Теми розвитку суспільства, сім’ї та родини, взаємин між рідними і близькими, аспекти психології та філософії, науки і релігії та деякі дотичні надихнули старих друзів – професіонала-фотографа Йосипа Марухняка, журналіста-фотографа Богдана Вовка та ініціатора проєкту дизайнера-фотографа Володимира Кінасевича – на оповідку про те, як сучасники сприймають і змінюють ключові аспекти свого буття, зокрема й на зламі двох століть і тисячоліть. Усіх трьох, окрім замилування Українською Людиною, українським словом, природою та фотографією, об’єднує, між іншим, і той факт, що свого часу вони працювали чи працюють у часописах «За вільну Україну» та «За вільну Україну плюс».
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Народний аматорський колектив «Театральна студія Галичфарм «Панацея» запрошує львів’ян та гостей міста на виставу «Гуцулка Ксеня», яка відбудеться 14 вересня о 15:00. Показ пройде у приміщенні Будинку офіцерів за адресою: вулиця Театральна, 22.
Колектив «Панацея» має 13-річну історію та відомий своїм унікальним підходом до творчості, оскільки всі його актори — це фармацевти та працівники підприємства «Галичфарм». За час свого існування студія поставила понад 40 вистав і створила декілька відеофільмів, поєднуючи професійну діяльність із пристрастю до театру.
Афіша вистави “Гуцулка Ксеня”
Вистава «Гуцулка Ксеня» — це відомий твір української класики, який розповідає про історію кохання і традицій. Фармацевти-актори обіцяють подарувати глядачам незабутні емоції та щиру гру. Це чудова нагода підтримати аматорський театр, який розвивається завдяки таланту та ентузіазму небайдужих людей.
189 юнаків та юначок розпочали навчання у Ліцеї імені Героїв Крут
174 юнаки та 15 юначок із 22 областей України 1 вересня вперше урочисто одягнули однострій Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.
Сьогодні під час урочистої церемонії старші колеги вручили новачкам погони та шеврони ліцеїста. З початком нового навчального року їх привітали бойові офіцери, випускники ліцею попередніх років, керівництво області та міста, депутати та батьки. За словами начальника ліцею, полковника Юрія Гусара, цього року ліцей набирав на навчання дівчат уже вдруге. Тож зараз їх тут навчається уже 30.
“Попри те, що війна, цьогоріч наш ліцей мав конкурс до всіх класів. Ми маємо вел
189 юнаків та юначок розпочали навчання у Ліцеї імені Героїв Крут
ику географію вступників, це діти зі всієї України, а також багато тих, які повернулися з-за кордону і вступили до нас. Також варто відзначити високий рівень підготовки цьогорічних вступників. 70% із них ретельно готувалися до вступу з репетиторами. До нас переводяться і вступають вихованці інших ліцеїв з різних областей. Це свідчить про високий рівень знань, які ми даємо, а також – про безпечне якісне середовище, де можна розвинути свої здібності та здобути те, про що мріє молодь”, – каже полковник Юрій Гусар.
77 нових ліцеїстів – діти військовослужбовців, які захищають Україну. Шестеро першокурсників – з родин полеглих Героїв, батьки ще двох учнів вважаються зниклими безвісти. Родини 14 юнаків і дівчат були змушені покинути свої домівки через російську агресію.
189 юнаків та юначок розпочали навчання у Ліцеї імені Героїв Крут
Від імені Львівської обласної ради ліцеїстів, викладачів і батьків привітав в.о. голови облради Юрій Холод.
«Найперше я дякую нашим захисникам і захисницям, усім, хто стримує ворога і дає нам можливість навчатися і виховувати майбутнє України. Серед вихованців нашого обласного ліцею – 8 Героїв України, понад 250 нагороджених державними відзнаками воїнів. Нинішні першокурсники мають на кого рівнятися і певний, що вони продовжать традицію честі й мужності. Для них слова «Україна понад усе» – не просто гасло, а життєвий вибір.
Дякую викладачам ліцею за виховання тисяч захисників і сотень лідерів у різних галузях. Дякую батькам, які підтримали вибір дітей у цей непростий час. А ліцеїстам бажаю сили духу, наполегливості і віри у себе. Вірю, що вони стануть тими, хто гідно збереже і розбудує сильну українську державу», – зазначив Юрій Холод.
189 юнаків та юначок розпочали навчання у Ліцеї імені Героїв Крут
Багато випускників ліцею обирають після закінчення військові професії і продовжують навчання у профільних вишах по всій Україні. Зокрема, у закладах сектору безпеки й оборони удосконалюють навички 73% цьогорічних випускників.
До вашої уваги світлини Львова 1939–1942 років. Ці фотографії зроблені в один із найскладніших і водночас переломних періодів його історії. На знімках можна побачити вулиці Львова, якими вони були напередодні та в перші роки Другої світової війни: архітектурні пам’ятки, міські площі й тінь великих історичних змін, що відчувалася буквально у всьому.
1939–1942 роки стали для Львова часом випробувань: радянська окупація, прихід німецької влади, політичні й соціальні злами. Попри драматичні події, місто продовжувало жити – фотографії дозволяють побачити той Львів, яким його пам’ятали тодішні мешканці.
Собор св. Юра, 1939-1942 рр.Леви біля Ратуші на Площі Ринок, 1939-1942 рр.Леви біля Ратуші на Площі Ринок, 1939-1942 рр.Вежа Корнякта та Домініканський собор, 1939-1942 рр.Пам’ятник Міцкевичу, 1939-1942 рр.
Ці знімки є не лише візуальним свідченням минулого, а й нагадуванням про силу пам’яті, що зберігає для нас живий образ міста у вирі світових подій.
Стало відомо місце та дата похорону народного депутата і колишнього голови Верховної Ради Андрія Парубія. Прощання із загиблим відбудеться у Львові у понеділок, 1 вересня.
В останню путь громадського діяча проведуть у вівторок, 2 вересня. Про це у Facebook повідомила Львівська міська рада. “У понеділок, 1 вересня, о 19:00 в Архикатедральному Соборі святого Юра (площа св. Юра, 5) відбудеться парастас. У вівторок, 2 вересня, о 12:00 у Соборі святого Юра розпочнеться чин похорону”, – йдеться у повідомленні.
