Були створені панорами музейних приміщень та моделі кількох експонатів з Музею Шухевича у Білогорщі, який зруйнувала російська атака 1 січня 2024 року.
Львівський історичний музей презентував Віртуальний музей Романа Шухевича. Завдяки проєкту «Музей у 3D» були створені панорами музейних приміщень та моделі кількох експонатів з Музею Шухевича у Білогорщі, який був зруйнований через російську атаку 1 січня 2024 року. Це стало основою для створення теперішнього Віртуального музею. Проєкт реалізували спільно ГО Skeiron та Львівський історичний музей у 2021 році за підтримки Українського культурного фонду.
«Доступність віртуального музею з будь-якої точки світу уможливлює поширення українського погляду на нашу історію та сьогодення та є ефективною зброєю в боротьбі з російською пропагандою», – повідомили у Львівському історичному музеї.
Віртуальний музей Романа Шухевича
Глядачі мають змогу не виходячи з дому ознайомитися з експонатами музею, а також прослухати коротку аудіоекскурсію музеєм. Також розробники створили 3D-версію зруйнованого музею, а точніше те, що від нього залишилось через російську повітряну атаку.
При створенні віртуального музею використали матеріали з фондів Львівського історичного музею, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Центру досліджень визвольного руху, Державного архіву Львівської області, Літопису УПА, Музею-архіву Пластового руху, приватного архіву родини Котлярчуків.
15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах урятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легень.
Крім української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов’янську, латинську та старогрецьку мови.
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорізьких іграх у Львові встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диска і штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався і планеризмом, здобув диплом пілота безмоторного літака.
Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив із Галичини по Бугу та Віслі до Балтики й назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.
Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав із концертами на різних сценах Львова.
У колекціях іноземних архівів часто можна відшукати невідомі фото, які відкривають нові горизонти для дослідників історії. Особливо цікаві зображення, що зберігаються в архівах європейських країн, адже вони часто містять матеріали, які не були доступні для вивчення в Україні раніше. Однією з таких знахідок стали фотографії сіл Львівщини, зроблені під час Першої світової війни, які були знайдені в Баварському архіві в Німеччині.
Село Купче (зараз Золочівський район)Село Купче (зараз Золочівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)
Ці зображення є безцінними свідченнями того, яким було життя в сільських громадах Львівщини в часи війни, коли на ці землі приходила значна частина бойових дій. Під час Першої світової війни Львівщина, яка в той час була частиною Австро-Угорщини, стала важливим театром військових дій. Баварський архів зберігає численні фотографії, на яких можна побачити не лише військові об’єкти, а й повсякденне життя мирного населення.
Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Деревляни (зараз Львівський район)Село Деревляни (зараз Львівський район)
Фотографії, що потрапили до колекцій цього архіву, дають унікальну можливість побачити, як виглядали села Львівщини на початку ХХ століття. Вони зберегли зображення будинків, вулиць, людей, їхнього одягу та звичаїв того часу. Зображення надають розуміння того, як війна вплинула на місцеві громади — як змінились ландшафти, будівлі, а також ставлення до повсякденних справ в умовах війни.
Село Деревляни (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Колишнє село Адами (зараз Львівський район)Село Ямне (зараз Львівський район)
Завдяки таким знахідкам, як ці фото з Баварського архіву, ми можемо відкрити нові сторінки історії таких сіл, як Банюнин, Горпин, Неслухів, Деревляни, колишнє село Адами (зараз Львівський район), Купче (Золочівського району)
З нагоди 95-го Дня народження видатної української поетеси Ліни Костенко, львів’ян та усіх поціновувачів поезії запрошують на поетичні вечори при свічках. Події відбудуться 18 березня у Театрі ім. М. Заньковецької. Початок о 16:30 та 19:30. Організатори обіцяють неповторну атмосферу та найкращі твори улюбленої майстрині слова.
Поезія Ліни Костенко закарбувала у собі найсокровенніші почуття і переживання та стала символом нашої національної боротьби. 19 березня видатна українка та одна з найвідоміших поетес сучасності відзначатиме свій 95-й день народження.
„Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі“ – саме ці рядки поетеси стануть епіграфом поетичних вечорів при свічках 18 березня, які, за словами організаторів, обіцяють запам’ятатися усім.
Події спрямовані на популяризацію української літератури та пісні, а її учасниками стануть відомі українські письменники, поети, музиканти та громадські діячі: Ольга Богомолець, Олексій Суханов, Сергій Калантай, Андрій Ісаєнко, Лариса Руснак, Степан Глова, Олександра Люта, Олег Батов, Дар’я Лісіч, Віра Марокішка, Ілона Верхівська- Ельтек, Кіра Касинець.
Музичний супровід забезпечить Академічний інструментальний ансамбль “ВИСОКИЙ ЗАМОК” та відома піаністка Юлія Божик. Незабутню атмосферу також доповнять ігристе та цукерки, яке обіцяють для всіх гостей.
Ці концерти стануть ще однією подією із масштабного циклу «тихих» проєктів – подій без яскравих світлових чи шумових ефектів, наповнених творчою та теплою атмосферою, яка дозволить у наш складний час «перезавантажитись», знайти час для себе та хоч трішки перемкнутися. Започаткувала цю серію концертів концертна агенція Zahid Concert Agency.
На стіні будівлі, що у минулі століття слугувала возівнею при палаці Лянцкоронських у Роздолі, виявили залишки сонячного годинника. Про це пише ZAXID.NETз посилання на повідомлення архітектора і краєзнавця проєкту «Палац Розділ» Івана Щурка.
«Сонячний годинник на стіні палацової возівні міг бути атракцією для дітей і цікавим артефактом/ідеєю/традицією, привезеною з далеких закордонних мандрівок графом Каролем Лянцкоронським. А міг також виконувати цілком практичну функцію “орієнтування в часі” для більшості працівників маєтку. Механічні особисті годинники були в той час досить дорогими і щойно набували популярності», – пояснив дослідник.
Зараз від годинника на стіні біля брами возівні-гаража є збережена римська цифра VIII і фрагменти інших чисел сонячного циферблата. Також збережене автентичне кріплення гномона – стрілки, яка відкидала тінь впродовж світлового дня на відповідні цифри.
Залишки римської цифри VIII на місці сонячного годинника (фото Івана Щурка)
Історикині Оксані Лобко вдалося знайти в архівах історичну світлину. На ній молода графиня Кароліна Лянцкоронська верхи на ослику у господарському подвірʼї палацового комплексу у Роздолі. А у правому куті фотографії видно цей сонячний годинник. Як стверджують дослідники, панночці на фото приблизно 8-9 років, отже фото датують у проміжку 1905-08 роки.
Кароліна Лянцкоронська у роздільському маєтку (фото приблизно 1905-08 років)
Іван Щурко зазначає, що вирішив пошукати сліди цього годинника після того, як побачив архівну світлину з ним.
«Інтригувало питання, чи збереглися хоч якісь фрагменти/сліди від нього після років руйнувань, перебудов і запустіння? Далі були пошуки, обстеження, зіставляння і навіть трохи шкрябання стін. Фрагменти сонячного годинника я знайшов», – пише Іван Щурко.
Гномон сонячного годинника (фото Івана Щурка)
Дослідники сподіваються, що сонячний годинник повернеться на палацові стіни, буде тішити дітей і всіх відвідувачів реставрованого палацу.
До слова, Оксана Лобко зʼясувала, що розведенням коней у маєтку Лянцкоронських у Роздолі займався тесть письменника-фантаста Станіслава Лема. Також архітектори встановили, що господарські споруди палацу Жевуських-Лянцкоронських можуть бути давнішими, ніж сам палац. Радянський клуб зведений на давніх мурах і, як припускають дослідники, на залишках першого замку. Роздільський палац перебуває у приватній власності EFI Group, яка відновлює історичну будівлю і планує пристосувати її для розвитку громади і туризму.
За весь час недільної кавової рубрики в мене назбиралася чималенька гірка кавової гущі. Кажуть її можна використовувати як натуральне добриво для рослин. Для яких рослин, в яких пропорціях та з якою метою можна використати кавову гущу будемо розбиратися разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова.
