додому Блог сторінка 165

Брати і сестри Степана Бандери: “Аушвіц” і ГУЛАГ були для них розплатою за любов до України

Брати і сестри Степана Бандери

У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів – Богдан, Олександр, Василь, Степан та троє сестер – Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху. І усі вони за це отримали покарання – хлопці були убитими, дівчата – заслані в радянські табори.

Олександра Бандеру закатували на третій день ув’язнення в концтаборі

Олександр Бандера народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії та у Львівській політехніці.

Був членом старшопластунського куреня “Червона Калина”, у 22 роки став членом ОУН.

За постановою Проводу ОУН, Олександр навчався в Римській Вищій школі, де отримав учений ступінь доктора політично-економічних наук. Крім того, працював у римській станиці ОУН. І навіть одружився з італійкою. Його дружиною стала Марія Доміні – жінка, яка пізніше опосередковано вплине на долю багатьох українців.

Починається німецька окупація – і Олександр Бандера повертається до Львова.

Олександр Бандера
Олександр Бандера

1941 року німці заарештували Олександра й відправили до Краківської тюрми, а звідти – 22 липня 1942 р. – під в’язничним номером 51020 у німецький концтабір “Аушвіц”, побудований в окупованій Польщі.

“…На другий або третій день побуту в таборі побитий, ледве волік ногами. Остаточно закатували його при “нойбав”. При цій будові, побіч звалищ цегли, стояла велика скриня для розроблювання вапна й цементу… Олександру польські “політичні в’язні” наказали піднести штани вище колін, скинути черевики та ногами місити цемент із вапном… Під час того, як він виконував цю роботу, побої не кінчалися, а посіпаки кілька разів його цілого кинули в цемент і вапно. Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити йому напитися води з бочки, що стояла під краном. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в бочку. Майже неживого витягнули по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти… Наступного дня Олександр не вийшов на роботу. Його відправили до “кранкебав” – так звана лікарня, що не була нічим іншим, як місцем остаточного знищення людини. Там він незабаром і помер. Вже багато пізніше ми довідалися, що Олександр помер на декілька днів скоріше за свого брата Василя”, – згадував його співв’язень Борис Вітошинський.

Це сталося 23 липня 1942 року. Олександрові Бандері був усього лише 31 рік. Його закатували через три дні перебування в концтаборі.

Важливо, що Марія Доміні, вдова Олександра, була родичкою італійського міністра Чіано Галеаццо, який доводився зятем Беніто Муссоліні. Після загибелі Бандери італійський уряд на прохання Марії надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію “Аушвіцу” розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.

Василь лише на кілька днів пережив свого брата Олександра – у тому ж “Аушвіці”

Молодший брат Степана Бандери народився 12 лютого 1915 року. Закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічні курси Львівської політехніки в Дублянах, вчив філософію у Львівському університеті.

Восени 1938 р. він як член ОУН був ув’язнений у польському концтаборі у Березі Картузькій – за промову на одному із студентських зібрань Львова із критикою польської влади. Здобувши свободу, повернувся до Львова, а в жовтні переїхав до Кракова разом зі Степаном Бандерою, оселився на вул. Страшевського, виконував доручення ОУН.

У серпні 1940 р. Василь обвінчався з Марією Возняк-Ґлодзінською – родичкою Бандери по бабці. Але прожити їм як сім’ї не дозволили.

Протягом 1-3 травня 1941 р. Василь Бандера був учасником ІІ Надзвичайного великого збору ОУН. А вже за два місяці, після проголошення відновлення Української Держави, очолював Службу безпеки обласного проводу ОУН у Станіславі (нині – Івано-Франківськ). Зараз ця будівля колишнього обласного проводу має адресу вул. Незалежності, 15.

14 вересня 1941 р. гестапо заарештувало Василя Бандеру і його вагітну дружину. Та за кілька днів німці відпустили Марію з в’язниці. Вона народила дочку Одарку, яку батько так і не побачив…

Василь Бандера
Василь Бандера

Після двох місяців допитів у Станіславові, які проводив сам шеф місцевого ґестапо Кріґер, Василя доправили у Львів, до в’язниці на Лонцького. А за кілька місяців перевезли у Краків і ув’язнили в тюрмі “Монтелюпіх”.

20 липня 1942 р. німецька поліція з Кракова направила в концтабір “Аушвіц” 23 людей, яких німці називали “Бандера-групе”. Вони отримали номери від 49721 до 49744. Першим із них у таборі був зареєстрований Василь Бандера, студент філософії.

В “Аушвiцi” Василь працював на будівництві. Колишній в’язень Борис Вітошинський пригадував, як слизькою після дощу дорогою Василя змусили вивозити цемент на підмерзлу гору. Він падав, цемент виливався на нього, його вже було не впізнати… Знущалися таборові поляки-фольксдойчі. Братові провідника ОУН поламали ребра, вибили зуби, понівечили обличчя. Землякам було суворо заборонено допомагати йому. Двоє фольксдойфів обсипали Василя цементом i запхнули до бочки з водою…

Напівживого Бандеру відвезли у “кракенбав” – шпиталь, який колишні в’язні називають місцем остаточного знищення людини. Там 21 липні 1942 р. й помер в’язень номер 49721. Тіло 27-річного Василя Бандери було спалене у крематорії.

Колишній в’язень Олекса Вінтоняк згадував, що наглядачі-поляки хвалилися, ніби вкололи Василеві смертельну ін’єкцію.

Василь Бандера

Одарку, доньку Василя Бандери, яка ніколи не бачила свого тата, разом із мамою вислали в Кемеровську область. Там Марія записала дівчинку на своє прізвище і нікому нічого не говорила про свого чоловіка, навіть не згадувала прізвища Бандери. І лише на початку 1990-х у Стрийському РАЦСі Одарці видали нове свідоцтво про народження із записом у графі “батько” – “Василь Андрійович Бандера”.

Богдан на Миколаївщині агітував за Українську Державу – і загинув за це

Богдан Бандера народився 1919 р.

Переламним для нього став 1940, коли під загрозою переслідування за членство в ОУН Бандера залишив рідний край і почав життя підпільника. Він перейшов західний кордон СРСР та оселився у місті Холм – у Польщі, окупованій нацистами. Навчався у тамтешній гімназії. Перед німецько-радянською війною 1941-45 рр. ОУН виряджає до Центральної, Східної та Південної України спецгрупи для підпільної боротьби. Богдан Бандера став бійцем однієї з груп на Херсонщині.

Восени 1943 р. молодий чоловік із псевдо “Богдан” керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН(б), яка підпорядковувалася Миколаївському проводові на чолі з ОУНівцем під псевдо “Директор”.

Головним завданням “Богдана” була пропаганда серед молоді ідеї українського націоналізму та незалежної соборної України.

Восени 1943 р. “Богдан” брав участь у замаху на представника нацистської окупаційної адміністрації. Рятуючись від переслідування поліції у Миколаєві, він із побратимами виїхав у село Піски. Одного вечора в їхню хату зайшов поліцейський зі старостою села і запропонував “підняти руки вгору”. Як тільки почався обшук, “Богдан” блискавично вихопив у поліцейського гвинтівку, а його товариш Хвиля вистрілив. Підпільники залишили село.

На початку 1944 р. Миколаївський провід ОУН (б) призначив “Богдана” керувати підпіллям у Баштанському районі, адже той осередок фактично припинив роботу. Активність Бандери так вразила керівника Миколаївської округи ОУН (б) Микитенка, що згодом на допиті у НКВС він зарахував “Богдана” до “найбільш небезпечних індивідів”, а Баштанський район назвав “найбільш зараженим націоналізмом” на Миколаївщині.

Богдан” оселився у Пісках, в оселі дівчини Моті, яка була членом жіночого осередку симпатиків ОУН.

Ось яким “Богдан” запам’ятався колезі: “25 років, західняк, усю його сім’ю репресувала радянська влада, нелегал”.

Богдан Бандера
Богдан Бандера

У протоколах допитів зазначалося: “На вигляд років 18, хоча насправді має 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий … Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, живим у руки не здасться”.

У лютому 1944 р. німецько-радянський фронт упритул підійшов до Миколаївщини. Як і побратими, Богдан Бандера будував один із “бункерів”, – як відомо, біля с. Мар’янівка. На початку березня він оселився у криївці за 8 км на схід від с. Піски. У таких “ямах” керівники миколаївського підпілля ОУН сподівалися перечекати зміну влади, а потім легалізуватися під виглядом колишніх радянських партизанів. “Богдан” радив вступати до Червоної армії і підшуковувати там нових членів ОУН. Паралельно планувався набір бажаючих у збройні боївки, які мали воювати на Волині у складі УПА.

За декілька днів бункер Бандери виявили німецькі солдати. У перестрілці загинув підпільник на псевдо “Семен”, зв’язковий “Борис” пропав безвісті. Повстанці залишили це місце і якийсь час переховувалися у скирті соломи.

Із приходом у березні 1944 р. Червоної армії та відновленням радянської влади підпілля ОУН на Миколаївщині було розгромлене органами держбезпеки.

Співробітники органів держбезпеки та військової контррозвідки спіймали практично всіх підпільників і симпатиків ОУН. На допитах вони свідчили про якогось “Богдана”. Справжнє ім’я Богдана Бандери було його псевдонімом в ОУН, чого тоді майже не траплялося.

Його життя, за свідченнями очевидців, обірвалося навесні 1944 р. Миколаївський краєзнавець Юрій Зайцев зберіг спогади мешканки с. Піски Тамари Задираки, яка стверджувала, що “Богдана” 11 або 12 березня застрелили червоноармійці Сибірської дивізії, котрі перебували у селі: “Коли він забіг у сад, вояки його обступили і почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Стрілянина припинилася, він заговорив із вояками – казав, що не німець і просив здати його у комендатуру. Я стояла приголомшена… Потім зірвалася з місця і підбігла до хлопців. Кажу їм: “Він же не німець!”. А вони: “Ти його знаєш?”. “Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці”. Я відразу здогадалася, що це той самий юнак, який виступав на мітингу. Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: “Я Богдан, українець зі Львова”, – і невдовзі помер”.

