Цього дня, 28 травня 2025 року, минає 25 років, як помер знаменитий український композитор Ігор Білозір – його смерть настала через травми після жорстокого побиття у центрі Львова
Зовсім недавно, 24 березня, музичний світ України вшановував одного із найвідоміших українських композиторів – Ігоря Білозіра: цього року йому було б 70 років. А рівно 25 років тому, у цей день, 28 травня 2000-го, у віці 45 років, митець помер – від травм після жорстокого побиття у центрі Львова… На щастя, багата пісенна спадщина Білозіра продовжує жити. Знана вокальна формація “Піккардійська Терція”, яка до 70-річчя композитора презентувала власну інтерпретацію однієї із найвідоміших його пісень “Батьківське жито”, сьогодні, до роковин смерті маестро, випустила ще одну його композицію. Цього разу – це лірична авторська пісня Ігоря Білозіра “Квіти у росі”.
“Квіти у росі” Ігор Білозір написав у юнацькому віці – у 14 років, коли ще жив у рідному Радехові, що на Львівщині, де ще у шкільні роки активно і творив, і брав участь у різних музичних корективах. Сам композитор згодом розповідав, що знайшов у книжці засушену для гербарію квітку – й так виник в його уяві образ квітки, яка щойно розквітла, квітки у краплинках роси, квітки у сльозах…
У 1969-му, зокрема, цю пісню молодого перспективного автора професійно записало Львівське обласне радіо. Це одна із небагатьох повністю авторських пісень композитора – він створив її і слова, і музику. Багато хто вважає “Квіти у росі”, порівняно з іншими хітами маестро, незаслужено недооціненою. Саме це стало однією із причин того, що вокальна формація “Піккардійська Терція” вирішила дати композиції нове життя.
“Не зважаючи на те, що “Квіти у росі” Ігор Білозір написав у свої юні роки, пісня – доволі прониклива, мелодична і водночас дуже емоційна, – розповідає художній керівник вокальної формації “Піккардійська Терція” Володимир Якимець. – Коли “Терція” записувала акапельну версію, ми намагалися зберегти у пісні максимум емоцій, закладених автором і в слова, і в музику. Наше незмінне творче правило – максимально коректно ставитися до кожного твору, який беремо у свій репертуар. Зрештою, “Квіти у росі”, як і “Батьківське жито”, – пісні, які неможливо зіпсувати, – настільки вони гармонійні й геніальні у своїй простоті. Тож ми просто “переклали” цю річ музикою наших голосів, додавши до неї кілька цікавинок”.
До “Піккардійської Терції” найвідоміші виконання пісні “Квіти у росі” належали автентично “Ватрі” із солістом Ігорем Богданом, а також гурту “Плач Єремії” із фронтменом Тарасом Чубаєм. Знана інтерпретація і від В’ячеслава Сінчука в аранжуванні Ігоря Антоніва.
Старовинним шляхом Ви потрапите на одну із найзагадковіших вершин у самому серці «Сколівських Бескидів» (Львівська область). Інформації про неї катма, а краєвиди звідти – вражають!
Це нескладний кільцевий маршрут протяжністю 13 км з лише одним застереженням – дикі звірі. Тут бачили ведмедів, рисей та інших тварин.
Ведмедиця з дитинчам у Сколівських Бескидах. Фото звідсиМолода рись в долині річки Бутивля. Фото звідси
Місця тут настільки безлюдні, що прямо перед нами, через вершину г. Перекоп, проскакав великий, білодупий олень. І хоча найстрашніший звір у Карпатах – це турист з рюкзаком, але краще не ставати нічиїм сніданком.
Легенда каже, що назву горі дав місцевий коваль, який перекував коней задом наперед. Таким чином він заплутав татар та врятував людей. Сталося це в козацькому поході на Крим, тому й назва «Перекоп».
У ті ж часи, в Сколівських Бескидах, виникають села Коростів і Майдан. У першому виробляли скло, у другому – залізо. Найкоротша дорога між ними пролягала через “Дмитрієву полонину” з вершиною Перекоп (1213м).
З часом промисел занепав, а з ним і шлях через гори. Проте напрямок зберігся й досі. Давайте разом з www.RDZS.org ним і помандруємо!
Стара стежка через “Дмитрієву полонину”
На деяких нових картах «Дмитрієва» називається «Митрієва», а гора пишеться як «ПерекІп». Автор проти новомодних “ПОпіван”-ів та «футбІлок», тому всі назви взяті зі старих карт.
Назад ми спускатимемося стрімким схилом до річки Мала Бутивля, попри яку проходить маршрут на гору Параска. Тут є гарне місце, де можна заночувати та продовжити свій шлях до неї.
Минаємо закинутий металевий міст і звертаємо з основної дороги праворуч (на Північ). За кількасот метрів бачимо огороджене поле із саджанцями дерев та альтанкою.
Залишки старого моста вузькоколійкиНаступний орієнтир – лісовий розсадникТак ніхто ж ще й не втомився 🙂
Далі дорога проходить через мочарі, тож подбайте про відповідне взуття для походу. Місця тут дикі і воно ще не раз рятуватиме ваші ноги від води, гострого каміння та змій.
Дорогою часто траплятимуться такі от ділянки. Подбайте про відповідне взуттяПочаток Дмитрієвої полонини, куди ми і направляємося
Біля годівнички для оленів наша стара дорога звертає на північний захід (ліворуч). Починається нестрімкий та трішки зарослий підйом.
Після цієї годівнички починається нестрімкий підйомОсь залишки того старого шляху між селами Коростів і Майдан
Звідси і аж до полонин буде півтора кілометра пригод. Йти потрібно на відстані витягнутої гілки від сусіда, а найлегший напрямок це звіряча стежка місцевих тварин.
На такій звірячій стежці лише провідник не отримує гілками по обличчю 🙂
За кількасот метрів від Дмитрієвої полонини ми виходимо на нову лісовозну дорогу. Замість бескидського зеленого молодняка тут голе каміння та липке болото, йдеш наче по цвинтарю. Тож при першій ж нагоді звертаємо праворуч на стару лісову стежку.
На гугл-картах це виглядало як хороша дорога. А в реальності краще вже продиратися звірячими стежкамиПотроху з’являються краєвиди і піднімаємося до рівня хмар
Чим довше триває похід, тим повільніше ми рухаємося. І не тому що втомилися, – а тому що постійно зупиняємося фотографувати навколишні красоти. Кожен новий ракурс здається кращим за попередній! І це ще не почався сезон ожин та чорниць. 😊
Весняна Дмитрієва полонинаБодя в тумані 🙂Вид з Дмитрієвої на Росохацьку полонинуУсе – сховали телефони і бігом до вершини обідати
Дмитрієва полонина має протяжність два з половиною кілометра і нагадує Росохацькі полонини чи хребет г. Параска. На ній є столик і рівне місце для наметів, вода трішки далі, внизу.
Дмитрієва полонина, осіннє фото. Більше світлин тут + бонусом мій звіт з походу на Перекоп 2011 рокуВид з Дмитрієвої полонини в сторону с. Славське + ще один гарний опис походуНочівля з наметом на Дмитрієвій полонині (с)В лісі неподалік цього стовпчика є столик і місце для наметуСучасний столик на Дмитрієвій полонині, ось точка
Ми ж, сховавши нарешті телефони, добираємося до справжнього шматочка Криму в українських Карпатах – гори Перекоп. Тут, з неймовірними краєвидами на гори Кремінь, Стару Щебелу, Росохацькі полонини та хребет Дзвенів, і падаємо на обід.
Можна продовжити маршрут далі та, тією ж старою дорогою, вийти в урочище Малмансталь зі справжніми зубрами -> село Майдан. Ми ж повертаємося до точки старту іншим шляхом попри залишки присілку Красне. Він відсутній на нових картах, проте є на старих.
Зубри в дикій природі біля с. Майдан. Туди можна поїхати на екскурсію. Фото звідсиГора Перекоп, будинок мисливця і присілок Красне на старій польській картіЦим схилом підемо вниз. Будиночок мисливців залишимо на наступний раз. Вид з гори Перекоп.
Йти вниз швидше, але нічим не легше ніж вгору. Лісоруби полишали тут багато доріг, але більшість з них розмиті глибокими ярами. Тому орієнтуйтеся не так на карти і гугл-знимки, як на власний досвід та інтуїцію.
Так починається наш спуск. Вид з гори ПерекопПерші кількасот метрів йдемо “по азимуту” – вниз
Наше завдання – спуститися до потоку Затічний, який потім стає річкою Мала Бутивля. Він буде весь час попереду.