Для садівництва, кавова гуща виступає як доступний та екологічний варіант добрива. Її використання в домашніх умовах стало популярним завдяки простоті та видимим результатам. Проте, перш ніж перетворити залишки вашої ранкової кави на панацею для рослин, важливо розібратися в нюансах її застосування. Чи є кавова гуща універсальним рішенням, або ж її використання вимагає особливого підходу? Погляньмо на деталі, щоб розкрити всі переваги та потенційні ризики цього натурального добрива.
Хімічний склад кавової гущі, що робить її корисною
Кавова гуща містить ряд корисних елементів, які можуть сприяти росту рослин: азот, калій, фосфор, а також мікроелементи, такі як кальцій, магній та сірка. Ці елементи є важливими для розвитку кореневої системи, формування зеленої маси та цвітіння. Азот, наприклад, стимулює ріст листя, калій покращує стійкість до хвороб, а фосфор сприяє розвитку коренів. Однак, важливо пам’ятати, що концентрація цих елементів у кавовій гущі може варіюватися, і її не можна розглядати як повноцінне комплексне добриво.
Кавова гуща
Які рослини люблять кавову гущу, а які ні
Рослини, які люблять кислий ґрунт, такі як азалії, рододендрони, чорниця та гортензії, особливо добре реагують на кавову гущу. Вона допомагає підтримувати необхідний рівень pH ґрунту. Проте, рослини, які віддають перевагу лужному ґрунту, наприклад, лаванда, розмарин та більшість сукулентів, можуть постраждати від надмірної кислотності. Також, слід уникати використання кавової гущі для молодих рослин та розсади, оскільки вони більш чутливі до змін pH та концентрації поживних речовин.
Як правильно використовувати кавову гущу як добриво
Для безпечного використання кавової гущі, її потрібно правильно підготувати. Перш за все, гущу слід висушити, щоб запобігти розвитку грибка та цвілі. Висушену гущу можна додавати безпосередньо в ґрунт, змішуючи її з верхнім шаром, або використовувати як мульчу. Важливо не переборщити з кількістю, оскільки надмірне використання може призвести до ущільнення ґрунту та погіршення його аерації. Рекомендується використовувати не більше 20% кавової гущі від загального об’єму ґрунту.
Кавова гуща як засіб боротьби зі шкідниками
Кавова гуща може бути ефективним засобом боротьби з деякими шкідниками, такими як слимаки та равлики. Її аромат відлякує цих шкідників, а текстура створює бар’єр, який вони не можуть подолати. Для цього достатньо розсипати суху кавову гущу навколо рослин. Крім того, кавова гуща може допомогти відлякати мурах та котів, які можуть завдати шкоди вашим рослинам.
Компостування кавової гущі для збагачення ґрунту
Кавова гуща є чудовим матеріалом для компостування. Вона збагачує компост азотом та іншими корисними елементами. Для приготування компосту, кавову гущу слід змішувати з іншими органічними матеріалами, такими як листя, трава та овочеві відходи. Важливо забезпечити достатню аерацію компосту, щоб запобігти утворенню неприємного запаху та розвитку анаеробних бактерій. Готовий компост можна використовувати для покращення структури ґрунту та збагачення його поживними речовинами.
Кавова гуща для покращення дренажу ґрунту
Додавання кавової гущі до ґрунту може покращити його дренаж, особливо якщо ґрунт важкий та глинистий. Кавова гуща робить ґрунт більш пухким та пористим, що сприяє кращому проникненню води та кисню до коренів рослин. Це особливо важливо для рослин, які не переносять перезволоження, таких як сукуленти та кактуси. Для цього достатньо змішати кавову гущу з ґрунтом під час посадки або пересадки рослин.
Застереження та потенційні ризики використання кавової гущі
Хоча кавова гуща має багато переваг, її використання також пов’язане з певними ризиками. Надмірне використання може призвести до закислення ґрунту, що негативно вплине на рослини, які віддають перевагу лужному ґрунту. Також, важливо враховувати, що кавова гуща може містити залишки кофеїну, який може впливати на ріст деяких рослин. Тому, перед використанням кавової гущі, важливо вивчити потреби конкретної рослини та використовувати її в помірних кількостях.
Використання кавової гущі як добрива – це екологічний та ефективний спосіб покращити здоров’я ваших рослин. Однак, як і з будь-яким добривом, важливо дотримуватися міри та враховувати особливості кожної рослини. Тільки тоді ви зможете насолоджуватися пишним цвітінням та здоровим ростом ваших зелених друзів.
У вівторок, 11 березня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться відкритий показ фільму “Срібна земля. Хроніка Карпатської України 1919—1939”.
В рамках показу відбудеться коротка лекція депутата Львівської обласної ради Святослава Шеремети на тему “Верецький перевал – меморіал Героїв Карпатської України”.
“Срібна земля. Хроніка Карпатської України 1919—1939” – український документальний фільм 2012 року, знятий режисером Тарасом Химичем, композитором Любомиром Соломченком і продюсером Тарасом Чолієм. Ґрунтовне дослідження історії Закарпаття періоду 1919—1939 років сфільмоване кіностудією «Invert Pictures» на замовлення громадської організації «Західно-Український Центр Історичних Досліджень».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівської ОУН, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
18 березня на сцені Львівської національної опери відбудеться довгоочікувана постановка балету “Вій” від видатного українського хореографа Раду Поклітару та його неперевершеного колективу Kyiv Modern Ballet. Початок події о 19:00, зазначають організатори.
Сучасне бачення літературної класики
Балет “Вій” створено за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя, але режисерське прочитання Раду Поклітару не є буквальною ілюстрацією класичного сюжету. Це творче переосмислення історії, де реальність переплітається з містикою, а людська віра випробовується на міцність.
Нова музика та передові технології
Спеціально для вистави музику написав відомий український композитор Олександр Родін. Його композиції підсилюють атмосферу загадковості, передаючи глибину людських емоцій та таємничість гоголівського світу.
Окрім дивовижної хореографії та костюмів, постановка використовує інноваційні 3D-спецефекти, які вперше застосовуються у сучасному українському танцювальному театрі. Завдяки цьому балет стане не просто виставою, а справжнім видовищем світового рівня.
Чому варто відвідати “Вій” у Львові?
✔ Видатна авторська постановка – творчість Раду Поклітару завжди вирізняється глибоким змістом та унікальним стилем.
✔ Сучасне переосмислення класики – знайомі персонажі отримують нове трактування.
✔ Вражаючі 3D-ефекти та сценографія – інноваційний підхід до театрального мистецтва.
✔ Атмосферна музика – спеціально створений саундтрек Олександра Родіна.
✔ Яскраві костюми та пластика танцівників – балет, що захоплює дух!
18 березня 2025 року | 19:00
Львівська національна опера
Наприкінці лютого 1913 року перехожих на вулиці Зиморовича (тепер — вулиця Дудаєва) та прилеглих вулицях Львова ввечері налякали револьверні постріли.
З острахом наблизившись до місця, перехожі побачили перед будинком № 5 два тіла – чоловіка та жінки, які лежали у калюжах крові. Жінка вже була мертва, стискаючи в маленькій руці маленький револьвер браунінг, який забрав життя обох.
Чоловіка впізнали. Це був відомий львівський лікар – доктор Казимир Крушинський, який жив саме в цьому будинку. Коли його підняли з землі, він ще подавав слабкі ознаки життя. Через деякий час, прийшовши до тями, він навіть дозволив провести себе наверх до своєї квартири, але тут, на порозі, він ще раз знепритомнів і помер від втрати крові.
Подробиці трагедії стали відомі згодом.
Доктор Крушинський завів інтимне знайомство з молодою приватною вчителькою, панною Геленою Янчарівною. Їхні стосунки з невеликими перервами тривали 12 років. Кілька тижнів перед трагічною розв’язкою між ними сталася сварка, результатом якої став розрив стосунків. Пані Янчарівна дуже від того нервувала і придумала жахливий план помсти.
