Ці фотографії є досить цінні для дослідників, зокрема, істориків та краєзнавців. Адже на них можна побачити місто яким воно було майже 100 років тому. Тут цікавим є все, його архітектура, вулиці, будинки та мешканці.
Впевнені, що кожен із читачів знайде щось своє на цих фото.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: NAC
Організатори зазначають, що під неймовірне сяйво сотень свічок прозвучать найвідоміші хіти Карлоса Гарделя, Астора П’яццолли, Мирослава Скорика, Богдана Весоловського та інших легендарних композиторів. Зокрема у програмі улюблені – “Намалюй мені ніч”, “Червона троянда”, танго з фільму “Запах жінки”, “Besame mucho”, “Historia de un amor”, а також найвідоміші танго П’яццолли.
Вечір обіцяє стати справжнім святом музики та емоцій, адже на сцені виступлять найкращі артисти Львівської філармонії у супроводі відомих львівських музикантів, чиє звучання не поступається цілому оркестру. Солісти вечора здивують своєю майстерністю та пристрастю.
Особливу атмосферу події створить Танцтеатр «Життя», який передасть усі емоції та пристрасть легендарних світових хітів танго та джазу через танець.
На гостей чекає пригощання ігристим вином та цукерками, що додасть події ще більше шарму та романтики.
“Не пропустіть можливість подарувати собі та своїм близьким незабутні позитивні емоції у цей нелегкий час”, – додають організатори.
Квитки можна придбати у касі філармонії та онлайн за посиланням: https://soldout.ua/event/1652-tanho-z-notkamy-dzhazu
Ольга МАКСИМ’ЯК
На перегляд художнього фільму «Захар Беркут» прийшли мешканці громади та відпочивальники курорту.
З перших кадрів фільм «Захар Беркут» занурює глядача в мальовничі українські Карпати, де в 1241 році на вершині гори розташувалося озеро, а поруч з ним – селище Тухля, жителі якого живуть за своїми законами і ні перед ким не стають на коліна.
Наталка СТУДНЯ
Оригінальний та прохолодний десерт для спекотних днів. Для кавоманів буде смачно, адже це поєднання прохолоди та улюбленого смаку.
Вам потрібні наступні компоненти:
В каструлю висипте цукор та воду. Поставте на плиту, помішуйте, щоб цукор розчинився. Коли рідина охолоне, змішайте з холодною кавою. Перелийте в контейнер для заморожування. Поставте в морозилку.
Через 30 хвилин дістаньте та за допомогою виделки зі стінок зішкрябайте кристали та перемішайте з рідиною. Поставте ще раз. Так робіть протягом 3 годин кожні 30 хвилин. Через деякий час ви побачите, що суміш заморожується гладким темним пластом зі світлішим відтінком. Довше не заморожуйте.
Граніту дістають з морозилки за 10 хвилин до подачі. Розкладають в гарні креманки та зверху прикрашають аерозольними вершками або збитими. Смачного!
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
24 червня у Щецині на закритті ХХ Міжнародного фестивалю “Sacrum Non Profanum”, а 25 червня у Катовіце у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під батутою Володимира Сивохіпа та солістки Віоліни Петриченко прозвучали симфонічні твори українських композиторів: “Українська сюїта” Миколи Колесси, Симфонічна поема “Гражина” Бориса Лятошинського та Концерт для фортепіано з оркестром Віктора Косенка. Цьогорічний ХХ випуск Щецинського Фестивалю було реалізовано під гаслом “Музика об’єднує народи — Шедеври Кіномузики” і присвячений тихим героям війни у наших східних сусідів — жінкам і дітям України.
Тур відбувся за підтримки Львівської обласної військової адміністрації та Львівської обласної ради
Ольга МАКИМ’ЯК
Унікальні пралісові ділянки загальною площею понад 378 га в межах філій «Славське лісове господарство» та «Самбірське лісове господарство» стали пралісовими пам’ятками природи місцевого значення.
За поданням Львівської обласної державної адміністрації сьогодні під час сесії Львівської обласної ради прийнято рішення про оголошення наступних природоохоронних об’єктів:
Надання природоохоронного статусу сприятиме забезпеченню належного природоохоронного режиму, підтримання екологічного балансу території, підвищення екологічної свідомості населення та дозволить обмежити діяльність, яка б могла пошкодити чи знищити довкілля, а відтак і зберегти його для майбутніх поколінь.
Також зазначаємо, що парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Кульпарків», до формування якого свого часу долучилися знані міські садівники ХІХ ст Карл Бауер та Арнольд Рерінг, оголошено з метою збереження і відновлення ландшафтно-терапевтичного середовища, елементів ландшафтних композицій та вікових дендрологічних угруповань по вул. Кульпарківська у м. Львів.
