Концерт «Ніби вчора… 25 років без тебе» — це щира і зворушлива шана пам’яті Ігоря Білозіра — видатного українського композитора, співака і митця. У зв’язку зі значним інтересом і повним аншлагом на концерт пам’яті Ігоря Білозіра 26 травня, організатори оголосили додаткову дату — 27 травня. Подія відбудеться у Львівській національній філармонії. Початок о 19:00, повідомили організатори Zahid concert agency.
Минуло вже 25 років відтоді, як Ігор Білозір відійшов у вічність, однак його пісні й надалі звучать у серцях українців, залишаючись символом гідності, любові до України та незламності духу. Саме тому цей концерт об’єднує не лише сучасних артистів і друзів композитора, а й тисячі слухачів, які знову й знову приходять, щоб згадати, послухати та подякувати.
У програмі вечора — найвідоміші твори Ігоря Білозіра, живі виступи, спогади, відеоматеріали, світлові інсталяції та особлива атмосфера музичної пам’яті. У концерті візьмуть участь:
Піккардійська Терція Оксана Муха Павло Табаков Володимир Питель Петро Радейко Юлія Божик Ірина Доля Гурт “BOYKY”
Ведуча — Ольга Гошовська
“Кожна пісня, кожне слово цього вечора — це вдячність за творчість, за українську пісню, що звучить крізь роки. Запрошуємо!” — кличуть на додатковий концерт організатори.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
У час, коли кожен внесок у перемогу важить на вагу золота, львівський підприємець і меценат Юрій Доскіч вкотре доводить: підтримка армії — це не лише обов’язок, а й справа честі.Завдяки його ініціативі та участі у благодійному аукціоні, 125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи.
У березні 2025 року, з нагоди третьої річниці створення 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, у Львові відбувся благодійний аукціон.Його метою було зібрати кошти на закупівлю необхідного військового обладнання для підрозділу.Серед активних учасників заходу був Юрій Доскіч, який разом зі своїм благодійним фондом «Сімʼї Доскіч» долучився до організації та фінансування ініціативи.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Завдяки спільним зусиллям благодійників, волонтерів та представників влади, зокрема голови Львівської ОВА Максима Козицького, вдалося зібрати кошти на закупівлю 14 мінометів калібру 120 мм та трьох пікапів.Це суттєво посилить обороноздатність бригади на передовій.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Юрій Доскіч висловив подяку всім, хто долучився до цієї справи, особливо відзначивши волонтера Сергія Бадяка та народного депутата Ростислава Тістику, який активно підтримує ініціативи з допомоги військовим.
125-та окрема бригада територіальної оборони ЗСУ отримала 14 мінометів та три пікапи
Історія Юрія Доскіча — це приклад того, як особиста ініціатива та небайдужість можуть мати реальний вплив на хід війни.Його внесок у підтримку ЗСУ надихає інших долучатися до спільної справи.Адже тільки разом ми зможемо досягти перемоги.
Вулиця Личаківська в районі Верхнього Личакова. Кінець ХІХ століття
Сьогодні знайомимо читачів Фотографій Старого Львова з краєзнавчою статтею про історію Личаківського передмістя, а також звичаї та побут личаков’ян, що була опублікована на шпальтах часопису Львівські вісті у 1943 році (№232 від 10 жовтня) під криптонімом “Е”.
Станція Личаків у Львові і трамвайна колія (фото 1910 року з Austro-Hungarian Bahnhöfe)
Наш любий Личаків! Оригінальна дільниця Львова
Львів, 9 ЖОВТНЯ.
На південь від Цісарського ліску, по якому відбули ми прохід попередньої неділі, лежить Личаків. Назву його виводять від слова «личаки» або від німецького слова «Ліценгоф». Вона появилась у XVIII ст. і здобула собі повне громадянство. В давніших часах Личаківська вулиця, яка тягнеться широким шляхом від самого майже середмістя аж до Глинян і Золочева і дальше, на схід до Києва, звалась Глинянською дорогою. Туди давніше вів шлях не лише на Київ, але й на південь через Молдавію та Волощину до Царгороду.
Початки Личаківської оселі записують історики на XV ст. і зв’язують їх з священиком Миколаєм, сином Блазія. В XVII ст. була тут уже велика оселя, що нараховувала понад 200 домів. Гарні сади і городи були прикрасою цієї оселі. Сонячне положення дозволяло на узбіччях Цісарського ліску, здовж дороги плекати виноград, який і дозволяв містові мати своє власне вино.
Давня Личаківська (Бродівська, Винниківська) рогатка. Літографія 1852 року
Та не лише сонце і вино було притаманне Личаковові. Головне, тут кипіло завжди повне життя, яке і тепер є тут дуже рухливе. Глинянським шляхом ішли безупинно вози з товарами: одні на схід, інші зі сходу до Львова і дальше на захід. Особливо пожвавлювалось тут життя, коли зі Львова виїздив у дорогу до Туреччини великий купецький табор т. зв. каравана. Така каравана складалася часом з кількадесяти возів. Спеціяльних великих возів на цю дорогу доставляли фахові візники, які удержували по кількадесять коней. Такі підприємці були не лише дуже заможні, але мали загальну почесть і цінились розумними і досвідченими; вони знали добре мову та звичаї східних народів. Плачено їм від ваги товару.
Такою караваною перевозили транспорти до Царгороду та назад у Львів. Проводив караваною «караван-баша», який був нераз вірменин, бо вірмени мали найбільші зв’язки з Туреччиною. В дорозі «караван-баша» мав необмежену владу над караваною і відповідав за її цілість. Це було нелегке завдання, бо каравані грозили часом великі небезпеки. Як це й читаємо в деяких романтичних оповіданнях, на каравану нападали часом розбійники або татари по кількасот, чи й кілька тисяч людей,. Тому купці виправлялись у дорогу озброєні зі службою й найманими людьми та нераз мусіли зводити бій з напасниками.
Каравана збиралася в дорогу біля колишньої рогачки, коло Кривчич. Подорожніх прощали їх кревні та приятелі при участі мешканців Львова. Яка ж була радість, коли до міста наспіла вістка: «Каравана їде». На Глинянський шлях виходили великі маси львов’ян і вітали поворот купців.
