Лазити по дахах не можна, особливо у війну. Але ж так хочеться… Тим паче коли мешканці самі просять подивитися де тече і пускають всередину. Гнилим дахом нас не здивувати, а от таку історичну систему дерев’яних ринв ми побачили вперше!
Ліземо на даху на проспекті ШевченкаОбережно заглядаємо вниз що тамА там повний капець! Так виглядає дах в центрі Львова!
Ось відео цього даху
Красивий відреставрований будинок на проспекті Шевченка у центрі Львова. На перший погляд, ніби все гаразд. Але, насправді, відремонтовано лише ту частину даху, яку видно з вулиці. А все решта – тлін: гнилий шифер що як небуть покладений на діряву бляху. На жаль, це не поодинокий випадок. Навіть на Площі Ринок ситуація з дахами часто така ж.
Будинок на проспекті ШевченкаЗалаз на будь-який дах починається з під’їзду. За Польщі тут був коврик. Зараз залишилося лише кріплення для ньогоДалі йдемо запилюженим горищем. Воно теж має свою цікавинку про яку розповім потімА от і зручний вихід на дах!Якось так на животі ми і потрапляємо назовніПерше, шо кидається в очі, це не красиві краєвиди на Львів, а жахливий стан даху
Місцеві мешканці вже давно планують відреставрувати дах власним коштом. Та в будинку проживає багато пенсіонерів і це їм не під силу. То ж, наразі, вони підставляють відра та клейонку.
А тепер буде коротка екскурсія дахом і що звідти побачитиЗ однієї сторони видно ратушуЗ іншої церкву ЮраНеочікувано, шпиль музею ЕтнографіїТо ж гріх не сфотографуватися на фоні ПрокуратуриВ цій частині даху шифер ще тримаєтьсяА це внутрішній двір. Всюди вже сучасна бляха, лише тут – гнилий шифер
Це горище має і свою родзинку. Тут збереглися дерев’яні жолоби які виконують функцію водостоку з даху. Таким чином красивий фасад будинку не захаращується водостічними трубами. За час дослідження львівських горищ таке рішення я побачив вперше.
По цьому жолобу вода перетікає з однієї сторони даху на іншуТак виглядає водостічний жолоб всередині горищаВін дерев’яний та обшитий бляхою. Що не зробиш заради краси фасаду!А це саме горище позаду жолобівВид з горища на проспект Шевченка
Все відфотографувавши і показавши власникам спускаємося вниз. Дякую хлопцям за компанію та допомогу!
У Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика анонсували вечір Хітів Голлівуду, який відбудеться 20 червня о 19:00.
Для виконання культових саундтреків в Україну прибув американський диригент — Роджер Махадін, під керівництвом якого виступить Академічний камерний оркестр “Віртуози Львова”.
У виконанні музикантів прозвучать мелодії з легендарних кінофільмів: від космічної саги — “Зоряних Війн” до композицій з мультфільмів та мюзиклів.
Роджер Махадін отримав визнання в США як інтерпретатор музики до вистав та фільмів, був одним із засновників і головним диригентом New York Symphonic Arts Ensemble, а також директором та диригентом трьох університетських симфонічних оркестрів, NYU Chamber Music Society. В Україну Роджер приїздить вперше, про що ділиться:
“Оркестр “Віртуози Львова” має чудову історію виконання нестандартних репертуарів, вони сміливо поєднують виконання класичної та попмузики, чи кіномузики. Цей вечір ми даруватимемо слухачам музику для насолоди, внутрішнього спокою, мрій, що є дуже важливо в такий неспокійний час.
Що ж звучатиме? Я не розкриватиму поки програми, однак додам, що це будуть теми, які асоціюються з найхаризматичнішими персонажами, супергероями та чарівниками, лиходіями та рятівниками. Композиції, які нагадують про те, що щирі почуття та добро завжди перемагають”.
Нещодавно Марта Липчей випустила дебютний альбом “Народжена в серпні”, до якого ввійшов драйвовий трек про жіночу силу – “Бути собою”. Сьогодні артистка презентує кліп на пісню, де розповідає про сильні та ствердні емоції жінки, якій вдалося зробити крок назустріч собі справжній.
У сюжеті відеороботи закладена автобіографічна історія Марти Липчей, яка доводить, що досягати своїх мрій важливо та можливо, навіть попри критику чи відсутність підтримки з боку найближчих. Разом з українським актором Тарасом Цимбалюком у головній чоловічій ролі в кліпі, співачці вдалося передати суть конфліктних ситуацій, які виникають через неуважність та нерозуміння з боку партнера. Співачка переконана, що такі ситуації знайомі багатьом жінкам в Україні, і не лише.
«Бути собою» – це моя особиста історія. У моєму житті був період, коли всі навколо говорили, що я не така: не так співаю, не так себе поводжу, що не зможу. Коли ти чуєш це щодня, здається, що вже ніколи не зможеш бути собою. Але це не так. Мені вдалося зробити і досягти того, чого я хотіла, про що думала і на що наважилася. Це історія про те, що ніхто ніколи не може диктувати вам, що треба робити, а що ні», — коментує Марта Липчей.
Фінальна частина відеороботи переносить глядача у сьогоднішню реальність співачки, де їй вдалося реалізувати свої мрії. Марта знайшла себе, займається улюбленою справою, а навколо неї — віддані слухачі. Як і у кліпі, у своєму житті співачка перетворює весь хейт та неконструктивну критику на «паперові літачки», що відпускає у небо.
«Коли я почув вперше пісню «Бути собою» я відчув, що в неї була закладена потужна життєва історія, яка щось змінила в Марті. Мені було важливо у співпраці з Мартою емоційно передати все правильно, щоб не сплутати глядача. Я вважаю, що цей кліп точно стане мотивацією для всіх, хто ще не наважився бути собою», — коментує Тарас Цимбалюк.
«Бути собою» — це історія про вміння повірити в себе, навіть коли ніхто не вірить, знайти сили всередині та рухатися впуеред.
Нагадаємо, 30 червня у Львові пройде концерт в рамках благодійного туру «Нескорені», 100% зібраних з концертів коштів підуть на дрони для ЗСУ. Найяскравіші рок-артисти України — KOZAK SYSTEM, Марта Липчей і «Друга Ріка» об’єдналися у великому благодійному турі “Нескорені”, мета якого – придбати FVP-дрони для ЗСУ.
