Нинішній Львівський національний університет ім. І.Франка має у своєму родоводі кілька дат заснування та відродження. Найстаршу відзначають 20 січня. Того дня у 1661 році (355 років тому) в Кракові король Польщі та Русі, великий князь Литви Ян ІІ Казимир підписав привілей (ерекційний акт) про заснування на основі Львівської єзуїтської колегії – академії з університетом.

“Оскільки Нам дуже на тому залежить, щоби також у руських провінціях і околицях надати належну честь повному визнанню правди та цноти, охоче та з легкістю ухвалюємо, щоби за Нашим дозволом Львівському колегіуму Товариства Ісуса визнано гідність Академії і надано титул Університету”, – було написано у цьому королівському документі ¹.

В цій вищій школі, як писав історик Людвіґ Фінкель, мали навчати “всіляких дозволених наук”, а саме: моральної та схоластичної теології, філософії, математики, обох прав (канонічного та світського), медицини та вільних наук.

Ченці-єзуїти ордену Товариства Ісуса, заснованого Ігнатієм Лойовою і затвердженим Римським Папою Павлом ІІІ у 1540 році, з’явилися у Львові 1583 року на запрошення римсько-католицького архієпископа Яна Димитра Соліковського. Ще тоді в Речі Посполитій, вони почали створювати мережу шкіл і колегій для навчання шляхетської молоді та здібних представників інших станів (зокрема й конфесій, відмінних від католицької). Порівняно легко їм вдалося добитися від короля Стефана Баторія заснування академії у Вільні (Вільнюсі). Планували вони й створення єзуїтських університетів у Львові та Познані, щоби протистояти “православній схизмі та протестантській єресі”. Але ці заходи зустріли опір з боку Ягеллонського (Краківського) університету, заснованого ще у XІV столітті, який не хотів втрачати свого виняткового становища у Речі Посполитій. Зокрема привілею надавати наукові ступені докторів і магістрів.

Попри неприхильне ставлення до єзуїтів місцевого духовенства та багатьох городян, їм вдалося здобути меценатів – таких, як сандомирський воєвода Єжи Мнішек, дружина великого коронного маршалка Прокопа Синявського Єлизавета – і завдяки їхній підтримці розвинути свою діяльність у Львові. У 1590 році у Львові була створена резиденція ордену Товариства Ісуса, першим суперіором якої став Мартин Латерна, родом із Дрогобича.

У 1630-му єзуїти збудували костел Святих Петра і Павла, який вважають першою пам’яткою архітектури бароко у Львові. Ще від 1608 року в місті вони заснували колегію зі школою для навчання шляхетської молоді. Мурований будинок колегії постав поруч із новим костелом у 1640-х. До 1723 року його перебудували у бароковому стилі.

Ситуація дещо змінилася після козацьких і московських воєн та “шведського потопу” середини XVI століття. Згідно з Гадяцькою угодою з гетьманом Іваном Виговським, на українських землях мали створити два університети. Першою мала стати Києво-Могилянська колегія, заснована 1631 року Петром Могилою. Містами, де могла би  постати друга православна академія, називали Холм, Луцьк, Кам’янець на Поділлі та Львів з його Ставропігією. Єзуїти скористалися загрозою створення у Львові “руського схизматського університету” і прихилили на свій бік більшість галицької шляхти та львівського міщанства. А також і короля, який сам належав колись-то до ордену Єзуїтів.

Львівський історик Францішек Яворський описав процес заснування Львівського університету: “Відразу після нового року 1661 відвідав король Ян Казимир Краків. Запрошений єзуїтами, відвідав їх монастир при костелі Св. Матвія. Під час цього візиту підійшов до нього ксьондз Єнджей Сікорський з готовим ерекційним дипломом Львівської академії і попросив його підписати й затвердити. Король був попереджений раніше про суть справи і підписав документ, після того о. Сікорський його заховав. Справа відбувалася у великій таємниці, тому Краківський університет не мав про це жодних відомостей” ².

Потім король і о. Сікорський вирушили до Ченстохови, де тоді перебував канцлер Пражмовський. 5 лютого 1661 року він поставив до ерекційного документу королівську печатку та вніс його до книги великої коронної канцелярії.

Але потрібна була ще згода Римського Папи та затвердження привілею Сеймом Речі Посполитої. Король надіслав листа до Папи Александра VII з проханням про благословення для Львівського університету. Але так і не дочекався. Сейм також не спромігся на жодну ухвалу щодо Львівського університету – ні позитивної, ні негативної.

Прикре враження справила також активна участь студентів Львівської колегії в жидівському погромі на Краківському передмісті у травні 1664 року. “Понад сто жидів полягло на місці, не враховуючи поранених, майже всі будинки довкола передміської божниці сплюндровані, товари пограбовані. Справжні великі шкоди, під час пізнішого перебільшення в актах і скаргах доходили до величезних розмірів. Участь і навіть ініціатива єзуїтських учнів в цьому погромі не підлягає жодному сумніву” ³.