За цією ж версією, Богдана Бандеру поховали на городі Тамари Задираки. А перед тим, як його тіло засипати землею, жителі села Піски зняли з нього одяг.

Володимира із сестрами встояли перед НКВС і не зреклися свого брата Степана

По смерті матері 8-річною Володимирою Бандерою опікувалася тітка Катерина Антонович. Дівчинка ходила до Ягільницької школи, а згодом вступила до Стрийської гімназії. 1932-го, після завершення навчання, повернулася до рідного села, а за рік із батьком переїхала до села Воля Задеревацька і вийшла заміж за священика Федора (Теодора) Давидюка.

Протягом десяти років молоде подружжя брало участь у роботі “Просвіти”, підтримувало зв’язки з ОУН та УПА.

23 березня 1946 р. у Бориславі НКВДисти заарештували Володимиру Бандеру та її чоловіка, священника Теодора Давидюка, який очолював Калуський повітовий провід ОУН.

Засуджена 7 вересня 1946 на 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна.

Володимира Бандера в центрі
Володимира Бандера в центрі

Поки подружжя відбувало кару на далекій Півночі, діти опинилися в сиротинцях.

“Бабусю шантажували дітьми, тож думали, що легко доб’ються від неї потрібного результату. Але вона відмовилася і отримала 10 років в’язниці за те, що була сестрою Степана Бандери і дружиною священника. Після 10 років у тюрмі вона повернулася до дітей. Ми її питали: “Бабуся, як ти витримала?” А вона казала: “Я дуже молилася і щиро вірила, що мені Господь Бог допоможе, і вірила в Україну”,згадує Оксана Бандера, онука Володимири.

“Серед таборових посестер я побачили невеличкого зросту худу та знеможену жінку. Вона була напрочуд спокійною, але найбільше вразили очі, які навіть у таборі, серед бруду, криків та матюків охоронців ясніли добротою. У ту мить чомусь одразу пригадалося рідне село, батьки”, – згадувала Ярослава Луцак-Князевич, яка була медсестрою в УПА і відбувала каторжні роботи разом із Володимирою.

Про те, що це сестра Степана Бандери, дівчина дізналася згодом. Володимира просила її не розповідати про це. Бо разом із політв’язнями знаходилися злочинці “блатні”, які могли “політичних” забити до смерті. Дівчата підтримували одна одну, навіть ділили навпіл 300 грамів хліба та миску баланди.

1953-го Володимиру етапували до Москви, де протягом шести місяців допитували у Лефортовській в’язниці. Сюди привезли і її сестер Марту та Оксану Бандер. Від них НКВСники вимагали відмовитися від свого брата, Степана Бандери. Жодна з сестер на це не погодилася. Бо так їх виховав батько.

“Я своїм дiтям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України. Свiтогляд моїх синiв i доньок однаковий”, – незадовго до розстрілу у 1941-му відповідав на запитання слідчих та суддiв про своїх дiтей отець Андрiй Бандера.

Володимира Бандера-Давидюк
Володимира Бандера-Давидюк

1956-го Володимира Бандера-Давидюк повернулася в Україну і до 1995 року жила в доньки Мирослави у с. Козаківка Долинського району на Івано-Франківщині. Її серце припинило битися 11 липня 2001-го.

Марта-Марія пережила заслання, але їй більше не дозволили побачити Україну

Вона народилася 22 червня 1907 р.

Як і вся її сім’я, Марта-Марія була учасницею національно-визвольних змагань. Керувала Долинським районним проводом жіночої мережі ОУН, що на Івано-Франківщині. А після закінчення Стрийської учительської семінарії брала активну участь у громадсько-культурній роботі.

22 травня 1941 її як “ворога народу” заарештували разом із батьком і сестрою Оксаною і вислали до Сибіру.

З липня 1941-го до лютого 1942-го молода жінка перебувала на спецпоселенні у с. Живий Ключ, що в Красноярському краї, працювала в колгоспі “Серп і молот”. Після того їй ще кілька разів змінювали місце перебування у Красноярському краї – усюди вона була зобов’язана регулярно реєструвати свою присутність.

Марта-Марія Бандера
Марта-Марія Бандера

Марту-Марію постійно змушували давати розписку, що в разі спроби втечі буде засуджена на 20 років каторги.

1953 р. Марту-Марію перевезли до Москви, де протягом двох місяців допитували, але, не добившись результату, знову відправили до Красноярського краю.

Із заслання вона була звільнена 4 березня 1960, але дозволу на повернення в Україну так і не отримала.

Померла на чужині, у місці заслання, 1982 року. 1990-го останки Марти-Марії перевезли з Красноярського краю на батьківщину – спочатку до Львова, у кафедральний собор св. Юра, а потім у рідне село.

Оксана потрапила на каторгу молодою дівчиною, а повернулася додому аж через пів століття

Оксана Бандера втратила матір чотирьохрічною дитиною. Майже 10 років жила в рідної тітки на Тернопільщині. Тут закінчила початкову школу і 13-річною дівчиною повернулася до батька. Вчилася у Стрийській гімназії. Вчилася добре, але вищу освіту здобути не могла – прізвище не дозволяло.

Щоби заробляти на життя, пішла на курси бухгалтера, а потім, задля підробітку, закінчила ще курси крою та шиття. Згодом жартувала, що бодай це їй придалося в Сибіру.

У період “перших совітів” вчителювала на Станіславщині. Тут у травні 1941 р. її заарештували як рідню провідника ОУН.

“Якось Оксана розповіла мені, як вони збиралися на Сибір. Прийшли солдати на чолі з командиром і попередили, що мають 5-10 хвилин, бо вже чекає підвода. Отець Андрій скомандував: беріть найнеобхідніше, і не забудьте кожна свою вервицю і молитовник. Коли Оксана хотіла вхопити зі стола ту книжечку, командир взяв її за руку і сказав: “Облиш, це тобі не знадобиться!”. Вони вже їхали на возі, коли той самий командир непомітно впхнув їй у руки молитовник, і сказав уже інше: “Сховай, дитино, воно тобі ще дуже потрібне”. Так та книжка з молитвами пройшла разом з Оксаною Бандерою 48 років таборів і повернулася на Батьківщину. Вона до смерті з нею не розлучалася”, – провадить отець Іван Барабаш.

Оксана Бандеру

Засудили Оксану Бандеру на 20 років ГУЛАГу та довічне поселення в Сибіру. Лефортівська тюрма. Камера-одиночка.

Оксані Бандері було 24, коли вона стала в’язнем ГУЛАГу, а повернулася майже через пів століття.

“Вона мені розказала цікавий момент: рік був, може, 1952-й. Забрали їх із тюрми, оселили в дорогому готелі, обіцяють їм двокімнатні квартири в столиці… Єдине, що вони мали за це зробити: звернутися по радіо до членів УПА, мовляв, хлопці, марна ваша справа, бо Україна неможлива. Сестри Бандери сказали: “Ніколи цього не зробимо, бо Україна мусить бути вільною державою”. Над ними тоді дуже познущалися і відвезли в Сибір гарувати на лісоповалі. Оксана відбула 48 років заслання”, – каже отець Іван Барабаш.

У 1960-му сестри Бандери отримали паспорти і могли вертатися додому. Але Марта важко захворіла – і Оксана залишилася з нею в Красноярську. Коли ж сестра одужала, повертатися знову заборонили.

Повернувшись додому аж у 1989-му, Оксана Бандера не мала нічого, крім підірваного здоров’я. 5 серпня 1989 р. у Львові її зустріли учасники демократичного руху. Відтоді жінка не раз братиме участь у громадських і політичних заходах, особливо в Стрию.

Оксана Бандера

Володимира взяла сестру до себе, в с. Козаківці біля Болехова. На старості Оксані довелося доглядати онкохвору племінницю – Мирославу, доньку Володимири.

У 1996 р. Оксані і Володимирі міська рада Стрия виділила квартиру та підтримувала фінансово. Оксану Бандеру нагородили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Вона померла наступного дня після святкування свого 91-річчя, – 23 грудня 2008-го. Заповіла Оксана Бандера поховати себе біля сестер в Старому Угринові на Івано-Франківщині.

Все її життя було підсумоване в реченні: “Я від України нічого не вимагаю, бо вона мені нічого не винна. От якби мені Москва хотіла щось дати… Але ви мені не приносьте, я ні в чому потреби не маю, а є люди бідніші”…

Джерело: 5.ua

Львівська національна філармонія завершила ювілейний сезон під бурхливі овації

Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика

100 000 грн з проданих квитків на симфонічний концерт-закриття буде передано на допомогу ЗСУ: а саме на купівлю пікапа для Сьомого прикордонного Карпатського загону.

У виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під керівництвом головного диригента оркестру Теодора Кухара прозвучали твори Мирослава Скорика та Моріса Равеля. Програма була присвячена знаменній даті для історії української музики – Дню народження Мирослава Скорика.

Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика

Попри злочинні дії країни-агресора 120-й сезон став доленосним для Львівської національної філармонії. Восени свій ювілей масштабною програмою відзначив Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, попри обстріли та блекаути щотижня філармонія запрошувала слухачів до своєї зали, а артисти та колективи філармонії дарували ще більше емоцій, таланту, надії, ще більше знайомили слухачів з усього світу з українською музикою. Кожен виступ, що відбувся, музиканти присвячували Збройним Силам України.

На завершення, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії підготував грандіозну програму. Концерт №1 для віолончелі з оркестру Мирослава Скорика, на думку музикознавців, є одним із кращих українських творів кінця ХХ століття.  Його глибокий драматизм, емоційна напруга та ювелірне використання тембрів вражають. Ця музика справді здатна зачепити найприхованіші струни людської душі.

Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика
Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика

Під час святкової промови генеральний директор Філармонії Володимир Сивохіп привітав усіх та подякував за вклад у боротьбу України. Він зазначив, що було віднайдено рукопис хорового твору 30-річної давності “Пори року”, а також оригінал твору “Арія” для віолончелі та фортепіано.