Під час спуску насолоджуємося одним з найкращих видів на гору Параску, який я коли-небудь бачивНа карті дорога, на практиці – непрохідний ярТому знаходимо альтернативний шлях. На гугл-картах він менш чіткий, проте на місцевості більш надійнийКогось тут з’їли прямо на дорозіПотік “Затічний” і кам’яна дорога попри нього. Вона і виведе нас до точки старту
Переходимо потік у брід і надійною кам’яною дорогою вертаємося в напрямку місця старту. Зблудити тут важко, йти можна навіть в сутінках при ліхтариках. Проїзд для авто закритий шляк-баумом, а велосипедом – без проблем.
Увесь час головною дорогою, навіть якщо по ній тече вода. Нікуди не звертаємоСимпатичний міні-водоспадик обабіч дорогиНавіть якщо Ви проскочите шляк-баум, більшість непідготовлених авто цю трубу не здолаєВертаємося так, як показує жовта стрілка. Бокові відгалуження це на гору Параска
Перед поворотом на гору Параска бачимо: сінокіс, лавки, столики та дві старі хати (їх координати). Будівлями ніхто не опікується, їхній стан жалюгідний. При необхідності, краще ночувати в наметі.
Сінокіс із трибуною. Це все-таки “військовий” лісгосп“Генеральське” місце для перекусуСтарі хати місцевих господарівУмови всередині малопридатні для життяЗате поруч є зручний “солдатський” стіл для великої компаніїОглянувши все, рушаємо даліЗа неповний кілометр доходимо до повороту на г. Параска
Мальовничими місцями увесь час попри річку ми прошпацерували аж до села Коростів. Місцевий єгер, почувши, що вертаємося з гори Перекоп, показав нам фото ведмедів, яких регулярно бачить там на схилах.
Попри дорогу зустрічаються такі от альтанки. Можна посидіти, перепочити. Особливо помічними вони будуть у дощову погоду
Підсумки
Йшли ми тут уперше, фоткалися багато, а стежка була непротоптана. Навіть у таких умовах ми справилися за вісім годин. Краєвиди не розчарували, а на маршруті був інтернет – це суттєво полегшувало навігацію.
Інтернет інтернетом, а паперова карта мусить бути. Або, збережена на телефон, ця стаття
Збираючись у похід, пам’ятайте про хороше взуття та голову на плечах. І не рухайте звірів, якщо вони вам трапляться 🙂
У самому серці старовинного Львова, в стінах Музею історії релігії, відбудеться серія вишуканих музичних вечорів, які об’єднають велич класики, емоції кіномузики та чарівну атмосферу живого виконання при світлі свічок. Три події, три особливі вечори — справжній подарунок для поціновувачів високого мистецтва, повідомили організатори Zahid concert agency.31 травня, 19:00 — «Музика Йоганна Себастьяна Баха при свічках»
У цей вечір звучатиме безсмертна та геніальна органна музика Йоганна Себастьяна Баха у виконанні заслуженої артистки України, органістки Олени Мацелюх. В атмосфері барокової епохи, під мерехтіння свічок, глядачі поринуть у глибину й велич геніального німецького композитора. Ведуча вечора — Катерина Назар — відкриє маловідомі сторінки з життя Баха та його музичної спадщини.
Квитки доступні онлайн на soldout.ua та в касі Львівської національної філармонії.1 червня, 17:00 — «Музика до кінофільмів. Орган, фортепіано, вокал»
У другий день — справжня кіномагія у концертному форматі. Прозвучать найвідоміші саундтреки з фільмів «Привид опери», «Титанік», «Гра престолів», «Інтерстеллар», «007: Координати Скайфолл» та інших. Орган (Олена Мацелюх), фортепіано (Ольга Стрілецька), вокал (Маріанна Лаба), флейта Пана (Ігор Мацелюх) — унікальний склад, що передасть емоції великого екрана через живе звучання. Ведуча вечора — Катерина Назар.
Квитки доступні онлайн на soldout.ua та в касі Львівської національної філармонії.1 червня, 19:30 — «Антоніо Вівальді. Пори року при свічках»
Не менш захопливим буде візуально-музичне дійство — всесвітньо відомий цикл Вівальді «Пори року» прозвучить у живому виконанні скрипальки Марти Гереги та знаної органістки Олени Мацелюх.
Улюблена музика Вівальді прозвучить разом із художнім перформансом наживо від Ольги Куц. Така синергія музики, світла і кольору створить багатовимірне естетичне переживання. Ведуча вечора — Катерина Назар.
“Запрошуємо вас на вечори, де музика оживає у свічковому світлі, а кожна нота — це крок у світ емоцій, краси та натхнення. Окрім чудової музики на усіх гостей також чекатиме келих ігристого та солодкий подарунок. До зустрічі!” – запрошують на подію організатори.
Квитки доступні онлайн на soldout.ua та в касі Львівської національної філармонії.
Локація всіх подій: Музей історії релігії, вул. Музейна, 1, Львів.
41 окрема механізована бригада ЗСУ отримала шість броньованих автомобілів Hummer, загальною вартістю понад 20 мільйонів гривень. Проєкт реалізували з ініціативи ГО «Народна самооборона Львівщини» та завдяки підтримці партнерів – співачки Jerry Heil і Державного бюро розслідувань.
За словами Jerry Heil, всі шість Hummer вже готові вирушати на фронт й обороняти українців.
«Цей проєкт був би неможливим без ГО «Народна самооборони Львівщини» та підтримки Державного бюро розслідувань, які спільно ініціювали збір коштів та забезпечили юридичну та логістичну допомогу.
Саме такі небайдужі люди є рушійною силою, вони роблять усе, щоб ми були захищеними. Закликаю всіх і надалі активно підтримувати наші Збройні сили», – підкреслила Jerry Heil.
Керівник ГО «Народна самооборона Львівщини» Артем Хмиз наголосив, що надзвичайно важливо, аби військові відчували нашу підтримку. Бо тільки спільно ми зможемо здолати ворога.
«Кошти для закупівлі Hummer разом із Jerry Heil та ДБР ми збирали не тільки в Україні, а й за кордоном. Велика вдячність усім, хто долучився – небайдужим громадянам, установам та організаціям різних форм власності. Закуплені машини будуть доукомплектовані відповідно до вимог військових підрозділів. Їх використовуватимуть для виконання різних тактичних завдань», – поінформував Артем Хмиз.
Броньовані Hummer – ефективні в умовах бойових дій і допомагають зберігати життя військових. На цьому акцентували в 41-й бригаді.
«Дякуємо «Народній самообороні Львівщини», зірці Jerry Heil і Державному бюро розслідувань за підтримку. Отримані машини мають високу прохідність та надійність – ці характеристики є критично важливими для виконання бойових задач. Нову техніку використовуватимо на найгарячіших напрямках фронту», – сказав заступник командира 41-ї ОМБр Роман Дюндик.
22 травня 1979 року поховали видатного українського композитора Володимира Івасюка. Його знають як творця безсмертних хітів “Я піду в далекі гори”, “Пісня буде поміж нас” і, звісно “Червона рута”. Однак за своє недовге життя Івасюк залишив по собі чимало шедеврів.
Володимир Івасюк чимало пісень написав повністю сам і багато віршів інших авторів поклав на музику. Одним із таких був вірш Ростислава Братуня “Вернись зі спогадів”. Аби передати усю глибину слів, Івасюк створив своєрідне танго. Цю пісню виконували Софія Ротару, Лілія Сандулеса й Алла Кудлай.
Також Володимир Івасюк поклав на музику вірш Антона Драгомирецького “Золотоволоска”. Цю пісню свого часу виконав легендарний Назарій Яремчук та ВІА “Музики”.
У 1998 році гурт Океан Ельзи випустив свій перший альбом “Там де нас нема”. Крім авторських пісень гурту, туди увійшла й пісня “Колискова вітру” – вірш Богдана Стельмаха, який на музику поклав Володимир Івасюк.
Ще один вірш Ростислава Братуня – “Літо пізніх жоржин”. Музику до нього написав Володимир Івасюк і також зберігся запис виконання легендарного композитора.
Однак Івасюк не тільки писав музику до віршів інших авторів, але й сам творив тексти. Проте не завжди свої слова він сам клав на музику. Наприклад, вірш “Жовтий лист” на музику поклав композитор Валерій Громцев.
Пісенна спадщина Володимира Івасюка справді вражає. І це навіть попри те, що його життя обірвали у молодому віці – геніальному композиторові назавжди залишиться 30 років.
У четвер, 29 травня 2025 року, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться унікальна подія – історія Роксоляни Мисько-Пасічник “Весоловський і Рената Богданська: Кохання у ритмах танго”. Захід присвячений життю та творчості відомого українського композитора Богдана Весоловського та його музи Ірини Яросевич, більш відомої під псевдонімами Рената Богданська та Ірена Андерс.
Подія, що відбудеться у День народження Богдана Весоловського, обіцяє перенести присутніх у світ юності, кохання та музики, які нерозривно пов’язали долі двох талановитих особистостей. Як зазначають організатори, “саме цими трьома словами можна описати співтворчість двох талановитих музикантів: Композитора і його Музи”.