Увечері того дня вона приїхала на квартиру Крушинського і хотів його побачити. Слуга сказав їй, що його немає. Але це не спинило пасію лікаря і вона намагалася силою увійти до помешкання.
Саме в цей час на сходах з’явився доктор Крушинський, який щойно повернувся додому. Побачивши зденервовану пані Янчарівну, він не став заходити до помешкання, щоб не зустрітися з колишньою, а розвернувся і пішов донизу. Але вона помітила його та побігла слідом, вимагаючи, щоб той зупинився.
На вулиці доктор Крушинський одразу зупинив візника. Тут колишні коханці ще обмінялися лайливими словами, після чого чоловік вже хотів сісти в кабіну та поїхати геть від біди подалі.
Несподівано Янчарівна дістала з кишені браунінг і вистрелила в доктора. Той повалився на землю. Переляканий кучер погнав коня і хутко втік.
Жінка вдруге вистрелила уже в лежачого чоловіка, а коли побачила поліцейського, що на звуки пострілів біг до неї, вставила собі в рот браунінг і натиснула на курок.
Судово-медична комісія констатувала, що уже першим пострілом колишня коханка спричинила доктору Крушинському смертельне поранення – куля увійшла під ліву щелепу і вийшла біля правого вуха.
Ця справа викликала великий резонанс у Львові, бо доктор Крушинський був дуже відомою людиною.
Національна хорова капела “Дударик” презентує нову концертну програму “Пісні п’яти століть – Поети”. Цей унікальний мистецький вечір відбудеться 27 березня о 19:00 у Львівській національній філармонії, повідомили у пресслужбі Національної капели “Дударик”.
Про концерт
“Дударик” підготував для слухачів особливий музичний проєкт – цілющий еліксир української поезії та музики. У програмі концерту прозвучать твори на вірші великих українських поетів: Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка та Богдана-Ігоря Антонича. Знані й нові пісні, що стали частиною культурної спадщини України, розкриють глибину та силу українського слова.
Вечір буде красивим і вишуканим – без пафосу й академізму, але з потужною енергетикою та справжніми емоціями. Музика, поезія, акторське виконання та відеосупровід зіллються в один мистецький простір, що допоможе по-новому осмислити духовну спадщину української поезії.
Хто виступатиме?
На сцені глядачі побачать:
Чоловічий склад хорової капели “Дударик”
Оркестр “Віртуози Львова”
“Дударик-бенд”
Солісти: Анна Шумаріна, Дарія Кудрик, Юрій Йосифович, Тарас Різняк, Назар Омельчук
Актори – мистецьке прочитання поезії
Відеосупровід – візуальне мистецтво, що підсилить емоції від музики та слова
Про капелу “Дударик”
З часу заснування у 1971 році “Дударик” провів понад 3000 концертів, став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка та здобув визнання як одна з найвідоміших культурних візитівок України. Колектив відомий своїм унікальним репертуаром, що поєднує народну, класичну та сучасну музику, а також особливими концертними проєктами, що розкривають українську культурну спадщину у новому світлі.
Особливість проєкту “Пісні п’яти століть”
Цикл концертів “Пісні п’яти століть” має не лише музичну, а й пізнавальну місію. Попередні програми, присвячені козацьким, стрілецьким і різдвяним пісням, вже стали яскравими подіями культурного життя України. Нова програма “Поети” продовжує цей проєкт, відкриваючи слухачам силу і красу української поезії через музику.
Відкриття Львівського Фотомузею, 12 липня 2022 року. Світлив Євген Кравс
Саме у місті Львові, з неймовірно багатою історією та культурною спадщиною, розпочав діяльність Львівський фотомузей. Він заохочує відвідувачів поринути у захопливу подорож світом фотографії, від самого його початку і до сучасних технологій.
Завдяки праці відомого львівського колекціонера та дослідника історії фотографії Роману Метельському, поціновувачі мистецтва та просто всі охочі, можуть ознайомитися з таким цікавим місцем як Львівський фотомузей, що демонструє еволюцію фотографії. Тисячі експонатів у колекції музею розповідають про історію цього мистецтва.
Роман Метельський приймає подарунки до Львівського Фотомузею
Роман Метельський – людина, яка присвятила багато років збору та дослідженню історії фотографії, зокрема львівської.
Також він є творцем сайту «Фотографії старого Львова», що сприяло його знайомству з багатьма колекціонерами та поціновувачами історії.
Саме ідея створення фотомузею виникла у нього після відвідування схожого музею в Хмельницькому і під впливом спілкування з іншими колекціонерами.
Олександр Зайченко передає експонати до Львівського Фотомузею
Початком цього проєкту можна вважати публікацію Романа Метельського у Facebook, де він закликав людей надати непотрібну фототехніку для створення музею. Ця публікація набрала обертів і багато людей відгукнулися, надавши цінні експонати.
У музеї наявні тисячі експонатів – це фотоапарати різних епох, фотографії, аксесуари, обладнання для фотографії та бібліотека тематичної літератури. Це все подарунки від львів’ян або інших колекціонерів та особисте придбання Романа Метельського, яке він шукав самостійно на антикварних ринках.
Роман Метельський
Офіційне відкриття Львівського фотомузею відбулось 12 липня 2022 року в приміщенні Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка». Але згодом переїхав до Львівського палацу мистецтв, за адресою вулиця Коперника, 17.
Львівський Фотомузей
Наразі музей продовжує активно поповнювати свою колекцію, планується розширення експозиції та організація тематичних виставок. Також там проводять освітні заходи, лекції та майстер-класи.
Львівський Фотомузей
У відвідувачів є змога обережно взяти експонати в руки, наприклад, старовинні фотоапарати і зробити унікальні фотографії в стилі минулих епох, так як в музеї облаштовані спеціальні фотозони. Це дозволяє не лише дізнатися про історію фотографії, але й створити власні спогади.
Львівський Фотомузей
Якщо Ви саме та людина, яка захоплюється світом фотографії, чи більше хоче заглибитись в історію та культуру мистецтва, то такий інтертеймент саме для Вас.
Музей працює щодня, крім понеділка, з 11.00 до 18.00. Повна вартість квитка складає 100 грн, пільгова – 50 грн. На екскурсію потрібно записатись за телефоном +38 067 675 93 84 – це номер Романа Метельського.
Ну і якщо у вас в хаті є фототехніка та кінотехніка, фотографії, негативи, кіноплівки, слайди, альбоми та інше, яке збирає дома пил, але викинути не підіймається рука – подаруйте цей скарб у Львівський Фотомузей. Тут він розкаже історію багатьом поколінням львів’ян.
Могили Івана та Емілії Вербицьких на цвинтарі в Бродах
Днями Україна відзначала 210 річницю від дня народження о. Михайла Вербицького – автора музики державного Гімну України. Однак мало хто знає, що у місті Броди збереглася могила його сина Івана і невістки Емілії. Саме сьогодні, 7 березня 2025 року, минає 135 років з часу смерті Івана Вербицького (1839–1890) – професора цісарсько-королівської гімназії у м. Броди.
Запис в метричній книзі м. Броди про смерть Івана Вербицького (Джерело: ЦДІАЛ України)
Як зазначено в посмертній згадці, опублікованій в щорічному звіті гімназії за 1890 р., Іван Вербицький народився у Львові. Навчався у гімназіях Перемишля і Ряшева, а відтак на філософському факультеті Львівського університету. У 1864 р. він отримав призначення асистента вчителя в цісарсько-королівській гімназії у Бережанах. Через два роки його перевели до Перемишля, а у 1867 р. знову направлений до Бережанської гімназії. У 1873 р. Крайова шкільна рада призначила його на посаду учителя ц.-к. гімназії у м. Броди, де він працював до самої смерті.
Повідомлення про смерть професора Івана Вербицького з короткими біограічними даними зі Щорічного звіту дирекції ц.-к. гімназії ім. кронпринца Рудольфа у Бродах за 1890 р.