«Оголошення нових пралісових пам’яток природи та парк-пам’ятки садово-паркового мистецтва на Львівщині є важливим кроком у напрямку охорони довкілля та підтримання екологічної рівноваги. Завдяки зусиллям науковців, обласної державної адміністрації та підтримці обласної ради, ці території отримали природоохоронний статус, що сприятиме збереженню наших карпатських буково-ялицевих лісів та парку для прийдешніх поколінь. Сподіваюся, що такі ініціативи будуть підтримуватися і в майбутньому», – зазначила т.в.о. директора департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОВА Оксана Війтик.
Департамент дякує науковцям ГО «Дунайсько-Карпатська програма» та НУ «Львівська Політехніка», які провели обстеження нині заповіданих територій Львівщини і в порядку Закону України «Про природно-заповідний фонд України» долучилися до створення природоохоронних об’єктів.
Наталка РАДИКОВА
“Натовпи зі Львова та околиць, при участі делегатів русько-українських товариств з цілого краю та навіть із закордонної України (території за Збручем, яка входила до Російської імперії, – авт.) у спільному пориві духу вшанували пам’ять про поета”, – писав про цю непересічну подію краківський тижневик Nowości Illustrowane.
Як зауважила місцева газета Kuryer Lwowski, останки отця Шашкевича на Личаківському цвинтарі спершу покоїлися в простій могилі під звичайним хрестом, відколи його останки були перевезені із села Новосілки, де діяч “Руської трійці” був похований одразу після смерті. Збором коштів на намогильний пам’ятник після перепоховання займалося товариство “Просвіта”.
“Кам’яну основу виготовила скульптурна майстерня пана К. Пер’є, а бронзову фігуру (роботи пана Тілля) привезли з Мюнхена. На ньому зображена жінка, що стоїть на колінах”, – уточнили в тогочасній газеті.
Збір пожертв на пам’ятник на могилі Шашкевича було оголошено ще в листопаді 1893 року. Тоді магістрат відступив безоплатно 8 квадратних метрів землі на теперішньому полі №3 Личаківського цвинтаря для перепоховання, яким займався організаційний комітет на чолі з видатним ученим та громадським діячем Омеляном Огоновським.
Тодішнє дійство було урочистим і багатолюдним. За даними тогочасної газети “Діло”, кількість учасників урочистого перепоховання становила до 10 тисяч, до Львова прибули делегації від 70 українських громад. Процесія вирушила від станції Підзамче, куди привезли тіло Шашкевича, аж до Личаківського цвинтаря.
“Львів ще не бачив такого великого з’їзду української інтелігенції та духовенства. Похоронний обряд очолив митрополит Сембратович (тодішній предстоятель УГКЦ, – авт.) у супроводі прелата о. Сінгалевича (посол до австрійського парламенту та прелат папи Римського Михайло Сенгалевич, – авт)”, – повідомляла у 1893 році газета Kuryer Lwowski.
Першим внеском на намогильний пам’ятник Шашкевичу став дохід від концерту, який відбувся увечері після перепоховання у Народному домі (тепер — приміщення будинку офіцерів та кінотеатру на вул. Театральній, 22, – авт.). Але тільки через 13 років вдалося зібрати достатньо коштів для встановлення надгробка із бронзовою фігурою, роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тілля.
На велелюдному зібранні біля могили діяча “Руської трійці” вкотре згадували визначні заслуги Маркіяна Шашкевича.
“Часи, на які припала діяльність Шашкевича, були дуже сумними для руської (української, – авт.) Галичини. Українська традиція та народна мова жили лише під солом’яними дахами селян. Ніхто не працював для людей, ніхто не розмовляв з ними їхньою мовою. Маркіян Шашкевич першим зрозумів, що так далі тривати не може і прийшов до переконання, що відродження української нації на Галичині може відбутися лише на народній основі. Він першим звернувся до багатого джерела прекрасної народної поезії, першим полюбив український народ та його мову”, – йдеться у репортажі з відкриття пам’ятника в краківському тижневику Nowości Illustrowane.
Через п’ять років, у 1911 році, коли відзначався 100-літній ювілей від дня народження Шашкевича, поблизу його рідного села Підлисся на Золочівщині на Білій (Підлиській) Горі було встановлено величний пам’ятник у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті заввишки 25 метрів. Кошти на його встановлення також збирали всією громадою.
