Тривала подорож – це випробування для організму, особливо якщо доводиться годинами бути за кермом. Втома, знижена концентрація та дискомфорт можуть вплинути на безпеку поїздки. Саме тому важливо заздалегідь спланувати місце для відпочинку. Якщо ваш маршрут проходить через Львівщину, варто забронювати номер у Винниках біля Львова – це зручне рішення для тих, хто цінує комфорт та спокій.
У цій статті розглянемо, як правильно обрати місце для зупинки, щоб швидко відновити сили та продовжити подорож без виснаження.
Чому якісний відпочинок у дорозі – це важливо?
Досвідчені водії знають, що регулярні зупинки в дорозі – це не примха, а необхідність. Втома впливає на швидкість реакції, що може призвести до аварійних ситуацій. Навіть якщо ви відчуваєте себе бадьорим, організм потребує відпочинку.
Де і коли краще зробити зупинку
Оптимальний час для зупинки – пізній вечір. Організм природно налаштований на відпочинок у цей період, тому сон буде якіснішим. Якщо ж подорож відбувається вдень, робіть паузи кожні 3-4 години, щоб уникнути перевтоми. Головне питання, яке постає перед водіями – зупинитися в готелі чи мотелі. Ось основні відмінності:
Критерій
Готель
Мотель
Комфорт
Високий рівень, повноцінні зручності
Мінімальні зручності, часто без додаткових послуг
Паркінг
Може бути платний або підземний
Великий безплатний паркінг біля номера
Розташування
Частіше в містах або передмістях
Біля трас і автошляхів
Ціна
Вища, але більше зручностей
Доступніший варіант для короткої зупинки
Якщо вам потрібен короткий перепочинок, мотель – хороший варіант. Але для якісного сну краще обрати повноцінний готель із комфортними номерами.
На що звернути увагу при виборі місця для відпочинку?
1. Тиша та відсутність шуму
Високий рівень шуму з траси або сусідніх номерів може завадити нормальному сну. Варто обирати заклади, які пропонують шумоізольовані кімнати.
2. Комфортні умови у номері
Якісний матрац, зручна подушка та чиста постіль – це основа для відновлення сил. Також важливо, щоб у номері була можливість регулювання температури та гаряча вода для душу.
3. Безпека та паркінг
Особливо актуально для тих, хто подорожує автомобілем із цінними речами. Бажано, щоб готель мав охоронювану стоянку.
4. Додаткові послуги
Іноді важливо не лише переночувати, а й повноцінно відпочити. У деяких закладах є ресторани, Wi-Fi та можливість ранкового сніданку, що зробить подорож приємнішою.
Висновок
Зупинка для відпочинку в дорозі – це не просто перерва, а важливий елемент безпечної та комфортної подорожі. Обирайте місця, які забезпечують якісний сон, гарні умови та безпечний паркінг. Якщо ваш маршрут проходить через Львівщину, розгляньте можливість зупинки у перевірених закладах із хорошими відгуками.
Завчасне бронювання допоможе уникнути зайвого стресу в дорозі. Якщо ви шукаєте зручне місце для відпочинку, зверніть увагу на номер у Винниках – тут є все необхідне для комфортного перепочинку.
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій старого Львова закінчення статті українського археолога, доктора філософії, професора Ярослава Пастернака “З археольогії околиць Львова”, опублікованої у часописі “Діло” у травні 1932 року (№ 98).
Традиційно текст залишаємо оригінальним. Першу частину можна почитати тут.
Ярослав Пастернак
З археольогії околиць Львова.
(Докінчення)
Всі вичислені знахідки належать до культури надбужанcького неоліту. Для його кінцевої, фази є типові скелєтові похорони під могилами з керамікою прикрашеною відтисками шнурка у мокрій ще глині перед випаленням. Небіжчики в тих могилах в похоронені у сильно скорченій позиції, бо принятим тоді звичаєм згинали їм по смерти руки й ноги та привязували їх до тіла, щоби небіжчик не ходив по смерти та не шкодив живим. З території самого Львова не знаємо досі ані одного такого гробу, а у ближчій околиці знайшовся він у Ременеві. Біля обрядово скорченого кістяка лежав там ретушований кремінний відщипок як одинокий, скромний дар у «далеку дорогу».
Сучасні з описаними могилами є стоянки зі шнуровою керамікою. Черепки того роду найшлися разом з кремінним знаряддям па Чорній Горі у Грибовичах. До енеоліту належать також усі проверчені камінні топірці. З них тільки один знайшовся на Високім Замку, а його многокутний поперечний перекрій вказує на моравські культурні впливи. Другий, чисто галицький тип дістався до Музею НТШ з Гути Щирецької, разом зі збіркою кремінного знаряддя та кусником зернотерки з пісківця.
Вкінці походять з енеолітичної доби всі мідяні доісторичні предмети. Одна плоска сокирка з цієї групи, найдена ніби-то у Львові, переховується у природничім музею у Відні, але таку метрику дістала вона мабуть через непорозуміння, бо Львів лежить занадто далеко від Покуття, де є більшість мідяних нахідок і де вони оправдані близьким сусідством із Закарпаттям та Семигородом як територією, звідки всі вони походять.
Енеолітична доба тревала цілу другу половину 3 тисячеліття пер. Хр., а після неї настала доба бронзова, яка тревала аж до початку 1 тисячеліття пер. Хр, 3 цього часу не маємо з території самого Львова ані одної знахідки. Закарпатських траків, які стали тоді кольонізувати сильно Галичину, не вабила до себе тяжко приступна, окружена мочарами горбовина, так що аж під сам кінець бронзової доби знайшлося у двох підльвівських селах кілька памяток. Із Грибович походить бронзова сокирка з тулійкою, піднесена на горі проти городища, а з Борщович бронзовий ніж. Може належав до цієї доби також гріб із багатими металевими (бронзовими?) прикрасами, відкритий у Борщовичах у 1927 р. і тепер зовсім знищений.
З залізної доби, яка прийшла по бронзовій та тревала аж до нар. Хр., не маємо з самого Львова знов жадної знахідки, але тим разом і підльвівська околиця не є в кориснішому положенні. Тільки в одних Підсадках біля Пустомит знайшовся одинцем бронзовий tutulus кружок до пришивання одежі на грудях, та частина бронзової вуздечки. Оба предмети належать до ґрупи трацьких бронзів і мають свої анальоґії в гальштатській культурі Угорщини.
Один із перекопів на городищі у Грибовичах Малих. Фото, 1930-х рр.
По нар. Хр. настає у нас доба інтензивних впливів провінціяльної римської культури. По цілій Галичині роїться від ріжних мешкальних, гробових та окремих знахідок, які належали до германських вандалів, ґотів та ґенідів, але у нашій львівській землі нема знов ані сліду я того життя, хоча недалекий Звенигород був тоді вже значним торговельним центром. В одних тільки Грибовичах найшли біля городища срібний денар Марка Аврелія (161-180).