Загальноміська церемонія прощання відбудеться на площі Ринок, поблизу Ратуші, орієнтовно о 13:30. Поховають Андрія Парубія на Личаківському цвинтарі.
У Львові Відбувся Забіг Пам’Яті «Шаную Воїнів, Біжу За Героїв України»
В суботу, 30 серпня 2025 року, у Стрийському парку відбувся всеукраїнський забіг пам’яті «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Цьогоріч до заходу долучилися понад 1500 учасників – це рекордна кількість для Львівщини та одна з найбільших в Україні.
Забіг традиційно приурочений до Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Його мета – вшанування пам’яті полеглих героїв, формування національно-патріотичної свідомості, популяризація здорового способу життя та спортивно-масової активності.
Серед учасників забігу начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
У Львові Відбувся Забіг Пам’Яті «Шаную Воїнів, Біжу За Героїв України»
“Вчора кожен біг за когось свого. Майже всі українські родини відчули біль втрати. Коли ми разом, легше бути з цим, бо тоді народжується сила. Львівщина бігла не сама! Одночасно стартували у всіх обласних центрах. Це щорічна традиція, яка об’єднує людей по всій країні, щоб вшанувати Героїв, які загинули, обороняючи нашу державу від poсії. Низький уклін Захисникам та Захисницям, які щодня відстоюють наш мир. Пам’ятаємо про кожного й кожну, завдяки кому живе українська держава. Памʼятаємо про всіх, хто назавжди в строю”, – зазначив він.
Учасником забігу став 25-річний ветеран війни Ігор Зобків з Борислава. У березні 2022 року він отримав важкі поранення, підірвавшись на протитанковій міні разом із побратимами. Попри І групу інвалідності, Ігор повернувся на службу до рідної 80-ї бригади, активно займається адаптивним спортом і продовжує надихати інших. У березні цього року він самостійно піднявся до підніжжя Говерли, а у квітні пробіг 15 км у півмарафоні в Дрогобичі.
У Львові Відбувся Забіг Пам’Яті «Шаную Воїнів, Біжу За Героїв України»
“Я біжу за свого побратима, друга, надзвичайну людину, який загинув в 23-му році. Це – Олександр Дацюк, воїн 80-ї бригади. Кожен з нас сьогодні біжить за свого Героя. Кожен кілометр, кожен крок – це удари серця поруч з вами того, хто загинув. Пам’ятайте, що вони завжди будуть з вами поруч до останнього подуху, до останнього моменту життя. Ми ніколи їх не забудемо і ніколи не дамо забути іншим.
Сьогодні ми єднаємося заради пам’яті наших воїнів”, – зазначив Ігор Зобків.
Для учасників забігу у Стрийському парку передбачили різні дистанції – 10 км, 5 км, 2 км та короткі дитячі забіги на 100 і 300 метрів. Старт забігу у Львові, як і в усіх обласних центрах України, відбувся одночасно.
У Львові Відбувся Забіг Пам’Яті «Шаную Воїнів, Біжу За Героїв України»
Захід організували департамент спорту, молоді та туризму Львівської ОДА спільно з обласним центром фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».
Забіг пам’яті «Шаную воїнів, біжу за героїв України» проводиться на загальнодержавному рівні з 2018 року та вже став щорічною патріотичною традицією, що об’єднує українців у вшануванні Героїв.
На сторінці Shivesh Bhatia показали рецепт, який здивує шанувальників холодної кави. Цей десерт є збалансованим поєднанням свіжого смаку кави, медової солодкості, кремової консистенції насіння чіа та шоколадної скоринки. В товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, продегустуємо нині цей рецепт.
Інгредієнти
Розчинна кава 1 ст. л
Молоко ½ склянки
Мед 1 ст.л
Насіння чіа 4 ст. л
Розтоплений чорний шоколад 2-3 ст. л
Приготування:
У блендері змішайте каву, молоко та мед. Збивайте до отримання однорідної, кремової піни. Цей крок дозволить повністю розчинити каву та рівномірно розподілити її смак у пудингу.
Перелийте змішану каву в неглибоку миску чи невеликий контейнер і додайте насіння чіа. Добре перемішайте, щоб насіння рівномірно розподілилися у кавовій суміші.
Покладіть суміш у холодильник і залиште на 3-4 години чи на ніч. За цей час насіння набухне та перетвориться на пудинг.
Коли кавовий пудинг з чіа достатньо загусне, розділіть його на порції.
Розтопіть чорний шоколад і полийте ним верх кожної порції. Шоколад швидко затвердіє, утворюючи тонку хрустку скоринку, яку можна “пробити”, щоб насолодитися кремовою основою під нею.
Поради:
Якщо ви хочете надати десерту особливий аромат, використовуйте замість меду кленовий сироп або додайте кілька крапель ванільного екстракту.
Експериментуйте з молоком: спробуйте мигдалеве чи кокосове молоко, це додасть пудингу нового аромату.
Shivesh Bhatia — це відомий індійський фудблогер, автор кулінарних книг та відеоблогер, який спеціалізується на випічці та десертах. Його рецепти часто є інноваційними та візуально привабливими, що пояснює їхню популярність. Вказаний рецепт кавового пудингу з чіа дійсно присутній на його сторінках у соціальних мережах, зокрема в Instagram, де він часто демонструє подібні десерти.
У п’ятницю, 5 вересня, о 16:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (головна будівля, проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки «UKRAFT: Зустріч французьких та українських митців».
Проєкт UKRAFT — це міжнародна мистецька платформа, яка об’єднує українських та французьких митців навколо ідеї діалогу та солідарності. В рамках експозиції будуть представлені роботи 9 художників — 5 українських та 4 французьких. Одним із центральних розділів стане серія робіт «Повернення з України», створених французькими художниками під враженням від їхнього візиту в Україну.
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького є однією з найвизначніших скарбниць національної культури та мистецтва в Україні. Музей був заснований у 1905 році митрополитом Галицьким Андреєм Шептицьким. Його колекція налічує понад 175 тисяч експонатів, що охоплюють дев’ять століть історії українського мистецтва, включно з однією з найбагатших у світі збірок українського сакрального мистецтва XII–XVIII століть.
