яка була народжена та загартована у вогні війни, – розповідає співзасновник компанії SkyAssist Ігор Фіняк. – Розпочинали у 2022-му із волонтерської допомоги Збройним Силам України. А згодом обрали напрямок розробки та масового виробництва високотехнологічних та наукоємних безпілотних авіаційних систем. Задля цього зібрали потужну команду науковців з Харкова, Києва та Львова. З часом наше конструкторське бюро перетворилось у Науково-дослідний інститут SkyAssist. Першою розробкою став розвідувальний безпілотник Sirko. Наше головне завдання – забезпечити військових таким обладнанням, яке дозволяє виконувати бойове завдання з мінімальними ризиками для життя. “Воюють та ризикують машини, а не люди”, – концепція, яку втілюємо в життя.
Заняття у Школі пілотування безпілотниками Sirko
Безпілотник Sirko-2M, розроблений українськими інженерами, призначений для аеророзвідки, дорозвідки оперативно-тактичного рівня та коригування вогню. Тактичний радіус дії – 30 км (зберігається відеозв’язок і керування), загальна довжина маршруту – до 130 км, робоча висота – від 200 до 800 метрів. Переваги цього БпАК – надзвичайна РЕБостікість, безпрецедентна ремонтоздатність, простота у користуванні, радіо- та оптична непомітність навіть на малих висотах. А крім того, найнижча ціна у такому класі БПЛА, цілодобова технічна підтримка і постійна модернізація комплексів.
Заняття у Школі пілотування безпілотниками Sirko
На сьогодні потужності компанії SkyAssist дозволяють виробляти кілька тисяч безпілотників на місяць. При цьому технологія виробництва дасть змогу у дуже стислі терміни масштабувати виробництво до кількості, що може вимірюватися десятками тисяч одиниць. Комплекси мають сертифікацію Міністерства оборони України і вже успішно працюють на фронті. Зокрема, боротися із ворогом БпАК серії Sirko допомагають 3-тій окремій штурмовій бригаді, Бригаді швидкого реагування НГУ «Рубіж», Об’єднаній штурмовій бригаді Національної поліції України «Лють», 54-ій окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи, 92-ій окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка, 7-му прикордонному Карпатському загону, РУБпАК “Серафим” та багатьом іншим.
Перед тим як замовити напій у кав’ярні, уточніть у бариста, на чому він варить сьогодні. Якщо зерно у закладі хороше, то, швидше всього, вам з радістю розкажуть, яка суміш у еспресо, а якщо у кав’ярні варять альтернативу, то запропонують декілька сортів зерна на вибір.
Не соромтесь задавати питання, уточніть, який із сортів більш кислий або більш солодкий, і виберіть те, що вам більше до смаку. Якщо відповідь бариста буде однозначною, наприклад: “У нас 100% арабіка” – швидше всього, кава не задовольнить високих очікувань.
Кава
Якщо ви хочете купити каву високої якості у зернах, краще цілеспрямовано заходити у кав’ярні або замовляти в інтернеті у спеціалізованих магазинах. Зазвичай, кава у супермаркетах навіть потужних брендів досить невисокої якості і давно обсмажена, а для приготування хорошої кави підходить тільки свіжообсмажене зерно.
При покупці specialty-кави зверніть увагу не тільки на країну походження, а й на регіон, висоту плантації і дату обсмажування. Частіше всього на упаковці вказують баланс кислинки, гірчинки, насиченості, але якщо ви не впевнені у своєму виборі, то завжди можна спитати поради у бариста або продавця. На сайтах, зазвичай, максимально точно описують смакові властивості зерна, тому вибір не повинен бути дуже важким.
Кава
Чи не шкідливо пити каву
Суперечки про те, наскільки шкідливою є кава і скільки чашок напою на добу можна випивати, не припиняються. Кофеїн справді підвищує кров’яний тиск, а також має слабку сечогінну дію, тому, щоб уникнути зневоднення, після чашки кави слід випити склянку води. Також вважається, що якщо пити більше півлітри кави на добу, то підвищується ризик остеопорозу, тому затятим кавоманам варто слідкувати за кальцієм.
Тим не менш, кава має ряд корисних властивостей, таких як покращення уваги і ментальної активності. Вважається, що кава також здатна знизити ризик захворювань Паркінсона та Альцгеймера. У будь-якому випадку, як і з іншими продуктами, важливо знати відчуття міри і слідкувати за реакцією організму.
Вже зовсім скоро молода та талановита співачка KRISTONKO представить свою концертну програму «Гойдаю». Подія відбудеться 17 жовтня на концерт-арені «Малевич» , початок о 19:00 год.
«Це буде незабутній вечір з чудовими піснями та приємною атмосферою! На вас чекають пісні, які ви 100% чули в ТікТоці або трендах YouTube:«Кохайтеся, чорнобриві», «Не приходь», «Гойдаю», «Серденько», «Не тримай» та багато інших.
Відкриття муралу на честь Олега Клюфаса в Мостиськах
В Мостиськах в центральному сквері на площа Ринок відбулося відкриття муралу на честь Олега Клюфаса – поета, філософа та Захисника України.
“Олег Клюфас був не лише новатором у поезії та філософії, але й справжнім патріотом, який віддав своє життя за незалежність України. Церемонія відкриття муралу стала актом визнання його внеску в українську культуру та пам’яттю про його жертовність на полі бою”, – написала на своїй сторінці у соціальній мережі Мирослава Пельц.
Відкриття муралу на честь Олега Клюфаса в Мостиськах
Мурал, виконаний Олексем Базюком, зображує Олега Клюфаса в символічному образі, де поєднуються його поетичний дар, філософська мудрість та військова відвага.
Довідково. Олег Клюфас народився 9 червня 1980 року в селі Волостків тепер Яворівського району Львівської області. 2001 року Олег закінчив денну форму навчання за спеціальністю «Філософія». Український філософ, поет-інноватор, перекладач, творець більш як 300 паліндромів.
Відкриття муралу на честь Олега Клюфаса в Мостиськах
Загинув 13 червня 2023 біля села Роздолівка Бахмутського району Донецької області. Олег був старшим навідником мінометного взводу. Функціональні обов’язки виконував сумлінно та якісно. Вирізнявся високою особистою відповідальністю за доручену справу.
У справі оперативної розробки Степана Бандери, яка зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України, є низка документів, які стосуються його батька – отця Андрія. Це драматична історія того, як чекісти перекладали свою ненависть до одного з лідерів українського визвольного руху на його близьких родичів.
Водночас це й свідчення сили духу людини, яка не зламалася під тиском тоталітарної системи, не відмовилася від своїх ідейних переконань і не стала слухняним знаряддям впливу, як це планувалося на вищому рівні нквс. Знайдені в архівних фондах розвідки документи проливають світло на нові, досі невідомі епізоди цієї історії.
Перше згадування в архівних документах розвідки про проявлений чекістами конкретний оперативний інтерес до батька Степана Бандери датоване 10 травня 1940 року. Саме тоді з москви, з центрального апарату нквс ссср, адресували керівництву нквс урср листа з вказівкою взяти в агентурну розробку Бандеру Андрія Михайловича.
