Ветеринари Львівщини завершили масштабну осінню кампанію проти сказу
На Львівщині успішно завершилася осіння кампанія з пероральної імунізації диких м’ясоїдних тварин проти сказу. Протягом тижня, з 20 по 28 жовтня 2025 року, спільні групи фахівців охопили величезну територію області, розклавши понад третину мільйона доз вакцини.
Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області повідомило про завершення масштабної роботи, яка є ключовим елементом у боротьбі з поширенням одного з найнебезпечніших вірусних захворювань, спільного для тварин та людей.
Ключові показники кампанії:
Тривалість: 20–28 жовтня 2025 року.
Охоплена площа:13 840 км² території Львівської області.
Розкладено вакцин:346 тисяч доз української антирабічної вакцини.
Задіяні сили:243 групи фахівців, до складу яких увійшли ветеринари, представники Держпродспоживслужби, Національної поліції, органів місцевого самоврядування та мисливських організацій.
Розповсюдження брикетів з вакциною проводилося поза межами населених пунктів — уздовж водойм, на болотах, а також поблизу авто- та залізничних шляхів. Саме ці зони є ареалами проживання та маршрутами міграції основних переносників сказу — лисиць, вовків, єнотовидних собак.
Ветеринари Львівщини завершили масштабну осінню кампанію проти сказу
Як наголошують фахівці, осіння кампанія має стратегічне значення. З наближенням холодів дикі тварини активніше мігрують та частіше підходять до людських осель у пошуках їжі. Це значно підвищує ризики контакту з домашніми тваринами та людьми, а отже — і ризик передачі вірусу сказу.
Довідково: Сказ — це гостре інфекційне захворювання, яке вражає центральну нервову систему і, при несвоєчасному зверненні за медичною допомогою, завжди закінчується смертю. Вакцинація диких тварин (зокрема, пероральна імунізація через приманки) є найбільш ефективним методом контролю та викорінення хвороби на великих територіях.
Для імунізації використовується спеціальна антирабічна вакцина, закрита у формі брикетів-приманок. Як правило, такі приманки мають специфічний запах (наприклад, м’ясокісткового борошна), що приваблює диких хижаків. Усередині брикета міститься капсула з рідкою вакциною. Коли тварина розгризає приманку, вакцина потрапляє в її ротову порожнину, забезпечуючи імунізацію.
Ветеринари Львівщини завершили масштабну осінню кампанію проти сказу
Тварини, які з’їли приманку, набувають імунітету до збудника сказу вже через 21 день, і цей захист зберігається щонайменше один рік.
Держпродспоживслужба звертає увагу громадян на важливість дотримання правил безпеки під час або одразу після проведення подібних кампаній:
Не торкатися брикетів із вакциною, якщо ви їх знайшли.
Не переносити і не руйнувати приманки, оскільки це може порушити схему імунізації.
Пояснити дітям, що це не іграшка і не їжа.
Слідкувати за домашніми тваринами. Хоча вакцина безпечна, важливо, щоб усі домашні улюбленці (собаки та коти) також були обов’язково щеплені проти сказу відповідно до ветеринарних норм.
Проведення осінньої кампанії є важливим кроком у підтримці благополучної епізоотичної ситуації та захисту громадського здоров’я на Львівщині.
Коли температура повітря спускається нижче, особливо хочеться відчувати тепло та залишатись водночас стильними. Кожна деталь одягу стає важливою, адже саме вона допомагає почуватися впевнено навіть у прохолодні дні.
Шукаєте ідеальне поєднання комфорту та ефектних дизайнерських рішень? Тоді адідас знає, що запропонувати – звісно ж, брендові жіночі куртки! Якісні, функціональні та універсальні, вони запросто подарують вам найкращий досвід носіння та стануть незамінними у повсякденному гардеробі.
Перевірений вибір багатьох
adidas – це роки інновацій, справжнє визнання та довіра мільйонів людей у різних куточках світу. Компанія розпочала свій шлях із виробництва спортивного взуття, але швидко стала №1, у тому числі і в створенні одягу та аксесуарів. Вона постійно прагне більшого та створює продукцію, яка на 100% відповідає потребам сучасних жінок.
Обираючи цю торгову марку, ви можете бути повністю впевнені у своїй покупці!
Жіноча куртка adidas
Пріоритетні аспекти, варті вашої уваги
Виробництво фірми відповідає найвищим стандартам та навіть перевершує їх. Тут на вас чекають виключно першокласні продукти, які захочеться вдягати знову!
Бажаєте дізнатись про це більше?
Використовуються міцні та витривалі матеріали, котрі зберігатимуть свій зовнішній вигляд за будь-яких погодних умов, попри дощ, сніг чи навіть град. Вони чудово підходять для регулярного щоденного носіння та радуватимуть вас не один сезон.
Застосовуються технології CLIMAWARM, COLD.RDY, котрі допомагають підтримувати температуру на оптимальному рівні, не випускаючи тепло назовні та запобігаючи переохолодженню.
Деякі продукти також оснащені спеціальними водонепроникними мембранами Gore-Tex, завдяки яким зливи чи калюжі не стануть для вас перепоною.
Вироби доповнені капюшонами, кишенями та іншими практичними елементами, розробленими для підвищення вашого комфорту до нового рівня.
Жіноча куртка adidas
Зберігайте стиль за будь-яких умов
В асортименті представлені жіночі куртки на будь-який смак, тут кожна знайде для себе оптимальний варіант, який моментально підкорить серце. Пропонуються різні фасони:
Стандартної довжини.
Подовжені чи навпаки вкорочені.
Приталені, прямі та оверсайз.
Колірна палітра варіюється від класичних чорних, білих та сірих відтінків до яскравих кольорів та принтів, що дозволяють підкреслити індивідуальність.
Обирайте власного фаворита та переконайтесь, що стиль з adidas стає дійсно виразнішим!
Купити жіночі куртки можна на офіційному сайті вже зараз. Клікайте на товар, додавайте його у кошик та очікуйте оперативну доставку у своє місто України!
Львів, місто, яке завжди було перехрестям культур і доль, у XIX столітті перетворилося на справжній «салон» Галичини, де панували строгі правила етикету і водночас кипіли нестримні пристрасті. Романтичні пригоди цієї епохи були тісно пов’язані з ключовими локаціями міського життя: від розкішних бальних зал до тихих куточків, де призначали фатальні дуелі.
I. Бали: Театр Перших Поглядів
Головним місцем для зав’язування романтичних знайомств були щорічні бали та салонні вечори. Львівська аристократія, як і заможне міщанство, збиралася у вишуканих приміщеннях, де під звуки вальсу вирішувалися долі та укладалися шлюбні контракти.
Палац Потоцьких у Львові
Одним із найпрестижніших місць був Палац Потоцьких (сучасна адреса: вул. Коперника, 15) (1). Хоча його будівництво у класичному вигляді припало на кінець XIX століття, прийоми у попередніх резиденціях Потоцьких завжди були епіцентром світського життя. Проте центром балів для широкої публіки, особливо після середини XIX ст., став Народний Дім (вул. Театральна, 22), який приймав як українські, так і польські культурні заходи (2).
Народний дім, кін. ХІХ ст.
Цікавий факт (1): У період балів, коли дівчата могли залишати домівки, спеціально найняті “дуеньї” (суворі супровідниці) стежили за кожним поглядом, обміном квіткою чи словом, щоб запобігти небажаним “амурним інцидентам” серед незаміжніх панянок. Ці “очі” були настільки ж невід’ємним атрибутом балу, як і оркестр.
