У творчій біографії кожного митця є ролі, які стали етапними для його подальшого професійного життєпису. Однією із таких визначальних ролей Богдана Ступка стала роль Механтропа у виставі «Фауст і смерть» О. Левади, режисерське прочитання Бориса Тягна на сцені театру імені Марії Заньковецької у Львові (1960 р.). Саме з ролі першого українського сценічного робота почався професійний злет Богдана Ступки – актора!
Справді, саме роль Механтропа яскраво продемонструвала непересічний талант Богдана Ступки як актора. Хоча формально, Богдан Ступка, на час постановки, ще був студійцем, не професійним актором. Це був колосальний ризик, але й водночас вияв неабиякої довіри великого Майстра Бориса Тягна до свого учня Богдана Ступки! І Ступка виправдав сподівання свого Вчителя! Так на мистецькому небосхилі засяяла нова велика зірка!
Наскільки це важлива роль, визначальна для всього подальшого шляху професії свідчить одна прикметна деталь: про роль Механтропа великий актор Богдан Ступка з вдячністю згадував практичного в кожному своєму інтерв’ю, яке стосувалося його професійного шляху, чи творчої біографії. Про цей спектакль «Фауст і смерть» О. Левади, його історію постави, трактування ролей написана чимала кількість публікацій, є спогади сучасників Богдана Ступки, які бачили виконання його в цій ролі. Водночас, усі ці публікації та матеріали у пресі не дають вичерпної відповіді на питання: чому ж, на перший погляд, чергова прохідна п’єса радянського драматурга стала настільки успішною?!
Проте, досліджуючи українську періодику того часу, нам вдалося виявити низку публікацій. Зокрема, ми розшукали в тогочасній пресі, досі невідомі широкому загалу спеціальні статті київських критиків із детальним аналізом цієї вистави, ґрунтовним тлумаченням режисерської концепції, та акторських образів, які значно доповнюють вже існуючу інформацію про цю легендарну поставу.
Отже, на сторінках київської періодики вийшла доволі розгорнута оглядова стаття письменника і журналіста Валентина Речмедіна під назвою «Через терни до зірок» присвячена виставі «Фауст і смерть». У цій публікації рецензент зауважує, що ця вистава новаторська, передовсім, завдяки темі твору. Адже, за словами В. Речмедіна вистава «Фауст і смерть» – не буденна річ, бо вводить глядачів у мудрий світ філософських наукових проблем. А колектив акторів задіяних у постановці та режисер Борис Тягно зуміли глибоко відчути дух цієї трагедії «Фауст і смерть», філософську думку нашого сучасника: «Драматург спробував намалювати в своїй трагедії одну із сторінок нашого майбутнього, і треба сказати близького майбутнього – нашого завтра. (…) Хочеться сказати художнику Мирону Кипріяну за створене ним оформлення, яке дає ілюзію безмежжя космосу, оформлення яке підносить уяву людини до небуденного. А ось інша критикиня, Людмила Вірина найбільше у своїй статті «Зорі безсмертя» найбільше уваги присвятила темі п’єси О. Левади: «Людина і Всесвіт, життя і безсмертя, кохання, заздрість, зрада. Чи не правда – вічні як світ, ці філософські проблеми. Але нових, цілком сучасних рис набуває їх роззв’язання в п’єсі О. Левади. Космос, недосяжний, грізний, загадковий став відчутною реальністю. Перед його лицем людина наче наново пізнала себе, свою мету, своє покликання.»
Однак , з нашої точки зору , найгрунтовнішою рецензією на постановку Бориса Тягна в українських медіа радянського періоду є стаття театрознавці Леонтили Лучко під назвою «Фауст і смерть». У цій статті театрознавця докладно аналізує драматичний матеріал, режисерську концепцію постави, кожен акторський образ створений у цій постановці, зокрема роль Механтропа. Роль Механтропа у виконанні Богдана Ступки, Л. Лучко інтерпретує таким чином: «для підкреслення і підсилення образу Вадима (цю роль виконував Ярослав Геляс – О.П..) драматург вводить до п’єси Механтропа. Це Вадимова совість, його друге «я». Всі потаємні думки, які Вадим приховує від людей, від навколишнього світу , повторює Механтроп. Він же й служить тими невидимими руками, що розправляються з Ярославом. Треба віддати належне молодому здібному акторові Б. Ступці, який створив оригінальний сприятливий для глядача образ. Знайшовши певну зовнішню форму, відчувши внутрішній ритм, імпульс життя електронного створіння – людського винаходу, актор талановито відтворює цей образ на сцені.».
Окрім професійної рецепції критиків та журналістів ця вистава не залишала байдужими і практиків театру. Так, один із тогочасних режисерів Борис Львов-Анохін також опублікував надзвичайно вагомий емоційний відгук про виставу «Фауст і смерть» під красномовною назвою «Дерзання». Очевидно, що режисера теж захоплювала вистава на тему космосу, «про дерзання людського розуму і духу». При чому , як зауважив сам Б. Львов-Анохін, не тільки п’єса, драматургічний матеріал є дерзанням, але й сама вистава є – дерзання, шукання, риск.
Автор публікації одразу зазначає, що йому як практикові театру не все сподобалося в цій постановці: «Я мушу одразу сказати, що мені не все сподобалося у роботі заньківчан, та я не можу не поважати її, мене хвилює той дух творчого неспокою, художньої сміливості якими пройняті, і п’єса, і вистава.» . Також , Б. Львов-Анохін дуже проникло аналізував і тему п’єси, і особливо точно зафіксував режисерське прочитання Бориса Тягна: «Режисер Б. Тягно чітко, піднесено, романтично. Він добре відчув інтелектуальну природу п’єси і домігся того, щоб актори точно і пристрасно доносять кожну думку, кожної сцени, кожного монологу, володіють увагою глядачів примушуючи їх напружено і чуйно слухати віршований текст п’єси .». Окрім того, рецензент зауважує, що у цій виставі є найцікавіші мізансцени, режисерські знахідки, передовсім, пов’язані саме епізодами з Механтропом, роль якого виконував Богдан Ступка.
Здавалося б, на перший погляд, у цій «механічній» прохідній ролі Механтропа не мала б приділятися така прискіплива увага режисера. Проте, навіть костюм і грим Механтропа чудово поєднувався із пластичним малюнком цієї ролі. Це був справді довершений акторський образ, який створив тогочасний заньківчанин-студієць Богдан Ступка.
Згадуваний Борис Львов-Анохін лаконічно, але водночас із емоційним професійним забарвленням характеризував акторську роботу Богдана Ступки в ролі Механтропа: «Артист Б. Ступка майстерно з прекрасним відчуттям форми і ритму відтворює цей рисунок примушуючи нас вірити в злу ретельність і байдужу мудрість механічної людини. Артист зумів не бути одноманітним в одноманітно-механічних інтонаціях і рухах. Ми відчуваємо в них і своєрідний гумор, і силу, і сарказм виконавця».
Так чи інакше, але вистава не залишала глядачів байдужими, змушуючи мислити, виходити своїми чуттями за межі звичного, у космічні теми. Богдан Ступка у ролі Механтропа яскраво і переконливо демонстрував глядачам, що космос, і космічні теми не далеке майбутнє, а це наша реальність. Припускаємо, що от це поєднання сміливості, прагнення вийти за межі звичного, неспокій творчих шукань були такими важливими успішними складовими Богдана Ступки в ролі Механтропа, його персональними сходинками до творчих професійних вершин.
Оксана ПАЛІЙ