22 червня 1941 року у історії людства не трапилося жодної важливої та епохальної події, вартої вшанування і відзначення. Тому можна запам’ятати собі цю дату як день смерті видатного українського вченого, славіста, літературознавця та письменника Кирила Студинського. Майже десятиліття Кирило Йосипович очолював НТШ у Львові. Йому судилося бути частиною багатьох змін, не завжди позитивних зокрема, а також свідком численних нещасть та трагічних подій. Чи не найпростішою та найбільш щасливою частиною життя Кирила Студинського були молоді роки його життя. Про це детальніше. Тим більше, що він залишив цінні авторські спогади з того часу.
Кирило Студинський, фото початку ХХ ст. З фондів ЦДІАУ, Львів
Дещо про героя оповіді
Кирило Студинський (1868-1941) – представник знатного українського роду. Його батько та дідусь були священиками. Обоє на Тернопільщині. Він сам також навчався у духовній семінарії у Львові. По тому були студії у Львівському та Віденському університетах, викладання у Краківському та Львівському університетах. Також він є автором близько 500 праць, був активною та помітною фігурою в середовищі Української християнсько-суспільної партії. Кирило Студинський був знавцем багатьох “живих” і навіть декількох “мертвих” мов, а також він залишив надзвичайно цікаві та колоритні мемуари.
Львівський університет на початку ХХ ст.
Кирило Студинський народився на Тернопільщині, навчався у Львівській греко-католицькій семінарії, але її не закінчив і духовного сану не прийняв. Проте саме про цей період, молоді роки життя, він залишив яскраві спогади. Вони цікаві свідченнями про місто, тогочасне життя у Львові, життя молоді і величезною кількістю цікавих побутових деталей.
Виступ перед намісником австрійського престолу
Велика та потужна держава завжди дає незвичайні можливості, але й ставить перед людиною непересічні виклики. Так було з Кирилом Студинським, молоді роки життя якого минали в імперії Габсбургів. Отож, у червні 1887 року він склав іспити зрілості в Академічній гімназії у Львові та разом з товаришем Остапом Нижанківським поїхав до себе додому. Студинський походив із села Кип’ячка, що на Тернопільщині. Дещо згодом, на початку липня 1887 року, Кирило Студинський уже виступав у традиційному для свого села вбранні перед намісником австрійського трону – князем Рудольфом Габсбургом. Чи багато з нас можуть похизуватись чимось подібним? Мабуть це хороша мотивація для амбітного юнака.
Рудольф Габсбург. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Про цю подію Кирило Студинський також залишив певні свідчення. Йому запам’яталося, що князь Рудольф був невисокого росту і носив борідку. Що він, на величезну прикрість місцевих поляків, активно допитувався якою мовою відбувається навчання у Східній Галичині і дивувався, що саме польською, а не українською (руською). У Тернополі до приїзду представника роду Габсбургів звели спеціальний павільйон, де відбувалась етнографічна виставка. Усе було зроблено для знайомства представника владного дому з українськими традиціями та культурою. Очевидно, останнє вдалося, адже Рудольф неодноразово підкреслював, що український народ – це давня і культурна нація.
Замість Відня – Львів
Юний Кирило Студинський мав їхати до Відня для вступу в університет – на медичний напрямок. Проте на перешкоді стали фінансові проблеми родини. Тоді хворів його дід, а батько не мав нагоди самотужки профінансувати навчання сина у столиці імперії. Батько був проти того, щоб Кирило Студинський здобував духовну освіту і відстоював доцільність навчання на правничому факультеті. Проти своєї причетності до юриспруденції був сам Кирило Йосипович. Врешті, Кирило Студинський опинився у духовній семінарії у Львові.
Не без того, що і студентом Віденського університету у майбутньому він все ж став. Був учнем видатного славіста Ватрослава Яґича.
За крок від парламенту
Під час навчання у Львові Кирило Студинський жив на вулиці Костюшка. Його співмешканці були колегами і також навчалися на різних факультетах. Умови життя молодиків були досить пристойними, що відзначає Студинський у спогадах. Коли до них якось зайшов знайомий вчитель гімназії, то був вражений побаченим. У кімнаті були позичені меблі, але воскована підлога. Хлопцям постійно допомагала служниця, яка топила у печі, стелила ліжка, носила воду з вулиці і виконувала інші роботи.
Михайло Грушевський (ліворуч) і Кирило Студинський. Рибний заповідник в Кононче, 9 червня 1927 року
Український університет у Львові
На межі ХІХ та ХХ століть одним із найгостріших питань у Галичині була боротьба місцевих українців за право навчатися рідною мовою в університеті. Кирилу Студинському довелося стати свідком, учасником, а по тому ще й хроністом згаданих подій. Між іншим, він відобразив колоритний епізод, який трапився у 1907 році. Тоді українці виступили проти вимоги складати присягу польською мовою і розпочали акцію протесту. Керівництво університету цілком законні претензії українських студентів ігнорувало, а найбільшим покидьком у цій ситуації виявився тодішній вчений секретар закладу Алоїз Віняж. Проходячи повз протестуючих, він назвав українських студентів “гайдамацькими дикунами”. Нічого дивного, що студенти зупинили його та побили.
Алоїз Віняж. Фото з https://pl.wikipedia.org/
На жаль, некоректна поведінка тогочасного посадовця університету спровокувала настільки сильну та хаотичну агресію, що протестуючі увірвалися до декількох залів та завдали серйозної матеріальної школи університету. Ректору навіть довелося викликати поліцію. Кирило Студинський на той момент вже студентом не був – працював в університеті викладачем. Проте він зробив надзвичайно багато для привернення уваги до цієї проблеми та встановлення справедливості. Водночас ще й нам розповів про ці події.
Кирило Студинський виголошує промову на Народних Зборах, 1939 р. (zbruc.eu)
Безумовно, що наведені тут та багато інших свідчень Кирила Студинського є дуже цінними образками з життя українців наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Вони проливають світло на багато подій з побуту й самоорганізації, культурного розвитку та світогляду місцевої людності.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Мисак Н. Спогади Кирила Студинського про боротьбу за український університет у Львові на початку ХХ століття // Новітня доба, 2022. – Вип. 10. – С. 23-68.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Лекція присвячена пам’яткам доби палеоліту – часу появи давньої людини на території України. У цей період долина Дністра була одним з найбільш густо заселених регіонів Центральної та Східної Європи. Природні багатства, що включали джерела питної води, стада тварин: оленів, мамонтів – здобич для первісних мисливців та якісну кам’яну сировину – основу для виготовлення знарядь праці, робили цю територію надзвичайно привабливою для людей кам’яної доби.