«UKRAFT — це більше, ніж виставка. Це простір живого діалогу й обміну досвідом. Саме тут виникають нові культурні зв’язки, народжується довіра, формується нова європейська єдність через мистецтво», — наголошують організатори.
Виставка «UKRAFT: Зустріч французьких та українських митців» триватиме до 28 вересня 2025 року. Її можна буде оглянути з вівторка по неділю з 10:00 до 18:00 (каса зачиняється о 17:30). Ця подія є важливою для культурного обміну між Україною та Францією, адже вона зміцнює міжмистецькі зв’язки та демонструє незламність українського духу через призму мистецтва.
Львівська благодійна організація «Домівка врятованих тварин» оголосила про початок збору речей для свого традиційного осіннього благодійного фестивалю «Базар Добра». Захід, усі виручені кошти з якого підуть на порятунок та утримання безпритульних тварин, відбудеться 27 та 28 вересня на території притулку.
Як допомогти?
Головною метою фестивалю є продаж речей, що отримають друге життя. Кожен охочий може долучитися до акції, передавши предмети, які вже не потрібні, але можуть принести радість іншим людям.
Співзасновник «Домівки» Орест Залипський на своїй сторінці в Facebook зазначив, що організатори приймають:
книги;
настільні ігри;
посуд;
рослини;
прикраси;
декор та вироби ручної роботи;
будь-які дрібниці, що можуть знайти нового власника.
Важливо: «Домівка» не приймає одяг та товари російською мовою.
Коли і куди приносити речі?
Збір речей триватиме до 20 вересня. Їх можна привезти безпосередньо у притулок за адресою: Львів, вул. Олекси Довбуша, 24.
Для тих, хто перебуває в іншому місті, є можливість надіслати посилку «Новою Поштою»: Андрус Марта, відділення №98, телефон: 0730000075.
За словами організаторів, такі заходи є життєво важливими для функціонування притулку. Виручені кошти покривають витрати на лікування, вакцинацію, стерилізацію та щоденне харчування десятків тварин. Минулорічні «Базари» допомогли зібрати значні суми, що дозволило «Домівці» продовжувати свою благородну місію.
Окрім самого продажу, фестиваль обіцяє бути насиченим: зазвичай на таких заходах проводяться майстер-класи, працюють фудкорти, влаштовуються виступи та зустрічі, де кожен може особисто познайомитися з чотирилапими мешканцями притулку. Організатори закликають усіх долучитися та разом зробити цю осінь доброю.
У Гарнізонному храмі помолилися за полеглих захисників України
В п’ятницю, 29 серпня, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові відбувся вечір-реквієм з нагоди Дня пам’яті захисників України.
На скорботному заході помолилися та вшанували символічною акцією із соняхами українських воїнів, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.
Участь у вшануванні взяли представники обласної та міської влади, керівництво й депутати Львівської обласної ради, військові та силові структури, родини загиблих Героїв, духовенство і громадськість.
Священнослужителі відправили екуменічну панахиду, яку супроводжувала Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик».
У Гарнізонному храмі помолилися за полеглих захисників України
Цього дня Україна згадує трагічні події 29 серпня 2014 року. Під час виходу українських військових з оточення під Іловайськом регулярні частини російської армії розстріляли “зелений коридор”, яким рухалися українські бійці. Внаслідок цієї трагедії загинуло 366 воїнів, 429 отримали поранення, а близько 300 потрапили в полон.
«Сьогодні згадуємо і молимося за всіх наших захисників і захисниць, які віддали найцінніше – своє життя. Вони показали велику любов до своєї Батьківщини, свого народу і своїх рідних, яких прагнули бачити під мирним небом», – зазначив єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ Петро Лоза.
Як підкреслив виконувач обов’язків керуючого справами Львівської обласної ради Ярослав Гасяк, у нашій боротьбі важливо щодня брати за приклад найвідважніших, пам’ятати їх і продовжувати їхню справу.
У Гарнізонному храмі помолилися за полеглих захисників України
«Пам’ятаємо кожного захисника і кожну захисницю, які поклали життя за незалежність України. Їхній подвиг – це найвищий вияв любові до Батьківщини, готовності пожертвувати найдорожчим заради майбутнього своїх дітей, батьків і всієї країни. Ця жертовність і відвага є силою, яка об’єднує нас і веде до перемоги над російським загарбником. Наша відповідальність – берегти пам’ять про них, підтримувати їхні родини й продовжувати справу, за яку вони віддали життя – відстоювати й будувати сильну, вільну та незалежну Україну», — сказав Ярослав Гасяк.
У пам’ять про полеглих учасники заходу поставили у вази соняхи – символ іловайських полів, де загинули українські воїни. Саме сонях став символом Дня пам’яті захисників України.
У Львові сьогодні вбили народного депутата, колишнього спікера Верховної Ради Андрія Парубія. У поліції зазначили, що близько опівдня на лінію 102 надійшло повідомлення про стрілянину в Сихівському районі міста.
Внаслідок травм потерпілий загинув на місці. Правоохоронці сказали, що це відомий “громадський та політичних діяч 1971 року народження”, але імені не назвали.
“Правоохоронці вживають усіх заходів для встановлення особи стрільця та місця його знаходження. Всі деталі будуть розголошуватися у порядку та обсязі, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством”, – йдеться у повідомленні.
За даними джерел ЛБ, йдеться про Андрія Парубія – чинного депутата, колишнього голову Верховної Ради. Інформацію про вбивство політика уже підтвердив президент Володимир Зеленський.
“Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко та Генеральний прокурор Руслан Кравченко щойно доповіли про перші відомі обставини жахливого вбивства у Львові. Загинув Андрій Парубій. Мої співчуття рідним та близьким. Всі необхідні сили й засоби залучені до розслідування та пошуку вбивці”, – сказав він.
Андрій Парубій
Народний депутат 6-9 скликань. У 8 скликанні був спікером Верховної Ради.
