З 17 грудня по 29 січня Львівський державний цирк запрошує львів’ян та гостей міста на чарівну новорічну програму «ЦИРК 2023».
На Вас чекають захоплюючі циркові номери — екстремальні трюки акробатів, виступи спритних жонглерів, екзотичних тварин, повітряних гімнастів, звичайно ж, клоунів та чарівного шоу-балету.
«Цирк завжди дарує нам святковий настрій, незалежно від віку чи професії свого глядача. Тільки тут дорослі знову відчувають дитячий захват, а малюки можуть голосно радіти і сміятися разом зі своїми батьками. Влаштуйте незабутні вихідні для всієї родини, купивши квитки на Новорічну програму «ЦИРК 2023» на сайті цирку lvivcirk.com, сайті квиткового оператора soldout.ua, або ж в касі цирку. Приходьте — артисти приготували для Вас безліч несподіваних сюрпризів і приємних подарунків», – запрошують у Львівському цирку.
У випадку повітряної тривоги дійство буде зупинено та всім присутнім необхідно буде перейти в укриття.
Після відбою повітряної тривоги вистава продовжиться.
Якщо повітряна тривога буде довготривалою – вистава скасовується, а квитки будуть дійсними на наступну дату (про це повідомлятиме особисто адміністрація сайту продажу квитків та адміністрація Цирку).
Кошти за куплені квитки, у випадку відмови щодо перенесення на іншу дату, не повертаються.
Продовжуємо знайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією українського кооператора Романа Раковського “Львів – централя української кооперації”, яку було надруковано у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” (Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина”. Оригінальність тексту збережена). Першу частину можна прочитати тут.
“Наш Львів. Ювілейний збірник 1252-1952”
Напередодні другої світової війни вже куди інакше виглядали наші кооперативні установи у Львові, зокрема інакше виглядала їх централя – «Ревізійний Союз Українських Кооператив». Коли я в 1939 р. покидав його, щоб перейняти управу фабрики «Суспільний Промисл», він містився вже у власному домі при Технічній вул. ч. 1, на горбі над Єзуїцьким парком. Дім цей, з якого вікон видно було море зелені, купила для своєї централі спільними силами вся українська кооперація. На одних річних зборах «Ревізійного Союзу Українських Кооператив» у Львові, в приявності біля 1000 делегатів з усіх закутин краю, піднявся з місця один поважний селянин та поставив внесення, щоб усі кооперативи зложилися по своїм силам на закупно гідного української кооперації дому, бо не можна дальше тинятися «Ревізійному Союзові» в комірному. Це внесення підхопили однодушно збори і одноголосно схвалили, а кооперативи в короткому часі придбали репрезентаційний дім для свого «Ревізійного Союза».
Титульна сторінка “Господасрько-кооперативного часопису”. ЛЬвів, 1936 р.
Він був дійсно їх: переводив законом вимагані ревізії, організував кооперативи, видавав потрібні для них книги і друки, через своїх ревізорів та при допомозі організаційних інструкторських відділів при кооперативних союзах і відділах «Маслосоюзу» на кооперативних курсах заочним навчанням і головно через інструкції на місцях він перетворював малограмотних селян у добрих книговодів, касирів, торговельних директорів, крамарів, молочарів тощо; орган Р.С.У.К. тижневик «Господарсько-Кооперативний Часопис” ширив кооперативну ідею і знання, подавав потрібні практичному кооператорові вказівки; масовий часопис «Кооперативна Родина» пропагував кооперацію серед широких верств громадянства, економічно-суспільний місячник «Кооперативна Республіка» розробляв питання кооперативної теорії та практики. Видання РСУК творили вже малу бібліотеку, біля 50 книжок. Правний відділ давав кооперативам правну охорону. Бо хоч польське кооперативне законодавство було поступове й вигідне для розвитку кооператив, але в міру перетворювання Польщі в тоталітарну державу виступало безправя та насильство – пацифікація, погроми кооперативних установ, відірвання з-під впливу Р.С.У.К. північно-західніх українських земель, поліційна нагінка, шикани кооп. установ і діячів. Статистичний відділ Р.С.У.К. давав своєчасно підсумки і висновки на підставі річних балянсів та інших матеріялів від поверх 3500 кооператив. Врешті адміністраційний відділ і власна переплетня – все те разом творило вже доволі велику машину, затруднюючи понад сто службовців, розмірно добре платних і забезпечених корисним службовим правильником. Мали вони і власну кредитову кооперативу «Самопоміч», в якій вкладали щомісячно 390 заробітної платні.
Центральний офіс і крамниця “Маслосоюзу” у “Народній гостинниці”, у Львові на розі нинішніх вулиць Дорошенка-Костюшка. Фото міжвоєнного періоду
Здобутки праці «Ревізійного Союзу Українських Кооператив» та фахових централь у 1939 р. кидалися вже в очі кожному – друг він чи ворог. Коли ви хотіли оглянути їх, то вам треба було довгенько вже поїздити трамваєм чи автом уздовж і впоперек Львова. Ви могли побачити велику, на цілий квартал, реальність «Маслосоюзу» при Гловацького вул. 23 з молочарнею, холодільнею, складами та цілим парком вантажних авт, його птахомясарнею і двадцяти білими, лискучими чистотою і зразковим устаткуванням молочарських крамниць, розкинених по цілому місті. Хоч польська шовіністична молодь час-до-часу розбивала (на шкоду польського асекураційного товариства!) крамничні виставові шиби й вивіски, польські господині залюбки купували в крамницях «Маслосоюзу», бо якість продуктів «Маслосоюзу» була безконкуренційна. Головним завданням «Маслосоюзу» було збувати вироби коло 200 районових молочарень і через те вів він крамниці в кожному більшому місті Галичини, а також на польській території – в Бєльську і Катовицях. «Маслосоюз» експортував теж масло заграницю – до Англії, Німеччини, Австрії, Франції та інших країн. Коли ви перекусили дещо в молочному барі «Маслосоюзу» при вул. Сапіги, ви могли підіхати до гарної реальности «Центросоюзу» при вул. Львівських Дітей, де містилася його мясарська фабрика, а відси на Потоцького 58, де була його фабрика, мила. Там, у тих просторих будинках акційної спілки Левинського, знайшло собі крім того ще приміщення декілька українських приватних фабрик. В бюрах «Центросоюзу», що містилися у двох власних будинках при Зіморовича 20 і 22, ви могли переглянути докладні статистичні дані про розріст «Центросоюзу». Бо «Центросоюз» в той час не лише постачав через кооперативні союзи ввесь потрібний крам для біля 3000 кооперативних крамниць, але і збував рільничі продукти тих сіл – сотні вагонів яєць, тисячі вагонів збіжжя та, худобу, свині, з чого значну частину експортував до Англії та Німеччини. Він мав свій магазин на Головному двірці та декілька гарних мясарських крамниць у місті.
Кооператив «Центросоюз», 1930 р.
Навіть старенька «Народна Торговля» рушила врешті з Ринку – відкриваючи ще 3 крамниці у Львові, при чому її службовці вели своїми силами і своїм уділовим капіталом кооперативну фабрику «Продукція», що виробляла мармеляду й інші овочеві перетвори.
Краєвий Союз Кредитовий «Центробанк» містився тоді у власнім будинку на 3. Мая ч. 15 та був уже справжнім , Центробанком”, себто – центральною касою всієї української кооперації, фінансуючи всі ті великі збутові операції «Центросоюзу», «Маслосоюзу» та кооперативних союзів. При тому – на диво – він спирався виключно на, вкладках українського громадянства і кооператив та не одержував ніякого кредиту з державного «Банку Польського», ані від інших банків. Проте він находив фонди навіть на довше-реченцеві кредити для кооператив. Саме завдяки кредитові «Центробанку» в сумі 80 тисяч зол., кооперативна фабрика «Суспільний Промисл» могла закупити на ліцитації за 100 тисяч зол., себто за безцін, один з найкращих промислових обєктів Львова.
