Це ініціатива дружини полеглого захисника, яка на власному досвіді знає, як важливо мати опору, щоб не зламатися і рухатися далі.
У Львові розпочався черговий проєкт «Продовжуй жити», спрямований на підтримку жінок, чиї чоловіки загинули, захищаючи Україну. Це ініціатива Оксани Ганкевич – дружини бойового медика 125-ї бригади тероборони Андрія Ганкевича, який загинув у бою 5 липня 2022 року.
Проєкт покликаний допомогти жінкам знайти новий сенс життя, підвищити свою економічну, соціальну та емоційну стійкість.
У програмі:
Психологічна підтримка
Навчання професійних навичок, фінансової грамотності та підприємництва
Збереження історій учасниць через подкасти та фоторефлексію
«Продовжуй жити» стартував у Львові й завершиться підсумковою конференцією, де представлять результати після відновлення та реалізації подальшої співпраці з родинами загиблих військовослужбовців.
««Моя історія» – серія подкастів у межах проєкту «Продовжуй жити». Це не просто відео. Це живі голоси жінок, які втратили найдорожчих, але зберегли їхні історії. У цих подкастах дружини полеглих героїв діляться спогадами про своїх чоловіків – про їхні мрії, силу, любов і подвиг.
Кожна історія – це свідчення великої любові та незламності. Це голос болю, але й голос надії. Це про втрату, але й про життя, яке триває, про те, як горе може перетворитися на джерело сили, а пам’ять про загиблих Героїв – на мотивацію для нових звершень.
Ці подкасти покликані підтримати тих, хто також переживає біль втрати, і надихнути кожного з нас не забувати про тих, хто віддав своє життя за Україну.
Пам’ять живе, коли ми розповідаємо. Любов не зникає, коли ми її бережемо», – додала Оксана Ганкевич.
Реалізація проєкту стала можливою завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданій через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», який реалізує Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund.
Нагадаємо, на Львівщині для родин військових працюють Західний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Офіс підтримки родин військовослужбовців, Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Усі три центри розташовані в одному приміщенні за новою адресою: Львів, вул. Січових Стрільців, 21.
1. Західний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими – тут надають необхідну підтримку сім’ям полонених та зниклих безвісти, а також допомагають звільненим з полону у процесі реабілітації. Центр опрацьовує звернення не лише від жителів Львівської області, але й від Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Закарпатської та Рівненської. Громадяни можуть отримати психологічну та юридичну допомогу.
Консультації надають з 10:00 до 16:00 за попереднім записом за номером телефону: 0 800 300 541.
2. Офіс підтримки родин військовослужбовців – в центрі надають юридичну та психологічну допомогу. Функціонує він з ініціативи начальника Львівської ОВА Максима Козицького. Серед найпопулярніших послуг: отримання соціальних виплат, набуття статусу зниклого безвісти, відновлення прав військовослужбовців. Також Офіс співпрацює з ТЦК та СП, військовими формуваннями, правоохоронними органами, територіальними органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту.
У телеграм-каналі Офісу можна знайти корисну інформацію від юристів, психологів та інших спеціалістів, а також історії звернень до Офісу. Приєднатися до телеграм-каналу можна за посиланням.
3. Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин створений для підвищення результативності розшукових дій, а також для налагодження комунікації із родинами безвісти зниклих. Тут працюють слідчі, оперативники кримінальної поліції, кіберполіцейські та спеціалісти-криміналісти. Запрацював Центр наприкінці травня торік.
Консультації надають щовівторка та щочетверга з 10:00 по 13:00. Або ж з понеділка по пʼятницю за номером телефону 0682362883. Графік з 09:00 по 18:00.
Додамо, у ці офіси можуть звертатись власне військовослужбовці, добровольці, резервісти, ветерани російської-української війни та члени їхніх сімей.
Водіння автомобіля – це не лише вміння керувати транспортним засобом, а й відповідальність за безпеку на дорозі. Новачки часто відчувають хвилювання перед першими поїздками, оскільки керування автомобілем потребує уваги, координації та впевненості. Важливо заздалегідь ознайомитися з основними принципами водіння, правилами дорожнього руху та можливими труднощами, що можуть виникнути під час керування транспортним засобом.
Багато водіїв згадують свої відчуття, коли сідають перший раз за кермом. У цей момент важливо не лише правильно керувати автомобілем, а й контролювати власні емоції. Хвилювання, страх зробити помилку або невпевненість у своїх діях можуть заважати зосередженню. Тому перед першою поїздкою рекомендується відпрацювати основні навички на закритій території, наприклад, на автостоянці або навчальному майданчику. Це дозволить адаптуватися до автомобіля та навчитися правильно реагувати на зміну ситуації на дорозі.
Перед виїздом варто переконатися у справності транспортного засобу. Необхідно перевірити рівень пального, справність гальмівної системи, світлових приладів і тиску в шинах. Також варто налаштувати дзеркала та сидіння, щоб забезпечити максимальний комфорт та огляд під час руху. Підготовка допоможе уникнути зайвого стресу та зменшить ризик виникнення несподіваних ситуацій під час першого водіння.
Автомобіль Suzuki Vitara
Основні труднощі та способи їх подолання
Новачки часто стикаються з низкою труднощів під час перших поїздок на автомобілі. Однією з найпоширеніших проблем є невпевненість у власних діях. Це може призвести до повільного реагування на дорожні ситуації, що збільшує ризик аварійності. Важливо зберігати спокій та дотримуватися правил дорожнього руху. Практика на малозавантажених дорогах допоможе звикнути до керування автомобілем і підвищити впевненість у власних навичках.
Ще однією складністю є правильне виконання поворотів, зміна смуги руху та дотримання дистанції. Часто початківці не враховують необхідний кут повороту або неправильно оцінюють відстань до інших автомобілів. Для уникнення цих помилок варто заздалегідь вивчити техніку поворотів і зміну смуги та відпрацювати їх у безпечних умовах. Використання дзеркал і контроль за ситуацією навколо транспортного засобу є ключовими елементами безпечного водіння.
Додатковим викликом може стати рух у міських умовах, де велика кількість автомобілів, світлофорів та пішоходів. Початківцям рекомендується починати з поїздок у менш завантажених районах, поступово ускладнюючи маршрути. Регулярна практика допоможе адаптуватися до дорожніх умов та швидше освоїти необхідні навички для комфортного та безпечного водіння.
Автомобіль Toyota RAV4
Як зменшити стрес і підвищити впевненість за кермом
Стрес під час водіння – це звичайне явище, особливо для тих, хто тільки починає навчатися. Однак є кілька способів, що допоможуть зменшити напругу та зробити процес водіння приємнішим. Один із найважливіших методів – це правильне дихання та розслаблення. Глибокий вдих і повільний видих допоможуть зменшити хвилювання та покращити концентрацію.
Ще одним дієвим способом є поступове збільшення часу за кермом. Короткі поїздки без значного навантаження на водія допоможуть звикнути до автомобіля та розвинути автоматизм у діях. Важливо вибирати маршрути, які не містять складних розв’язок або інтенсивного руху, щоб уникнути зайвого стресу.
Крім того, варто навчитися прогнозувати дорожні ситуації та завжди залишати собі запас часу для прийняття рішень. Аналіз дій інших учасників руху, вивчення типових сценаріїв на дорозі та дотримання безпечної дистанції допоможуть краще контролювати ситуацію та підвищити впевненість у власних силах. Зрештою, водіння – це навичка, яка покращується з досвідом, тому головне – не боятися практикуватися і розвивати свої вміння щодня.
З нагоди дня народження видатного українського композитора, поета та музиканта Володимира Івасюка, який 4 березня 2025 року відзначав би свій день народження, ми пропонуємо вам зануритися у світ його творчості та дізнатися 10 цікавих фактів про його життя.