Сюїта Мирослава Скорика до драми Лесі Українки “Камінний господар” розкриває інші барви таланту Маестро – це надзвичайна театральність його музики, теми та мелодії, які надовго залишаються в пам’яті. Доповнила програму балетна сюїта Моріса Равеля «Дафніс і Хлоя». Уже традиційно, за бажанням Мирослава Скорика, його твори поєднуються в програмі з музикою цього французького композитора, якого митець особливо шанував та вивчав.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Файний подкаст «мандрує» до  найпотужніших природних укріплень на Волині

Файний подкаст «мандрує» до  найпотужніших природних укріплень на Волині

Кременецький замок, колись одне з найпотужніших природних укріплень України, нині стоїть у руїнах. Утім, пам’ятка продовжує вабити туристів своєю красою та легендами.

Ми записали новий епізод Файного подкасту з  Іриною Скакальською.

Вона  — дослідниця нашого краю, докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри історії та методики навчання Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка.

«Природа створила своєрідну фортецю, щоб на саму гору було складно піднятися.

Замок був зведений у 9 столітті на боротьбу з варягам. Але зараз там — залишки мурів колись могутньої фортеці. Вона будувалася у готичному стилі», — говорить історикиня.

У випуску йтиметься про: неприступність Кременецького замку та безрезультатні спроби його завоювання; як виглядала історична споруда, як тільки її побудували; таємниці підземель Кременецького замку; містичні легенди, пов’язані із його власницею Королевою Боною; коли краще відвідувати замкову гору, а також про інші цікаві локації Кременця.

Тож запрошуємо у нашу подкастмандрівку. Щоб прослухати аудіо натисніть на посилання linktr.ee/volyncastles

Файний подкаст замками Волині – проєкт, що втілюється ГО Волинська фундація за підтримки Українського культурного фонду.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Сасів та його коротка історія ілюстрована унікальними поштівками

Парк в Сасові, початок ХХ століття
Парк в Сасові, початок ХХ століття

Містечко Сасів було засновано руським воєводою Іваном Даниловичем — власником Олеського замку — після його прохання та дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ Вази у 1615 р. на місці села Комарове.

Статус містечка Сасів здобув разом із грамотою на заснування, а разом із тим дозвіл на проведення ярмарків 3 рази на рік, торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко містилося на торговельному шляху, і купці, що їхали через нього, мали не проїжджати повз, а обов’язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова.

Сасів, 1838 рік
Сасів, 1838 рік

Назва Сасів походить від надпису на родинному гербі Даниловича «SAS». Саксонська версія походження слова «сас» малологічно пов’язана з руським воєводою, дослідники більш схиляються перед версією від скорочення імені Сасоній.

Станіслав Данилович був останнім нащадком славного руського роду, він загинув у татарському полоні в 1636 р. Після цього Сасів перейшов у володіння Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського. В 1637 р. війтом Сасова став Севастян Буйновський.

Містечко швидко досягло економічно-торговельного розквіту. В 1648 р. Сасів оточили татарські загони, король Ян Казимир розбив їх і звільнив місто з облоги.

У 1675 р. турецькі війська Аджі-Гірея напали на Сасів. Місто та замок були спалені, багато мешканців було вбито. Після цього нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський, який частенько разом зі своєю коханою дружиною Марисенькою любив полювати в сасівських лісах. Наказом короля тут було заборонено військовим квартируватися, а будь-яка скарга від мешканців на військових розглядалася в суді і часто закінчувалася покаранням винних.

У 1682 р. Сасів втратив свою магдебургію. Рід Собеських володіє Сасовим, доки донька Якуба — Марія-Кароліна — не продала місцевість польському магнату Радзивіллу, а від нього містечко перейшло в руки Старженських.

Справжнє друге життя Сасів здобув в 19 ст., коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею. Яскравий приклад того, що, якщо хочеш заробляти гроші, треба перетворюючи ідею на справу, кропітко її виконати. В Сасові не було лікувальних мінеральних чи інших цілющих вод, але сасівські курорти лікували більше своїм повітрям та атмосферою.

Сасів, вілла Ельта, початок ХХ століття
Сасів, вілла Ельта, початок ХХ століття

За літній сезон лікарня приймала 300–400 чол., і це на трьох лікарів. Хоча варто зазначити, що тут більше відпочивали, ніж лікувалися. Золочівська шляхта приїжджала з міста на вечори та концерти, які проходили у палацовій залі.

Парк в Сасові, початок ХХ століття
Парк в Сасові, початок ХХ століття

Ріка Буг утворювала в околицях Сасова своїми розгалуженими рукавами островці, які сполучалися один з одним місточками. На островках було споруджено лікарню, будиночки для пацієнтів, які прогулювалися зеленою зоною відпочинку, милуючись краєвидами, а на березі великого водосховища був палац. Цей гідропарк був закладений графом Старженським. Цісар Франц-Йозеф І під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина Старженського. Але через те, що будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.

Вулиця Божнича в Сасові і синагога. 1910-1918 роки
Вулиця Божнича в Сасові і синагога. 1910-1918 роки

Після Старженських Сасовим володів Миколай Торосевич, а потім поляки французького походження Вів’єн.

З середини XIX ст. Сасів стає виробником паперу, причому папір експортувався з сасівської фабрики до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Львів купував Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.

Фабрика паперу в Сасові, початок ХХ століття
Фабрика паперу в Сасові, початок ХХ століття

Курорт занепав, причиною тому стала Перша світова війна. Парк під час війни було зруйновано танками.

Наталка СТУДНЯ

Джерело: https://www.facebook.com/old.border.mandrivka/

В неділю у Ботанічному саду відкриють виставку сукулентів

В неділю у Ботанічному саду відкриють виставку сукулентів

Вже цієї неділі, 16 липня 2023 року, з 11:00 до 18:00 у Ботанічному саду ЛНУ імені Івана Франка (вул. Черемшини, 44 – павільйон біля оранжереї) можна буде побачити виставку сукулентів. Про це повідомляють на офіційній сторінці ботанічного саду у Facebook.

“Не втомлюються квітнути наші лілійники і їхня чудова палітра кольорів обов’язково додасть Вам гарного настрою та позитиву на весь наступний тиждень! Але це ще не все, бо у саду на Вас чекають: гортензії, латаття, юки, аканти, кампсис і…. СУКУЛЕНТИ! І вже цієї неділі, спільно з Львівським клубом любителів кактусів, ми організували виставку сукулентів”, – повідомляють організатори.

За наявності вхідного квитка на територію саду, відвідини виставки безкоштовні.

Ольга ДОВГАНИК

“Вставай”: YAKTAK випускає мотивуючий трек, для всіх, хто прагне досягнути своїх цілей (відео)

YAKTAK
YAKTAK

Український музикант та виконавець YAKTAK презентує свій новий трек “Вставай”, який є справжнім джерелом мотивації та натхнення. Пісня стає посланням для кожного, хто бажає творити та реалізовувати свої найсміливіші мрії.

Музична композиція “Вставай” пронизана енергією та рішучістю, надихаючи всіх покинути свою зону комфорту та відчинити двері до незвіданого світу можливостей. Трек стає справжньою мантрою, що допомагає подолати всі сумніви й перешкоди на шляху до успіху. Він збуджує в слухачах внутрішню силу та мотивацію для розвитку та досягнення своїх цілей.

Не стій на місці, рухайся вперед і розвивайся. Навіть якщо здається, що у тебе нічого не виходить, не зупиняйся. Немає нічого неможливого, коли у тебе є внутрішня сила та віра у себе“, – коментує YAKTAK.

Додамо, що після двох аншлагів у Malevich Concert Arena та на численні прохання публіки,  організатори VINIL Concert agency вже оголосили про ще один концерт у Львові. Спеціально до цієї події YAKTAK готує нову програму “На біс!” та виступить 23 липня у Львові у !FESTrepublic з великим open-air концертом.

Квитки вже у продажу: https://bit.ly/3VltAkG

Повний графік туру YAKTAK за посиланням: https://bit.ly/3KXm3F8

Ольга МАКСИМ’ЯК

Загадка Бубнища. Враження Тараса Франка

Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із публікацією Тараса Франка про Бубнище (Івано-Франківська обл.), що були надруковані у ілюстрованому журналі “Ми і Світ”, що тоді виходив у Торонто (ч. 106, 1963 р.).

Текст публікації подаємо оригінальним.

Тарас Франко, 1936 рік
Тарас Франко, 1936 рік

Загадка Бубнища

Чи не щороку Тарас Франко вирушає в місця, пов’язані іменем свого батька – великого Каменяра. Ще з юнацьких років Тарас мріяв побувати в Бубнищі (Івано-Франківська область). Про це старовинне село часто розповідав батько і присвятив йому кілька поезій. І ось Тарас Франко побував у цьому селі. Нижче друкуємо його враження.

Молодий Іван Франко, бажаючи пізнати докладніше рідну йому Бойківщину, не раз відбував пішки сам або при гурті товаришів прогулянки до гір. В одній з своїх автобіографій він називає села, що лежали на його шляху. Між тими місцевостями згадується Бубнище, село і гора поблизу Болехова Івано-Франківської області. Дійти можна також з боку містечка Сколє.

Про це пише Франко в листі до Драгоманова 1890 року, в загальновідомій, найпоширенішій з своїх автобіографій: «Я поїхав залізницею до Стрия, а звідси пішов сільським трактом до Синевідська та на Побук, Бубнище, Тисів,Долина».

Іван Франко у 1875 році
Іван Франко у 1875 році

Ще раніше (1881) Іван Франко написав про це село філософський вірш «Бубнище». Спочатку поет оспівує в ньому красу Підгір’я, і Бубнище називає предвічним велетом, що став скалою. Злий ворог прошиб йому діру в кам’яних грудях… Але цікаве око мандрівника

І велета мислі відвічні
І велета дії страшні
Читає закріплі, застиглі
В холодній, скалистій стіні.

Бубнище, 1848 р.
Бубнище, 1848 р.

У поемі «Українсько-руська студентська мандрівка» під датою 1 серпня 1884 року Іван Франко згадує, що екскурсанти заходять до Бубнища від Корчина; про цей закуток написані поетом три віршовані строфи, витримані переважно в гумористичному тоні. Загадково, одначе, звучать в них слова про печери.