Таким чином Львівський єзуїтський колегіум фактично займався університетськими студіями, але не мав відповідних для цього привілеїв і права надання докторських ступенів. Хоча наукові праці львівських професорів були не гірші, а часом і кращі, ніж їх колег із Краківської чи Замойської академій. Серед учнів Львівської колегії були видатні польські просвітні діячі Григорій Пірамович, Ігнатій Красіцький. На початку XVIII cтоліття на львівських студіях у єзуїтів навчалося вже до 700 студентів.

Врешті-решт 18 квітня 1758 року польський король Август ІІІ підписав диплом, який підтверджував привілей Яна ІІ Казимира. Цього разу король зміг домогтися прихильної реакції Римського Папи Климентія ХІІІ, який своєю буллою від 24 березня 1759 року затвердив заснування Львівської академії і зрівняв її у правах з Краківським університетом. А 11 грудня 1759 року відбулося урочисте відкриття Львівської академії. Фактично друге її заснування.

Але суперечки на цьому не закінчилися. Прихильники та супротивники Львівського університету видавали прокламації та брошури, доводячи свою рацію, до судів подавалися взаємні позови та претензії. Існування університету опинилось під загрозою.

1763 році помер прихильний єзуїтам король Август ІІІ. Його наступник Станіслав Август Понятовський підтримував конкурента єзуїтів – орден Піярів. У Львові їх прихильником був римо-католицький єпископ, адміністратор Львівської архідієцезії Самуель Ґловінський. Ще у 1748-му заснував він з благословення Римського Папи Бенедикта XIV колегію оо. Піярів – освітньо-виховний заклад для шляхетської молоді. Ґловінський став фундатором будови цієї колегії. Цей, найбільший на той час у Львові будинок при нинішній вул. Некрасова, 2 (інша адреса – вул. Чернігівська, 7) споруджено у 1760–1776 роках. Будівничий Францішек Ксаверій Кульчицький збудував його у стилі бароко з елементами класицизму за проектами італійського архітектора Паоло Антоніо Фонтани. До смерті Ґловінського (1776) не встигли добудувати ліве крило. На фронтоні колишньої Колегії Піярів зберігся рельєф “Око Божого Провидіння”.

А у 1772 році Львів і Галичина стали частиною цісарства Габсбурґів. Коли наступного року Папа Климент XIV ліквідував орден Єзуїтів, на базі їхньої Львівської колегії (академії) заснували нову “академію” – 6-класну гімназію з дворічним ліцеєм. До 1831 року ця Академічна гімназія містилася на другому поверсі колишнього монастиря Св. Трійці оо. Тринітаріїв на вулиці Театральній (там, де й тодішній університет). Потім її перенесли на вулицю Валову – до приміщенні колишнього Бернардинського монастиря. З 1862 року ця, єдина у Львові, державна гімназія “з руською мовою викладання” містилась у тісних приміщеннях Народного дому на вулиці Театральній.

Цісар Йосиф ІІ заснував 21 жовтня 1784 року у Львові університет із 4 факультетами (філософії, теології, права й медицини) й академічною гімназією. Церемонія заснування університету відбулася 16 листопада того ж року. Першим його ректором став Перемиський римо-католицький єпископ Вацлав Бетанський. Тодішні студенти навчались у колишньому монастирі та костелі оо. Тринітаріїв. 1805 року цісар Франц І вирішив, що для Галичини два університети забагато. Тож переніс університет зі Львова до Кракова, об’єднавши його з Ягеллонським. У Львові залишився академічний ліцей.

Коли після Віденського конгресу 1815 року австрійці та росіяни не могли між собою поділити Краків, то давню польську столицю з прилеглими теренами оголосили Краківською Республікою. Тож довелося цісареві 7 серпня 1817 року відновлювати університет у галицькій столиці. Відтоді стали називати його університетом Франца І.

Під час листопадових бунтів 1848 року будівлю університету розбомбила австрійська артилерія, і заклад перенесли на вул. Святого Миколая (тепер Грушевського).

У 1919 році Львівський університет отримав нового патрона – короля Яна ІІ Казимира.

А у 1939 році відбулося його нове перезавантаження – в університет ім. Івана Франка.

Ігор МЕЛЬНИК

ПРИМІТКИ:

1. Finkel L. Króla Jana Kazimierza dyplom erekcyjny Uniwersytetu lwowskiego z. r. 1661 // Księga pamiątkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy założenia Uniwersytetu lwowskiego… T. 1. – Lwów, 1912. – S. 8, 9.
2. Jaworski F. Uniwersytet Lwowski. – Lwów. 1912. – S. 17.
3. Там само. – S. 30, 31.
4. Джерело: http://zbruc.eu/node/46487