Виставка товарів кооперативу “Українське народне мистецтво” у Чикаго, 1930-ті рр.
Цікаво було й оглянути «Українське Народне Мистецтво», кооперативу, якої крамниця містилася в камениці «Народної Гостинниці». Там хапали за очі стилеві вишивки з усіх українських земель, килими, гуцульські різьби, народна кераміка. Це також була свого роду централя, яка мала свої виробничі осередки по селах і видавала двотижневик «Нова Хата», присвячений плеканню домашньої культури. Ця кооператива була в цілості під управою жіноцтва.
24 грудня о 16:00 у Центрі Довженка відбудеться мюзикл для всієї родини «Фабрика Санти». Мюзикл представляє Творча школа Павла Табакова, повідомили організатори.
«Фабрика Санти» – казкове видовище з хітовою музикою, спецефектами та неочікуваним розвитком сюжету.
«Опинитися на «Фабриці Санти» – це мрія чи не кожної дитини. Роксана – головна героїня сімейного мюзиклу випадково зустрічається з помічниками Санти і потайки стрибає за ними у чарівний портал, який переносить її до казкової фабрики. Саме тут і починаються її пригоди. Чому фабрика зупинилася, куди подівся Санта, чому лютує Королева ночі та її сестра з крижаним серцем чи вдасться врятувати Новий рік та Різдво? Приєднуйся до Роксани, забіяки Марка та їхніх друзів, щоб допомогти врятувати свято. «Фабрика Санти» – тут подарунки ваших мрій!», – розповіли про сюжет автори мюзиклу.
Музика – Павло Табаков
Тексти пісень – Лідія Лазурко
Лібрето – Рада Макєєнкова та Андрій Малюхович
Аранжування – Роман Луговий і Павло
Купуючи квитки, даруючи своїм дітям казку, ви даруєте її дітям, якими опікується благодійний фонд «Антитіла». Частина зібраних коштів, буде спрямована на підтримку дітей, які через війну втратили батьків.
16-17 грудня у Львові відбудеться четвертий Міжнародний фестиваль архітектури та мистецтв ВЕЖА+. Війна не зупинила архітектурне життя України — хоча більшість проєктів поставлено на паузу і багато фахівців шукають замовлення за кордоном, з початком осені професія, здається, відроджується. Сотні споруд на деокупованих територіях потребують відновлення, а багато міст, які ще не звільнені, треба відбудовувати наново.
Яким був 2022 рік в українських архітектурі, урбанізмі та дизайні й що чекає на ці сфери в 2023 році, обговорять досвідчені фахівці з України і Європи на фестивалі ВЕЖА+. До участі запрошують архітекторів, урбаністів, дизайнерів і представників інших творчих професій, які замислюються над тим, якою має виглядати Україна майбутнього. Вхід вільний.
Перший фестиваль ВЕЖА відбувся влітку 2018 року. Під час пандемії захід проводили в онлайн-форматі, а російське вторгнення загалом поставило під сумнів проведення заходів подібного формату по всій Україні.
«Наш фестиваль завжди був святом, проводився паралельно з Днем архітектури України в червні та липні», — розповідає співзасновник ВЕЖІ, архітектор, голова Львівської спілки архітекторів у 2017-2020 роках Богдан Гой. Разом з ним фестиваль проводять Оксана Шумелда, Юлія Шемчук, Олена Нікітенко, редакторка журналу «Пріма інтер’єр» Ірина Пріма, арт-менеджерка ВЕЖІ+ 2022 Ангеліна Єфименко. «Зараз нам усім, звісно, не до свят. Але ми розуміємо, що є попит на обмін досвідом, потреба у майданчику для дискусії. Зараз навіть більше, ніж будь-коли», — продовжує Богдан Гой.
Війна буде лейтмотивом багатьох подій цьогорічної ВЕЖІ+, особливо у перший день фестивалю: співзасновник фестивалю Богдан Гой нещодавно повернувся у Львів з Херсону, де вивчав звільнене від окупації місто для його майбутньої відбудови; про відновлення рідного Харкова говоритиме відома архітекторка і волонтерка Ольга Клейтман, про архітектурну освіту під час війни розповість архітектор засновник Харківської Школи Архітектури Олег Дроздов, (ХША релокована й працює зараз у Львові, як і сам Дроздов). Про Україну як авангард для Європи розкажуть французький архітектор Мартін Дюпланьє і архітектурний фотограф з Німеччини Йохан Зердун. Керівник мистецького центру Kultura Futura (Краків, Польща) Александр Яніцький доповідатиме про нові виклики 2022, пов’язані з війною, і український фактор в роботі центру. А архітектор, митець, мистецтвознавець, культуролог Павло Гудімов модеруватиме дискусію «Мистецький Фронт» про Мистецтво як потужну зброю під час війни. Про сьогодення архітектури і будівництва, а також про участь Національної спілки архітекторів України у прийнятті рішень в галузі будівництва говоритиме архітекторка, заступниця голови в Архітектурній Палаті НСАУ Анна Кирій. Також в рамках ВЕЖІ+ відбудеться благодійний ярмарок для допомоги ЗСУ і фотовиставка реалізованих до і під час війни проєктів архітекторів з різних міст України.
«Фактично, вся сфера архітектури була поставлена на паузу з початком вторгнення. Лише зараз робота відновлюється, — пояснює Богдан Гой. — Але змінилися пріоритети: якщо раніше більшість проєктів була житловими комплексами, торговими центрами, то зараз це, переважно, приватні замовники — масштаб проєктів зменшився. Проте це мотивує українських архітекторів активніше працювати на іноземних ринках, де нам допомагають закордонні колеги, перепрофілюватися. Будується багато тимчасового житла для ВПО, соціальної, медичної та військової інфраструктури. Не треба забувати, що після Революції Гідності архітектори стали формувати суспільство через свої проєкти, викликати цікавість, дискусії, змінювати простори міст, а через це — людей. Тому архітекторам не можна зупинятися».
Ще однією важливою темою ВЕЖІ+ буде реставрація. Перші фестивалі ВЕЖА проходили у Пороховій Вежі — звідси взялася й назва фестивалю. Але в цьому році, враховуючи необхідність безпеки учасників і електропостачання, організатори обрали місцем проведення заходу ревіталізований простір KIVSH (вул. Шевченка, 120). Раніше тут були австрійські військові казарми й завод, а в лютому 2022 року тут з’явилися кав’ярні, коворкінги, офіси. Про реновацію KIVSH і реставрацію Золочівського замку, особливість і складність реставрації архітектурних пам’яток загалом й у Львові зокрема, говоритимуть під час дискусії в рамках проєкту «Архітектура Перемоги» засновниця Львів Арт Центру Ляна Мицько, головний архітектор міста Ужгорода Олег Боршовський, архітектор, експерт в реставраційній діяльності Марко Савицький та інші фахівці.
«KIVSH — це приклад якісного формування середовища, — пояснює Богдан Гой. — А ще ми проведемо екскурсії у Парку 3020 й EMILY Resort, який відкрився цього літа. Це цікавий приклад співпраці архітекторів Києва, Львова і Дніпра».