Значна кількість залишених ними стоянок, культурний шар яких містив десятки тисяч артефактів, виготовлених з каменю, кістки та рогу, твори первісного мобільного мистецтва, а також рештки стаціонарних об’єктів: вогнищ, житлових та господарських споруд, досить скоро привернули увагу науковців: археологів та вчених-природничників.
Дослідження палеоліту долини Дністра розпочалось у 20–30-х роках ХХ століття та триває до наших днів. Завдяки праці вчених, проведеним ними розвідковим роботам та розкопкам нам вже відомі десятки пам’яток доби палеоліту у цьому регіоні. Серед них є як потужні багатошарові поселення, які тепер мають світове значення, наприклад Молодове I та V, Кормань IV, так і ще маловідомі перспективні місцезнаходження, які чекають на подальші дослідження.
З розвитком нових методів наукових досліджень, впровадженням сучасних технологій для визначення хронологічних рамок існування стоянок первісних людей такі насичені пам’ятками території як долина Дністра набувають все більшого значення у науці про найдавніше минуле людства.
Кухонний комбайн Бош – це справжній помічник для кожного, хто любить готувати і прагне зробити цей процес максимально зручним і швидким. Завдяки своїй багатофункціональності, цей прилад здатен виконувати безліч завдань, які раніше потребували значних зусиль та часу. Від нарізання овочів до замішування тіста – кухонний комбайн Бош стане вашим незамінним помічником на кухні.
Переваги використання кухонного комбайна Бош
Однією з головних переваг кухонного комбайна Бош є його універсальність. Він об’єднує в собі функції декількох побутових приладів, що дозволяє заощадити місце на кухні та зменшити кількість необхідних пристроїв. Ось кілька причин, чому варто обрати саме цей прилад:
Економія часу: завдяки потужному двигуну та різноманітним насадкам, комбайн дозволяє швидко та легко виконувати різні кухонні операції.
Багатофункціональність: прилад може замінити м’ясорубку, блендер, міксер та інші кухонні пристрої.
Легкість у використанні: інтуїтивно зрозуміле управління та простота в догляді роблять комбайн зручним для щоденного використання.
Надійність: висока якість матеріалів та збірки гарантують довгий термін служби приладу.
Як обрати ідеальний кухонний комбайн Бош
Перед тим як придбати кухонний комбайн Бош, варто звернути увагу на кілька ключових аспектів. Перш за все, визначте свої потреби та завдання, які ви плануєте виконувати за допомогою цього приладу. Важливо враховувати потужність двигуна, кількість насадок та додаткових функцій, які можуть бути корисними саме для вас.
Не менш важливим є розмір та дизайн приладу. Кухонний комбайн повинен гармонійно вписуватись у вашу кухню та не займати занадто багато місця. Врахуйте також легкість у догляді – знімні частини повинні бути простими у митті та зберіганні.
Вплив кухонного комбайна на якість приготування їжі
Використання кухонного комбайна Бош дозволяє значно підвищити якість приготування їжі. Завдяки точності та рівномірності нарізання, змішування та інших операцій, страви виходять смачнішими та естетично привабливішими. Крім того, комбайн дозволяє експериментувати з новими рецептами та техніками приготування, що робить процес кулінарії ще більш захоплюючим.
Ось кілька прикладів, як кухонний комбайн може вплинути на ваш кулінарний досвід:
Тісто для випічки: завдяки потужному замішуванню, ви зможете легко приготувати ідеальне тісто для хліба, піци або пирогів.
Смузі та коктейлі: змішувач дозволяє швидко приготувати здорові напої з фруктів та овочів.
Нарізка овочів: різноманітні насадки дозволяють нарізати овочі різної форми та розміру, що робить приготування салатів та гарнірів ще простішим.
Заключні думки про кухонний комбайн Бош
Кухонний комбайн Бош – це інвестиція в комфорт та ефективність на кухні. Він дозволяє значно спростити процес приготування їжі, заощадити час та зробити ваші страви ще смачнішими. Якщо ви шукаєте надійного та багатофункціонального помічника, зверніть увагу на асортимент кухонних комбайнів на сайті bs-partner.com.ua. Ви знайдете безліч моделей, які задовольняють будь-які ваші потреби та побажання.
Село Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик Поддембський
В колекції онлайн-бібліотеки пощастило натрапити на колекцію фото 1938 року. Всі вони зроблені в одній локації – селі Гарасимів на Покутті (сучасна Івано-Франківська область). Світлини не можуть залишити байдужими. Адже кожна з них, ніби кадр чорно-білого кіно. Цікаве тут все.
Архітектура хат та господарських споруд, вулички села на фоні ландшафту, облаштування селянських дворів. Проте найбільше нашу увагу привертають люди, які тоді там проживали.
Село Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик Поддембський
На фото бачимо босоногих дівчаток у традиційному вишитому одязі та жінок, які відбілюють полотно коло річки. Такий процес відбілювання полотна відбувається завдяки воді та сонцю. Довгі відрізки полотна «свуйци», інколи сягали 15-20 метрів. Їх стелили на траві та час від часу перевертали.
Село Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик ПоддембськийСело Гарасимів на Покутті, 1938 р. Світлив Генрик Поддембський
Автором фото є відомий фотограф міжвоєнного часу – Генрик Поддембський.
Представлені ретро світлини з України можуть стати чудовим джерелом для зйомок документальних та художніх фільмів, відтворення та збереження традицій архітектури та побуту.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: Національна цифрова бібліотека Польщі
У галереї «Зелена канапа» відкриють виставку «Сила моменту», яка складається із робіт художника Закентія Горобйова.
Кожна з робіт, що будуть представлені на виставці, має заклик перебувати у моменті, проживати його, бути тут і зараз. Вхід на виставу безкоштовний.
Раніше луганчанин, а з 2007 року киянин, мураліст, графічний дизайнер, каліграф і спеціаліст з леттерингу, книжковий ілюстратор та сучасний митець Закентій Горобйов привозить до Львова свій проект «Сила моменту». На виставці буде представлено близько 30 робіт, що частково експонувались в Запоріжжі та Києві на полотні і фанері.