“Повідомляємо, що в містечку Тростянець, округ Долина, – йшлося в документі, – мешкає піп Андрій, батько одного з керівників ОУН, терориста Бандери Степана.
Піп Андрій причетний до роботи ОУН і не виключено, що до нього приходитимуть кур’єри ОУН із-за кордону.
Крім цього можливо, що й сам Бандера Степан нелегально пробереться в урср і ховатиметься у батька.
Повідомте, чи відомий Вам піп Андрій.
В іншому разі встановіть його і візьміть в активну аг. розробку з метою з’ясування зак. зав’язків ОУН в урср” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 19).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 19
На той час Андрій Бандера уже впродовж п’яти років мешкав у селі Тростянець Долинського району Станіславської (нині – Івано-Франківської) області. Провадив службу у місцевій парохії Української греко-католицької церкви. Туди його ще за польської влади перевели з попереднього місця служби через виступи проти ополячення українського церковного обряду.
На новому місці, за свідченнями очевидців, він швидко знайшов спільну мову з паствою і здобув великий авторитет. Був освіченим і культурним, а його дім став осередком українського національного життя.
Після закінчення гімназії у Стрию Андрій Бандера навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
За часів Західноукраїнської Народної Республіки був обраний послом Української Національної Ради ЗУНР в Станіславові. Невдовзі став капеланом Української Галицької Армії. Після повернення з фронтів Першої світової війни був парохом у сільських церквах. Із собою завжди перевозив синьо-жовтий прапор, збережений ще з періоду капеланства.
У 1922 році від туберкульозу горла померла його 34-річна дружина, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі, ще немовлям, померла наймолодша донька. Отець Андрій доклав усіх зусиль, щоб діти здобули добру освіту. На момент проявлення до нього органами нквс інтересу разом із ним мешкали доньки Марта і Оксана. Степан Бандера перебував у Кракові і вже був обраний очільником Організації українських націоналістів (революційної).
Найперше чекісти хотіли дізнатися, чи листується батько з сином і про зміст того листування. А ще намагалися отримати листа або хоча б записку від нього до Степана.
“Це потрібно зробити таким чином, – йшлося в одному з документів, – щоб до Бандери Андрія прийшов наш агент, заявив, що він іде на німецький бік, і запропонував передати щось для Степана”. Але таку людину потрібно було ще знайти. Тож ставили завдання ретельно вивчити всіх осіб в оточенні отця Андрія і знайти такого. І наприкінці документа зазначалося: “Всі матеріали про сім’ю священика Бандери Андрія і Ваші міркування просимо негайно надіслати до 5 відділу удб для доповіді наркому тов. Сєрову” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 46).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 46
Тож, як свідчать архівні документи, ця справа знаходилася на особистому контролі тогочасного керівника нквс урср Івана Сєрова, а той мав невідкладно інформувати про хід оперативної розробки в москву. У перших повідомленнях йшлося про те, що о. Андрій веде себе підозріло. Це, на думку чекістів, полягало в тому, що він “відкритого невдоволення радянською владою не проявляв, але бували моменти, що службу проводив під час заходів радянської влади”. Зокрема, у день виборів, попри наполягання голови сільради відмінити службу в церкві, не послухався і службу проводив.
Щоб якось пом’якшити таке невдоволення і підготувати ґрунт для встановлення необхідного контакту, чекісти через місцеві органи влади рекомендували зменшити для нього сільськогосподарський, культурний податок і податок на прибуток, а також частково звільнити від роботи з ремонту доріг, вивезення лісу та іншої.
Після цього планували спробувати завербувати о. Андрія. “25 грудня цього року, – зазначалося в одному з документів, – 2 відділ за підписом наркома дав в унквс вказівки по ОУНівській лінії і одночасно в своїх вказівках санкціонував вербування Бандери А. Конкретний план вербування Бандери унквс повинно надіслати до Києва, але його ще не отримали” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 75).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 75
Як свідчать архівні документи, від самого початку чекісти не мали впевненості в тому, що це їм вдасться. Тому 14 травня 1941 року в село Тростянець виїхали начальник унквс по Станіславській області капітан держбезпеки Михайлов і начальник секретно-політичного відділу управління Черепєнін для вивчення доцільності вербування о. Андрія. У сільраді назвалися якимись чиновниками з області. Мету приїзду також вигадали. Знайшли підставу і для зустрічі з о. Андрієм у церкві. У звіті про ту зустріч зазначено, що він охоче говорив на різні теми, але коли заходила мова про синів, ставав небалакучим.
“Коли в ході бесіди з Бандерою зайшла мова про його сім’ю і дітей, – йдеться у звіті, – він сказав, що у нього є чотири сини. Один із них – Матвій, 1911 р. народження, навчався в Італії і залишився там, інші сини – Степан, 1909 р. народження, Богдан, 1915 р. і Василь 1919 р. раніше мешкали разом з ним, але упродовж тривалого часу відсутні і про те, де знаходяться, йому нібито невідомо”.
Загалом із бесіди з о. Андрієм чекісти зробили висновок, що він не хоче говорити правду про своїх синів, особливо про Степана, з яким він, згідно з агентурними відомостями, підтримує нелегальний зв’язок.
“Внаслідок бесіди з Бандерою Андрієм, – зазначено в документі, – ми дійшли висновку, що вербувати його нині недоцільно, оскільки, по-перше, Бандера свідомо приховує свої зв’язки з синами – Степаном та іншими, а по-друге, він очевидно вороже налаштований до радвслади і тому навряд чи зможе принести нам користь при проведенні оперативної комбінації стосовно Бандери Степана” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 111–113).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 1. – Арк. 111–113
Але на цьому оперативну розробку не припинили й намітили низку інших заходів. Серед них – залучення до співпраці голови сільради, сторожа, дяка церкви та інших помічників та близьких знайомих о. Андрія. Через них мали намір збирати в подальшому інформацію про нього. Крім цього, хотіли ще розробити план легендування спеціального агента, який нібито прибув із Кракова від сина Степана. Цим самим затіяти оперативну гру. Але вказівка зверху все змінила.
22 травня 1941 року Андрія Бандеру і двох його доньок заарештували. Марту і Оксану одразу етапували до Сибіру. Батька невдовзі помістили у внутрішню тюрму нквс у Києві на вул. Володимирській, 33. В архівних документах є згадування про те, що конвоювання о. Андрія здійснювалося за особистим розпорядженням керівника нквс урср Павла Мєшика.
Про подальший розвиток подій і хід слідства відомо з уже оприлюднених документів архівної слідчої справи. Водночас в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України у справі оперативної розробки Степана Бандери зберігається низка копій протоколів допиту о. Андрія, виконаних на друкарській машинці, а також виконаних від руки оригіналів. Вони свідчать про те, що ув’язнений тримався гідно, не приховував своїх поглядів і переконань.
Зокрема, під час допиту 9 червня 1941 року його запитали: “Якою мовою ви бажаєте давати свідчення?” Він відповів: “Свідчення я даватиму українською мовою”. Тоді ж поцікавилися: “Яких політичних переконань дотримуєтесь?” “За своїми переконаннями я є українським націоналістом, – відповів о. Андрій. – Єдино правильним державним ладом для українців вважаю єдину соборну Україну”.