Його пісні, сповнені мелодійності та патріотизму, стали символом української культури, а його талант та працелюбність надихають покоління митців. Володимир Івасюк – це не просто ім’я, а ціла епоха в історії української музики, чия спадщина продовжує жити в серцях мільйонів.
На честь поетів
Володимир Івасюк був названий на честь двох улюблених поетів його батька, Михайла Івасюка, – Володимира Сосюри та Володимира Самійленка. Це підкреслює глибокий зв’язок сім’ї з українською літературою та культурою.Батько Володимира, Михайло Івасюк, був відомим письменником, що, безумовно, вплинуло на формування творчої особистості сина.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Музичний талант з дитинства
Вже у трирічному віці Володимир виявляв неабиякий інтерес до музики, відвідуючи репетиції хору, де працювали його батьки. Це раннє знайомство з музикою сприяло розвитку його таланту. Він швидко запам’ятовував мелодії та ритми, демонструючи природну музичну обдарованість.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Перші кроки до музичної майстерності
Володимир Івасюк почав самостійно навчатися грати на скрипці у віці п’яти років, що свідчить про його ранню музичну обдарованість. Цей ранній прояв таланту став початком його шляху до визнання як видатного композитора і музиканта.
Володимир Івасюк
Музична школа
Музична школа в Кіцмані була відкрита завдяки зусиллям Михайла Івасюка та інших батьків, які прагнули дати своїм дітям музичну освіту. Володимир став одним з перших учнів цієї школи, де почав систематично навчатися грати на скрипці.
В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»
Різнобічний талант
Володимир Івасюк був не лише талановитим композитором, а й професійним лікарем, скрипалем, піаністом, віолончелістом, гітаристом, виконавцем пісень та живописцем. Це свідчить про його універсальну обдарованість. Він прагнув досконалості в усьому, чим займався, демонструючи високий рівень професіоналізму.
Володимир Івасюк із фотоапаратом на озері Ріца. Гагра, липень 1976 року.
Вища освіта
Володимир Івасюк здобув дві вищі освіти: медичну та музичну. Після закінчення Чернівецького медичного університету він вступив до Львівської консерваторії на факультет композиції. Це свідчить про його прагнення до всебічного розвитку та бажання поєднати науку і мистецтво.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Івасюк і “Смерічка”
Володимир Івасюк мав тісну співпрацю з вокально-інструментальним ансамблем “Смерічка”. Саме з цим колективом він виконав свої найвідоміші пісні, такі як “Червона рута” та “Водограй”. Ця співпраця була надзвичайно плідною і сприяла популяризації української естрадної музики. Саме “Смерічка” були першими виконавцями багатьох пісень Івасюка, і їхні виступи стали справжніми хітами.
Володимир Івасюк
Творча спадщина
Володимир Івасюк є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів та музики до кількох вистав.Його творчість відзначається мелодійністю, глибоким ліризмом та використанням українських народних мотивів.
Володимир Івасюк. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
“Червона рута”
Пісня “Червона рута” стала візитівкою Володимира Івасюка, принісши йому всесоюзну славу. Ця пісня стала символом української естради та національної ідентичності.
Зйомки програми «Камертон доброго настрою». Володимир Івасюк і Олена Кузнецова вперше виконують «Червону руту». Чернівці, Театральна площа, 13 вересня 1970 року. Фото з архіву музею Володимира Івасюка в Чернівцях
Антирадянська позиція
Володимир Івасюк відмовлявся писати музику на тексти російською мовою та відкрито висловлював свою антирадянську позицію. За це він був під строгим наглядом КДБ, що, можливо, стало причиною його трагічної загибелі.
Домовину з тілом Володимира Івасюка несли на руках
Нехай пам’ять про Володимира Івасюка завжди живе в наших серцях, а його музика надихає на нові звершення. Ця стаття – невелика данина поваги великому митцю, який залишив нам неоціненний скарб – свою творчість. І в цей день, ми згадуємо його не лише як талановитого композитора, а і як людину, чия любов до України та її культури була безмежною.
«…Моєю бо надією є, що Ваш величавий похід від тіні Монумента Вашинґтонові до стіп пам’ятника Тарасові Шевченкові запалить тут новий світовий рух у серцях, умах, словах і ділах людей; безперервний рух, присвячений незалежності та волі всіх народів та всіх поневолених націй в цілому світі».
Так величаво і влучно сказав у своїй промові 27 червня 1964 року з нагоди відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові у столиці США Президент Дуайт Ейзенхауер. Одним з найбільш схвильованих цими словами і самою подією був автор, скульптор Леонід Молодожанин, за яким закріпилося мистецьке ім’я Лео Мол.
Вашинґтон став вагомим, але не єдиним епізодом творчого поступу українського мистця. В цій лінії самореалізації його талантів позаду залишилося рідне Поділля, за ним вимушена московщина, опісля Відень, Берлін, а найбільше Вінніпеґ – місто, яке найбільше подбало про його творчі мрії і підтримало ідею відкриття авторського Парку скульптур – Leo Mol Sculpture Garden – одного з найбільш органічних у світі просторів взаємодії ландшафту та скульптурних форм.
А зовсім недалеко від цієї локації – ще один шедевр видатного українського художника – його авторські вітражі Катедри св. Володимира та Ольги – праця, в якій у монументальних формах малярства представлені ключові символи історії української культури і Державності.
Про це і багато про що іншого, маловідомого з творчої біографії Лео Мола, 110-літній ювілей минув у січні цього року дізнаєтеся з розповіді доктора історичних наук, мистецтвознавця Романа Яціва.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
За втрату контактів з мистцем Володимиром Прокудою визнаю свою провину, оскільки серед інтенсивних культурно-мистецьких подій 1990-х років не вдалося систематично підтримувати з ним листовне спілкування та почути від нього відповіді на цікаві для моїх дослідницьких інтересів питань. Але найбільш дошкульним стало те, що у липні 1995 року, коли художник разом з дружиною, по дорозі на Рівненщину, де жив його брат, завітали зі США до Львова, ми розминулися, і вже більше такої нагоди потиснути один другому руку не трапилося. А ще трохи пізніше наш контакт був втрачений остаточно. Жодні мої зусилля довідатися про його з дружиною життєві долі були намарними.
Натомість постійно давалася взнаки інтрига щодо його творчості з притаманною їй унікальною пластичною образністю, на яку звертали увагу знані американські галеристи і мистецькі аналітики, а також і колега, гострий на критику Юрій Соловій, який присвятив його індивідуальній виставці 1972 року спеціальну статтю, помістивши її згодом у широко відомий авторський збірник текстів «Про речі більші, ніж зорі» [1]. Крім кількох побіжних згадок в часописах української діаспори аналітичних текстів про його малярство і графіку не виявлено, натомість уже те, що можна було побачити в обмеженій кількості неякісних репродукцій, свідчило про рідкісний талант мистця.
Володимир Прокуда. Оформлення обкладинки книги. Мюнхен. Видавництво «До зброї», 1956.