Закінчив історичний факультет ЛНУ ім.І.Франка та аспірантуру Національного університету “Львівська Політехніка” за фахом “політологія та соціологія”. У 1990 році став депутатом Львівської облради, в 1991 році рахом з Олегом Тягнибоком співзаснував Соціал-національну партію України, що з 2004 року трансформувалася в “Свободу”, йдеться в біографічній довідці Руху ЧЕСНО.
В 2002 році втретє обрався до Львівської обласної ради. В 2004 році брав активну участь у Помаранчевій революції.
Вперше став народним депутатом в 2007 році – від блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”. У 2010 генпрокуратура часів Віктора Януковича хотіла зняти з нього недоторканість за кидання яєць в залі Ради на тлі ратифікації “харківських угод”.
У 2012 році Парубій вийшов з “Нашої України” і приєднався до “Фронту змін”. В 2012 році обрався дО ВР від “Батьківщини” як безпартійний.
В 2013-2014 роках бук комендантом Майдану і керував Самообороною.
В 2014 році обрався до ВР від “Народного фронту”, того ж року був секретарем ради нацбезпеки і оборони. У 2016 став спікером ВР після призначення Володимира Гройсмана прем’єр-міністром.
В 2019 році став народним депутатом від “Європейської солідарності” як безпартійний. Входив до Комітету з питань нацбезпеки і оборони.
Андрій Парубій активно виступав проти проросійських силу в Раді, відстоював інтереси української мови та боровся проти зближення з Росією. В 2019 році намагався зірвати телеміст, який проросійський телеканал NewsOne готував з Росією.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Хоча польського історика Александра Чоловського важко назвати симпатиком України й українців, все ж у Львові вже за часів Незалежності, а саме – 1992 року, з’явилася вулиця, названа його іменем. Це була доволі непересічна подія, бо загалом до польської історичної спадщини Львова увага українських істориків, так скажемо, не дуже прикута, хоча там є доволі багато цікавого. У моєму перекладі українською, до речі, вперше, найцікавіших праць польської книжкової серії «Львівська бібліотека» – «Львів давній» праця Чоловського «Високий Замок» займає чільне місце, таким чином цікаво подивитися на історію цього знакового для Львова місця з доволі оригінальної точки зору.
Отож, за версією Александра Чоловського, історія Львова починається з історії Високого Замку. Помилково вважаючи князя Лева Даниловича засновником Львова, історик наводить свідчення головного львівського хроніста Бартоломея Зиморовича: «Углядівши тут гору оборонної форми, внизу лісистими долинами, неначе засіками, оперезану, а вгорі ж унаслідок важкого, що викликає задишку, підйому, легку для оборони від неприятеля, одразу на вершині гори тимчасову фортецю (castrum extemporaneum) з колод, там же зрубаних, збудував, огородив її потужним гостроколом, і в найпотаємніших її схронах склав свої князівські регалії, скарби і здобич, забезпечив зброєю, і наглядаючи над цією твердинею, обрав її собі за столицю свого князівства. Власне ця гора в подальшому біля своїх стоп дала початок градові львівському на місці багнистому і працею людською неторканому, сам же князь пробув лише одну зиму у цій фортеці. Наслухавшись там прикрого безперервного завивання північних вітрів, залишив він свою неспокійну резиденцію на горі, куди ледве підіймалася захекана худоба, і неподалік заклав інший, низинний град, більш зручний для мешкання, аніж для оборони. Верхній град, аби складені в ньому скарби ні для кого не були доступні, призначив на пристановище у часі війни, забезпечив його гарнізоном і сторожею для постійної охорони».
Високий Замок у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном / Facebook
Не підлягає жодному сумніву, що потреба оборони краю «від безбожних татар» також і для князя Данила була стимулом для зведення нових укріплень чи градів. Град вимагав відповідних умов, а власне цим умовам у котловині над Полтвою відповідала нинішня Замкова гора, яка утворює край Подільської височини, піднесеної на 390 метрів над рівнем моря. Її високий і відособлений верх, терасами знижуючись у західному напрямку, являв собою просто ідеальне місце для тогочасного граду. Передовсім оборонним було саме положення гори, залишалося лише зміцнити гостроколом краї схилу гори і місцями насипати земляні вали, аби створити міцну твердиню. Замкова гора мала ще одну неодмінну умову – питну воду, джерела, які колись рясно струмилися на її схилах, і ще донині декілька з них збереглися біля підніжжя терас.
Усі ці сприятливі умови безсумнівно схилили князя Данила до того, аби він власне цю гору обрав місцем для нового граду, якому, як засновник, надав ім’я свого сина і переніс до нього свою столицю. Так виник Львів (Львігород), першу історичну згадку про який подає руський хроніст під 1256 роком. Описуючи пожежу Холма, який лежить за 150 кілометрів на північ, він оповідає, що «полум’я було таке, що пожежу було видно на всі боки, також і дивлячись зі Львова на Белзькі поля, бачили заграву від полум’я великої пожежі».
Високий замок у ХVІІ ст
Наведені слова хроніста свідчить про розташування львівського граду на височині, звідки відкривався далекий краєвид на північ. Лише розташуванням міста на Замковій горі можна пояснити можливість такого факту.
Зведення оборонних місць явно не могло сподобатись зверхникам тодішньої Русі татарам: недовго тішився Данило укріпленнями новозакладеної столиці. Вже 1259 року татарський вождь Бурундай, підступно заманивши його разом з іншими князями до Шумська на Волині, рішуче зажадав від усіх, аби зруйнували укріплення своїх градів. Спротив загрожував князям неволею, на якусь допомогу сподіватися вони не могли, отож для власного порятунку мусили задовольнити цю вимогу і з болем у серці прикласти руку до знищення того, що вважали своєю найважливішою обороною.
Це здебільшого стосувалося головних градів. Князі видали наказ, аби перед очима татарських посланців було знищено і розкопано їхні укріплення, і таким чином миттєво зникли твердині Луцька, Кременця, Володимира, а князь Данило «послав наказ про зруйнування Львова». Це друга згадка літопису про наше місто з найдавнішої епохи його історії. Внаслідок татарської вимоги фортифікації львівського граду на Високому Замку було знищено, утім саме поселення збереглося і незабаром відновило втрачене.