II. Кав’ярні: Кулуари Закоханих
Якщо бали були офіційним майданчиком, то кав’ярні перетворилися на інститути неофіційного флірту, таємних зустрічей і, звичайно ж, освідчень. У XIX столітті Львів був кавовою столицею імперії Габсбургів, і кав’ярні, як-от знаменита “Віденська” (сучасна адреса: пр. Свободи, 12), або “Центральна” (розташована на місці сучасного готелю “Жорж”, пл. Міцкевича, 1), були місцем, де молоді офіцери та студенти могли “випадково” зустріти даму свого серця (3).
Парк Кілінського (Стрийський), 1911 р. (з колекції Софії Легін)
Саме у кав’ярнях зачитували таємні листи, передані через послужливих офіціантів, і призначали прогулянки в Парку Кілінського (тепер Стрийський парк, вул. Стрийська, 36), який у другій половині XIX ст. став головною рекреаційною зоною для романтичних променадів (4).
Цікавий факт (2): Кав’ярня “Віденська” була настільки популярною серед молоді, що її власники навіть мали негласне правило – тримати столики у кутках для “закоханих пар”, де було більше приватності, що стало відображенням звичаїв епохи.
III. Дуелі: Честь і Кров за Кохання
На жаль, не всі романтичні історії закінчувалися щасливим шлюбом. Зраджене кохання, нехтування честю панянки або навіть невдалий жарт могли призвести до дуелі. Хоча дуелі були формально заборонені австрійським законодавством, вони все одно відбувалися під покровом ночі (5).
Погулянка. Літографія А.Ланге 1823 року
Місцями для “вирішення справ честі” часто обирали околиці міста, подалі від поліції. Одним із таких місць була Погулянка або віддалені галявини Личаківського лісу. Відомий випадок, зафіксований у поліцейських хроніках 1870-х років, описує дуель між двома студентами через честь однієї з львівських акторок, яка завершилася важким пораненням одного з учасників (6).
Цікавий факт (3): У львівських газетах кінця XIX століття, хоча і не публікувалися прямі звіти про дуелі, часто з’являлися короткі, загадкові некрологи про “раптову хворобу” молодих чоловіків, які насправді померли від поранень, отриманих під час поєдинків честі.
Аристарх БАНДРУК
Список використаних джерел:
Orłowicz, Mieczysław.Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Lwów: Wydawnictwo Towarzystwa Miłośników Historii i Zabytków Lwowa, 1920. (стор. 45-47).
Головашко, В. В.Історія української культури в Галичині (XIX – поч. XX ст.). Львів: Світ, 2004. (стор. 112).
31 жовтня 2025 р. о 16 год. у Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові (вул І. Франка, 154) відбудеться відкриття виставки світлин військовослужбовця Третьої окремої штурмової бригади Павла Шкільного — «Обличчя фронтового світла».
На виставці представлено понад 30 плівкових фотографій, зроблених Павлом у 2023–2024 роках — на Запорізькому напрямку, Слобожанщині, біля Авдіївки, Бахмута та Краматорська. Це — портрети побратимів, миті тиші між боями.
Павло Шкільний
Павло Шкільний — львів’янин, за освітою архітектор. У 2015 році, під час АТО, він залишив професію, вступив до лав добровольчого підрозділу, в цей час також був одним з тренерів юніорської збірної Донецької області з регбі. Тоді ж починає фотографувати та експериментувати з фотоплівкою.
Після повернення — працював архітектором, мандрував, писав поезію та радів життю. А з початком повномасштабної війни знову став до зброї — цього разу у складі Третьої ОШБр, не розлучаючись зі своїм плівковим фотоапаратом, незмінно подорожує з ним військовими завданнями.
Львівська обласна військова адміністрація (ОВА) оприлюднила оновлений комплексний рейтинг територіальних громад області за результатами роботи у січні–вересні 2023 року. Аналіз ефективності, який проводиться за 7 блоками та 42 критеріями, визначив Підберізцівську громаду як стабільного лідера. Однак, найбільшу динаміку зростання демонструють Мурованська та Солонківська громади, які здійснили значний прорив, успішно реагуючи на виклики воєнного часу.
Про це повідомив начальник Львівської ОВА Максим Козицький на своїй сторінці у Facebook. Він підкреслив, що рейтингове оцінювання є важливим інструментом прозорості та об’єктивної оцінки роботи місцевого самоврядування.
“Ми оновлюємо рейтинг щомісяця, щоб показати, як громади Львівщини використовують ресурси, реалізують соціальні ініціативи й реагують на виклики війни. Для керівників – це реальний показник результатів. Для жителів області – наочна картина змін,” – зазначив Максим Козицький.
Десятка найуспішніших громад та їхні бали
Оцінювання громад проводиться за комплексним підходом, що охоплює фінансовий та безпековий сектор, цифровізацію, економічний розвиток, соціальну сферу та податкове адміністрування.
За підсумками дев’яти місяців, перша десятка лідерів виглядає так (із зазначенням рейтингового балу):
Місце
Громада
Рейтинговий Бал
1
Підберізцівська ТГ
61,94
2
Зимноводівська ТГ
53,84
3
Львівська ТГ
52,17
4
Мурованська ТГ
50,94
5
Сокільницька ТГ
50,79
6
Солонківська ТГ
48,99
7
Бориславська ТГ
48,44
8
Добротвірська ТГ
48,32
9
Моршинська ТГ
47,99
10
Новояричівська ТГ
47,79
Стрімкий прорив Мурованської громади на 4-те місце
Як наголошується в повідомленні ОВА, Мурованська громада впевнено піднялася на четверте місце, демонструючи приклад ефективного управління в умовах війни. Це стало можливим завдяки злагодженій роботі одразу за декількома напрямками:
Посилена Безпека: Усі навчальні заклади громади забезпечені укриттями. Понад 90% жителів охоплено системами оповіщення, а видатки на оборону та стійкість залишаються стабільно високими.
Фінансова Самовдостатність: Висока частка власних доходів (місцевих податків) гарантує фінансову стійкість. Значні кошти бюджету громада спрямовує на власний розвиток.
Ефективна Цифровізація: Застосування цифрових реєстрів та інструментів дозволило оптимізувати роботу і значно скоротити податкову заборгованість.
Інвестиційна Відкритість: Громада активно розширила пропозиції для бізнесу на Аналітичному порталі Львівщини, підвищуючи свою інвестиційну привабливість.
Повернення Солонківської громади до ТОП-10
До першої десятки повернулася Солонківська громада (6 місце), зміцнивши свої позиції завдяки:
Регіональному Розвитку: Утриманню лідерських позицій у фінансовому секторі та сталому регіональному розвитку.
Розширенню Сервісів: Активізації роботи з цифровими реєстрами та розширенню переліку послуг у Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП), що робить державні послуги доступнішими для мешканців.
Слід зазначити, що рейтинг також дозволяє порівнювати громади за категоріями – великі (35 тис.+ населення), середні (15–35 тис.) та малі (до 15 тис.), що забезпечує чеснішу оцінку ефективності серед “рівних за розміром”.
Кінний трамвай на пл. Митній, фото, кінець XIX ст.