Доба великих мандрівок народів не лишила по собі також жадних памяток у львівському повіті і щойно з княжої лоби є у ньому трохи більше памяток, які вказують вже на густіше заселення підльвівської околиці. З природи річи мусіли вони бути також у найстаршій частині Львова, на Високім Замку, де був побудований княжий город коло 1250 р. але тепер годі вже там чого шукати, бо все було знищене при сипанні кіпця унії люблинської.
Коли у 1869 р. стали розбирати звалища Високого Замку щоби добути твердий матеріал на копець, була дуже добра нагода прослідити докладно цю найстаршу памятку княжого Львова, відшукати місце, де стояли княжі тереми, надвірна церква та інші будинки, прослідити оборонну систему укріплень, внутрішню конструкцію найстарших валів, підгороддя та взагалі цілу топографію княжого городища та пізнішого середньовічного замку. На жаль, прогайновано докладно цю одиноку нагоду, бо не було між ведучими роботу нікого, хто розумів би вагу хвилини та вартість археольоґічних дослідів у терені.
Антоні Шнайдер (1825—1880). Графічний портрет із часопису «Kłosy». Варшава, 1875 р.
Тільки один посторонній чоловік зацікавився тим і врятував бодай трохи знайдених дрібних предметів від затрати. Був це Антін Шнайдер, аматор-археольоґ. Він звернув зараз увагу на те, що у розбираних звалищах надибували робітники в ріжних місцях багато побитого черепя, старого заліза, скла, костей та інших останків із княжих і пізніших часів. При цьому найшли також кілька цілих горщків, але робітники кинулися шукати в них грошей та розчаровані побили їх. Бачучи таку масу ріжних предметів, стали вкінці деякі панове колекціонувати їх і в той спосіб повстали збірки Смольки, Боярського та Шнайдра. З них тільки Шнайдер віддав цілу свою збірку до музею Любомирських, де їх тодішні знавці похрестили дуже фантастичними іменами, бачучи в них памятки малощо не зі старої камінної доби. У дійсності так зовсім не є. Більшість предметів походить з далеко пізніших, уже польських часів. Є це залізні списи, шаблі, остроги, кінські підкови, товчене венецьке скло і т. п. З великокняжих часів не збереглося майже нічого.
Узгір’я Цитаделі на плані міста 1844 р. Фоном виділено “Турецькі шанці”, цифрами позначено: 1 – гора Вроновських, 2 – Каліча гора, 3 – Познанська гора.
Друга добра нагода до археольоґічних розшуків на терені старого Львова була у 1858 р., як на узгірі Вроновських рівняли землю під будову нинішньої цитаделі. По ріжним неперевіреним вісткам мали найти тоді «багато попельниць, камінних молотків, брусків і ножів кремінних», але Шнайдер, який оглядав там ріжне черепя, писав пізніше, що воно було зовсім подібне до найденого на Високім Замку. Значиться і там не пощастило найти слідів із найстаршого Львова. Із львівських передмість нема також жадних памяток з того часу, тільки зберігся старий переказ, що на Знесінні, на горі «баба», мала колись стояти камінна баба, нагробна памятка турко-татарського походження, а на протилежній горі мав стояти «дід». Друга «баба» була на місці, де сходяться границі Знесіння, Львова та Кривчиць, а третя в Зарудцях.
У ближчій підльвівській околиці є найбільшою нерухомою памяткою з княжих часів овальне городище на Чорній Горі в Грибовичах. Воно окружене широкими стрімкими шкарпами, а від сходу укріплене потрійним валом. На ньому находяться черепки глиняної посудини княжої доби з типовим хвилястим орнаментом.
Сильна культурна верства з княжої доби є на громадському пасовиську в Малехові над потоком.
Скелетове погребище княжої доби було відкрите в Запитові при будові залізничого шляху Львів-Стоянів, мабуть друге найшлося у Підбірцях, а третє розкопали свого часу в Ременові. Походить воно здається з IX ст.
З усього висказаного виходить, що властивий нинішний Львів не був у доісторичну добу ніколи заселений, бо цих кілька кремінних виробів, які найшлися при ріжних земних роботах на його терені, могло дістатися сюди підчас мисливських виправ мешканців клепарівської надми в долину Полтви. Найстарша частина міста, що розбудувалася у стіп княжого городу на Високім Замку, походила щойно з половини XIII ст. одначе певних останків її матеріальної культури також не маємо крім кількох дещо пізніших церков. Дата їх побудування з історії невідома, але можна би її мабуть вивести з археольоґічного матеріалу, якщо перекопати би терен довкола них та прослідити цвинтарі, які тодішнім звичаєм були все довкола церкви. Знайдені на Високім Замку дрібні предмети походять з пізніших часів, але крім них є у Львові вже багато монументальних, їм сучасних будівель, яких дослід не входить вже в обсяг археольоґічних дослідів.
Уже цієї неділі, 23 березня, у фоє Львівської національної філармонії, у галереї «ФілАрт», відкриється унікальна виставка «Ігор Білозір: мистецьке коло». До 70-річчя від дня народження видатного українського композитора будуть презентовані художні твори, що відображають атмосферу його творчого середовища та мистецьких взаємин.
Виставка буде доступна для перегляду щодня, окрім понеділка, у часовий проміжок з 15:00 до 18:00.
До експозиції увійдуть 23 роботи з приватної колекції Білозіра – твори, які йому дарували друзі-художники та колеги. Серед авторів – Орест Скоп, Богдан Мусієвський, Олесь Тищук, Микола Бордун, Андрій Куруц та інші. Окремо будуть представлені роботи класика українського мистецтва Зеновія Кецала. Особливе місце в експозиції займе новий портрет композитора, створений нещодавно народним художником України Петром Сипняком, який товаришував із творцем української пісні. Кураторка виставки: Зоріана Мірус.
Виставка стала можливою завдяки ініціативі Оксани Білозір та родини композитора. Як зазначає Оксана Білозір:
“У часи тоталітарного режиму – СРСР, де все українське було упосліджене, пісенна творчість Ігоря Білозіра стала тим життєдайним джерелом, яке надихало творчу та наукову еліту того часу. Вона допомагала відчувати свою приналежність до чогось великого, до глибинної культури як світогляду. Саме ці цінності, передані через мелос і образність, надихали та вивищували над реальністю, утверджуючи українську національну культурну спадщину”.
Запрошуємо відвідати виставку та зануритися в атмосферу творчого кола митців, які розділяли натхнення великого композитора.
Також на Камерній сцені 6 квітня пройде концерт “Пшеничне перевесло” за участі солістів філармонії. У програмі — пісні Білозіра на поезію українських авторів.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Днями один із найавторитетніших медичних журналів світу JAMA Network Open опублікував результати дослідження української програми психосоціальної реабілітації Recovery Camp. Це перший випадок, коли українська ініціатива з психологічної підтримки дітей, які постраждали від війни, отримала таке високе міжнародне визнання.