Історія кохання Весоловського та Яросевич, незважаючи на розлуку та життєві випробування, залишила глибокий слід у їхній творчості та житті. Повість Романа Іваничука “Танго. Дотик любові” слугує своєрідним лейтмотивом цієї події, підкреслюючи силу почуттів, що витримали випробування часом. Під час заходу прозвучать фрагменти з цієї повісті, що допоможе глибше зануритися в атмосферу їхніх стосунків.
Ірина Яросевич, відома також як Рената Богданська, а згодом Ірена Андерс, була дружиною легендарного генерала Владислава Андерса. Її життя було не менш насиченим і сповненим драматичних подій, ніж життя Богдана Весоловського. Саме її постать, надихала композитора на створення незабутніх мелодій.
Спеціальним гостем вечора стане хор “Надсяння” під керівництвом диригента Володимира Пасічника, який подарує присутнім музичні твори, що стали відображенням цієї унікальної історії кохання.
Благодійний забіг «Біг пам'яті. Біг вдячності» в Жовкві
У неділю, 26 травня, у місті Жовква відбувся зворушливий та масштабний благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності», що зібрав сотні учасників з різних куточків України – від Львова до Харкова. Метою заходу було вшанування пам’яті кожного українського Героя та збір коштів на підтримку Збройних Сил України.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
Забіг, організований Жовківською міською радою спільно з низкою партнерів, продемонстрував єдність та незламність українського народу. Учасники долали дистанції 100 м, 1 км, 5 км та 10 км. Віковий діапазон бігунів вражав: наймолодшому спортсмену виповнилося лише 3 роки, а найстаршій учасниці – 75. Це яскраве свідчення того, що пам’ять про Захисників України живе в серцях усіх поколінь.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
Ідейною натхненницею заходу стала місцева мешканка Оксана Дудар. Вона разом зі своєю донькою присвятила свій біг пам’яті Віктора Дудара – Героя, який героїчно загинув 2 березня 2022 року, захищаючи Україну від російських окупантів. Віктор Дудар, як і багато інших Захисників, віддав своє життя за свободу та незалежність нашої країни, і такі заходи є важливим способом зберегти пам’ять про їхні подвиги.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
За підсумками спортивних змагань 12 переможців серед чоловіків та жінок отримали цінні подарунки та відзнаки. Серед них були й мешканці Жовкви, які продемонстрували високий рівень підготовки та спортивного духу.
Після завершення забігу на учасників та гостей чекала насичена культурна програма. На сцені виступив Житомирський військовий оркестр, який додав заходу урочистості, а також талановиті виконавці Анастасія Чубінська та Сергій Василюк. Свою майстерність продемонстрували творчі колективи Жовківського центру дитячої та юнацької творчості, хореографічної студії «STAN» та Жовківської школи мистецтв, даруючи присутнім незабутні емоції.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
Усіх охочих пригощали смачним кулішем, який можна було скуштувати за добровільний донат. Усі зібрані під час забігу кошти будуть спрямовані на вкрай важливу мету – ремонт автомобілів для Воїнів Жовківської громади, які на передовій борються за нашу країну.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
Організатори висловлюють щиру подяку співорганізаторам заходу: підприємству МХП-Захід-Агро Західний Хаб та Фонду “МХП-Громаді”, ГО «Обʼєднання добровольців», ТзОВ «OKTO Family Group», а також усім підприємцям, які долучилися до цієї благородної ініціативи.
Благодійний забіг «Біг пам’яті. Біг вдячності» в Жовкві
Цей день у Жовкві став не просто спортивною подією, а потужним нагадуванням про високу ціну нашої свободи, важливість пам’яті про полеглих Героїв та незламну волю українців до перемоги.
Церква Святих Ольги і Єлизавети у Львові — це одна з найвідоміших архітектурних пам’яток міста, історія якої тісно переплітається з важливими подіями Львова. Будівництво цієї величної святині розпочалося 13 вересня 1903 року і завершилося у 1911 році. Храм звели в пам’ять про імператрицю Єлизавету Баварську, більш відому як Сісі, дружину цісаря Франца-Йосифа I. Храм став архітектурним витвором, який поєднав у собі готичні та модерністські елементи.
Церква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у Львові
Важливим моментом в історії храму стала Перша світова війна, коли австро-угорська влада конфіскувала церковні дзвони на потреби армії. Друга світова війна також не обійшла храм стороною. У 1939 році, коли Львів був обстріляний авіацією, поблизу церкви розірвалася бомба, пошкодивши шпилі та стіни будівлі.
Церква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у Львові
Лише у 1992 році розпочався інтенсивний ремонт храму, а саму церкву передали греко-католицькій громаді. Того ж року вона була освячена як церква Святих Ольги і Єлизавети, і знову стала важливим релігійним центром для львів’ян. Завдяки зусиллям реставраторів і місцевої громади храм був відновлений і сьогодні є однією з найвищих будівель міста, з його 88-метровим шпилем, який продовжує вражати мешканців та туристів.
Церква Святих Ольги і Єлизавети не лише є архітектурною перлиною Львова, а й важливим символом його історії, що витримав випробування часом і війнами.
Церква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у ЛьвовіЦерква Святих Ольги і Єлизавети у Львові
У цифровому архіві Польщі вдалося відшукати унікальні ретро світлини початку ХХ століття, на яких зображено Львів та його архітектурні пам’ятки. Однією з таких перлин є фотографія церкви Святих Ольги і Єлизавети, зроблена ще до Першої світової війни. Ці старовинні кадри дозволяють нам побачити храм у його первісному вигляді.
28 травня о 17 год. у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться на презентація книги «Танго для трьох»: він, вона і КҐБ.
Ця книга – про час, про зв’язки між українцями понад кордонами і заборонами, про мистців, які бачать світ інакше, ніж інші люди, про мрії та фантазію, про політику й тепло людського спілкування.
Видавництво РОДОВІД представляє правдиву історію про вигаданий роман у листах.
Дійові особи: Він – український художник, лавреат Шевченківської премії Іван Остафійчук. Вона – відома канадська художниця з українським корінням Наталка Гусар
Обставини:
1970-ті роки. В СРСР – несвобода й ідеологічна задуха, між Радянським Союзом і демократичним світом – залізна завіса. У Львові – арешти українських інтелектуалів за колядки й українськомовні книжки. За нашим героєм також наглядає загін КҐБістів.
Іван Остафійчук
Фабула: молодий талановитий художник Іван Остафійчук прагне побачити іконічні твори у провідних світових музеях і вільно творити без пропаганди, примусу та нагляду, він хоче емігрувати на захід. Українці з діаспори підказують Іванові один із легальних шляхів – одруження з іноземкою. На роль нареченої вибирають студентку артколеджу Наталку Гусар. Вона погоджується на фіктивний шлюб із Іваном. Між ними зав’язується епістолярний «роман», який мав би підтвердити для офіційних органів щирість почуттів і намірів молодої пари. Так буває в кіно. Наприклад, у фільмі «Пропозиція» (2009), в якому героїня Сандри Баллок, щоб уникнути депортації, пропонує своєму асистентові- американцю укласти фіктивний шлюб. Але в житті, на відміну від кінематографу, трапляються і стрімкіші сюжети.
Наталка Гусар: «Ми росли з цією ідеологією, що заради України пожертвуєш усім. І чого не одружитися, не зробити цей жест, щоби допомогти комусь переїхати. Ти це зробиш, бо тобі пощастило жити тут, у вільній країні, а вони там у в’язниці… Це твій громадянський обов’язок… якщо ти свідома українка. Допомагати, підтримати… все, що можеш зробити. Чи то фінансово, чи пройти через усю цю бюрократичну тяганину, щоб допомогти. І особливо, якщо допомагаєш комусь, хто є не просто як родина. Але ж він мистець! І ти маєш допомагати мистцям, як і письменникам. Знаєш, це ж хтось, хто має культурну вагу, кого можуть знищити! То це справді зачіпало те діяспорне почуття вини… чи відповідальности…»
Двоє художників листувались упродовж кількох років. Іван не зберіг листів своєї візаві, крім останнього, а Наталка зберегла всі до одного, каже: «Це ж витвори мистецтва, як я могла їх викинути?»
У 2010 році товстенну папку з листами побачила в Наталки в Торонто Лідія Лихач, директорка РОДОВОДУ. «Це ж треба друкувати!» «Будь ласка, бери!» – усміхнулася Наталка. Дизайн книжки створила Ірина Пасічник.
Наталка Гусар
Видавництво РОДОВІД видало артбук – листи Івана Остафійчука, вибрані з понад 550 кореспонденцій. Ці листи не набрано як тексти, щоб усі охочі могли позаглядати в приватне життя двох художників. Лише тексти+ малюнки становлять цікавість для редакції – артефакти, думки поєднані з образами, замальовані мрії та фантазії. У них також багато розповідей про життя Івана та його друзів у Львові, про їхні подорожі, музику, виставки.