З Володимиром Прокудою заочно познайомила мене його колега Ірина Банах-Твердохліб (1918 – 2013), яка теж, після Другої світової війни, опинилася в еміграції у США. Зналися вони ще зі Львова, де розпочинали свої мистецькі студії. Свій перший лист до автора цієї публікації художник написав 25 червня 1993 року з міста Рінґвуд (Ringwood), штат Ню-Джерсі. З його змісту можна було довідатися про деякі подробиці його біографії. Окремі з них зчитувалися з цілими фрагментами коротких листів, в яких В. Прокуда описував своє хвилююче повернення до Львова. «Я приймав кожний крок і зближення до дорогих місць з особливим почуттям не як блудного сина, а вкраденого сина, бо у закритому LKW тягаровому транспортовому авті під охороною двох поліцаїв із тюрми на Лонцького через Льва Сапіги (тепер С. Бандери) на Головний Товаровий Двірець до худобячих вагонів, як і інший кожний транспорт жидів до Авшвіцу. Я мав тоді 19 років, а приїхав назад до тих самих мурів міста маючи 70 років. Випадок хотів, що я опинився знова у коридорі в’язниці на Лонцького. Коли ж властиво Дружина фотографувала із вулиці недалеко музичного інституту ім. Лисенка – вікна на горішньому поверсі тюрми, тут якийсь КГ-біст у цивільному зажадав дозволу на фотографування будинку і от ми мусіли «слєдувати» за ним по самих сходах всередину будинку як у грудні 1942 року» [2].
Володимир Прокуда. Король Данило. 1950-і рр. Ліногравюра.
До інших відомостей про воєнні роки Володимир Прокуда звернувся ще у своєму першому листі, натомість не навів інших деталей власної біографії, особливо періоду дитинства та юності. Відсутність публікацій про цього мистця стала суттєвою перепоною навіть для встановлення основних життєписних даних. При підготовці цієї статті нам вдалося вийти на рідкісний документальний ресурс Міжнародної організації у справах біженців IRO (The International Refugee Organization) [3], де оприлюднені деякі матеріали, оформлені рукою безпосередньо ним самим у 1951 р. Так, в анкеті реєстраційної форми на поселення IRO від 9 жовтня, він подав точну дату і місце народження – 26 липня 1923 року, м. Львів. В цьому ж архіві зберігається «Анкета для Ди-Пи» табору для переміщених осіб м. Діллінген, заповнена 10 квітня 1947 р. У ній подані рік за роком відомості за час 1939-1945 рр.: 1939-1941 – «студент Інституту плястичного мистецтва, Львів»; 1942 – «студент Інституту плястичного мистецтва; – від 2. XII. арештований (гестапо); 1943 – у тюрмі Львів – Лонцького – Авшвіц; 1944 – K-z Авшвіц; 1945 – K-z Авшвіц – Маутхавзен» [4].
Володимир Прокуда. Брат і сестра Шолль (Geschwister School). 1958. Олія.
Як політичний в’язень тюрми на Лонцького у Львові Володимир Прокуда був вивезений («силою, під конвоєм поліції») 3 жовтня 1943 року «на каторжні роботи» у концтабір до Німеччини [5]. Фактично це була свого роду «евакуація всіх в’язнів тюрми перед проривами большевиків на східному фронті», як зазначив він сам у листі до автора [6]. Ще кілька цінних фактів навів він тоді і про своїх колег по Інституту пластичного мистецтва: «Адамчук, скульптор Варшавська академія, у Львівськім училищі 1939-40. Арештований большевиками в гуртожитку при вул. Костюшка взимі 40 року. Я був свідком арешту. Він загинув. Його товариш Василь Цюман також Варшава, арештований разом зі мною німцями 1942 року, помер у Мавтгавзен, Австрія у перший тиждень приходу американців. Дмитро Потішний, студент політехніки, був на моїй цесі на Лонцького, звідтам, я був близько нього включно до бад-у в Біркенау, Авшвіц, де він не міг стояти чи ходити, вислід туберкульози, помер у Кранкенбав у Біркенав. / Був ще Колодій, арештований НКВД на малярській практиці під час вакацій 1940 року літом у Підгірцях коло замку на Золочівщині» [7].
Володимир Прокуда. Дівчата з Біркенав. 1959. Олія.
Скупчення трагічних подій упродовж 1940-х років не дозволило Володимиру Прокуді затриматися в споминах на хоч найменших фактах його творчої праці, яка все-ж проявилася в умовах табірного життя, ще на теренах повоєнної Німеччини. Найбільш ранньою авторською позицією були заставки-ініціали до книги оповідань Володимира Русальського (літературне псевдо Івана Гевеленка) «Сонячні дзвони» (Авґсбурґ, 1946) [8]. 17 ініціалів (деякі з них продубльовано) вказали на певні професійні зацікавлення молодого автора, який чи не вперше після перерваних мистецьких студій міг самостійно вирішувати (хоча знову ж в екстремальних обставинах життя в таборі для переміщених осіб) конкретну творчу задачу. В. Прокуда в ініціалах пластично обіграв конструктивну основу літер (К, Д, Я, В, Д та ін.) з лаконічними умовно-зображальними мотивами, підпорядкованими змісту оповідань автора.
Володимир Прокуда. Христос. 1970. Олія.
Це одна з перших, документально підтверджених, творчих робіт Володимира Прокуди. На жаль, художник не зафіксував своїх інших праць 1940-1950-х років, яких, поза сумнівом, було чимало, зважаючи на його взаємини з відомим національно-патріотичним видавництвом «До Зброї», що функціонувало у Мюнхені (Німеччина). Велика кількість книг, альманахів і журналів цього, як і інших українських видавництв перших повоєнних років, оформлялися анонімними мистцями, причому на високому естетичному рівні. Ще однією паспортизованою працею художника того часу, стала книга Івана Манила «Колючий сміх» (Авґсбурґ, 1946). В малюнку обкладинки автор-початківець доволі впевнено сконструював динамічну і, водночас, цілісну композицію, розробив оригінальний шрифт як контраст до сюжетно-оповідної віньєтки другого плану.
Запрошення на виставку Володимира Прокуди. Нью-Йорк, 1972.
В одному з листів В. Прокуда прояснив не зафіксовані жодними іншими джерелами деякі промовисті моменти німецького періоду своєї біографії (початку 1950-х років). «Будучи пост-студентом, я працював ніччю на пошті в Мюнхені, а в день пробував моїх сил малювати. Через товариша зі студій я познайомився зі директором Міського музею Мюнхена др. Рюманом. Він організував саме виставку, яку назвав «Juengere Begabungen» (Молодші таланти). Хоч я чужинець, а для ненімецького аматора треба було більше зусилля, він захопився моїми малюнками, які я приніс і взяв 4 образи. Успіх у критиків став несподіванкою і для мене і для моїх українських колєг Григора Крука і С. Борачка. / Директор Рюман відвідував німецьких мистців, передовсім молодших у їх робітнях, збирав, робив селекції, помагав рости. Словом із його не лиш офіційної роботи в музеї він будував моє покоління німецьких мистців. Ще варто нагадати Ґюнтера Франке, його галєрія, збирання із залізною витривалістю молодих модерністів (Бекман) від ранньої молодости аж до смерти, згромаджувала мистецький нарібок ріжного віку, при тому і мені часті розмови охрещували дорогу» [9]. Згаданий Ґюнтер Франке (Günther Franke) на той час був високоавторитетним арт-дилером та колекціонером. У колі його приятелів були, крім Макса Бекмана, Ліонель Файнінгер, Отто Дікс, Еріх Геккель, Еміль Нольде, Карл Шмідт-Ротлуфф та інші чільні представники німецького експресіонізму, що зазнали переслідувань з боку фашистської влади з ярликом «дегенеративного мистецтва». Саме в ті роки, коли Володимир Прокуда мав змогу спілкуватися з Ґюнтером Франке, у його мюнхенській галереї були влаштовані знакові для повоєнної Німеччини виставки, зокрема таких видатних особистостей, як Еміля Нольде, Оскара Шлеммера, а також Віллі Баумайстера як представника «авангарду сучасного німецького живопису» [10].
Володимир Прокуда. Композиція XXI. 1977. Олія.