Козаки під Львовом у 1655 році. Фото з https://zbruc.eu/node/43547
Глинянським шляхом ішли теж до Львова різні воєнні походи. В 1648 році на личаківській височині стояли козацькі війська. Гетьман Богдан Хмельницький мав свою кватиру по правій стороні Личаківської вулиці (йдучи від міста) в околиці за церквою св. Петра і Павла. Тут теж мешкав татарський провідник Тугай-бей. В околиці теперішньої Крупарської вулиці стояли татари, а головний козацький табор був під Кривчичами. Ще тепер показують там дуби, які звуть «дубами Хмельницького». Теж і в 1655 році українські війська прийшли Глинянським шляхом. В 1672 році стояли тут турки.
І в новіших часах Личаківська вулиця була теремом боїв (1918 р.) і воєнних походів. — Сюди ішов також відворот большевиків І941 року.
Вулиця Личаківська, поч. ХХ ст.
Колись, ще до XIX ст. мав Личаків вигляд справжнього передмістя, навіть села. Було багато садів і городів, бічні вулички йшли серед дерев і живоплотів, подвір’я були обведені штахетами або парканами. Тут і там були більші двори, а найбільша палата Вишневецьких приміщувалась там, де тепер є Школа глухонімих. Були ще малі домики, вкриті ґонтами, на поверсі малі кімнатки з вікном під дашком. Були й хати зі солом’яною стріхою. Тепер Личаків далеко забудований великими поверховими будівлями. Навіть ген за залізничою стацією є велика т. зв. Професорська колонія з модерними каменицями. Здовж личаківського шляху аж до Лисинич і тягнуться великі мешкальні доми. Сьогодні Личаків – це велика і дільнитя великого Львова, дільния, яка має в собі багато з української традиції й яку українці і спеціяльно люблять.
Й. Свобода. Церква Петра і Павла
Осередком українського життя на Личакові, який мав чимало заслужених громадян, була в останніх роках парохіяльна церква св. Петра й Павла та читальня «Просвіти» при Крупарській вулиці. Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Цісарським ліском. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 року; вона належала до найбідніших парохій і приносила найменші складки, які владжували братства. Визначнішим громадянином тоді був Андрій Рибитва. 1786 року цісар Йосип ІІ скасував церкву й на її місце українці дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стояв хрест, виставлений мешканцями Личакова.
Церкву св. Петра й Павла побудовано 1660 року, як невеличку придорожню каплицю. Вона мала тоді барокову фасаду з ґотичною вежею. Зчасом поширено її та перебудовано в ґотичному стилю. З того часу залишилась задня частина церкви, проповідниця та образ Богородиці в середньому вівтарі. Церквою опікувався спеціяльно єпископ Білянський, який добудував чолову фаціяту у виді трикутника в античному стилю. Прикрасою церкви є іконостас, який малював маляр Білянський. Бічні рококові вівтарі з дуже гарними мальовилами другого українського маляра Луки Долинського вже не існують. На їх місці стоять вівтарі з іконами малярів Т. Копистинського та А. Манастирського. Один образ Долинського залишився до наших часі в парохіяльній канцелярії. Біля головного вівтаря похоронено добродія й опікуна церкви єпископа Білянського.
Капличка Божої Матері на вул. Личаківській, кін. ХІХ ст.
У великому поважанню личаків’ян є капличка, з якою зв’язана легенда про те, як славний авантурник «пан Каньовський» осліп після того, коли велів збурити фігуру Богородиці, за яку завадила ніччю його повозка. При будові каплиці заслужились крупар Парада та громадянка Горецька.
Гордістю личаков’ян, як і всіх львівських українців є бойківська церковця ОО. Студитів біля Кривчич. Личаків має свій власний парк, романтичний своїм природним положенням. Тут на Личакові найбільший і найкращий львівський цвинтар з багатьма гробами славних громадян.
Вид Львова з кінця ХVІІІ ст. (фрагмент, стрілкою позначено “Чортів Млин”)
Найдовше давній характер залишився на горішньому Личакові. Горби були вкриті корчами, місцями розкопані для добуванням піску. Частина Личакова здовж теперішньої вулиці Петра звалась Баворівкою, вища – коло цвинтаря Мазурівкою. На личаківській горі, де тепер парк, стояла колись руїна, названа «діявольським млином». Якийсь промисловець поставив тут вітряковий млин, але сильний вітер ломив завжди крила вітряка й він залишив його на поталу долі. Личаков’яни бачили в ньому діявольську оселю, почали це місце засаджувати деревами. Так виріс Личаківський парк.
Личаківський парк, створений А.Рерінгом. Фото початків XX
Другий на ціле століття старший парк – це Цетнерівка, чи згодом ботанічний сад. Засновником його був белзький воєвода Ігнатій Цетнер в кінці XVIII ст. Тут під лісом побудував він палату і біля неї заснував сад. Тут були теж і закордонні дерева, як і різні квіти. Славні були оранжерії Цетнера, який здобув собі славу огородника-аматора. В парку були альтани, лавочки, криничка, ставок. Тепер залишилось там лише кілька дерев і запушене місце.
У вирішальних матчах сезону гратиме львівський гандбольний клуб «Галичанка». У четвер та п’ятницю, 22 та 24 травня, у Львові пройде фінальний тур жіночої Суперліги з гандболу. У вирішальних матчах сезону гратиме львівський гандбольний клуб «Галичанка».
22 травня о 15:00 «Галичанка» зіграє проти київського «Спартака», а 24 травня о 19:00 — проти ужгородських «Карпат». Обидва матчі відбудуться у легкоатлетичному комплексі з велотреком СКА, за адресою: вул. Клепарівська, 39А.
«Галичанка» — 11-разовий чемпіон України та одна з провідних команд країни, яка стабільно представляє Львів на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Команда є основою національної збірної України.
І хоча весна-2025 не дуже радує усіх нас теплом, серця зігрівають нові пісні, присвячені цій дивовижній порі року. Співак та композитор, переможець популярних телепроєктів «Шанс» і «Голос країни» Павло Табаков представляє емоційну романтичну прем’єру «Пливе весна».
У новій авторській пісні Табаков буквально розкриває власну душу — на новинку «Пливе весна» співака надихнув раптовий спогад про давнє курортне кохання, яке залишилось в пам’яті на роки.
Павло Табаков
«Це був початок весни… Карпати… Мені було 20 років. З гітарою через плече, повний надій і мрій, — пригадує романтик Табаков. — Їй було 18. Красива, впевнена у собі, в шовковій червоній сукні і бездонними очима, в яких було трохи суму… Ми говорили ночами, співали, сміялися, цілувалися в парку. А потім — кінець відпустки. І кінець нашої красивої історії. Вона сідає в потяг до Кривого Рогу, а я з очима, повними сліз, біжу по перону і розумію, як навколо пливе і розквітає весна… З цієї емоції через роки у мене й народилася нова пісня».