Наталка Гусар: «А ще надсилали одне одному всілякі речі. То як, якщо маєш нареченого, знаєш… Що ти хочеш? Я пришлю тобі всьо! Що ти хочеш! Він писав ті листи, наче чарівними маркерами… таке як флямастери… А я мала доступ до флямастерів усіх кольорів! То як ти питаєш у когось, хто може тобі дістати шість відтінків рожевого і ще флуоресцентний! Бо я знала, де це знайти. То я слала йому флямастери. Таке, художні матеріали… І я пам’ятаю, він дуже хотів джинси. То я надіслала йому джинси і джинсову куртку Levis. То цілий костюм! І він мені прислав… навзаєм, розкішний народний стрій! І коралі! Я маю всьо… Я маю коралі… І є така прекрасна знимка…»
«Ці листи були такими ж потужними, як і їхні автори. Дві сильні особистості пірнули у стрімкий потік суцільної, за словами Наталки, естетично змагальної уяви. Обидвоє вибудували для себе спільний простір граничної, трансцендентної, абсолютно нереальної і водночас захопливої переконливої паралельної реальності. Листи були для них входом – чи виходом? – у цей невловимий світ уявної захопливої інакшості, які так і просилися, щоби з ними погодитись, прийняти їх, повністю всотати та поглинути. Через цей неймовірний розрив між реальним і уявним уявне відчувалось і найбажанішим, і водночас найреальнішим», – пише у вступній статті культурна антропологиня, директорка Канадського інституту українських студія Наталія Фрізен-Ханенко.
Артбук «Танго для трьох» виходить українською, англійською та іспанською мовами.
Презентація відбудеться за участі: Івана Остафійчука, Наталки Гусар, Наталії Ханенко-Фрізен, Мирослава Мариновича, Лідії Лихач
Фінішував завершальний, 13-й тур жіночої Суперліги України з гандболу сезону 2024/25. Центральним матчем стала зустріч між львівською “Галичанкою” та її суперницями з Ужгорода – “Карпатами”. Про це 25 травня повідомили у відділенні НОК України у Львівській області.
“Гра видалася напруженою та захопливою – команди йшли нога в ногу протягом усього матчу. У підсумку перемогу святкували львів’янки, які здолали суперниць з мінімальним рахунком – 29:28 (12:11)”, — йдеться у повідомленні. Найрезультативнішою гравчинею матчу стала Валерія Нестеренко, на рахунку якої 11 голів. Найбільше влучних кидків у складі “Галичанки” закинула Мілана Шукаль – 8.
Після завершення матчу відбулася церемонія нагородження. “Чемпіонками стали гандболістки “Галичанки”, які провели ідеальний сезон – 26 перемог у 26 матчах!”, — зазначили у відділенні НОК України у Львівській області Срібло вибороли “Карпати”, а бронзові медалі здобув “Спартак-ШВСМ” з Києва.
До слова, “Галичанка” достроково гарантувала собі “золото” чемпіонату ще майже місяць тому, в 11-му турі, коли відірвалася від другої команди на недосяжні 15 очок.
Кава не тільки пробуджує вранці, а й дає поштовх мільярдам дружніх мікробів, що живуть у травній системі. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова надамо докази, що еспресо може позитивно впливати на мікробіом, що призводить до поліпшення стану здоров’я і навіть продовження життя.
“Ці мікроби все частіше роблять благотворний вплив на метаболізм, контроль ваги і психічне здоров’я. Кава містить кілька сполук, які діють як пробіотики, тобто вони живлять пробіотичні корисні бактерії, забезпечуючи їх поживними речовинами, необхідними для росту та функціонування”, – розповіла дипломована дієтологиня і практик функціональної медицини Нікола Шубрук виданню The Telegraph.
Кофеїн діє як стимулятор, збільшуючи кількість корисних бактерій у кишківнику. У дослідженні 2023 року, опублікованому в журналі Nutrients, вивчали зв’язок між кофеїном, споживанням кави і мікробіомом товстої кишки. Результати засвідчили, що багатство мікробіома вище у тих, хто регулярно п’є каву, у них більше корисних видів Alistipes і Faecalibacterium і менше шкідливих Erysipelatoclostridium, які спричиняють проблеми. Це випливає з попереднього дослідження, в якому виявили, що вживання кави пов’язане зі збільшенням кількості біфідобактерій.
Кава
Кава також містить рослинні сполуки, звані поліфенолами, які містяться у фруктах, овочах, травах, спеціях, чаї, темному шоколаді та вині.
“Поліфеноли діють як протизапальні антиоксиданти. Вони можуть допомогти знизити ризик розвитку раку, нейтралізуючи шкідливі вільні радикали”, – зазначає Шубрук.
Зокрема, такий поліфенол як хлорогенова кислота. Згідно з дослідженням, опублікованим 2020 року в журналі Experimental and Clinical Sciences, пацієнти, які вживали каву з високим вмістом хлорогенової кислоти, знизили ризик розвитку діабету 2-го типу та неалкогольної жирової хвороби печінки, а також схудли.
Встановлені дослідження також показали, що кофеїн корисний для кишківника, стимулюючи товсту кишку і сприяючи регулярному випорожненню.
Кава
Що краще – чорна кава чи кава з молоком
Експерти сходяться на думці, що чорна кава ліпша, ніж капучино, лате або флет вайт.
“Доведено, що молоко перешкоджає засвоєнню поліфенолів”, – каже Юлія Копчиньска, мікробіолог із Польського інституту біохімії та біофізики у Варшаві.
Що краще – робуста чи арабіка
Існує два основних види кавових зерен: арабіка і робуста.
“Кожен із них має різні якості на певних етапах обсмажування. Хоча світле обсмажування зазвичай містить більше кофеїну, в ньому зберігається більше антиоксидантів, ніж у темному обсмажуванні. У зернах робусти світлого обсмажування більше антиоксидантів, ніж у каві арабіки світлого обсмажування”, – каже Копчиньска.
Тривалість зберігання зерен також впливає на рівень поліфенолів у них: у зернах, що зберігалися 12 місяців і довше, їхній вміст знижується.
Кава в турці
Яка користь від розчинної кави
Хоча дослідження показують, що розчинна кава може містити навіть більше поліфенолів і мінералів, ніж мелена, у ній також на 100% більше акриламіду, а в замінниках кави його може бути навіть на 300% більше.
“Акриламід утворюється в каві в процесі обсмажування, і якщо люди піддаються його впливу у великих кількостях, це може підвищити ризик пошкодження нервів і раку. Однак Європейське управління з безпеки харчових продуктів (EFSA) рекомендує скоротити кількість акриламіду в нашому раціоні. Тому ми також рекомендуємо класичну мелену каву, а не розчинну та її замінники”, – каже Копчинська.
Скільки кави можна пити на день
“Якщо припустити, що чашка кави становить 220 мл, то дві-три чашки – це оптимальний варіант, а п’ять – верхня межа. Максимальна рекомендована кількість кофеїну – 400 мг на день. Перевищення 600 мг пов’язане з безсонням і високим тиском”, – каже Копчинська.
За її словами, у чашці кави домашнього приготування міститься від 70 до 140 мг кофеїну, залежно від зерна і способу приготування. Тоді як середня кава в кав’ярні містить 180 мг кофеїну.
Кава з корицею
Як найкраще готувати каву
Заварена кава містить кафестол і кахвеол – хімічні речовини, відомі як дитерпени.
“Кафестол і кахвеол відомі своїми протизапальними, антидіабетичними, протираковими та поліфенольними властивостями. Їхній вміст у нефільтрованій каві в 30 разів вищий”, – каже Копчинська.
З іншого боку, за її словами, нефільтрована кава містить олії, які, як було доведено, підвищують рівень холестерину.
“Фільтрована кава не тільки містить менше кавових олій, а й містить менше кофеїну порівняно з нефільтрованою”, – зазначила експертка.
Дослідження 2023 року, опубліковане в журналі Foods, показало, що приготування кави в аєропресі найкраще зберігає поліфеноли.
Львів готується до унікальної події: після тридцяти років життя у Нью-Йорку до рідного міста повертається поетка Марія Шунь. 27 травня 2025 року, у вівторок, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться творча зустріч з мисткинею під назвою “Українська поетка з Нью-Йорка: повернення”. Вхід на захід безкоштовний.
Ця подія надасть унікальну можливість львів’янам та гостям міста познайомитися ближче з творчістю та життєвим шляхом Марії Шунь. Присутні зможуть почути вірші поетки, які, як зазначається в анонсі, будуть просякнуті “манхеттенськими настроями”. Це обіцяє занурення в атмосферу життя української мисткині у мегаполісі, що, безсумнівно, додасть особливого колориту її поезії.