У протоколі допиту від 12 червня 1941 року цю тему продовжили. Йдеться про таке: “Запитання: “Тож ви теж є членом антирадянської націоналістичної організації ОУН? Відповідь: “Ні, офіційним членом ОУН я не є з релігійно-церковних мотивів як людина, яка за своїм саном священика має погоджуватися з принципом – “кожна влада від Бога”, але як український націоналіст розумію, що самостійну українську державу можна побудувати шляхом збройної боротьби українських націоналістів з радянською владою. Ось тому я з усіма положеннями ОУН згоден” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 2. – Арк. 437–441).
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10876. – Т. 2
Теза про те, що Бандера А. М. “як переконаний український націоналіст активно допомагав ОУНівському підпіллю в проведенні контрреволюційної роботи, спрямованої проти ссср”, присутня і в обвинувальному висновку нарівні з низкою інших звинувачень.
Серед них – переховування в своєму будинку терориста і ворога радянської влади, сприяння доньці Марті в проведенні антирадянської діяльності, співучасть у нелегальному переправленні з ссср до Німеччини сина Богдана. Водночас усі розуміли, що головною його “провиною” було те, що він – батько керівника ОУН (р) Степана Бандери.
Вирок о. Андрію винесли 8 липня 1941 року – розстріляти без конфіскації майна за відсутності такого. Присуд виконали 10 липня. Про місце поховання в архівних фондах розвідки відомостей не знайдено. Реабілітований у листопаді 1992 року.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові та Львівського палацу мистецтв.
1903 року Соломія Крушельницька придбала у Львові будинок на вулиці Крашевського, 23 і стала горожанкою нашого міста. Чому звичайна львівська кам’яниця дістала статус Музикальної. Про відомих і невідомих мешканців Соломіїного дому, їхні долі у лекції Галини Тихобаєвої 8 жовтня о18 годині.
У Львові оголошено старт нового соціального проєкту «Воїни супергерої». Його мета — формування у наймолодших українців глибокої поваги до наших бійців. Планується, що діти візьмуть участь у символічних висадках дерев, які утворять парк на честь захисників України. Цей простір пам’яті вшанує всіх, хто віддав життя за нашу свободу. Ініціативу започаткувала Христина Кавецька, засновниця благодійного фонду «Кава».
“ля мене, як мами трьох дітей, вкрай важливо, щоб майбутні покоління виховувалися у дусі поваги до наших захисників. Проєкт “Воїни супергерої” — це можливість не тільки створити живий символ нашої єдності, але й навчити дітей розуміти ціну незалежності”, — підкреслює ініціаторка.
Проєкт вже підтримала капітанка Медичної служби Збройних сил України Мар’яна Мамонова, яка пережила полон: “Ми об’єднаємо дітей і героїв, передамо любов до Батьківщини новому поколінню. Повага до наших захисників і природи — це те, чому ми повинні навчити наших дітей”.
Командир роти ЗСУ Володимир Рудковський, який зазнав важкого поранення на фронті, додає: “Варто пояснити дітям, що мирне життя виборюють справжні герої. Переконаний, спілкування з військовими допоможе молоді вирости українськими патріотами”.
Військові та волонтери зустрічатимуться з дітьми, ділячись особистими історіями та досвідом з фронту. Таким чином юні українці зможуть відчути, через що пройшли наші захисники, зрозуміти важливість служби та самопожертви, а також навчитися культурі спілкування з ними.
Проєкт «Воїни супергерої» закликає школи, дитячі садки та всіх небайдужих батьків долучитися до організації зустрічей із захисниками. Таке спілкування виховає у нового покоління повагу до української історії та національних героїв, а також сформує відчуття відповідальності за майбутнє країни.
Новий лідер СРСР Михайло Горбачов у 80-рр. ХХ ст. оголосив курс на побудову «соціалізму з людським обличчям», демократизацію культурно-духовного життя суспільства. Головним методом реалізації нових реформ була політика «гласності», яка передбачала припинення переслідування опозиції, послаблення цензури. Ця політика розсекретила злочини КПРС минулих десятиліть, тому загострення ворожнечі між комуністичною владою та суспільством було лише справою часу.
Вже наприкінці 80-х рр. активна частина суспільства, а надто молодь, стали організаторами чисельних зібрань та акцій протесту, учасники яких вимагали відновлення української державності, визнання конституційного статусу української мови як державної мови республіки, створення незалежних профспілок, легалізацію Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви. 13 червня 1988 р. у Львові відбувся перший несанкціонований мітинг біля пам’ятника Іванові Франкові, 17 вересня – 200-тисячний марш за легалізацію УГКЦ.
У відповідь партійна та радянська номенклатура блокувала місця проведення мітингу та намагалась скомпрометувати протестувальників: фабрикували звинувачення проти громадських активістів, накладали штрафи, проводили адміністративні арешти.
Протестні настрої ширилися. Зі створенням альтернативної політичної організації – Народного Руху України за перебудову у 1989 р. загострилося протистояння між радянсько-партійними структурами та учасниками національно-визвольного руху. Комуністична партія в Україні стає особливо вразливою і, втрачаючи політичну монополію, активізує силові методи впливу.
Перші протистояння проти силових структур у Львові відбулися 12 березня 1989 р. під час проведення санкціонованого передвиборчого мітингу-зустрічі на площі коло Успенської церкви (вул. Підвальна). Проти мітингувальників вивели 6-ту роту міліції та спецзагін, які застосовували тактику «витіснення» учасників зібрання. Тоді було затримано 108 осіб, 36 з яких притягнуто до адмінвідповідальності.
Впродовж Днів міста із 29 вересня по 1 жовтня 1989 р. національно свідома молодь втрутилася у запланований стандартний радянський тип святкування – на противагу вивішуванню атрибутики СРСР, покладанню квітів до пам’ятників радянським діячам, виступам профспілкових та партійних лідерів у будинках культури, активісти організували альтернативні акції в різних локаціях міста.
Наперекір відзначенню «50-річчя із дня визволення та возз’єднання Західної України із УРСР» в центрі міста організували театралізовану ходу на головних вулицях міста: символізуючи окупацію Радянським союзом у вересні 1939 р. Західної України, переодягнені у радянську військову форму юнаки у колі з колючого дроту вели групу української молоді в національних строях. Хода йшла головними вулицями міста в напрямку Шевченківського гаю, де приєдналась до учасників інших акцій.
Опісля велика група активістів вирушила до стадіону «Дружба», де проходив заключний концерт до свята міста «Львів-89» (VI фестиваль народної творчості). Біля спортивного комплексу «Трудові резерви» шлях колоні перегородити ряди міліціонерів, які намагались забрати в учасників національні прапори. Частина колони прорвалась далі, тоді міліціонери наздогнали її біля басейну спорткомплексу «Динамо», на повороті до стадіону. Наступне зіткнення відбулося біля входу до стадіону, де міліція знову зупинила колону і вимагала сховати синьо-жовті прапори. Кількох учасників протестної акції, зокрема Івана Макара, затримано.