«Пливе весна» – це історія про ніжність, пристрасть і загадковість стосунків, у яких кохання палає не менш яскраво, ніж весняне сонце за вікном. Чуттєві поетичні рядки (автор Лідія Лазурко), мелодійна мова музики, виразні образи закоханих, у яких кожен зможе впізнати власну історію кохання.
«Я не соромлюсь почуттів, які були, – каже Павло Табаков. – Тоді, у 20 років, я вперше по-справжньому відчув, що таке любов. І що таке… втрата. Цей момент залишився зі мною на все життя. Іноді весна приходить не лише за вікнами, а й проростає всередині нас. Як виявилося, надовго».
гетьман Станіслав Яблоновський, який обороняв Львів від татарської орди у лютому 1695 року, у парадному обладунку
Ось цей вельможа, якого ви бачите на гравюрі і який похований в самісінькому центрі Львова в єзуїтському костелі, був останнім, хто близько 300 років тому обороняв наше місто від татарських орд.
Перенесіться у своїй уяві у вже далекий 1695 рік, коли татарська орда кількістю до 12 тисяч вершників, підійшла під мури нашого Львова і востаннє спробувала оволодіти містом.
Судіть самі: 9 лютого татарський авангард під проводом хана Шенбаз-Гірея рушив з-під Золочева і вже в четвер 10 лютого був під мурами нашого міста, яке змогло виставити для оборони заледве близько трьох тисяч бійців.
Спочатку татари хотіли в звичний для них (з попередніх рейдів) спосіб увірватися до Львова через Галицьке передмістя (приблизно район теперішньої площі Митної). Але, трапився казус: у підльвівському селі Тарасівка спійманий татарами підстароста під тортурами сказав, що оборонців Львова вп’ятеро (!) більше. І, тому татари вирушили на штурм Львова іншим шляхом: попід Кайзервальд і Старе Знесіння на краківське передмістя, перегрупувавши сюди свою кінноту із сусідніх сіл – Ляшок Мурованих і Сорок. А, перед тим, татари випалили дощенту Збоїска, Кривчиці, Підголоско і Замарстинів.
На цій карті позначено місця, з яких татари атакували Львів у лютому 1695 року. Джерело
Отож, головний бій татарам гетьман Станіслав Яблоновський спробував було дати в районі теперішньої вулиці Богдана Хмельницького, Замарстинівської і проспекту Чорновола, але за кілька годин після надзвичайно виснажливого і кровопролитного бою, змушений був відвести свої хоругви ближче до Середмістя.
А, от тоді й почалося найцікавіше: як пише очевидець тих подій “…натовпи міщан і селян з ціпами та косами, які вискакували з усіх кутків уповільнили вже, ніби, безперешкодне просування татар до центру міста… в районі Старого Ринку татари потрапили у вузенькі вулички… Тоді в місті брали все, що потрапляло під руку і вискакуючи через Краківську браму вступали у бій. Бойовище тоді точилося під самими мурами костелу святої Марії Сніжної”. Але, усе краківське передмістя палало…
Того дня – 11 лютого головною помилкою татар стало те, що вони дали себе втягнути у вуличні бої, де татарські кіннотники не маючи змоги розвернутися у звичну для себе лаву, були майже безпорадні. Погодьтеся, важко прицілитися з лука, коли тобі в голову з вікна летить вазонок з алоє або ж відро з помиями… Тому, о четвертій годині по обіді зваживши на колосальні втрати, татарські хани почали відводити рештки своїх військ із львівського передмістя.
Гетьман Яблоновський, який у ці дні вів свого щоденника, записав тоді, що на вулицях Львова тоді загинуло більше тисячі татар. Самі ж татари попідбирали деякі з тих трупів і знесли їх до найближчої православної церкви і там їх разом з церквою й спалили. А решту трупів, які вже не вміщалися у тій церкві, позносили до чотирьох сусідніх хат і вже там спалили. З нашого боку – пише гетьман Яблоновський, було близько сотні вбитими і до пів-сотні раненими.
Українських міщан, які загинули того дня у боях з татарами, поховали на православному цвинтарі Богоявленської церкви (в районі теперішнього перехрестя вулиць князя Романа і вулиці Франка), а католиків – біля костелу святої Марії Сніжної, де відбувалася запекла битва за Краківську браму. А, от татар, які ще лишилися лежати на львівських вулицях, поховали в кількох могилах на передмісті (на мою думку це нинішнє перехрестя вулиць Гуцульської і Кривоноса).
Так міг виглядати татарський вершник під час останнього нападу орди на Львів в лютому 1695 року
Вже з настанням світанку татарська орда рушила на Дороговиж під Львовом як пишуть “…у зв’язку із наближенням урагану”.
… А, далі доля ніби покинула тих татар назавше. Посудіть самі: із Дороговижа вони рушили до Жидачева, Галича і Тисмениці, спалюючи по дорозі все – за словами очевидця – що потрапляло їм на очі. Навіть в ясир наших людей тоді не брали, бо не мали чим харчувати. Але в ті дні в Галичині вдарив такий лютий мороз, що як пишуть “…на морозі гинули татарські коні і десятками гинули поранені татари”. І, врешті, 20 лютого вже за Снятином те, що ще залишилося від татарської орди, але вже майже без коней, переправилося через Прут і вийшло за межі нашого краю у напрямку Степу.
… Отаким запам’ятали львів’яни місяць лютий 1695 року, коли нога останнього татарина покинула нашу землю…
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Львів — місто, де кожен камінь і кожна вуличка дихають історією, а повітря наповнене ароматом кави та солодощів. У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”, що відкрилася 3 травня і запрошує відвідувачів до кінця липня відкрити для себе “солодкий” Львів. Це не просто експозиція, а справжня подорож у минуле, що розкриває кондитерські традиції міста, які зробили його солодкою столицею України та відомим у всій Європі.