Чи велетнів се, чи розбійників дім,
Не знає ніхто ані трохи.

Скелі в Бубнищах. Фот. Альбін Фрідріх, 1893 р.
Бубнище, 1893. Фот. Альбін Фрідріх

У довколишніх селах (Бубнище, Поляниця, Тисів) ще й сьогодні кружляють різні перекази і легенди, які, вірогідно, чув і Іван Франко про те, хто та коли міг видовбати у твердім пісковику величезні, геометрично рівні печери, сховища, сходи, стрільниці; є також споруди невідомого призначення: якась ніби криниця шестиметрової глибини, позаду нижчої скелі є приміщення чи то кухні, чи то келії тортур.

Легенди про Бубнище походять з різних часів і зв’язані з різними особами. Непереконливими є пояснення назви села і гори, що там ніби були спостерігачі, які бубнили на тривогу перед нападом татар.

Бубнище, кін ХІХ ст.
Бубнище, кін ХІХ ст.

***

Важко також повірити, що печери були видовбані монахами. Для аскетів надавалися келії, одиночки чи на двох, як їх січено в скелях на Афоні або як підземні хідники Печерської лаври у Києві. Перед татарами захищали краще печери обширні, такі як бачимо з Янові, побіля Львова, або в Кривчу, на галицькім Поділлі.

Сумнівно також, чи могли скелі в Бубнищі, легко доступні і здалека помітні, бути пристановищем для розбійників. Сьогодні зв’язують ті скелі з прізвищем Довбуша. Славний ватажок із своїми опришками справді був у Болехові (це засвідчено актами міського архіву) і взяв з міста величезний викуп – 40.000 польських злотих. Але з цього факту аж ніяк не виникає, що опришки були причетними до кам’яних робіт в скелях у Бубнищі.

Бубнище, 1911
Бубнище, 1911

Вірогіднішим видається здогад, що «кімнати» в скелях були видовбані полоненими і зачинялися важкими, міцними дверима. Виводили з тих сховищ потайні виходи, дехто догадується, що аж до річки Сукеля, яка пропливає внизу, в долині. Та обставина, що скельне гніздо у Бубнищі ще й сьогодні має місцями глибокий рів і обведене рештками валів, зв’язує його з добою «равбріттерів» (рицарів-грабіжників). Не збереглося прізвище зухвалого февдала, що наказав кріпакам вирубати в скелі правильної форми прямокутну конюшню і два приміщення: одне під панські покої, друге – для двораків. Коли саме і як довго «діяв» осідок грабіжників і хто був його провідником, не відомо. Пізніше скельні «кімнати» могли служити і мирним цілям, не виключено, що й богоугодним, подібно, як Скит Манявський чи інші печерні станиці, розкидані переважно серед важко доступних лісів.

Бубнище, 1914
Бубнище, 1914

Сам вигляд печер ще й інший здогад викликає. Печери і сховки могли бути пристановищем не розбійників, а тих посіпак, що стежили і ловили так званих розбишак, а саме – озброєних пушкарів і їх командирів. Влада мала змогу стягнути з каменярів і, скоріше всього, безплатну працю для захисту перед «порушниками права». Переслідувати ж могли не тільки опришків, а й злодіїв-пачкарів, які ночами переправляли через кордон табуни крадених коней і пачками перевозили коштовний тютюн-бакун. Мабуть, і назва прикордонного селища – Перегінське – виникла тому, що що туди переганяли коней: з Галичини – галицької породи і з Угорщини – мадярських.

Бубнище, 1914 . Фот. Адам Вислоцький
Бубнище, 1914 . Фот. Адам Вислоцький

У великих печерах могли спати згадані пушкарі, а в двох менших – їхні ватажки. В такім випадку вертикальний льох служив, певно, в’язницею для зловлених опришків,а самітня келія була не кухнею, а місцем мук.

Зате мало правдоподібним видається здогад, висловлений у польськім «Словнику географічнім», ніби «високі скелі, частково людською рукою обтесані в поганських часах служили як храм». Що людські руки обробляли скелі Бубнища, це видно кожному, але коли і з якою метою – не відомо. Сумнівно, щоб це було зроблено ще в дохристиянські часи.

Тоді ж по недоступних горах людських осель було мало. Та й каменярська техніка була зовсім інша. Зрештою, ніяких написів чи слідів тих часів немає.

Бубнище, 1938 . Фот. Адам Ленкевич
Бубнище, 1938 . Фот. Адам Ленкевич

Скелі в Бубнищі – не єдині у карпатських горах. Є ще подібні велетні в Синевідську, Уричі, Скиті Манявськім. У Криворівні є громаддя скель з природними печерами, і звуть їх місцеві гуцули «Церкви Довбушеві». Гірський верх біля Ясенева – також скелястий – завдяки численним написам прославився як «Писаний камінь». Є також дивовижні скелі в Дорі, Яремчі. Яке популярне серед горян прізвище Довбуша, показує назва однієї з гір – Довбошанка. Не всюди там, одначе, є штучно вирубані комори, і скелі Бубнища, мабуть, між усіма – найвищі. Як жаль, що археологи досі не дослідили їх, не встановили віку тих комор.

Скелі біля Урича. З приватного архіву Юрія Завербного (м. Львів).
Скелі біля Урича. З приватного архіву Юрія Завербного (м. Львів).

Сьогодні туристам дуже б придався докладний путівник із науково точними вказівками і навіть з легендами. Пригадую, як на озері Ріца жінка-гід цікаво і поетично розповідала місцеву легенду про те, коли і яким способом зробилася там велика заглибина з кришталево чистою водою і чому озеро названо «Ріца». Цікаво було 6 розповісти про Манявський Скит – колишній монастир Василіян в селі Маняві Богородчанського району, де збереглися руїни пізньо ренесансового стилю, головна в’їздова брама, збудована в 1681 році і ін., а також про згаданий у Франковій автобіографії Урич – село Стрийського району Львівської області, де є гарні дикі скелі з руїнами замчища Тустань.

Добре було 6 розробити туристичний шлях слідами подорожей Івана Франка.

Тарас ФРАНКО

Джерело фото: polona.pl

Львів’ян кличуть на відкриття виставкового проєкту “Глинянський килим: минуле чи майбутнє?”

Національний музей у Львові, 1979 р.
Національний музей у Львові, 1979 р.

Завтра, 14 липня 2023 року, о 16:00 в головній будівлі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбудеться вернісаж нового виставкового проєкту “Глинянський килим: минуле чи майбутнє?”.

Авторський проєкт Зеновії Шульги у співкураторстві з керівницею відділу народного мистецтва Національного музею у Львові Любавою Собуцькою реалізовано з нагоди внесення глинянського текстилю до реєстру нематеріальної культурної спадщини України 24 січня 2023 року. Виставка триватиме до 20 серпня 2023 року. Експозицію сформували понад 50 автентичних і сучасних зразків глинянського візерункового текстилю.

Експозиція «Глинянський килим: минуле чи майбутнє?» розміститься у головних залах, а урочисте відкриття відбудеться у холі головної будівлі Національного музею за адресою просп. Свободи, 20.

Наталка СТУДНЯ

У Львові зазвучать хіти українського фанку в супроводі лекції Альберта Цукренка (відео)

У Львові зазвучать хіти українського фанку в супроводі лекції Альберта Цукренка

Мандруйте в часі під ритми фанк-тастичної музики! Після аншлагу та захоплених відгуків публіки у Києві, 6 серпня о 19:00 у Будинку офіцерів у Львові (вул. Театральна, 22) відбудеться лекція-концерт «Old School Ukrainian Funk» за участі шоумена Альберта Цукренка і гурту МОВА, повідомили організатори VINIL Concert agency.

Це мультимедійний триб’ют-проєкт, що містить кавер-композиції на українські фанк-пісні 1970-х і естрадні хіти 1960–80-х років у виконанні гурту МОВА, та лекцію-перформанс дослідника української естрадної пісні, музиканта і шоумена Альберта Цукренка («Хамерман Знищує Віруси»).

Old School Ukrainian Funk відроджує цілий пласт української попмузики 60–80-х років, зокрема фанку 70-х, яка була свідомо придушена за часів СРСР і забута після його розпаду. В умовах тоталітаризму українські фанк-пісні не могли мати справжнього фірмового звучання, властивого цьому стилю. Та попри це, вони були на піку тогочасних світових тенденцій і заразом мали свій неповторний колорит. Віталій Бардецький, музичний журналіст і продюсер, назвав цей феномен «вусатим фанком» і зняв про нього однойменний документальний фільм.

«Ідея проєкту з’явилася влітку минулого року. Музикант Андрій Литвинок, тепер — учасник МОВИ, вражений фільмом, поділився своїми відкриттями, адже відчув у фанк-музиці неабиякий потенціал. Згодом довкола ідеї сформувалася команда однодумців, яку захопив процес дослідження і відродження цієї самобутньої культури. Тиктор упродовж майже двох років прагне налагоджувати містки між культурою України різних епох і регіонів, і тут стався ідеальний метч», — Мар’яна Хемій, головна редакторка і співзасновниця Тиктор медіа, продюсерка проєкту.

Київський гурт МОВА
Київський гурт МОВА

«Нова хвиля зацікавлення українською естрадою збурилася кілька років тому, після виходу документального фільму “Вусатий фанк”. Саме він надихнув мене створити телеграм-канал ПЛАЙ, де я розповідаю про наших забутих естрадних героїв та їхню музику. А з початком повномасштабної війни українська музика 60–80-х привертає ще більше уваги вітчизняних меломанів, які відкривають і перевідкривають її для себе.

Донедавна на сучасній українській сцені естрадні шлягери звучали рідко. Наприкінці минулого року відроджувати їхнє звучання в новій якості взявся гурт МОВА. А тепер до музикантів приєднається ексцентричний Альберт Цукренко — учасник гурту “Хамерман Знищує Віруси” та музичний критик, який проллє світло на історію появи на світ естрадних суперхітів. Знаймо і цінуймо свій музичний олдскул!», — Філ Пухарєв, музичний оглядач, автор телеграм-каналу ПЛАЙ і проєкту «Плейлист української естради» на Тиктор медіа.