А коло пам’ятника Іванові Франку УГС, НРУ та інші громадські організації провели мітинг під синьо-жовтими прапорами, де люди співали українські патріотичні пісні. На площі Ринок Товариство Лева та УГС організували відкриту сцену, на якій співали барди й виступали громадські активісти. Присутні намагались вивісити на будівлі міськвиконкому синьо-жовтий прапор, але зіткнулись із опором міліції.
Увечері кількасот львів’ян (200–300 осіб), що зібрались в центрі міста на традиційній «клумбі», рушили до Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому (на вул. Миру, 1 (тепер вул. Степана Бандери), із вимогою повідомити про затриманих на стадіоні «Дружба». Згодом до них зі сторони Головної пошти приєдналась ще одна колона протестувальників; на перехресті, за спогадами очевидців, зібралось біля трьох тисяч львів’ян. Перед ними виступив полковник УВС Григорій Шабаєв.
Утворивши невелику делегацію для проведення переговорів (Ігор Деркач, Олег Війтович, Микола Ревть та ін.), протестувальники намагалися продовжити мирний діалог із правоохоронцями. Раптом делегація наткнулась на загін особливого призначення, який вишикувався в колони по 3–4 особи. Вимкнувши освітлення вулиці, загони міліції та спецзагони розпочали наступ на протестувальників з обох сторін вулиці Коперника.
Зі спогадів очевидців:
«В цю мить шеренга міліціонерів розпустилася і на безневинних людей кинувся великий загін омонівців (загін міліції особливого призначення, – О.Н.) в шоломах із щитами та гумовими кийками. Чорноберетники по звірячому били юрбу, що в паніці кинулася врозтіч. Ніхто із переслідуваних опору не чинив. Багато людей, серед них старі, жінки, діти, падали, і омонівці оскаженіло били лежачих. Покривавлені люди серед крику і лементу металися, зіштовхуючись один з одним і знову потрапляючи під удари гумових київ, кулаків, важких чобіт яничарів Омону» .
Фонд НММЖОР «Тюрма на Лонцького». «Віче», № 7, жовтень 1989 р.
В побоїщі брали участь загони міліції й інші сили. Загалом 250 осіб. Змопівці, одягнені у польову сіру форму, були захищені шоломами, мали при собі кайданки, щити та протигази. «Правоохоронці» пустили в хід палиці (ПР-73), якими, згідно з інструкцією, заборонено завдавати удари по голові, шиї та грудях, застосовувати проти жінок, дітей і інвалідів, якщо з їхньої сторони немає нападу.
Місиво поширювалось на сусідні вулиці Жовтневу (нині Дорошенка), Стефаника, Словацького, Брюллова (нині Ірини Калинець). Жертвами ставали і протестувальники, і звичайні перехожі. Відомо, що наймолодшими постраждалими були діти 11 і 12 років.
Згадує М. Ревть: «Тут один чоловік звернув увагу на те, що під Цитаделлю є якісь люди і звідти блимають ліхтарики. Я пішов подивитись, що то за люди. Не встиг вилізти за гору і п’ять метрів, я почув якийсь монотонний шум. Я повернувся назад і побачив, що колона ЗМОПу десь біля, напевно, роти біжить прямо на міліцію. Тут міліція розступається, і ЗМОП накинувся на людей. Я побіг до низу, але за кілька секунд колони вже не було, усі кинулися врозтіч. Далі було щось жахливе, людей, які лежали, змопівці добивали, з такою люттю махали кийками, що я подумав, що ті люди більше не встануть. Це був жах, щось нелюдське, щось звіряче. Я був шокований тим видовищем».
В той момент біля Головної пошти проїздив трамвай, який освітлив побоїще. Згадує свідок: «Біля головпоштамту трамвай зупинився. Двері відчинилися, ми мали виходити. Вийшла жінка із двома дітьми, на неї напали омонівці і почали бити. До трамваю залетів якийсь хлопець, його догнали і почали бити». Після цього змопівці стали лупцювати дубинками по трамваю, вимагаючи вимкнути світло фар та освітлення вагону, щоб не руйнувати світломаскування спецслужб.
О 21:45 натовп був розігнаний і все скінчилося. Побитих і травмованих, що лежали, швидко підбирали. Декількох затримали та допитали у райвідділку міліції. Загублені особисті речі потерпілих – парасольки, жіночі торбинки, одяг, взуття – залишались на землі. Невдовзі до місця побоїща прибули три пожежні (поливальні) машини, які змили з асфальту та бруківки кров.
Точну кількість травмованих встановити неможливо, періодика того часу вказує про 61 потерпілого. Відомо, що частина з них перебувала в 1-й міській лікарні на вул. Топольній із чисельними відкритими ранами, забоями, гематомами на спині, голові, травмами рук і ніг. Невідомій медсестрі лікарні вдалося скласти приблизний список травмованих з 21 особи, наймолодшій з яких було 18 років, найстаршому – 71 рік.
Богдан Горинь збирав усні свічення потерпілих, письмові покази були оформлені в окремий випуск інформаційного бюлетеня Львівської обласної ради УГС «Львівські новини». Ярослав Кендзьор та Борис Козловський фільмували свідчення потерпілих.
Відповідальність за події, які призвели до сутичок, зі слів першого секретаря міському компартії Віктора Волкова, мали нести «екстремістські» громадські організації, які «шукали приводу для конфлікту, зухвало і настирно порушували нормальний хід святкових заходів, робили все можливе, щоб отруїти львів’янам свято».
Прокурор міста член міськкому партії Стефан Крикливець схвалював дії міліції та спецпризначенців, пояснюючи, що події відбувались навколо слідчого ізолятора («Тюрма на Лонцького»), приміщення, де зберігалася зброя. Прокурор Львівської області Леонід Ізосімов, коментуючи події 1 жовтня для журналіста газети «Вільна Україна», зауважив: «Ті, хто спекулює на терпимості, повинні знати, що будуть застосовані всі передбачені законом заходи, щоб зупинити дальше нагнітання ситуації, нормалізувати життя львів’ян, створити всі умови для праці і відпочинку».
Наступного дня на заклик НРУ, товариства «Меморіал», Товариства Лева, ТУМ та ін. понад сорок підприємств провели двогодинний попереджувальний страйк-протест; різні спілки, товариства та працівники наукових установ виступили із засудженням протиправних дій міліції та спецзагонів. Ввечері о 19:00 відбувся мітинг коло пам’ятника Іванові Франку, на якому виступили Євген Гринів, Орест Влох, Іван Гель, Богдан Горинь, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара та ін. Серед представників влади на мітингу був Леонід Ізосімов, який заявив, що прокуратура створила комісію із розслідування подій 1 жовтня. Не довіряючи прокуратурі, учасники мітингу створити альтернативну громадську комісію, а наступного дня її склад було остаточно затверджено на засіданні президії Народного Руху. Комісія збирала фото- та відеоматеріали, письмові свідчення, медичні довідки, публікації в пресі, інтерв’ю з учасниками подій.