Експозиція, створена за участі колекціонера та мистецького керівника галереї Євгена Булавіна та художниці й історикині архітектури Тетяни Казанцевої, вперше презентує унікальні артефакти з приватної колекції Булавіна. Тут можна побачити старовинні упаковки цукерок, рекламні плакати, вивіски та інші предмети, пов’язані з легендарними львівськими кондитерськими. Доповнюють колекцію акварелі Тетяни Казанцевої, що відтворюють затишні інтер’єри цукерень, та історичні фотографії, які переносять у довоєнний Львів — час, коли місто славилося як кондитерський центр Європи.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Виставка розповідає про знакові кондитерські, такі як Залевського, чиї солодощі були візитівкою міста, та цукерню “Франка”, що стала попередницею сучасної “Галки”. Особливе місце займає історія “Світоча”, який у другій половині XX століття об’єднав традиції кондитерських “Хазет”, “Бранка” та **“Фортуна Нова”. Останню заснувала українська підприємиця Климентина Авдикович за підтримки Митрополита Андрея Шептицького, що підкреслює важливий внесок української громади в солодку спадщину Львова. Ці артефакти та історії оживають завдяки розповідям кураторів, які діляться своєю любов’ю до міста та його традицій.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Львівські кондитерські традиції сягають кінця XVIII – початку XIX століття, коли місто стало важливим культурним і торговельним центром Галичини. У довоєнний період цукерні, такі як Залевського чи “Бранка”, були не лише місцем для смакування солодощів, а й осередками світського життя, де збиралися інтелігенція, митці та гості міста. Цукерки, печиво та шоколад зі Львова експортувалися до Відня, Парижа й інших європейських столиць, а львівські кондитери славилися своєю майстерністю.
Особливо цікавою є постать Климентини Авдикович, яка в 1920-х роках заснувала “Фортуну Нову”. Її підприємство стало символом українського підприємництва, а підтримка Андрея Шептицького додала йому духовного значення. Завдяки таким ініціативам Львів зберігав свою ідентичність навіть у складні часи. Виставка “Львів як цукерочка!” повертає нас до цих сторінок історії, показуючи, як солодощі стали частиною культурного коду міста.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Експозиція працює щодня до кінця липня з 10:00 до 19:30 у кав’ярні-галереї “Штука”. Вхід вільний, тож кожен може долучитися до цієї солодкої подорожі. Виставка стане чудовим приводом провести час із сім’єю, друзями чи навіть наодинці, насолоджуючись красою львівської історії.
“Львів як цукерочка!” — це більше, ніж виставка. Це нагода згадати, чому Львів завжди був особливим, і відчути себе частиною його історії. Солодощі — це не лише про смак, а й про спогади, культуру та любов до рідного міста. Завітайте до “Штуки”, щоб побачити, як цукерки та шоколад розповідали історію Львова, і, можливо, скуштуйте чашку кави в атмосфері, що нагадує старі цукерні.
У кав’ярні-галереї “Штука” триває унікальна виставка “Львів як цукерочка!”
Не зволікайте — приходьте, щоб відкрити солодку душу Львова! Виставка чекає на вас до кінця липня, і кожна хвилина, проведена тут, залишить по собі теплі спогади.
У середу, 21 травня, о 16 годині у Львівському музеї історії релігії (пл. Музейна, 1) відкриють виставку ікон на склі львівської художниці Наталії Хацко «Тиша любові і краси».
Наталія Хацко
Наталія Хацко навчалася на відділі художнього розпису у коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та на відділі художнього скла Львівської національної академії мистецтв. Зараз працює вчителькою образотворчого мистецтва у львівській СЗШ № 62. Її роботи знаходяться у приватних колекціях як в Україні, так і за її межами.
Робота Наталії Хацко
Ікони, презентовані на виставці, виконані в традиційній техніці розпису на склі олійними фарбами. А із зовнішньої сторони, для створення ефекту об’єму, додано спеціальні контури для малювання на склі.
Робота Наталії Хацко
Основна ідея, яка проходить практично через усі роботи Наталії Хацко, – за допомогою творів показати людям красу і велич Божої любові і милосердя. Крізь тоненьке скло на глядача споглядає Мати Божа з Ісусом. Це інтерпретований погляд художниці на сакральну тематику, на очікування якогось дива, радості, миру та надії на перемогу.
Робота Наталії Хацко
Неповторна краса української природи, надихнула Наталію Хацко на створення казкових, квіткових сюжетів. «Політ на білому коні», «У мареві літа», «Довга дорога», «Світанок в Україні» передають особливий ліричний настрій художниці й залишають неповторне враження. Присутні народні мотиви в орнаментах та колористика ікони на склі майстрині наповнені світлом та особливою атмосферою. Вони вражають своєю безпосередньою простотою, багатством і гармонією барв.
Робота Наталії Хацко
Отож, запрошуємо до Львівського музею історії релігії на виставку ікон на склі Наталії Хацко, в яких органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність.
У Львові розпочинається важлива ініціатива для рідних загиблих, зниклих безвісти та полонених Захисників і Захисниць — курс “Терапія письмом”, покликаний допомогти впоратися з болем втрати, знайти внутрішню опору та доторкнутися до найглибших емоцій через слово.
Цей курс створено як безпечний простір, де кожна емоція матиме право бути почутою. За словами організаторів, це буде не лише робота з письмом, а й шлях до самопізнання та поступового зцілення. Програма готувалася з великою увагою та підтримкою досвідчених фахівчинь — щоби кожна зустріч стала кроком до себе справжньої.
Основні теми курсу:
фіксація важливих спогадів і почуттів
надання голосу болю, про який важко говорити
зменшення внутрішньої напруги
пошук внутрішньої опори
шлях до відновлення себе
Хто веде курс:
Оля Піліщук — кейс-менеджерка Офісу підтримки родин військових, журналістка
Тетяна Єршова — практикуюча психологиня, арттерапевтка, фахівчиня з технік самопідтримки
Заняття проходитимуть щосуботи. Кількість місць обмежена, участь можлива лише за попередньою реєстрацією. Форма для реєстрації: https://docs.google.com/
📍Адреса: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 21 📞Контакт: 068 260 6815
Курс реалізовується в рамках ініціативи “Розвиток Центру допомоги родинам ветеранів” Офісом підтримки родин військових за підтримки Уряду Великої Британії у межах проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», який впроваджується Українським жіночим фондом.
21 травня 1980 року, внаслідок серцевого нападу, у Нью-Йорку померла Іда Камінська. Народилась вона в Одесі, але частина її життя та творчої активності минули у Львові. Камінська – відома актриса та режисерка, яка гастролювала теренами України, але також і за кордоном (Париж і Брюссель, США). Вона відкрила єврейські театри у Варшаві та Вільно (Вільнюс), керувала єврейським театром у Львові. Відтак вважається однією з найвидатніших акторок в історії єврейського театру.