На зустрічі також прозвучать пісні на слова Марії Шунь, що стане додатковим виміром для знайомства з її творчістю. Відвідувачі матимуть змогу розпитати поетку про її життя в Америці, а також дізнатися про її нові мистецькі задуми. Це чудова нагода для діалогу з авторкою, що дозволить краще зрозуміти її натхнення та плани на майбутнє.
Творча зустріч відбудеться за участі заслуженої артистки України Лідії Данильчук, яка, ймовірно, представить власне бачення творчості Марії Шунь, а також, можливо, виконає пісні на її слова. Модеруватиме захід Василь Ґабор, відомий своєю професійністю у проведенні культурних подій.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв, що підкреслює її культурну значущість та міжінституційну підтримку.
Приємним доповненням до вечора стане гостинне пригощання від Кави Старого Львова, що створить затишну атмосферу для спілкування. Окрім цього, відвідувачі матимуть унікальну можливість придбати книги Марії Шунь безпосередньо на місці проведення зустрічі.
10-річна Касинець Кіра (творче псевдо – LadyKira), талантами якої уже не один рік захоплюється вся Україна й не тільки, цими днями закінчує 4-А клас Ужгородської початкової школи №1. На святі останнього дзвоника дівчинка-рекодсменка (у 8-річному віці вона продекламувала напам’ять найдовшу скоромовку в Україні – 1035 слів за 6:23:95 хв!) – виконає свою першу професійно створену та записану пісню “Прощавай, рідна школо”. Зворушлива прем’єра, яка подумки поверне кожного у шкільні роки, уже доступна на усіх цифрових платформах, а на популярному YouTube-каналі Кіри презентовано також однойменний відеокліп.
Для Кіри школа — це не тільки про навчання, а й про дружбу, цікаві пригоди, незабутні спогади на все життя… “Я дуже переживаю, як зможу без рідної вчительки Кучернюк Надії Василівни та нашого класу продовжити навчання в новій школі – у гімназійних класах”, – з сумом каже дівчинка.
Аби назавжди запам’ятати важливий життєвий рубіж – закінчення початкової школи – Lady Kira задумала присвятити рідній школі свою першу професійно створену пісню (педагог з вокалу – Тетяна Михайлівна Осташевська). І ось уже 30 травня на святі останнього дзвоника талановита дитина заспіває щемке “Прощавай, рідна школо”. Авторкою пісні є одна із найбільш відомих сонграйтерів на музичному ринку України Бажана (її пісні є в репертуарі Ірини Білик, Наталії Могилевської, Олі Полякової та інших зірок).
Пісенну прем’єру доповнює однойменний відеокліп, який зняли у Києві. Режисер – Антон Шатохін (AVstudio production). Героями відео Кіри стали випадкові перехожі, а серед них – й відомий український телеведучий Олексій Суханов, з яким дівчинка давно знайома і навіть виступала на одних сценах.
Унікальні здібності Кіри Касинець її батьки помітили змалечку: вже у рочок дитина чітко вимовляла 80 слів! А з 4-ох років почала проявляти неординарний ораторський талант – вивчала напам’ять і декламувала десятки дорослих поезій авторства українських поетів та поеток. Особливо дівчинці полюбилися вірші Ліни Костенко. Знаменитій українській поетесі у 2023-му Кіра навіть присвятила окремий авторський відеопроєкт «Ліна Костенко: відповідь кожному», у якому взяли участь Ада Роговцева, Ніна Матвієнко, Джамала, Олександр Усик, Тарас Тополя та інші відомі українці. Також серед найулюбленіших поеток Кіри – Ілона Верхівська-Ельтек.
Інший авторський відеопроєкт маленька Кіра створила до 55-річчя з дня народження Андрія Кузьменка – «А памʼятаєш?… – Кузьма казав…». Усі ці відео зібрані на YouTube-каналі Lady Kira, який має понад 50 тисяч підписників. Також Кіра є ведучою рубрики про особливості української мови «Правило» в Інстаграмі @kira_art_space – з майже 30-ма тисячами підписників.
Найбільш резонансним свідченням майстерності дівчинки в розмовному жанрі є встановлений 10 липня 2023 року рекорд України на найдовшу скоромовку: Кіра напам’ять у прямому ефірі на телебаченні продекламувала 1035 слів за 6:23:95 хв! Метою цієї акції було звернення талановитої дитини до українців із закликом про неперервну допомогу Збройним Силам України та збір коштів на дрон DJI Mavic 3 FMC, вартість якого 110 000 гривень. Кошти було передано до Фонду Guzema Foundation, за що Кіра отримала відеоподяку від військових з фронту.
Талановитого композитора Мирослава Скорика знає увесь світ. Його батько зараз трохи менш відомий, але не менш вартий уваги. Державний архів Львівської області оприлюднив оцифровану особову справу Михайла Скорика періоду нацистської окупації. Розповідаємо, ким він був.
Михайло Скорик – етнолог, історик, фольклорист, музейник, педагог. Він ґрунтовно дослідив спадщину бойків – від археології до діалекту, побуту і культури. У повоєнні роки відновив діяльність кафедри історії середніх віків Львівського університету, працював в Інституті українського фольклору.
Особову справу вчителя Михайло Скорик власноруч заповнив німецькою мовою для відділу освіти дистрикту Галичина. Станом на 7 березня 1942 року Михайло Скорик вказав 28 років і 9 місяців загального стажу роботи.
«Збережена особова справа Михайла Скорика є детальним документальним свідченням його життя: від навчання в гімназії у Самборі та університетах у Кракові й Відні – до роботи в освітніх закладах Львова в час окупації різними режимами. З його справи видно, якою була система освіти, як працювали інтелектуали у складних історичних обставинах і якими були вимоги влади до них», – наголосив головний спеціаліст з інформаційних технологій Державного архіву Львівської області Володимир Ведміцький.
Служив в австро-угорській армії та УГА
Особова справа вказує, що Михайло Скорик служив в австро-угорському війську у званні Zugsführer (капрал) 33-го піхотного полку.
Дослідник Ігор Гілевич додає, що Скорик також зголошувався до Легіону УСС, але через обмежену кількість місць і багато охочих його не відібрали, а в час існування ЗУНР воював в Українській галицькій армії. Обороняв від поляків Самбір, брав участь у поході на велику Україну та отримав поранення. В особовій справі Губернаторства дистрикту Галичина біля питання про службу в українській армії зазначено «Kadettaspirant». Свій бойовий досвід Скорик описав в оповіданнях.
Вчився в Кракові та Відні
У документі вказані особисті дані науковця. Михайло Скорик народився 19 листопада 1895 року в с. Лука Самбірського повіту в сім’ї народного вчителя. Після початкової школи у Луці Михайло навчався у Самбірській державній гімназії з польською мовою навчання.
У Першу світову рік провчився на правничому факультеті Ягеллонського університету у Кракові (1915-16). Після війни закінчив філософський факультет Віденського університету. 1929 року він здобув кваліфікацію, яка давала право викладати історію у школах. Скорик вільно володів німецькою, польською та українською мовами.
На момент заповнення анкети Михайло Скорик вже був одружений і мав трьох синів: Юрія, Володимира та Мирослава. Варто нагадати, що дружиною Скорика була хімікиня Марія-Соломія Охримович, донька вченого та громадсько-політичного діяча Володимира Охримовича та Олени Крушельницької, рідної сестри оперної співачки.
Вчитель і директор школи у Самборі
Вісім років Михайло Скорик вчителював у Самборі (1924-1932). Згодом до 1939 року був директором гімназії. У період першої радянської окупації він працював директором школи.
Українська інтелігенція біля Лаврівського монастиря. Внизу третій ліворуч сидить Михайло Скорик (світлина з архіву музею історії українського жіночого руху «Союз Українок»)
Від 15 липня 1941 року Михайло Скорик став науковим співробітником Інституту фольклору Академії наук у Львові. Родина оселилася на вулиці Курковій (нині – Лисенка) у будинку №61. Цей особняк 1900 року придбав Володимир Охримович, тесть Скорика.
Як уточнив Ігор Гілевич у статті «Михайло Скорик – етнолог, історик, фольклорист» у Віснику Львівського університету, академік Філарет Колесса запросив його як авторитетного народознавця, на роботу до львівського відділення Інституту українського фольклору Академії наук тоді ще УРСР. Згодом його син Володимир вказав на ще одну важливу причину переїзду їхньої сім’ї: «Батько зорієнтувався, що в Самборі небезпечно залишатись, і ми переїхали до Львова. Інакше батька замордували би москалі, як помордували майже всю самбірську інтелігенцію».
У роки нацистської окупації
Збережені архівні дані про Михайла Скорика датуються 1941-1942 роками. Останній запис в трудовій книжці позначений 1 квітня 1942 року – «вчитель у львівській гімназії». Загалом у цей період науковець мав труднощі з роботою.