ЕАУВР Смолоскип. Ф. 2. Інформаційний бюлетень Львівської обласної ради УГС «Львівські новини», № 10, 1989 р. Спеціальний випуск
Протести проти насильства з боку правоохоронних органів призвели до створення міських страйкових комітетів. 5 жовтня відбулося перше засідання Львівського страйкового комітету у Пороховій вежі (Будинок архітектора). Згодом до Львівського страйкового комітету ввійшло 30 заводських страйкомів, 25 страйкомів закладів та установ і 2 територіальні Дрогобича та Трускавця.
7 жовтня відбулася розширене засідання громадської комісії із розслідування побоїща 1 жовтня. У засіданні брали участь Нестор Гнатів, Орест Влох, Євген Гринів, Бенціон Котлик, Віктор Фурманов, Богдан Горинь, Ярослав Кендзьор, Борис Козловський та народні депутати ВР СРСР Юрій Сорочик, Іван Вакарчук зі Львова, а також Віктор Ноздря із Севастополя і Валентин Карасьов із Краматорська. Депутати заслухали свідчення потерпілих, які підтверджували, що колона протестувальників не давала приводу для нападу.
15 жовтня на 10-тисячному мітингу на площі біля університету громадська комісія, звітуючи про хід розслідування, визнала арешти на стадіоні провокативними, а застосування гумових кийків для розгону людей – безпідставним. Причиною подій, за твердженням комісії, було бажання партійної номенклатури скомпрометувати неформальні організації, визнавши екстремістськими, ввести на території Львова воєнний стан. Громадська комісія наполягала на порушенні кримінальної статті 166 «Перевищення влади і службових повноважень» за фактом розслідування подій, звільнення із посади начальника УВС Львівської області Віталія Попова та командира ЗМОП підполковника Мартинова, прокурора Леоніда Ізосімова.
Богдан Горинь. Не тільки про себе. Київ:«Пульсари», 2010.
21 жовтня 1989 р. відбулася перша сесія Великої ради Руху, яка ухвалила направити з приводу посилення репресій в Україні та прикриття протиправних дій спецзагонів міліції протести прокурорам УРСР, Верховній Раді СРСР та правозахисним організаціям Комісії з прав людини ООН, Міжнародній Гельсінській федерації, Міжнародній амністії.
Натомість партійний і адміністративний апарат підтримував дії спецзагонів 1 жовтня. Довідка міністра МВС УРСР І. Гладуна від 28 жовтня 1989 р. та висновки депутатської комісії Верховної Ради СРСР виправдовували дії спецзагонів та міліції. За інформацією партійних органів, тілесні ушкодження отримали 34 співробітники силових структур, за підрахунками спецслужб 16 працівників міліції були поранені, 3 із них госпіталізовані.
Окрім того, влада намагалася репресувати демократичні організації та страйкоми. Проти голови СНУМ Ігоря Деркача сфабриковано кримінальну справу за звинуваченням у провокації побоїща 1 жовтня; згодом, 10 грудня, справу було перекваліфіковано на адміністративне правопорушення. Ленінський народний суд 29 листопада 1989 р. оштрафував учасників страйкомів на суму від 400 до 46 крб.
Рішення органів влади не зупинило протестувальників.
2 грудня у Львові біля пам’ятника Іванові Франкові відбувся організований Львівським страйковим комітетом 20-тисячний несанкціонований мітинг, присвячений виборам до Верховної Ради УРСР та питанню про злочинне побиття людей 1 жовтня. Згадуючи побоїще, учасники знову вимагали усунути з посад і притягти до суду високопосадовців. У разі невиконання вимог організатори й учасники мітингу закликали громадськість до безстрокового страйку.
Попри оголошену політику демократизації, партійна влада не збиралася змінювали методи управління державою. Для її подальшого існування потрібно було зберегти основу радянської системи – безмежний вплив на всі органи влади та громадські організації. Діяльність новостворених патріотичних товариств та страйкомів влада оцінила як загрозу. Впродовж другої половини 80-х рр. у Львові, Луцьку, Чернівцях, Вінниці, Одесі влада намагалась знищити протестний рух, переслідуючи учасників, розганяючи мирні мітинги. Незважаючи на вимоги протестувальників вжити заходів для об’єктивного розслідування побоїща 1 жовтня 1989 р., детальне слідство так і не відбулося. Однак каральні акції викликали зворотний ефект – хвиля суспільно-політичного тиску громадян на партійну владу наростала, що завершилося відновленням незалежності України.
На завершення фестивалю Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» вийде на сцену під керівництвом ще одного незмінного учасника «Контрастів» — диригента Вінсента Козловського (Польща). У програмі твори польського та українських композиторів, серед них світова прем’єра!
6 жовтня о 18:00 у Львівській філармонії одним з акцентів програми стане п’єса польського композитора Збігнєва Буярського — «Musica Domestica». Буярський розповідає, що створив твір, який би відчувався, як омріяний, далекий і, можливо, навіть неіснуючий ідеальний дім, якого кожен з нас прагне. Особливого сентименту це надає завершенню фестивалю «Контрасти» — події, яка щороку на два тижні стає омріяним домом нової музики.
Символічно у концерті пролунає і твір учениці Збігнєва Буярського, відомої львів’янки Любави Сидоренко. Для неї, попри найбурхливіші зіткнення ворожих сил, музика набуває тонких звукописних рис та глибоко метафоричних контекстів. Таким став і твір для восьми віолончелей «Octagon», що в оркестровій версії звучатиме на фестивалі вдруге з 2014 року.
Прагнення оприявнити музичне в живописі та в нотних знаках зберегти авторську рефлексію на образи фарб Мікалоюса Чюрльоніса призвело до появи твору іншого відомого композитора, киянина Олега Безбородька.
Тим часом у новоствореній музиці для клавесина й струнних молодий митець з Дніпра, переможець Другого Всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика Юрій Пікуш намагався знайти тонкі нитки взаємодії тембрів інструментів, що химерно переплітаються, блукаючи уявною планетою Terra Cla (весин) Stri (ngs). Солюватиме Анна Іванюшенко.
«Sinfonia Larga» Євгена Станковича також свого часу стала випробовуванням на міцність, адже саме Симфонії № 1 доля пророкувала стати джерелом, з якого розпочався неповторний стиль композитора, яка зібрала воєдино та стала раннім віддзеркаленням усіх констант творчості сучасного Станковича. Немов передбачаючи це, Станкович дає їй програмну назву, наголошуючи не лише на темпі, а й позначаючи величний характер — Larga, монументуючи сталість та витривалість мистецтва до викликів наступних епох.
Стартував 35 Й Міжнародний Театральний Фестиваль «Золотий Лев»
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев» є однією з найочікуваніших культурних подій у Львові, яка щорічно збирає тисячі шанувальників театру та митців з усього світу. Цього 2024 року це вже 35-й фестиваль, що вже став символом театрального мистецтва у місті Львові, пропонує неймовірне розмаїття жанрів: від традиційних вистав до авангардних перформансів та вуличного театру.