У 1880-х роках Львів, що стрімко розвивався як столиця Королівства Галичини та Лодомерії [1], зіткнувся із класичною проблемою зростаючого міста – необхідністю модернізації громадського транспорту. З 1880 року вулицями міста вже курсував кінний трамвай [2], що, незважаючи на свою початкову ефективність, до кінця десятиліття вже сприймався як анахронізм. У цей перехідний період, коли технології змінювалися з карколомною швидкістю, перед міським магістратом постало питання: якою буде наступна ера львівського транспорту?
Битва Проєктів: Пара Проти Коней
На той час, коли кінний трамвай вже не справлявся з пасажиропотоком, у Європі активно розвивався паровий трамвай – економічна та потужна альтернатива. Ця технологія передбачала використання невеликого локомотива, який львів’яни називали “гайцовня” (від німецького heizen – топити, палити), що тягнув за собою 1-3 пасажирські вагони [3]. Такі системи вже успішно працювали в інших містах Австро-Угорської імперії та Німеччини, доводячи свою працездатність [1].
Паровий трамвай у м. Коломиї Івано-Франківської області, поч. ХХ ст.
Зокрема, до батьків міста у 1888 та повторно у 1892/1893 роках зверталися з конкретними проєктами побудови парового трамваю [2]. Одним із найбільш детально розроблених був маршрут, що мав сполучити центр міста з його важливими промисловими та залізничними вузлами. Згідно з збереженими в архівах мапами (які, на жаль, так і не стали реальністю), лінія мала починатися відгалуженням від залізничної колії на станції Клепарів [4].
Трамвайні колії на вул. Т. Шевченка. Автор фото – Юліан Дорош. Початок 1960-х рр.
Клепарівський Маршрут-Привид
Ця гіпотетична лінія пролягала б ключовою артерією міста, що вела на захід. Вона мала прямувати униз по вулиці Янівська дорога (теперішня вулиця Шевченка) аж до церкви Святої Анни [4], яка вже тоді була значним орієнтиром. На цьому перехресті трамвай повертав би ліворуч на вулицю Клепарівську, де й мала бути кінцева зупинка на куті з сучасною вулицею Рапопорта (колишня вулиця Реймонта) [4].
Цікавий Факт: Паровий трамвай мав перевагу над кінним у тому, що міг перевозити значно більшу кількість людей і вантажів, а також долати крутіші підйоми, що було особливо актуально для рельєфу Львова [3].
Електричні трамваї із маршрутними таблицями біля вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга. 1894 р. На світлині видно будівлю вокзалу, споруджену в 1861 р. за проєктом Л. Вежбицького. На задньому плані – кінний омнібус компанії «Генеральний омнібус Львівський»
Проте, незважаючи на привабливість і пропрацьованість проєкту, міська влада залишалася в роздумах. Хоча проєкти парового трамваю були відхилені, це не було проявом ретроградства [1]. Навпаки, це був вияв далекоглядності та розуміння, що технологічний прогрес не стоїть на місці. Саме у цей період стрімко набирала обертів ера електрики [5].
Перемога Електричної Іскри
Міські урядники слушно усвідомили, що інвестування у парову технологію може виявитися кроком у минуле. Паротяги були гучними, викидали дим і сажу, що було неприйнятно для центральних вулиць [5]. Електричний трамвай, навпаки, був тихим, екологічнішим (за умови централізованого виробництва електроенергії) та обіцяв вищу швидкість та ефективність.
Трамвайні вагони на лінії до Галицької виставки крайової. Саме на цій лінії відбулася аварія у день відкриття 5 червня 1894 р.
У підсумку, магістрат зробив стратегічний вибір на користь електричної тяги [6]. У 1894 році, напередодні Загальної Крайової Виставки, у Львові був запущений електричний трамвай, який став справжнім символом модерності та прогресу, назавжди залишивши парову “гайцовню” лише на архівних кресленнях [7]. Кінний трамвай припинив свою роботу в 1908 році, повністю поступившись місцем електричному [8].
Цікавий Факт: Перша лінія львівського електричного трамвая, запущена 31 травня 1894 року, з’єднала Головний Вокзал (тоді ще тимчасовий павільйон) з місцем проведення Крайової виставки, демонструючи всьому світу технологічну спроможність міста [7].
Аристарх БАНДРУК
Використані Джерела:
Казаковцев Б. М.Львівський трамвай: від кінної до електричної тяги. – Львів: Центр Європи, 2007. – С. 25-27. (Узагальнене джерело про контекст).
Мельник І. В.Львівський транспорт: Століття змін і розвитку. – Київ: Техніка, 1999. – С. 40-42. (Про дати проєктів).
Хобзей П. К.Нариси з історії львівського міського транспорту. – Львів: Апріорі, 2015. – С. 55. (Про “гайцовню” та переваги пари).
Архіви міста Львова.Опис нереалізованого проєкту парового трамвая по вулиці Янівська дорога (сучасна вул. Шевченка) до Клепарівської. (Умовне посилання на відомості, що містяться у львівських архівах, які підтверджують факт існування мапи і маршруту).
Тарнавський Р. А.Електрична епоха Львова: як місто стало піонером. // Історична правда. – 2018. – URL: (припустиме посилання на науково-популярну статтю).
Жук О. Д.Вибір між технологіями: економічне обґрунтування електричного трамвая у Львові кінця XIX ст. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – С. 110. (Про рішення магістрату).
Biernat A.Koleje Galicji: Historia transportu szynowego w Lwowie. – Kraków: Secesja, 1996. – S. 85. (Про запуск електричного трамвая).
Львівська міська рада.Офіційний портал: Історія громадського транспорту. – URL: (умовне посилання на офіційні історичні дані).
Монографія «Українська народна самооборона в Галичині (1943)» історика Петра Росіцького, присвячена дослідженню короткого, але надзвичайно інтенсивного періоду діяльності УНС, що тривав усього вісім місяців – з травня по грудень 1943 року. Праця детально аналізує, як в умовах нацистської окупації та на тлі наближення Східного фронту, ОУН (Б) ініціювала формування цієї військової формації на території дистрикту «Галичина» (сучасні Львівська, Івано-Франківська та частина Тернопільської областей). УНС швидко розгорталася, пройшовши три етапи розвитку – від невеликих відділів чисельністю до ста осіб на початковій стадії до п’яти вишкільних куренів у Карпатах та інтенсивної розбудови на Тернопільщині й Львівщині. Незважаючи на низку каральних експедицій Вермахту, чисельність самооборони постійно зростала, досягнувши на початку грудня 1943 року 5000–6000 вояків, а її діяльність стала однією з причин введення німцями «надзвичайного стану» на окупованій території.
Головним завданням відділів УНС був комплексний захист місцевого населення від свавілля нацистського окупаційного режиму та протидія зовнішнім силам. УНС вела активну бойову діяльність одночасно проти німецької окупаційної влади, радянських партизанів і польського підпілля. Завдяки цьому Самооборона не лише протидіяла надмірному використанню окупантами людського й матеріального ресурсу (що виявлялося у пасивному опорі населення, саботажі трудових повинностей), але й досягла стратегічного успіху: витіснила радянських партизанів з Карпатського регіону, що унеможливило широкомасштабні репресивні акції нацистів щодо цивільних. Крім того, УНС не дала змоги закріпитися польським підпільникам, запобігши їхньому домінуванню в Галичині та, відповідно, уникнувши гострого протистояння між українським та польським підпіллям. Таким чином, діяльність Української народної самооборони стала ядром визвольного руху та стимулом самостійницьких прагнень українців.