Іван Вербицький був викладачем історії, географії, вів додатковий курс краєзнавства (регіональної історії). Помер 7 березня 1890 р. від пневмонії та був похований 10 березня на міському цвинтарі м. Броди.
Повне висвітлення життєпису Івана Вербицького ще потребує подальших досліджень. В його біографії чимало суперечностей і білих плям. В Інтернеті можна зустріти непідтверджену згадку про те, що він був директором гімназії у Бродах, є відомості про 4 дітей подружжя Вербицьких (Ольгу, Герміну, Емілію, Ярослава). У Вікіпедії згадано, що дочка Ольга померла у віці 14 років, можливо, від того, що з’їла свіжовипечений хліб та редиску, і була похована у Бродах (могила на даний час не виявлена, можливо, знаходиться біля поховань батьків). Про сина Ярослава (внука композитора) написала Наталя Косиняк, молодший науковий співробітник відділу наукових досліджень музичних творів та фотодокументів Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника у своїй статті «Невідомі рукописи музичних творів Михайла Вербицького (із фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)». «Вербицький Ярослав Іванович — внук композитора Михайла Вербицького. Народився 21.12.1872 р. у Бродах. Його батько Іван був директором Бродівської німецької гімназії. Закінчив спочатку цю гімназію, згодом два університети. Знав сім мов. Одружився з італійкою, донькою Карло Бенноні. Її бабця, Франціска Альгай Люстен, була угорською принцесою французького походження. Ярослав Іванович Вербицький помер на 81 році життя, похований 08.09.1953 р. на Личаківському цвинтарі».
Знищений напис на пам’ятнику Івана Вербицького
Попри різні лихоліття і руйнації могила сина Великого Українця збереглася, хоча стан її досить печальний. Напис майже втрачений, читаються лише окремі букви прізвища, написаного польською мовою (дружина, що померла 16 років пізніше, була полькою за походженням). На щастя, поруч збереглася в значно кращому стані могила жінки Івана – Емілії з Ярошевських Вербицької (1841–1906).
Колонія лишайників, що утворилася на пам’ятнику Емілії Вербицької
Пам’ятники подружжя Вербицьких виготовлені у формі обелісків, що стоять на п’єдесталах. Монумент на могилі Івана виконаний з каменю пісковика, правдоподібно, місцевого походження, він встановлений раніше й зазнав ерозії, внаслідок чого літери майже стерлися і погано читаються.
Стан фундаментів пам’ятників на могилах Вербицьких
Цікаво, що напис на пам’ятнику вибитий із західної сторони (зі спини), як зазвичай буває на похованнях священників. На могилі Емілії обеліск зроблений з теребовлянського каменю. Він зберігся краще. Проте на самому написі з’явилися колонії лишайників, які руйнують камінь. Проблемними є фундаменти надгробків, вимурувані з цегли, яка внаслідок потрапляння вологи і під вагою обелісків потріскала.
Могили Івана та Емілії Вербицьких на цвинтарі в Бродах
Монументи на могилі сина і невістки автора музики державного гімну потребують якнайшвидшого порятунку і реставрації. Сподіваюся, що дана публікація приверне увагу небайдужих людей, які забажають докластися до збереження цієї маленької частини великої української історії. Важливо, щоб 2025 рік на Львівщині, проголошений роком Михайла Вербицького, став і роком збереження пам’яток, пов’язаних з його пам’яттю і родиною.
TVORCHI з’явилися на велетенському весільному торті у новому відео та зачитали реп в авторському рімейку на пісню Володимира Івасюка – аудиторія в захваті!
Рімейк пісні “Я піду в далекі гори” у сучасній інтерпретації TVORCHI випустили до 76 річниці від Дня народження легендарного композитора та музиканта Володимира Івасюка. Пісня вийшла під назвою “Мила моя” – саме так першочергово назвав її композитор.
Володимир Івасюк навчався в медичному інституті, але його серце завжди належало музиці. Так починався і шлях хлопців з гурту TVORCHI, які навчалися на фармацевтів в медичному університеті, та прагнули виходити на сцену.
Пісня композитора “Я піду в далекі гори” і зовсім стала рідною для артистів. Вперше вони виконали її у своєму прочитанні для спецпроекту глянцевого видання, а пізніше – в рамках телевізійного шоу. Та справжній відклик версія великої пісні від TVORCHI отримала після одного відео, яке вони зняли під час виступу на весіллі на Чернівеччині. Як коментують самі артисти: “чи то цікавий збіг, чи то доля”, та з Чернівецької області родом сам маестро Івасюк.
За лічені години після публікації відео завірусилося, набравши мільйони переглядів, тисячі відео та сотні коментарів з проханням швидше випустити трек “Мила моя”. Таким чином, пісня стала хітом у мережі ще до офіційного, довгоочікуваного релізу.
– Це неймовірно, що пісня почала віруситися саме після відео, яке ми зняли на Батьківщині Володимира Івасюка. Ми це розцінюємо як, свого роду, творче благословення, та раді, що дали новий подих такій великій композиції, що її почує молоде покоління. Дякуємо за творчий спадок, який для нас залишив Володимир Михайлович, що актуальний і сьогодні. Присвячуємо нашу версію пісні усім нашим, таким милим дівчатам і жінкам, – поділилися TVORCHI.
TVORCHI
Особливо слухачам сподобалося фірмове звучання композиції від гурту та чуттєвий речитативний парт у виконанні Джеффрі, що її зробило її сучасною та ще більш захопливою.
У мудвідео на трек TVORCHI з’явилися у костюмах наречених з кутюрної колекції українського бренду Milla Nova, верхи на велетенському весільному торті. Ідея відео народилася з життя – за словами артистів, пісня припала до душі молодятам, яким вони дарували свято у різних містах України, тож вирішили залишити весільний вайб і у відео, режисером якого став Руслан Махов.
Дві історії, два покоління, та одна любов до музики.
Верхні митрополичі сади на схилі Святоюрської гори
Як повідомив очільник Львівської ОДА Максим Козицький, відповідний меморандум підписали сьогодні Львівська ОВА, Львівська міська рада, Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення і Курія Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької церкви.
Сторони досягнули компромісу та напрацювали дорожню карту щодо передачі Митрополичих садів і будівлі по вулиці Листопадового Чину, 28, у Львові для потреб УГКЦ.
Верхні митрополичі сади на схилі Святоюрської гори
«Надзвичайно важливо, що передача відбуватиметься у належний та законодавчо визначений спосіб із забезпеченням інтересів Церкви, громади та держави. У теперішній час нам необхідно об’єднуватися, а не шукати розбіжності. Дякую усім, хто долучився до того, аби ухвалити правильне рішення», наголошує Козицький.
Сьогодні пропонуємо читачам познайомитися із заміткою у газеті “Правда” (№25 від 21.06.1936), у якій йдеться про перебудову сучасної вул. І. Франка на ділянці від вул. Зеленої до Стрийського Ринку. У новині детально описується плановане проведення робіт: від кількості вирубаних дерев та розташування переходів аж до кольору і виду бруку, яким мають викласти трамвайну трасу.
Церква Непорочного Зачаття і монастир св. Климентія. Світлина початку ХХ ст. (колишня церква та монастир СС Василіянок)
Перебудова вулиць у Львові
Почали перебудову вулиці Зибликевича (сучасна Івана Франка – ред.) довжиною 680 м., себто від Зеленої до пл. Св. Софії(місце, де зараз розташовано Стрийський Ринок). На припоручення управи міста вирубали біля церкви СС. Василіянок пять старих дерев. У цьому місці поширять дорогу на 10 м., себто ширина вул. Зибликевича буде всюди однакова.
Після перебудови ця вулиця матиме лише однонапрямний рух, себто вільно буде їхати лише в напрямі Стрийського парку, а поворотна дорога йтиме вул. Яблоновських (сучасна Шота Руставелі – ред.), також лише з однонапрямним рухом, себто в напрямі вул. Зеленої.
Стрийський ринок на межі вул. Шота Руставелі та Стрийської. Фото 1928-1929 рр.