Посилання на наукову публікацію на сторінках JAMA Network Open від 14 березня 2025 р.:
Дослідження, що тривало від вересня 2022 до липня 2024 року, охопило 1 291 дитину (середній вік – 9,3 років) і 963 матері, які взяли участь у шестиденних таборах Recovery Camp. Цифри говорять самі за себе. 33,9% дітей мали високий рівень психологічного стресу або симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу). 53,4% дітей із критичними симптомами були направлені на подальшу терапію. І врешті 75% дітей відзначили значне покращення емоційного стану після проходження табору.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
“Відсоток дітей із критичним рівнем ознак ПТСР, на жаль, зростає. Якщо у 2022 році він становив 24%, то сьогодні вже перевищує 34%”, — зазначає засновниця Recovery Camp Христина Дудашвілі.
Recovery Camp у цифрах: від квітня 2022 року програма охопила понад 19 000 дітей та матерів. Було проведено 253 табори, з яких 180 одноденних і 73 шестиденних. Була задіяна комплексна методика: індивідуальні та групові сесії з психологами, арт-терапія, навчання стрес-менеджменту. А також забезпечено подальший супровід: безкоштовна психологічна підтримка через онлайн-платформу UCARE.ME
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
За словами експерта з громадського здоров’я з Columbia University доктора Ірвіна Редленера, українська програма є готовою моделлю для масштабування. “Recovery Camp забезпечує швидке втручання для дітей, які пережили війну, і його ефективність підтверджена науково. Це має бути пріоритетом для міжнародної підтримки”.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Так українська програма психосоціальної реабілітації Recovery Camp стала першою українською ініціативою психосоціальної підтримки, чия ефективність підтверджена на міжнародному рівні. Досвід українців доводить, що такі моделі реабілітації можуть бути масштабовані та інтегровані в міжнародні гуманітарні проєкти. Зрештою, дослідження у JAMA – це не лише визнання, а й важливий аргумент для залучення міжнародних партнерів та фінансової підтримки.
Український проєкт психосоціальної реабілітації дітей Recovery Camp
Програма Recovery Camp реалізується завдяки БО “Щире Серце” у партнерстві з Ukrainian Children’s Action Project (UCAP). Загалом за три роки до підтримки ініціативи долучилися понад 23 міжнародні організації. “Все більше дітей в Україні потребують допомоги, і ми маємо забезпечити їх якісною підтримкою. Recovery Camp — це доказ того, що ефективні моделі існують і потребують масштабування”, — підкреслюють в UCAP.
Як знайти косметику, яка поєднує високу якість, доступну ціну та стильний вигляд? Цим питанням задаються багато жінок у пошуках ідеальних засобів для макіяжу. Одним із брендів, який останніми роками завує серця мільйонів по всьому світу, є Catrice. Чому ж косметика Catrice стала такою популярною? Давайте розкриємо секрети її успіху.
Історія успіху бренду Catrice
Catrice — це німецький бренд, заснований компанією Cosnova GmbH у 2004 році. Його метою з самого початку було створення декоративної косметики, яка відповідатиме актуальним трендам і при цьому залишатиметься доступною для кожного. Завдяки цьому бренд швидко завоював популярність у Європі, а згодом і в інших країнах світу.
Косметика Catrice відзначається тим, що поєднує в собі високу якість за демократичну ціну. Завдяки цьому вона стала вибором як для професійних візажистів, так і для тих, хто лише починає освоювати мистецтво макіяжу.
Секрети популярності косметики Catrice
1. Висока якість за доступну ціну
Одна з головних причин популярності бренду — це його філософія: “Ми створюємо косметику, яка доступна кожному”. При цьому Catrice не йде на компроміс у питаннях якості. Бренд активно використовує інноваційні формули, працює над вдосконаленням текстур і підбирає стійкі пігменти. У результаті покупці отримують продукт, який за своєю якістю не поступається люксовій косметиці, але коштує в рази дешевше.
2. Актуальність трендів
Catrice постійно слідкує за модними віяннями у світі краси. Нові колекції бренду з’являються кілька разів на рік, що дозволяє йому швидко адаптуватися до змін у трендах. Завдяки цьому покупці завжди можуть знайти в асортименті бренду актуальні відтінки помад, тіней, рум’ян та інших продуктів для макіяжу.
3. Натуральний склад та турбота про шкіру
Catrice поєднує красу та догляд, створюючи косметику, яка не лише підкреслює вашу природну чарівність, а й піклується про шкіру. У складі багатьох засобів – натуральні компоненти: живильні масла, рослинні екстракти та вітаміни, що зволожують і захищають. Бренд свідомо відмовився від тестування на тваринах, роблячи свої продукти ідеальним вибором для тих, хто цінує етичну красу.
4. Широкий асортимент
Асортимент косметики Catrice надзвичайно різноманітний. У бренду є все: від базових засобів для повсякденного макіяжу до яскравих та сміливих продуктів для створення неперевершених образів. Це дозволяє кожній жінці підібрати те, що ідеально відповідає її стилю та уподобанням.
5. Стильний дизайн
Catrice приділяє велику увагу упаковці своїх продуктів. Їх косметика виглядає стильно та сучасно, що додає їй привабливості. Крім того, компактні формати зручні для щоденного використання та подорожей.
Які продукти Catrice варто спробувати?
Якщо ви ще не знайомі з косметикою Catrice, ось кілька бестселерів, які заслуговують на увагу:
HD Liquid Coverage Foundation — легкий тональний крем з матовим фінішем, який забезпечує стійке покриття на весь день.
Liquid Camouflage Concealer — коректор, який ідеально маскує недоліки шкіри та темні кола під очима.
Iconails Gel Lacquer — гель-лак для нігтів, що забезпечує стійкий блиск і зносостійкість.
5 in 1 Setting Powder — універсальна пудра, яка фіксує макіяж, матує шкіру та зменшує видимість пор.
Поради щодо використання косметики Catrice
Щоб отримати максимальний ефект від використання продукції бренду, врахуйте кілька порад:
Підготуйте шкіру. Перед нанесенням тональної основи використовуйте базу або праймер для гладкого покриття.
Не бійтеся експериментів. Catrice славиться сміливими відтінками та цікавими текстурами — спробуйте щось нове!
Фіксуйте макіяж. Пудра та спреї-фіксатори від Catrice допоможуть зберегти макіяж свіжим протягом усього дня.
Catrice – це той бренд, який доводить: крутий макіяж не обов’язково має коштувати цілий статок. Якість, трендові відтінки та доступні ціни – усе це робить його улюбленцем багатьох. Якщо ви хочете легко створювати стильні образи, експериментувати з кольорами та текстурами, то Catrice точно вартий вашої уваги. Спробуйте – і, можливо, знайдете свою нову улюблену косметику!
Панорама Львова, 1930-ті рр. Фотограф Генрик Поддембський
Львів – це місто, яке є культурною столицею України, сюди зʼїжджаються усі люди світу, аби перейнятися історіями минулого, в тому числі театральною і кінематографічною історією, яка зробила значний внесок у розвиток як українського, так і світового мистецтва. Це місто театрів, галерей, музеїв та фестивалів.