Після смерті короля Данила 1264 року його син князь Лев став володарем усього Галицького князівства, і ціною беззаперечного підкорення татарським зверхникам наново відбудував зруйновані укріплення своїх градів, у тому числі і Львів. Це доводить факт, що 1287 року він міг дати прихисток околичній людності і витримати двотижневу облогу. Власне того року татарський вождь Телебуга, повертаючись із походу на Польщу, як говорить хроніст: «пішов на землю Льва і град Львів. Стоячи на львівській землі два тижні, вони харчувалися, не воюючи, однак нікому з міста не давали вийти за провізією, хто ж із нього виїжджав, одних убивали, других брали в неволю, інших же, пограбувавши, пускали голими, і ті помирали від морозу, бо зима була дуже люта».
На цьому обриваються всі, занадто скупі хронікальні згадки про львівський град у XIII столітті. Небагато світла вони кидають на найдавнішу історичну добу нашого міста, утім без них вона була б цілковита покрита мороком. Але їх доповнюють також інші свідчення, завдяки яким, шляхом критичного аналізу багато чого можна відтворити. Цими свідченнями є: формування території гори, на якій було зведено град, традиція, переказана львівськими хроністами XVII століття, зрештою порівняння з іншими градами, про які маємо докладні відомості.
Детальний аналіз цих свідчень, доводить, що найдавніший Львів, щодо розташування і будови, не відрізнявся від інших градів Русі. Подібно до інших, складався з кількох частин. На скелястій піщаній вершині гори – наче лелече гніздо – підіймався град (дитинець), оточений лісом потужних гостроколів. Нижче на терасах, де нині розташований будиночок садівника, ресторан і вулиця Замкова, півколом тулилося до схилів гори пригороддя зі своїми валами і гостроколом. Дорога, що стрімко здіймалася догори, сполучала його з градом на вершині. Далі біля підніжжя, на схилах Полтви, посеред лісів і боліт, лежало підгороддя, засіяне будиночками купців і ремісників, церквами й монастирями. Все це було дерев’яне, невелике, тимчасове, цілковито відмінне від того Львова, який отримав розвиток у наступні століття.
У заселенні заснованої князем Данилом столиці важливу і навіть головну роль відігравали чужі прибульці з далекого Сходу і Заходу. Знелюднене наїздами місцеве населення не могло саме забезпечити цього процесу. У ньому корінне населення замінили передовсім німці, які при заснуванні Львова безсумнівно відіграли велику роль, започаткувавши тут своє право і урядування, вже за короля Данила маючи свого власного війта Бертольда Штехера. Про те, наскільки численними вже тоді були німці у Львові, наскільки привілейованим було їхнє становище, який вплив вони мали і який головний характер надавали новозаснованій червоноруській столиці, доводить цікавий факт, що руські князі називали її у своїх документах німецькою – Лембурґа, тобто ім’ям, далеко відмінним від рідного руського, яке з напливом німців відійшло на задній план.
Цій найдавнішій німецькій колонізації у руській добі завдячує своїм заснуванням нинішній костел Діви Марії Сніжної. Поряд із німцями і тубільними русинами, у місті поселяються також вигнанці зі своєї батьківщини вірмени, заснувавши на підгородді власні монастирі Святої Анни і Святого Якова. Не бракувало тут також татар, євреїв і їхньої секти караїмів, званих сарацинами.
Скупчення стількох народів, котрі різнилися мовою, звичаями і заняттями, від самого початку позбавило Львів винятково руських рис, утім він все ж лежав на Русі, методом будівництва не відрізнявся він інших руських градів, і час від часу тут перебував двір князя, його оточення і тут розвивалось церковне життя. Доказом цього є церкви Святого Миколая, Святого Онуфрія, Святого Юрія, знесені в кінці XVIII століття храми Святого Теодора, Богоявлення та інші, які своїм заснуванням сягають іще тих часів. Тут біля підніжжя давнього граду притулився ймовірно перший костелик Святого Івана Хрестителя, зведений домініканськими місіонерами, котрими опікувалася угорська принцеса Констанція, сестра святої Кінги, дружина князя Лева.
Ось і все, що можна розповісти про Львів XIII століття. Його доля за панування спадкоємців Лева, який помер 1301 року, Юрія I, Андрія і Лева II, огортає глибокий морок, через який пробивається лише один факт – посилення німецького елемента і його привілейоване становище.
У вівторок, 2 вересня 2025 року, о 18:00 у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться урочисте відкриття виставки аналогових світлин фотоклубу «Львів» під назвою «Залишені світлом». Експозиція, що налічує 37 робіт, стане знаковою подією для шанувальників класичної фотографії. Вхід на відкриття для всіх бажаючих буде безкоштовним.
Виставка представляє мистецтво аналогової фотографії — жанру, що вимагає від митця особливої майстерності, терпіння та глибокого розуміння світла. На відміну від цифрових технологій, плівкова фотографія передає унікальні відтінки, фактуру та глибину, створюючи особливу, позачасову атмосферу. Назва виставки «Залишені світлом» метафорично вказує на цей унікальний процес, де кожна світлина є фіксованою миттю, що була «покинута» світлом на світлочутливій плівці.
Свої роботи на виставці представили відомі майстри фотографічного мистецтва, члени фотоклубу «Львів». Серед авторів — заслужені фотографи, які внесли значний вклад у розвиток львівської фотошколи. Зокрема, у проєкті беруть участь такі митці, як Ігор Садовий, Ярослав Тягун, Юрій Черних, Ігор Лучин, Володимир Григораш (член Національної спілки фотохудожників України), Олег Огородник (один з найвідоміших львівських фотомитців, член НСФХУ та керівник фотоклубу «Львів»), Тарас Піроженко, Юрій Афонін, Сергій Кондрашов, Вадим Піскарьов, а також Генадій Смірнов, відомий своєю майстерністю у використанні старовинних аналогових технологій.
Фотоклуб «Львів», заснований у 1985 році на базі Будинку актора, став наступником розформованого фотоклубу «Семафор». За роки свого існування клуб провів численні виставки на вільну та тематичну основу, а також брав активну участь у всеукраїнських та міжнародних виставкових проєктах, утверджуючи Львів як один із центрів фотомистецтва.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Більше трьох сотень випускників шкіл Львівщини склали Національний мультипредметний тест на 200 балів.