Очевидно, що після сповнених трагізму поневірянь у тюрмах і бараках концтаборів, реалій життя «за дротами» в таборах DP (для переміщених осіб) Володимиру Прокуді непросто було стабілізувати увагу на питаннях естетики через радикальні формалістичні ідеї модернізму. І, все-ж, цінні уроки на дальшу перспективу за час перебування в Мюнхені він здобув з тим, щоби їх дальше розвивати вже на Американському континенті. Переїхавши до США та зупинившись разом з дружиною у місті Рінґвуд, неподалік Нью-Йорка, він адаптується до нових культурно-цивілізаційних обставин. Від кінця 1950-х років творчі зусилля Володимира Прокуди набувають уже нового системно-концептуального скерування, про що промовляли як графічні, так і живописні твори. Це, зокрема, формалістичний підхід рішення обкладинки до книги сотника УПА Михайла Дуди (псевдо М. Громенко) «У великому рейді» (Мюнхен, 1956), в лаконічній пластичній стилістиці. Схоже, тут не обійшлося без врахування ним деяких засад мистецтва з родоводу школи Баугаузу.
Володимир Прокуда. Штутгарт. 1985. Олія.
У США в нього налагоджується комунікація з українцями-ровесниками, які – кожен зі своєю «індивідуальною історією життя» – пробували утвердити себе на новому, полікультурному ґрунті. Вже у квітні 1959 року його ім’я з’являється серед складу учасників виставки «образів і скульптури» в Українському Літературно-Мистецькому Клюбі в Нью-Йорку. Спільно з ним експонентами виставки стали такі різні, згодом яскраві творчі індивідуальності, як Яків Гніздовський, Юрій Соловій, Любослав Гуцалюк, Ярослава Ґеруляк, Аркадія Оленська-Петришин, Христина Оленська, Михайло Дзиндра, Михайло Урбан, Богдан Божемський [11]. Рецензент виставки беззастережно зачислив всіх учасників до модерністів, зазначивши, що «…громадськість та її відповідальні чинники повинні бути зацікавлені в розвитку тих ділянок і напрямків українського культурного життя, які є проскрибовані на рідних землях. Ставлячи на першому місці мистецькі критерії, ми повинні брати також цей аспект до уваги» [12].
Володимир Прокуда. Східна річка. 1990. Олія.
Те, що дало підставу Володимиру Прокуді опинитися в колі згаданих авторів модерністської орієнтації, засвідчують кілька творів, які на сьогодні є доступними до наукової обсервації. Це дві картини спорідненої тематики «Брат і сестра Шолль» (1958) та «Дівчата з Біркенав» (1959). В їх основі – затримані в пам’яті трагічні події Другої світової війни, з місць, в яких довелося художникові бути безпосередньо – у концтаборі Аушвіц / Біркенау. Перша з них присвячена братові і сестрі (відомих як група Geschwister Scholl), які були в 1943 році страчені у в’язниці, а після війни були визнані символами німецького опору тоталітарному нацистському режиму [13]. Як за композиційним рішенням, так і за стилістикою і пластичної мовою вони дещо перегукувалися з формалістичними ідеями художників німецького експресіонізму, найперше Макса Бекмана, яким українських мистець зацікавився ще у Мюнхені. Щодо цієї паралелі В. Прокуда залишив у листі до автора цікавий коментар: «Підґрунтям моїх композицій і цілого ряду Христових страстей; «Дівчат з Біркенав», «Geschwister Scholl», був час, що так скажу – зудару, мене з діями, які неочікувано з’явилися. Дальше це театр, література французького резистансу, екзистенціалізм Сартра, захоплення творами «Відгребаних 20-тих років». Теми, які я ловив, не були модними для моїх німецьких колєґ, вони, нація побіджена, шукали відпруження. Хоч залишки із колишніх модерністів – експериментували. А я горів. Мій експресіонізм повів мене у недавнє минуле…» [14].
Володимир Прокуда. Нью-Йорк. 1992. Олія.
Поза сумнівом, що визнання мистцем таких джерел інспірацій стосувалося широкого поля творчих досвідів, які на сьогодні є важкодоступними. Натомість навіть окремі з них підтверджують, що Володимир Прокуда покроково виробляв оригінальну та гнучку пластично-образу мову, застосовуючи її у відповідності до тих чи інших задач. Ще одним підтвердженням того є оформлені ним сторінки поетичної збірки Юрія Тарнавського «Місто» (1964) з мінімалістичною естетикою та концептуальним поєднанням абстрагованих графічних віньєток зі шрифтом. А вже 1972 року нью-йоркська «Panoras Gallery» запросила його на індивідуальну виставку з видами цього міста. Його близький колега, художник і критик Юрій Соловій зреагував на цю подію проникливим аналітичним текстом, звернувши увагу як на творчо-мотиваційні, так і на методологічні особливості автора. Так, зокрема, він зачислив В. Прокуду до категорії мистців, «що не поспішають, що роблять обережні рішення і ставлять високі вимоги супроти своєї творчості» [15]. Далі він звернув увагу на те, що «образи Прокуди мають моторошний аромат мареного світу. Техніка неначе олов’яного матеріалу чи якоїсь лави з апокаліптичною передісторією і такий в більшості олов’яно-сірий кольорит підсилюють це враження пів-сну. Ці ландшафти перебувають на загадковій межі – на межі поставанням і загибеллю; важко встановити стадію процесу, що властиво повинно сейчас настати: рух до життя, чи рух до остаточного апокаліптичного загину; чи ця олов’яна мряка, що зависла над Прокудиним світом, скоро розплинеться, чи краєвид опанує ще густіша й умертвлююча завіса?» [16].
Винесена на запрошення репродукція одного з експонованих пейзажів (на жаль, інші твори з виставки так і не були задокументовані каталогом і на сьогодні не є доступними для аналітики) частково підтверджує слова інтерпретації Ю. Соловієм настроєвої палітри автора при поетизації найбільшого американського мегаполіса. Вже на цьому мотиві з мостами і пливучими баржами Володимир Прокуда віртуозно передав засобами пластики стан власної екзистенції, поетичної настанови до простору. Розвиваючи свій погляд на творчу методологію мистця, Ю. Соловій підсумував, що «малярство Прокуди є на межовій границі – на границі між імпресіонізмом і проблемами сучасного малярства: ″імпресіоністичне коливання повітря″ кидає на це малярство тінь, яка повинна зникнути, поскільки в мистецтві не шукаємо досконалої маніфестації шляху за нами, а розглядаємося насамперед за новим об’явленням» [17].
Володимир Прокуда. Богородиця з Дитям. 1995. Авторська техніка.
Персональна виставка Володимира Прокуди в Нью-Йорку 1972 року стала єдиним індивідуальним показом його творів. Поза тим художник продовжував системну практику в малярстві і в наступних роках і десятиліттях, приймаючи, за міркуваннями Ю. Соловія, «обережні рішення і ставлячи високі вимоги супроти своєї творчості». Доступні на сьогодні репродукції його праць підтверджують вибагливість автора до чинника відповідальності за якісний рівень репрезентації. Вони позначені високою дисципліною пластичної форми, що була набутком його синтезованого формалістичного мислення та високої техніко-виконавської культури. Це виразно проявилося в абстрактних полотнах «Композиція XXI» та «Композиція XXII» (1977), панорамному урбаністичному краєвиді «Штутгарт» (1985), новій колекції мотивів Нью-Йорка (1990-ті рр.) та ін. Їм притаманна кубістично-конструктивістська логіка форми, ощадливість світлоколірної палітри. Здавалося, малоактивний у виставковій діяльності упродовж 1980-1990-х роках художник згорнув свою творчу діяльність, натомість ці твори показали його як одного з найцікавіших за діапазоном формалістичних ідей мистцем українського зарубіжжя другої половини XX ст.