«Цей проект – рефлексія моментів з життя. Це фіксація стану у конкретний часовий проміжок, у конкретних життєвих ситуаціях та географічних локаціях.
Момент набуває геометричної форми, кольору та специфічного вербального відображення (текстової форми). Список цих характеристик формується шляхом усередненого сприйняття та суспільного договору.
Кожна з робіт має заклик перебувати у моменті, проживати його, незважаючи на минуле, чи майбутнє, бути тут і зараз, тілом і свідомістю.
Графічне рішення підкреслює буддистську лінію серії: іноді фразу з легкістю можна прочитати, в той час як у деяких роботах вона набуває цілком абстрактного вигляду. За колірною плямою ховається сутність послання, лишаючи глядачеві можливість знайти його та долучитися до філософського контексту, прожити момент, сфокусуватися на «тут і зараз». Або ж пройти повз, щоб знайти цей заклик пізніше, коли він стане близьким та зрозумілим», – розповідає про «Силу моменту» сам художник.
Виставка діятиме у галереї «Зелена канапа» (вул. Вірменська, 7) з 25 червня по 21 липня. Години роботи галереї – 12:00 – 19:00, з вівторка по неділю (понеділок вихідний).
Хата, в якій відбулася конференція ОУН 1943 року, червень 2024. Суспільне Львів/Ольга Іващук
У лісі біля села Теребежі на Львівщині зберігся столітній будинок, де в 1943 році відбулася конференція ОУН. Зберегти й відновити хату взялася спілка учасників війни “Форпост”.
Більше про це Суспільному розповів голова спілки Роман Семчишин.
“Ми влаштовуємо огорожу. Вона має свідчити, що тут ходять люди, нею хтось опікується. І вона має захистити від худоби. Захищаємо, щоб не тік дах. Намагаємося зберегти стіни. Вирубали дерева, приберемо сміття”, — розказує Роман Семчишин.
Конференція ОУН відбулася у лютому 1943 року, після поразки німецьких військ у битві під Сталінградом. У ній брав участь і Роман Шухевич, каже голова громадського комітету для вшанування пам’яті українських героїв Олесь Ворона:
“Керівництво ОУН зрозуміло, що треба готуватися до приходу, повернення Червоної армії на наші терени. І були розбіжності між керівниками. Одні були за те, щоб почати антинімецьке повстання. Інші – Шухевич, наприклад – наполягали на тому, що треба готуватися до війни на два фронти: з німцями та з більшовиками. І оця конференція – тут були обговорені засади й поставлені задачі. На тезах конференції відбувся третій великий збір, який мав переломне значення”.
Поблизу будинку волонтери встановили пам’ятний знак з іменами учасників конференції ОУН 1943 року. Це вже п’ятий такий знак на Львівщині, каже голова правління громадського об’єднання “Галицькі сурми” Юрій Ліпар.
Пам’ятний знак біля хати, червень 2024. Суспільне Львів/Ольга Іващук
“Ми маркуємо місця, які пов’язані з боями УПА. В розробці в нас шостий пам’ятник, який буде ставитися цього літа біля Жовкви, де був великий бій УПА. Мотивує те, що мусимо нашу історію передати наступним поколінням, щоб вони знали правду”.
У майбутньому з будинку посеред лісу планують зробити туристичну локацію.
Підвісний міст до будинку, червень 2024. Суспільне Львів/Ольга Іващук
“Врятувати поки що від нищення. А у майбутньому – музеєфікація, яка буде зроблена із залученням фахівців. Наш центр туристично-реабілітаційний. І це один з наших експонатів. Ми дали документи на внесення її в реєстр пам’яток історії”, — каже Роман Семчишин.
Наразі спілка й волонтери вже облаштували підвісний міст над яром, по якому можна пройти до будинку.
Сьогодні, в рамках недільної кавової рубрики, разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися з вами рецептом приготування кави фрапе від Євгена Клопотенка.
Піниста та холодна кава фрапе — ваш порятунок від спеки цього сезону. Тим більше, що приготувати її зовсім нескладно, навіть якщо під рукою лише розчинна кава. Фрапе — це кавовий напій, що складається власне з завареної кави, льоду, молока та інколи цукру, що збиті разом до приємної однорідної консистенції. Також радимо спробувати каву кортадо, ще один дуже простий в приготуванні рецепт.
Як приготувати еспресо
Для приготування фрапе вам знадобиться 40 мл еспресо. Звісно, найкраще готувати таку каву у спеціальній еспресо машині, адже саме приготований під тиском еспресо може вважатися справжнім. Втім, зрозуміло, що у більшості дома не стоїть така коштовна техніка, тож приготувати каву для фрапе можна у гейзерній кавоварці (моці), аеропресі або заваривши каву у джезві. В останньому випадку каву слід процідити від гущі, адже часточки мелених зерен можуть зіпсувати смаку лате.
Для розчинної кави. Якщо ж ви п’єте лише розчину каву, для вас хороші новини. Традиційно для фрапе використовували саме розчинну каву. Щоб заварити “еспресо” з розчинної кави залийте 4 ч. л. гранул 2 ст. л. гарячої води та перемішайте до однорідності, за бажанням додайте цукор.
Альтернативні види молока
Обирайте молоко, що вам більше до вподоби, я, до прикладу, використав безлактозне, бо воно легше для шлунка. Якщо ви не вживаєте продуктів тваринного походження, можна використати альтернативні види молока, наприклад вівсяне.
Як приготувати каву фрапе
Інгредієнти
Фрапе: покроковий рецепт
Крок 1
Підготуйте склянку, об’ємом не менш як 400 мл. У чашу занурювального блендера (або блендера-шейкера) додайте 40 мл еспресо, 2 ч. л. цукру, 200 мл молока, 2/3 склянки льоду та перебийте інгредієнти до однорідності.
Крок 2
Отриманий напій перелийте у високу склянку та подавайте. За бажанням, можна додати кілька кубиків льоду, щоб напій довше залишався холодним.
Ставте нам питання й пишіть коментарі. Ми проробляємо кожен рецепт, перш ніж поділитись з вами, тому нам важливо розуміти чи все у вас виходить. Якщо щось пішло не так, ми обовʼязково допоможемо.