Понад три сотні випускників шкіл Львівщини склали Національний мультипредметний тест на 200 балів. Це найбільше випускників з максимальним балом в Україні. Про це повідомив начальник Львівської ОВА Максим Козицький у середу, 27 серпня.
Як зазначив очільник області, максимальні 200 балів з одного предмет здобули 354 випускників. Ще 39 — набрали максимальні бали з двох предметів і 5 — набрали всі можливі бали з трьох предметів.
Більше трьох сотень випускників шкіл Львівщини склали Національний мультипредметний тест на 200 балів.
“Пишаюся, що мав честь особисто привітати їх з грандіозними успіхами. Також міцно тисну руку переможцям і призерам міжнародних олімпіад із фізики, хімії, астрономії та економіки. Цьогоріч школярі Львівщини привезли додому одне “золото”, чотири “срібла” й одну “бронзу”, — додав Козицький.
Сьогодні, у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, ми згадуємо тих, хто віддав найдорожче — своє життя. Одним із таких героїв є львів’янин, вчений та альпініст Юрій Тарасович Вербицький (1963-2014). Його трагічна смерть стала не просто фактом біографії, а болючим символом терору, що розгорнувся під час Революції Гідності, та незламності духу українського народу.
Наука, гори та родинна пам’ять
Юрій Вербицький народився і виріс у Львові, в інтелігентній родині, що шанувала пам’ять предків, які боролися за вільну Україну. Його дід по матері був членом ОУН і помер у таборах, а дід по батькові, Зиновій Вербицький, також член ОУН, загинув у німецькій засідці [2]. Цей родинний спадок, сповнений боротьби і жертовності, заклав міцний фундамент його характеру.
Юрій Вербицький
Здобувши освіту у Львівському політехнічному інституті, Юрій присвятив своє життя науці, працюючи сейсмологом в Інституті геофізики НАН України, що у Львові [1, 2]. Він створив сотні програм для сейсмічних досліджень, брав участь у важливих проєктах на українських АЕС [2]. Попри свою аполітичність, Юрій був людиною принципу та великих захоплень. Він був відомим львівським альпіністом, мав перший розряд з альпінізму і підкорював найскладніші маршрути Кавказу [1, 2]. На його улюбленій футболці був напис: “Альпінізм проти злоби та ненависті” [2].
Юрій Вербицький
Вчинок, що коштував життя
На початку 2014 року, незважаючи на травму ноги, отриману раніше в горах, Юрій взяв відпустку і поїхав до Києва. Він був переконаний, що не можна залишатися осторонь, коли вирішується доля країни [2, 3]. Зазвичай він виходив на нічні чергування, розносив чай, спілкувався з опонентами, намагаючись переконати їх [2].
Трагічний ланцюг подій почався вночі 21 січня 2014 року, коли Юрій отримав поранення ока осколками світлошумової гранати на вулиці Грушевського [1, 2, 3]. Його друг, Ігор Луценко, привіз його до Олександрівської лікарні [1, 2]. Там їх обох викрали невідомі [3]. Ігор Луценко згодом згадував, що їх катували, але до Юрія була виявлена особлива жорстокість, коли викрадачі дізналися, що він “зі Львова, а отже, “бандерівець”” [1, 3].
Юрій Вербицький
Ціна свободи
Тіло Юрія Вербицького було знайдено 22 січня 2014 року на околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області [1, 2, 3]. Він був закатований і залишений помирати на морозі. Експертиза виявила численні травми: переламану руку, 11 ребер, пошкоджені внутрішні органи [1, 2, 3]. Юрієві було 50 років [2].
Його похорон у Львові зібрав тисячі людей [1, 2]. Похований Юрій Вербицький на почесній алеї Личаківського цвинтаря [1]. За свій героїчний вчинок і жертовне життя він був посмертно нагороджений званням Героя України [1]. У Львові, в школі №27, де він навчався, відкрито музей його пам’яті [1, 3], а його ім’ям названо сквер на вулиці Коломийській [1, 3].
Юрій Вербицький
Його історія — це нагадування про ціну, яку ми платимо за свободу, та про те, що навіть у мирному житті людина може виявити справжній героїзм.
Костел Марії Костел Марії Магдалини і вигляд на вулицю Новий Світ. Фото Ю. Едера, 1870-ті рр.
У будівлі Львівського органного залу, що на вулиці Степана Бандери, 8 вперше відкриють для відвідувачів Західну вежу, яку збудували орієнтовно ще у 19 столітті. Про це у коментарі LVIV.MEDIA розповів директор Львівського органного залу Тарас Демко.
Костел Св. Марії Магдалени
Будівлю сучасного Львівського Органного Залу побудували між 1600 й 1612 роками на місці старого дерев’яного храму. Орієнтовно у 19 столітті добудували вежі. “Вони виконували різні функції — оборонні, функцію дзвіниці. На цю вежу ніхто ніколи не піднімався. Хіба що технічні працівники. Звідти відкривається чудовий краєвид на різні сторони. Ця вежа цікава ще й тим, що у нашому концертному залі постійно звучить музика — репетиції, концерти, орган весь час звучить, хор “Гомін”, грає симфонічний оркестр Луганської філармонії, відбувається багато всього цікавого. І люди, піднімаючись наверх, можуть також чути те, що звучить в залі”, — розповів Тарас Демко.
Вівтарна частина костелу Марії Магдалени (фото Тетяна Жернова, 2016р)
У 1960-х роках будівлю пристосували під органний зал Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка. Аби підготувати вежу до туристів тут провели поточний ремонт у внутрішніх приміщеннях. “Перед нами було складне завдання, тому що це дуже стара вежа. Виклик полягав ще і в тому, що є багато дерев’яних перекриттів, балок і там було доволі небезпечно. Вона була у дуже поганому стані. Але ми відреставрували сходи, віконниці і відремонтували стіни всередині. Зараз там безпечно, чисто і гарно”, — додав директор Львівського органного залу.
Фото органу із костелу святої Марії Магдалини, приблизно 1903 р.