«У важкі роки німецької окупації Михайло Скорик, щоб прогодувати сім’ю, займався городництвом, розводив кіз і кролів, згодом працював на різних випадкових роботах і тільки деякий період учителював – викладав історію, географію та українську мову в Першій українські гімназії у Львові. У цьому ж закладі навчались його старші сини. Дружині вдалося влаштуватися в одну з хімічних лабораторій», – пише Ігор Гілевич.
Михайло Скорик (фото з сайту «Локальна історія»)
Етнограф
Ще 1927 року у Самборі Михайло Скорик заснував товариство «Бойківщина», яке вивчало говір, культуру, побут бойків, їздив в етнографічні та археологічні експедиції краєм.
З 1944 року Скорик повернувся на роботу науковця львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Водночас, за дорученням ректорату Львівського університету і тодішнього декана історичного факультету Івана Крип’якевича, Скорик зайнявся організацією кафедри історії середніх віків, де й викладав. А у 1945 році перейшов на посаду доцента кафедри фольклору й етнографії.
Після смерті Філарета Колесси 1947 року його призначили в. о. керівника цього Інституту та завідувачем кафедри фольклору й етнографії філологічного факультету.
Після повернення з Сибіру. Сидить Олена Охримович. Стоять: Мирослав Скорик, Марія-Соломія Скорик, Марія Охримович-Вачків, Михайло Скорик (фото з Mylviv.city)
Репресії
Однак вже за два місяці його сина, дев’ятикласника Володимира, заарештували за розповсюдження антирадянських листівок і засудили до десяти років концтаборів. А в жовтні 1947 заарештували і Михайла разом з дружиною та наймолодшим сином Мирославом. Сім’ю вивезли на заслання до Кемеровської області Росії. Їхнє помешкання відразу ж зайняв кадебіст, який знищив записи науковця.
На засланні Михайло Скорик працював сторожем на заводі та касиром у лазні, але згодом знайшов роботу учителя німецької мови у вечірній школі. До Львова першим повернувся син Мирослав, а 1957 року – і подружжя Михайла та Марії. Вони не змогли знайти житла у Львові, тому поселилися у с. Дубина на Сколівщині. На пенсії Михайло Скорик розводив пантарки, вирощував спаржу та займався квітникарством.
Могила Михайла Скорика на Янівському кладовищі у Львові (фото Ігоря Мончука)
Помер Михайло Скорик 1981 року. Його поховали на полі 17 Янівського цвинтаря у Львові.
1 червня, у День захисту дітей, в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій відбудеться благодійний аукціон. Усі виручені кошти будуть спрямовані в Центр реабілітації UNBROKEN KIDS. Присутнім представлять п’ять виняткових лотів, чотири з яких надав для цієї ініціативи колекціонер Максим Мельник, директор видавничого дому «Софія-А».
«Ми раді, що цей благодійний аукціон відбудеться у стінах нашого артцентру. Команда Меркурія, об’єднавши сили з колекціонером Максимом Мельником, Центром UNBROKEN та ФК «Карпати», докладе максимум зусиль, щоб якомога ефективніше підтримати діяльність UNBROKEN KIDS. Символічно, що подія відбудеться саме у День захисту дітей», – розповідають в Меркурії.
Футболка Кріштіану Роналду з його автографом
Серед лотів:
футболку Кріштіану Роналду з його автографом (стартова ціна – $1500);
стрази з рукавичок Майкла Джексона (стартова ціна – $1200);
футбольний м’яч з автографами гравців збірної України (стартова ціна – $1000);
футбольний м’яч з автографами гравців ФК «Карпати» (стартова ціна – $500).
Стрази з рукавичок Майкла Джексона
«1 червня в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій відбудеться благодійний аукціон. Усі виручені кошти будуть спрямовані на розвиток реабілітаційного відділення UNBROKEN KIDS. Запрошуємо львів’ян та гостей міста відвідати захід і зробити добру справу. Дякуємо Центру інтелектуального мистецтва Меркурій за ініціативу та постійну підтримку українців в Україні», – зазначив Іван Міськів, директор Лікарні Святого Миколая.
Подія відбудеться 1 червня о 15:00 в Центрі інтелектуального мистецтва Меркурій, що на площі Міцкевича, 10. Охочих взяти участь у благодійному аукціоні просять зареєструватися за посиланням ТУТ. Участь можна взяти як офлайн, так і дистанційною з допомогою менеджерів Меркурія.
Футбольний м’яч з автографами гравців збірної України
Довідка:
Центр інтелектуального мистецтва Меркурій – це сучасний артцентр у середмісті Львова. Тут експонують роботи українських художників і художниць від початку XX століття і до сьогодні. Артцентр займається виставковою діяльністю, продажем творів мистецтва, формуванням колекцій. Меркурій працює щодня, крім понеділка, з 12:00 до 20:00 за адресою: площа Міцкевича, 10. Інклюзивний вхід зі сторони вулиці Валової.
Національний реабілітаційний центр UNBROKEN – унікальна екосистема людяності, де допомагають українцям, які постраждали внаслідок війни. Центр створили у відповідь на виклики воєнного часу. Від початку повномасштабного вторгнення тут пролікували більш як 20 тисяч поранених українців, серед яких 360 – діти. Серед напрямів роботи Центру: реконструктивна хірургія, ортопедія і протезування. Людям не лише встановлюють протези, тут їх виготовляють. Окрім того, у Центрі займаються фізичною, психологічною та психосоціальною реабілітацією. Усю медичну допомогу люди отримують безоплатно. Національний реабілітаційний центр «Незламні» працює на базі Першого медоб’єднання Львова – найбільшої медичної установи України, до якої входять дві дорослі лікарні та одна дитяча. Місія Центру – рятувати, протезувати та реабілітувати українців в Україні. Проєкт реалізується Першим медичним об’єднанням Львова та Львівською міською радою за підтримки Міністерства охорони здоров’я України.
Футбольний м’яч з автографами гравців ФК «Карпати»
Лікарня Святого Миколая входить до складу Першого медичного обʼєднання міста Львова та є однією із найбільших дитячих лікарень в Україні. Це одна з головних лікарень в тилу. Тут функціонує підрозділ Національного реабілітаційного Центру «Незламні» Unbroken Kids, де відновлюються дітки з усієї країни. За час повномасштабного вторгнення тут пролікували 360 поранених діток. Це важкі мінно-вибухові, вогнепальні та уламкові поранення, опіки, травми різного ступеня. Загалом торік допомогу в Дитячій Лікарні Святого Миколая отримали більш як 40 тисяч діток з усієї України. Також на базі лікарні функціонують ключові для України центри – нейрохірургії та хірургічного лікування епілепсії, єдиний на Заході країни центр кардіохірургії та другий найбільший в Україні опіковий блок для допомоги дітям. Також у медзакладі працює окреме відділення трансплантології. Спліт-трансплантація печінки була першою в Україні. У Лікарні Святого Миколая замкнений цикл допомоги. Тут лікують та оперують дітей вагою від 500 грамів до повноліття. Є власне пологове відділення. Відтак мультидисциплінарна команда спеціалістів може надавати дитині всебічну допомогу відразу після народження. Також функціонує єдиний в Україні Дитячий ЦМЗ у лікарні загального напряму.
Унікальну збірку нот “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер” зібрала й упорядкувала в одне видання сама оперна співачка – знаменита мецо-сопрано, українка, відома у світі, багаторічна солістка Віденської державної опери і професорка вокалу Університету “Моцартеум” у Зальцбурзі (Австрія). Видання об’єднало три десятки творів українських композиторів. Це вокальні твори, які є невід’ємною частиною української академічної музичної традиції. Презентація збірки у Львові відбудеться у неділю, 25 травня, в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької.
нотне видання “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер”
Зоряна Кушплер – відома львів’янка, яка вже багато років популяризує українську музику на найвищому європейському рівні. Її мецо-сопрано аплодували не лише у Віденській опері, а й в Карнегі-холі (Нью-Йорк, США) та королівському Альберт-холі (Лондон, Велика Британія). Голосом українки захоплювалися меломани на численних фестивалях, зокрема в Австрії, Німеччині, Італії, Іспанії, Японії, Китаї, Болгарії та Україні. Восени 2023-го Зоряна Кушплер випустила альбом «Українське ІнтерМеццо» з творами українських композиторів у супроводі оркестру Луганської філармонії під орудою Івана Остаповича (видавництво Gramola, Австрія).
А цьогоріч – презентує унікальне нотне видання “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер”. Серед 30 творів – арії, романси, солоспіви, обробки народних пісень авторства Миколи Лисенка, Анатолія Кос-Анатольського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Кирила Стеценка, Ігоря Кушплера та інших композиторів.
“Протягом трьох десятиліть я формувала свій репертуар українських арій та романсів, — розповідає Зоряна Кушплер. — Ця збірка — результат багаторічної виконавської, дослідницької та педагогічної роботи, в якій емоційне переживання поєднувалося з професійним аналізом. Кожен романс чи солоспів був обраний не лише за художню цінність, а й за здатність відкривати внутрішній простір людського голосу, давати можливість для власної інтерпретації й живого виконавського діалогу з музикою та текстом”.