Спільна робота фахівців і команд з різних міст сьогодні актуальна як ніколи, вважають організатори ВЕЖІ+ — сьогодні Львів став містом, де одночасно опинилися креативні люди з усієї України — не тільки архітектори, але й дизайнери, художники, скульптори, театрали, представники інших творчих професій. Усіх їх чекають на фестивалі — для участі треба лише зареєструватися. «Створити простір для спілкування й обміну досвідом між фахівцями з різних міст України і закордону, які шукають сучасну ідентичність нової української архітектури, урбаністики і дизайну — одна з наших місій», — заявляють організатори.
11:00 Відкриття фестивалю. Оголошення програми (Лекторій 3-го поверху)
11:30 Дискусія: «Архітектори в час війни». Теорія, Практика, Освіта. Модератор Богдан Гой, архітектор, директор компанії А7 architects (Лекторій 3-го поверху)
12:30Олег Дроздов (Харків-Львів), архітектор, Міжнародна студія архітектури та урбанізму Drozdov&Partners, засновник Харківської Школи Архітектури «Яке майбутнє ми чекаємо, до чого готуємося? ХША – нові місії» (Лекторій 3-го поверху)
12:30 Дискусія в рамках відео-проєкту АРХІТЕКТУРА ПЕРЕМОГИ: «Реставрація чи руйнація? Що не так з архітектурною реставрацією культурних пам’яток в Україні». Модератор Марко Савицький – архітектор, експерт в реставраційній діяльності.(Лекторій 1-го поверху)
13:30Yohan Zerdoun (Німеччина-Франція), архітектор, архітектурний фотограф. «Архітектурна фотографія: Минуле, Теперішнє, Майбутнє». Війна та інструмент фотографії для пам’яті та реконструкції. (Лекторій 3-го поверху)
14:00Перегляд документальної стрічки режисера Олексія Радинського «Колір фасаду синій» (Лекторій 1-го поверху)
14:30 Олексій Образцов (Дніпро), архітектор, архітектурна майстерня ArchObraz. «ArchObraz. Дніпро 2022».(Лекторій 3-го поверху)
15:30 Ольга Клейтман (Харків), архітекторка, SBM studio. «Хто змінить Харків: Фостер, локальні архітектори, мер, чи громади?» (Лекторій 3-го поверху)
16:30 Martin Duplantier (Париж, Франція), архітектор, Martin Duplantier Architectes, президент AMO (Національна Асоціація Архітекторів і Девелоперів Франції). «Енергетика та архітектура: Україна як авангард Європи». (Лекторій 3-го поверху)
17:30 Александр Яніцький (Краків, Польща), керівник мистецького центру Kultura Futura у Кракові. «Мистецький центр Kultura Futura: нові виклики 2022, пов’язані з війною, і український фактор в роботі Центру». (Лекторій 3-го поверху)
18:30 Дискусія: «Мистецький фронт». Мистецтво як потужна зброя під час війни. Модератор Павло Гудімов (Київ-Львів), мистецтвознавець, колекціонер, куратор мистецьких проєктів.(Лекторій 3-го поверху)
10:00 Анна Кирій (Київ), архітекторка, Архітектурно-проєктна група Анни Кирій, Заступник голови Архітектурної Палати НСАУ. «Участь НСАУ в 2022 році у прийнятті рішень в галузі будівництва. Чи стала НСАУ суб’єктною спільнотою з артикульованим інтересом?». (Лекторій 3-го поверху)
11:00 Володимир Йосипчук, архітектор, AVR Development: «Проєкт ревіталізації Львівського заводу автонавантажувачів – KIVSH». (Лекторій 3-го поверху)
Екскурсії об’єктами Львівщини
13:00 Парк сучасної скульптури PARK 3020 (Стрілки, Львівська область) Екскурсія. Презентація Рецепції авторами проєкту архітекторами Сергієм Губарем і Аліною Саніною
14:00 Артцентр Павла Гудімова Ya Gallery Lviv (вул. Шота Руставелі, 8). Виставковий проєкт Володимира Костирка «Lemberg Style»
Святий вечір одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва. Західні й cхідні церкви, які використовують григоріанський і новоюліанський календар, відзначають Святий Вечір 24 грудня, а християнські церкви, які використовують юліанський календар, — 6 січня.
На Святу вечерю господині традиційно готували 12 пісних страв. “Дзеркало” підготувало поради ґаздиням, що приготувати на Святвечірній стіл.
1. Кутя
Кутя – це головна традиційна страва Святвечора. Кутю подають традиційно з маком, медом і горіхами. Пшениця – 1 склянка, мак – 100 г, горіхи – 100 г, мед – 1-3 ст. л., цукор (за бажанням). Чисту пшеницю добре промиваємо, заливаємо окропом та варимо на повільному вогні 2-3 години (до готовності). Мак заливаємо окропом, накриваємо кришкою та залишаємо на 30-40 хвилин. Зливаємо воду та перетираємо мак зручним для вас способом (в макітрі, блендером, на м’ясорубці). Горіхи дрібно січемо. Змішуємо зварену пшеницю, мак, мед, цукор та горіхи. Доводимо кутю до бажаної густини (при потребі можна її розвести водою або узваром). 2. Вар чи узварСушені яблука – 200 г, сушені грушки – 200 г, чорнослив – 200 г, вода – 3 л, мед або цукор – 200 г (за смаком). Традиційно узвар до столу подають охолодженим.
3. Гриби
Купка сушених грибів, цибуля – 200 г, борошно – 2-3 ст. л., олія – 2-3 ст.л. Цибулю дрібно шаткуємо, обсмажуємо на олії до м’якості. Гриби миємо та відварюємо до готовності. Виймаємо гриби з бульйону дрібно ріжемо або перемелюємо на м’ясорубці. З’єднуємо гриби з цибулею та прогріваємо їх ще 2-3 хвилини. На окремій сковороді (сухій) обсмажуємо пересіяне борошно до золотистого кольору. До борошна акуратно вливаємо грибний бульйон (не гарячий), добре розмішуємо, щоб не було грудочок. Помішуючи проварюємо 3-4 хвилини. Додаємо гриби з цибулею і трішки часнику, даємо покипіти до загустіння.
Українські вареники
4. Вареники з капустою і з картоплею
Для начинки: варена квашена капуста – 200 г, цибуля або пюре картопляне – 200 г, цибуля, сіль, перець. Для тіста: олія – 1 ст. л., борошно – 300 г, відвар картопляний – 200 мл, сіль Капусту відварюємо, відціджуємо, подрібнюємо ножем або на м’ясорубці (блендері), додаємо підсмажену цибулю, солимо, перчимо. Полуплену картоплю варимо до готовності в підсоленій воді. Цибулю підсмажуємо до золотистого кольору. Картоплю відціджуємо, добре розминаємо, додаємо цибулю, вимішуємо. Солимо та перчимо. Борошно пересіюємо, робимо заглиблення, додаємо сіль, олію та гарячі воду. Добре перемішуємо. Даємо тісту трохи охолонути і гарненько вимішуємо до однорідного гладкого тіста. Накриваємо тісто каструлькою і даємо йому відпочити 15-20 хвилин. А далі розкачуємо, вирізаємо з тіста кружечки, кладемо начинку та формуємо вареники.