…Хронологічно останнім з відомих на сьогодні його творів став виконаний в авторській техніці малюнок «Богородиця з Дитям» (1995). При іншій, аніж у попередньо розглянутих картинах, концепції пластичної форми він став ще одним виміром багатого естетичного світогляду художника, а також свого роду квінтесенцією морально-ціннісних та етичних принципів його життя. Відійшов у Вічність Володимир Прокуда 16 серпня 2008 року в Нью-Джерсі (New Jersey), залишивши чимало загадок своїх мрій та небуденного творчого таланту.
Роман ЯЦІВ
Соловій Ю. Куди ведуть мости? (Перед першою виставкою Прокуди) // Соловій Ю. Про речі більші, ніж зорі. Про мистецтво, про мистців, про різне, про себе. – Нью-Йорк: Сучасність, 1978. – С. 145-150.
Лист Володимира Прокуди до Р. Яціва від 1 березня 1994 р. Зберігається в приватному архіві автора.
IRO – міжурядова організація, що була заснована 20 квітня 1946 р. для вирішення масової проблеми біженців, спричиненої Другою світовою війною.
1 березня 2025 року Комітет Премії завершив приймання наукових праць, які претендують на Міжнародну премію імені Івана Франка 2025 року.
Цьогоріч серед претендентів:
Професор Українського католицького університету Вадим АДАДУРОВ з монографією «Переставляючи слова у століттях»: інтелектуальна біографія Ілька Борщака». – Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2024.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Ігор Сердюк, Україна.
Професорка Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка Лариса ГОРБОЛІС з монографією «Екокритика: методологічна інтеграція, взаємодія. інтерпретація». – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2024.
ПОДАННЯ – Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, Україна.
Старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної академії наук України Владислав ГРИБОВСЬКИЙ з монографією «Ханська Україна». – Харків: «Фоліо», 2025.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Олексій Сокирко, Україна.
Дмитро ГРУЗІНСЬКИЙ з монографією «Українське будення 22-24». – Дніпро: «Ліра», 2024. Україна.
Професор університету «Пейс» (Нью-Йорк) Андрій ДАНИЛЕНКО з монографією «Від Біблії до Шекспіра. Пантелеймон Куліш і формування української літературної мови». – Київ: Критика, 2023.
ПОДАННЯ – Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України. Україна.
Професор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій ДИБА «IMAGO GENTIS TAUROSCYTAE: леґендарний родовід Руси в князівських особових знаках Х–ХІ століть». – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», Наукове товариство ім. Шевченка, 2024.
ПОДАННЯ – лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Леонід Тимошенко, Україна.
Професорка Маріупольського державного університету Тетяна ІВАНЕЦЬ з монографією «Синдром втрати дому у вимушених мігрантів: слідами маріупольської трагедії». – Київ: «МДУ», 2024.
ПОДАННЯ – Маріупольський державний університет, Україна.
Колектив авторів: Оксана Брусакова, Володимир Греченко, Олена Євдокімова, Ірина Нечітайло, Яна Пономаренко, Юлія Твердохвалова з колективною монографією «Психологічні наслідки війни: міждисциплінарний нарис про Харківщину та її мешканців». – Харків: «Факт», 2024.
ПОДАННЯ – Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна
Колектив авторів: Любов Біла-Тіунова, Тетяна Білоус-Осінь, Олеся Василяка, Юлія Даниленко-Негара, Олена Данильченко, Сергій Ківалов, Олександр Козаченко, Діана Козачук, Юлія Коломієць, Ольга Мусиченко, Родіон Негара, Наталя Орловська, Ганна Сарибаєва, Андрій Стрельников, Євгенія Фролова, Євген Харитонов, Олена Харитонова з колективною монографією «Таксономія правових заходів». – Миколаїв: «Іліон», 2024.
ПОДАННЯ – Національний університет «Одеська юридична академія», Україна.
Колектив авторів: Богдан Лазорак, Беата Скварек, Тетяна Лазорак з колективною монографією «Країна солі і нафти»: описи подорожей Дрогобиччиною у 1768–1914 роках. Студії. Документи. Матеріали». – Видавництво Вищого державного Колегіуму імені Вітелона, 2024.
ПОДАННЯ – Колегіум Вітелона Державний заклад вищої освіти в місті Лєгниця, Польща.
Колектив авторів: Ірена Митнік, Світлана Пахомова з колективною монографією «Антропонімікон українського привілейoваного прошарку X–XVIII ст.». – Седльце: IKRiBL, 2024.
ПОДАННЯ – Інститут україністики Варшавського університету, Польща.
Ад’юнкт Павло ЛЕВЧУК з монографією «Багатомовність воєнних мігрантів з України у Польщі». – Варшава: Інститут славістики Польської академії наук, 2024.
ПОДАННЯ – Лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, проф. Міхаель Мозер, Австрія.
Колектив авторів: Софія Варецька, Світлана Маценка, Діана Мельник, Ярина Тарасюк, Оксана Левицька, Наталія Мочернюк, Євген Нахлік з монографією «Інтермедіум Кассандра: Інтермедіальні студії». – Львів: «Апріорі», 2024.
ПОДАННЯ – Волинський національний університет імені Лесі Українки, Україна.
Професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Іван МОНОЛАТІЙ з монографією «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2023.
ПОДАННЯ – Кафедра політичних наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Україна.
професор Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Ігор НАБИТОВИЧ з монографією «Gloria et sacrum. Історична проза української еміґрації». – Люблін: UMCS, 2022.
ПОДАННЯ – Факультет української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Україна.
Нагадаємо, у попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко, завідувач відділу франкознавства, старший науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий, доцент кафедри давньої та нової історії України в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.
Сьогодні вперше публікуємо старі фото з села Неслухів, що в Кам’янка-Бузькому районі Львівської області. Це світлини, зроблені в серпні 1915 року, під час Першої світової війни. На них зображено палац Дідушицьких — колишній маєток родини Дідушицьких, збудований у ХІХ столітті та реконструйований у 1891 році.
с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.
На цих фото видно урочистості, організовані австрійськими військами за участю місцевого населення. Світлини зроблено 18 серпня 1915 року, на день народження імператора Австрійської імперії Франца Йосифа I. Відбулися релігійна меса, парад і святкування.
с. Неслухів, 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.с. Неслухів, 18 серпня 1915 р.
Попри важкі часи, палац і парк збереглися до сьогодні, ставши частиною історії, яку ми можемо вивчати, зберігати та пам’ятати.
Академічний ансамбль пісні й танцю “Козаки Поділля” готує для львів’ян і гостей міста унікальний концерт, що об’єднає силу української пісні, запальний танець та живе звучання оркестру. Подія відбудеться вже 7 березня у Львівській національній філармонії. Початок о 18:00, зазначають організатори.
Відомий хмельницький колектив, заснований у 1938 році, за багато десятиліть свої діяльності, зумів здобути широку популярність як в Україні, так і за її межами. Його репертуар охоплює народні думи, козацькі та чумацькі пісні, обрядову лірику, сучасні музичні твори та хореографічні постановки, що відображають дух української культури.
Колектив успішно гастролював у Франції, Великобританії, Німеччині та інших країнах, презентуючи багатство української культури. Під керівництвом художнього керівника Степана Дробота, “Козаки Поділля” продовжують збагачувати національне мистецтво.
Глядачі матимуть змогу сповна насолодитися потужною енергетикою “Козаків Поділля”, які поєднують глибокі національні традиції з сучасним мистецьким баченням.