Цьогорічне відкриття фестивалю перетворило історичний центр Львова на сцену під відкритим небом (у дворику Будинку вчених), де відбувся захоплюючий перформанс. Артисти на ходулях у білих костюмах з розгорнутими крилами вразили публіку своїми повітряними танцями, створюючи враження янгольських істот, що мандрують та немов пролітають над натовпом. Їхній виступ підкреслював ідею легкості та свободи мистецтва, яке не знає меж і кордонів.
Стартував 35 Й Міжнародний Театральний Фестиваль «Золотий Лев»
Особливу увагу привернув жонглер із ножами, чий виступ додав до святкового дійства елементи ризику та майстерності. Його впевненість та точність рухів зачаровували глядачів, які не могли відірвати погляду від захоплюючого шоу.
Костюми та сценографія, втілені в традиційному напрямку українського мистецтва, також стали важливим аспектом вистави. Деякі актори, одягнені у національні строї з елементами сучасного дизайну, символізували злиття традицій з інноваціями у театральній культурі.
Стартував 35 Й Міжнародний Театральний Фестиваль «Золотий Лев»
Фестиваль «Золотий лев» відомий своєю відкритістю до різних форм мистецтва, і цього року не став винятком. Вуличні вистави, які є невід’ємною частиною заходу, створили унікальну атмосферу свята, де кожен відчув себе частиною великого театрального дійства.
Це свято театру об’єднало людей різних вікових категорій та культур, демонструючи, що мистецтво може бути доступним і зрозумілим кожному. «Золотий лев» знову підтвердив свій статус не лише національного, але й міжнародного явища, яке представляє найкращі зразки театрального мистецтва зі всього світу.
Стартував 35 Й Міжнародний Театральний Фестиваль «Золотий Лев»
Фестиваль триватиме кілька днів з 3 по 10 жовтня і запропонує насичену програму, яка об’єднає театральні колективи з різних куточків світу. Для львів’ян і гостей міста це чудова нагода побачити незвичайні вистави та відчути магію театру на власні очі.
«Золотий лев» – це не лише можливість насолодитися театральним мистецтвом, але й відчути дух творчості та натхнення, який панує на вулицях Львова під час фестивалю. Це подія, яка щороку нагадує нам про те, що театр – це жива, динамічна форма мистецтва, яка завжди знайде шлях до серця глядача.
Продовжуємо подорожувати Галичиною 1936 року у компанії Романа Купчинського з друзями. Враження від мандрівки автом, під псевдонімом Галактіон Чіпка, Купчинський описав у львівській газеті “Діло” під назвою “Автом по Галичині”. Третя частина вражень на шпальтах газети була опублікована 21 жовтня 1936 року у 237 номері часопису. Попередню частину можна почитати тут.
Традиційно зберігаємо оригінальний правопис тексту.
Околиця села Криворівня і дорога на Жаб’є. Листівка, 1912 р. З архіву Михайла Коцюбинського
КРИВОРІВНЯ
Вузький, глибокий провал, з боків високі хребти гір, а на склонах село. Мрячно і дико. Дном провалу річка і дорога – як звичайно в горах.
Криворівня має свою сторінку в українській літературі. Там приїздив і Франко і Грушевський і Кобилянська і Ходкевич, а головне, що там приїхав був Коцюбинський. Серед грізної, дикої природи Криворівні відкрив тіни забутих предків та передав їх на вічну память забудькуватим нащадкам. Колиб не припадок, що Коцюбинський приїхав, і не Криворівня – хто зна, чи булиб “Тіни забутих предків“ вийшли на денне світло. А так маємо в нашій літературі твір, що був би давно переложений на чужі мови, колиб ми не були тим, чим є.
Зате Криворівні належиться бодай посередно щира подяка від нас усіх. Колиб щорічно кожне соте село дало спонуку кожному сотому письменникові до написання подібного твору, то жюрі “Топіж-у“ не малоб багато клопоту з нагородами ї не булоб потім такої “повчальної” дискусії на цю тему як у минулому році.
Хата Василя Якібюка в Криворівні, в якій мешкав І.Франко
Застигли сліди великих письменників на дорогах і стежках Криворівні. Не вийде вже під вечір на прохід ні Франко, ні Грушевський, ні Коцюбинський. Сучасні більші письменники не люблять чомусь Криворівні, а з менших хіба десь котрийсь пережене автом і зліпить потім малий фейлетон.
В КОСІВСЬКУ ДОЛИНУ
Косів з двох причин славний: тому, що має багато сонця і тому, що належить до міст вичислених у відомій, повній змісту і настрою поемі:
Місцевість пахлаб уже горами, якби не жидівські склепики і малаб прекрасний вид на доли, якби не порохи по дорогах.
Тому, коли хтось каже, що їде в Косів на вакації, то це тільки такий вислів, бо він напевно їде або в Смодну, Москалівку, чи в Город.
Краєвиди довкола р. Чорний Черемош у Криворівні. Фото першої половини ХХ ст. З фондів Національного цифрового архіву, Республіка Польща. Колекція з фотоархіву Генріка Поддебського
Ми до Москалівки…
Там у затишнім кутку, під чудовими горбами присіла вілля пп. Луцьких. Коли пощастить захопити в ній вільне місце – попросимо господарів за нічліг, коли не пощастить… також попросимо. Мусять з нами щось порадити. Веремя тепле – так хочби в клуні, або на піддашшю. Накривала маємо, а в авті цілий час возимо більшу скількість консерв, які мій товариш накупив у Львові… “бо ми будемо ночувати по верхах і полонинах”. (Досі ночували тільки раз “по верхах” – себто на першому поверсі в пансіоні пп. Перфецьких!).
Доля була для нас ласкава. Заїхавши і зайшовши трапили ми на щасливий момент: дехто з молоді вибрався на прогульку в далекі пори і два ліжка немов ждали на нас. А крім цього і вечера і снідання і обід і підвечірок. Наші консерви знову не прийшли до голосу і Шановні Читачі ще довго будуть ждати, заки вони до голосу прийдуть.
Косів, 1930-і рр.
СОНЯШНЕ ДОЗВІЛЛЯ
Авто дуже добра річ, їзда ним дуже приємна штука, але як любо один-два дні відпочити від нього. Не чути гуку мотору, не підскакувати на резерватах доріг, не тремтінні за кожну корову, пса, чи гуску, що мов навмисне пхаються під колеса.
Сядеш собі на лавочку в городці, чи на зелену траву на поляні і ловиш гави по ясній синяві неба. Сонце вже серпневе, не пражить приском, а тільки припікає. Без страху можна наставити до нього лице і замкнувши очі мріяти про далекі краї, широкі моря і про добрих, усміхнених людей.
А припече сонце так, що вже годі, то йдеш на Рибницю, що хоч має таку дуже рибну назву, то Петро Холодний-Молодший тільки в уяві ловив щодня по кілька пстругів. Зате купіль прекрасна, на гуку і вгорі від нього. І не за холодна як у Черемоші і не за тепла як у Дністрі. Ціле населення віллі як ввесь день на ріці: як не мокне в хрустальній воді, то сохне на камінню. Під сонцем Косова, в атмосфері дому пп. Луцьких нема права почати племінну суперечку. Буковинці, галичани і наддніпрянці живуть поруч себе в ангельській згоді, буває навіть, що ходять разом на проходи і вертаються розсміяні та вдоволені – з околиці і з себе.