Тут досі працюють такі відомі театри як Львівський національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, Львівський театр Лесі Українки та багато інших.
Саме у Львові здебільшого народились талановиті митці, які покорили серця багатьох людей і вплинули на розвиток світового театру і кіно, такі як Богдан Ступка, Олег Стефаник, Роман Віктюк та інші.
Богдан Ступка, 1974 р. Фото з книги В.Мельниченко «Майстер»
Богдан Ступка видатний український актор театру і кіно, який народився у Львівській області, в селищі Куликів. Закінчив драматичну студію, яка була при театрі імені Марії Заньковецької, в цьому ж театрі почав свою акторську карʼєру, де в майбутньому пропрацював багато років і зіграв безліч видатних ролей. Загалом Богдан Ступка зіграв більше ніж 100 ролей, як і в кіно, так і в театрах. З найвідоміших ролей можна відмітити Тараса Бульбу у фільмі «Тарас Бульба», також роль Івана Мазепи у фільми «Молитва за гетьмана Мазепу» і роль Тев’є Тевель у виставі “Тев’є -Тевель”. Також він був Героєм України та навіть три роки був на посаді міністра культури України. Загалом Богдан Ступка був одним з найвидатніших українських акторів, і залишив за собою величезну творчу спадщину.
Петро Бенюк
Також хочу зазначити Петра Бенюка, народного артиста України, який народився в смт Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області, але його активна акторська діяльність почалась саме у Львові. У 1972 році став актором у Національному академічному театрі імені Марії Заньковецької, де зіграв безліч ролей у таких виставах як «В степах України» О. Корнійчука, «Марія Заньковецька» І. Рябокляча та інші. Петро Бенюк був не тільки видатним актором театру, а ще й кіно. Він залишив яскравий слід в історії української культури.
Варто написати про видатного українського театрального режисера, актора і педагога Романа Віктюка, який народився у Львові. Не дивлячись на те, що він закінчив Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Начарського у Москві, де він ще згодом заснував власний театр – Театр Романа Віктюка, але все одно свою творчу діяльність він розпочав у Львівському театрі юного глядача.
Роман Віктюк
Вистави та гра на сцені Романа Віктюка відрізнялись від усіх глибоким психологізмом, театральною мовою і філософським змістом. Він ставив вистави у багатьох театрах світу. Запамʼятався він поціновувачам мистецтва саме своїм оригінальним і яскравим підходом до акторської діяльності.
Олег Стефан
Ще один видатний український актор театру і кіно, педагог, чия творчість також вирізнялась глибоким психологізмом і відданістю мистецтву – це Олег Стефан. Він народився в Одеський області, закінчив Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського, але з 1996 року він є актором Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Олег Стефаник у 2006 році став лауреатом національної премії України імені Тараса Шевченка, а у 2019 році став заслуженим артистом України. Стефаник є яскравою постаттю в українському театрі, а його акторська майстерність характеризується глибоким проникненням у психологію персонажів, емоційністю і епатажем. Саме роль Дон Кіхота у виставі «Задля тебе» стала його однією з найвідоміших ролей на сцені.
Амвросій Бучма в ролі Гордія Ярощука, фільм «Нічний візник», 1928 р.
Творчість цієї людини стала справжньою легендою українського мистецтва. Амвросій Бучма – видатний український актор та режисер театру і кіно. Саме у Львові він народився і розпочав свою творчу діяльність. З 1905 року він грав на багатьох сценах львівських театрів, із найвідоміших ролів це Швейк у виставі «Швейк», Тарас Шевченко у фільмі «Тарас Шевченко», Іван Карась у виставі «Запорожець за Дунаєм». Також він вважається зіркою фільмів в ВУФКУ другої половини 1990-х років. У 1944 році він був народним артистом СРСР. Амбросій Кучма був одним з основоположників українського радянського театру та кіно.
Наталка Половинка
У 1965 році в Вінницькій області народилась Наталка Половинка, яка згодом з 1988 року стала актрисою Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Також вона відома як солістка та педагог державної хорової капели хлопчиків та юнаків «Дударик». У 2006 році Наталка Полутавка стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. У 2010 році стала засновницею театрального центру «Слово і голоС». Також вона є виконавецею традиційного співу у всіх його жанрах – це псалми, українські народні пісні, канти та український класичний романс. Вона є прикладом відданого служіння мистецтва, а її талант та майстерність надихають молодих акторів та збагачують українську культуру. З 2015 року вона є автором і лідером міжнародного театрального фестивалю традицій ДРЕВО.
Федір Стригун на презентації книги спогадів Бориса Міруса “Мої 70 заньківчанських літ”
Федір Миколайович Стригун – народний артист України, який народився в 1939 році на Черкащині. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Працював у різноманітних театрах України, один із них був Львівський театр імені Марії Заньковецької, де він не тільки був актором, а й багато років був художнім керівником і головним режисером. Він є лауреатом національної премії імені Шевченка, премії імені Котляревського та премії імені Миколи Садовського. Його численні ролі в театрі та кіно і видатні режисерські роботи, надовго збереглись в пам’яті у справжніх поціновувачів театрального мистецтва.
Ян-Непомуцен Камінський
Ян-Непомуцен Камінський, який народився в 1777 році на Львівщині, став видатним польським актором, режисером та драматургом, чия діяльність мала значний вплив на розвиток театрального мистецтва у Львові та Галичині. Не дивлячись на те, що з 1809 по 1942 рік він був директором і режисером польських театрів, він все одно працював у різних театральних трупах, зокрема у Львові та Одесі. Але Ян Камінський вважається одним з основоположників польського театру в Галичині.
Олександра Люта
Неймовірно багатогранні і яскраві ролі української акторки театру і кіно Олександри Лютої. Вона заслужена артистка України і акторка Львівського національного академічного театру імені Марії Заньковецької. Вона не тільки є акторкою на великій сцені, а й знімається у різноманітних фільмах і серіалах, зокрема у серіалі «Жіночий лікар. Нове Життя». На разі вона додатково займається волонтерською діяльністю і є прикладом активної громадської позиції та свідомості своєї країні.
Естер Рахель Камінська з донькою Ідою, 1907 (приблизно), фото невідомого автора / htpp://www.szetl.org.pl
В родині відомих театральних акторів Естер Рахель та Авраама Іцхака Камінських 1899 року в місті Одеса народилась Іда Камінська, яка незабаром стала видатною польською та єврейською акторкою театру та кіно, режисеркою. Саме на сцені батьків вона почала свою акторську кар’єру. Працювала у різних театрах, як СРСРу, так і Польщі. Зокрема, у Львівському Єврейському театрі. Серед її найвідоміших ролей – це Мати Кураж у виставі «Мати Кураж та її діти». Також Мірл Ефрос у виставі “Мірл Ефрос”. Саме вона знімалася у фільмі “Магазин на площі ринок”, який згодом був номінований на премію “Оскар”. Також Іда Камінська була керівником Варшавського єврейського художнього театру «VIKT», який з 1938 року переїхав до Львова.