1 березня офіційно розпочався прийом заявок на ювілейний Х Конкурс п’єс «Драма.UA». Конкурс п’єс «Драма.UA» — український драматургічний Конкурс, що виник в рамках Фестивалю сучасної драматургії «Драма.UA». Вперше відбувся у 2010 році. Організатори: ГО Мистецька Майстерня «Драбина» (Львів), ParadeFest (м. Харків), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки.
Основна мета конкурсу залишається незмінною — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів і драматургинь та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст. Додатковим завдання Конкурсу є підтримка сучасних драматургів і драматургинь, промоція їхніх творів серед театрів, перекладачів та видавців.
Цього року – автор чи авторка найкращої п’єси отримає фінансову премію в розмірі 25 тис. грн, а автори трьох текстів, які увійдуть в шорт-лист – по 5 тис. грн.
Вже традиційно п’єса-переможниця та шорт-лист Конкурсу (три п’єси, які наберуть найбільшу кількість балів за оцінками журі) будуть представлені на сцені театру Лесі Українки у форматі перформативних читань та подкаст-перформансів у 2025 році.
Також звертаємо увагу потенційних учасників та учасниць на цьогорічні зміни: одна людина може відправити одну заявку та одну п’єсу для участі в Конкурсі.
Дедлайн подачі заявок до 10 травня 2025 року. Для участі — заповнюйте анкету за посиланням.
1 липня 2025 р. відбудеться оголошення результатів Х Конкурсу п’єс «Драма.UA»-2025. У соцмережах усіх організаторів Конкурсу будуть опубліковані імена переможця/-ниці та авторів, які увійшли в шорт-лист.
З усіма умовами Конкурсу можна ознайомитися за посиланням.
1 березня офіційно розпочинається прийом заявок на ювілейний Х Конкурс п’єс «Драма.UA». Конкурс п’єс «Драма.UA» — український драматургічний Конкурс, що виник в рамках Фестивалю сучасної драматургії «Драма.UA». Вперше відбувся у 2010 році. Організатори: ГО Мистецька Майстерня «Драбина» (Львів), ParadeFest (м. Харків), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки.
Основна мета конкурсу залишається незмінною — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів і драматургинь та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст. Додатковим завдання Конкурсу є підтримка сучасних драматургів і драматургинь, промоція їхніх творів серед театрів, перекладачів та видавців.
Цього року – автор чи авторка найкращої п’єси отримає фінансову премію в розмірі 25 тис. грн, а автори трьох текстів, які увійдуть в шорт-лист – по 5 тис. грн.
Вже традиційно п’єса-переможниця та шорт-лист Конкурсу (три п’єси, які наберуть найбільшу кількість балів за оцінками журі) будуть представлені на сцені театру Лесі Українки у форматі перформативних читань та подкаст-перформансів у 2025 році.
Також звертаємо увагу потенційних учасників та учасниць на цьогорічні зміни: одна людина може відправити одну заявку та одну п’єсу для участі в Конкурсі.
Дедлайн подачі заявок до 10 травня 2025 року. Для участі — заповнюйте анкету за посиланням.
1 липня 2025 р. відбудеться оголошення результатів Х Конкурсу п’єс «Драма.UA»-2025. У соцмережах усіх організаторів Конкурсу будуть опубліковані імена переможця/-ниці та авторів, які увійшли в шорт-лист.
З усіма умовами Конкурсу можна ознайомитися за посиланням.
Якось непомітно прийшла весна і, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу запропонувати вам ще одну дуже корисну властивість кави..
Кава стимулює обмін речовин, що допомагає організму спалювати калорії швидше. Додаючи до неї спеції, можна ще більше підсилити цей ефект і значно прискорити шлях до ідеальної фігури.
Кожен має свої уподобання щодо кавового ритуалу: хтось насолоджується чистою, без жодних додатків, а хтось полюбляє її з вершками чи солодощами.
Дієтологиня Ліза Річардс радить віддавати перевагу класичній чорній каві без молока, цукру та особливо без тістечок і цукерок. Це допоможе уникнути зайвих калорій. Натомість вона рекомендує додавати до напою трохи кориці хоча б раз на день.
Кориця активізує термогенез – природний процес розігрівання тіла, що сприяє спалюванню жирових запасів і прискорює метаболізм. За словами Річардс, ця спеція є природною альтернативою харчовим добавкам для схуднення, які працюють за схожим принципом.
На власному досвіді вона переконалася в ефективності такої звички: протягом місяця щоранку додавала до кави чайну ложку кориці. Результат вразив – мінус шість кілограмів, зокрема й жир у проблемній зоні живота, який довгий час не вдавалося позбутися.
Однак дієтологиня наголошує: кава з корицею – не магічний засіб для схуднення. Без збалансованого харчування та фізичної активності очікувати значних змін не варто.
Про нього писали:“Володимир Ігнатенко – тенор, який міг би вразити публіку цілої Європи…”.
Майстер сценічного перевтілення, “уміє позбавитись своєї особистості й перевтілитись в іншу”. Володіє прекрасним, рідкісного тембру й сили драматичним тенором, якому притаманна “летючість”, емоційність, щирість, легкість і теплота звучання.
Народився 31 січня 1940 року в с. Голубля (тепер Підлясек) біля Перемишля, Польща). Внаслідок депортації родина осіла у с. Зимна Вода біля Львова. У 1958 – 1965 рр. В.Ігнатенко студент вокального факультету Львівської консерваторії. З 1964 року впродовж 46 років соліст Львівського театру опери та балету.
У його репертуарі майже 70 опер серед яких: “Золотий обруч” Б. Лятошинського, “Украдене щастя” Ю. Мейтуса, “Мойсей” М. Скорика, “Пікова дама”, “Мазепа” П.Чайковського, “Тангейзер” Р. Вагнера, “Вільний стрілець” К-М. Вебера, “Паяци” Р.Леонкавалло, “Казки Гофмана” Ж. Оффенбаха, “Сільська честь” П. Масканьї, “Ернані”, “Аїда”, “Отелло” Дж. Верді, “Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні та ін.
У репертуарі Володимира Ігнатенка тенорові соло в кантатах, ораторіях і месах (“Реквієм” В. Моцарта, “Реквієм” Дж. Верді, “Урочиста меса” Й. Гайдна, кантата № 21 Й. Баха, “Лічу в неволі” Д. Січинського), сотні творів малих вокальних форм.
Співак багато робив для повернення на концертну естраду кращих зразків вітчизняного мистецтва, популяризації української пісні. Гастролював у Польщі, Угорщині, Італії, срср.
З 1983 свою артистичну кар’єру Володимир Дмитрович поєднував із викладацькою роботою у ЛНМА ім. М.Лисенка, де у 1992 став завідувачем кафедри академічного співу. Професор В.Ігнатенко виховав цілу плеяду співаків, які стали зараз виступають на сценах України та закордоння. Серед них; провідними солістами України Л.Качала, Р. Трохимук, В. Лісковецький, С.Приймак, Ю.Шевчук, І. Комаревич, Т.Іванів, П. Радейко, Г.Гаврилко, М.Гаврилко, В. Кудовба, М. Корнутяк, А. Блик-Корнутяк, Н. Тацишин, О.Лановий, Н.Юречко, Д. Кальмучин. Належав до педагогів, які довго опікуються своїми вихованцями. Своїх вихованців він навчав не лише вокальним тонкощам професії, а й любові до мистецтва і людей.
У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові зберігається архів митця, його колекції платівок і нотних видань. Лекція ст. наукової співробітниці музею Олександри Кирик побудована на матеріалах цього архіву.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Івасюка зараз знає, мабуть, кожен. До дня народження легендарного композитора, співака та поета, українські музиканти підготували ексклюзивний проєкт – “Івасюк. Відомий і невідомий!”