Трамваєву лінію на вул. Зибликевича перебудують зовсім, себто шини йтимуть побіч себе з боку камяниць із непаристими числами. Трамваєва траса буде вибрукована камінням червонавого коліру, решту дороги, для возів виложать базальтом ґранатового коліру. Біля церкви Василіянок побудують мур, на якому опиратиметься хідник.
Переходи для публики впоперек вулиці визначені будуть білими смугами, а саме напроти вул. Романовича (сучасна Саксаганського), Миколая (сучасна Грушевського), Марка (сучасна Кобилянської), Як.Стшемє (сучасна Гладишевського), Яблоновських, Обертинських (сучасна Зарицьких) і Пелчинської (сучасна Вітовського). Переходити в інших місцях буде заборонено.
Робітники топлять асфальт. Львів, 1936 р. (Джерело: газета “Правда” № 25 за 1936 р.)
Перебудова вул. Зибликевича коштуватиме 265 тисяч зол. Перебудовують теж вул. Личаківську горішню від вул. св. Петра до Пасічної, що буде в цьому місці широка на 7.50 м.
Наша світлина показує дорогових робітників з печею, де топлять асфальт – мазь на вулиці.
Легенда української пісні, народний артист України Тарас Петриненко у березні концертуватиме на заході нашої країни. У ході концертного туру разом із народною артисткою України Тетяною Горобець та гуртом “Гроно” знаменитий співак виступить і у Львові — 12 березня у Центрі Довженка, що на Сихові. Початок — о 19:00.
Окрім Львова, співочий тандем Тараса Петриненка та Тетяни Горобець завітає у Тернопіль (8 березня), Чернівці (10 березня), Коломию (14 березня) та Івано-Франківськ (16 березня). А на 4 травня заплановано великий концерт артистів у Києві, на сцені МЦКМ (Жовтневий палац).
“Багато хто пише на мій Фейсбук, що скучив за нашими концертами, — каже Тарас Петриненко. — Тож зустрічайте вже у березні нас із Тетяною та гуртом “Гроно” у своєму місті! Львів, Тернопіль, Чернівці, Коломия та Івано-Франківськ, поспішаємо до вас. Запрошую усіх, хто матиме змогу і охоту провести ці уже весняні вечорі в нашому товаристві. До речі, 10 березня — мій день народження, тож у Чернівцях, мабуть, буде особливо святковий концерт! З великою радістю побачимося з кожним, адже ми також скучили за вами. Сподіваюся, ніякі екстраординарні обставини не завадять нашим зустрічам і не зіпсують нам настрій”.
Тарас Петриненко — справжня легенда української музики та національної ідентичності. Його творчість — це голос поколінь, глибина патріотизму і щира любов до рідної землі. На сцені співака уже багато років підтримують Тетяна Горобець, відома своїм ніжним і проникливим голосом, а також гурт «Гроно», який наповнить музичний вечір неймовірною енергією. Ці концерти обіцяють стати не лише пісенною насолодою, а й святом українського духу, яке залишить незабутній слід у серцях глядачів.
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
Березень у Львівській філармонії – це суцвіття різноманітних музичних подій: театральних та балетних вистав, барокових дійств, джазових вечорів та вишуканих класичних концертів.
У програмі будуть представлені обробки українських народних пісень, твори для фортепіано та імпровізації, джазові стандарти і світові хіти. Прем’єрним у Львові буде виконання концерту для фортепіано з оркестром № 9 Олександра Саратського (партія фортепіано в стилі імпровізація).
Концерт входить до всеукраїнського турне, яким композитор та піаніст має на меті підтримати та надихнути вишуканою музикою широку аудиторію у наші складні часи під час війни.
Дивовижне мереживо українських народних пісень та традиційних танців різних регіонів нашої розмаїтої та неосяжної України – так стисло можна розповісти про концерт, який для вас готують неперевершені «Козаки Поділля».
7 березня запрошуємо разом з нами поринути до витоків криниці народної мудрості та насолодитися усіма барвами українського мистецтва! Яскраві хореографічні композиції, пісні, що своєю енергетикою зачіпають найпотаємніші струни наших душ, видовищне сценічне дійство, від якого перехоплює подих – усе це та багато іншого чекатиме на вас цього вечора!
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
Коли за вікном пробуджується весна, коли кожен подих наповнений свіжістю і світлом, душа хоче співати. Мрійливий та піднесений співочий вечір від оркестру INSO-Львів, хорової капели “ДУМКА” і неповторних солістів Тетяни Журавель, Володимира Щигіля та Максима Сальнікова під батутою магнетичного диригента Раймонда Янссена відбудеться для вас у першу суботу весни – 8 березня.
У програмі концерту звучатимуть оперні шедеври, які надихають, окриляють, зворушують та захоплюють. Вишукані арії, пристрасні дуети та грандіозні хорові сцени перенесуть вас у світ справжніх великих почуттів і неймовірної краси бельканто.
До дня народження Тараса Шевченка Національна капела «Дударик» готує особливий вечір, де поезія Кобзаря оживе у сучасному музичному прочитанні! Від класики до джазу, від хорової величі до камерної лірики – усе це розкриє глибину й силу української поетичної традиції.
Лунатимуть не лише вірші Тараса Шевченка, а й поезія Грицька Чубая, Василя Стуса, Віктора Неборака, Юрія Іздрика, Сергія Жадана – це погляд на Україну через слово та музику.
Саме емоційна складова є найважливішою для Серін де Лабом, адже метою її візитів залишається моральна підтримка українців. Упродовж останніх трьох років солістка дала понад десять концертів у Львові, а також активно виступала на підтримку України в країнах Європи.
Впродовж останніх років програми Серін збагатились і українською музикою, тож і в цей вечір звучатимуть вокальні твори Мирослава Скорика, а також «Три інвенції для чотирьох мелодичних інструментів» Олександра Козаренка.
На сцені Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика. Фото: Віталій Грабар, Іван Станіславський
На сцені виступить квартет FueGo Orchestra, який зачарує слухачів витонченими мелодіями танго Астора П’яццолли та іншими шедеврами, що розкривають палітру пристрасті, ніжності й драми. Музика оживе у новому світлі завдяки яскравим інтерпретаціям цього талановитого колективу.
Особливого настрою додасть поет Андрій Пермяков у ролі Астора П’яццолли, який через слово перенесе вас у світ геніального маестро.
Епічна поема лорда Байрона «Мазепа» стала одним із найвпливовіших мистецьких творінь історії, не оминув популярного сюжету ще один видатний син доби романтизму – Ференц Ліст. Його головною ідеєю стало не лише музикою передати людську боротьбу із силами природи, а й показати Мазепу, який після падіння підіймається, щоб стати великим вождем серед людей.Продовжуючи романтичні віяння, прозвучить і Симфонія №1 Йоганнеса Брамса. Надмірна самокритичність та зависокі очікування не лишили місця впевненості юному Брамсу.
А опонентом до перших двох творів прозвучить і Концерт для альта і симфонічного оркестру Кшиштофа Падеревського. Попри неприхильну до романтизму добу модерну, основною інтонацією концерту стали зітхання та проникливий монолог, який із людської душі підносить альт.
«Пригоди дівчинки Веснянки» — унікальний балет відомої української композиторки Жанни Колодуб, написаний спеціально для дітей!
Спільно з балетною школою-театром «L.Stage» готуємо особливу подію — дитячий балет. Чарівне яскраве дійство, яке окрім вишуканих костюмів, невагомої хореографії та прекрасної музики готує для глядачів ще багато сюрпризів. Ніхто краще не розповість казкову історію, ніж діти.
Сплав юності й досвіду – саме таким є секрет віртуозного рівня та непоборної енергії Львівського камерного оркестру «Академія»! На цей раз, програма концерту обʼєднає довершені класичні шедеври, як Адажіо і фугу до мінор Вольфганга Амадея Моцарта та барокову перлину — Концерт для скрипки з оркестром ля мінор Йоганна Себастьяна Баха зі свіжим подихом нової української музики — «Ноктюрном» Богдани Фроляк та «Містом Марії» Золтана Алмаші.