Така прохолодна кава в час літньої спеки мала б засмакувати кожному шанувальнику. Мені смакує, а вам?
Знаний шевченколюб із Харкова Микола Зубков розповість про маловідомі сторінки нецензурованого “Кобзаря” Тараса Шевченка та про книгу “Відроджений Кобзар” .
Зустріч відбудеться в рамках ушанування 210-ої річниці Тараса Шевченка.
Подію організовано у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Народного музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв.
Про унікальне найповніше видання усіх поетичних творів Тараса Шевченка без будь-яких цензурних вилучин буде розповідати упорядник, доцент Харківського національного університету імени Василя Каразіна, Заслужений працівник освіти Микола Зубков.
Ювілейне видання базовано на матеріялах “Кобзаря”, який було видано ще на початку далеких 1920-х років минулого сторіччя у Німеччині завдяки титанічній праці мовознавця, професора Василя Сімовича. Упорядник Микола Зубков ретельно опрацював безліч правописних огріхів, якими рясніли всі попередні видання.
Микола Зубков розкаже львів’янам про важливість рідної мови , якою Тарас Шевченко розбудив українців через “Кобзар”, про чужинський правопис та цензурований і неповний “Кобзар”.
Зворушливу пісенну прем’єру до Дня батька, який припадає на 16 червня, про “найкращого у світі тата” представляє відома українська співачка, заслужена артистка України Наталка Карпа. “Тато” – так називається новинка, у якій виконавиця відверто ділиться особистим, найпотаємнішими емоціями. Сингл уже можна почути на радіостанціях України і на усіх стрімінгових платформах.
Слова і музику до пісні “Тато” написала сама Наталка Карпа. Бо ж хто, як не донька, в змозі найкраще розповісти історію про свого батька. Співачка каже, що композиція народилася на одному подиху. Пісня-присвята татові має стати для Семена Івановича Карпи подарунком і зізнанням у безмежній любові: “Бо найрідніших людей ми завжди носимо із собою – в серці!”.
– У кожного із нас є свої тригери, – розповідає Наталка Карпа. – По життю я відчуваю велику цінність батьків. Як каже п’ята заповідь Божа: «Шануй батька свого і матір свою!». Намагаюся дотримуватися її. Але усі ми завжди більше говоримо про маму: перше слово “мама”, молоко матері, материнська любов… І чомусь недооцінюємо роль батька. А вона така важлива! І це особливо відчутно зараз, у часі війни, коли більшість чоловіків воює, а діти ростуть без батьківської опіки та тепла… Моя донечка Злата також зростає без батька. Він присутній у її житті або онлайн, або на великі свята. Усе через кляту війну… У моїй новій пісні “Тато” мені дуже хотілось б акцентувати на ролі батька у вихованні та становленні особистості дитини.
Семен Іванович Карпа народився 24 серпня – на День незалежності України. У силу професії, донька Наталка зазвичай пропускає дні народження тата, навіть ювілеї. Так на 60-річчя мала святковий виступ у далекій Бразилії, а торік, на 70-річчя, концертувала у Німеччині, де на її виступ зібралося понад півтисячі українських біженців.
Утім, батько співачки (учитель музики із багаторічним стажем, до речі) із розумінням та безумовною підтримкою ставиться до частих гастролей дочки. Каже їй з усією батьківською добротою: “Пам’ятаєш, що я в тебе з дитинства вкладав? А всю ту любов до української музики? Важливий той шлях, який ти собі обрала. А дати? То такі маленькі умовності. Найважливіше – місце у серці та думках! У часі війни, коли кожен має робити свою справу, донька свого батька має гордо по світу розповідь про своє коріння і цінність наших культури та мистецтва!”.
До прем’єри синглу Наталка Карпа презентує також ексклюзивне родинне відео “Тато”, у якому знявся її батько.
Кожен чернечий орден має свою специфіку діяльності. Домініканці проповідували Євангеліє та боролися з єрессю, єзуїти займалися освітою, а тринітарії викупляли бранців з неволі мусульман. Їхня місія була складна і небезпечна, бувало таке, що не всі монахи поверталися з далекої подорожі. Однак вони керувалися гаслом «Хвала тобі Трійце, а невільникам воля!». Орден виник у Франції, а на теренах Галичини перший монастир з’явився у Львові. Про діяльність ордену розповів краєзнавець Тарас Палков.
Католицький орден тринітаріїв заснував близько 1194 року французький богослов Жан де Мата і пустельник Фелікс де Валуа (Валезій) для викупу полонених християн з мусульманської неволі. Станом на XVII ст, коли напади орди були частими і жорстокими, в Європі налічувалося близько 300 монастирів цього ордену, монахи викупили з неволі понад 30 тис. полонених. Ченці збирали грошові пожертви, за які викупляли невільників-християн. Коли бракувало грошей для викупу, то деякі з монахів добровільно віддавали себе в неволю замість інших. За статутом ордену, третину всіх доходів виділяли на викуп полонених, другу третину – на благодійність і третю частину – на потреби монастиря. Серед відомих звільнених бранців був іспанський письменник Мігель де Сервантес.
Облога Львова турками (фреска костелу єзуїтів)
На території України перші тринітарії, вихідці з Іспанії, з’явилися 1685 року і заклали свій перший монастир у Львові. Це було перше їхнє згромадження в Речі Посполитій, до якої тоді входила частина України. У XVIII – на початку ХІХ ст. тринітарські монастирі діяли в Ржищеві, Корці, Теофіполі, Шумбарі, Берестечку, Бурштині, Кременці, Луцьку, Браїлові, а згодом і Кам’янці-Подільському.
Втрачений костел тринітаріїв у Львові (нині на його місці церква Преображення Господнього)
У Львові монастир тринітаріїв та їхній костел Пресвятої Трійці був між нинішніми вулицями Краківською і Театральною. Його зруйнували під час обстрілу Львова 1848 року, зараз на цьому місці збудована церква Преображення Господнього та Будинок офіцерів.
Другий монастир тринітаріїв був там, де зараз собор Покрови ПЦУ на вул. Грушевського. Спочатку він був дерев’яним, сучасний храм спорудили у 1739-1745 роках. У костелі було 10 вівтарів, 9-голосний орган на хорах. 1782 року орден тринітаріїв скасували і ченці залишили монастир. Зараз у ньому працює біологічний факультет Львівського університету.