Зоряна Кушплер
Збірка “Українські арії та романси з репертуару Зоряни Кушплер” укладена для середнього голосу — одного з найбільш гнучких і різнобарвних у вокальній палітрі. Співачка сподівається, що ця збірка стане у пригоді як професійним вокалістам, так і студентам, викладачам, концертмейстерам та всім, хто прагне глибше пізнати багатство і виразність української вокальної класики.
“У цей складний і водночас визначальний для України час українська музика набуває особливого значення, – додає оперна співачка. – Вона є не лише джерелом емоційної підтримки, а й засобом утвердження культурної ідентичності, голосом, який звучить у світі на захист нашої гідності та історичної пам’яті. Відтворюючи українські романси та арії, ми не лише звертаємося до краси минулого, а й будуємо культурний фундамент для майбутнього”.
Будувати культурний фундамент для майбутнього – одна із головних цілей Зоряни Кушплер. Досягає її співачка не лише яскравою співочою кар’єрою, а й викладацькою діяльністю. Так, від 25 до 31 травня у Львові, у приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької, відбуватиметься авторський вокальний майстерклас під керівництвом Зоряни Кушплер. У цьому символічному місці – помешканні, а нині музеї, легендарної оперної співачки ХХ століття Соломії Крушельницької – володарка мецо-сопрано тиждень працюватиме з молодими виконавцями над вдосконаленням техніки, пошуком природного звучання голосу, фразуванням, диханням і сценічною виразністю. Такі майстеркласи Зоряна Кушплер проводить періодично в Австрії, Німеччині, Японії, Бельгії, Литві та Україні. Також співачка бере участь як ментор у літніх оперних школах та міжнародних вокальних конкурсах як членкиня журі.
“Ділитимуся з вокалістами досвідом роботи на найкращих оперних сценах світу, – каже Зоряна Кушплер. – Моя мета – допомогти учням знайти природне звучання голосу, вдосконалити вокальну техніку та глибше відчути музику”.
А завершальним акордом цьогорічного перебування Зоряни Кушплер у Львові – місті її дитинства та юності – стане Гала-концерт у Львівському органному залі 30 травня. У вечорі оперних арій співатиме як сама оперна співачка зі світовою славою, так і її нові учні. Цей концерт обіцяє стати справжнім святом вокального мистецтва, де звучатимуть найяскравіші композиції різних епох та країн.
Львівський майстерклас Зоряни Кушплер і презентація збірки нот відбудуться за сприяння Львівського органного залу, Музею Соломії Крушельницької і Галицького музичного товариства.
Цієї неділі, 25 травня 2025 року, Львів стане епіцентром культурного розмаїття! На площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку о 14:00 розпочнеться Х ювілейний Форум національних товариств Львівщини. Цей масштабний мистецький захід обіцяє бути яскравим, колоритним та сповненим творчої енергії.
Захід організовує Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної військової адміністрації.
Форум відбудеться у форматі фестивалю, що дозволить глядачам повністю зануритися у багату палітру культур, які мирно співіснують на території Львівської області. Відвідувачі матимуть унікальну нагоду познайомитися з традиціями, музикою, танцями та національними костюмами представників різних етнічних груп. Це прекрасна нагода для львів’ян та гостей міста розширити свої знання про культурне надбання регіону та відчути атмосферу дружби та взаємоповаги.
Організатори запрошують усіх охочих долучитися до святкування. Вхід на захід вільний, що робить його доступним для широкого кола глядачів. Подібні заходи відіграють ключову роль у зміцненні міжкультурного діалогу та єдності суспільства, особливо в умовах сучасної України, де важливість взаєморозуміння та підтримки національних меншин є пріоритетною. Цей ювілейний Форум стане черговим підтвердженням відкритості та багатогранності Львова як культурної столиці України.
На зламі епох, у невеликому галицькому Стрию, змагалися не лише ідеї, а й мрії про майбутнє через освіту. Тут, упродовж кількох десятиліть, одна за одною постають бурси — українська, польська, єврейська — як дзеркала громадських амбіцій, ідентичності та боротьби за вплив.
Скромні дерев’яні будиночки змінювалися на муровані кам’яниці в центрі міста, а їхні мешканці — юнаки з різних етнічних родин — творили підвалини нового суспільства.
У стінах «Руської бурси» вчився Степан Бандера, польська бурса носила ім’я Адама Міцкевича, а єврейська громада збудувала свою в часи війни. Стрий стає містом, де під дахами гуртожитків визрівають нації.
Руська бурса
Товариство «Руська бурса» засновано в Стрию у 1876 році за ініціативою місцевого катехита о. Юліана Федусевича(1847-1914).[1] Воно мало на меті створення «бурси» (гуртожитку) для української молоді, яка навчалася в реальній школі, що мала статус повної(вищої), а згодом, з 1888 року, – класичної гімназії, а також всебічної підтримки соціально незахищених учнів. Заступником голови товариства був Іван Вахнянин(1847-1909). Ідейним натхненником і меценатом став Степан Дубравський(1829-1909). Спершу володіло дерев’яним будинком на Ланах біля старого кладовища. Там мешкали з родинами Іван Вахнянин і Лев Гузар. Діяльність обмежувалась позичанням книжок.
Юліан Федусевич(1847-1914)
Тогочасна газета писала:
В Стрию истнує від многих лїт товариство «Руска Бурса», котре посїдало власну реальність на передмістю “Лани” за цвинтарем. Реальність тую, не представляючу задля далекого положеня надто великих виглядів на побільшенє вартости в будучности, продала «Руска Бурса» в осени 1892 р. під користними услівями, бо за 11.000 зр. Маючи в руках більшій капіталик, порішила «Руска Бурса» зужиткувати єго з кождого погляду користно і для того закупила в самій найкрасшій части середмістя, т. є. при улици Гоша [між староством а ґімназією] великій пляц, на котрім уже з раною весною сего року розпічне будувати одноповерхову каменицю яко власність товариства «Руска Бурса». Однак куплений пляц єсть так просторий, що на будову каменицї Бурси вистане менша єго половина, і для того задумали стрийскі Русини відкупити від товариства «Руска Бурса» злишну часть пляцу і зараз при каменици бурсовій вибудувати велику салю з бічними убікаціями, а евентуально і другу ще каменицю, де містились би рускі товариства.[2]
Згадану вище будівлю зведено у 1893 році. Бурса розпочала роботу на початку 1896 року і вміщувала кілька десятків учнів-українців(русинів), батьки яких були членами товариства. Місцеві поляки аналогічну установу організують лише за кілька років.
Це рядовий центральноосьовий будинок площею 405 м. кв. 1893. Стиль історизм з елементами сецесії.(Сьогодні у приміщенні Управління соціального захисту Стрийської міської ради. Вул. Незалежності, 3 Охоронний номер 2029-м).
Фасад тинькований оздоблений на рівні першого поверху лінійним рустом. Вікна другого поверху з простим обрамленням і планкою-сандриком. Під ними тафлі, декоровані поліхромною керамічною плиткою з етнічними мотивами. З первісної конструкції втрачений балкон в центральному ризаліті, двері широкої вхідної брами і декор першого поверху. Керував будівельними роботами Тома Красінський. Будівля більше відома як «Крайовий союз господарсько-молочарський союз». Під шаром штукатурки прихований напис «Краєвий союз молочарский». Після заснування у 1904 році Союзу руських молочарських спілок(з 1907 року «Крайовий союз господарсько-молочарський») у будівлі розмістився осідок товариства.[3]
Перша будівля «Руської бурси»
За реалізовану ділянку товариство отримало 83 тисячі корон. Щороку надходили пожертви приватних осіб і різноманітних товариств. У 1906 році Степан Дубравський заповів у фонд Бурси 20 тисяч корон, що давало можливість виплачувати стипендії бідним учням.
Підтримкою українських навчальних закладів, виданням літератури, підготовкою українських педагогічних кадрів та опікою над ними займалася громадська організація, яка неодноразово змінювала назву: до 1912 року — Руське товариство педагогічне, у 1912-1926 роках — Українське педагогічне товариство, у 1926-1939 роках — «Рідна школа» – Українське педагогічне товариство. У 1908 році зусиллями Педагогічного товариства у Львові споруджено бурсу для 300 учнів.
Бурсою в Стрию активно опікувалось створене у 1883 році «Братство Св. Миколая». Мета Братства визначена у першому параграфі його статуту: наглядати за мораллю загалом, підтримувати та скріплювати греко-католицький обряд підтримуванням хорового церковного співу, дотримуватися порядку і прикрашати храм, допомагати поширенню просвіти; робити пожертви для вбогої руської молоді, яка навчається у публічних школах і поміщена у місцевій «Руській бурсі», а саму бурсу перебрати під своє керівництво та взяти на утриманнях. Сприяти отриманню юнаками ремісничих спеціальностей.