Київський гурт МОВА виконає шедеври тієї епохи в оригінальному звучанні та несподіваних власних аранжуваннях. Шоумен Альберт Цукренко розповість про найпопулярніші хіти української естради 1970-х, а також про історичний і музичний контекст, у якому їх створювали. Гості почують як про «Намалюй мені ніч», що в усіх на слуху і підкорила мільйони сердець у TikTok, так і про пісні, нова хвиля зацікавлення якими ще попереду, — «Коло млина калина», «Зачекай», «Дівчино мила».

Альберт Цукренко
Альберт Цукренко

«Дивлячись старі кінокадри з виступами артистів пізнього совка, я бачу невидимі кайдани, що стримують і знерухомлюють їх. На горлі стоїть важкий чобіт тоталітаризму. Усе знерухомлене — фанк чи то у стійці “Струнко!”, чи в позі мерця у труні. Та навіть попри знерухомленість і офіціоз ми чуємо, як десь ізсередини до нас доноситься щось тепле і справжнє. Годі й уявити, у яких умовах творилася ця історія і як глибоко занурювалися її творці у матеріал, часто фольклорний, і ставили його на сучасні танцювальні рейки.

Я маю мрію — зняти чобіт із горла цих пісень, звільнити їх, наповнити ці вітрила новим повітрям, хай навіть заднім числом, але випустити їх на волю. Якби я не був музикантом, то, вочевидь, став би археологом, розкопував би древні артефакти. Надихався б і дивувався. Торкався б до речей, що їх виробили мої давні або не дуже пращури.

У цьому проєкті мені пощастило об’єднати музику й археологію в одне. Відчуваю себе не тільки музикантом, а ще й науковцем, що піднімає скарб із глибин на світ Божий, під подивовані й захоплені вигуки сучасників», — Андрій Литвинок, барабанник гурту МОВА, музичний оглядач Тиктор медіа.

Альберт Цукренко — журналіст, редактор, ведучий теле- і радіопрограм, автор телепрограми «Альберт» на каналі «Громадське ТБ» і рубрики «Бальзам на душу», сценарист шоу «Люта українізація», учасник гурту «Хамерман Знищує Віруси».

МОВА — гурт, що виконує українські ретро-хіти 60–80-х років. Фанк, свінг, босанова, танго — пісні саме цих стилів супроводжували життя українців XX століття. МОВА повертає їм життя і впізнаваність, додаючи сучасних інструментів і свободи у звучанні.

Квитки можна придбати за посиланням: https://vinil.agency/events/old-school-ukranian-funk-started-on-08-06-2023

Ольга МАКСИМ’ЯК

Заклад, або велетенський палац благодійників графів Скарбеків

Палац у Закладі
Палац у Закладі

Маленьке село з населенням всього 300 мешканців поблизу Миколаїва Львівської області має таку дивну назву не випадково. Заклад – це скорочення від “Доброчинний заклад для сиріт і убогих” – соціальної установи загальногалицького масштабу, заснованої графом Скарбеком.

Відомий землевласник, меценат і авантюрист Станіслав Скарбек був засновником театру у Львові. Театр, що тепер носить ім’я Марії Заньковецької, відкритий Скарбеком у 1842 році, на той час був найбільшою театральною спорудою Європи, розрахованою на 1460 глядачів. Але ми залишаємо Львів з його святинею “на потім” і телепортуємося до Закладу, де масштаби будівництва графа Скарбека не поступалися львівським.

Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі

Палац у Закладі чи не найбільший на Львівщині. Зведений у англійському неоренесансному стилі за мотивами австрійської резиденції Скарбека в містечку Нуссдорф, він П-подібний у плані, має три поверхи центрального об’єму, по чотири поверхи бічних об’ємів та п’ятиповерхові башти по кутах. Та ще навколо – котеджі, оранжерея, ландшафтний парк з озером і альтанками. Запитаєте, навіщо то все графу, для якого розкіш ніколи не була першочерговою? А для того, що Скарбек будував це диво не задля себе, а для громадських соціальних потреб.

Палац у Закладі
Палац у Закладі

Доброчинний заклад для сиріт і убогих поблизу Миколаєва засновано Станіславом Скарбеком у 1843 році. Відповідно до фундаційного акту від 1 серпня 1843 року граф заповів все своє майно: театр у Львові, 3 містечка і 29 сіл для заснованого ним Закладу. Та, на жаль, Скарбек, який помер у жовтні 1848 року, свого творіння так і не побачив. Палац же будувався ще не одне десятиліття стараннями племінника Станіслава графа Володислава Скарбека, а Заклад було урочисто відкрито лише 17 березня 1875 року.

Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі

Соціальна установа призначалася для 400 убогих і 600 сиріт, які виховувалися строго у католицькому дусі. До Закладу приймали лише за строгими правилами. Так, його клієнтами могли бути виключно галичани. Виключення становили особи, які мали маєтки на Галичині. До “убогих” належали особи, які не мали засобів існування, та літні люди, які в звичайних умовах не могли забезпечити собі гідне існування. Для “убогих” існував віковий ценз: не менше 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Тяжко хворі до Закладу не приймалися. До сиріт належали хлопці віком 7 – 10 років та дівчата 6 – 8 років, які не мали батьків і яких не мали змоги утримувати родичі.

Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі
Палац у Закладі

Багато уваги у Закладі приділялося освіті молоді. Хлопці здобували робітничі професії: ковальство, слюсарство, бляхарство, столярницька справа, бондарство, стельмахів, сідлярів, а дівчата отримували професії у сфері обслуговування за спеціальностями куховарство, городництво, шиття, ведення домашнього господарства. Не на останньому місці було і культурне виховання, зокрема проводилися уроки музики. Випускниками були навіть актори і режисери. За порушення правил сиріт карали шляхом скорочення чи усунення від гімнастики, погіршенням харчування, “відособленням”. Тілесно могли покарати лише хлопців і лише за наказом директора Закладу.

Палац у Закладі
Палац у Закладі

Сьогодні Заклад – надзвичайно сумне місце. Депресивності йому надає розташована поруч з палацом виправно-трудова колонія. Зараз у величезному палаці розташувалася психіатрична лікарня. В інтер’єрі нічого старовинного не збереглося. У вестибюлі – пам’ятна дошка на честь графа і скульптура Богородиці.

Каплиця графа Станіслава Скарбека
Каплиця графа Станіслава Скарбека
Каплиця графа Станіслава Скарбека
Каплиця графа Станіслава Скарбека
Каплиця графа Станіслава Скарбека
Каплиця графа Станіслава Скарбека

Поруч з селом – так званий Закладівський ліс – колишній лісопарк, частину якого займав цвинтар. Посеред лісу серед хащів важко буде відшукати стару занедбану каплицю. А ще важче буде під’їхати до неї. Ця напівзруйнована каплиця є місцем поховання засновника Закладу графа Станіслава Скарбека. Щоправда, по смерті графа було поховано у Львові на Личаківському цвинтарі, і лише після відкриття Закладу його рештки була перепоховані у цій каплиці.

Цвинтар навколо каплиці
Цвинтар навколо каплиці
Цвинтар навколо каплиці
Цвинтар навколо каплиці

Сьогодні каплиця являє собою жахливе видовище. Серед перших мародерів були радянські окупанти у 1939 році, які розікрали поховання і викинули з крипти рештки графа-благодійника. З того часу каплиця потрохи руйнувалися. Останнім акордом у знищенні святині стало падіння даху навесні 2009 року. Зусиллями варварів зник і цвинтар навколо каплиці. Відсутність у людях всього людського у прикладі з Закладом досягло свого апогею…

Андрій БОНДАРЕНКО

Джерело: Україна Інкогніта

У рамках проєкту #Почутими у Львові виступлять неперевершені Артилерія, Мія Рамарі та Gunna Chorna

У рамках проєкту #Почутими у Львові виступлять неперевершені Артилерія, Мія Рамарі та Gunna Chorna

20 липня о 18:00 у !FESTrepublic виступлять три абсолютно різні, але однаково стильні та унікальні артистки – Артилерія, Мія Рамарі та Gunna Chorna. 

Концерт відбудеться в рамках проєкту #Почутими – це серія подій з молодими, самобутніми представниками та представницями сучасної української сцени, повідомили у !FESTrepublic. 

Артилерія – молода виконавиця, яка разом з гуртом «the feels» виступає під псевдонімом «Артилерія». Авторка Тік Ток хітів: “Недоторканна”, “Недостатня” та “Білі лілії”. Її тексти про знайомі особисті драми, а музика про таку необхідну сьогодні саморефлексію.

Мія Рамарі – авторка пише музику в різних стилях, в її піснях можна почути інді-поп з нотками джазу та цікавим інструментальним супроводом. Виконавиця таких треків як «Нема любові», «Гості», «Не відчуваю зими», які зібрали своїх слухачів на ТікТок.

Gunna Chorna – українська хіп-хоп артистка, представниця незалежної жіночої реп-сцени. Пройшовши шлях від галицького діалекту, вона за рік віднайшла своє місце на хіп-хоп сцені та змінила свою музику до більш сучасного звучання.

Квитки можна придбати тут. https://concert.ua/uk/event/artilerija-mija-ramari-gunna-chorna

Ольга МАКСИМ’ЯК

Співак з народу Kosmirak випустив новий сингл під назвою “Розділили” (відео)

Співак з народу Kosmirak
Співак з народу Kosmirak

Ліричний хіп-хоп виконавець Kosmirak випустив новий сингл під назвою “Розділили”. Пісня закликає до замислення над станом взаємовідносин між двома людьми, повідомили у прес службі співака.

Текст пісні відображає складність сучасного світу, де люди втрачаються в пошуках справжнього кохання і знаходяться у пастці своїх власних почуттів.

«Ця душевна пісня викликає почуття і емоції, які, мабуть, знайомі кожному.
Чи ми дійсно можемо зігріти душі один одного, чи залишаємось лише байдужими свідками зламаних сподівань і замкненими у холодних стінах? Завжди важливе спілкування та взаєморозуміння, які мають здатність лікувати наші серця», – йдеться у повідомленні прес центру.