5. Пісний борщ з вушками
Буряк – 600-700 г, цибуля – 1 штука, грибний відвар – 3 л., лимонний сік – 2 ст. л. (або за смаком), лавровий лист, сіль, перець. Для вушок: білі сушені гриби – 100 г, цибуля – 1 штука, борошно – 150 г, вода – 50 г, олія – 1 ст.л., сіль, перець. Гриби попередньо замочуємо, промиваємо. Заливаємо водою та варимо до готовності. Грибний відвар зливаємо та проціджуємо. Буряк миємо та варимо до готовності. Проціджений грибний відвар ставимо на вогонь. Зварений буряк натираємо на грубій тертці. Цибульку обсмажуємо до золотистого кольору, додаємо лимонний сік, томатну пасту (за бажанням), тушкуємо 3-5 хвилин. Все висипаємо до киплячого грибного відвару, додаємо лавровий лист, сіль, перець, доводимо до кипіння та проварити ще кілька хвилин. За бажанням можна заправити трішки мукою – так борщ буде густіший. Для цього розводимо ложку муки у негарячій воді і вливаємо до борщу, даємо закипіти. Готуємо вушка. Гриби перемелюємо на м’ясорубці, додаємо до цибулі, солимо перчимо, просмажуємо 3-4 хвилини. Тісто використовуємо як на вареники. Тонко розкачуємо тісто, ріжемо його на квадратики. Викладаємо на квадратик трішки начинки, складаємо тісто в трикутник, защіпуємо краї, з’єднуємо краї вареника між собою. Відварюємо вушка в підсоленій воді та змащуємо олією. Подаємо з борщем.
Святвечірній пісний борщ на заквасці із вушками
6. Смажена (тушкована) риба
Свіжу рибу смажимо на олії на сковороді, попередньо вмочивши її в борошно. Або тушкуємо в духівці з додаванням моркви, цибулі, томату.
7.Квасоля
Квасолю відварюємо до готовності, заправляємо товченим часником з олією і смаженою цибулею.
8. Пампушки
Борошно – 5 склянок, дріжджі сухі – 1 ст.л., цукор – 3 ст.л., сіль – 1/2 ч.л., олія – 3 ст.л., тепла вода – 2 склянки, цукрова пудра Борошно просіюємо, змішуємо з сухими інгредієнтами, поступово вливаємо олію та воду. Місимо м’яке тісто та ставимо його в тепле місце. Тісто має збільшитися в об’ємі вдвічі. Трохи обминаємо тісто, розкачуємо тісто качалкою (товщина не менше – 2 см). Склянкою вирізаємо круглі пампухи. Готовим пампушкам даємо підійти в теплому місці 15 хвилин. У казані розігріваємо олію та смажимо з обох боків на середньому вогні до золотистого кольору. Викладаємо пампухи на серветку, щоб стік зайвий жир. Холодні пампухи щедро посипаємо цукровою пудрою.
Українські голубці
9.Голубці (пісні)
Капуста – 2 кг, картопля сира – 1 кг, цибуля – 2-3 штуки, часник – 3-4 зубчики, гриби – 500 г свіжих, або 50 г сушених, сіль, перець, вода – 750 мл, олія – 3 ст.л. + для смаження Капусту пропарюємо, відділяємо листки, зрізуємо грубі прожилки. Картоплю тремо на грубій тертці, відтискаємо рідину. Цибулю ріжемо кубиками та підсмажуємо на сковорідці, до цибулі додаємо порізані гриби, смажимо до готовності. Змішуємо картоплю та цибульку з грибами, солимо, перчимо. Формуємо голубці, складаємо їх у каструлю, дно якої встелене капустяним листям. Зверху також вкриваємо голубці капустяним листям, заливаємо підсоленою водою та додаємо 3 ст.л. олії. Варимо або ставимо голубці в духовку приблизно на 1 годину.
10. Горох з капустою
Горох і квашену капусту відварюємо окремо, підсмажуємо на олії цибулю, в кінці все з’єднуємо і протушуємо трохи на сковороді.
11. Бурячки з грибами
Буряк відварюємо, окремо на олії підсмажуємо цибулю, додаємо подрібнені гриби (варені або мариновані), заправляємо часником і лимонним соком.
Узвар
12. Узвар
Солодкий компот із сушених фруктів (яблук, грушок, сливок).
Зазначимо, Святвечірній стіл різниться залежно від традицій тієї чи іншої місцевості. Вечерю традиційно розпочинають з молитви, коли на небі з’явиться перша зірка. При цьому дорослі нічого не їли до першої зірки, їсти дозволялося тільки дітям. Вечерю починають з куті. До цих пір існує звичай, за яким діти повинні принести вечерю дідусю і бабусі або хрещеним батькам, а невістки – свекрусі і свекрові.
Не зважаючи ні на що, Святий Миколай до львівських діток прийде й цієї зими! Традиційні святкові вистави, які полюбили десятки тисяч дітей, відбуватимуться у Палаці залізничників “Рокс” (вул. Федьковича, 54/56) – 17 та 18 грудня.
За сюжетом цьогорічної «Казкової історії на Миколая», напередодні зимових свят правителька мишачого королівства Мишильда намагається встановити свої правила у казковому Всесвіті. І заради того, щоб здобути ексклюзивний інструмент влади – чарівну паличку – застосовує свої улюблені методи впливу – хитрощі та брехню.
Казкова історія на Миколая
На боротьбу з підступною Мишильдою вирушають казкові герої – навіть Баба Яга. Разом із гірськими гномами, Ельзою, Попелюшкою та іншими персонажами вона стає на захист добра. Якою буде доля Казкового Світу? Чи спрацює чарівна паличка у найгостріший момент протистояння добра і зла? Зрештою, чи зустріне Попелюшка свого принца?
«Казкові історії на Миколая» захоплять не лише дітей віком 5-12 років, а й дорослих. Усі ж ми родом з дитинства, чи не так?
Казкова історія на Миколая
Квитки онлайн – на сайті https://gastroli.ua/
Вартість – демократична: від 140 до 400 грн.
Дітям до 5 років – вхід безкоштовний (без окремого місця).
Вартість – демократична: від 140 до 400 грн.
Дітям до 5 років – вхід безкоштовний (без окремого місця).
Цього року етнопарк “Ладомирія” в м. Радивилові на Рівненщині спробує відтворити стародавнє волинське дійство святкування Різдва та Нового року. Вони відкривають Резиденцію Святого Миколая. Гостям допоможуть повернутися в дитинство та поринути у святкову магію.
Етнорезиденція Святого Миколая працюватиме з 7 по 19 грудня включно з 10:00 до 15:00.
Традиції є одним з чинників, що об’єднують людей в спільноти. Навколишній світ надзвичайно різноманітний. В цьому світі різні спільноти вирізняються своїми звичаями та традиціями.
Резиденція Святого Миколая в Ладомирії
Про резиденцію Святого Миколая в Ладомирії
У святковій програмі в резиденції гостей буде очікувати:
гра-подорож дивовижною Резиденцією з неповторним авторським декором та костюмованими помічниками Святого Миколая;
цікаві майстер-класи, вікторини;
спілкування в Етнорезиденції з Святим Миколаєм;
подарунки від Святого Миколая
фотосесія з Чудотворцем та його помічниками;
запашний та цілющий ладомирський чай;
фото на згадку біля святкових локацій Ладомирії;
Увага! Попередній запис – обов’язковий!
Телефони для запису і довідок:
099 36 46 514 (Наталія) або 063 95 09 819 (Мар‘яна).
Адреса: Рівненська обл. місто Радивилів, вул. Шкільна, 1.
Вулиця Тадеуша Костюшка в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
Вперше Яворів згадується 24 червня 1376 року в гродських і земських актах, де зафіксовано надання Владиславом Опольським братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селиськ та Порудного, що на південному заході межували з Яворовом. Згодом на території краю виникають містечка Краківець, Немирів, Янів (тепер Івано-Франкове).
Деякий час Яворів був типовим західноукраїнським власницьким містечком. 1456 року польський король віддав місто (із навколишніми селами) у заставу за 1300 польських і 1650 угорських гривен. А у 1470 році Яворів став маєтністю шляхтича Петра Шамотульського.