Іда Камінська в образі
Ці актори, режисери є гордістю для українського народу і невід’ємною частиною культурної історії Львова. Вони зробили значний внесок у формування культурного обличчя не тільки міста Львів, а й всієї України. Їх вистави, фільми, серіали, пісні стали не тільки частиною культурної спадщини України, а й джерелом натхнення для майбутніх поколінь.
Уже зовсім скоро відомий інструментальний дует Олександра та Юлії Божик представить у Львові акустичну програму. Концерт відбудеться 29 березня у Львівській національній філармонії. Початок о 18:00, зазначали організатори.
Організатори також додають, що це буде чудова можливість поринути в атмосферу незабутньої музики. Цей концерт також стане подарунком для справжніх поціновувачів музики, адже програма охоплює відомі класичні твори та улюблені хіти в інструментальному звучанні:
Саундтреки легендарного Ганса Ціммера,
Хіти Coldplay, Adele, Hurts, Океану Ельзи, Без Обмежень, Скрябіна, Shumeiта багатьох інших,
Нову авторську музику, що поєднує класику та сучасність,
Солодкий подарунок та ігристе для всіх гостей!
Особливу атмосферу вечора створить чарівне звучання скрипки, роялю у супроводі струнних при світлі тисячі свічок, яке перенесе гостей у світ музичної гармонії.
“Ми завжди мріяли створити вечір, сповнений акустичної краси та душевності. Цього разу наша мрія втілиться у стінах Львівської філармонії, і ми щиро запрошуємо вас стати частиною цієї події”, — діляться Олександр та Юлія Божик.
Не пропустіть можливість поринути в атмосферу незабутньої музики, яка залишить слід у вашому серці! Квиток на концерт стане найкращим подарунком собі та близьким!
25 березня 2025 року, о 15:00 в приміщенні Палацу Хоткевича (вул. Кушевича, 1) відбудеться відкриття документально-художньої виставки «Харків — фортеця», присвяченої місту-герою Харків. Куратор виставки Івона Лобан.
Герой експозиції – місто як єдиний функціонуючий організм. Слово «фортеця» використовується авторами виставки в прямому та філософському розумінні слова. Харків’янам завжди був притаманний загальнонаціональний та місцевий патріотизм. Нерозривний зв’язок з містом відчувають як корінні жителі, так і ті, хто приїхав до Харкова та залишився в ньому. Сильний, незламний, волелюбний Харків є гордістю його жителів і вони висловлюють свою любов до нього в книгах, піснях, картинах.
Експозиція – це поєднання інформаційних матеріалів та художніх творів про історичний та сучасний Харків, структурованих за розділами:
Історичне місто-фортеця Харків,
Харків — фортеця освіти,
Харків — фортеця науки,
Харків — фортеця культури та мистецтва,
Харків — фортеця українського відродження,
Харків — центр розвитку підприємництва,
Харків у Першій та Другій світових війнах,
Місто-фортеця Харків у російсько-українській війні.
Художня частина виставки у кожному регіоні, де вона представляється, є змінною. У Львові це будуть художні плакати львівського митця Михайла Скопа, що присвячені героїчному спротиву народу України агресії з боку терористичної країни – російської федерації, та цифрові ілюстрації київського художника Антона Лазутіна, що присвячені стародавньому Харкову.
Документально-художня виставка «Харків — фортеця» доводить, що попри всі намагання з боку путінської росії представити Харків як російське місто, воно було, є й завжди буде українським як в історичному просторі, так і під час суворих випробувань сьогодення.
Виставку вже переглянули харківʼяни та кияни. У Києві вона з успіхом пройшла у Національному історико-архітектурному музеї “Київська фортеця” та Верховній Раді України.
Організатори проєкту – Харківська громадська організація клубного типу «Гостинна на Дворянській» та Корпорація «Консалтингова група “Рубаненко і партнери».
Партнери виставки «Харків — фортеця»:
Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова, 5-та окрема Слобожанська бригада НГУ, Національний музей Тараса Шевченка, Харківський літературний музей, Центральна наукова бібліотека Каразінського університету, Харківський художній музей, Харків Медіа ХАБ, Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця», Міський палац культури імені Гната Хоткевича (Львів), Арт студія Івони Лобан, Майстерня Ск!п!в.
Пересувну виставку «Харків-фортеця» з серії «Великі земляки» організовано за підтримки Харківської міської ради, Київської міської ради та Українського АРТ ХАБу «Мистецька ФОРТЕЦЯ» (проєкт ХНАТОБ ім. М. В. Лисенка і Міністерства Культури та стратегічних комунікацій України).
За Австрії річка Полтва пахтіла так само, як венеційські канали. І хоча багато львів’ян, описуючи ту епоху, згадували приємніші запахи, що долинали з цукерень, колоніальних крамниць, де торгували екзотичними овочами (себто фруктами), крамниць з гербатою і кавою Едмунда Рідля та Юліуша Мейнля, а все ж сморід, мухи, комарі робили своє. Тому в 1886 році вирішено було річку заклепати під землю.
Роботи тривали доволі довго і завершилися в середині 1920-тих років. Полтва пішла під землю і перетворилася на каналізацію, під землею постали таємничі переходи, коридори і вулички. Доступ до них мали тільки інженери і робітники міського каналізаційного відділу. Та це тривало не довго, бо дуже швидко ці підземні лабіринти облюбували злодії. Тож до інженерів і робітників приєдналася ще й поліція, влаштовуючи підземні облави при допомозі власне робітників, які мали мапи тих заплутаних переходів.
Роботи із засклепіння Полтви в районі театру Скарбека. Кінець ХІХ ст.
Злодії там не тільки переховувалися, а також облаштовували собі склади викрадених речей. Тому не дивно, що поліція знаходила там викрадені хутра, тканини, пляшки з вином. В 1930 році преса повідомляла, що на глибині шість метрів під землею в одному з коридорів знайдено було цілий міх крадених речей – сорок пар нових черевиків, дві нафтові лямпи та кілька дрібних речей.
Про ці підземелля розповідали різноманітні історії, сповнені містики й таємничості. Зокрема про те, що вони тягнуться вздовж і впоперек на багато миль під поверхнею Полтви, і що там не просто ховаються злочинці, а живуть цілими родинами, а діти народжуються, не бачивши сонця. Під час німецької окупації в тих підземеллях ховалися євреї, і теж народжували дітей, що не бачили сонця.
Львівський письменник Стефан Грабинський (1887 – 1936) написав цілу повість «Саламандра» про жінку-саламандру, яка жила саме в таких підземеллях серед вогкості й цвілі.
Стефан Грабінський (1887-1936)
Полтва дивним чином притягувала кримінальників у всі часи. Ще до того, як її закували і сховали від ока і носа людського, вона приваблювала злочинців своїми густелезними берегами, зарослими лозами й очеретом, адже текла широкою багнистою долиною, яка лише в окремих місцях була висушена. Потикатися туди мало хто зважувався, бо зрадливе багно могло й засмоктати. Вже за Голоском починалися дикі темні місцини, серед яких так само, як після ув’язнення Полтви, ховали злочинці крадене. Ховали вони його в дуплах верб або в спеціальних схронах, викопаних в болотистому березі, на зразок повстанських криївок. І виявляли при цьому високий талант інженерної думки. Ті схрони теж могли тягнутися в різні боки і мати запасні виходи.