Як відомо, Kosmirak називає себе співаком з народу, і це його ідеологія. У одному зі своїх інтервʼю артист сказав, що аудиторія відчуває його простоту, вайб, тому він ніколи не забуватиме, що працював у таксі і саме звідти почався його шлях до творчості.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Галицька крайова виставка в цифрах і фактах на сторінках тогочасної преси

Головна брама Загальної Крайової виставки, що знаходилась на нин. вулиці Самчука. Фото 1894 року
Головна брама Загальної Крайової виставки, що знаходилась на нин. вулиці Самчука. Фото 1894 року

Колись, ще студентом, я прочитав і захопився Галицькою крайовою виставкою – найбільшим ярмарком в історії Королівства Галичини та Володимирії, що відбувався з 5 червня до 10 жовтня 1894 року на верхній терасі Стрийського парку у Львові. То тут, то там читав фрагментами але ніколи не міг скласти собі загального розмаху цієї події. І ось, кілька днів тому проштудіював це питання у газетах того часу. Може вам стане в нагоді і буде цікаво.

“5 червня 1894 року у Львові відкрилася перша велика Галицька крайова виставка. Під патронатом найяснішого пана цісара Франца Йосифа І, відкрита ерцгерцогом Карлом Людвігом і зустрінута всією країною з радістю і навіть гордістю, вона стала дуже знаменитою подією і віддзеркалює цілу епоху безперервного розвитку Галичини другої половини ХІХ ст. Ідея виставки, що виникла два роки тому у вузькому колі львівських промисловців, підхоплена людьми доброї і сильної волі та палкого патріотизму, підтримана всіма вирішальними факторами в країні і для країни, тепер отримала чудове втілення, яке значно перевершило початкові наміри і сподівання.

Водонапірна вежа в Стрийському парку, споруджена до Галицької Виставки Крайової. 1894 р. Автор світлини Е. Тшемескі
Водонапірна вежа в Стрийському парку, споруджена до Галицької Виставки Крайової. 1894 р. Автор світлини Е. Тшемескі

Львівська виставка для нас, галичан, звиклих до скромности, вражає своїми розмірами, розташуванням і видимим багатством життєвих сил краю, які знайшли в ній таке вишукане, яскраве і мистецьке вираження. Вона приваблює погляд своїми чарівними краєвидами, тішить уяву чудовими творами живопису, викликає млосні спогади про давне минуле розкішною колекцією старожитностей і прекрасною панорамою Рацлавіцькою. У кожному іншому відділі, чи то етнографія, освіта, сільське господарство, промисловість, а чи торгівля, виставка показує значний прогрес, досягнутий в країні за останні двадцять років, так що можна легко повторити добрі слова ерцгерцога Карла Людвіга, сказані ним на відкритті: “Нехай погляд цього краю задоволено спочиває на тому, що його праця і його творчі зусилля вже здійснили і здобули”.
St. Tarnowski. “Przegląd Polski” (Kraków, 1894)

Наприкінці червня “Львівська газета” почала цикл статей, що описували деякі особливості виставки особливо тих що стосувалися витрачених коштів, планування, вмісту і користі від імпрези:

Палац Архітектури на Крайовій виставці 1894 року
Палац Архітектури на Крайовій виставці 1894 року

“Сидиш у хаті, дивиш ся на захмарене небо та на води і думаєш собі: Який же хосен з Вистави? По що єї славлять, по що дають тепер на то такі великі гроші? Нерозважний чоловік здвигне значучо плечима, похилить голову на бік, і у відповідь скаже також: По що? Не знаєте, по що, треба вам сказати.

Тепер на цілім сьвіті, майже що року, то ту то там, бувають вистави, великі сьвітові, або й зовсїм малі. Просьвіта, господарка і промисл доходят під конець 19-ого віку до такого розвою, що перше такого і за цілі столітя не осягало ся. Бажанє дальшого розвою на кождім поли заставляє людий від часу до часу обчисляти ся зі своїми силами, не мов іспит складати перед самих собою і перед другими, щоби дізнати ся, які вигляди на будуче. Працювала Галичина сто літ, зазнавала всїлякої долі, і під конець столітя забажала знати, чого доробила ся, захотіла зробити рахунок у своїй господарці. Одні позициї того рахунку відрідні, другі – невеселі, але одні і другі дуже поучаючі. Не лиш то вчить, що показане на виставі, але й те, чого на ній нема. Знаємо бодай, чого нам ще треба. Ї от таким обчисленєм своїх сил єсть сегорічна краєва вистава.

Клумби поміж павільйонами Крайової виставки, оформлені А.Рерінгом. Фото 1894 року
Клумби поміж павільйонами Крайової виставки, оформлені А.Рерінгом. Фото 1894 року

Галичина і дехто з сусідїв, що має зносини з нашим краєм, складають іспит зі свого дорібку та розвою. Що виставі судило ся припасти на рік слітний з повенями, сегож ніхто тому два роки (коли постановлено устроїти виставу) не міг передвидіти. Що вистава дорого коштує – се нікого не повинно чудувати. Не пішли ж ті гроші в ліс, лише розійшлись поміж люди. Тисячі людий мали і мають заробок. Що вистава взагалі принесе хосен, о тім ніхто розумний не сумнівав ся. Не устроювали ж би всі краї так частих вистав, коли б з них хістна не було.

А який наш доробок, що ми показуємо єго тепер на виставі, то ми будемо старати ся по змозі описати в цілім ряді статей”.

(26 червня 1894 р.)
Від дня отвореня вистави, т. є. від 5 червня до дня 4 липня, значить за місяць звиділо виставу краєву 173.063 осіб, а палату штуки 19.872 осіб, що заплатили вcтуп, отже разом 191.940 людий. В тім, зглядно значнім числі гостий, находить ся певно половина, або й більша частина львівян. Они то в пору слітну підтримували виставу. Так отже не лиш магістрат Львова, але й населенє єго значно причинило ся і причинює ся до поводженя вистави, а вистава зі своєї сторони дуже підносить місто.

Виставу поділено на 38 секциї, а кождою секциєю занимав ся окремий комітет. Ті секциї складали ся разом з тисячки членів. З рускої сторони найбільше трудив ся коло вистави професор Володимир Шухевич, котрий устроїв і павільон львівских руских товариств і майже більшу частину відділу етноґрафічного. Він мусів не лише збирати несчисленні предмети з рижних сторїн Галичини, але мусів – скажемо щиро – поборювати і недовірчивість, нерадивість і байдужність руску. Єго то заслуга, що рускі річи в етнографічнім відділі представляють ся так імпонуючо числом і добором і уладженєм, що застановлюють і одушевляють, і своїх, і гостиЙ з поза краю. При описі павільону руских товариств і відділу етнографічного ми викажемо, якого то труду і запопадливости треба, було для уладженя їх.

(28 червня 1894 р.)
Щоби звернути увагу всїх, що звиджують виставу, на то, що на ній містить ся, подаємо ті групи, з яких вистава складає ся. Представлені передовсім:
1. Рільництво. Організация рільництва, статистика, рахунковість, часописи. Рільництво специяльне, плоди земні і навози. Інжинєрия сельска, мелїорациї рільні, добуванє торфу, сельске будївництво. Молочарство і вироби сирів. Кружки і школи рільничі.
2. Коні паньскі, робучі і ремонти войскові.
3. Рогата худоба. Вівці. Безроги. Домашні Птахи і инші звірі. Вистава їх триває лиш по кілька днів.
4. Городництво для прикраси і огородовина, садівництво. Пчільництво, меди і наливки овочеві.
5. «Лісництво, урядженє, управа і ужитки ліса, будови лісні, средства охоронні, школи господарства лісного, промисл лїсний, торговля дерева, статистика і література лїсна.
б. Ловецтво, окази зьвірів лїсних, давне і теперіщне оруже, приряди ловецкі, пси.
7. Риби, годівля риб і риболовля.
8. Окази мінеральної продукциї; гірницво. Ґутництво. Каменярство.
9. Нафта, земний віск, асфальт. Дестилярні нафти. Фабрики церезини. Олії мінеральні і инші перерібки.
10. Продукти мельницкі і печиво. Крохмаль і макарони. Вироби горальняні і дріжджі. Вироби броварні і цукроварні. Лікери, оцти, муштарди і т. п. Рослинні олїї.
11. Рослинні консерви, зупні екстракти, цикория. Вироби з цукру, чоколяда, медівники. Консерви овочеві, сиропи, суш. Вина виноградні і овочеві. Консерви з мяса, вудженини, маринати, буліони і т. п.
12. Домашний промисл. Фахові школи і взірцеві варстати шкільні.
13. Промисл керамічний. Судини з ґлини: фаянси, порцеляна, майолики, цегли, дахівки, кафлі і печії кафлеві. Посудина кухонна. Рури водопроводні, канальні і дренові. Шкло і вироби зі шкла. Вироби ґалянтерийні з мармуру, алябастру ґраніту і т.п.
14. Вироби металеві з области ковальства, слюсарства, ножівництва, бляхарства, ґісерства, бронзівництва і золотництва. Вироби годинникарів і оптиків. Вироби плятеровані і ґальваноплястичні.
15. Вироби з дерева: тесельскі, столярскі, будівельні і меблеві, боднарскі, токарскі і сницерскі. Предмети з відпадків дерева, кори, трачиня, гиблівок і т.п.
16. Приряди перевозові ріжного рода, повози накриті і до половини криті, фаетони отверті, тарантаси, візки, вози почтові, тягарові, господарскі і т. п. Окази лякерництва.
17. Прядива, тканини, фарбярство, кравецтво, тапіцерство, шмукерство, поворозництво і т.п.
18. Шкіри сирі і виправлені та материяли і знаряди гарбарскі. Материяли і вироби кушнірскі. Вироби зі шкіри шевскі, сідлярскі, римарскі ї рукавичницкі. Вироби ґалянтерийні зі шкіри. Вироби з шерсти, щетини і рогів.
19. Маса паперова; папір і вироби з паперу, тутки, мішки, пуделка і т.п.
20. Хемічні продукти; штучні навози, перерібки костий, сподий, сьвічки, звичайні і тоалєтові мила; вироби хемічно-косметичні. Вироби промислу аптикарского.
21. Машини, кітли, апарати, мотори і знаряди.
22. Урядженя електротехнічні.
23. Предмети етноґрафічні, що мають на ціли представити ціле житє народу.
24. Твори праці женщин з области домашного господарства, ручних робіт, вихованя і добродійности.
25. Образи і різьби. Памятки старинности.
26. Штука, ужита до промислу. Архітектура. Будівництво. Урядженя мешкань.
27. Старинності музичні; твори і інструменти музичні. Предмети, що відносять ся до розвою сцени польскої і руської (в рускім павільоні).
28. Предмети з области літератури і денникарства; видавництва книгарскі, товариства літератскі і наукові. Вироби інтролігаторскі. Окази штуки репродукцийної, як ритованє в стали і дереві, фотографії, фототипії і т.п. Предмети друкарскі, ґісерскі і літоґрафічні.
29. Шкільництво, котре складає ся з пяти відділів:
а) охоронки, огородці фреблївскі, школи народні і виділові, семинариї учительскі, корпуси шкільні і кольонії вакацийні, б) школи середні, в) школи промислові загальні і доповняючі, школи ветеринарнї, г) університети і полїтехнїка, д) товариства, що мають на цїли шкільну просьвіту.
30. Товариства і приряди ґімнастичні. Сторожи огневі, сикавки, приряди і урядження огневі.
31. Публичні урядженя санітарні і шпитальні. Добродійні заклади. Санітарні урядженя робітничі і фабричні. Каси хорих і урядженя, продукти купелевих місць. Публичні урядженя міскі, як водопроводи, лазні, каналізация, осьвітленє, різальні, бруки і т.п.
32. Урядженя комунікацийні, на суши і воді:
а) будова публичних доріг, 6) плавба по ріках, в) почта і телєґрафи, г) зелізниці, д) трамваї, е) статистика комунікациї і торговлі.
33. Статистичні і графічні представленя руху і зросту банкових інституций, кас ощадностий, зарібкових і господарских товариств.