Косів, 190-і рр. Фото Генрика Поддембського
Нерідко можна почути:
– Він дуже симпатичний. Нема в ньому галицької зарозумілости.
Або:
– Вона ні трохи не позує. Хоч добра поетка, то любить і пожартувати і не втратила жіночого чару.
Посилатиб до Косова наших людей з ріжних земель! Сонце, Рибниця, проходи і атмосфера неодно вибилиб їм з голови та навчилиб дивитися на себе ліпшими, справедливішими очима.
Косів, 1930-і рр. Фото Генрика Поддембського
ПОСУХА
Цього року, більш як коли, липень був посушний. Висохли рівчаки і джерельця, річки ледви слезили, а ріки ледви передирались між камінням. Може й тому так мало було мужчин у горах. Може й вони десь присохли і не могли рушити.
Де не приїхати – всюди страшна посуха на мужчин. Всюди на літних корсах – “кружок дівчат як мак лелів“, а тільки десь-не-десь бодяком хитався представник гіршої половини людства.
Оповідали мені, що якась пані з Познаня три рази за місяць зміняла пансіон. Але всюди стрічала ту саму обставину: брак мужчин. В останнім був один, але приступити до нього – ні гадки, бо був уже окупований давнішими мешканками.
– Бійтеся Бога! – нарікала перед власничкою пансіону. – За що я властиво плачу?! І чого я властиво тут цілий місяць трачу? Ані одного мужчини!
Кажуть, що розплакалася.
Косів, 1930-і рр. Фото Генрика Поддембського
Мені здається, що цей випадок можна використати до зроблення маєтку. Постаратися спершу за кілька мужчин, хоч би тільки на показ. По два-три на пансіон, а відкрити з десять пансіонів, а оголосити в познанських чи варшавських ґазетах, а брати два рази більше як звичайно…
Мав би всі пансіони повні, а при кінці вакацій і повну кабзу.
Вістка про приїзд якихсь мужчин оббігла швидко Косів і підміські села. Другого дня вечором, коло нашого місця постою, відбулася жіноча дефіляда моди, віку і росту – на жаль надармо; ми два були вже жонаті, а шофер заручений…
МУРОВАНКА
На шляху Жабє–Косів, коло Яблонова, стоїть старозавітна коршма “Мурованка“. В ній старозавітний жид продає гуцулам горівку, а нам обіцяв дати вина.
– Їдьте – казав один косівський бувалець – на Мурованку. Такого вина як там ви ніде не дістанете.
І ми поїхали. Цілим товариством, так що авто само дивувалося, що може стільки на собі помістити.
Приняв нас спершу молодий жид, докладно оглянув, кивнув головою, мотнув бородою і – повів у інші апартаменти перед лице старого жида. Цей у свою чергу оглянув нас і в свою чергу махнув бородою.
– Прошу, сідайте! – підставляв кожному крісло.
Ми посідали коло стола. Не сів тільки мій товариш.
– А ви чому, пане?…
– Не хочу. Дякую. Постою.
Старий жид подивився пильно на нього і видно поміркував: “Ануж то акцизник”.
Місто Косів, 1938 р. Фотограф Г. Поддембський
Ми замовили вино.
Довго воно не зявлялося, старий кудись вибігав, а врешті як зявився, то смакувало зовсім як янівський мід плюс вода з Рибниці.
Мало тільки ту прикмету, що коштувало так угорське чи румунське, а багато більше як янівський мід.
Тому раджу всім, хто стримає свої коні (звичайні чи “Н. Р.”) коло Мурованки, нехай зразу сідає коло стола і не будить якогось підозріння у власника. Зробить добродійство і для свого здоровля і для доброї слави “Мурованки”, яка своїми пивницями славна і в Мадярщині і Румунії, але не кожний про цю славу може переконатися.
В п’ятницю, 4 жовтня 2024 року, о 16.30 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20) відкриття виставки графіки Кшиштофа Томальского «Стан невагомості».
Виставку організовано у межах ХІ едиції польсько-українського конкурсу графічних робіт «Індекс імені Маріуша Казани». Експозиція представить графічні твори відомого польського митця, науковця, педагога, громадського активіста – Кшиштофа Томальского (Краків, РП).
Доктор мистецтва, професор Академії образотворчих мистецтв ім. Яна Матейка Кшиштоф Томальскі є активним учасником мистецького процесу і є членом численних творчих спілок і об’єднань: Об’єднання польських художників з пластичного мистецтва та Асоціації «Міжнародна трієнале з графіки» у Кракові; член Міжнародної асоціації академічної графіки у Пекіні (анг. IAPA – International Academic Printmaking Alliance in Central Academy of Fine Arts in Beijing, China). Учасник асоціації засновників IAPA (2016) та член групи радників (2018). Співзасновник Міжнародного інституту графіки в Пекіні (анг. IPI – International Printmaking Institute in Central Academy of Fine Arts in Beijing, China), а від 2020 року продекан IPI (deputy dean).
Автор більше 50 індивідуальних виставок та учасник понад 400 колективних виставок у 30 країнах. Його роботи зберігаються у збірках кількох десятків музеїв, майстерень гравюри, а також у приватних колекціях.
Кшиштоф Томальскі став володарем понад 20 нагород у міжнародних конкурсах, серед яких: Grand-Prix Х міжнародного бієнале графіки «Split Graphic» (Хорватія, 2021), Grand Award Міжнародного бієнале графіки в Guanlan (Китай, 2023), Special Jury Prize Міжнародного бієнале графіки International Print Biennial (Taichung, Taiwan R.O.C., 2024).
Під час відкриття виставки відбудеться вручення нагород лауреатам цьогорічного Конкурсу графічних робіт «Індекс імені Маріуша Казани», що розвивається у межах довготривалої польсько-української співпраці між академіями мистецтв Кракова, Варшави, Вроцлава та Львова.
У вівторок, 1 жовтня, на День Пресвятої Покрови, в Стрию було відкрито та освячено мурал Герою України, члену Проводу Національно-Визвольного Руху «Правий сектор», командиру 2-го окремого стрілецького батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Тарасу Бобаничу – другу «Хаммеру».
На цьому заході була присутня родина Тараса, духовенство, побратими друзі, представники влади. Друг «Хаммер» став символом боротьби Української Нації в новітній історії України, як Націоналіст, як Воїн.
Командування Правого Сектору вручило родині Героя вищу нагороду Корпусу – орден «Бойової Звитяги» І ступеня (посмертно) та «Бойовий Хрест Корпусу» як символ довічного перебування Воїна в лавах Корпусу.
Тарас Миколайович Бобанич (псевдо: Хаммер; нар. 15 березня 1989, Трускавець, Львівська область — загинув 8 квітня 2022, с. Вірнопілля, Харківська область) — український військовослужбовець, молодший лейтенант, командир 2-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», учасник російсько-української війни. Герой України (2022, посмертно).