Богдан СКАВРОН
Джерело: БОМОК
На подію запрошують не лише шанувальників світу Толкіна, а й усіх: адже історія та музика концерту – про перемогу добра над потужним злом, про звитягу, визначну війну за життя та таку омріяну перемогу й мир!
Що ж саме презентуватимуть музиканти?
Можливість потрапити у світ Середзем’я львів’яни та гості міста матимуть вже 9 липня о 19:00. У самому серці міста – в Оперному театрі.
Квитки доступні тут: https://lviv.kontramarka.ua/uk/koncert-volodar-persniv-u-vikonanni-lumos-orchestra-90589.html
А виконавці та творці дійства – Симфонічний оркестр LUMOS Orchestra – унікальний музичний колектив у якому об’єднались кращі професійні музиканти Львова, що водночас є великими шанувальниками саундтреків та фантастичних світів. Містяни знають що їх постановки детально пророблені аби максимально занурити у світ, наповнені тематичними нюансами, унікальними активностями та розгорнутою драматургією що здатна розчулити та надихати. Великі тематичні концерти накшталт “Гаррі Поттера”, “Гри Престолів”, “Володаря Перснів”, шоу по саундтрекам з відеоігор, серіалів, мультфільмів, співпраця з відомими акторами та композиторами, творчі кліпи та більше 800 композицій у репертуарі – усе це доробок колективу за більш ніж 13 років існування.
А разом з хором “Євшан”, що гастролював по багатьох країнах світу, та улюбленими публікою солістами – музиканти створюють дійсно неповторні видовища високоякісного рівня.
Частину ж зібраних коштів організатори передадуть на безпосередню допомогу звитяжним ЗСУ, що боронять нас від лиха тут і зараз.
Ольга МАКСИМ’ЯК
Їх розмістили на спеціальній основі у формі обкладинки книги Основного Закону. До створення «солодкої конституції» долучилися в.о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод, начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний, депутати Львівської обласної ради, представники військових та силових структур, громадськість.
«Наша Конституція є однією з найліберальніших у світі. Тільки в II розділі міститься 45 прав і свобод людини. Це свободи, які захищають наші військові у бою проти російської федерації. Це суверенітет, незалежність і гідність – все, що хоче відібрати ворог. Тому ми запланували цей захід, щоби показати, що наші права і свободи є важливими.
Хочемо встановити рекорд України з виготовлення найбільшої солодкої копії книги Конституції України. Солодке разом з примірником Конституції, який ми виготовили спільно з Львівською обласною радою і Львівською обласною військовою адміністрацією, передамо військовим, які перебувають на лікуванні й реабілітації у Львові», – сказав представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний.
Представниця Книги світових рекордів України Ганна Крисюк офіційно зафіксувала рекорд з викладення найбільшої солодкої Конституції України та вручила організаторам – кондитерській компанія «Biscotti», офіційний диплом.
Рекордні кекси та печиво організатори планують передати військовим, які проходять лікування в комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи» та інших реабілітаційних центрах Львова та області.
«Вітаю Львівщину і всіх українців з Днем Конституції України. У 1996 році представники українського народу, які боролися і продовжують боротися за незалежність України, прийняли основний документ Української Держави – Конституцію України. Дякуємо їм за незламність духу, за відстоювання української суверенної незалежної держави. Сьогодні маємо урочисту сесію і на ній почуємо тих, хто був у джерел Конституції України. Дякуємо Збройним Силам України за можливість відсвяткувати цей день», – зазначив в.о. голови Львівської обласної ради Юрій Холод.
Наталка РАДИКОВА
Тут українські інтелектуали не лише відпочивали й набиралися карпатської енергії, але й творили. Гуцульщина була місцем натхнення, пише Репортер.
Зокрема Криворівня, яку етнограф Володимир Гнатюк називав «українськими Афінами». Інтелігенцію гуртував місцевий парох Олекса Волянський. Він прагнув перетворити гуцульське село на культурний центр для української еліти початку XX століття.
Донині збереглася старенька церковна резиденція, де часто проводилися інтелектуальні зустрічі. Як розповіла завідувач літературно-меморіального музею Івана Франка Ганна Луцюк, тут на два дні зупинялася й Леся Українка з чоловіком Климентом Квіткою, які подорожували до курортного Буркута.
Часто проводив літні вакації у Криворівні й Іван Франко. І вже більше півстоліття у хаті місцевого різьбяра, народного лікаря й фотографа Василя Якіб’юка діє літературно-меморіальний музей Івана Франка. Адже саме тут деякий час жив і творив геніальний поет і прозаїк.