Зіграють виконавці й твір патрона філармонії Мирослава Скорика – Концерт для фортепіано, струнних і великого барабана.
Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка
До 180-річчя Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка відновлена одна з важливих закладених спільно з філармонією традицій — проведення державних іспитів у залі імені Станіслава Людкевича. На цей раз у виконанні Симфонічного оркестру оперної студії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка під батутою Модеста Менцінського прозвучать твори Йоганнеса Брасмса, Віктора Косенка, а також премʼєра Симфонії №1 «Хаос» Марʼяна Філя.
“Ода стійкості” – симфонії свободи в часи випробувань “Ода стійкості” — це унікальна культурно-благодійна ініціатива, яка поєднує творчість і військовий досвід. У серії концертів прозвучать симфонічні твори сучасних композиторів, створених під впливом подій війни в Україні.
Ці композиції будуть інтерпретовані диригентом Сергієм Лихоманенко, який вже третій рік знаходиться на Донеччині, захищаючи нашу країну як офіцер Збройних Сил України. Проєкт покликаний не лише продемонструвати незламність українського духу, а й об’єднати міжнародну спільноту через силу музики.
БАХ Маратон.
Щорічно на честь святкувань дня народження Йоганна Себастьяна Баха Львівська національна філармонія проводить «БахМаратон». Як відомо, більшість світу святкує уродини митця 21 березня — за старим календарем, адже протестантська Німеччина прийняла григоріанський календар у 1700 році з домовленістю, що аж до року 1699 всі дати зберігаються чинними.
Лісова музична школа — це особливе чарівне місце, де кожен зможе доторкнутися до магічного світу музики. Саме туди поспішає потрапити на навчання славнозвісний хлопчик-звук Дзень-Бум, який тепер, проживаючи на планеті Земля, вирішив поповнити свій музичний багаж знань.
У лісовій школі, як і у справжній музичній школі, є спеціальні музичні класи, які ведуть особливі вчителі та наставники. Після «проходження» такого класу — кожен отримає спеціальну відмітку і, що найголовніше, вміння та знання, аби наприкінці з відзнакою закінчити своє навчання і отримати «золоту медаль» випускника. Також перед кожним концертом, об 11:00 на маленьких слухачів чекатимуть веселі інтерактиви від Центру музичного розвитку “TEMPO”.
Легендарна “Carmina Burana” Карла Орфа на сцені Львівської філармонії – цю подію неможливо пропустити!
Філософія і містика, простота і розкіш, земне і духовне поєдналося у масштабній сценічній кантаті, що принесла своєму автору світову славу. Центральний символ твору – Колесо Фортуни, яке уособлює циклічність і нескінченність водночас. Людська природа прагне радості та насолод, проте безтурботність завжди чергується з драмою та нещастями, а багатство й удача ніколи не тривають вічно. Яскрава й надемоційна музика Орфа не залишає байдужим жодного слухача: її мотиви надовго врізаються в памʼять, а потужна енергія назавжди залишає свій слід у серці.
Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка
До 180-річчя Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка відновлена одна з важливих закладених спільно з філармонією традицій — проведення державних іспитів у залі імені Станіслава Людкевича. Запрошуємо почути Симфонія № 8 соль мажор Антоніна Дворжака та Концерт для фортепіано з оркестром № 2 ля мінор Анатолія Кос-Анатольського у виконанні Симфонічного оркестру оперної студії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка та соліста – Віталія Дворового під батутою Софії Думіч.
Дударик приготував для Вас нову концертну програму. Цього разу цілющий еліксир з досконалої української поезії і музики. Тож маємо за честь запросити вас на Вечір неперевершених пісень улюблених поетів.
Красивий і вишуканий, без пафосу і академізму. Стус і Сковорода, Франко і Симоненко, Антонич і Українка зазвучать у знаних і нових піснях. Цей вечір премʼєр доповнять оркестр «Віртуози Львова», Дударик-бенд, чоловічий склад капели «Дударик» і чудові солісти: Анна Шумаріна, Дарія Кудрик, Юрій Йосифович, Тарас Різняк, Назар Омельчук та солісти капели.
Романтичним центром березня стане концерт, що поєднав музику трьох провідних композиторів-романтиків: Фелікса Мендельсона, Каміля Сен-Санса та Франца Шуберта.
«Віртуозність дає композитору крила, на яких він може злетіти над буденністю і банальністю», – говорив Сен-Санс після премʼєри Концерту для віолончелі з оркестром № 1. Тож і ми запрошуємо разом із музикантами Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії, солістом – Максимом Римарем та диригентом – Гудні Емільсоном здійнятися над щоденними клопотами і на один вечір зануритись у світ поєднання ліричності віолончелі з інструментальною віртуозністю оркестру.
У святковій Академії, присвяченій 210-й річниці зі дня народження о. Михайла Вербицького прозвучать твори різних жанрів: духовна музика, «співогри», гітарні та симфонічні твори у виконанні: Львівської академічної чоловічої хорової капели «Дударик», Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок», лауреата міжнародних конкурсів гітаристів Віктора Паламарчука, народних ансамблів «Аколада» і «Вербиченька».
Сьогодні у час страшної війни, особливе місце в житті нації посідає твір Славень «Ще не вмерла Україна». Ця музика надихає воїнів, веде їх у бій, дарує віру і надію на перемогу, торує шлях у майбуття : «І у нашій Україні доленька поспіє», і у нашій «Україні слава стане поміж народами».
30 березня у Львівській філармонії Іван Падуар зіграє концерт у квартеті з українськими музикантами. На ньому звучатиме авторська музика відомого європейського музиканта.
У 2022 році Іван Падуар підтримав Україну – дав три безкоштовні концерти у межах фестивалю Jazz Bez у Львові, Рівному та Умані. Цього року він знову вирушає до України. Він створює неймовірну музичну колаборацію з українськими зірками – басистом і композитором Ігорем Закусом, трубачем Ярославом Казмірчуком та барабанщиком Ярославом Борисом. Іван Падуар – піаніст, який роками грав з легендарним Тутсом Тілемансом та виступав з такими зірками, як Річард Бона, Ману Катче та Рішар Гальяно.
«Сестричка Віка». На початку 1990-х це ім’я було на вустах у багатьох українських рок-фанів. Коли вони вперше побачили фрікувату, але ефектну співачку на сцені «Червона Рута-1989» у Чернівцях, то вже не змогли про неї забути. Дівчина свідомо позиціонувала себе андеґраундною музиканткою і протиставлялася тогочасним поп-співачкам на кшталт Русі, Ірини Білик та інших, чиї пісні звучали в ротаціях на радіо та ТБ.
Проте Вікторія Врадій (так артистку звуть насправді) тоді не була на сцені новачком. До того, як гучно про себе заявити, вона понад десять років співала у вокально-інструментальних ансамблях і навіть встигла попрацювати у Москві.
Врадій могла б збирати в Україні стадіони, але в пошуках кращої долі у 1993-му емігрувала до США. Відтоді її ім’я поступово стиралося із пам’яті слухачів, але досі не стерлося остаточно.
Продовжуючи ревізію української музичної сцени, музичний журналіст Філ Пухарев розбирає феномен Вікторії Врадій та намагається зрозуміти, чому настільки яскрава артистка не знайшла себе на українській сцені.
Вікторія Врадій
Дженіс Джоплін, українська естрада та перше кохання
Коли Віка Врадій вчилася у четвертому класі, її старший брат, що працював на флоті, привіз із рейсу закордонну платівку. На обкладинці красувалося фото якоїсь хіпарки із підписом Janis Joplin. Увімкнувши її, львів’янка ледь не зомліла від захвату. Нехай виконавиця часом і не потрапляла в ноти, проте в її хриплуватому голосі було те, чого не було у багатьох ідеальних радянських співаків — харизма.
Віка могла лише мріяти про те, щоб співати так само, бо народилася у Радянському Союзі, де рок був під забороною. «Ну, якщо сцена мені не світить, хоч по світу помандрую!» — вирішила вона і вступила на географічний факультет Львівського університету.