В епоху австрійського Львова комісаром поліції був Герман Фінкельштейн. Він став грозою львівських злочинців, бо вирізнявся неабияким нюхом. Одна зі справ, яку він з успіхом розслідував у 1895 році, була якраз пов’язана зі злодіями. Але полягала не лише на крадіжці, а й на вбивстві.
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Капрал поліції ніс службу на Місіонерській площі (тепер вулиця Під Дубом), де щоп’ятниці відбувався великий ярмарок, на якому славні на той час куликівські шевці продавали в ятках свої вироби. Ярмарок користався популярністю, але також приваблював і злодіїв.
Сталося так, що кишеньковий злодій вкрав у якоїсь жінки пулярес. Жінка наробила крику. Капрал кинувся за злодієм, а той сховався між ятками. В момент, коли капрал його догнав, обскочила капрала зграя злодіїв, оточивши так званим «смертельним перснем», а один з них висмикнув йому шаблю і рубонув капрала по голові. Капрал упав, решта злодіїв стали його копати, а за хвилю розбіглися, прихопивши й шаблю.
Все це відбулося так швидко, що поліція не встигла втрутитися. Злодії зникли, а на землі лишився конаючий капрал. Його забрали до лікарні, але він не міг нічого засвідчити, бо був без свідомості. Врешті завдяки зусиллям лікарів вдалося його на хвилину отямити, і він розповів комісару Фінкельштейну, що встиг порахувати: той «смертельний перстень» складався з одинадцяти людей. Зрештою, це підтвердили також куликівські шевці.
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Капрал помер. Вбивцю змогли упізнати й затримати. Інші втекли. Але що вбивця не хотів видати своїх спільників, знаючи, що й так його повісять, а розпізнати їх могли тільки шевці, комісар вирішив почекати до наступного п’ятничного ярмарку.
Того дня сорок поліціянтів оточило Місіонерську площу, перекривши всі вулички і брами, а комісар прийшов туди в супроводі двох агентів. Відразу зчинився переполох. Кілька десятків типів, що мали нечисту совість і не знали, що вони оточені, пробувало втекти. Усіх їх було затримано. Всього близько вісімдесяти. Серед них мусили бути, на думку комісара, і всі члени «персня».
Він зібрав шевців і наказав усім заарештованим кілька разів перед ними продефілювати. Шевці, які боялися помсти з боку злодіїв, повинні були дати непомітний знак, щойно хтось із злочинців буде їх минати. Комісар отримав аж двадцять таких умовних сигналів. Отже, тих двадцять він затримав, а решту відпустив. Але двадцять – то забагато, бо він потребував десять. Один вже був під арештом.
Кінна поліція у Львові, між 1918-1939 рр. Джерело: http://policjapanstwowa.pl/galeria/policja-panstwowa-i-policja-wojewodztwa-slaskiego/albumy/szwadron-rezerwy-policji-konnej-lwow/
Комісар забрав їх усіх на поліцію і там у присутності шевців пропустив через сито ще кілька разів. Врешті залишилося дев’ять. Тепер бракувало одного. За описом шевців то мав бути високий чоловік в куртці з верблюжої шкіри і в чорному кашкеті. Довелося звернутися по допомогу до конфідента – таємного стукача поліції. Злодії таких називали капусями.
Помічниками поліціянтів часто ставали самі злочинці, на діяльність яких поліція мусила інколи примружувати очі. Випадок хотів, що саме одного з найкращих агентів, який постійно займався контрабандою спирту через міську рогатку, якраз було схоплено і арештовано. Комісар наказав привести його і розповів про вбивство капрала та про результат облави. Він обіцяв, що коли той знайде останнього члена «смертельного персня», то віддасть йому в нагороду конфіскований спирт і випустить на волю.
Будинок управління поліції на розі вул.Коперніка та Сапєги
Конфідента випустили з тим, що від дев’ятої вечора мусить сидіти в хаті. Кілька тижнів він не давав про себе ознак життя, потім прийшов один раз, другий, і весь час скаржився, що ніяк не може натрапити на слід винуватця. Це комісара дивувало, бо агент зазвичай був дуже спритний, а завдання, яке йому цього разу доручено, було не таке важке, як для людини, що постійно крутиться серед кримінальників. І тоді комісарові спадає на думку, що тим одинадцятим мусить бути хтось із близьких конфідента.
Облави на берегах Полтви принесли чимало цікавого. В одній з криївок знайдено було шаблю капрала та викрадені в куликівських шевців чоботи. Викопано було також два трупи – це були злочинці, які загинули від рук своїх кумплів. Однак це не наближало до розгадки: хто ж був одинадцятим?
Патруль поліції на мотоциклі, 1932 р. Джерело: http://niezlomni.com/policja-w-ii-rp-zobacz-zdjecia-jak-prezentowali-sie-funkcjonariusze-i-funkcjonariuszki-foto/
Одного вечора комісар вирушив з іншим капралом до агента додому. Хоч було вже по дев’ятій, вони його не застали. Двері відчинила господиня. Комісар запитав дозволу зачекати. Вона мусіла дозволити. Поки жінка поралася на кухні, комісар знічев’я вирішив оглянути речі господаря в шафах. І ось в одній з шаф помітив… куртку з верблюжої шкіри і чорний кашкет.
Капрал аж підскочив з радості і хотів ці речі забрати. На щастя, господиня не помітила враження, яке це несподіване відкриття на них справило. Комісар шепнув агентові, щоб нічого не рухав. Бо ж зрозуміло: коли господар помітить, що вони забрали куртку, то здогадається, що опинився під підозрою, і втече.
Роботи із засклепіння Полтви. Світлина 1920-х рр.
Вони залишили все, як є, і пішли. Зранку конфідент, дізнавшись, що вони були в нього, з’явився у поліції, щоб виправдатися за те, що увечері не було його вдома. Комісар сказав, що це не так важливо. Важливіше те, що він досі не відшукав одинадцятого. А що директор поліції весь час дорікає, що донині того не знайдено, то доведеться замість цього одинадцятого взяти його. Той клявся, що не винний, що обов’язково відшукає винуватця, але комісар відповів, що хоч він і не винуватець, але йому цілком достатньо такого нездалого агента. І арештував.
Щойно тепер комісар наказав принести куртку і кашкета. Коли він їх показав конфіденту, той хоч і був ошелешений, але не признався. У найближчу п’ятницю комісар запросив куликівських шевців до себе, вдягнув арештанта в куртку і кашкета, і всі одноголосно впізнали в ньому забраклого члена «смертельного персня». Йому дали рік в’язниці і, звісно, з тієї пори більше як конфідента не використовували.
Шабля капрала ще довго висіла в комісаріаті на почесному місці, нагадуючи про те, як самі ж стукачі виявлялися злочинцями.