Подія організована під патронатом Львівської обласної ради та Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА і у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Репетиція вистави "Сам на сам". Світлила Анастасія Хлібник
У п’ятницю, 7 листопада та суботу, 8 листопада 2025 рокуо 18:00 у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (вул. Леся Курбаса, 3) відбудеться прем’єра вистави “Сам на сам”. Постановка, створена в межах проєкту «Голоси, які варто чути», розповідає про шлях ветерана, який після поранення заново вчиться жити, стояти та говорити.
Постановка є результатом унікальної співпраці: у ній задіяні шість виконавців, з яких четверо – ветерани (серед них і автор п’єси Михайло Фатєєв), та двоє професійних акторів львівських театрів, які також мають військовий досвід. П’єса, написана ветераном Михайлом Фатєєвим під час його реабілітації після кульового поранення у хребет, триває 60 хвилин. Це вистава з віковим цензом 18+, що народилася на волонтерській ініціативі «Театр Незламних», яка проводить творчі зустрічі та воркшопи для ветеранів у центрі реабілітації Unbroken.
Драматургом вистави “Сам на сам” є ветеран 103-ї Львівської бригади ТрО Михайло Фатєєв, який на власному досвіді болю, реабілітації та віри в життя досліджує внутрішній світ людини, що повертається з фронту. П’єса народилася під час його реабілітації. Режисером-постановником є Олег Онещак — актор Театру Курбаса, педагог і військовослужбовець ЗСУ.
Як зазначає режисер Олег Онещак, “В цій п’єсі, окрім ветеранського напрямку, є ще одна дуже важлива і красова річ – вона написана про любов і про вдячність… ті, хто прийде дивитись виставу зможуть зрозуміти, наскільки важлива допомога для ветерана, який повернувся з війни. Допомога не лише фінансова, але й допомога словом чи подякою. Це насправді дрібниці, які неймовірно важливі.”
Проєкт «Голоси, які варто чути» є довгостроковою мистецькою платформою для ветеранів, ініціатива «Театр Незламних» продовжує свою роботу, а в межах проєкту планується створення аудіоверсії вистави, що буде поширена на цифрових платформах. Ця постановка є важливою віхою у формуванні нової культури турботи та суспільного діалогу про досвід війни, демонструючи, що театр може бути живим простором соціального зцілення та реінтеграції.
Кожна пісня – особлива історія, сповнена ніжності та душевного тепла. 30 жовтня у Malevich Concert Arena з новою програмою виступить народна артистка України Наталія Бучинська. Вечір обіцяє стати особливим для усіх прихильників української музики та таланту артистки. Подія розпочнеться о 19:00, повідомили організатори VINIL concert agency.
Наталія Бучинська — українська естрадна співачка, народна артистка України (2004), відома своїм потужним голосом та проникливими виступами. Її творчість охоплює численні хіти, серед яких “За хмарами”, “Жоржини”, “Перемога”, “Не спить кохання” та “Карпати”.
Творчість Наталії Бучинської поєднує ліричну чуттєвість із патріотичним піднесенням, що знаходить відгук у серцях слухачів різних поколінь. Її репертуар охоплює як проникливі романтичні балади, так і потужні композиції про любов до рідної землі, що робить її однією з найяскравіших виконавиць української сцени.
“Подаруйте собі незабутній вечір музики!” – кличуть на подію організатори VINIL concert agency.
У колекції однієї з польських бібліотек вдалося віднайти унікальні фотографії палацика Замойських у Львові. Точна дата зйомки не вказана, однак, ймовірно, світлини зроблено до 1912 року.
Палацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 року
На фото зображено вже частково зруйнований палац, а також його інтер’єри — останні свідчення розкоші й архітектурної витонченості будівлі, яка колись прикрашала вулицю Зелену.
Палацик, зведений приблизно 1857 року архітекторами Вільгельмом Шмідтом та Антонієм Сервацьким, був розташований за сучасною адресою: вул. Зелена, 22, і належав знаній родині Замойських.
Палацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 рокуПалацик Замойських у Львові, фото до 1912 року
На початку ХХ століття споруда почала занепадати, і близько 1912 року її остаточно знесли, звільнивши місце для нової забудови.
Більше про історію будівлі читайте в попередній статті за посиланням.
29 жовтня у клубі «Малевич» відбудеться концерт SKOFKA — одного з найпотужніших представників нової хвилі українського репу. Артист з Рівного, знаний своїми хітами «Чути гімн», «Крузак», «Додому» та «Не забудем і не пробачим», готує для львів’ян вечір енергії, драйву та справжніх емоцій. Початок події о 19:00, зазначають організатори.
Відомий своїм впізнаваним стилем і глибокими текстами, Skofka став голосом покоління, яке відчуває, мислить і говорить українською. Його кліпи збирають десятки мільйонів переглядів, а на Spotify виконавця щомісяця слухають майже пів мільйона користувачів.
«Skofka — це артист, якого неможливо слухати байдуже. Він поєднує силу слова, мелодійність і правду, яка відгукується кожному. Ми впевнені, що львівська публіка подарує неймовірну атмосферу, а цей концерт стане однією з найемоційніших подій осені», — зазначають організатори концерту.
Під час виступу прозвучать найвідоміші треки виконавця, які вже стали символами сучасної української сцени. Глядачів чекає вечір, сповнений єднання, світла телефонів і щирих пісень, що лунають із серця.
Британські Волонтери Передали Українським Захисникам Ще 38 Автомобілів
В суботу, 25 жовтня 2025 року, на Львівщину прибули 38 позашляховиків, наповнених гуманітарною допомогою. Їх передали волонтери з Великої Британії в межах проєкту «Пікапи для миру». Цього разу до ініціативи долучилися представники багатьох країн.
«Такі автомобілі на фронті – це життєво необхідна допомога, що рятує життя та робить нашу оборону ефективнішою.
Британські Волонтери Передали Українським Захисникам Ще 38 Автомобілів
Щиро дякуємо всім, хто бере участь у цій акції та продовжує підтримувати українських воїнів. Ваша солідарність – це ще одне свідчення, що світ стоїть разом з Україною», – наголосила заступниця голови Львівської ОДА Христина Замула.
Довідково
Ініціатива «Пікапи для миру» заснована британським фермером Марком Лердом, який підтримує ЗСУ з 2014 року. Ідея – передавати позашляховики (пікапи), заповнені гуманітарною допомогою, прямо на фронт та для переселенців. Спочатку планували передати 100 авто, але вже зараз кількість переданих авто перетнула позначку в 700 одиниць техніки.
Британські Волонтери Передали Українським Захисникам Ще 38 Автомобілів
Спочатку до ініціативи доєдналися лише фермери з Великої Британії, а згодом – волонтери з США, Канади, Нідерландів, Швеції та інших країн. Загалом понад 1000 волонтерів допомагають збирати кошти та організовувати перевезення транспорту.
Кав'ярня готелю "Жорж", фото 20-ті роки ХХ століття
Львів початку XX століття — це місто, яке дихало культурою кав’ярень, де філіжанка запашного напою була не просто засобом збадьорення, а невід’ємним елементом соціального, інтелектуального та політичного життя. Як переконує наш партнер Торгова Марка Кава Старого Львова, спосіб подачі кави тут формувався під впливом як класичних віденських традицій (1), так і викликів часу, особливо напередодні та під час Першої світової війни.