Але музика все ж таки наздогнала Врадій. У 1976-му 15-річна Віка познайомилася із Віктором Морозовим — вокалістом, гітаристом і композитором львівських ВІА «Арніка» та «Ватра». Попри навчання в університеті, дівчина знайшла час на те, щоб приєднатися до гуртів як вокалістка.
ВІА «Арніка»
До платівки «Арніки» 1979-го потрапили дві рок-балади із голосом Врадій — «Колискова для Мар’янки» та «Прощай». Десять років по тому консервативні противники критикуватимуть «Сестричку Віку» за «невміння співати». Хоча їм було б достатньо просто почути ці пісні.
Наприкінці 1970-х «Арніка» розпалася через фінансові труднощі. Однак Юрій Варум, колишній музичний керівник ансамблю та батько Анжеліки Варум, запросив Вікторію Врадій до свого нового гурту «Лабіринт». Вона погодилася і разом з музикантами переїхала до російського міста Горький (нині — Нижній Новгород).
На бас-гітарі в «Лабіринті» грав молодий музикант і композитор Володимир Бебешко. Між ним і Вікою зав’язалися стосунки, а невдовзі чоловік зробив пропозицію — при тому, що сам у цей час сидів у горьківській колонії за дрібне шахрайство. А за кілька років Бебешко стане тією людиною, яка кардинально перезавантажить кар’єру Врадій.
Вікторія Врадій
Життя у Москві, повернення до Львова, знайомство з «Гадюкіними» та «Скрябіним»
Після Горького Врадій та Бебешко перебралися до Москви. У білокам’яній чоловік відкрив власну студію, де працював над аранжуваннями для Алли Пугачової та інших російських зірок. Віка продовжила співати. У 1985-му вона разом із Михайлом Боярським записала саундтрек до дитячого фільму «Вище веселки».
Врадій могла б залишитися у Москві і навіть здобути славу другорядної російської співачки. Та доля розсудила інакше. Наприкінці 1980-х у Віки тяжко захворіла мати. Щоб доглядати за нею, їй із чоловіком довелося повернутися до Львова.
На новому-старому місці Бебешко прийняв доленосне рішення — стати продюсером своєї дружини. Він відчував запити аудиторії і розумів, що зі старомодним естрадним репертуаром Врадій в Україні мало що світить. Співачці потрібен був новий імідж «дівчини з народу», бунтівної та самоіронічної.
«Я розуміла, що перед тим, як вийти на львівську сцену, потрібно знайти новий образ, пластику, відповідну музику. Усе це повинно було прозвучати саме у львівському контексті, але неодмінно сучасно і сильно. …У своїх пошуках я мала відповідні орієнтири — це творчість таких світових зірок як Стінг, Ніна Хаген, Габрієл»,
— Вікторія Врадій у розмові з Олександром Євтушенком для книги «Легенди химерного краю».
Якось на студію до Бебешка прийшли, за його ж словами, «якісь задрипані рокери». Музиканти розповіли, що грають у гурті «Брати Гадюкіни». Лідер команди, Сергій Кузьминський, тремтячими руками простягнув аранжувальнику касету із демо-записами. Коли чоловік натиснув на Play, у його голові ніби загорілася лампочка. Драйвове гітарне звучання, хуліганський колорит та безкомпромісні тексти на львівському суржику — це ж саме те, що він шукав!
Вікторія Врадій
«Віці подобалося те, що роблять “Брати Гадюкіни”, і я звернувся до Сергія Кузьминського, кажу йому: “Кузя, а ти міг би написати для Віки пару речей?”. Цей музичний стиль називали тоді український панк-рок. Я його назвав тоді своїм стилем — український гоп-рок», — Володимир Бебешко в інтерв’ю «Українському Радіо».
Так у 1989-му на світ з’явився проект «Брати Гадюкіни і Сестричка Віка». Якийсь час музиканти грали разом, спільним складом: у першій частині концертів співав Кузьминський, потім його змінювала Врадій. Однак двом лідерам швидко стало тісно. Через це «Сестричці» довелося відділитися від гурту і вирушити в сольне плавання.
«Ми не сварилися, навіть не розлучалися. Грали спільні концерти. Однак я відчула, що тягну ковдру на себе», — згадувала Вікторія Врадій у книзі «Легенди химерного краю».
Серед музикантів, яких Бебешко знайшов для Віки в Новояворівську, були молодий Андрій Кузьменко та клавішник Сергій Гера, засновники гурту «Скрябін». «Кузьма» та «Шура» написала для співачки пісню «То моє море», яку потім переграли самі в альбомі «Технофайт» (1993). А вже в середині 1990-х Врадій потрапить із хітом до культового хіт-параду «Територія А».
«Бебешко почав нас тягати за собою, виступали у складі гурту “Сестричка Віка”: на сцені пускали “фанеру”, а я робив показуху — щосили “рвав баян” або з гітарою скакав. Насправді, крім клавішних, ні на чому грати не вмію», — розповідав Андрій Кузьменко в інтерв’ю виданню «Високий Замок», 2015 рік.
«Червона Рута», дебютний альбом та «американська мрія»
Успіху Вікторії Врадій сприяв не лише Володимир Бебешко, а й «Гадюкіни» та зокрема Сергій Кузьминський. Адже саме Кузя написав для співачки пісні «Ганьба» та «Шахтарське бугі», з якими вона перевернула гру на чернівецькій «Червоній Руті» в 1989-му.
Тоді 28-річна Віка вразила глядачів фестивалю та членів журі поєднанням рок-звучання в стилі «нової хвилі» 1980-х із «антирадянськими» меседжами та кумедним суржиком у текстах. Коли вона вийшла на сцену у довгих панчохах, темній джинсовій куртці та у шоломі радянського пілота, можна було сміливо пророчити — народилася нова рок-зірка, подібних якій в Україні ще не було.
«Хто не живе, той не вмирає Хто не заснув, той си не просинає Хто очі не відкрив, той ніц не бачить За тобою, Морозенко, вся країна плаче»
Вікторія Врадій — «Ганьба»
На «Червоній Руті-1989» Врадій здобула першу премію. Після фурору реліз повноформатного альбому залишався для співачки питанням часу. Він вийшов у наступному, 1990-му році під провокативною назвою «Мамо, я дурна».
«Ви наказали, мамо, щоб я не гуляла, Бо львівські хлопці хочуть тілько секс, Свого наставника я врешті покохала, Він має дачу, але старий, як пес».
Вікторія Врадій — «Мамо, але я дурна»
На дебютному студійнику Вікторії Врадій знайшлося місце як для протестних панк-треків, якими вона відзначилася на «Червоній Руті», так і для стьобних рок-гуморесок. У них співачка висміює молодих маргіналів, що переїхали до великих міст із рідних провінцій, але не змогли до них адаптуватися.
Виступ «Сестрички Віки» у Києві на концерті з нагоди II З’їзду Народного Руху України. 1990 рік
Що далі? А далі — Америка! Принаймні так мріяла сама Врадій, надихаючись успіхом улюбленої Дженіс Джоплін.
Співачка ще не знала, що рішення переїхати за океан стане найбільшою помилкою в її кар’єрі.
Еміграція, падіння популярності, кліп Green Grey
У 1993-му «Сестричка Віка» разом із чоловіком-продюсером, сином і котом емігрувала до США. Перші виступи за океаном пройшли непогано. Але цього виявилося недостатньо, щоб вразити вибагливу місцеву публіку. Гроші в подружжя Врадій-Бебешка швидко закінчилися. Не маючи змоги жити з музики, їм довелося братися за наймаруднішу роботу.
«Там потрібно було виживати. Знайшовся якійсь українець, пообіцяв допомогти з роботою. Каже, завтра приходьте о шостій ранку, будете ламати мені бетонний сарай — я вам заплачу 10 доларів. Я кажу — вмирати буду, але за 10 доларів не піду тобі бетон тягати», — згадував ті часи Володимир Бебешко в інтерв’ю «Українському радіо».