Вперше потрапити на вежу висотою понад 40 метрів можна буде 14 вересня о 15:00, 15:30, 16:00, 16:30, 17:00. Групи формуватимуть по 10 осіб. Реєстрацію відкриють 8-9 вересня на офіційних сторінках Львівського органного залу у соцмережах. А згодом обіцяють запустити відвідування у тестовому форматі та на постійній основі.
30 серпня, у Міжнародний день пам’яті зниклих безвісти, у Львові відбудеться акція-нагадування «Не забуваймо про них!» на підтримку військовополонених та цивільних, чиї долі залишаються невідомими.
Захід організовує громадський рух «Звільнити всіх» і має на меті привернути увагу суспільства та міжнародної спільноти до проблеми, яка є болючою для тисяч українських родин.
Акція розпочнеться о 14:00 біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Її ініціатори закликають не забувати про тих, хто перебуває у полоні ворога, і тих, хто зник безвісти під час бойових дій та окупації.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на серпень 2025 року сотні українських військовослужбовців та цивільних залишаються в російському полоні, а їхні родини не мають жодної інформації про їхній стан та місцеперебування. Крім того, невідома точна кількість зниклих безвісти. Ці цифри постійно оновлюються, що свідчить про масштаб трагедії.
Організатори наголошують, що боротьба за звільнення кожного українця є спільним обов’язком. Акція у Львові стане частиною всеукраїнського руху, який покликаний нагадати світові, що війна триває, і за її наслідки відповідають не лише військові, а й родини, які щодня живуть у невідомості.
Богоявленська церква Галицького передмістя Львова. Реконструкція І. Качора
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова закінчення статті українського історика, краєзнавця, мистецтвознавця та публіциста Миколи Голубця про неіснуючу сьогодні Богоявленську церкву Львова, що було опубліковане у часописі Діло 1926 року (№ 142 від 30 червня). Першу частину можна почитати тут. Мову тексту залишаємо оригінальною.
Патріарший хрест, символ статусу Львівського ставропігійського Успенського братства на фризі храму Успіння Пресвятої Богородиці
Богоявленська церква на галицькому передмісті.
Коли в 1599 р. львівська Ставропіґія підняла боротьбу «за «вольности народу руського», то не лишилося позаду й богоявленське брацтво, яке виделегувало до Ставропіґії своїх представників, а в области своєї парохії зарядило всенародне оподаткування, яке приносило в спільну касу до 500 золотих річно, то на ті часи було велитенським зусиллям жертвенности й патріотизму.
Завдяки переведеній тоді переписі оподаткованих, можемо нині набрати уявлення про чисельний та суспільно-економічний склад богоявленської парохії. У власних домах мешкали тоді на галицькому перед місті 43 українські, свідомі своїх національних обовязків сімї, що одні тільки субскрибували 310 золотих річно. Багатші платили 20-40 золотих в час, коли за 100 золотих можна було купити дім з садом і огородом! Поміж домовласниками найбільше було пекарів і від них то взяла свою назву нинішня Пекарська вулиця. Поза тим були перекупні, крамарі, гончарі, стрихарі а навіть один маляр Микола Шпанієль, що то розмалював церкву в Романові.
В наємних домах мешкало 23 свідомих українських родин, переважно новоосілих передміщан з сіл, а навіть двох пришельців з Греції, які ще не мали часу розбагатіти, але й вони не мали би причини соромитися своєї жертвенности. Поміж «халупниками» були крім пекарів — шевці, кравці, гарбарі та найбільш убогі зпоміж них – гребінники.
Крім передміщан-домовласників і халупників мали на галицькому передмісті свої хуторі міські Українці, як Зінкович, Миколаїв, Брухнальський, Красовський, Білдага та ин., які солідарно платили припадаючий на них податок з передмістя, хоч це не звільняло їх від далеко вищого оподаткування в місті. Всі вони разом розуміли вагу піднятої справи і не спочили, поки не добилися свого, хоча й пізно, бо вже на самому склоні польської державности, в половині XVIII віку.
В 1622 р. подарував український міщанин Лянґіш дім свій на вулиці Широкій при богоявленській церкві на богоявленський шпиталь. В тім більш-менш часі поширилися парохіяльні маєтности великодушними леґатами Василя Ревака, який записав на ґрунті Микросовськім 300 золотих, якась Гануся дячиха, 100 золотих, якась пані Іляшова 180 золотих. Яцентій Рудеревка свій дім, поставлений на церковному ґрунті і т. д. А коли в 1622 р. богоявленське брацтво внесло спис своїх посілостей і фондацій до замкового уряду, то мало всі дані до оптимізму і диктованої тим почуванням боєвої енерґії.
Дня 12 жовтня 1634 р. явилися перед замковим львівським урядом сеніор богоявленського брацтва Іриней Іванович з братчиками Григорієм Блехаровичем і Андрієм Хомичем, які предложили до обляти привілей, даний брацтву королем Володиславом IV. Силою цього привілею мало брацтво повну власть не тільки над церквою, школою, шпиталем і їхніми маєтностями, але й над кожночасним парохом, який всеціло узалежнювався від брацтва. Якісь невідомі нам ближче невзгодини спричинили, що це дотепер багате брацтво, в якому не даром сиділи Гордоступи, попало зі своїми «мембранами» в залежність від Ставропіґії, яка так іще недавно не могла вивязатись із грошевих зобовязань супроти богоявленців. Можливе, що підкосила брацтво нова міська затія з поширенням міських укріплень на передмісті, в слід за чим ліній нових фортифікацій відтяла від церкви не тільки бровар і горальню. але й церковні доми та частину цвинтаря й овочевого саду.