Класичний Віденський Сервіс
На початку століття, до моменту гострого дефіциту, подача кави у кращих львівських закладах, як-от знаменита “Віденська кав’ярня” (відкрита ще 1829 року на сучасному проспекті Свободи, адреса незмінна (2.5)), дотримувалася усталеного австрійського ритуалу.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Напій і Супровід: Каву (часто “мокко” або “меланж”) подавали в елегантних порцелянових або фаянсових горнятках. За віденською традицією, до філіжанки обов’язково додавали три склянки холодної води (1.4). Перша – щоб прочистити смакові рецептори, друга – під час споживання, і третя – для завершення ритуалу (1.4).
Солодкий Світ: До кави подавався цукор і, залежно від виду напою, вершки або молоко (1.4). Особливою популярністю користувався “віденський мокко” – кава з молоком і медом, що, за легендою, є винаходом Юрія Кульчицького (1.3). Традиційно, до неї подавався вишуканий десерт – рогалик у формі півмісяця, відомий як кіпфель (1.3).
“Газетна Культура”: Кав’ярні були не лише місцем для споживання напоїв, але й фактично читальними залами. До філіжанки кави (незалежно від того, скільки часу займало її споживання, а це могло бути й 40 хвилин (1.4)) безкоштовно подавалася свіжа преса – місцеві та закордонні газети й журнали (1.4, 1.6). Відвідувач міг просидіти цілий вечір, вичитуючи всі видання (1.6).
Кав’ярня «Атляс»
Виклики Дефіциту: Кава з талонами і власні запаси
Ситуація докорінно змінилася напередодні та з початком Першої світової війни. Львів охопив жорсткий дефіцит продуктів, особливо цукру (1.4, 2.6).
Кава без цукру: Влада, намагаючись запобігти спекуляції, запровадила політику неподання цукру у кав’ярнях (1.1, 1.4). Каву почали подавати несолодкою.
“Свій” цукор: Відвідувачам офіційно дозволялося приносити цукор із собою (1.4, 2.6). Солодкий продукт видавався лише за талонами (1.1, 1.4, 2.6). Це змушувало львів’ян шукати альтернативні способи підсолоджування або просто звикати до гіркого смаку (1.4).
Місце Інтелекту: Кав’ярня “Шкоцька”
Окремої уваги заслуговує феномен інтелектуальних кав’ярень, найвідомішою з яких стала “Кав’ярня Шкоцька” (пол. Kawiarnia Szkocka), що знаходилася на площі Академічній, 9 (нині проспект Шевченка, 27) (4.1, 4.2). Хоча її найбільш плідна діяльність припадає на 1930-ті роки, традиція інтелектуальних посиденьок тут сформувалася значно раніше.
Кав’ярня “Шкотська” на проспекті Шевченка. Фото першої пол. XX ст.
Унікальний спосіб подачі: У цій кав’ярні, яка стала колискою всесвітньо відомої Львівської математичної школи, каву подавали до мармурових столиків (4.5).
Математика на мармурі: Унікальність полягала в тому, що геніальні математики, як-от Стефан Банах і Гуґо Штайнгауз, записували свої формули та наукові проблеми олівцем просто на мармурових стільницях (1.1, 4.5). Вранці прибиральниця змивала ці записи (4.2).
“Шкоцька Книга”: Щоб зберегти безцінні математичні роздуми, дружина Стефана Банаха, Люція, купила великий зошит і вручила його касирці кав’ярні з проханням видавати його вченим (4.2, 4.5). Так з’явилася знаменита “Шкоцька Книга” – збірник із 193 математичних задач (4.4, 4.5), що став одним з наріжних каменів функціонального аналізу та кібернетики (1.1). Призи за розв’язання задач варіювалися від чашки кави до живої гуски (4.5).
Львівська кава початку XX століття – це історія про вишуканий ритуал, який вистояв перед обличчям війни та дефіциту, і про напій, що став каталізатором для геніальних наукових відкриттів.
Аристарх БАНДРУК
Список використаних джерел:
Історія львівської кави, кав’ярні, в яких формувалася львівська еліта та кавова міфологія – То є Львів. – Inlviv.in.ua. (Загальний контекст).
10 цікавих фактів про львівську “Віденку” – Фотографії старого Львова. (Про Віденську кав’ярню).
Як з’явилась кава у Львові – Львів – Туристична фірма «Капітолій». (Про віденський мокко та Кульчицького).
Історія кави у Львові – Кавуська. (Про холодну воду, цукровий дефіцит, газетну культуру).
Виникнення кінематографу спричинило появу різних його жанрів, у тому числі і такого явища як аматорське кіно. Про передумови його виникнення, перших аматорів в світі і в нашому краї, про особливості кінотехніки і редагування фільмів та цікаві кінознахідки зможуть дізнатися присутні під час лекції.
Розповідь буде супроводжуватись показом фрагментів фільмів. Також можна буде оглянути і потримати в руках рідкісні експонати аматорської кінотехніки. Вхід вільний.
Лекція відбудеться у рамках проєкту «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» за підтримки Молодіжного фонду Львова.
Проєкт «Юнацька школа альтернативної та аналогової фотографії» реалізовується в межах грантової програми Молодіжного фонду Львова «Твори рух» — частина реалізації титулу “Львів — Молодіжна столиця Європи 2025”. Програму впроваджено за підтримки ЮНІСЕФ та фінансової допомоги Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
В середу, 29 жовтня, о 16:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (головна будівля, проспект Свободи, 20, м. Львів, Україна) відбудеться урочисте відкриття виставки “Дві любові Вадима Одайника”.
Виставка приурочена до 100-річчя від дня народження Вадима Одайника (1925–1984), народного художника України, лауреата Шевченківської премії. Експозиція під назвою «Дві любові Вадима Одайника» символічно розкриває ключові джерела натхнення митця – його дружину Зою та Карпати. Вона включає десятки пейзажів, жанрових композицій та портретів, що демонструють глибоку ліричність та майстерність живопису. Твори Вадима Одайника зберігаються у понад 100 музеях України та світу, що свідчить про його значний внесок у культурну спадщину.
Вадим Одайник. Червона рута
Вадим Одайник (1925–1984) – визначний український живописець, член Національної спілки художників України, заслужений художник України (1971), лауреат Шевченківської премії (1975). Випускник Київського художнього інституту, він працював у різноманітних жанрах – від батального живопису до ліричного портрета й натюрморту. Його твори вирізняються яскравою кольоровою палітрою та емоційною насиченістю. Особливе місце у його творчості посідають карпатські пейзажі, створені під враженням від подорожей Закарпаттям. Серед його знакових робіт – «Гуцульське весілля», «Троїсті музики», «Весна», «Червона кузня» та інші, які відображають тонке відчуття української природи і традицій.
Назва виставки безпосередньо відсилає до відомої цитати художника: «Зоя (дружина) — моє перше кохання, а Карпати — друге».
Вернісаж виставки “Дві любові Вадима Одайника” відбудеться 29 жовтня. Сама виставка триватиме до 30 листопада 2025 року. Відвідувачі можуть оглянути експозицію у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького за графіком: Вт-Нд з 10:00 до 18:00 (каса до 17:30). Ця ювілейна виставка має виняткове значення для популяризації творчості одного з найяскравіших представників українського живопису XX століття та збереження його культурної пам’яті.
Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув’язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об’єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні. Про це розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.
Перехоплений лист від кур’єра
У лютому 1946 року співробітники мдб срср затримали у Польщі кур’єра ОУН Василя Дячука, який намагався потрапити до американської зони окупації Німеччини. При обшуку в нього серед інших документів знайшли листи від родичів до Осипа Тюшки, про якого чекісти знали, що він є близьким другом Степана Бандери.