Костел Миколая, а нині кафедральний собор ПЦУ у Львові
Як пише краєзнавець Тарас Палков, ординці нападали трьома шляхами: Чорним, Кучманським і Волоським, які вели з Криму, а потім розгалужувалися на три гілки. Північний «Чорний шлях» перетинав Волинь до Луцька, Збаража і Сокаля. Кучманський пролягав через степи на Бар, Чорний Острів, Гримайлів, Зборів, та Золочів. Волоський називали також «Золотим», він простягався з Молдови через Снятин в наддністрянські землі і охоплював найважливіші місця Покуття, землі нижче Галича між Дністром, Карпатами та Молдовою.
«Орда може мати від 8 до 10 тисяч чоловік, може підрозділятися знову на 10-12 загонів по 500-600 татар у кожному. Розбігаючись повсюди по селах, вони оточують їх, виставляючи по чотири сторожові пости довкола і підтримуючи великі вогнища впродовж усієї ночі, побоюючись, щоб котрийсь із селян не втік. Потім грабують, палять і вбивають усіх тих, хто чинить їм опір, а тих, хто здався, забирають із собою, і не тільки чоловіків і жінок з немовлятами, але також і худобу, як, наприклад коней, волів, корів, баранів, кіз та ін. Щодо свиней, то увечері їх усіх зганяють, замикаючи у клуні, або в іншій будівлі, а потім з чотирьох кутків підпалюють, у зв’язку з відразою, яку почувають до цих тварин. Потім татари повертаються зі своєю здобиччю до основного табору. … Цих нещасних ділять в різні сторони: одних в Константинополь, других у Крим, ще інших в Анатолію», – так описував напади татар на Україну Гійом де Боплан, відомий французький інженер і військовий картограф, який перебував на польській службі в 1630-1640-х рр.
Щоб визволити з неволі своїх земляків, у чужі краї вирушали тринітарії. Першу подорож для звільнення полонених львівські ченці здійснили 1688 року до Кам’янця-Подільського, який тоді перебував під окупацією османів. Тоді за 3919 злотих викупили 8 осіб. Насамперед намагалися визволити лицарів, духовних осіб усіх християнських обрядів – латинського, грецького й вірменського.
Фреска зі сценою викупу бранців з неволі з костелу тринітаріїв у Бурштині (фото Тараса Палкова)
Щоб з’ясувати, де саме перебувають відомі їм бранці, тринітарії проводили дипломатичну роботу. Тоді вирушала місіонерська експедиційна група, яка налічувала редемптора (той, хто безпосередньо викуповував полоненого), перекладача і провідника. Кожна експедиція була небезпечною, на ченців могли напасти, пограбувати і вбити.
«Траплялися випадки, коли ченців обманювали і домовленостей щодо викупу не виконували; часом гинули представники ордену, віддаючи власне життя, допомагаючи при цьому врятувати життя полонених. Так 10 редемпція закінчилась загибеллю перекладача і одного ченця, а усіх 51 викуплених полонених знову забрали в полон», – розповідає Тарас Палков.
Якщо полонених навідріз відмовлялися віддавати, треба було поклопотати про письмовий наказ султана, підписаний великим візирем з дозволом на викуп, і доставити його з військовим конвоєм.
Фреска зі сценою аудієнції в султана (фото з костелу тринітаріїв у Бурштині Тараса Палкова)
За увесь період діяльності тринітаріїв в межах колишньої Речі Посполитої до 1782 року відбулося 18 редемпцій, під час яких викупили 517 людей за 573 427 злотих.
Коли ординські набіги в Україну припинилися, а монастирі тринітаріїв закрила австрійська влада, ченці цього ордену переключили свою увагу на людей, які борються з особистим поневоленням через наркотики, алкоголь і проституцію.
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові
20 червня 2024 р. о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул. І.Франка, 154) відбудеться відкриття виставки робіт студентів кафедри реставрації Львівської Національної Академії Мистецтв.
На виставці представлені мистецькі роботи студентів виконані під час технологічного практикуму у техніках іконопису, олійного живопису, графіки, золочення.
Виконання студентами кафедри РТМ ЛНАМ (І – VI семестрів) копій живописних робіт охоплює матеріали теоретичних та практичного циклів дисциплін «Технологія та матеріалознавство», «Технологічний практикум» і виявляє можливості самостійного розв’язання проблем, що пов’язані з вивченням творів станкового живопису.
Завдання дисципліни є здобуття досвіду про різні техніки виконання, що допоможе в майбутньому при ідентифікації творів живопису та у проведенні консерваційних та реставраційних заходів.
Ліцеїсти та кадети трьох навчальних закладів – Ліцею імені Героїв Крут у Львові, Кадетського ліцею імені генерала Повіласа Плехавічуса (Каунас, Литва), Головної військової середньої школи «Гусар» (Вроцлав, Республіка Польща) створили освітньо-пізнавальний Інтернет-ресурс, присвячений спільним воєнним кампаніям трьох народів проти іноземних загарбників.
Презентували сайт під час міжнародної наукової конференції з нагоди 75-річчя НАТО, яка відбулася у комунальному закладі Львівської обласної ради «Ліцей імені Героїв Крут у Львові».
Презентація сайту історичних перемог над московитами та османами
За адресою https://readymag.website/u59022881/4725247/ можна дізнатися про історичні постаті й події у Речі Посполитій початку XVII століття. «Це спільні воєнні кампанії 1618 та 1621 років, коли війська під проводом королевича Владислава Вази, гетьмана великого литовського Яна Кароля Ходкевича та гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного протистояли східним деспотіям московського царства та Османської імперії», – повідомили в Ліцеї імені Героїв Крут.
Для створення нового ресурсу ліцеїсти та кадети дослідили історичні джерела, зокрема, наукові матеріали музейно-освітнього відділу Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця».
Презентація сайту історичних перемог над московитами та османами
Розроблено сайт у рамках спільного литовсько-польсько-українського проєкту «Бойове братерство» з допомогою технологій веб-дизайну та геоінформаційної системи у вигляді інтерактивних карт-розповідей ArcGIS StoryMaps, якій ліцеїсти використовують в рамках командно-штабної гри #Кіберджура. Проєкт реалізовано під почесним патронатом маршалка Нижньосілезького воєводства Павела Ганчаржа та в.о. голови Львівської обласної ради Юрія Холода.