1498 році молдавський господар Штефан ІІІ під час походу на Галичину з великою ордою турків і татар зруйнував Яворів. Ще один татарський набіг завдав шкоди місту в 1507 році.
Вулиця Львівська в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
На межі XV–XVI століть Яворів перейшов до володінь роду польських шляхтичів Ґурок.
Вже в 1515 р. згадується православна громада Яворова, яка 1568 року збудувала церкву на Великому передмісті, а у 1572 – на Малому.
Саме знаходження Яворова на роздоріжжі важливих шляхів сприяло розвиткові в ньому торгівлі і ремесла. Тут були добре розвинуті шевство, столярство, ткацтво, грабарська і гончарна справа. Яворів, маючи численні ставки, був постачальником свіжої риби у Львів та інші великі міста. З кінця XVI ст. в місті діяло братство.
Староство і Повітовий суд в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
У середині XVI століття Яворів став королівським містом, а 2 липня 1569 року отримав від Сигізмунда-Августа привілей на магдебурзьке право — свідчення того, що тут активно розвивалися торгівля і ремісництво, влаштовувалися великі ярмарки із залученням іноземних купців.
На початку XVII століття Яворів став значним ремісничим і торговим центром, де проживало понад 2 тисячі населення. Тоді тут мешкало 20 шевців, 10 ковалів, 16 різників, 9 кравців, 27 гончарів, 33 гарбарів. У Яворові були броварня, олійниця, чотири млини, воскобійня і склад солі. Яворівські купці вели жваву торгівлю з навколишніми містами, особливо зі Львовом. У цей же час до міста було перенесено (із Добромиля) друкарню Яна Шеліги, що видавала церковні книги.
Вулиця Тадеуша Костюшка в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
У 1621 році засновано монастир православний жіночий монастир. Місто часто потерпало від набігів татар, які протягом всього XVI століття спустошували Яворівщину, та від епідемій, і пожеж. Так, у 1636 році велика пожежа охопила все місто, крім Малого передмістя і замку. Згоріли більшість будинків та дерев’яна ратуша.
З другої половини XVII століття Яворів стає важливим центром політичного життя.
11 червня 1675 року в місті було укладено договір — «Яворівський трактат» — між Річчю Посполитою та Францією. В часи король Польщі Яна ІІІ Собеського у 1647-84 рр. в Яворові зводиться дерев’яний замок. У ньому деякий час містився королівський монетний двір. Сюди для переговорів прибували посли різних країн. Саме в яворівській твердині король готувався до турецького походу 1676 р.
Гімназія в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
З часів Собєського на початок XX ст. залишився лише вал в міському парку, замкова пивниця та купальня на ставу. Після смерті Яна доходи з яворівських маєтків отримувала його вдова, Марія Казимира.
У квітні 1711 року у Яворів приїздить російський самодержець Петро І і гостює два тижні, ведучи переговори з французьким послом Валюзом, австрійським послом Шліяйнцом і турецькими васалами: семигородським князем Ракоці та молдавським господарем Кантемиром. Під час гостювання відбулися заручини Петра І з майбутньою російською імператрицею Катериною І.
У вересні 1768 року з метою залякування місцевого населення на площі Ринок були страчені 4 активні учасники гайдамацького повстання Коліївщини.
Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів — у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина). Тоді ж Яворів одержав статус вільного міста, до якого напливали німецькі колоністи, які тут заснували різні підприємства.
У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто. У 1848 році визначний просвітницький діяч, парох о. Григорій Гинилевич створив у місті народну гвардію, яка налічувала 300 бійців і мала свій прапор (золотий лев на синьому тлі). Наприкінці цього ж століття парох Яворова, визначний український етнограф о. Йосип Лозинський заснував першу українську читальню (16 жовтня 1881 року).
Народний Дім в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
Процеси культурного розвитку українців на шляху до політичного самовизначення тривали і на початку ХХ століття. Так, 30 серпня 1903 року створюється філія Товариства «Просвіта», яка проводить на Яворівщині просвітницьку роботу, висувались вимоги про відкриття українських шкіл. У 1904 створено спортивне товариство «Січ», від 1908 року в Яворові діяла українська приватна гімназія «Рідної Школи», у цьому ж році в місті побудували й відкрили Народний Дім.
У травні 1914 р. яворівці величаво святкують століття від дня народження Тараса Шевченка. Після польової Служби Божої в парку “Ходанівці” 10-тисячний похід пройшов вулицями міста, організовано виступили політичні та громадські організації, школи. На завершення відбувся великий концерт, показано виставу «Назар Стодоля».
Прийшла в Яворів страшна звістка про війну. Поділена між двома головними противниками Україна вже від початку Першої світової війни зазнала великих руйнувань. Йшла загальна мобілізація, плакали гірко жінки та діти, виряджаючи чоловіків та й батьків на війну. Лавиною посипались оголошення війни урядами Німеччини. Росії. Франції. Бельгії, Англії, Чорногорії війна відразу стала світовою. 6 серпня розпочались воєнні дії між Австро-Угорщиною та Росією. Головна Українська Рада заявила рішучу підтримку Австрії, звідси проавстрійські настрої охопили велику частину галицьких українців. З перспективи історії видається, що це було великою помилкою народу, більше виграли ті народи Австрії, які орієнтувалися на Антанту. Що ж – на початку війни й наші сусіди-поляки формували свої легіони проти Росії…
Церква св. Юрія в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
Сотні й тисячі здорових, молодих чоловіків пішло з Яворівщини проливати свою кров за цісаря. Фронт наближався. Шляхами яворівськими йшли на схід – під Сокаль – полки піхоти й кавалерія, йшли мадярські та чеські полки. Все постачання для армії покладено на селянські підводи, автомобіля, та ще вантажного, в ці роки тут ще, мабуть, ніхто не бачив. Гостинцем з Судової Вишні, з Краківця безустанку, вдень і вночі, тарахкотіли селянські вози, на них змучені мужицькі коники везли амуніцію, продукти, мундири й плащі, хворих жовнірів, санітарне устаткування. Бувало глянеш – на возі сільська дівчина або хлопець – підліток – легко поганяє коника й плаче. Скільки їх загинуло марно, потрапивши у фронтову смугу, там теж залишилось чимало коней і возів.
Від кінця серпня яворівці відчули, що армія тікає. Посилюється зворотний рух військових частин, вертаються валки “форшпанів” – повні поранених вояків. Видно знервованість у війську, всюди бачать вони зраду. Особливо мадярські гонведи, які, крім угорської, не розуміють жодної іншої мови, боляче дошкуляють українському населенню, в багатьох селах та містечках вішають невиннх людей за вигадану зраду. Повішали паламаря, який дзвонив на вечірню, мовляв, це умовний знак для росіян, жандармерія відправляє в табори для інтернованих у Талергофі.
Школа майстрів яворівської іграшки. Поштівка початку ХХ століття
Армія генерала Ауфенберга відступала чимраз то швидше, у небаченому неладі. Піхота й кавалерія були вже далеко від фронту на заході, а на самому кінці тут же перед наступаючими росіянами, залишались величезні обози разом з дрібними частинами чеських піхотних полків. У перші дні вересня відгомін близьких боїв почули на селах Яворівщини, врешті російські снаряди почали вибухати над містом. Першою жертвою став якийсь цивільний бідолаха, втікач зі Львова: уламок шрапнелі наздогнав його біля моста Івана на Великому Передмісті. Тилові відділи чехів в той час, пороззувавшись, мили ноги, начеб хотіли підкреслити цим символічним актом розрив з гамбурзькою неволею. Тут, над берегами річки Шкло, застукали їх перші патрулі донських козаків; полонені привітно усміхались до переможців і за їх наказом помарширували мирно, без зброї, широкою вулицею Великого Передмістя до збірного пункту полонених. Ні, Швейк зовсім не переборщив, свідками – живі ще люди Яворова. Але не всюди так мирно пройшов фронт, багато народу полягло на підступах до сусіднього Городка, палали сільські дворища, гинули від куль селяни Яворівщини.