Ініціаторкою створення музею була дружина Гната Хоткевича – Платоніда. За словами Ганни Луцюк, в музеї з речей митця збереглися ліжко, крісло, столик, лавка, годинник, канапа, топірець-бартка, подарований господарем Василем Якіб’юком, і сак для ловлі риби. Оскільки Іван Франко багато писав, у Криворівні мав свій улюблений камінь, на якому можна посидіти й нині. У меморіальній кімнаті Івана Франка відтворили ту обстановку, в якій жив митець: старовинні дерев’яні меблі, різьблені скрині, гуцульська вишивка, його власні твори.
Вдалося поспілкуватися і з відомою мисткинею Криворівні Галиною Кутащук, для якої Василь Якіб’юк – прапрадід. На жаль, інформацією про нього пані Галина мало володіє. Бабуся Марія у півторарічному віці залишилася сиротою. Її батька, а Галини Кутащук прадіда Олексія, в 1944 році розстріляли більшовики.
Мисткиня впевнена, що Василь Якіб’юк був патріотично свідомою людиною, до якого горнулися люди. До прикладу, коли Іван Франко через поліартрит не міг уже власноруч писати, пан Василь охоче робив це замість нього. Від прапрадіда в родині збереглася лише качалка для тіста. Інші ж речі віддали до музею.
«Смакувала» Криворівня, як довідуємося з епістолярних джерел та спогадів, і українському історику, письменнику, політику Михайлові Грушевському. Він навіть придбав у селі власну віллу та облаштував її в гуцульському стилі. Кажуть, йому Криворівня так була до вподоби, що перевіз сюди частину своєї наукової бібліотеки.
Перша Світова війна застала Грушевського саме в Криворівні, але потім він з родиною виїхав до Відня. Бібліотеку, щоденник й садибу загалом знищили московити.
У 2003 році неподалік місця, де стояла будівля, її спорудили знову. Нині тут діє садиба-музей, де експонуються біографічні матеріали, фотографії, відтворений інтер’єр робочого кабінету Михайла Грушевського. Особливим експонатом і справжнім раритетом є крісло-гойдалка українського історика, а також невелика шкатулка.
Чималу частину свого життя досліджував Гуцульщину уродженець Харкова Гнат Хоткевич. Він подорожував гуцульськими селами в пошуках місцевого фольклору. Був частим гостем у Криворівні. Та облюбував собі село Красноїлля, де в будинку читальні Просвіти 1910 року заснував гуцульський театр. З ним Гнат Хоткевич гастролював не лише Галичиною, театр виступав і в Одесі, Миколаєві, Харкові, Києві, навіть за кордоном.
Як писав краєзнавець Петро Арсенич, організатори «гуцульських вечорів» продавали вироби народних умільців, працювали буфети, де відвідувачі мали змогу покуштувати страви місцевої кухні. Гуцульський театр зумів піднести автентичний фольклор до вершин поетичної образності та захопливої видовищності.
Саме Петро Арсенич разом із мешканцем Красноїлля Володимиром Сінітовичем ініціювали створення в колишній читальні Просвіти музею Гуцульського театру Гната Хоткевича. Нині музей носить назву народного, а його директором є син Володимира Сінітовича – пан Роман, який з радою душею продовжує справу батька.
У музеї донині є славнозвісна сцена, де відбувалися цікаві постановки. За словами Романа Сінітовича, з Гнатом Хоткевичем грав у виставах і його прадід. Це було перше покоління артистів театру, деякі речі яких зберігаються в музеї. На сьогодні діє четверте покоління театралів, але через війну чимало учасників театру на фронті. Сам пан Роман також нещодавно повернувся з передової.
Так про віллу письменниці в Дорі говорив поет і перекладач Остап Сливинський. Це був своєрідний арт-салон, де гуртувалася галицька й буковинська інтелігенція. А нині – це пустка, яка потребує негайного втручання задля збереження її від повного руйнування.
За спогадами поетеси Тамари Севернюк, на стінах вілли розписувалися актори, співаки, письменники. Тут були автографи Дмитра Павличка, Богдана Ступки, Федіра Стригуна…
Побудувала віллу Ірина Вільде разом із чоловіком Іваном Дроб’язком. Оскільки вона опікувалася молодими літераторами, то влаштовувала тут літературні салони, а також карнавальні маскаради. Але, на жаль, не все було гладко в її сімейному житті. Через зраду чоловіка Ірина Вільде з ним розлучилася, і доля вілли виявилася сумною.
