Сьогодні часто можна почути порівняння університетів із інкубаторами – у яких молодь виховують, плекають та захищають від небезпек та викликів суворого життя. Однак університети, як і раніше, перш за все сприймаються як простір, де можна здобути певні знання, опанувати фах і відточити конкретні навики. Відтак від людини, яка отримала диплом про вищу освіту, сьогодні, як і в давніші епохи, очікують відповідної поведінки, дивляться на неї як на певний еталон. Очевидно, що в дійсності такі сподівання підтверджуються не завжди.
До прикладу, волинський князь Самійло Корецький, випускник Лейденського університету (Нідерланди), повоювавши у Московії, пізніше був втягнутий у владну боротьбу в Молдавії, також воював з піратами, зустрічався з папою римським і декілька разів потрапляв до турецького полону, де й загинув. Зразкового небагато! Більше авантюрного. Щось подібне і у Єжи Мнішека, який закінчив університети Кеніґзберга й Ляйпціґа, а до історії увійшов як творець і натхненник великої авантюри. Хоч і асоціюють останню не з ним.
Двічі в одну річку
Похід Дмитра Самозванця на Москву, у реалізації якого немалу роль відіграв шляхтич та урядовець з-під Львова Єжи Мнішек, на початках видавався затією досить перспективною. Тим не менше, закінчився він нічим! Майже нічим, бо, за результатами останнього, Єжи Мнішек та його донька, Марина, все ж потрапили у полон. Однак, навіть ізольований у Ярославлі, старий Мнішек надію не втрачав. По-перше, він міг похвалитися контактами і близьким спілкуванням із багатьма впливовими людьми. По-друге, відповідним чином складалась і політична ситуація у регіоні. На горизонті з’явилась персона Дмитра ІІ Самозванця. В умовах активних дій останнього і його людей, цар Василій Шуйський був змушений шукати варіанти укладення перемир’я. Не забули тоді і про Мнішків. Їх відпускали. Однак, за певної умови: Марина Мнішек поклялась царю відмовитись від титулу цариці і не претендувати на трон.
Останнє слово за батьком?
Типово для того часу, у львівського старости та великого коронного крайчого Єжи Мнішка було досить багато дітей. При цьому, на доньку Марину, так виглядає, було зроблено чи не головну ставку. Таким чином, старий політик переконав її визнати Лжедмитрій ІІ за свого чоловіка, який дивним чином зумів вижити у недавніх подіях. Очевидно, що за цим, знову ж, стояли щедрі обіцянки про серйозні фінансові потоки, які мали спрямувати у кишені Єжи Мнішека у випадку вдалої кампанії, а також – чисельні маєтки, які той ризикував отримати. При цьому, жодну зі сторін не зупиняв той момент, що для правдивого вигляду їхньої історії Дмитро Самозванець мав би, хіба що, воскреснути.
У будь-якому випадку, усі старання Дмитра ІІ Самозванця посісти престол у Москві виявилися марними. Відтак міняти вектор політичної діяльності довелося і хитрому львівському політику; адаптуватися до відмінної розстановки фігур на шахівниці. Зокрема, московським питанням зацікався король, який раніше офіційно зберігав нейтралітет, а тепер захотів відвоювати Смоленськ. Приватна справа магнатів вийшла на міждержавний рівень.
У 1610 році Єжи Мнішек знову був на теренах Московського царства. Тепер із військами Станіслава Жолкевського. Разом із коронним гетьманом, непересічною для історії Речі Посполитої фігурою, він став учасником битви під Клушино (червень 1610 р.), по тому знову ж увійшов до Москви. Таким чином, новим царем Московії ставав королевич Владислав, син короля Речі Посполитої Зиґмунта ІІІ. Власне тут на Єжи Мнішка, тепер не такого енергійного й винахідливого, чекала наступна несподіванка – зректися свого права на трон не хотіла його донька, Марина. Остання заявляла, що, побувши московською царицею, до статусу польської шляхтянки, підданої, повертатися не бажає. Королю, очевидно, така позиці була би не найприємнішою. У ситуації, коли вже чеканили монети із зображенням його сина, ще й ламати спротив свого підданого. Й Марина Мнішек дійсно довго не здавалась, продовжуючи підривну діяльність. Щоправда тепер, офіційно, вже без батька, з новими союзниками.
Не без епатажу
До останніх років свого життя Єжи Мнішек залишався одним із головних “спеціалістів” по Московії у Речі Посполитій. Він часто їздив у ті краї, вів там справи, також навіть був одним із тих, хто супроводжував скинутого царя, Василія Шуйського, на Сейм і до короля. На сам кінець, коли Єжи Мнішек дізнався про перемогу під Смоленськом, тобто завершення тривалої і надзвичайно затратної облоги, то влаштував на площі Ринок у Львові пишні святкування із декораціями й театралізованим дійством. Однак, на практиці політичний курс Речі Посполитої щодо Московії виявився зовсім не простим. Не таким простим, як постановки у центрі Львова. Хоча цього Єжи Мнішку вже не судилося побачити.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Войтович Л. Українське козацтво у московській смуті // Вісник Львівського університету. Серія історична, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/01/159-184Voytovych.pdf
- Гулюк Є. Борг, бунт і бенкет, або московська авантюра львівського старости // Фотографії старого Львова, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/borh-bunt-i-benket-abo-moskovska-avantiura-lvivskoho-starosty/
- Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук. – Київ: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – С. 575.