Близько 3 мільйонів українців воювали в складі російської армії, 250 тисяч – у складі австрійської. Декілька найбільших битв на Східному фронті відбулися в Галичині. Тисячі молодих людей з Яворівщини було мобілізовано на війну. Багато яворівських пластунів зголосилися до УСС.19 серпня 1914 року яворів чани створили чету Січових Стрільців, яка під проводом Романа Шавали виїхала до Львова. На вулицях Яворова з’явилися великі білі плакати «ОСВОБОДИТЕЛЬНАЯ ВОЙНА». Цар звертався до руського населення Галичини,запевняючи,що Росія хоче звільнити братів від німецького ярма. У 1915 році під кінець зими Перемишльська твердиня піддалась російському солдату. На маніфестацію з приводу здобуття фортеці приїхав сам цар Микола II. Ранньою весною 1915 р. довга валка царських достойників промчала вулицями Яворова, повертаючи з Перемишля. Весь Краковецький гостинець був густо обсадженний донськими вершниками, ніхто не мав права з’явитися на царському шляху. В ринку велено побудувати тріумфальну арку; тут теж густо, один біля одного, творили стіну кінні жандарми. Лише малолітнім яворівським школярам вдалося на коротку мить побачити бородатого царя в замкненому автомобілі. Пастушки вже в той час навчились від солдатів нових, нечуваних досі пісень. Далеко від міста, на пасовиськах школярі співали: « Цар Миколай видав маніфест. Мертвим свободу, а живим арешт!»
Жіноче відомче училище в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
Після невдачі під Горлицями (місто за Перемишлем), російська армія почала відступати. З Яворова спішно евакуювали військове добро. Російська охранка не забула забрати зі собою на схід кільканадцять заручників, між ними були: директор гімназії Іван Прийма, співробітник при церкві св. Юра Теодор Чайківський, учителі Дмитро Ліськевич, Теодосій Ставничий, Михайло Чесак, Боцюрків і інші. У травні 1915 р. без боїв вступили в Яворів патрулі німецької армії генерала Макензена і лише вслід за ними з’явились австро-угорські з’єднання. Фронт покотився далі на схід. Весною довга валка царських достойників промчала вулицями Яворова, вертаючись з Перемишля. У ринку була зведена Тріумфальна брама і тут же один побіля одного стояли кінні жандарми. Цар промчався в закритому автомобілі…
Лише на початку 1916 року стараннями Українського Педагогічного Товариства поновлено діяльність гімназії. Директором призначено вчителя української мови із Сокальської державної гімназії . У 1917-18 шкільному році було 8 класів: у 8 класі було 8 учнів. Улітку 1918 році повернулись вивезені росіянами яворівчани-заручники.
9 лютого 1918 року у Бересті підписано Берестейський мир між Українською народною республікою і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією. Цим миром Четверний союз визнав УНР як самостійну державу, визначив західний кордон України, встановив дипломатичні стосунки. А у Яворові 18 лютого 1918 року з нагоди підписання Берестейського миру відбулося народне свято.
Яворів. Поштівка початку ХХ століття
Від вересня 1918 року відчуваючи близьке падіння Австро-Угорщини, українці в Галичині почали готуватися до перебирання влади в краю. Наприкінці вересня у Львові створено Військовий комітет, який згодом очолив сотник Українських Січових Стрільців Дмитро Вітовський. Завданням комітету була військова організація переобрання влади.
9 жовтня 1918 року приїхав у армійську відпустку з Наддніпрянської України Андрій Кесла і зустрівся із Степаном Британом (булавним УСС). У жовтні він очолив створений в Яворові разом з А. Кеслою Революційний комітет.
Увечері 31 жовтня група молодих українських офіцерів та Січових Стрільців на чолі з сотником Дмитром Вітовським заволоділа Львовом. А у Яворові близько першої години ночі місто сколихнула стрілянина. Жандарми вбили Степана Британа. Він став першою жертвою боротьби за волю України.
Вранці наступного дня вже було сформовано відділ під командуванням Миколи Хархаліса. Без жодного пролиття крові було обеззброєно жандармів. Влада перейшла до українських рук. Яворівським повітовим комісаром став гімназійний учитель Михайло Білик, міським комісаром – Іван Загаєвич.
Будино Сокола в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
У неділю 3 листопада величаво провели в останню путь борця за волю України Степана Британа. А Яворів вирував революційним життям… що раз , то нові відділи Січових Стрільців прибували із сіл повіту. У другій половині листопада прибули у Яворів три німці-брати Бамберги: Север, Ганс і Валер. Вони були введені до української групи під командуванням полковника Альфреда Бізанца. У листопаді 1918 року яворівці взяли найактивнішу участь у національно-визвольних змаганнях, створенні ЗУНР. Зокрема, 1 листопада 1918 року з числа учнів гімназії була створена яворівська студентська чота; в результаті чітких дій влада у місті перейшла до українців. Першою жертвою боротьби за волю тоді став активний громадський діяч Степан Британ. Значна частина січовиків влилася в ряди УГА (10 квітня 1919 року було сфоровано Яворівську бригаду), у складі якої виборювали волю України. У бою під Мотовилівкою поліг і похований у Аскольдовій могилі в Києві сотник армії УНР, яворівець Микола Загаєвич.
Жіноча педагогічна семінарія в Яворові. Поштівка початку ХХ століття
У 1920—1930-х роках у місті активно працювали товариства «Просвіта», «Сокіл» (засноване 1927), «Сільський господар» (кінець 1920-х, 30-ті), «Союз українок» (1926), «Луг» (1930), «Пласт» (заснований 1912), у підпіллі діють осередки КПЗУ (з 1924), ОУН. Створюється музей «Яворівщина» (1927—33).
У 1931 з ініціативи адвоката Михайла Фільца засновується філія Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, справжніх патріотів свого краю виховує Українська гімназія «Рідна школа» ім. О. Маковея.
Перед вступом військ Червоної армії 26 вересня 1939 року в Яворів, німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя.
Вокальний супровід будуть здійснювати студентки Львівського національного університету імені Івана Франка, факультету культури та мистецтв Марії Витрикуш та Інни Кулеби.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Микола Іванович Мох – чоловік з найпотужнішою біографією. Переграв у мільйоні театрів, має професійну освіту актора і досі бадьорий, молодий душею, бере участь у благодійних акціях, є волонтером і просто магічно мудра людина.
Громадський діяч, нагороджений орденом “За розбудову України!” Всеукраїнського об’єднання учасників бойових дій та волонтерів, медалями.
Цього тижня у Львові відбудеться низка подій, які можуть зацікавити львів’ян та гостей міста, а квитки на ці концерти стануть чудовим подарунком для близьких.
13 грудня о 19:00 у Lviv Dovzhenko Centre із золотими хітами виступить Зеновій Гучок.
16 грудня о 19:00 у найатмосфернішій ресторації Сихова Ribs House Lviv
виступить талановитий та харизматичний YAKTAK.
Квитки: concert.ua/uk/booking/yaktak_lviv
18 та 19 грудня о 16:00 та 18:30 капела «Дударик» проведе серію концертів «Пригода Святого Миколая» у Львівській філармонії, щоб допомогти Святому Миколаю зробити подарунок (екскаватор) для 103-тьої окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Сьогодні вашій увазі хочемо представити фото із курорту в Трускавці на Львівщині. Світлини відносяться до міжвоєнного періоду, а саме 1930-х років.