Так склалося, що родичі письменниці, власники першого поверху, проживають у Львові. А другим поверхом володіють мешканці Івано-Франківська. Ґрунтовним ремонтом вілли, виглядає, ніхто займатися не планує. До того ж, навіть не встановлена меморіальна таблиця, що колись тут вирувало бурхливе літературне життя. Самотньо стоїть будинок, і якщо не розпочати реставрацію, то колись ніхто й не згадає про віллу Ірини Вільде.
Недаремно Дору колись так облюбували творчі люди. Адже на той час невеличке село було живописним місцем, відомою курортною зоною на всі Карпати, де творилася культура. Воно було осердям гуртування української інтелігенції.
У Дорі навіть є давнє кладовище, де поховано чимало тогочасної еліти, зокрема міністр шляхів, пошти та зв’язку в уряді ЗУНР Іван Мирон.
Дора була місцем внутрішнього спокою і для оперного співака зі світовою славою Михайла Голинського. Його ще називали українським Карузо. Він був родом з невеличкого покутського села, що на Городенківщині. За словами дослідниці Гуцульщини Світлани Флис, можливо, любов до Карпат прищепив йому родич, відомий письменник і адвокат Марко Черемшина.
У Дорі Голинський побудував розкішну двоповерхову садибу, яку назвав «Вілла Мирослава». Мабуть, на честь своєї доньки. Артист дуже любив квіти, тому їх як і сад заклав разом із робітниками-гуцулами.
Вілла мала на першому поверсі вздовж балкона бляшану таблицю, орнаментовану українською вишивкою з написом «Вілла Мирослава». Такої не було у всій долині Прута – по Ворохту, – писав у спогадах про свій будинок Михайло Голинський.
Співак завше з охотою вертався до мальовничої спокійної Дори, любив Карпати всією душею. Як розповідає Світлана Флис, з його ініціативи громада виділила деревину для будівництва монастирської церкви Святого Іллі. Також він допоміг місцевій Просвіті створити в Дорі бібліотеку, офірувавши кількасот книг із власної книгозбірні.
На жаль, «Вілла Мирослава» не дожила до наших днів. Але син співака Богдан Голинський профінансував відкриття в Дорі пам’ятного знака батькові – місці, де минули найкращі хвилини життя Михайла Голинського.
Мандруючи центральною вулицею Делятина, можна помітити цікавий за архітектурою будинок. Це ошатна вілла адвоката, депутата Віденського парламенту, Галицького сейму та визначного діяча ЗУНРу Миколи Лагодинського. А нині – Делятинський краєзнавчий музей.
У віллі або як колись називали «вілії» було близько десяти кімнат і адвокатська канцелярія, яку внучка Оксана Роздольська через зелений колір стін називала «зеленим кабінетом». З розповіді завідувача музею Андрія Мисюка, вілла мала аж п’ять входів, що було дуже функціональним, але рідкістю для тогочасних будівель.
Родина Лагодинських володіла віллою до 1944 року. Дві з чотирьох доньок були відомими культурними діячами Галичини. Ярослава Лагодинська стала письменницею із псевдо Леся Верховинка, а Галина – піаністкою. У Делятині на місцевому кладовищі є великий родинний склеп, де свій останній спочинок віднайшли Микола Лагодинський з дружиною Клавдією, донька Ярослава та їхня тітка.
Після Другої світової війни у віллі Лагодинських мешкав міліціонер, який занедбав будинок. Відтак за сприяння тогочасного селищного секретаря Івана Дяченка будівлю передали школі. З часом місцевий вчитель Тимофій Антонюк у 1961 році заснував тут кімнату-музей Марка Черемшини. У 2012 році кімната-музей завдяки зусиллям Андрія Мисюка перетворилася на краєзнавчий музей при школі. І лише в 2021 році вся вілла Лагодинських отримала статус Делятинського краєзнавчого музею.
Хоч будинок через дешеві ремонти частково і втратив свій первинний вигляд, але при доброму порядкуванню слугуватиме ще роки. Можливо, його оберегом є придорожній хрест.
Саме в адвокатській конторі Миколи Лагодинського стажувався як адвокат Іван Семанюк (Марко Черемшина). В цьому розкішному будинку він мешкав кілька років. Коли Лагодинський як депутат відлучався до Віденського парламенту, то Іван Семанюк виконував адвокатські обов’язки.
До слова, єдина внучка Лагодинського Оксана Роздольська передала для музею посвідчення депутата Віденського парламенту свого дідуся. На обкладинці посвідчення був також підпис міністра шляхів, пошти та зв’язку ЗУНРу Івана Мирона, тож Лагодинський міг користуватися ним і на її території.
Після від’їзду Марка Черемшини в адвокатській конторі Лагодинського працював також правник і письменник Михайло Козоріc. Його у 1937 році, як і багато інших українських інтелігентів, розстріляли в урочищі Сандармох. Його прах і досі на чужині.