Личаківський цвинтар – місце вічного спочинку багатьох знаних львів’ян, серед яких – фармацевти. Запрошуємо Вас дізнатися хто з аптекарів фінансував українських художників, хто був першим дослідником мінеральних вод Галичини та Буковини, хто першим подав ідею створення аптеки-музею у Львові… та багато іншого на екскурсії «Аптекарський Некрополь на Личаківському цвинтарі».
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Інтерактивного музею D.S.Таємна Аптека та Львівського палацу мистецтв.
Благодійний фонд сім’ї Доскіч передав чергову гуманітарну допомогу на Львівщині
Благодійний фонд продовжує підтримувати та допомагати. Цього разу необхідну гуманітарну допомогу скерували медзакладам, дитячому будинку та військовій частині на Самбірщині.
“Попри всі виклики та складнощі у нас сьогодні був дуже плідний волонтерський день.Наша команда Благодійного фонду сім’ї Доскіч готувалася до нього тривалий час. Адже потрібно було підібрати необхідне, посортувати, розприділити між різними громадами (організаціями), скласти списки, зарезервувати автомобіль та пальне , завантажити, доставити до різних пунктів призначення і – передати. Ми з цим впорались. Нам приємні ці клопоти, адже люди, для котрих ми доставили вантажі, дбають про свою організацію, про свій відділ, свою установу і хоч якимось чином намагаються закрити потреби”, – зазначили у повідомленні БФ сім’ї Доскіч.
Благодійний фонд сім’ї Доскіч передав чергову гуманітарну допомогу на Львівщині
У Самбірську Центральну лікарню завезли: крісло донорське для забору крові; ортези для стопи; два стелажі; два ящики інфузійних наборів; чотири ящики норицевих з’єднань; шість ящиків наборів катетерів; один ящик масок хірургічних; два ящики латексних рукавиць; ящик шприців; два ящики перехідників; чотири ящики медичних наборів; чотири матраси протипролежневих; п’ять тумб приліжкових; 100 операційних халатів; лікарняний одяг вживаний.
Для Центру первинної медико-санітарної допомоги у с. Бісковичі передали медичні халати, металеві тумбочки та маски. Також для Буківського дитячого будинку-інтернату доставили вживаний одяг. Окрім цього у Самбірську військову частину привезли матраси, дуйки, етажерки, рушникосушарки. Старосамбірській організації осіб з інвалідністю доставили вживаний одяг, памперси та спеціалізоване харчування.
“Як завжди, наш ФОНД вдячний за допомогу нашим постійним партнерам по благодійній співпраці з Німеччини, Польщі та Франції”, – додали у дописі.
Сьогодні в нашій добірці старих фото періоду Першої світової війни хочемо показати фото, які були зроблені в місті Камʼянка-Бузька та його околицях й селі Спас (Самбірського району). Ці фото будуть цікаві історикам та краєзнавцями, які досліджують військову історію краю.
Фото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-БузькаФото часів Першої світової війни, Камʼянка-Бузька
В обʼєктив фотографів потрапили військові австрійської армії, їх військові позиції, зброя та кадри з життя в воєнних умовах.
Фото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село СпасФото часів Першої світової війни, село Спас
Завдяки таким знахідкам, як ці фото з Баварського архіву, ми можемо відкрити нові сторінки історії, розширити уявлення про події та процеси, які відбувались на теренах Львівщини в часи Першої світової війни. Вони допомагають краще зрозуміти масштаби війни, а також побачити як виглядала Львівщина в ті часи.
Її пісні завоювали серця мільйонів! У Львівській національній філармонії 7-8 квітня відбудеться особливий музичний вечір – концерт при свічках до Дня народження видатної української співачки Квітки Цісик. Початок концертів о 19:00, повідомили організатори Zahid Concert Agency.
Квітка Цісик, ім’я якої стало символом української музичної культури, принесла світу пісні, які завоювали серця мільйонів. Її творчість об’єднала красу української мови з неперевершеними мелодіями, що стали незабутніми для багатьох.
На концерті прозвучать найвідоміші композиції з репертуару співачки, такі як “Черемшина”, “Де ти тепер”, “Коханий”, “Я піду в далекі гори” та інші, виконані найкращими солістами: Оксаною Караїм, Іриною Доля, Петром Радейком, Ліліаною Раврух, Ольгою Верхоляк та вокального ансамблю “Квіти”. Вони виступатимуть у супроводі відомих віртуозів інструментальної музики – ансамблю “Високий замок” та ТанцТеатру “Життя”. Ведуча – Ольга Гошовська.
Організатори обіцяють гостям теплий вечір, наповнений чудовою музикою та приємною атмосферою. Крім того, в якості приємного бонуса всі відвідувачі отримають солодкий подарунок та ігристе.
“Насолоджуйтеся чарівною атмосферою та улюбленими піснями з репертуару Квітки Цісик у виконанні відомих львівських музикантів!” – запрошують на подію організатори Zahid Concert Agency.
На Верецькому перевалі вшанували пам’ять полеглих січовиків Карпатської України
Вчора, 16 березня 2025 року, на Верецькому перевалі відбулися заходи з вшанування пам’яті розстріляних січовиків Карпатської України, які у 1939 році віддали свої життя за незалежність.
Депутати Львівської обласної ради, народні депутати, громадськість поклали квіти і запалили лампадки пам’яті біля могил січовиків.
Як зазначив голова комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета, за різними даними, після окупації Закарпаття було розстріляно орієнтовно 600 січовиків. У ході пошукових експедицій фахівцям Меморіально-пошукового центру «Доля» вдалося ексгумувати та перепоховати останки 22 розстріляних Героїв.
«Меморіал Героїв Карпатської України на Верецькому перевалі був збудований у 2017 році за ініціативи Львівської обласної ради. Це місце має велике історичне та національне значення. Саме тому ми повинні дбати про його збереження та підтримувати його в належному стані. Меморіал – це не лише пам’ять про минуле, а й символ нашої непохитної боротьби за незалежність, яку українці ведуть і сьогодні.
Наш обов’язок – пам’ятати їх подвиг і передавати цю пам’ять наступним поколінням. Закликаю, обласну та місцеву владу, громадські організації та активістів об’єднати зусилля для відновлення Меморіалу. Повага до своєї історії та її Героїв – це основа нашого майбутнього», – підкреслив Святослав Шеремета.
Довідково:
9 листопада 1938 року в Хусті засновано “Організацію народної оборони Карпатська Січ” на чолі з Дмитром Климпушем. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Окремо діяв військовий штаб.
Основою для розбудови Карпатської Січі стали осередки «Пласту», «Січі» та «Просвіти». До лав Січі добровільно вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини.
У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі сягала близько 15 тис. осіб.
15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехословаччини та збройної агресії з боку Угорщини Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Президентом було обрано Августина Волошина.
Впродовж березня сили оборони Карпатської України провели близько 20 боїв з угорськими військовими підрозділами, які поступово захоплювали землі Закарпаття. У боях загинуло близько 1,5 тисячі українців.