Кінцева зупинка на «виставковій» лінії біля площі Галицької виставки крайової. 1894 р.
Кінцева зупинка на «виставковій» лінії біля площі Галицької виставки крайової. 1894 р.

З таких 33 груп складає ся вся вистава.

Як бачимо, все, з чого тілько люди в Галичині жиють і чим занимають ся, показане на виставі. Як дуже поучаюче таке зібранє всього життє Галичини на однім місци, де єго можна в короткім часі оглянути, не треба й казати.

(1 липня 1894 р.)
Комітет виставовий після свого пляну обчислив свої доходи на урядженє вистави так:
а) з субскрипциї фонду основного зібрав 75.000 зр.
б) з винайму місць на виставі сподівав ся зібрати 30.000 зр.
в) з виступів – 150.000 зр.
г) з льотериї – 70.000 зр.
д) з катальогів, інсератів, плянів – 5.000 зр.
е) з реставраций, пивярень, цукерень і доходів консумцийних 20.000 зр.
з) з анонсів, гардероби, трафік, концертів і инших джерел 20.000 зр.
ж) зі спродажи материялу будівляного сподіває ся 80.000 зр.
и) з субвенцій приватних і субвенції державної дістав 40.000 зр., з краєвої – 50.000 зр,

Дальше з инших міст, палат торговельних, банків і інституций фінансових 160.000 зр. або около 700.000 зр. (приблизно 9 100 000 USD – прим. Ганкевич) на загал, невчисляючи в се доходу з фонду гваранцийного. Чи на виставу видано більше, та чи доходи були такі, яких комітет сподівав ся, то обчислять при кінци.

Продукція Бачевського, розташована у вигляді ефектної піраміди з фігурних фірмових пляшок на Загальній Крайовій виставці, фото, 1894 рік.
Продукція Бачевського, розташована у вигляді ефектної піраміди з фігурних фірмових пляшок на Загальній Крайовій виставці, фото, 1894 рік.

**** [Для розуміння: 1 зр (злотий ринський = 1 ґульдену австрійському (2 Крони), який згідно з індексами інфляції сьогодні коштує бл. 13 дол. США)] ****

Також кошти вистави імпонуючі. Мурована палата штуки, котру дирекция вистави жертвує по замкненю вистави ґромаді м.Львова до загального ужитку, мала коштувати около 90.000 зр., саля промислова 58.000 зр., саля машин 25.000 зр., павільон шкільний 37.000 зр., (часть того ж будовав п. Намістник ґраф Бадені своїм коштом), павільон рільництва 14.000 зр., павільон архітектури 12.000 зр., водопроводи, каналізация, роботи огородничо-земні вистави (межи иншими викінченє 64.000 метрів квадратових стежок) мали коштувати 50.000 зр., осьвітлене електричне з сьвітильною фонтаною 60.000 зр. (фонтана коштувала далеко більше).

Павільонів приватних будованих власним коштом властителів більших посілостий земеских, фабрик, предприємств і стоваришень єсть около 50-ть. Специяльна віднога залізниці від лінії черновецкої веде на площу вистави, до брам вистави поведено нарочно нову дорогу колову, а кромі неї доходить також зелізниця електрична, що лучить площу вистави з містом і передмістями.

Рекламний плакат Загальної виставки Крайової у Львові, 1894 рік
Рекламний плакат Загальної виставки Крайової у Львові, 1894 рік

===Опис по гіду===

По лївій сторонї середущої алєї, почавши від головної брами находить ся:
— Брама головна в стилю ампір тинкована.
— Теплярня конструкциї зелізної для поміщеня оказів групи 4. з двома меншими теплярнями.
— Павільон дневникарский з дерева, шальований у внутрі, для поміщеня групи 23.
— Панорама битви під Рацлавицями, конструкциї зелізної, тинкована і прикрашена гіпсатурою ренесансовою.
— Павільон Ройовекого для поміщеня гафтів гуменовских.
— Павільон мельницкий графині Мірової.
— Павільон Архикнязя Альбрехта з дерева в стилю гірскім, для поміщеня виробів і продуктів з Живця.
— Павільон Літиньского на поміщенє фарб, лякерів і т.п.
— Павільон для музики з дерева.
— Павільон головний промисловий, для поміщеня груп 8,10,11,13,14,19.
— Дім адміністрациї і бюр технічних вистави в приватній віллі винанятій на час вистави.
— Павільон для почти і телєграфів.
— Каварня арабска в стилю арабскім.
— Павільой Товариства ткацкого в Корчині.
— Павільон графа Романа Потоцкого для поміщеня оказів фабрики лікерів ланцутских і сукна сіракового.
— Павільон шкільний, Університету і Політехніки.
— Павільон Ради шкільної краєвої, збудованнй коштом Намістника графа Баденїого в стилю ренесансу німецкого для поміщеня одної части групи шкільництва народного і середного.
— Павільон Виділу краєвого для поміщеня з групи 29 краєвих шкіл промислових, заводових і доповняючих.
— Павільон санітарний і бальнеольогічний для групи 20, і по части 31, разом з шпиталем польним переносимим.
— Павільон фундації Скарбківскої в стилю швайцарскім для поміщеня виробів заведеня в Дроговижи і продуктів дібр фундацийних, разом з павільоном цукорничим Ї. Ціммера.
— Саля концертова риґльова і в середині виправлена, з галериями доокола для групи 27.
— Цукорня Шольца в стилю мавританьскім.
— Саля машин, конструкция з фабрика Архикнязя Альбрехта в Тішині, для поміщеня машин краєвих і заграничних, група 21.
— Кітли парові для галі машин.
— Павільон Мініїстерства рільництва для поміщеня оказів дібр державних.
— Дрібні мотори з стін ригльових.
— Павільон зелізний фабрики машин Зеленевского з Кракова.
— Павільон рільництва.
— Домик кружків рільничих, критий дахівкою.
— Вежа водна, будинок округлий мурований з цегли і каменя в стилю середновічнім.
— Стайні для поміщеня коний, худоби, череди хлївної, овець і т. д.
— Стайні гр. Бруницкого і Ромашкана.
— Павільон цукроварні в Товмачи в стилю ґотицкім.
— Павільон Шоппера для оказів тартаку парового з Вигоди.
— Павільон Міністерства скарбу для оказів монополю державного соли і тютюну.
— Павільон призначений для виробів машин рільничих фірми Clayton & Schutleworth.
— Шопа на машини рільничі, на тартак паровий Екснера і на паки надісланих предметів.
— Магазин і рампа зелізниці.
— Стайні гр. Сїміньского, Левицкого і Р. Бруницкого.
По правій стороні головної алєї, починаючи з кінця і звертаючи ся на право:
— Вежа, трибуни, тік гімнастичний.
— Павільон Бродів для поміщеня виробів лісових.
— Павільон ловецтва і лісництва для групи 9.
— Павільон львівскої цегольні званої “Штіллєрівка”.
— Павільон Маршалка краєвого кн. Евстахія Сангушка для поміщеня плодів і виробів дібр княжих.
— Будинок союза товариств заробкових, господарских, кас ощадностий і банків.
— Поверховий будинок (руських львівских товариств: для етноґрафії і виробів народних).
— Павільон праці жінок.
— Павільон ґрафа Л. Дембицкого з Яворова для оказів промислу домашного і етноґрафії.
— Американьский театр.
— Хата сельска, крита соломою, з околиць Сокаля.
— Брама від улиці Стрийскої.
— Хата подільска, валкована з глини і покрита соломою.
— Церков деревляна соснова, з трема банями, в стилю стародавних галицких церков деревляних.
— Хата татраньска, крита гонтами.
— Хата гуцульска, крита деревниною з ґанком вздовж хати.
— Хата наддністряньска, в стовпи хворостом перегороджені, виліплена глиною – оказ найбіднійшої хати галицкої.
— Двір шляхоцкий сельский.
— Хата краківска і мазурска.
— Аквария для оказів риб, побіч хата рибака, покрита тростиною і шуваром.
— Ризи до сплавлюваня дерева з гір і потік гірский.
— Альтана гал. Товариства лісного з грядками доокола для оказів лісних.
— Павільон перфумериї Ґурного і Пілярского.
— Будинок Ґредля для поміщеня виробів тартакових з околиць Сколього
— Побіч масарня Янковского, де машиною вирабляють ковбаски.
— Альтана з прутів зелізних, власність бровару Кисельки для продажи оказів виробів броварских.