Юлія МАРЦІНІВ
Виконавець має амбітну мету — витіснити російські треки зі всіх топ-чартів, і його пісні, такі як «Погляд», «Чекає вдома», «Уночі», «Порічка», «LaLaLa» та багато інших, вже полюбилися слухачам.
Яскравою подією стане концерт 7 липня на !FESTrepublic у Львові, спеціально для якого артист готує особливу програму.
«Витягуйте друзів, сім’ю, знайомих, або йдіть самі і шукайте нових друзів. Зробимо цей день найяскравішим спогадом літа в ці нелегкі часи, та зберемо разом кошти для ЗСУ! Чекаю вас, буде гаряче!» — запрошує YAKTAK.
Особливістю цього заходу стане благодійна складова: частина коштів від продажу квитків буде спрямована на підтримку ЗСУ, а також на концерті ініціюють збір на авто для сил спеціальних операцій.
“Не пропустіть можливість провести незабутній вечір у компанії талановитого виконавця та долучитися до доброї справи!” – кличуть львів’ян на подію організатори VINIL concert agency.
Квитки за посиланням: https://vinil.agency/events/yaktak-started-on-07-07-2024
Ольга МАКСИМ’ЯК
Про це повідомляють Фотографії Старого Львова з посиланням на Голос Бущини.
Ця нарада третя з циклу: перші дві відбулись у Стрию та Ходорові. Ініціатором проєкту є завідувач Сектору Культурної спадщини Стрийської РВА Ольга Боднар за підтримки Стрийської РВА й департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА.
Головна мета — довідатись більше про унікальні пам’ятки, культурні особливості кожної із 14 громад Стрийщини, аби спільно напрацювати оптимальну стратегію збереження та промоції культурної спадщини регіону.
«Культурна спадщина — це історія моєї бабусі, моєї хати, мого краю. І треба показувати, що є на цій території не таке, як в інших. Та сама лялька-мотанка – її тільки з ниток робили, бо тут найбільше ткацтвом займалися. І ткали саме чоловіки. Потрібно побачити і зрозуміти ту потугу, яку має регіон, а тоді стратегічно розпрацювати, що є найкраще, і написати свою стратегію чи концепцію розвитку. Маємо орієнтуватись точково, локально, щоб підтримати, посилити своє, унікальне, і тоді зможемо залучити додаткові інвестиції», — розповіла Ольга Боднар.
За її словами, Стрийська РВА старається співпрацювати з різноманітними громадськими організаціями, Туристичним інформаційним центром Стрия, Агенцією регіонального розвитку Львівської області.
Додамо, у межах заходу відбулась також презентація науково-популярного журналу «Наша спадщина», екскурсія в єдиний у світі музей-заповідник гетьмана України Івана Виговського. Наступна виїзна нарада планується у Розвадові.
Наталка СТУДНЯ
1774 р. У Львові встановлено правила, які регулювали діяльність шинків. Зокрема, заборонялося мати жіночу прислугу, що часто було прихованою формою проституції. Весілля та інші приватні урочистості мали відбуватися лише у другій половині дня.
1783 року встановили правила утримання собак: собаки без нашийників вважалися бродячими, їх виловлював офіційно призначений гицель. Власник пса, який покусав людину, виплачував високий штраф або підлягав тілесному покаранню.
У жовтні 1788 року австрійська влада видала «Розпорядження про громадську безпеку в місті Львові», яке регулювало цілу низку питань щоденного життя. На виїздах, де встановлювали митний контроль, всі мешканці мали реєструвати місце свого проживання, на території міста забороняли пасти худобу, на вулицях — стріляти
з вогнепальної зброї та курити тютюн; причому штраф за обидва останні правопорушення був однаковим — два флорини.
1853 р. 31 липня засвітилася перша гасова лампа в шпиталі отців Піярів на Личакові при хірургічній операції Владислава Холецького. Невдовзі шпиталь Піярів закупив від спілки Лукасевич-Міколяш-Зег 500 кілограмів нафти. Це була перша у світі нафтова оборудка.
1911 р. Львівська газета «Нові Моди» написала про появу у Львові першої жінки в штанах як про визначну подію.
ВИСТАВКА РОКУ – це надважлива подія у житті архітектурної школи, коли ми підбиваємо підсумки навчального процесу. Тема ПОВЕРНЕННЯ як така, що пронизує всі аспекти людського життя в часі війни, стала лейтмотивом ВИСТАВКИ РОКУ 2024. Адже усі проєкти, які розроблялися цьогоріч під час студій, є про повернення у різних інтерпретаціях.