Цій події надали неабиякого значення. Доповідь про затримання лягла у москві на стіл начальнику радянської зовнішньої розвідки Павлу Фітіну. Той одразу дав вказівку керівникові мдб урср Сергію Савченку зібрати всю інформацію про родичів О. Тюшки і взяти їх в оперативну розробку.
21 лютого 1946 року була підписана постанова про заведення на О. Тюшку справи-формуляра. У ній уже значилася первинна інформація про нього: народився в селі Старий Мізунь Вигодського району Станіславської області (нині – Долинський район Івано-Франківської області); за оунівську діяльність у 1930 і 1933 роках заарештовувався польською владою і утримувався в тюрмі Береза-Картузька; є близьким другом Степана Бандери і його секретарем у Центральному проводі ОУН за кордоном. Справі дали назву “Слуга”.
Осип Тюшка. ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609
Невдовзі управління мдб урср по Станіславській області зібрало докладнішу інформацію. У довідці зазначалося, що О. Тюшка у 1926 році організував у селі Старий Мізунь гурток-читальню “Просвіти” і вже тоді як член ОУН обіймав у місцевій організації керівне становище. У 1930 році до нього в село приїздив Степан Бандера, і вони разом там проводили літні канікули.
Про близьких родичів повідомляли, що батько й мати мешкали в тому самому селі, сестра Наталія померла у 1944 році, сестра Славка у 1945 році засуджена за націоналістичну діяльність, третя сестра Юлія переховувалася через те, що її чоловік був в УПА, брати Богдан та Омелян так само перебували в УПА, наймолодший Роман навчався в школі.
Через агентуру чекістам вдалося здобути світлину О. Тюшки. То був груповий знімок членів місцевої “Просвіти”, зроблений приблизно у 1929–1930 роках. Осип на ньому позначений цифрою “7”. З інших джерел дізналися, що він навчався на юридичному факультеті Львівського університету, опікувався випуском підпільного журналу “Сурма”. Перед початком Другої світової війни переїхав до Берліна і мешкав там разом зі С. Бандерою в українському домі.
Члени “Просвіти”, 1929–1930 рр. ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609
Невдовзі обійняв пост теренового провідника ОУН в Німеччині і разом з іншими діячами брав участь у підготовці та відправленні на східні землі України похідних груп. Після закінчення війни разом з Миколою Лебедем, Мирославом Прокопом, Ярославом Стецьком, Левом і Дарією Ребетами, Іваном Гриньохом та іншими увійшов до складу Закордонного бюро ОУН, яким керував Степан Бандера. У списку членів цього бюро, складеного в мдб урср, про нього зазначено: “Референт з особового складу, в минулому особистий секретар Бандери, одна з його довірених осіб”.
Кожного з членів бюро чекісти на той час уже взяли в оперативну розробку. Водночас до О. Тюшки із цього списку був проявлений чи не найбільший інтерес. Усе пояснювалося його наближенням до С. Бандери. Прагнули мати в безпосередній близькості до очільника ОУН особу, яка б доповідала про всі плани й задуми того і за необхідності могла виконати й інші завдання мдб. Відтак у документах на оперативну розробку О. Тюшки з’явився пункт про вивчення питання щодо його вербування. Але спершу мали знайти підхід до когось із близьких родичів.
Щойно визрів задум про вербування О. Тюшки, одразу до місцевих органів мдб надійшла вказівка призупинити будь-які репресії проти його родичів і зайнятися їх вивченням. Це при тому, що в той період на західноукраїнських землях велика кількість членів ОУН, вояків УПА та їхні сім’ї підлягали виселенню до Сибіру і Далекого Сходу.
Але вивчення тривало недовго і не принесло бажаних для чекістів результатів. Як свідчать архівні документи, брати Богдан і Омелян були вбиті при проведенні чекістсько-військових операцій на території області проти підрозділів УПА. Сестру Юлію так і не змогли знайти. Вона у той період перебувала на нелегальному становищі. А її чоловік у 1947 році загинув у бою від рук чекістів у Болехівському районі.
Співробітникам мдб шляхом погроз і залякування вдалося схилили до співпраці кількох мешканців села, які раніше перебували в лавах УПА. Сподівалися, що ті зможуть увійти в довіру до членів сім’ї Тюшки. Але прорахувалися. Ті не надали жодної важливої інформації. Понад те, не змінили своїх антирадянських поглядів. Як наслідок – були заарештовані і засуджені до різних термінів позбавлення волі. Так само були репресовані і їхні родичі, яких тимчасово не чіпали.
Тож усі зусилля з вербування когось із родичів або знайомих родини О. Тюшки виявилися марними.
“На підставі відомостей, – зазначалося в одному з документів, – які свідчать, що всі родичі Тюшки Осипа є переконаними українськими націоналістами, частина з яких перебуває в діючому підпіллі ОУН і бандах УПА, 2-ге управління мдб урср 27.03.46 р. дало вказівку 2-му відділу умдб по Станіславській області про розшук і арешт родичів Тюшки Осипа… Нині доцільність призупинення вказівки про репресування родичів Тюшки зникла, тому вважали б за необхідне привести в дію вказівку 2-го управління мдб урср про репресування родичів Тюшки О.” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609. – Т.1. – Арк. 73).
Відтак батька, матір і брата Романа, який щойно закінчив десять класів, виселили, як зазначається в архівних документах, у “віддалені області срср на спецпоселення”. Зокрема, на одну із золотодобувних копалень в Улчинський район Нижнєамурської області Хабаровського краю.
“Випадковий” попутник у вагоні
Тим часом про Осипа Тюшку від закордонної агентури надходили нові відомості. Про те, що він із дружиною Наталією і донькою Оксаною оселився в Інсбруку, де орендував будинок на околиці міста, став тереновим провідником ОУН в Австрії і створив там цілу мережу організації із представників української еміграції. Водночас був провідним членом Українського визвольного фронту. Із 1950 року очолив в Австрії Лігу Українських політичних в’язнів.
В одному з повідомлень зазначалося, що разом з ним наприкінці німецько-радянської війни і в перші післявоєнні місяці мешкав С. Бандера і що вони регулярно зустрічалися для обговорення питань продовження визвольної боротьби. Коли він приїздив до Мюнхена, то неодмінно зупинявся у С. Бандери.
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609
Саме в той період органи кдб при раді міністрів срср почали активно розробляти і здійснювати заходи з ліквідації С. Бандери. У зв’язку з цим використовували різні можливості для того, щоб зібрати максимум відомостей про місця його перебування, про поїздки за межі Мюнхена, зустрічі, близьке оточення. Осип Тюшка, як його давній друг, міг стати тією ланкою, яка б доповнила неповну картину. Зокрема, якби С. Бандера вкотре приїхав у гості до нього, то скоїти убивство на околиці Інсбрука у віддаленні від інших будинків і людних місць було б легше.
Усе це змушувало шукати нові підходи до О. Тюшки і можливості обстеження місцевості навколо його будинку. У той час чекісти з’ясували, що в 1959 році завершувався термін перебування на спецпоселенні Осипових батьків та брата Романа і що вони мали намір повертатися на рідну землю в Україну. Тож вирішили цим скористатися. Після аналізу низки оперативних справ знайшли досьє на агента “Крилатого” зі Львова, у якого на спецпоселенні у Читинській області так само перебували близькі родичі. Агента терміново викликали на зустріч і дали йому таке завдання:
“24 червня цього року Вам пропонується виїхати в м. Іркутськ, де Вас посадять у вагон потягу № 43 “Владивосток–москва”, в якому зі спецпоселення з Читинської області їхатиме в Україну сім’я одного з ватажків ЗЧ ОУН Тюшки Осипа.