За реалізацію сайту розробники отримали грамоти й подяки від директорки Центру інформації та документації НАТО Представництва NATO в Україні Вінети Кляйне.
Чергова порція світлин Львова 1957 року потрапила до нас з далекого Узбекистану. На жаль автор світлин залишається для нас невідомим. Приніс до нас ці світлини відомий поціновувач старих фотографій Юрій Вдовенко.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Загалом світлин 17. Є дуже цікаві, але є й впізнавані. Для львововзнавців впізнати локацію, де зроблена та чи інша світлина, не складно.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
До прикладу, не впізнати головний корпус Львівської Політехніки, практично не можливо. Але завжди на світлинах він виглядає гарно і цікаво.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Те саме можна сказати й про головний корпус Львівського університету. Але на цих світлинах він виглядає трохи незвично. Скажете чому?
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Вид на вершечок львівської ратуші багато років видніється над центром середньовічного міста. Змінюються тільки люди.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Адам Міцкевич, який свого часу посунув Діву Марію, після Другої світової війни втратив затінок і знемагає від спеки влітку.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Вже виглядає згори пам’ятник Леніну, в народі названий Сажотрусом. Таки трохи він постояв у Львові. Але вже всі звикли що його немає.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Називати озеро навмисно не буду. Нехай скажуть читачі. Напишіть в коментарях. Побачимо хто перший справиться.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Завершують збірку світлин кілька чудових панорам міста. Можна порівняти як змінилося місто за сімдесят років.
Львів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомийЛьвів, 1957 рік. Автор світлини невідомий
Ось така збірка світлин. Знаю що хочеться ще. Але ми працюємо і вже незабаром знову втішмо шанувальників Львова черговою знахідкою. Але й ви теж можете присилати свої знахідки. Авторство буде збережено.
4 червня 1945 року чекісти радянського НКВД захопили в полон членів ОУН, братів Миколу й Петра Дужих. Для їх знешкодження використали газ.
Микола Дужий народився 1901 року в селі Карів Львівської області. Був найстаршим сином у родині. 1918-го став солдатом Української Галицької Армії. Воював із поляками в Галичині, з “білими” й “червоними” на Правобережжі. Перехворів на тиф. Після переходу УГА на бік Червоної армії служив командиром однієї з частин. А після розриву УГА з ЧА 1920 року повернувся до Галичини. Деякий час служив у польській армії, а після того вступив до Львівського державного університету. Здобув звання магістра філософії. 1931-го Микола Дужий став працівником товариства “Просвіта”. Виховував людей у національному дусі.
Після окупації Західної України Червоною армією 1939 року переїхав до Кракова. За рік дізнався, що матір та інших членів родини радянська влада насильно вивезла до Казахстану. 1941-го приєднався до ОУН і перебрався до Львова. Працював в Українському центральному комітеті. Розробляв концепцію військових відділів. Мав псевдоніми “Вировий” і “Мирон”. 1944 року став учасником Першого Збору Української Головної Визвольної Ради, де його обрали секретарем Президії організації. А після арешту голови УГВР Кирила Осьмака саме Микола виконував його обов’язки. З просуванням радянських військ теренами України пішов у підпілля й працював у Головному штабі УПА. Редагував журнал “Повстанець”.
НКВС Брати Микола та Петро Дужі на вул. Академічній у Львові (1937р)
Петро Дужий народився у Карові 1916 року. За 16 років, під час навчання в Рава-Руській гімназії, його прийняли до підпільної організації юнацтва ОУН. Його викрили й арештували поляки. Потім знову, але вдавалося звільнятися. 1941-го Петро потрапив до списку 700 членів ОУН, які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Він приєднався до похідних груп ОУН(б). Його група мала проголосити в Києві Акт відновлення Української державності, але цьому завадило німецьке СД. Дужого заарештували й відправили до Львова. Йому вдалося звільнитися й потрапити на Дніпропетровщину. А згодом у межі Холодного Яру на Черкащині, де мав організовувати відділи УПА. Там німці схопили його вчергове й засудили до страти, але знову вдалося втекти. Спочатку потрапив до Умані, а звідти, за підтримки побратимів, удалося перебратися на Волинь.
1944 року Петра Дужого прийняли до складу Головного Проводу ОУН референтом пропаганди. Редагував часопис “Ідея і Чин” та інші. Підготував брошуру “Слово Організації українських націоналістів до українського народу”. Під його керівництвом працював Петро Федун – “Полтава”.
Весілля в с.Карові у родині Дужих, 1928р.
На криївку, в якій 4 червня 1945 року перебували брати й іще шість повстанців, агентів НКВД вивів зрадник. Щоб знешкодити повстанців чи не вперше вирішили застосувати струменево-паралітичний газ. Усі українські бійці знепритомніли.
Після захоплення в полон розпочалося слідство з тортурами. Микола Дужий не визнав свого членства в УГВР. 4 лютого 1946-го військовий трибунал засудив його до смертної кари. Такий самий вирок 22 березня 1947 року дістав і Петро. Але 26 травня 1947-го в СРСР вийшов указ, яким смертну кару скасували. Замінили її на 20 років таборів.
В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»1955 року Миколу Дужого звільнили з ув’язнення за станом здоров’я. Він повернувся до Львова й прожив лише 12 днів. Петро провів у таборах 15 років. Його звільнили 1960 року. Поселили в Запоріжжі під суворим наглядом, а пізніше дозволили повернутися до Львова. 1980 року під псевдонімом Опанас Скелястий видав збірку сонетів і поезій “Розкуте слово”.
Палац Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі, березень 2021 р.
З початку повномасштабного російського вторгнення в Україні постраждало 1080 об’єктів культурної спадщини. Пам’ятки зруйновані чи пошкоджені у 18 областях країни. На Львівщині таких об’єктів — 36. Про це пише Суспільне Львів
Це статистика Міністерства культури та інформаційної політики станом на 25 травня 2024 року.
“Збереження нашої культурної спадщини стає надважливою і я завжди наголошував цю тезу, що охорона культурної спадщини — це питання національної безпеки. Тому я переконаний, що ми зобов’язані провадити заходи щодо збереження пам’яток”, — каже голова обласного товариства охорони пам’яток Андрій Салюк.