Вікторія Врадій
Довго так тривати не могло. Розуміючи, що його «американська мрія» тріщить по швах, Володимир Бебешко розлучається із Вікторією Врадій та повертається до України. Згодом він переконається, що тоді зробив правильне для себе рішення. В Україні Бебешко став затребуваним продюсером, відповідальним за проекти «Пающіє труси», «СолоХа» та інші. Він навчився правильно генерувати музичний треш-контент і продавати його за грубі гроші.
Обкладинка альбому «Сестрички Віки»
Віка натомість вирішила випробувати себе на міцність і залишилася у США. Там вона працювала приватною водійкою, супроводжуючи американських реперів. Але знаходила час і для творчості. Разом із гуртом EXIT Врадій виступала у нью-йоркських клубах, переспівуючи джазові стандарти та граючи улюблений панк-рок. Але від крихітних сцен у прокурених приміщеннях до Карнегі-голлу їй було як до Марсу пішки. Якщо ще кілька років тому музика видавалася для Врадій справою всього її життя, то в Америці перетворилася на звичайне хобі.
Обкладинка альбому «Сестрички Віки»
У той момент Віку якщо і можна було побачити на українських екранах, то лише в епізодичній ролі самої себе у кліпі на пісню «Эмигрант» прогресивного тоді альтернативного гурту Green Grey. На моменті 3:40 вона стоїть посеред залюдненої вулиці американського мегаполісу і промовляє в камеру: «Жизнь — собачья».
Нова надія та нове розчарування
У 2004-му в Україні відбулася Помаранчева революція. Виснажена американською рутиною Вікторія Врадій із захватом спостерігала за тріумфом патріотичних настроїв на батьківщині. Їй здавалося, що в Україні от-от відродиться попит на самобутніх та автентичних митців і що про неї тут все ще пам’ятають. В ейфорії Врадій спакувала валізи та взяла квиток додому в один кінець.
«І якраз потрапила у вирій революції. І це мене надихнуло, адже я завжди чомусь з’являюся у революційний період. Навіть не знаю, чи спочатку починається революція, а потім з’являюся я, а чи навпаки. Але відчуваю, що повернулася вчасно. Зараз саме той час, коли я маю бути тут», — Вікторія Врадій в інтерв’ю 2005 року для ZIK.
В Україні ідеї лилися із Врадій рікою. Cпівачка розповідала журналістам, що записує нові пісні, які презентують український фольк-рок у раніше не баченому вигляді та звучанні. Ще одним тогочасним проектом співачки був документальний фільм про історію українського народного мистецтва.
Планам не судилося збутися. Достеменно невідомо, чому саме. Можливо, все перекреслила розмова з Володимиром Бебешком. Коли вона запропонувала колишньому чоловіку та продюсеру знову попрацювати разом, той відмовився навідріз: мовляв, надто пізно — про «Сестричку Віку» всі забули, в Україні тепер нові герої.
Маятник хитнувся у зворотний бік. Причому як для самої Врадій, так і для багатьох українців. Прихід до влади проросійських сил у 2010-х вбив будь-які надії на національне відродження. Розчарувавшись у перспективах вдома, співачка повернулася до Америки, яка, здається, вже стала для неї ріднішою, ніж Україна.
Вікторія Врадій
Сьогодні Вікторія Врадій живе у Лос-Анджелесі. Працює менеджеркою в місцевій компанії. Після Бебешко жінка виходила заміж ще двічі, обидва рази — невдало. Три найважливіші речі в її житті зараз: музика, кава та пес ВіктОр (названий на честь класика французької літератури, Віктора Гюго).
Коли у Віки запитують про те, що їй дало життя за океаном, відповідає: «Америка навчила мене вірити в себе і використовувати всі ресурси, які я маю». На жаль, ці навички не допомогли їй врятувати власну кар’єру, яка відійшла в минуле разом із буремними 1990-ми.
Протест, що визначив майбутнє
І все ж важко назвати Вікторію Врадій забутою артисткою. Недооцінена, нереалізована, нерозкрита — що завгодно, але не забута. Надто яскраво вона заявила про себе на нашій рок-сцені у 1990-х.
Бебешко лукавив: про Віку таки пам’ятають. Передусім — журналісти, критики та інші музичні дослідники. Вони в один голос скажуть вам, що пісні «Сестрички Віки» — це культове для 90-х і багато в чому етапне явище для всієї української музики.
Вікторія Врадій
Врадій переконувала українців, що грає панк-рок. Це не зовсім так. Від Sex Pistols, The Clash, Ramones та інших класиків жанру артистка запозичила не стільки звучання, скільки революційний дух, що вдало зрезонував із настроями українців в умовах помираючої радянської імперії.
Водночас протестні пісні в репертуарі Віки можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Справа в іншому. Для українців початку 1990-х Віка стала таким собі музичним дзеркалом. У ньому слухачі бачили себе справжніх. Можливо, не до кінця впевнених у собі, завислих між «вчора» і «сьогодні», дещо інфантильних і не звиклих до самостійності (за що маємо «дякувати» радянській владі, яка десятиріччями винищувала та принижувала наш народ). Але щирих, винахідливих, добродушних. І головне — готових посміятися над собою. А це вже ознака інтелекту і перший крок до того, щоб ставати кращими та самовдосконалюватися.
Саме тому Вікторію Врадій так любили українські неформали 1990-х. Вони росли на її піснях і зрештою виросли із дивакуватих маргіналів в авторитетних інтелектуалів.
Врадій пролетіла над українською сценою зі швидкістю комети, але слід від неї можна досі розгледіти в українській музиці різних стилів та жанрів. Самоіронічний «гоп-рок» «Сестрички» пройшов крізь творчість музикантів кількох наступних поколінь: від «Скрябіна», «Вася Club» та, вибачте, Вєрки Сердючки, до сучасних інді-артистів на зразок Latexfauna чи «Курган&Агрегат». Всіх їх об’єднують навіть не самобутність у звучанні, дотепні пісні чи тексти на суржику. А передусім вміння приймати себе справжніми, з усіма тарганами в голові та перемогами. Перемогами як над собою, так і над противниками.
Уже в цю неділю, 9 березня у Львівській національній філармонії капела «Дударик», оркестр «Віртуози Львова» та «Шевченко-Оркестра» зіграють унікальний концерт, присвячений Дню народженню Кобзаря, «Тарас Шевченко: Музика і Поезія».
Початок заходу о 17:00, повідомили у Національній капелі «Дударик».
«До дня народження Кобзаря його поезія оживе в музиці – від класики до джазу, від хорової величі до камерної лірики. Поетичні мости між поколіннями та улюблена поезія в акторському прочитанні: Шевченко, Чубай, Стус, Неборак, Іздрик, Жадан – слово і музика про Україну. Візуальне мистецтво розкриє глибину музики й слова, створюючи незабутню атмосферу», – зазначають організатори.
Солістами вечора будуть Дарія Кудрик, Юрко Йосифович, Тарас Різняк.
«Сучасне покоління розуміє Шевченка інакше. Як Нігоян, Жизневський… Це покоління щирих, добросердих, ласкавих, відважних і славних, розумних і справжніх людей. Таке, про яке мріяв Шевченко. Про українців 21 століття. Такі будуть і пісні – справжні. Поезія Чубая, Жадана, додасть тактильності, присутності тут і зараз. А ще солісти, які як найгостріші клинки, дістануться самого серця. «Дударик» слугуватиме музично-поетичним простором, де вам буде дуже затишно і рідно», – наголосив директор і диригент Львівської національної академічної чоловічої хорової капели «Дударик.
Він додав, що програма концерту буде максимально сучасною, можливо, найцікавішою за останні роки.
«У наших реаліях немає місця компромісам і конформізму. Тому «Дударик» створив чергову вартісну програму – актуальну, пряму й водночас вишукану. А з мистецького погляду – чи не найцікавішу за останні роки. Мабуть, саме тому на концертах повні зали. Цього разу аншлаг подарує Львів Шевченкові», – сказав Дмитро Кацал.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