Облога Львова військами Хмельницького у 1648 році
Облога Хмельницького в 1648 р. записалася дуже кріваво в анналах галицького передмістя. Задумавши здобути Львів приступом, кинув гетьман найдобірніші частини своїх військ на укріплення кармелітського монастиря, що безпосередньо межували з цвинтарем Богоявленської церкви. На бастіоні, що висувався на місці нинішнього збігу улиць Баторого й Кубалі (сучасні Князя Романа й Шухевича – ред.), закипів бій, один з найбільш крівавих, які затямив Львів. Гетьманські війська перемогли, наступаючі за ними Татаре вирізали решту залоги, але зате на богоявленському кладовищі виросла висока могила, в якій ляг цвіт гетьманського козацтва. Місце бою про звано «Крвищем», а могила простояла аж до часу, коли в 1875 р. побудовано на ній каменицю Крижановського під 36 ч. нинішньої вул. Баторія. При копанні фундаментів під каменицю, добуто безліч козацьких кістяків, які в кількох скринях перевезено на Личаківське кладовище; останки зброї віддано до музею Любомирських, замітніщі черепи до університетського антропольогічного Інституту, але нагрудні хрести, перстені та инші прикраси, що найшлися на геройських кістках, розтягли заняті при будові робітники… Так затерто слід козацької могили і знищено живий памятник величньої в своїй крівавій грозі історичної події.
Вул. Баторія (Князя Романа). Стара поштівка початку ХХ ст.
Страшні переживання облоги і боїв ні в чому не перепинили дальшого розвитку богоявленського брацтва і парохії. Вже в січні 1649 р. добуває собі брацтво привілей короля Яна Казимира, а рік згодом якийсь Павло Ліщинський записує брацтву 100 золотих на свойому домі. В 1654 р. Василь Біломорський сплачує 120 золотих затягнених у брацтві довгу. А коли розгорілася боротьба за львівське владицтво поміж Шумлянським і Свистельницьким, то богоявленське брацтво під проводом пароха Івана Ясинського стануло зразу і до останка видержало по стороні першого. 28 жовтня 1671 р. добуває брацтво в короля Михайла Корибута привілей на курення горівки, а 20 серпня 1677 р. привілей Яна ІІІ, який роборуючи привілеї своїх попередників, дає брацтву дозвіл на варення пива в користь братського шпиталю і вбогих парохії.
Страшним для передмість взагалі, а для богоявленської церкви особливо був останній з татарських нападів на Львів під проводом Шебас Ґірея в 1695 р. Розлючений невдачею татарський ватажок спалив оба передмістя, при чому Богоявленську церкву спалив у купі з позношеними до неї трупами своїх вояків, яких «скверні стерва» (impura cadaver) мали по словам сучасника спрофанувати христіянське місце молитви. Як не як, а богоявленське брацтво не заломило рук над згарищами. Правда, з того часу не чуємо вже про богоявленську школу ані шпиталь, але те, то на швидку руку далося відбудувати, відбудовано. Перш за все відновлено братські привілеї та надання, заложено нові братські книги, як «Артикули належачиє до порядку брацтва» (1710), «Реєстри братських приходів і розходів» (1705-1794) та відновлено 1717 р. «Помяник», украшений ориґінальними заставками та мініятурами.
Переведена 1743 р. канонічна візитація застала вже богоявленську парохію в стані зростаючого з дня на день розцвіту. З візитаційного звідомлення, збереженого в ІІІ томі славних «візитацій М. Шадурського» (Нац. Музей, Ч. XV), довідуємося чимало інтересного про стан нашої церкви. «Церков деревляна, добра – читаємо – там ґонтою побита, закладена на ґрунті вчасти дарованому під будову церкви галицькими передміщанами, вчасти набутому для цеї мети брацтвом».
Відбудована після пожежі 1695 р., в першому десятиліттю XVIII, віку була посвячена около 1711 р. тогочасним катедральним офіціалом о. Денисом Сенкевичем, якого позатим знаємо як талановитого маляра і ритівника. В церкві було три вівтарі та повний іконостас. Поза тим у самій церкві було 22 великі образи.
Поміж літурґічними книгами стрічаємо два напрестольні євангелія, оправлені в срібло, а крім того багато рукописних та друкованих книг львівського та київського друку в дорогих переплатех. Серед риз стрічаємо чимало злотоглавів, шитих перлами зі срібними ґузиками і такимиж хрестами та «бляхами». Одначе найкраще про заможність церкви, брацтва і парохії свідчить церковна «арґентерія», в якої на перший плян висовуються такі позиції, як срібний, золочений хрест з постаментом, другий срібний і золочений хрест без підставки, третій срібний з підставкою, срібна золочена пушка на причастя, чотири срібні з лочені чаші, з яких одна виконана «moskiewska robota», чотири срібні лямпи, два срібні ліхтарі, св. Дух у виді голуба зі срібла, шість великих і дві менші срібні корони на іконах, чотири великі і три малі срібні діядеми з золоченими буквами самоцвітами, срібний аґнець, такаж кадильниця, чимало вот, перел, коралів і самоцвітів, що разом узявши причинювалося до блеску і «ліпоти» тої передміської церковці, на вид якої росли серця її ктиторов і благодітелів.
Далі візитаційне звідомлення описус цвинтар довкола церкви з кількома хатками церковних чиншівників на ньому, резиденцією пароха і школою, а все те в тіни саду, зпоміж якого здіймалася дзвіниця як і церква деревляна. Сумаричним перечисленням церковних «муніментів» закінчується візитація церкви і парохії, якій не довгий уже судився вік.
1799 р. австрійський уряд, переводячи відому «концентрацію» парохій, скасував м. и. Богоявленську і продавши на ліцитації саму церкву і дзвіницю з її ґрунтами, прилучив парохію до Успенської. Кращу частину церковної обстанови забрав катедральний сотрудник о. Осип Білинський до св. Юра, гіршу частину забрано до Успенської церкви. Непригожу нікуди решту зложено в державному маґазині, на який замінено костел св. Миколи по скасованому чині Тринітаріїв.
Й. Свобода. Волоська (Успенська) церква
«Арґентерія» богоявленської церкви опинилася в депозиті сгавропіґійського брацтва, куди теж не без підступу забрано богоявленські дзвони.
Так перестала істнувати одна з українських парохій Львова, що по обчисленням з 4 мая 1801 р., обіймала 835 душ, а за собою мала пів тисячеліття історії. Лишився по ній тільки «храм» на Йордан, а того часу обходжений святочно Успенською церквою та ці сотні вже розкопаних і ще спочиваючих в землі тлінних останків наших передміщан, що колись «во єдну раду і во єдму віру» з міською Ставропіґією ставали в обороні прав, «віри і нації руської».
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