Галицька крайова виставка, Львів 1894 рік
Галицька крайова виставка, Львів 1894 рік

— Павільоник в формі фляшки для оказів фірми виробу коняку угорского.
— Павільони, вежі і шопи нафтового промислу в Галичині. Приклад “канадийского верченя” (сверління породи).
— Ніша для музики, каварня.
— Фонтанна сьвітильна елєктрична.
— Павільон Андрея ґрафа Потоцкого з Крешович для поміщеня плодів і виробів дібр крешовицких.
— Будинок бровару Ґеца в Окоцимі в стилю ренесансовім (відомий нам Okocim, – прим. Ганкевича).
— Будинок архітектури в стилю грецкім на лад дорицкий і йоньский.
— Фонтана менша.
— Павільон зелізної конструкциї, виложений дилями ґіпсовими для поміщеня образів артиста Яна Матейки.
— Павільон міста Львова для оказів групи 31.
— Дім мешкальниї польско-американьский.
— Вежа фабрики цементу зі Щакової в стилю середновічнім.
— Палата штуки для поміщеня збірок старинности і відділ штук красних.
— Будинок мурований в стилю барока італїяньского.
— Павільоник цьвітів огородників Волїньского і Качиньского в стилю француского ренесансу пізнійшого.
Розуміє ся, ми не вичисляли ту богато реставраций, трафік, каварень ї т.п. Обійти і оглянути ті всі павільони треба досить часу.
Всїх павільонів разом, як сказано, єсть звиш 130-ти.
(4 липня 1894 р.)

Роман ГАНКЕВТИЧ

Львівський музей Михайла Грушевського запрошує на виставку хатніх ікон Василя Кордюка

«Акафіст до Богородиці. Хатня ікона Василя Кордюка»

14 липня 2023 року о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться відкриття виставки «Акафіст до Богородиці. Хатня ікона Василя Кордюка», де представлено 50 робіт художника.

Афіша виставки «Акафіст до Богородиці. Хатня ікона Василя Кордюка»

«Це хатня ікона на дерев’яній основі, мальована темперою. Основою колекції є образ Богородиці Елеуса або Замилування.

Традиція хатніх ікон є дуже давньою, ще з візантійських часів. І попри всі пережиття вона збереглася до нашого часу. Це роботи невеликого формату, які є традиційними для сільської місцевості. В різних районах України були різні техніки виконання цієї ікони. Наприклад, на Гуцульщині вона була на склі, а для Центральної України характерні пишні оклади. Розміщувалися такі ікони на покутті, робилися божниці в кожній хаті.

Хатні ікони Василя Кордюка
Хатні ікони Василя Кордюка

Це канонічний іконопис. Хоча я не роблю просто копію, звичайно є моя інтерпретація візантійської ікони, індивідуально моє відчуття. Стараюся щоб лики були максимально виразними, щоб був діалог між Ісусом Христом та Богородицею.

Загалом я займаюся опорядженням храмів, визначальними елементами, що формують інтер’єр святині. Іконописом ж займаюся для душі. А саме ця колекція робилася в часі карантину», – поділився автор виставки Василь Кордюк.

Робота Василя Кордюка
Робота Василя Кордюка

Для довідки:

Кордюк Василь Ярославович – старший викладач кафедри Реставрації творів мистецтва (РТМ) Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ)

Народився 30 червня 1956 року в с. Черкаси Пустомитівського району Львівської області. Закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва (1977 р.) та Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер ЛНАМ) факультет проєктування інтер’єру та меблів (1983 р.).

Робота Василя Кордюка
Робота Василя Кордюка

Василь Кордюк–художник працює в галузі дизайну інтер’єрів та реконструкції спорядження храмів, іконопису та станкового живопису, зробив значний внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Стаж його творчої діяльності становить понад 45 років, упродовж якого було створено великий художній доробок. Творчість художника неодноразово висвітлена у газетних публікаціях і журналах.

Софія ЛЕГІН

«Палюшкові фестини для української родини»: колоритний фестиваль відбувся на Стрийщині

Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»
Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»

Відвідувачі ліпили палюшки, виготовляли народних ляльок та знайомилися зі стародавніми українськими традиціями.

У Стрию, на території Вищого професійного училища №8, до дня  Української родини, сектор культурної спадщини Стрийської РВА організував етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини».

Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»
Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»

Для мешканців Стрийщини та ВПО відбулася гастрономічна майстерка по виготовленню палюшків за давнімии рецептами краю. Окрім гастрономічної частини заходу, для усіх бажаючих відбувся майстер-клас Лідії Боженко  з виготовлення захалявної книжечки «Вірю і дякую ЗСУ» та  виготовлення із шнурівок  «Ангелів для ЗСУ».

Майстрині Тетяна Юричко із Запоріжжя та  Марія Заблоцька із Ходорівщини, які зберігають та відроджують українські традиції лялькарства, вчили гостей заходу виготовляти народних ляльок.  Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали, тож ця майстерка особливо сподобалася жінкам.

Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»
Етнічний фестиваль «Палюшкові фестини для української родини»

Ольга Боднар, головний спеціаліст сектору культурної спадщини  спільно із директором Жидачівського професійного ліцею Мар’яном Кушніром презентували історію  кохання Івана та Олени Виговських – промоційна майстерка із серії «Легендарні імена України».

Наприкінці заходу учасники етнічного фестивалю посадили дерева – сакуру та катальпу, як символи міцної та щасливої сім’ї у вільній, незалежній квітучій державі.

Наталка РАДИКОВА

Панорами Львівщини на малюнках Мацея Богуша Стенчинського

Панорами Львівщини на малюнках Мацея Богуша Стенчинського

Пропонуємо вашій увазі малюнки Мацея Богуша Зигмунта Стенчинського (1814-1890), які він перебуваючи на Львівщині.

Монастир домініканців, Підкамінь, 1846 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Монастир домініканців, Підкамінь, 1846 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Вид на місто Белз, 1847 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Вид на місто Белз, 1847 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський

Про автора відомо, що він був не лише художником, а поетом, мандрівником та краєзнавцем. Народився в с. Германовичі на Підкарпатті, а помер у Кракові. В 1830-х роках працював літографом у Львові.

Олеський замок, 1847 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Олеський замок, 1847 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Село Білий Камінь, 1848 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський
Село Білий Камінь, 1848 рік. Худ. Мацей Богуш Зигмунт Стенчинський

На картинах 1840-х років можна побачити монастир (кляштор) ордену домініканців у Підкаміні Золочівського району, місто Белз, Олеський замок та село Білий Камінь Золочівського району Львівської області. Картини датуються 1846-1848 роками.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Джерело: polona.pl

13 липня у Львівській філармонії відбудеться низка заходів до дня народження Скорика

Мирослав Скорик
Мирослав Скорик

Львівська філармонія запрошує вшанувати пам’ять геніального митця, свого патрона Мирослава Скорика. Закликаємо долучатись до низки заходів до дня народження видатного українського композитора, котрому цьогоріч виповнилось би 85. 

Скорик — не найвідоміший у світі наш сучасник-композитор, чия творчість охоплює як оригінальні симфонічні та оперні полотна, так і екстравагантні мініатюри камерної музики. Він є автором новітнього духовного гімну України — «Мелодії», а також шедевральних «Гуцульського триптиха», «Карпатського концерту» та концертів для сольних інструментів з оркестром.

13 липня, у день уродин Скорика, о 12:00 пройде покладання квітів до його могили на Личаківському кладовищі. На пам’ять про маестро лунатимуть твори у виконанні відомої солістки Софії Соловій та Камерного хору «Глорія».

Мирослав Скорик
Мирослав Скорик

Ввечері о 19:00 цього ж дня, у Концертному залі Людкевича відбудеться урочисте Закриття ювілейного, 120-го музичного сезону Філармонії. Воно нестиме благодійну місію, адже всі виручені кошти з квитків установа спрямує на допомогу ЗСУ: а саме на купівлю пікапа для Сьомого прикордонного Карпатського загону.

Всі події цього сезону пройшли завдяки захисту Збройних Сил України. Тому запрошуємо долучитись до концерту вдячності нашим воїнам та придбати квиток на особливий концерт.

Під керівництвом головного диригента оркестру Теодора Кухара, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії виконає програму, присвячену 85-річчю від Дня народження Мирослава Скорика. З вітальним словом традиційно виступить директор філармонії Володимир Сивохіп.

Ольга МАКСИМ’ЯК

«Дударик» зібрав аншлаг на сольному концерті у Домському соборі (відео)

Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»
Львівська національна академічна чоловіча хорова капела «Дударик»

Основним меседжем концерту було висловити вдячність від народу України – Латвії за велетенську допомогу у боротьбі проти рашистської орди. І Латвія приймала цю вдячність морем квітів, бурею аплодисментів і нескінченним «браво». А спільне виконання гімнів Латвії і України та ще й «Червона калина» на «біс» довершили це полотно.

«Дударик» презентував слухачам мандрівку духовною і народною музикою України від XII століття і по сьогодні.

Кошти від продажу квитків (понад 500 тис. грн) «Дударик» заофірував Домському собору, як вклад у збереження і розвиток цього неймовірного храму.

«Come back» через 40 років від «Дударика» з новим поколінням співаків, народжених вже Незалежною Україною, вдався.

Ольга МАКСИМ’ЯК

Популярні статті:

Достеменно не відомо, чому саме вепр став символом цього будинку. Фото із Вікіпедії

Вепр на фасаді: Таємниця єдиного «кабанячого» будинку у Львові

У місті Лева є тільки одна кам’яниця, фасад якої прикрашає скульптурне зображення… дикого кабана. Розташований цей наріжний будинок на вулиці Євгена Гребінки, № 8, неподалік...