Іда Камінська
Львівські сторінки біографії Іди Камінської
У 1939 році до Львова приїхала Іда Камінска. Відома вже на той час актриса та театральна діячка. Ймовірно, що до міста вона не просто і не лише переїхала, а тікала – від смертельної небезпеки й серйозної загрози її життю. Після початку Другої світової війни її помешкання, як і театр, де вона працювала, були зруйновані – постраждали під час бомбардування 6 вересня 1939 року. Незадовго по тому Іда Камінська дізналась, що представники нацистської адміністрації мають її на увазі і напевне незабаром затримають. Це й стало причиною переїзду до Львова.
Перший український театр для дітей та юнацтва. Фото з https://tatianaivaschenkoteatr.com.ua/
У місті Лева вона була директоркою, режисеркою і акторкою Львівського державного драматичного єврейського театру. Той знаходився на сучасній вулиці Гнатюка – тоді Ягеллонська. Він діяв у будівлі сучасного Першого українського театру для дітей та юнацтва. Під керівництвом Іди Камінської у Львівському єврейському театрі поставили, між іншим, вистави “Без вини винні” Олександра Островського і “Овечу криницю” Лопе де Вега.
Іда Камінська в образі
У обох виставах Камінська була задіяна і як акторка. У рецензії на першу виставу досить позитивно оцінювали роботу Іди Камінської: “Сильно і динамічно звучить п’єса зі сцени єврейського театру. І в цьому, насамперед, велика заслуга режисера Іди Камінської, що взяла на себе поставу…”. У рецензії на другий твір автор відзначив “у Львівському Єврейському театрі занадто вільне поводження з текстом класичного автора”, але це не зіпсувало загального враження.
Після Львова
У 1949-1968 роках Іда Камінська була директоркою єврейських театрів у Лодзі, Вроцлаві та Варшаві. Саме на той період припав досить цікавий та незвичайний епізод у її біографії. У 1966 році, за виконання головної жіночої ролі у чехословацькому фільмі “Магазин на площі” (1965), її було номіновано на “Оскар”. Відтак Камінська стала першою акторкою із країн тодішнього соціалістичного табору, яку висунули на цю почесну нагороду.
Іда Камінська в фільмі “Магазин на площі”. Фото з https://lavakino.cc/
Упродовж 1955-1968 років вона була директоркою Єврейського театру у Варшаві, що був названий у честь її матері. У 1966 році Іда Камінська їздила на гастролі у США. Тоді здобула великий успіх і багато позитивних відгуків. Упродовж останнього десятиліття свого життя жила і діяла у Відні, Ізраїлі та Нью-Йорку. У 1973 році написала автобіографію “Моє життя, мій театр”, яку також видали в Нью-Йорку.
Хто така Іда Камінська?
Іда Камінська народилась та виростала у театральній родині. Її мама, Естер Камінська, була знаменитою єврейською акторкою. Батько, Іцхак Камінський, актором, режисером і продюсером. Її брат, Йозеф Камінський, був знаним музикантом, сестра Регіна – акторкою, але й більш далекі родичі також були пов’язані зі сценою. До всього зазначеного вище варто додати хіба ще те, що Іда Камінська народилась у готелі в Одесі, де її батьки саме були на гастролях.
Естер Рахель Камінська з донькою Ідою, 1907 (приблизно), фото невідомого автора / htpp://www.szetl.org.pl
Сама Камінська вперше виступила на сцені у 4 роки. Їй було 13 років, коли вона дебютувала в кіно. Славу їй принесли ролі в “Ляльковому домі” Генрика Ібсена та “Матусі Кураж” Бертольда Брехта. Загалом за життя Іда Камінська знімалась у 11 фільмах. Фільм чехословацьких режисерів Кадара і Клоса “Магазин на площі”, де вона грала одну з головних ролей, був відзначений престижною премією “Оскар”. Стрічка присвячена трагічним сторінкам історії єврейського народу.
Іда Камінська. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Окрім зйомок у фільмах вистачало в її кар’єрі й моментів, коли працювала на театральній сцені, була керівницею театрів. У 1924-1928 роках керувала, разом з чоловіком, Варшавським єврейським художнім театром. Від 1933 року керувала власною театральною трупою. Уже згадувалося, що в 1939-1941 роках очолювала Єврейський театр у Львові. Загалом, Іда Камінська – це авторка двох п’єс, перекладачка на ідиш, режисер-постановник 65 вистав, виконавиця понад 120 ролей у театрі та кіно.
В четвер, 22 травня 2025 року о 18.00, у Львівському фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація журналу «Кіно-Театр». Про журнал за тридцять років його існування розповість засновниця і головна редакторка Лариса Брюховецька.
Журнал «Кіно-Театр» – єдиний часопис своєї тематики в Україні, який безперервно виходить від 1995 року. «Кіно-Театр» став унікальним літописцем українських театру та кіно у непростий час їх історії – на зламі епох. Зокрема, 1995 – 2015 рр. – два десятиріччя, які увійдуть в історію українського кіно як період негативного досвіду, коли фільми майже не продукувалися, а ті, що виходили, доступу до глядача не мали, тому що наш прокат належав не Україні.
Занурюючись у механізм втрат і втрачених ілюзій українського кіно, йшлося і про фільми, і про публіку, про те, як розчаклувати її. А для цього треба було, як мінімум, допомогти їй дізнатись про фільми, створені в нашій країні. Цьому і сприяв журнал “Кіно-Театр”. Наступний період – це відродження, тож на сторінках журналу поруч з фільмами зарубіжними аналізується і сучасна українська продукція.
Під час презентації ви дізнаєтесь:
– як і де зародилась ідея видавництва «Кіно-Театру»;
– про збереження пам’яті, сучасну історію і світовий контекст – коло тем і проблем, що програмно висвітлює журнал від заснування й донині;
– яким є портрет українських театру і кіно періоду 1995–2025 рр. на сторінках «Кіно-Театру»;
– про сучасні виклики, які переживають друковані видання в Україні і про те, як вдається їх долати «Кіно-Театру»;
– про бібліотеку «Кіно-Театру» та інші ініціативи, здійснені редакцією за час існування журналу для розвитку кінознавчих студій;
– про читачів як співавторів «Кіно-Театру».
15-17 серпня у Львові, на території !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24-26), вперше відбудеться всеукраїнський книжковий фестиваль BestsellerFest 2025. У насиченій триденній програмі — живі розмови з відомими українськими письменниками, презентації новинок від провідних видавництв, книжковий ярмарок, ексклюзивні автограф-сесії, яскраві вечірні концерти та інші довколалітературні події.