18 березня 1939 року угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України.
Окупаційна влада запровадила воєнний стан і розпочала репресії проти січовиків, інтелігенції, державних і партійних діячів Карпатської України, духовенства.
Арештованих українців утримували у в’язницях і таборах. Навесні 1939-го їх окремими групами розстріляли на Верецькому, Яблунецькому та Ужоцькому перевалах.
Сьогодні разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо прибрати гіркоту з кави без цукру і молока. Цей спосіб переконує наш мозок у тому, що кава насправді солодка.
Багато людей починають свій день з обов’язкової чашки кави. Однак спосіб приготування може значно впливати на смак кави, інколи додаючи їй неприємного гіркого присмаку.
Однак, як пише Express, існує простий спосіб поліпшити смак кави – і для цього не потрібно додавати цукор або молоко. Натомість як радить редактор журналу Cooks Illustrated Стівен Данн варто додати до чашки дрібку солі, яка може протидіяти її гіркоті. Якщо ви варите порцію кави на всю сім’ю, то на літр напою потрібно додати 1/8 чайної ложки солі, попередньо змішавши її з меленою кавою.
Він пояснює, що поєднання солі та іонів натрію, які містяться в ній, взаємодіють з рецепторами гіркого смаку на нашому язиці. І хоча це не робить чарівним чином чашку кави солодшою, це обманює наш мозок, не даючи нашому язику посилати сигнали про гіркоту в мозок.
Коли гіркий присмак придушено, ми легше відчуваємо солодкість та інші присмаки кави.
Чому кава може бути гіркою
Зерна арабіки відомі своїм м’яким і солодким смаком, тоді як зерна робусти, як правило, більш кислі.
Правильна техніка приготування кави також може запобігти тому, щоб вона стала занадто гіркою. Забагато води або надто гаряча вода може призвести до отримання гіркої кави, так само як надто довге очікування кави у френч-пресі може призвести до того, що чашка кави буде надто завареною.
«Амазонка» – це вже третій сингл молодої співачки, яка за останній рік увірвалася в український шоу-бізнес під іменем Diya Di. У кожній пісні виконавиця розповідає власну історію, в якій себе впізнають й інші.
«Я ураган, стихії донька, я амазонка і життя, забула я про сон і сльози, про довгі й нудні каяття», – слова із пісні-прем’єри «Амазонка». Це відверта історія про самопізнання, усвідомлення власної сили та безмежної внутрішньої свободи.
«Моя «Амазонка» – символ бурхливої енергії шаленої жінки, – каже Diya Di. – Ця пісня – про силу, про виклики, про шлях жінки. Це не просто слова – це історія певного життєвого етапу кожної».
Diya Di
Музика для Diya Di – засіб вираження почуттів, страхів та любові. Її пісні – це відображення життєвих етапів, важливих для кожної людини. Так перший сингл «Тато» співачка присвятила своєму батькові, якому хотіла довести, що може співати та досягати успіху. А другий сингл «NADNOVA» написаний уже для чоловіка і вперше прозвучав просто на весіллі. І ось новинка «Амазонка» – уже не про чоловіків, а про силу та внутрішню свободу жінки. Пісня, що здатна підтримати і надихнути саме прекрасну половину людства.
Саме ім’я Diya Di уже стало синонімом наполегливості, сили та сміливості йти за своєю мрією. Вона — дівчина, яка з 14 років займається бізнесом, створила успішний зооготель, запустила власну маркетингову компанію Diggi Agency, організувала авторські курси навчання. І при всьому цьому знайшла в собі сили здійснити свою найбільшу мрію — стати співачкою. Хоча шлях до сцени був непростим: родина та друзі не підтримували цієї ідеї. Усе змінилося після знайомства з майбутнім чоловіком Юліаном, який став її головною опорою та натхненням. Він допоміг дівчині повірити в себе та зайнятися музикою професійно.
23-річна Діана Зюбрик (справжнє ім’я виконавиці Diya Di) – людина, яка постійно навчається та розвивається. Вона пройшла понад 30 тренінгів і курсів, має дві вищі освіти та продовжує навчання, здобуваючи ступінь доктора філософії. Вільно володіє п’ятьма мовами та є справжнім прикладом того, як поєднувати знання, бізнес та творчість. Шлях цієї дівчини – це доказ того, що наполегливість створює чудеса. Diya Di не просто створює музику, а втілює свої мрії, доводячи, що можливості безмежні для тих, хто знає, чого хоче.
Українська музична сцена поповнилася новою чуттєвою композицією – «Подруги» від талановитих Божени Дар та Квітки Гаєвської. Це пісня, що зачіпає за живе, змушує згадати найтепліші моменти дружби та відчути її справжню цінність.
«Подруги» – історія двох найкращих подруг, які колись були нерозлучними, ділилися радощами й переживаннями, а потім розійшлися різними шляхами. Вони ніби відгородилися одна від одної, але спогади не дають забути ті безтурботні часи, коли світ здавався яскравішим разом.
«Ми всі іноді втрачаємо друзів. Через обставини, гордість, мовчання… Можливо вистачить одного кроку, щоб знову почати говорити?», — поділилися артистки.
У пісні кожен знайде частинку себе – адже хто з нас не втрачав друзів через непорозуміння, гордість чи емоції? Витончені вокальні партії Божени Дар та Квітки Гаєвської передають глибину почуттів, а мелодія змушує поринути у вир ностальгії.
«Просто цінуйте своїх друзів!», — закликають дівчата
Новий трек – це не лише музична новинка, а й заклик замислитися: можливо, час подзвонити тій, хто був поруч у найважливіші моменти?
Слухайте новий сингл Божена Дар & KVITKA GAEVSKA «Подруги» на всіх музичних платформах!
Відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку у Винниках. 28 вересня 1913 року
28 вересня 1913 р. у Винниках встановили перший на українських землях скульптурний пам’ятник великому Кобзареві.
Цілий і неушкоджений простояв цей пам’ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками й зубилами були відбиті ніс та вуха).
Понищене польськими вояками погруддя Тараса Шевченка у Винниках. Зберігалося як пам’ятка в музеї НТШ у Львові. (1919 р.)
На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам’ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам’ятника Шевченку.
У квітні 1919 р., коли поляки знову захопили Винники, долотами вони відбили все обличчя на пам’ятнику.
Реставрація пам’ятника Шевченка у Винниках 1924-1925 рр.
1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоюючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.
Міщани Винник вирішили відновити перший пам’ятник. У 1924 р. було створено комітет з відновлення пам’ятника (очолив Тома Магаляс). За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко виготовив новий пам’ятник Т. Г. Шевченкові.
29 березня 1925 р. Повторне відкриття відновленого пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках
Андрій Коверко (1893-1967) — автор пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому, який було встановлено у жовтні 1932 р. у саду греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38. Пам’ятник знаходився між будинком Академії (тепер географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та Коперника. Це був перший український пам’ятник у Львові. 1945 р. пам’ятник був знищений москальсько-більшовицькими окупантами.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