Протестувальники на площі Жовтневої революції в Києві, жовтень 1990 року
2 жовтня 1990 року на площі Жовтневої революції в Києві кілька десятків студентів Києва, Львова та Дніпропетровська оголосили про початок голодування і акцій непокори, щоб змусити Верховну Раду Української РСР прийняти закони для забезпечення суверенітету республіки. «Революція на граніті» завершилась через два тижні прийняттям практично всіх вимог студентства.
Ініційовані Михайлом Горбачовим, який у 1985 році був обраний на пост Генерального секретаря ЦК КПРС, реформи, направлені на модернізацію радянського суспільства, не дали бажаних результатів і призвели до глибокої соціальної-економічної кризи та політизації суспільства. Послаблення ідеологічного переслідування незгідних з політикою комуністів сприяло появі в Україні численних організацій національно-демократичного спрямування, які на перших порівняно демократичних парламентських виборах радянського періоду, що відбулися у березні 1990 року, отримали майже чверть мандатів.
Ігор Юхновський. Фото: Ліля Гуцол
Опозиційні до компартії сили у кінці травня 1990 року сформували в парламенті групу «Народна Рада» під головуванням Ігора Юхновського, до котрої увійшло 126 депутатів, яка протистояла консервативній більшості з 239 депутатів з групи «За суверенну Радянську Україну». Незважаючи на ідеологічні протиріччя, Верховна Рада під головуванням комуніста Леоніда Кравчука 16 липня прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій формулювались тези щодо побудови самостійної держави в рамках нового союзного договору, підготовкою якого займався Михайло Горбачов.
Протестувальники на площі Жовтневої революції в Києві, жовтень 1990 року
Прагнучи запобігти укладанню нового союзного договору і привести у відповідність діючу Конституцію УРСР положенням «Декларації про державний суверенітет», яка, зокрема, проголошувала введення інституту громадянства, незалежності внутрішньої і зовнішньої політики та економічну самостійність, «Студентське Братство Львівщини» та «Спілка незалежної української молоді» розпочали акцію ненасильницької громадянської непокори — 2 жовтня 1990 року в Києві на площі Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності) кілька десятків студентів з Києва, Львова та Дніпропетровська оголосили про початок голодування і близько 20-ї годин звели намети.
Протестувальники на площі Жовтневої революції в Києві, жовтень 1990 року
Станом на 3 жовтня у голодуванні брало участь 137 чоловік і на площі налічувалося 49 наметів, була створена координаційна рада протестувальників під керівництвом Олеся Донія, Маркіяна Іващишина та Ігора Коцюруби, яка на «круглому столі» з депутатами Верховної Ради 9 жовтня сформулювала вимоги студентства — перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, повернення на територію УРСР українських солдатів, які проходили строкову службу за межами України, націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ, відмова від підписання нового союзного договору і відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола як активного поборника збереження СРСР.
На підтримку вимог студентів 10 жовтня голодування оголосило 9 депутатів Верховної Ради, біля якої 16 жовтня з’явилося друге наметове містечко з 11 палаток, де було 45 голодуючих. Загалом в цей день у голодуванні брало участь 298 студентів (27 з них голодували з першого дня), яких страйками підтримали вузи та технікуми Києва і Львова. Цього ж дня для розгляду вимог протестувальників була сформована погоджувальна комісія Верховної Ради на чолі з Іваном Плющем, до якої увійшло по п’ять представників від більшості, опозиції та студентства.
Олесь Доній оголошує вимоги протестувальників у Верховній Раді (позаду зліва — Іван Плющ, справа — Леонід Кравчук), 15 жовтня 1990 року
«Революція на граніті», як її назвала преса, завершилась 17 жовтня 1990 року, коли Верховна Рада 314-ма галосами «за» при 38-ох «проти» прийняла постанову № 402-XII «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року», котрою задовільнила більшість висунутих вимог — у 1991 році провести референдум з питання довіри Верховній Раді Української РСР 12-го скликання, прийняти Закон про проходження строкової військової служби громадянами України на території республіки, утворити тимчасову комісію з питань націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України, не укладати новий союзний договір до прийняття нової Конституції України та привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями «Декларації про державний суверенітет».
23 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла відставку Віталія Масола, який як діючий депутат, продовжив роботу в комісії ВР України з питань планування, бюджету, фінансів та цін, і ухвалила рішення про скасування 6-ї статті Конституції про керівну роль Комуністичної партії. Після провалу путчу у Москві, 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР 12 скликання конституційною більшістю прийняла Акт проголошення незалежності України і як Верховна Рада України I скликання без перевиборів пропрацювала до 22 квітня 1994 року.
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Впродовж першого тижня жовтня у Львівській філармонії продовжуватимуться події Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Цьогоріч фестиваль досягнув своєї 30-ї едиції, чільне місце в програмах якої посіла українська музика.
Вишукане звучання фортепіано та струнних огорне філармонію у вечір першої середи жовтня, адже нову програму представлять Струнний квартет «Фенікс» та піаністка Віоліна Петриченко. Спираючись на традиції «Контрастів» музиканти обрали два чи не наймасштабніші українські квінтети. Два погляди на канонічний камерний жанр. Кожен зі своєю історією: твір Барвінського написаний у ГУЛАГу, Лятошинського — в евакуації. Кожен з них не мав з’явитись на світ, але забезпечив українській музиці розвиток на наступні щонайменш 80 років. Програма об’єднує представників із заходу та центру країни, які, опинившись на чужині, жили та творили для батьківщини.
Поєднання тембрів труби, арфи, фортепіано і струнних, завершена цьогоріч премʼєра, твір-реакція німецького композитора на події в Україні – все це в один вечір прозвучить у виконанні Львівського камерного оркестру «Академії».
Розпочнуть вечір написані у 2022 під впливом рішучості українських молодих музикантів «Українські варіації» для струнного оркестру німецького композитора Маркуса Гьорінга та Триптих для струнного оркестру «Філософія танцю» українця Юрія Решетара. Мелодійність української пісні тембрами струнних звучатиме і у творі «Тиха пісня» Богдани Фроляк. А екстравагантним міксом джазу, класики та навіть веснянок дивуватиме твір патрона філармонії Мирослава Скорика.
Не оминула програма «Академії» і світових премʼєр — правиконання отримає і «Елегія» з циклу «Камерна музика для фортепіано і струнних» композиторки, що вже давно співпрацює з оркестром — Ольги Криволап.
У творчі таємниці одного з найславетніших класиків Галичини занурять солістки концерту – скрипалька Наталія Гордєєва та піаністка Віоліна Петриченко.
Виконавиці неодноразово ставали першовідкривачками української музики для європейської публіки. На цей раз нова програма від солісток прозвучить у Львові й буде присвяченою 145-літтю від дня народження патрона концертного залу філармонії — Станіслава Людкевича.
В програмі дуету: нещодавно видані в Копенгагені Варіації на народну тему для скрипки з супроводом фортепіано, сповнені відлуннями народних тем Соната для скрипки з супроводом фортепіано й «Valse Lente», композиторське переосмислення забутого народного танцю — чабарашки, Ноктюрн написаний після прочитання листа загадкової О.Ю та ще багато відкриттів.
У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...