Услід за масштабним Міжнародним фестивалем “Земля Поетів”, який відбувся торік восени, цього серпня Львів на три дні перетвориться на столицю сучасної української літератури. Організатори інтригують, що на BestsellerFest очікується понад два десятки авторів, які мають найбільші читацькі аудиторії.
Серед перших анонсованих імен — Євгенія Кузнєцова та Ілларіон Павлюк,Марія Матіос та Василь Шкляр, Ірена Карпа та Андрій Кокотюха, Максим Кідрук та Андрій Любка, Анастасія Левкова та Мирослав Дочинець, Володимир В’ятрович та Володимир Станчишин.
“BestsellerFest — простір живого діалогу між авторами бестселерів, читачами, видавцями та блогерами, — каже засновницяфестивалю BestsellerFest 2025, поетка та видавчиня Мар’яна Савка. — У Львові — місті літератури ЮНЕСКО — цього літа буде створено нову платформу співпричетності задля розвитку читацької культури, підтримки письменників і популяризації української літератури. BestsellerFest — це не просто про книжки та письменників. Це подія, що створить нову хвилю у сучасній українській культурі — хвилю любові до читання і цікавості до українських письменників”.
Окрім книжкових презентацій та довколалітературних дискусій, автограф-сесій та публічних інтерв’ю, на території BestsellerFest відбуватиметься великий ярмарок, на якому видавці запропонують читачам різноманітні акції та знижки на новинки та бестселери. А ще — фуд-корти, зони відпочинку, дитячий майданчик.
Особливий вайб серпневого фестивалю доповнять вечірні концерти, хедлайнерами яких будуть відомі українські гурти з вокалістами-письменниками! Мова — про харизматичну Ірена Карпу і гурт “Фактично Самі” та ліричного Сергія Мартинюка і гурт “Фіолет”.
Вхід на перший день фестивалю, 15 серпня, буде вільним. А у два наступні дні BestsellerFest безкоштовний вхід діятиме для військовослужбовців, пенсіонерів і дітей до 12 років (включно). Квиток на один день фестивалю коштує 250 грн., на два – 400 грн. Традиційно для літературних фестивалів на !FESTrepublic частина коштів буде спрямована на потреби Збройних Сил України.
В останні роки телевізори перестали бути просто пристроєм для перегляду каналів. Технології значно змінили цей продукт, і тепер телевізори можуть бути справжніми мультифункціональними центрами розваг. Якщо ви шукаєте розумний телевізор https://comfy.ua/ua/flat-tvs/tv_tehnolog__smart-tv/, треба дізнатися про особливості вибору.
Чому варто вибирати розумне ТБ?
Розумне ТБ – це не просто телевізор, це новий рівень комунікації з технікою. Сучасні телевізори мають безліч функцій, які роблять їх універсальними пристроями для будь-якої ситуації. Чи ви хочете переглядати улюблені серіали, грати в ігри, чи навіть використовувати телевізор як елемент смартдім-системи – ці моделі дають можливість зробити все це.
Розумне ТБ дає змогу підключатися до різних сервісів та платформ, що надають доступ до величезного обсягу контенту. Завдяки можливості підключення до інтернету через Wi-Fi або LAN-порт ви зможете насолоджуватися Full HD або навіть 4K контентом без будь-яких обмежень. А наявність підтримки Bluetooth допомагає підключати різні пристрої без зайвих дротів, що робить використання телевізора ще зручнішим.
Що входить до списку можливостей розумного телевізора?
Розумне ТБ відкриває перед користувачем безліч нових можливостей. Ось кілька з них, які змінюють стандартний перегляд телевізора:
телевізор із доступом до YouTube – дає змогу переглядати відео з найпопулярнішої платформи;
підтримка Android TV – відкриває доступ до широкого спектра застосунків та ігор;
вбудовані додатки Netflix – можливість дивитися улюблені фільми та серіали в будь-який час;
голосове керування – для зручного та швидкого доступу до різних функцій телевізора;
пульт з мікрофоном – дає змогу керувати телевізором за допомогою голосових команд;
підтримка Smart Hub – зручний інтерфейс для швидкого доступу до основних функцій телевізора;
браузер у телевізорі – дає змогу переглядати вебсторінки прямо на великому екрані;
телевізор з Bluetooth – зручність підключення без проводів до різних пристроїв.
Ці можливості роблять телевізор не лише приладом для перегляду контенту, а й справжнім центром розваг, в якому зручно поєднуються всі сучасні технології.
Як правильно вибирати розумний телевізор?
Перед тим як вибрати розумний телевізор, варто визначитися з кількома важливими характеристиками. Оскільки телевізор використовується для перегляду різних видів контенту, варто звернути увагу на якість зображення. Моделі з підтримкою Full HD або 4K дають змогу насолоджуватися надзвичайно чітким та детальним зображенням.
Якщо ви плануєте користуватися телевізором для потокового відео або ігор, то найкращим вибором буде модель з підтримкою швидкого інтернет-з’єднання, наприклад через Wi-Fi або LAN-порт.
Іншим важливим аспектом є зручність використання. Телевізор з Android TV або підтримкою Smart Hub дає змогу легко підключати додатки, користуватися різними сервісами й навіть встановлювати додаткові застосунки для особистих потреб. Важливо також звернути увагу на функцію голосового керування або пульт з мікрофоном, що значно полегшує користування приладом.
Зрештою, вибір телевізора – це питання ваших переваг та потреб. Залежно від того, які функції для вас важливіші, ви зможете знайти оптимальний варіант для вашого дому.
Бажаєте більше дізнатися про найкращі моделі розумних телевізорів? Завітайте на сайт Comfy, де ви знайдете широкий вибір найновіших пристроїв для будь-яких потреб, а консультанти допоможуть із вибором.
Моршин — мальовниче курортне містечко на Прикарпатті, розташоване у Стрийському районі Львівської області. Завдяки своїм цілющим мінеральним водам він ще з кінця XIX століття здобув славу одного з провідних бальнеологічних курортів регіону.
Санаторій у Моршині, 1938 р.Санаторій у Моршині, 1938 р.Санаторій у Моршині, 1938 р.Санаторій у Моршині, 1938 р.Санаторій у Моршині, 1938 р.Санаторій у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.
Пропонуємо вам поглянути на Моршин таким, яким він був у 1938 році — на зламі епох, перед Другою світовою війною.
Ці 20 архівних фотографій відкривають перед нами атмосферу міжвоєнного курорту: тут і вишукана архітектура головного санаторію, і затишні інтер’єри лікувальних корпусів, і костел, що став духовним центром курортної зони.
Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Інтерʼєри санаторію у Моршині, 1938 р.Джерело Божої Матері у Моршині, 1938 ро.Костел в Моршині, 1938 р.Костел в Моршині, 1938 р.Костел в Моршині, 1938 р.Костел в Моршині, 1938 р.Костел в Моршині, 1938 р.Костел в Моршині, 1938 р.
Пориньте в минуле разом з нами — Моршин 1930-х вражає своїм стилем, спокоєм і елегантністю.
23–25 травня 2025 року у Львові V Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв «ВЕЖА» знову збирає діючих і майбутніх архітекторів, урбаністів, дизайнерів, митців і представників влади, щоб обговорити минуле, теперішнє й майбутнє української архітектури.
Цьогоріч фокус зміщується із зовнішнього на внутрішній: організатори пропонують подивитися на те, що відбувається в усіх 25 регіонах України. Подія триватиме три дні на трьох знакових локаціях — у Пороховій вежі, Львівському скансені (Шевченківській гай) та Свірзькому замку. Міждисциплінарна програма поєднує архітектурні лекції, перформанси, виставки, дискусії й особисті історії, що формують український архітектурний ландшафт тут і зараз. Вперше в історії Свірзького замку його стіни розмалює мапінг від польского художника Алека Яницького. А головною дискусією фестивалю стане розмова про створення меморіальних комплексів — об’єктів пам’яті війни, що триває.
Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв «ВЕЖА», 2023 р.
Архітектура тисячоліттями поєднує та комбінує форми, лінії, простори, цифри. Фестиваль «ВЕЖА» вирішив теж побавитися з цифрами 5 і 25 — подія відбувається вп’яте, у п’ятому місяці 2025 року. Темою стала ідея «Нас — 25» — тобто, 25 регіонів України.
Ангеліна Єфименко
«Ми свідомо змістили фокус — від репрезентації українських архітекторів на міжнародній арені до розмови всередині професійної спільноти, — розповідає архітекторка, директорка Центру архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа”, Міжнародного фестивалю архітектури та мистецтв “ВЕЖА” 2025 Ангеліна Єфименко. — Вже третій рік поспіль ми чуємо про необхідність відбудови країни, але між регіонами досі майже немає комунікації. Архітектори часто не знають контекстів інших областей — їхньої історії, матеріалів, ментальності. А коли настане час практичної роботи, ці знання будуть критично необхідними. Саме тому наша тема — “Нас — 25”».
Микола Шеремета
Але цьогоріч фестиваль може бути останнім у Пороховій вежі. Проти Львівської спілки архітекторів, яка орендує пам’ятку, вже другий рік триває судовий процес — повторний позов до суду подала Галицька окружна прокуратура м. Львова з вимогою скасувати договір оренди. Все почалося з 2009 року, коли обласна рада привласнила собі державну власність, а тепер намагається виселити спільноту архітекторів з вежі, яку вони відновлюють й тримають в належному стані понад 70 років. Микола Шеремета, голова Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України, коментує: «Не дивлячись на ситуацію, ми працюємо, проводимо фестиваль та багато інших подій. Ми робимо все, що можемо в рамках закону, й очікуємо на справедливе судове рішення».
Перший день
У п’ятницю 23 травня Порохова вежа знову стане точкою збору. Уперше в Україні тут зберуться представники Молодіжних архітектурних спілок з різних регіонів, щоб обговорити не лише майбутнє професії, а й створення сталої національної платформи — для взаємодії, стажувань, професійного представництва та міжрегіонального обміну.
Порохова вежа
Протягом дня в Пороховій вежі проходитимуть лекції від провідних українських архітекторів — про просторові виклики часу, нові моделі єдності, тактичний урбанізм і роль архітекторів у відновленні та трансформації країни. Також на фестивалі знову з’явиться інсталяція для відвідувачів — цього разу архітекторка, фешн-дизайнерка Юлія Шемчук та керівник компанії ландшафтної архітектури “Rozkvit” Дмитро Верхоляк підготували зелену ландшафтну композицію з ознаками кожного з регіонів України. А на очах відвідувачів художники за авторськими ескізами митця із Луцька Андрія Калькова будуть розписувати стіни Порохової вежі.
Фінальною подією дня стане відкрита дискусія архітекторів про актуальну проблему меморіалізації та створення публічних просторів скорботи. Як ми проєктуємо місця пам’яті? Хто визначає, що є доречним у публічному просторі? Якими можуть бути нові форми меморіалів, створених під час війни? Модерує дискусію архітекторка Анна Кирій.
Львівський скансен
Другий день
24 травня фестиваль, продовжуючи концепцію “п’ятірки”, побуває в 5 локаціях. Головною буде скансен (термін, який позначає формат музею просто неба) — Музей народної архітектури і побуту у Львові в Шевченківському гаї, де можна побачити новий освітньо-інформаційний центр. Від ідеї його створення до реалізації минуло 10 років. Також відбудуться екскурсії до чотирьох об’єктів сучасної архітектури у Львові, серед яких: LEM Station, Куполу Маріо Ботта, Центру інтелектуального мистецтва «Меркурій».
В самому скансені також відбудеться презентація результатів архітектурного воркшопу — студенти за кураторства спеціалістів YAC.ARCH.GROUP створять проєкту мобільної сцени музею. Це ще один акцент на молодь — майбутні архітектори роблять свій вклад вже сьогодні.
Протягом другої половини дня у гаю триватимуть лекції та презентації, присвячені темам відновлення, архітектурної спадщини та професійної етики. Серед спікерів — архітектори з Італії Массіміліано Тіта (Massimiliano Tita) та Даміано Капуццо (Damiano Capuzzo), які були дотичні до створення українського павільйону на Венеційському архітектурному бієнале. На фестивалі вони виступлять з лекцією “Ukraine in Europe / Europe in Ukraine” про взаємозв’язки між післякризовою відбудовою в Україні та європейським архітектурним досвідом.
Вечір завершиться неформальною вечіркою просто неба — з музикою, вибійкою, і танцями.
Свіржський замок
Третій день
У неділю, 25 травня фестиваль відбуватиметься у Свірзькому замку — ренесансній фортеці серед води й пагорбів, що стане простором для сучасного мистецтва, лекцій, перформансів і виставок. Відкриє день екскурсія від кураторки мистецької частини фестивалю Зірки Савки виставкою витинанок українських миcткинь Олени Коногорової та Юлії Станкевич. Протягом дня у замку відбуватиметься фешн-перформанси, лекції, мистецькі проєкти про пам’ять, ідентичність і майбутнє.