Офіційною датою появи курорту в Трускавці вважається 1827 р. В кінці ХІХ ст. інженер Юзеф Вичиньскі орендував Трускавець і збудував тут ресторан, упорядкував центр міста і парк, ініціював будівництво таких місцевих відпочинкових вілл, як: «Гражина», «Яніна», «Марія», «Софія», «Гелена», «Світязянка», «Моя», «Саріуш», «Під Білим Орлом», «Під Матір’ю Божою».
24 грудня о 16:00 у Центрі Довженка відбудеться мюзикл для всієї родини «Фабрика Санти». Мюзикл представляє Творча школа Павла Табакова, повідомили організатори.
«Фабрика Санти» – казкове видовище з хітовою музикою, спецефектами та неочікуваним розвитком сюжету.
«Опинитися на «Фабриці Санти» – це мрія чи не кожної дитини. Роксана – головна героїня сімейного мюзиклу випадково зустрічається з помічниками Санти і потайки стрибає за ними у чарівний портал, який переносить її до казкової фабрики. Саме тут і починаються її пригоди. Чому фабрика зупинилася, куди подівся Санта, чому лютує Королева ночі та її сестра з крижаним серцем чи вдасться врятувати Новий рік та Різдво? Приєднуйся до Роксани, забіяки Марка та їхніх друзів, щоб допомогти врятувати свято. «Фабрика Санти» – тут подарунки ваших мрій!», – розповіли про сюжет автори мюзиклу.
Музика – Павло Табаков
Тексти пісень – Лідія Лазурко
Лібрето – Рада Макєєнкова та Андрій Малюхович
Аранжування – Роман Луговий і Павло
Купуючи квитки, даруючи своїм дітям казку, ви даруєте її дітям, якими опікується благодійний фонд «Антитіла». Частина зібраних коштів, буде спрямована на підтримку дітей, які через війну втратили батьків.
Глибина втрати, якої зазнала мистецька спільнота Львова 14 листопада цього року, особливо гостро резонувала в назві першої посмертної виставки малярства Володимира Стецули «Я вільний птах – я люблю волю» у кав’ярні «Штука». Сюди він любив приходити, щоби поспілкуватися з численними колегами на їх вернісажах, тут своїми чистими помислами й компетентними судженнями він збагачував емоційне тло численних інтелектуальних гутірок. Та й сам твір, обраний для афіші, сповна відповідав індивідуальній природі автора – одного з найбільш проникливих, в суті живописання як іманентної субстанції творчого акту, художників.
Володимир Стецула. Вільні птахи. 2017
Народився Володимир Стецула 1958 року у м. Сколе Львівської області в родині художника, професійну освіту набував упродовж 1976-1981 років у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. На ранній стадії вироблення власної малярської мови надавав значення субстанції внутрішньої динаміки, яку намагався виражати навіть в портретуванні. Натомість більше його манили незвідані можливості абстрактно-асоціативного мислення, що визначило подальшу стратегію творчого пошуку.
Володимир Стецула. Виняткова потреба полювання. 2004
Деякі важливі елементи синтаксису і морфології сучасного живопису, найперше в аспекті абстрактного експресіонізму, він набув у США, маючи змогу відчути галерейне життя американських мегаполісів. Натомість, повернувшись в Україну, Володимир Стецула довірився власному інтуїтивному простору й досить відповідально, а також і вперто, культивував імпровізовану манеру конструювання поетико-філософічних смислів та крок за кроком виробляв власну абетку «пластичних метафор».
Володимир Стецула. Зараз буду. 2000-і роки
«Впіймати» автора за якимись статичними формальними характеристиками живописного письма практично неможливо, оскільки метафізична парадигма творчих досвідів відкривала щораз нові грані його обдарування. Ключова якість його великого малярського спадку – це щирість, це справжність реалізації глибинних внутрішніх інспірацій. Художник уникав кон’юнктури чи бажання «комусь подобатися». Кожного разу від «вичавлював» зі себе ту сумарність енергетики і любові, а подекуди й ліричної іронії, яка в найкращий спосіб артикулювала його темперамент та духовно-ціннісну ідентичність. Будучи «вільним птахом» у мандрівках теренами творчого духу, він завжди залишався закоріненим у рідну землю, а метафоричне багатство його образів було свого роду естетичним й інтелектуальним відлунням традиційного фольклору.
Володимир Стецула. Агресор 2. 2015
Поза тим, що виставка у «Штуці» не може передати усіх нюансів поліфонічної природи творчості Володимира Стецули, вона стане першим кроком до вшанування пам’яті про незабутнього для Львова та України в цілому мистця, однієї з найбільш яскравих постатей сучасного національного мистецтва.
Позимніло на вулиці, і душу справжнього кавомана може зігріти тільки філіжанка кави, приготована за особливим рецептом. Попри не зовсім туристичний сезон, продовжуємо пізнавати цікавинки кавової історії українських міст. Сьогодні з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова мандруємо до наших сусідів в Чернівці.
Колись у чернівецьких кав’ярнях були не лише читальні зали, а й гральні. Приміщення оздоблювали позолоченими елементами та скульптурами. Сідали чернівчани на диванчики із червоного дерева, які обтягували плюшевою тканиною, та застелені білими скатертинами столи. Втім про те, якими саме були перші кав’ярні у Чернівцях і як взагалі зародилася мода серед буковинців вживати цей напій, читайте.
На місці першої кав’ярні росли пеньки
Перше кафе в Європі, де продавали каву, з’явилося в Англії 1652 року. Тоді зі студентів, які були основною аудиторією кафе, брали за вхід і каву одне пенні.
І попри те, що слово “кава” і “Львів” для багатьох є синонімами, першими можливість скуштувати кави мали саме чернівчани. Адже згідно з останніми дослідженнями, першу кав’ярню у місті Лева відкрив кондитер Яків Леваковський 1802 року. У Чернівцях же кав’ярню відкрили майже на півтора десятка років швидше.
Кава
Раймунд Кайндль описує це так: “Коли у 1786 році почалися приготування до спорудження будинку “Три корони” (де пізніше відкрили кімнату для кави), то довелося спочатку викорчовувати пеньки”. З 1788 у Чернівцях існувала кімната для кави. І відомо, що зерна кави доставляли із Гамбурга (Німеччина, – авт.). А туди з Америки.
Приміщення “Три корони” стояло на розі вулиці Панської та Ринкової площі.
Вочевидь, кімната для кавування була напрочуд популярним місцем у місті. Адже згодом (близько 1898 року) на тому місці збудували новий кам’яний будинок на два поверхи. Згодом на першому розмістилася кав’ярня “Габсбург”.
Чернівецьким кав’ярням давали європейські ймення
1858 року на сучасній вулиці Ольги Кобилянської, 3 будинок звів пан Тесак, який відкрив там кав’ярню «Росіні юніор». Воскові свічки у підсвічниках та аромат кави створювали романтичну атмосферу у закладі, який так полюбляли чернівчани. Певний час у цьому ж будинку була кав’ярня «Європа», а відтак вона переїхала у приміщення навпроти.
В оновленому кафе було зібрано видання англійських, румунських, угорських, французьких, польських та інших газет.
Відомо, що 1883 року «Європа» була облаштована зі смаком. Всередині стояли круглі мармурові столики, а вікна закладу, де подавали каву та чай і ласощі до них, виходили на Панську вулицю. Звідси більш заможні відвідувачі кафе могли спостерігати за тим, як вирує життя на вулиці.