Спроби відповісти на ці та інші питання синтезувалися студентами/-ками в студійних проєктах, які формують ядро експозиції. Експозиція складатиметься з понад 250 робіт студентів/-ок ХША, включно з макетами, постерами, альбомами робочих креслень, текстами та цифровими матеріалами.
Яна ТЕРЛЕЦЬКА
Козаки одноголосно проголосили про зречення присяги на вірність московському цареві.
“Відсьогодні і допоки сонце світить над Україною стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі та незалежності. На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, у чому хрест цілує гетьман Українського козацтва і вся Генеральна старшина й отамани”, – читав текст зречення Чорновіл.
На цій же Раді склали присягу на вірність Україні.
“Отож, буде в Москві цар чи ні, а козаки відтепер служитимуть лише своїй неньці – Україні”, – присяглися після зречення.
Тричі перепитав гетьман козаків: “Чи буде на те ваша згода?”, на що тричі одноголосно пролунало: “Згода! Згода! Згода!”. За тим бабахнула гармата, ніби поставила крапку на цій темі.
На честь цієї події на місті зречення встановили пам’ятний знак.
Довідково. 18-го січня 1654 року на Переяславській раді, раді козацької верхівки на чолі із Богданом Хмельницьким, було узгоджено перехід під протекцію Московського царства.
Було скликано загальну раду, на якій Хмельницький назвав 4-х потенційних протекторів для Війська Запорізького (козацька держава у другій половині XVII ст.) – польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя. Вибір старшини упав на московського царя Олексія Михайловича. Учасники Переяславської ради підтримали це рішення спільною присягою. Ключовим пунктом у виборі саме Олексія Михайлович було те, що він був православним.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: https://gazeta.ua/
Старше покоління згадає про НЛО, молодше – про нашестя роботів, і лише туристи впевнено скажуть: «Так це ж найбільша діюча вітроелектростанція в Карпатах!».
Цей об’єкт відкрився менше року тому і вже набирає популярність серед мандрівників. Адже вітряки не лише виробляють електроенергію, а й радо «позують» для неймовірних фото на фоні мальовничих гір!
Вітряки розташовані на гірському хребті біля села Орів. Це якихось 10км від траси Київ-Чоп або 100км від Львова. До них можна добратися навіть на легковому авто, а охорона дозволяє фотографувати. Поїздивши хребтом взад-вперед ми знайшли найкращий ракурс на схід Сонця!
Крім вітряків, в цих краях ще є оглядова вежа «Карпатський Маяк», мега-популярний водоспад Кам’янка та ціла гора пронизана печерами! Гарні місця куди поїхати на вихідні!
З траси Київ-Чоп повертаємо на с.Нижня Стинава. Далі рухаємося 9км головною асфальтованою дорогою до з’їзду праворуч на “бетонку”. Нею, а потім просипаним кам’яним шляхом, виїжджаємо на сам хребет. Дорога тут надійна, легкове авто справиться.
Вітряки позначені на Гугл картах, також про них писали у новинах. Але, про всяк випадок, тут не вказуватиму їх точні координати. Та, навіть без ЖПС, Ви не заблукаєте. Адже всю дорогу бачитимете перед собою “ціль”.
Зупиняємося на найвищій точці хребта – горі Белеїв (773м н.р.м). Навіть без вітряків це надзвичайно мальовниче місце. З однієї сторони простора рівнина, видно міста Стрий та Трускавець. З іншої: безмежні пасма “Сколівських Бескидів” та їх велична королева – гора Параска.
Нові, потужні та дуже симпатичні вітряки не псують, а, навпаки, збагачують навколишні краєвиди. Їх стрункі силуети лише додають об’єму та глибини цим пейзажам. То ж, маємо ще одне чудове місце для нестандартних фотосесій!
«А як же екологія?» – спитаєте Ви. На мою думку, вітряки тут ідеально вписалися у навколишнє середовище. На цьому хребті вже давно ведеться видобуток нафти: є дороги, качалки, стовпи та цистерни. То ж, поява цих велетнів нічого не зіпсувала. Натомість, створила потужній туристичний магніт та приклад успішної інтеграції ВЕС у екосистему.
Вітряки в селі Орів настільки високі (~100м), що їх вогні видно аж зі Львова! Кожна турбіна виробляє 5.5 МВт екологічної електроенергії. Дев’ять таких агрегатів роблять цю ВЕС найбільшою діючою в Карпатах!