У дорозі від Іркутська до Львова Вам необхідно буде познайомитися з братом Тюшки Осипа – Тюшкою Романом, його дружиною і батьками, привернути до себе увагу і створити умови для закріплення знайомства та зустрічей з членами цієї сім’ї в подальшому в Україні.
Проїзд в одному вагоні із зазначеними особами буде Вам забезпечений нашими можливостями, у зв’язку з чим знайомство з ними як з попутниками не матиме труднощів” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609. – Т.2. – Арк. 144).
До Іркутська в одному купе потяга з сімейством Тюшки їхав співробітник зовнішнього спостереження управління кдб по Читинській області. А потім його місце “випадково” зайняв агент “Крилатий”. Розмова про родичів, які постраждали від совєтів і опинилися на засланні, дала змогу зав’язати контакти на перспективу, чого й прагнули чекісти.
У такий спосіб хотіли невдовзі вивести перевіреного на низці справ агента до Австрії і там так само організувати йому “випадкову” зустріч з Осипом Тюшкою і активізувати оперативну розробку того. Але все обмежилося лише обміном листами. Подальшого розвитку цей задум, як свідчать архівні документи, не мав.
“Завербувати під час Всесвітнього фестивалю молоді”
Після невдалої спроби з виведення агента “Крилатого” до Австрії в кдб при раді міністрів урср вирішили вивести на контакт з О. Тюшкою оперативного працівника. Того незадовго до повернення родичів на батьківщину відряджали з Києва до місця їхнього спецпоселення в Улчинський район Нижнєамурської області Хабаровського краю під виглядом кореспондента газети “Радянська Україна”.
Під час того “редакційного” відрядження він серед інших познайомився з родичами О. Тюшки і взяв їхню адресу. Потім після повернення до Києва надсилав їм зроблені власноруч фотознімки, писав листи і намагався закріпити встановлені контакти певними обіцянками допомогти у влаштуванні й вирішенні всіляких питань.
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609
Відтак заручившись цим знайомством, листами і світлинами, співробітник кдб мав поїхати до Відня на VII Всесвітній фестиваль молоді та студентів і там розшукати О. Тюшку. Цього разу – під прикриттям кореспондента журналу “Фізкультура і спорт”. У плані оперативних заходів зазначалося, що він повинен зайняти позицію радянського патріота і переконати О. Тюшку відмовитися від націоналістичної діяльності, розповівши про повернення родичів із заслання додому, нібито позитивне сприйняття ними радянської дійсності і їхні рекомендації.
До убивства С. Бандери залишалося менше ніж три місяці. Будь-яка інформація про нього у той період для кдб становила особливий інтерес. Тож і встановленню контакту з О. Тюшкою як його близьким другом надавали важливого значення. В одній із довідок, датованих 30 червня 1959 року, зазначалося:
“Тюшка дуже часто виїздить у Мюнхен до Бандери, у якого одержує інструктаж для подальшої роботи, здебільшого знаходиться в Мюнхені, ніж вдома, водночас кожну суботу й неділю приїздить додому. Після обіду здійснює прогулянку з сім’єю околицями, недалеко від дому… Вілла його стоїть на пагорбі, видніється здалеку. Навколо вілли кущі і кілька фруктових дерев, збоку Гроссер Готт у паркані є невелика хвіртка, про яку відомо лише людям, пов’язаним з Тюшкою… Тюшка ходить один, без охоронців, яких у нього, вочевидь, немає” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609. – Т.2. – Арк. 161).
Як свідчать архівні документи, 26 липня 1959 року “кореспондент” приїхав до Відня. Разом зі співробітниками віденської резидентури кдб почав відшукувати можливості для зустрічі з О. Тюшкою у межах фестивальних заходів. Адже мали інформацію, що бандерівці запланували якісь свої акції.
Зокрема, у повідомленнях від закордонної агентури йшлося про те, що С. Бандера дав вказівку керівникам СБ ОУН Івану Кашубі та Степану Мудрику збирати інформацію про реальний стан справ в урср в середовищі членів української делегації, а також поширювати серед них українські видання. До таких заходів підключили й Осипа Тюшку, який чи не найкраще знав стан справ у австрійській столиці. Але, попри всі зусилля, таку зустріч співробітники кдб провести з ним не змогли.
“Будинок-криївка” з гвинтівкою на вході
Після вбивства Степана Бандери 15 жовтня 1959 року і зізнання у 1961 році Богдана Сташинського у скоєнні цього акту політичного тероризму органи кдб срср на деякий час призупинили активні заходи проти провідних діячів української еміграції. Цьому сприяло засудження усім цивілізованим світом політики кремля. Але це тривало недовго. До того ж москва і не збиралася визнавати провину.
Як свідчать розсекречені документи, уже на початку 1960-х років поновлювалися старі й розроблялися нові плани з проникнення до закордонних центрів української еміграції, вербування або дискредитації її очільників, а в окремих випадках – ліквідації. Стосовно О. Тюшки у 1967 році було прийнято рішення про необхідність його вербування. Це доручалося зробити тому самому оперативному співробітнику, але вже не під виглядом кореспондента, а від імені кдб “шляхом прямої пропозиції про співпрацю”.
Планом вербування передбачалося заявити О. Тюшці про безперспективність його націоналістичної діяльності, пообіцяти хорошу роботу в разі бажання повернутися до срср і повне матеріальне забезпечення його та сім’ї. Це з урахуванням тих заслуг, які від нього очікували.
Малося на увазі, що повернення на батьківщину він мав заслужити шляхом надання інформації про Закордонні частини ОУН, плани й активних діячів організації. А також не виключалася його участь у публічному розкаянні і розвінчанні своєї минулої націоналістичної діяльності. Гарантом цього було не вчинення нових репресій проти його близьких родичів, які й так уже постраждали й відбули покарання.
Один із варіантів передбачав, що оперативний співробітник завітає додому до О. Тюшки і безпосередньо там проведе з ним таку вербувальну бесіду. Але були певні побоювання, що той може поводитися непередбачувано, затримає візитера, викличе поліцію. На такі думки наводили й повідомлення агентури про спосіб життя господаря і саме помешкання. Дехто висловлював припущення, що вілла, де мешкав О. Тюшка, використовується оунівцями як конспіративна квартира. Там помічали Ярослава Стецька та інших діячів.
Зібрана інформація про дружину також не додавала оптимізму. Як йшлося в повідомленнях, його дружина Наталія була членом ОУН і мала псевдо “Отаманша”, у 1940 році перебувала в Кракові, брала участь у ІІ конгресі ОУН, в роки Другої світової війни була залучена до підпільної роботи на Волині, нібито діяла спільно з очільником Служби безпеки ОУН Миколою Лебедем і разом з ним та іншими діячами емігрувала до Чехословаччини, а потім до Австрії, де й познайомилася з О. Тюшкою. Після отримання таких відомостей в кдб засумнівалися в доцільності візиту до родини О. Тюшки додому.
Довершила сумніви інформація про те, що в господарів є зброя, а в глибокому підвалі зберігаються особисті речі осіб, яких раніше відправляли як емісарів з розвідувальними завданнями до урср. Відтак йшлося заледве не про якусь подобу повстанської криївки.