Сценічною подією дня стане вистава «Скресла» від львівського театру ОКО — подорож у світ ритмів, звуків та пісень наших предків. А завершиться фестиваль мапінгом The Elements від польського художника Алека Яницького — вперше на стінах Свірзького замку.
Організаційним партнерам: Національній спілці архітекторів України, Львівській спілці архітекторів, Національному університету “Львівська політехніка”, Центру архітектури, дизайну та урбаністики “ПОРОХОВА ВЕЖА”, ПГО ЛОО НСАУ “АРХІТЕКТУРНИЙ КЛУБ”, Культурно-мистецькому центру “ЗАМОК СВІРЖ”, LEM Station, Інформаційно-освітньому центру Львівського скансену, Центру інтелектуального мистецтва “Меркурій”
28 травня у Львові, о 19.00 в ГРК “Злата”, відбудеться незабутній благодійний концерт, що поєднає українську пісню, щирий гумор і благородну мету. Частина коштів від події буде передана на підтримку Збройних Сил України, які наближають нашу Перемогу.
Зірковий склад вечора
Цей вечір об’єднає справжніх легенд української сцени, які подарують вам море емоцій:
Оксана Білозір — народна артистка України, улюблена співачка мільйонів, чий голос прославив українські пісні на весь світ. Її хіти — це душа нашого народу, а її виступи — завжди свято для серця!
Гриць Драпак — заслужений і народний артист України, майстер гумору, який розсмішить до сліз. Учасник журі Тернопільської ліги сміху, він знає, як підняти настрій кожному!
Ілля Клим — один із піонерів українського гумору, який через стендап, проєкти “Наші без Раші” та “Вечір колєг” несе українську ідею і традиції. Його жарти — це завжди влучно і по-нашому!
Солома шоу — яскравий стендап-комік, чиї виступи заряджають позитивом і дарують щирі посмішки.
Чому варто прийти?
Це не просто концерт, а можливість долучитися до великої справи! Частина коштів від продажу квитків піде на підтримку ЗСУ, які щодня наближають нашу Перемогу. Ви насолоджуватиметеся чудовою музикою та гумором, а водночас допомагатимете тим, хто боронить нашу країну.
Приходьте, щоб:
Зануритися в магію українських пісень у виконанні Оксани Білозір.
Посміятися від душі з найкращими гумористами України.
Відчути єдність і віру в Перемогу разом із однодумцями.
Запрошуємо всіх на цей особливий вечір, де українська пісня, гумор і патріотизм створять атмосферу справжнього свята. Беріть друзів, рідних і приходьте підтримати ЗСУ разом із нами! З вірою в Перемогу — донатимо, співаємо, сміємося!
Хочете зробити каву смачнішою та солодшою без жодної ложки цукру? Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо як це зробити.
Усе дуже просто — додайте дрібку одного ароматного інгредієнта, який перетворить вашу чашку на справжній ритуал задоволення.
Пряна альтернатива цукру
Досить лише щіпки кориці — і кава набуває м’якої, солодкуватої ноти, без шкоди для здоров’я. Ця спеція не просто посилює смак і зменшує гіркоту напою, а ще й активує смакові рецептори, що відповідають за відчуття солодкого. Ефект — як від цукру, але без його негативних наслідків.
Кава по-арабськи
Корисні властивості кориці в каві
Крім покращення смаку, кориця має цілий ряд корисних властивостей:
Покращує обмін речовин
Має антиоксидантну дію
Знижує рівень цукру в крові після їжі
Сприяє чутливості до інсуліну
Зменшує запалення у тканинах та суглобах
Стимулює мозкову активність і пильність
До того ж ефірні олії кориці борються з бактеріями та грибками, включно з Candida albicans, що сприяє зміцненню імунітету.
Кава зі спеціями (Марокко)
Що ще можна додати до кави замість цукру
Окрім кориці, є й інші натуральні способи зробити каву солодшою:
Мед — багатий на антиоксиданти та мікроелементи, має протимікробні властивості. Але пам’ятайте: гаряча температура частково знижує його користь.
Стевія — природний підсолоджувач без калорій і впливу на рівень цукру в крові. Має характерний смак, який не всім до вподоби.
Фінікова паста чи сироп — смачне та поживне джерело солодощі, насичене клітковиною й антиоксидантами. Але варто врахувати його високу калорійність.
Хочете, щоб звична кава грала новими нотами й приносила користь? Експериментуйте з натуральними підсолоджувачами — і щоранку починатимете зі смаку, який точно не набридне.
5 червня у Львівській національній філармонії ім. Мирослава Скорика відбудеться концерт, на який з нетерпінням чекають шанувальники справжньої української музики. У межах фестивалю «Віртуози» Національна хорова капела «Дударик» представить програму «Віртуозні шлягери» — добірку народних, польських, австрійських і сучасних авторських пісень, що стали справжніми хітами не одного покоління. Початок концерту о 19:00, зазначають у пресслужбі Національної капели “Дударик”.
У програмі події — знайомі з дитинства мелодії, народжені в різних куточках України та Європи. Пісні, які пройшли випробування часом, не втрачають своєї сили і краси, а у виконанні «Дударика» — отримують нове дихання. Від галицького мелосу до польських і австрійських мотивів, від старовинних народних до сучасних авторських пісень — звучатимуть справжні перлини нашої музичної спадщини.
Відомі шлягери ХХ століття: «Черемшина», «Гуцулка Ксеня», «Чорнобривці» …та багато інших улюблених композицій.
Чоловічий склад хорової капели «Дударик» у супроводі віртуозних музикантів — Олега Яреми, Володимира Заборовського, Дем’яна Севериненка та Дмитра Кацала — подарують слухачам нове звучання знаних мелодій. У концерті також візьмуть участь відомі солісти: Софія Лешишак, Дарія Кудрик та солісти капели.
“Шлягери — це улюблені мелодії українців, які з покоління в покоління передають дух і настрій народу. Вони народжуються в горах і долинах, на ярмарках і в оселях, у великих містах і маленьких селах — і зберігають свою силу донині. У виконанні капели “Дударик” ці шлягери звучатимуть по-новому — віртуозно, захопливо, сучасно. Бо саме так і твориться музика, яка не старіє!” — запрошує на подію “Дударик”.
В архітектурному дискурсі досі залишається недостатньо висвітленою тема внеску локальних інженерів-архітекторів у розвиток міст та культурної спадщини Галичини. Чимало з них, зокрема й у...