Члени Братства Тома та Іван Красінські брали активну участь у роботі «Руської Бурси», зокрема Тома був членом Наглядової ради товариства, а Іван керував будівництвом нового приміщення по вулиці Крашевського (нині Гайдамацька), яке розпочато у липні 1912 року.[4]
Загальний нагляд здійснював катехит гімназії о. Юліан Дзерович(1871-1943), обов’язки скарбника виконував Остап Весоловський, префектом товариства був Омелян Колодницький. Плани будівлі виготовив інженер Степан Турин (1878-1959).[5]
«Руська бурса»
Через важкі матеріальні умови інтернат до війни повноцінно так і не запрацював. Тоді у місті діяли: польські Бурса імені Адама Міцкевича(48 вихованців), Селянська Бурса «Товариства школи людової» ім. графа Анджея Потоцького(34), українські «Руська Бурса»(у стадії будівництва), бурса товариства «Просвіта»(53), Руська Бурса Св. Володимира(35) та єврейська бурса(19).[6]
Реміснича бурса по вул. Кривій (будівля не збереглася)
Через два роки розпочалася Перша світова війна, під час якої споруда використовувалась як шпиталь. У 1915/16, 1916/17, 1917/18 навчальних роках жодна бурса у місті не діяла. У ході польсько-української війни будівлю утримувала Галицька армія. З встановлення польської влади у приміщеннях Бурси знову розмістилися військові підрозділи. Відновлення повноцінного шкільного життя наступило тільки наприкінці 1920 року. Бурсу повернуто громаді вщент зруйнованою.
На задньому плані будівля Бурси з прапором Червоного Хреста. 1915 рік.
«Українське педагогічне товариство(УПТ) ім. Маркіяна Шашкевича» 3 лютого 1920 року відкриває 4-річну приватну учительську семінарію з українською мовою викладання і 4-класну народну школу. Хоча діяла вона вже майже рік. Ініціатором став о. Микола Галянт.
«Руська Бурса» (фото з колекції Василя Піряника)
«…школа містилася в темних убікаціях Народного Дому, побіч кіна, спільно з касином і американською кухнею… У 1920/1921 у тому самому приміщенні курси відновлено як приватні збірні лекції за дозволом місцевої політичної влади».[7]
Наступного року школу, яку почергово очолювали Василь Гарасимчук, Михайло Білик, Тадей Залеський, перенесли в зруйноване приміщення «Руської бурси» без вікон та печей. Тоді, на четвертому році існування курсів, заняття відвідували 120 дівчат.[8] Повну оплату, 1000 марок на місяць, платили 87 учениць. Керівник семінарії отримував 5000, а вчителі 100 – 150 марок в годину. Педагогічний колектив: Осип Туна, Михайло Кебузинський, Роман Стельмахів, Теодор Романишин, Василь Лебіщак, Василь Гарасимчук, Михайло Капшій, Іван Мариняк, Іванна Вітковицька, Осип Сілецький(1876-1942), о. Йосиф Савицький(1882-1943) та інші. Майбутня українська 7-класна школа вправ при приватній жіночій семінарії товариства У.П.Т. «Рідна школа» до 1939 року навчатиме релігії, української, польської, німецької мови, рахунків з геометрією, природи, географії, рисунків, співу, руханки та ручних робіт.[9]
У 1922 році товариство передало безоплатно частину приміщення терміном на 5 років І-й гімназії для розміщення т. зв. паралельних класів з українською мовою викладання.[10] До 1924 року фактично діяла самостійна українська гімназія з окремим керівником.
У цей час в стінах «Руської Бурси» навчався Степан Бандера. Описуючи гімназію і шкільних товаришів, Ярослав Рак зазначав: «Я вперше стрінув Бандеру в році 1922 по вакаціях, коли я з родиною перенісся до Стрия. Я застав його в клясі 4-ій Б, в Українській бурсі, на другому поверсі, остання кляса на полуднє від вулиці Крашевського […]. Стефко Бандера сидів у передостанній лавці при вікні».[11]
Але вже 31липня 1924 року вступив в дію закон «Про деякі положення в організації шкільництва», що згодом отримав назву «Кресового шкільного закону». Основним типом державної школи стала двомовна (утраквістична). Утраквістичні класи перейменованої Державної гімназії ім. Юзефа Пілсудського спершу містилися у приміщенні «Руської Бурси». Станом на 1928/29 навчальний рік 13 класів, кабінет керівника, кімната для вчителів, бібліотека української літератури, спортивний зал. На подвір’ї – стадіон.[12] У 1932 році там їх залишилось тільки три і додано польські. До 1939 року класи розділи між двома польськими навчальними закладами міста.
У 1930-х рр. напис «Руска бурса» замінено на «Українська бурса», що помітно на фотографії:
Вид на будівлю бурси. Помітний напис – «Українська Бурса. 1912»
Польська бурса ім. Адама Міцкевича
Гімназійна бурса ім. А. Міцкевича завдячує своєю появою директору Стрийської гімназії, шкільному раднику Каролю Петеленцу. Під час масштабних святкувань 100-річчя народження Адама Міцкевича 1898 року, з його ініціативи створено товариство для будівництва польської бурси. На зібрані кошти з добровільних пожертв і субвенцій розпочато будівництво 1901 року за планами Тадея Ільницького на вулиці Крашевського, неподалік «Руської бурси».
Вже у вересні 1902 року бурса прийняла перших 37 учнів під опікою професора гімназії Францішека Вальчака.
3 травня 1903 року будівлю освятив львівський архієпископ Юзеф Більчевський.
Товариство Бурси ім. Адама Міцкевича очолив президент Стрийського окружного суду Альфред Гінце[13].
Польська бурса ім. Адама Міцкевича
Єврейська бурса
Аналогічний заклад створили місцеві євреї. Хоча будівля датована 1912 роком, остаточного вигляду вона набула лише 1918.
Розташована на вулиці Шевченка, 70, будівля вирізнялася національною єврейською орнаментикою та написом на фасаді, що свідчив про її призначення.
Єврейська бурса
Ця бурса стала важливим центром освіти та культури для єврейської громади Стрия, яка мала глибоке коріння в місті ще з XVI століття.У 1576 році король Стефан Баторій офіційно надав євреям право проживання в Стрию, що сприяло розвитку єврейської спільноти.
Єврейська бурса
Під час Першої світової війни, коли місто тимчасово перебувало під контролем російських військ, єврейська громада зазнала переслідувань.У відповідь на це, у 1918–1919 роках, коли Стрий входив до складу Західноукраїнської Народної Республіки, єврейські організації сформували загін самооборони та брали участь у громадському житті міста.
Сьогодні будівля колишньої єврейської бурси використовується як школа №2, зберігаючи архітектурні елементи, що нагадують про її історичне призначення.
Єврейська бурса у Стрию є свідченням багатонаціонального минулого міста та важливою частиною його культурної спадщини.
Бурси Стрия — це більше, ніж просто інтернати для учнів. Це архітектурні й ідеологічні пам’ятки взаємодії, конкуренції та співіснування трьох громад у багатонаціональному місті. Вони стали мікрокосмом освітніх амбіцій, інструментами виховання, і навіть — осередками національного пробудження. І хоч історичні бурі не раз змінювали їхню долю, сліди того, як у стінах бурси творилася майбутня еліта — залишаються помітними й донині.
Микола ЗАКУСОВ
[1] Отець Федусевич прибув до Стрия у 1872 році як другий сотрудник при місцевому парохові разом з дружиною Павлиною з роду Грушкевич і 35 років пропрацював на педагогічній ниві.
[2] Діло. 1893, 8 лютого. Див. Коренець Д. Спомин стриянина. Діло. 1928, 2 серпня, с.2-3.
[3] Закусов М. Б., Кравець О. З. Архітектурні пам’ятки Стрия. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2020. С.86-87.
[4] Боднарук І. Де залишилось моє серце. Статті про рідний край та його політичних і культурних діячів на Батьківщині й скитальщині. Стрий, 1998. С.17.
[5] Освітня домівка ВПУ-34. Історія. Стрий: Щедрик, 2004. С.11.
[6] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1913.
[7] ЦДІАЛ України, ф.206, оп.1, спр.2389, арк.5. Див. Діло. 1922, 6 вересня.
[8] Див. Ісаєвич(Чабанівна) Н. Стрий і Перемишль. Картки споминів. Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Л., 2006 – 2007. С. 883 – 897.
[9] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. Вид. 2-ге, випр. і доп. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2018. С.141-143.
В архітектурному дискурсі досі залишається недостатньо висвітленою тема внеску локальних інженерів-архітекторів у розвиток міст та культурної спадщини Галичини. Чимало з них, зокрема й у...