Унікальна подія відбудеться 8 березня у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22). Початок о 18:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
Уродженець Буковини Володимир Івасюк у другій половині 1960-х став зачинателем нової вітчизняної естради, а його твори й до сьогодні є одними серед найпопулярніших українських пісень усіх часів. Хоч прожив він усього 30 років, але встиг написати 107 пісень і 53 інструментальні твори. А ще писав музичний супровід до спектаклів.
У день народження композитора на сцені Будинку офіцерів виступлять “Lviv Brass Orchestra” під керівництвом професора, полковника ЗСУ Ярослава Горбаля. Торкатиметься струн душі співом і словом Марія Стоколяс, а також кращі солісти: Богдан Іванець, Габріелла Іванець, Анастасія Мудрик, Володимир Ярославський.
“Запрошуємо на незабутній вечір улюблених пісень Володимира Івасюка, на вас чекають знані, вже «народні», а також призабуті шедеври Маестро. І нехай пісня буде поміж Нас!” – запрошують на концерт організатори VINIL concert agency.
Львів відомий своєю унікальною архітектурою, яка поєднує стилі від готики до модерну. Величні собори, кам’яниці, старовинні вулички – усе це частина культурного надбання, яке приваблює туристів з усього світу. Однак, збереження історичних пам’яток вимагає постійної уваги та професійного підходу.
Останнім часом спостерігається зростання попиту на фахівців у сфері реставрації та консервації архітектури. Архітектори-реставратори, інженери-будівельники, спеціалісти з консервації старовинних матеріалів – усі ці професії стають дедалі актуальнішими, оскільки багато пам’яток у Львові потребують негайного відновлення.
Необхідність спеціалістів із реставрації та збереження пам’яток
Реставрація архітектури – це не просто будівельні роботи, а складний процес, що вимагає глибоких знань історії, матеріалознавства, мистецтва та інженерії. Львів, як культурна столиця України, активно розвиває цю галузь, однак гостро відчувається брак кваліфікованих фахівців.
Сучасні проєкти реставрації потребують залучення висококваліфікованих кадрів, адже багато старовинних будівель Львова знаходяться в аварійному стані. Держава та приватні компанії інвестують у відновлення, однак для якісної роботи потрібні спеціалісти, які знаються на традиційних будівельних техніках і водночас використовують сучасні технології.
Кар’єрні можливості у сфері збереження архітектурної спадщини
Останніми роками у Львові відкривається все більше вакансій у сфері реставрації. Архітектори-реставратори, будівельні інженери, експерти з консервації, майстри по роботі з каменем та деревом – попит на цих фахівців продовжує зростати.
Багато українських компаній співпрацюють із міжнародними організаціями, які фінансують реставраційні роботи, що відкриває можливості для українських фахівців працювати над великими проєктами. Особливо цінуються спеціалісти, які мають досвід роботи за кордоном або володіють знаннями міжнародних стандартів збереження архітектурної спадщини.
Глобальний контекст: реставраційні роботи та міжнародні стандарти
Професія архітектора-реставратора та будівельного інженера цінується у всьому світі. Наприклад, аналізуючи рівень доходів у будівельній сфері, можна помітити, що Average Colombian Salary у цьому секторі порівнянний із заробітками фахівців у деяких країнах Європи. Це демонструє, що реставраційні спеціалісти мають попит не лише в Україні, а й за кордоном.
Також багато компаній звертаються до послуг аутсорсингу в інших країнах. Наприклад, у сфері інженерії та будівельних технологій активно співпрацюють із компаніями, що надають послуги Nearshore Romania. Це означає, що міжнародний досвід і знання сучасних методів реставрації можуть стати значною перевагою для українських фахівців, які прагнуть розширити свої кар’єрні перспективи.
Висновки
Збереження архітектурної спадщини Львова – це не лише питання культури, а й потужний економічний фактор, що створює нові робочі місця та можливості для професійного зростання. Попит на реставраторів, інженерів та консерваторів у Львові стрімко зростає, а співпраця з міжнародними компаніями відкриває ще більше можливостей для розвитку галузі.
Для молодих спеціалістів це шанс отримати унікальні навички та працювати в перспективній сфері. Зважаючи на міжнародний досвід і чимраз більший попит на реставраційні роботи, інвестиції у професійну освіту та співпраця з іноземними партнерами допоможуть Україні зберегти свою культурну спадщину та створити стійкий ринок праці для майбутніх поколінь.
Сьогодні, 1 березня, помер львівський скульптор, заслужений митець України Ярослав Мотика.
Про це на Facebook повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
“Його скульптури — це не просто мистецтво, а зафіксовані в глині, бронзі, камені й дереві символи нашої епохи. Дякую за те, що мав честь знати вас особисто і надихатися теплом нашого спілкування та вашими поглядами на життя, мистецтво й світ”, — зазначив Максим Козицький.
Що відомо про Ярослава Мотику
Митець народився 10 січня 1943 року в селі Староміщина, що на Тернопільщині. Його батько Микола був багаторічним в’язнем ГУЛАГу.
Відвідував художню школу у Львові. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Мав персональні виставки у Львові, Києві та Москві.
У 1972 році став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка.
З Львівщини розпочалася історія електрифікації України. Людиною, що запалила світло на Галичині, називають Ґабріеля Сокольніцького. Він був ректором Львівської політехніки і водночас розробив детальні плани електрифікації області. Про його наукові та інженерні досягнення, завдяки яким регіон отримав потужний поштовх до розвитку, розповів Музей історії електрифікації Львівщини.
Першим директором Міських електричних закладів у Львові був Йосиф Томіцький. Він також напрацював концепцію розширення трамвайної електростанції у 1900 році для електропостачання центру Львова та у 1909 році керував будівництвом нової електростанції змінного струму (Львівська ТЕЦ-1) і кабельних електромереж, що забезпечило стабільне електропостачання цілого міста. Втім масово Галичину почав електрифікувати Ґабріель Сокольніцький.
Ґабріель Сокольніцький
Ще на початку ХХ століття Сокольніцький мав свою електротехнічну фірму у Львові, був блискучим інженером-новатором. У 1903 році заснував і був технічним керівником фірми «Sokolnicki & Wiśniewski», що займалася масштабними проєктами електропостачання міст та підприємств, коли електрика ще була рідкістю і дивом технічного прогресу. Офіс фірми був на вулиці Словацького, 18, а магазин виробів – на проспекті Шевченка, 18. Їхня фабрика працювала на Залізничній, 38.
Підприємство пропонувало не лише освітлення, а й комплексні електротехнічні рішення для міст і фабрик. Фірма прокладала електромережі, монтувала електростанції і впроваджувала нові технології. Вона працювала над електрифікацією не лише Львова, а й інших міст Галичини, роблячи сучасне освітлення доступним для мешканців. Фірма проіснувала до 1930-х років.
Реклама фірми Сокольніцького
У 1912 році Сокольніцький розробив і запустив електромережі у Новому Сончі та Яслі, а згодом – у Кросні, Жешуві та Закопаному. Він напрацював детальні плани електрифікації Львівської області.
Сокольніцький ініціював будівництво електростанції у Бориславі, що стала ключовим енергетичним центром регіону. Першим на Галичині він спроєктував напругу 35 кВ для передачі електроенергії на відстань між Дрогобичем і Бориславом у 1917 році.
«У 1925 році він розробив план електрифікації Дрогобича від Бориславської електростанції, а у наступних роках – електрифікації Самбора, Стрия і Трускавця. Його стратегічні розрахунки і проєкт, розроблений у 1931 році, стали основою для будівництва ЛЕП напругою 30 кВ від Львівської електростанції до Жовкви, Яворова, Пустомитів та інших міст області», – розповідають у музеї.