Крім екологічності, вітряки мають ще одну неочевидну перевагу. Це надійне джерело електроенергії яке, на відміну від традиційних електростанцій, значно важче знищити. Минулого року, під час блекаутів, саме ВЕС живили Миколаївську та Херсонську області. Так же буде і цього року.
Ось як ці вітряки виглядають на відео:
Наверх самих вітряків не пускають, але можна подивитися як виглядають схожі біля Зборова.
Крім вітряків, у цих краях є багато інших цікавих місць. Наприклад, якщо проїхатися далі найдовшою вулицею України в селі Орів (зафіксовано офіційний рекорд), то опинимося біля іншого місцевого магніту – “Карпатського маяка”
Після відвідування “маяка” вертаємося назад до траси. Переходимо дорогу і піднімаємося на оглядовий міст через річку Стрий (жовта стрілка на карті або ось координати). Звідси нам відкривається просто неймовірний вид на одну з найбільший карпатських артерій.
По той бік моста, в селі Розгірче, зберігся старовинний печерний монастир. Обов’язково відвідайте його, якщо там ще не були. Ось координати.
Наступною зупинкою був розкручений водоспад «Кам’янка». Щоразу, коли проїжджаю поруч, то обов’язково тут зупиняюся випити Карпатського чаю з видом на це чудо природи!
Мало хто знає, що поруч водоспаду є ціла гора з печерами! І якщо на Кам’янку туристи їздять вже давно, то печери лише зараз починають відкривати свій потенціал.
Одна з печер, «Пілігрим», знаходиться поруч маркованої стежки до каньйону гори Ключ (ось координати). Вона настільки велика, що всередині запросто розташується туристичний табір, а вхід доступний кожному! Більше про ці печери тут.
Як бачимо, «Сколівські Бескиди» це як Крим – кожних кілька кілометрів є щось цікаве. Хочете дізнатися що саме? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал аби знати більше!
Джерело www.RDZS.org
Андрій Риштун
Книга є продовженням трилогії монографій із серії «Доба Франка», запланованих у рамках проєкту «Від землі Вітелона до землі Івана Франка» і водночас нашим сміливим дослідницьким вступом для спеціального дослідження, присвяченого історії мандрівок Дрогобиччиною в період кінця XVIII – початку ХХ ст.
Водночас це перша в історіографії спроба антології описів подорожей “Франковим Краєм” від епохи Бальтазара Гакета до епохи Івана Франка.
Книжка вийшла в співпраці науковців Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», Державного закладу вищої освти Колегіуму Вітелона в Лєгниці та Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка.
Автори (Богдан Лазорак, Беата Скварек, Тетяна Лазорак) цього двомовного дослідження (польською та українською мовами) уклали історію мандрів Дрогобиччиною в чотирьох розділах, які доповнюються документами, архівними і літературними матеріалами з описами мандрівок, а також малюнками та фотографіями.
У монографії, згідно з засадами історичної методології, представлені факти і події, які ґрунтуються на писемних, актових і наративно-описових (літературні твори, листи, щоденники, спогади), картографічних (карти, плани) джерелах, а також газетних матеріалах і републікаціях. Перевагою книжки є унікальний додаток у формі настільної карти-брошури під назвою «Десять давніх мандрівних маршрутів Дрогобиччиною: «Від Бальтазара Гакета (1789 – 1790) разом з Іваном Франком (1884) і аж до Карла Фердинанда (1912)» із зазначенням місць зупинок відомих мандрівників на теренах Дрогобиччини, що дозволить сформувати нові сучасні туристичні маршрути з найбільш цікавими і в той же час рідкісними описами подорожей кінця XIX початку XX століття.
Наталка СТУДНЯ
Трек наповнений танцювальними ритмами, а основним лейтмотивом композиції є жіноча впевненість. Кожне слово звернене до жінок, які мають в першу чергу поважати і цінувати себе.
«BITCH БЕСТІЯ» – пісня про непокірну, знаючу собі ціну жінку, яка затьмарює з першого погляду будь-кого. Пісня надихає жінок вірити в себе ще дужче, ніж будь-коли і нагадує завжди памʼятати про свою жіночу силу.
«Пам’ятайте, що ми здатні на все, чого тільки забажаємо, навіть більше. Ми розумні, розкішні, спокусливі… Ми вартуємо лише найкращого! Любімо себе і цінуймо кожну мить життя!», – звернулась до жінок артистка
Легкий і в той самий час енергійний саунд додасть позитиву і принесе літо в життя кожного.
Сингл THE VITORIEN «BITCH БЕСТІЯ» доступний для прослуховування на всіх цифрових майданчиках, а mood відео в YouTube та на музичних каналах.
Наталка СТУДНЯ