Церква у селі Кугаїв
Пам’ятку архітектури національного значення, дерев’яну церкву у селі Кугаїв — почали реставрувати. Відновленням дерев’яної церкви, яка датується XVII століттям, займається організація “Львів-реставрація”.
“Передбачалося, що набагато більше є збережено, а коли відкрили, розшили, то виявилось, що всі замки там струхліли, особливо кути, верх бані — зовсім зогнилий, багато проблем”, – розповідає директор організації Володимир Пащак.
Зараз над церквою спорудили тимчасове накриття для того, щоб вберегти її від замокання. Також вже розпочали розбір аварійних елементів. Окрім підвалин, у церкві замінять також бруси, які зогнили. А ще замінять аварійні частини даху та вкриють її новим ґонтом. Відновлюватимуть церкву так, аби зберегти максимум автентичності.
Церква в Кугаєві, 30 травня 2024. Суспільне Львів/Ольга Дейнека
Вартість реставрації церкви у селі Кугаїв обійдеться обласному бюджету приблизно у 4 мільйони гривень. А от дзвіницю поруч з церквою відновили у 2018 році за гроші, які зібрали волонтери, розповідає Андрій Салюк, який взявся за порятунок церкви і дзвіниці у Кугаєві ще у 2013 році.
“Стан її був дійсно дуже поганий. У 2019 році ми були змушені навіть демонтувати іконостас з цієї церкви, тому що потрібно було кронштейнами попідпирати – вона дуже перехилилася. Тоді вдалося уникнути завалу. Ми збирали кошти, шукали благодійників, хто готовий би був профінансувати реставрацію цієї церкви”, – каже Андрій Салюк.
Маєток у Нижанковичах
Також пустує колишній панський маєток у Нижанковичах. З фасаду осипається тиньк, частково вибиті вікна, а на даху почали з’являтися рослини-самосіви. Історики припускають, що цей палац збудували на межі XVIII і XIX століть.
“Він належав польським магнатам Любомирським, які були в тісних відносинах із Потоцькими. Потоцькі подарували цей палац пані Грім, яка була австріячкою за походженням. Вона проживала в цьому палаці до початку Другої світової війни. Тут цікаві легенди ходять навколо цього палацу. В ньому є тунель, який сполучає цей замок із замком Гербурта в Добромилі. Це непідтверджена легенда, це такі от припущення”, – розповідає вчитель історії Нижанковицької школи Олександр Пукайло.
За радянських часів, каже Олександр Пукайло, у Нижанковичах створили навчальний заклад. А в самому палаці облаштували кабінет директора та бібліотеку, а ще – квартири для працівників. Нині палац продовжує належати місцевому ліцею.
Замок у Нижанковичах. Суспільне Львів
“Ліцей був створений у 1960 році і від того часу він є на балансі Нижанковицького професійного ліцею. Занепад його почався у 90-х роках. Колись тут був адміністративний корпус, були навчальні кабінети. Коли почало текти з даху, ліцей не мав коштів на капітальний ремонт, і тоді були ті кабінети перенесені в інші приміщення. Для реставрації тут потрібні шалені кошти, а таких коштів у ліцею просто немає на даний час. Якщо б для потреб держави і для того, щоб його зберегти, відновити, ми можемо передати в іншу комунальну чи іншу власність”, — каже керівник ліцею Володимир Сенейко.
Палац у Нижанковичах є пам’яткою місцевого значення. Керівник ліцею додає, для реставрації вони згідні передати будівлю меценатам або в комунальну власність. Але місцева громада також не може виділяти гроші на його реставрацію, бо палац належить державі.
“Якщо би відбулася передача, скажімо, з державної власності в обласну, можна теоретично і практично шукати різні фонди. Зараз є дуже багато європейських програм, де можна пошукати і спробувати знайти інвестора, щоб залучити кошти для реставрації. Нам би цього дуже хотілося”, – пояснює заступниця міського голови Добромильської міськради Тетяна Терлецька.
Збереження пам’яток
В Україні із 2018 року існує ініціатива “Спадщина.UА”, яка рятує занедбані пам’ятки та шукає для них так звані “добрі руки”. До прикладу, нове дихання уже незабаром має отримати палац Жевуських-Лянцкоронських у селищі Розділ, що на Львівщині.
Палац датується 1704 роком. Зараз він є у приватній власності. У червні минулого року за 20 мільйонів гривень його придбав інвестор. За словами директорки палацу, після реставрації об’єкт повинен сам себе утримувати. Так як це буде робити інша будівля.
“Це є великий соціальний проект, попередньо національного, але уже міжнародного масштабу, тому що з нами уже співпрацюють фахівці з Румунії, Польщі, Італії, і вже є потенційні інвестори з Америки, ми вже працюємо інтернаціонально, аби зробити цей кейс першим успішним, завершеним прикладом управління спадщиною на засадах економічної ефективності, щоб показати суспільству, що спадщина може бути економічно ефективною, що спадщина заслуговує бути новою сферою для інвестицій, що вона є привабливою”, – каже директорка палацу Жевуських-Лянцкоронських Ганна Гаврилів.
Палац Жевуських-Лянцкоронських. Суспільне Львів
Залишити автентичними цього року на Львівщині мають 4 об’єкти культурної спадщини.
“Це невелика сума для реставрації об’єктів, але враховуючи в який сьогодні ми живемо період, і що першочергові видати на Збройні сили, то мені здається, що обсяг фінансування значний і не так багато є реставраційних компаній на ринку, які сьогодні готові здійснювати реставраційні роботи. Два ключових об’єкта — це Кугаївська церква і церква в Кліцько, на яку виділено близько 5 млн. Це завершення реставраційних робіт на дзвіниці Чесного хреста, що в місті Дрогобич. І значний об’єкт — це стінопис в церкві в Ісаї”, – розповідає директорка обласного департаменту архітектури Олена Василько.
На ці об’єкти із обласного бюджету виділили 13,5 млн грн.
![В.-І. Порендовський з Озерлаґу: «Спільна знимка з Петром Дужим [один з керівників Головного осередку пропаганди ОУН – І. Д.] з 1958 року. Від лівого боку: автор цих рядків, Петро Дужий, Юліян Бунь, галичанин, що 1958 р. виходив на волю, та росіянин (прізвища не пам’ятаю), теж фельдшер із лаґерної амбулаторії»](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/04/06.jpg?ssl=1)