Варто зазначити, що сучасна вулиця Ольги Кобилянської, яка тоді називалася Герренґассе, була чи не найлюднішим місцем. Чернівчани любили гуляти вулицею чи ходити магазинами, яких було чимало. А після променаду могли дозволити собі чашку-другу кави, оскільки цей напій був досить популярним. Також тут призначали зустрічі, дискутували різними мовами, читали свіжі газети з усього світу і книги та навіть грали у більярд, оскільки у кав’ярні була гральна кімната.
Одну із найвідоміших чернівецьких кав’ярень названо на честь наймогутнішої королівської династії Габсбургів відкрили 1909 року і проіснувала до 1919. Тут збиралася еліта Чернівців. Недарма ж засновники закладу цілий рік набиралися досвіду в Європі, де відвідували всі кав’ярні, які траплялися.
Інтер’єр кав’ярні “Габсбург” в Чернівцях.
1909 року власники обладнали кав’ярню «Габсбург» за останнім криком моди. Світлом кав’ярню забезпечували вісім люстр з 29 лампочками у кожній. Були навіть електричні вентилятори для очищення повітря від диму та чаду. На стінах висіли полотна В. Вахтеля, а підлога була застелена лінолеумом і покрита зверху корковим настилом. У закладі було дві каси для швидкого розрахунку із клієнтами та два буфети, зроблені з червоного дерева. У рекламному оголошенні про відкриття власники повідомляли, що кав’ярня відкривалася о 7 ранку.
Літній майданчик кав’ярні “Kaiser” перед театром в Чернівцях.
До речі, саме у цій кав’ярні Леся Українка під час свого візиту до Чернівців, вперше у житті спробувала каву.
Згодом тут було засновано «Клюб шанувальників кави». 1916 року подружжя Зондерлінгів взяло в оренду заклад. За часів правління румунської влади на місці «Габсбургу» відкрили кав’ярню «Грант» (німецьке).
Наразі на місці відомої колись кав’ярні функціонує Національний банк України, де досі збереглися написи про те, що у закладі, окрім кави, подавали вино та лікери.
Чи не найпершою кав’ярнею, яка мала літній майданчик, можна вважати «Kaiser». Була вона на місці сучасної Театральної площі, а тоді площі Єлизавети, навпроти театру. Про це свідчить листівка, датована 1912 роком. Під розкладними парасолями стояли кілька рядів білих столиків з чотирма стільцями біля кожного.
1899 року на сучасній Соборній площі, а тоді Austria platz, існувала народна кав’ярня
Наприкінці 1880-х затишна кав’ярня була й на території сучасного парку ім. Ю. Федьковича, де нині любить збиратися молодь.
Скільки коштувала філіжанка кави, зварена із зерен, привезених із-за кордону, достеменно не відомо. Втім, зрозуміло, що доступне таке задоволення було не всім.
У селі Карапчів, що на Глибоччині, наприкінці ХІХ століття працювала фабрика з переробки цикорію. Заснував її тамтешній пан Модест Григорча. Пересічні чернівчани заварювали цикорій, який за смаком дуже подібний до кави, але не містив в собі кофеїну й був значно дешевшим.
Для селян кав’ярня була на сучасній Соборній площі. Люди пили каву просто неба за дерев’яними столами.
Старший науковий співробітник Музею Історії Львова – відділу Львівського Історичного Музею, екскурсовод по Львову, львовознавець Ярослав Бишкевич, розкаже про Різдвяно-новорічні святкування у Львові.
Подія організована Українським Фотографічним Товариством (УФОТО) у співпраці з Львівським Фотомузеєм та Науково-технічною бібліотекою НУ “Львівська політехніка”.
Різдво у Львові святкували ще з моменту заснування міста, одні 25 грудня, другі 6, а треті – 7 січня, це були головні свята взимку. Новий Рік святкували: католики 1 вересня, а православні – 1 березня.
У 1582 році Папа Ґреґор XIII видав Ординат про перехід Нового Року на 1 січня, а у 1700 році, коли галицькі українці прийняли унію, перейшли святкувати Новий Рік на 14 січня.
Багато що змінив прихід австрійської влади. У 1781 році австрійський Монарх Йозеф ІІ видав Toleranzpatent, який надав рівні права всім християнам. У 1868 році Кайзер Австрії і Король Угорщини Франц-Йозеф видав новий Toleranzpatent, який надав рівні права всім реліґіям.
З того часу і до другої світової війни у Львові три громади: українська (греко-католицька), польська (римо-католицька) та єврейська (іудейська) спільно святкували свої свята: римо-католицьке і греко-католицьке від Різдва Христового (25 грудня чи 7 січня) до Стрітеня Господнього (2 чи 15 лютого) іудейське від Хануки до Ту-бі-швату.
Ялинку почали ставити у 1817 році за наказом Кайзера Австрії Франца, спочатку ставили християни, а потім інші конфесії, час від часу проводили спільні хороводи. Але таке щастя закінчилося під час другої світової війни.
До та після лекції традиційно пригощатиме Кава Строго Львова.
У п’ятницю, 9 грудня, у Львові у Пороховій вежі пройшли благодійна виставка та аукціон під назвою «Студенти-дизайнери Львова для ЗСУ». На цьому заході вдалося зібрати понад 100 тисяч гривень, які скерують на потреби військових.
Про це з посилання на повідомлення департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА пише Lviv.Media.
Благодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВА
Аби допомогти армії, студенти Львівської Політехніки та Львівської національної академії мистецтв створили понад 70 унікальних дизайнерських робіт. Серед них:
твори графіки та живопису;
прикраси;
наплічники;
екоторбинки
Благодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВАБлагодійний аукціон у Львові. Фото: ЛОВА
Частину мистецьких творів виставили на аукціон, решту — всі охочі зможуть придбати впродовж наступних кількох тижнів. Зазначається, що роботи експонуватимуть на першому поверсі Порохової вежі почергово.
Додамо, що під час аукціону найдорожчою стала робота «Перше враження» Валерії Мерчанської, яка символізувала майбутню перемогу. Продавши її, вдалося виручити 14 тисяч гривень.
Ідеальний спосіб відчути новорічний настрій та поринути у вир різдвяних святкувань львів’яни зможуть вже 19 грудня на улюбленій концертній програмі “White Christmas”. У 2022-му “White Christmas” буде ще й чудовим подарунком до Дня Святого Миколая. Відбудеться він у Театрі Заньковецької. Початок о 19:30.
“Наша концертна програма вже встигла стати для багатьох чудовою зимовою традицією та збирає слухачів з різних українських міст. Приходьте, щоби наповнитися світлом та атмосферою наймагічнішого періоду в році – різдвяного. У ці часи нам всім надзвичайно важливо бути разом, допомагати одне одному. “White Christmas” – музична традиція новорічних свят”, – запрошують на подію організатори.
На сцені лунатимуть всесвітньо відомі новорічні хіти, Frank Sinatra “Let it snow”, “Jingle Bells”, “Santa Claus Is Coming To Town”, ABBA “Happy New Year”, Elvis Presley “Blue Christmas” Wham! “Last Christmas”, Mariah Carey “All I want for Christmas is you” Andy Williams “It’s The Most Wonderful Time Of The Year” і ще багато інших не менш відомих святкових композицій. Новорічні пісні прозвучать у виконанні симфонічного оркестру, солістів Павла Ільницького, Оксани Караїм та за участі Ladies’ TRIO.
У 1933 році світ з’їхався до Чикаго на Всесвітню виставку «Століття прогресу». Поки промислові гіганти демонстрували дива техніки під гаслом «Наука знаходить, промисловість застосовує,...