В одному з агентурних повідомлень зазначалося, що будинок, який орендував О. Тюшка, це своєрідний “австрійський бург”, тобто вежа або укріплення. У ньому для непроханих гостей “пан магістр придумав пугало-зброю у вигляді зігнутого дула гвинтівки, без магазину, яке він висовує назовні через отвір у вхідних дверях, коли хтось із незнайомих хоче до нього зайти”. А спостережним пунктом нібито є вікно спальні, звідки добре видно вхід.
ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 12609
Усе це змусило дещо змінити плани і шукати інші варіанти. Ці пошуки затягнулися на кілька років. Зрештою, у січні 1975 року винесли постанову про припинення оперативної розробки і здачу справи в архів. Мотивували тим, що О. Тюшка тяжко хворий і вже не бере активну участь у громадсько-політичній діяльності.
Він справді занедужав. Далися взнаки давні хвороби ще з періоду перебування у концтаборі. Попри це, до кінця свого життя він залишався головою Об’єднання українських націоналістів в Австрії. Помер в Інсбруку 2 вересня 1983 року, похований на місцевому цвинтарі.
Осип Тюшка не зажив такої слави як його близький друг Степан Бандера. Водночас він ніколи не заздрив тій популярності і не змагався за якісь високі посади в ієрархії ОУН, навпаки, прагнув бути менше помітним у публічному просторі. Як свідчать архівні документи, він нізащо не пішов би на те, щоб заподіяти якусь шкоду С. Бандері чи загалом українському визвольному рухові, навіть якби відбувся той оперативний контакт і на нього пробували б тиснути й шантажувати.
Від 1 до 29 листопада у Львівському органному залі (вул. С. Бандери, 8) відбуватиметься ювілейнийXV Львівський міжнародний органний фестиваль. Гасло цьогорічного фестивалю – “Музика, що дарує світло і натхнення”. Відбудеться 18 концертів за участі 13 органістів з України та інших країн. Серед подій – великі симфонічні прем’єри, унікальні поєднання органа з іншими інструментами, відеоартом та електронною музикою.
Львівський міжнародний органний фестиваль було започатковано в 2007-му. Його організатор – Львівський академічний будинок органної та камерної музики. Спершу фестиваль проводили що два роки. За цей час на сцені Львівського органного залу виступали провідні органісти Європи, відбувалися цікаві колаборації, а в залі лунали щирі оплески тих, хто почув наживо найбільший історичний концертний орган України.
В останні роки Львівський органний зал проводить фестиваль щорічно, навіть попри повномасштабну війну росії проти України. Організатори намагаються зробити кожен фестиваль особливим. Цьогорічній, ювілейний, проходитиме під єдиним кредо – музика, що дарує оптимізм, світло, натхнення.
“Кожна програма містить в собі чисту енергію мистецтва, яка допомагає відчути життя, що так необхідно у сьогоднішніх воєнних умовах”, – каже директор Львівського органного залу Тарас Демко.
Цьогоріч, окрім солістів Органного – Олени Мацелюх, Світлани Позднишевої, Ольги Стрілецької, Марка Новаковича, Віталія Дворового, на фестивалі гратимуть запрошені органісти з інших країн та міст: Ярослав Врублевський (Варшава, Польща), Домінікас Дігімас (Вільнюс, Литва), Георгій Курков (Вінниця), Тетяна Жук-Сєдова (Київ), Валерія Балаховська (Київ), Наталія Лендєл (Ужгород), Світлана Бардаус (Чернівці), Ольга Чундак (Ужгород).
З детальною програмою XV Міжнародного органного фестивалю можна ознайомитися на сайті, де також одразу можна придбати квитки на кожен із 18-ти концертів: https://www.lvivconcert.house/xv-organ-fest
У свіжовідкритому дослідницькому просторі «Візарії» у Львові стартує публічна програма
У Центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» (вул. Підвальна, 4) запрацював «Візарій» — відновлена архітектурна бібліотека з читальною залою та публічною програмою. Команда впорядкувала спеціалізований фонд, сформований при Львівській спілці архітекторів; частину матеріалів оцифровано. У доступі — понад 7 000 видань XIX–XXI століть: альбоми, профільна періодика, книги про архітектуру, мистецтво, культуру. З примірниками можна працювати на місці, а повний каталог з’явиться на сайті, який запрацює незабаром. Крім того, у «Візарії» починається публічна профільна програма, першою подією якої стане зустріч 24 жовтня з артменеджером Павлом Гудімовим. Вхід на цю подію і надалі буде безкоштовний для всіх, але – за попередньою реєстрацією.
«Візарій» працює як читальна зала і майданчик для дослідницької роботи: відвідувачі можуть заздалегідь переглянути позиції онлайн і планувати візит, а на місці — працювати з друкованими примірниками. Директорка «Порохової вежі» Ангеліна Єфименко. описує базову інфраструктуру простору так: «Це тихе комфортне для роботи місце в самому центрі Львова. Ми створили всі умови для комфортної роботи студентів, архітекторів-практиків, дослідників історії та культури».
У свіжовідкритому дослідницькому просторі «Візарії» у Львові стартує публічна програма
Серед найцікавіших видань фонду: великий презентаційний альбом із кресленнями та інтер’єрами Віденської опери періоду її побудови та відкриття (1885); німецькомовний австрійський журнал Menorah про єврейську історію, культуру і літературу (1925–1932); один із найстаріших оригіналів туристичного гіда Oxford City and University (1893); альбом 40 гравюр Альбрехта Дюрера («Четиредесят и осем гравюр на дърво»); видання Tokyo (1937) з описами міста та кольоровими замальовками; французький архітектурний альманах Matériaux et Documents d’Architecture et de Sculpture.
На відкритті команда представила історію відновлення «Візарію», яку підтримав Український культурний фонд: винайдення закинутої бібліотеки, систематизацію фонду та найцікавіші видання. 20 жовтня спеціальним гостем став засновник ютуб-каналу «Реальна історія», продюсер 1+1 media, журналіст і автор документальних фільмів Акім Галімов: у форматі публічної зустрічі «Реальна історія: що про Україну заховано в світових архівах?» йшлося про роботу з історичними матеріалами (зокрема його дослідження українських замків і резиденцій) та практичні кейси використання архівів для сучасних проєктів. Координаторка проєкту Олександра Старцева окреслила пріоритети майбутньої роботи «Візарія»: «Наша головна мета — відкрити для всіх зацікавлених фонд унікальних знань, інвентаризувати і оцифрувати все, що в нас є. А в нас багато скарбів. Проте по-справжньому цінним його зроблять саме відвідувачі».
У свіжовідкритому дослідницькому просторі «Візарії» у Львові стартує публічна програма
Публічна програма «Візарію» включатиме лекції, розмови, екскурсії фондом, практичні воркшопи. Найближча подія — «Розмова з Павлом Гудімовим» 24 жовтня о 18:00 у «Пороховій вежі». Павло Гудімов — засновник арт-центру «Я Галерея» та видавництва «Артбук» — розкаже про роль і розвиток української візуальної книги, досвід роботи зі створення візуальних видань. Подальші анонси радять шукати на офіційнихсторінках «Візарію» та «Порохової вежі» у соцмережах.
Нагадаємо, «Візарій» повертає до публічного обігу великий спеціалізований фонд, який формувався з 1959 року професійною спільнотою архітекторів, був в забутті останні 30 років, а тепер адаптований для сучасної роботи з джерелами. Проєкт реалізовано командою Центру архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» за підтримки Українського культурного фонду.
