Brunnenstube, або водозбірник на Погулянці

0
418
Погулянка на зображенні Кароля Ауера. 1840 рік
Погулянка на зображенні Кароля Ауера. 1840 рік

Роботи з будівництва водопроводу розпочалися у Львові шість століть тому – в 1404 році. Цю дату визначила на підставі записів у книгах міських рахунків про labor canalium, aedificatio canalium (тобто спорудження водогонів) відома дослідниця Луція Харевич.

До публікації її досі неперевершеного дослідження про водопроводи давнього Львова (Wodociągi starego Lwowa. Lwów 1934) датою впровадження у місті штучного водопостачання традиційно вважали 1407 рік, спираючись на хроніку Бартоломія
Зіморовича „Потрійний Львів” („Leopolis triplex”). Там читаємо: “Anno 1407… Петро Штехер, міський наглядач [будівництва], джерельну воду з лану шпиталя Св. Духа першим до [міста] серед мурів запровадив глиняними трубами”.

Бартоломей Зиморович (1597-1677) - бургомістр, історик, поет, один з провізорів шпиталю Святого Духа.
Бартоломей Зіморович

Згаданий у хроніці Петро Штехер був досвідченим будівничим. Саме під його керівництвом споруджувався катедральний костел – об’єкт для середньовічного міста не менш важливий, ніж водопровід. Можливо, що з метою ознайомитися з досвідом спорудження останнього, Штехер у 1405 році відвідав Краків, де від 1399 року тривала розбудова мережі водопроводів. Однак досвід столиці королівства, схоже, не дуже надавався до використання у столиці Червоної Русі: адже у Кракові воду побирали з повноводної Вісли, а львівська Полтва для цього не надавалася. Довелося використовувати джерела, щоправда досить численні, однак значно віддалені від міста. Напевне, саме через цю обставину будівництво водопроводу у Львові затягнулося до
1407 року. Не обійшлося і без помилок та прорахунків; посереднім свідченням цього є запис у міській книзі рахунків: “Exposita pro fonte canali de novo facto per Petrum Stechir” (Видатки на водопровід, наново збудований Петром Штехером).

По правій стороні від Єзуїтського костелу – територія шпиталю Св. Духа разом з храмом
По правій стороні від Єзуїтського костелу – територія шпиталю Св. Духа разом з храмом

Однак цей самий запис, як і набагато пізніша згадка у хроніці Зіморовича, засвідчують, що зі своїм завданням Штехер та його підлеглі упоралися успішно. Від 1407 року в міських актах засвідчено існування міського водогону; за даними сучасного дослідника Романа Могитича, він мав назву “Прибило”.

Водогін постачав у середмістя воду з водозабору, розташованого на ланах шпиталю Св. Духа. Шпиталю належали значні земельні володіння довкола міста, але дослідження Л. Харевич та Р. Могитича довели, що йдеться про підніжжя узгірь, які від першої половини XIX ст. носять назву Погулянки. Водозабори у цьому місці функціонували ще у 1950-х роках, а зараз залишився, хоча і не діючий, тільки один, який у XIX ст. мав назву Brunnenstube (Водяна комора – нім.).

Літографія А.Ланге із зображення пивного саду на Погулянці. Літографія 1823 року
Погулянка. Літографія А.Ланге 1823 року

Споруда розташована на крутому схилі пагорбу, зліва від дороги до Львівського винзаводу, неподалік від Центру творчості дітей та юнацтва. Оскільки “водна комора” глибоко врізана у схил, фасад по боках підпирають два масивні контрфорси, складені як і вся споруда, прикрашені рельєфними зображеннями морських німф-нереїд у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів. Автором цих алегорій стихії води, за припущенням мистецтвознавця Юрія Бірюльова, був львівський скульптор Пауль Ойтеле (Paul Eutele; 1804–1889). Можливо, що якийсь
рельєф або напис знаходився і на великому кам’яному блоці, що, на взірець аттику, акцентує середню частину фасаду.

Грот-водозбірник на Погулянці. Рис. П.Гранкіна
Грот-водозбірник на Погулянці. Рис. П.Гранкіна (Джерело: http://explorer.lviv.ua/)

Фасад і рельєфи створено у 1839 році. Саме цю дату вирізьблено на замковому камені склепіння комори, куди можна потрапити через вузьку арку вхідного отвору. Невелике приміщення (5,43×3,53 м) перекрито гостролуким склепінням, складеним, на відміну від фасаду, із необробленого ламаного каміння. Всередині комори є басейн-відстійник розмірами 3,80×1,90; його глибина, за архівними даними, сягала 1,45 м. Приблизно посередині довжини басейну знаходилася зруйнована зараз перемичка. Тут накопичувалася і відстоювалася вода з навколишніх джерел, яка потім по трубах надходила до міста. Ззовні склепіння комори додатково було захищене кам’яними плитами, які частково збереглися.

Водозбірник на Погулянці. Сучасне фото
Водозбірник на Погулянці. Сучасне фото

Гостролуке склепіння, використання ламаного каменю замість оброблених блоків, як на фасаді, свідчення архівних джерел, – все це дає змогу припустити, що у 1839 році було тільки збудовано фасад і відремонтовано склепіння давнього водозабору, імовірно того самого, який згадується під 1407 роком. Докладніше це могли б визначити ретельніші дослідження. Однак зараз більш необхідним заходом є не точне датування споруди, а її порятунок. Закинутий водозабір перетворився на звалище сміття та екскрементів; пошкоджено рельєфи; коріння дерев наскрізь проламує стіни цієї унікальної пам’ятки минулого…

Павло ҐРАНКІН

Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с.

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.