Ґабріель Сокольніцький залишився у Львові навіть в радянські часи
Згодом Ґабріеля Сокольніцького призначили ректором Львівської політехніки. На цій посаді у 1931-1932 роках він не побоявся закрити навчальний заклад через студентські антисемітські виступи, захищаючи принципи науки.
«Попри війни та політичні потрясіння він не виїхав, як більшість польських професорів у 1945 році до Польщі, а залишився у Львові, викладав у Політехніці та виховував нову генерацію львівських енергетиків до глибокої старості. Вийшов на пенсію у 1965 році у віці 88 років, проживав у Брюховичах, де й похований на місцевому цвинтарі», – підсумовує біографію інженера музей електрифікації.
Фото з особистого альбому Ґабріеля Сокольніцького зберігаються у музеї. Також там можна дізнатись, як працює котушка Тесли, динамо-машина, спробувати запустити електричний трамвай та побачити електричний стілець. Музей історії електрифікації Львівщини працює на вулиці Юрія Мушака, 56.
У вівторок, 4 березня 2025 року, о 16:00 в Архикатедральному Соборі Святого Юра Львівська національна філармонія презентує програму музики Вербицького. Вхід на подію вільний.
Солісти Ірина Ключковська (сопрано), Віктор Паламарчук (гітара) спільно з вокальним квартетом «Kalophonia» (Тарас Грудовий, керівник) та хором «Надсяння» (Володимир Пасічник, диригент) виконають знамениті вокальні та інструментальні композиції митця.
Михайло Вербицький (1815–1870) – визначна постать в українській музичній культурі, один із перших українських професійних композиторів Галичини. Його творча спадщина охоплює найрізноманітніші музичні жанри. За визначенням музикознавців, Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він заклав основи української симфонічної музики в Галичині, залишивши по собі десять симфоній. У його особі маємо першого галицького плідного театрального композитора (музика для численних оперет, водевілів, історичних драм) та композитора-гітариста.
«…Ця пісня висвітлює глибокі почуття та емоції. Вона розповідає про любов і ніжність, які люди відчувають один до одного. У тексті пісні звучать слова про те, як важливо цінувати та берегти кохання. Вона надихає слухачів на щирість і відкритість у стосунках…» – ділиться співак.
Слова з пісні передають глибокі почуття та емоції. Фраза “Я так люблю тебе” виражає щиру, непідробну любов, яка наповнює серце. “До сліз люблю тебе” підкреслює глибину цих почуттів, які можуть викликати сильні емоції.
“Тобою дихаю, тобою я живу” символізують, що кохана людина стає невід’ємною частиною життя, джерелом натхнення і сенсу. Ці слова показують, як сильно людина відчуває свою любов і як вона впливає на її життя. Надіюсь слова із пісні люди будуть підспівувати на концертах! – зазначає автор пісні ЗАЛІСКО
Всім бажаю справжнього і взаємного кохання і приємного прослуховування пісні «Я так люблю тебе»!
ЗАЛІСКО – співак, Заслужений артист України, 30 років на сцені, випустив 10 альбомів, два з яких вийшли в Канаді та Америці. Загалом у ЗАЛІСКА близько 400 тисяч підписників у соцмережах, а його відео переглянуло понад 60 млн.глядачів, і це тільки на YouTube! У перші 10 місяців війни ЗАЛІСКО разом з творчою «Командою А» зібрали на благодійних концертах 6 млн. грн. на потреби військових. З 2023 році разом зі співаком JULIKом на благодійних концертах за кордоном (Італія, Іспанія, Греція, Чехія) привезли понад 100 тис. євро на допомогу Збройним силам.
Ці локації допоможуть побудувати ідеальний маршрут з архітектурними памʼятками Львова, який розкриє місто з найкращих сторін та закохає в нього.
Львів — історичний центр Західної України, який відвідати має кожен. Він поєднує у собі різні епохи, архітектурні стилі, релігійні напрямки та побут, що робить унікальним кожний куточок старої частини міста. Однак є популярні локації з історичною спадщиною, з яких варто починати свою подорож.
Готель з історичним минулим
Плануючи поїздку до Львова в будь-яку пору року, завжди починайте з бронювання житла. Найкраще орієнтуватися на зручну локацію та цікаву концепцію самого закладу. Наприклад, готель lions castle у Львові знаходиться в історичній будівлі, візуально справді схожій на замок. Її збудовано ще в 1903 році для львівського банкіра Германа Фельдштайна і збережено до сьогодні. Після реставрації в маєтку можна зняти номер та відчути себе частиною місцевої аристократії. Це найкращий спосіб розпочати свій відпочинок у місті, де архітектура та історія мають велике значення.
Lion’s Castle
Площа Ринок
Перебуваючи у Львові, всі дороги ведуть до центру, де старими вуличками можна дійти до родзинки міста — Площі Ринок. Саме тут вирує життя, розважають публіку вуличні музиканти, а колоритні заклади харчування пригощають стравами місцевої кухні. Однак увагу варто звернути на архітектуру. Кожен куточок ховає в собі історію, а деякі локації навіть легенди. Наприклад, особливо пильні можуть побачити Балкон закоханих, з яким повʼязана історія кохання польського короля Владислава IV та чарівної українки.
Вечірній Львів. Площа Ринок
Домініканський собор
Всього за декілька хвилин від площі Ринок знаходиться архітектурна велич Львова — Домініканський собор. Його обожнюють фотографи за особливу архітектуру фасаду в стилі пізнього бароко зі скульптурами, що збереглися до сьогодні. Однак в середині будівля вражає не менше, куди теж можна зайти в робочі години.
Домініканський собор. Сучасне фото
Оперний театр
Місцеві обожнюють оперу, тож Оперний театр є символом культурного життя. Тут на регулярній основі проходять вистави, які вважаються дуже якісними та професійними. Тому навіть не поціновувачі такого дозвілля оцінять майстерність акторів та емоційність сюжетної лінії. Однак локація привертає увагу самою будівлею, адже вона поєднує у собі два напрямки: неоренесанс та бароко. Колони, скульптури на даху та бездоганна деталізація виглядають вражаюче. Тож кожен, хто приїздить до Львова, має фотографію на памʼять саме тут.
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької. 2016 рік, фото Анастасії Нерознак.
Вірменський квартал та Вірменська церква
Щоб краще пізнати місто з різних сторін, обовʼязково додайте у свої плани Вірменський квартал. Це унікальна локація, яка дуже відрізняється від архітектури старого Львова. Свого часу тут масово проживали вірмени, влаштовуючи власний побут. Вірменська церква, що розташована поряд, теж вважається архітектурною пам’яткою і варта уваги. В середині збереглися фрески, а фасад будівлі повністю відтворює релігійні особливості східного християнства.
Вірменська церква. Сучасне фото
Високий замок
Локації з панорамою на місто є улюбленими серед туристів. Їх можна відшукати багато, але найкращою вважається Високий замок. Всього за 20 хвилин від центру можна піднятися на пагорб, з якого відкривається неймовірна панорама, де місто ніби на долоні. Найкраще приїздити сюди на заході сонця, але вдень тут теж гарно. На додаток до панорами можна подивитися на руїни замку, штучний курган та прогулятися парком. Тут Львів сприймається по-іншому, адже менше метушні та більше єдності з природою, що розкриває місто з нових сторін.
Високий замок. Листівка 1915 року
Маючи час в запасі, обовʼязково варто відвідати парки та сквери міста, де вирує зовсім інше життя. Серед густих лісів та зелених насаджень можна відшукати архітектурні памʼятки та навіть оранжереї, які працюють донині, а за попередньої домовленості можна зайти всередину.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
