Антін Малюца, або життя присвячене мистецтву

0
361
Антін Малюца, або життя присвячене мистецтву

Він належав до когорти творчих особистостей, чиє становлення відбулося в добу великого церковного провідника і мецената української культури митрополита Андрея Шептицького. Вихований як митець під пильним оком майстрів на кшталт Олекси Новаківського і Людвіка Тировича. Один із тих, хто, голосно заявивши про себе у міжвоєнне двадцятиліття, згодом був змушений назавжди покинути рідну домівку. Та навіть на чужині, попри відстань й нові обставини, продовжував працювати на благо рідної української культури.

Антін Малюца (2 лютого 1908, село Токи, Збаразький повіт, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорська монархія, тепер Підволочиський район, Тернопільська область, Україна – 17 червня 1970, місто Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США) – митець (живописець і графік), мистецтвознавець, музикант, публіцист, громадський діяч. Походив з багатодітної родини греко-католицького священика о. Івана Малюци та Ольги з Чемеринських. Один з братів художника Іван відсидів у тюрмі за приналежність до Організації українських націоналістів (ОУН) і загинув під час Другої світової війни, інший брат Степан став відомим бандуристом.

Антін Малюца
Антін Малюца

Дитячі та юнацькі роки провів у селах на Тернопільщині, куди переводили батька. Навчаючись у Тернопільській українській ґімназії, вступив до патріотичної скаутської організації Пласт, належав до 28-го куреня ім. Дмитра Байди-Вишневецького. Відчувши нахил до мистецтва, приїхав до Львова, де саме постала перша на галицьких теренах українська художня школа, створена стараннями митрополита Андрея Шептицького і художника Олекси Новаківського, котрий замешкав у місті на запрошення владики.

У майстерні Мистецької школи О. Новаківського. Сидять зліва направо: Стефанія Ґебус, Марія Карп'юк, О. Новаківський із синами, Ольга Плешкан, Григорій Смольський. Стоять зліва направо: Степан Луцик, Антін Малюца, Володимир Булик, Петро Годис, Святослав Гординський, Михайло Мороз, Володимир Гриценко, Леонід Пацуркевич, Леонід Папара. 1927 рік
У майстерні Мистецької школи О. Новаківського. Сидять зліва направо: Стефанія Ґебус, Марія Карп’юк, О. Новаківський із синами, Ольга Плешкан, Григорій Смольський. Стоять зліва направо: Степан Луцик, Антін Малюца, Володимир Булик, Петро Годис, Святослав Гординський, Михайло Мороз, Володимир Гриценко, Леонід Пацуркевич, Леонід Папара. 1927 рік

Учнем Мистецької школи Олекси Новаківського Антін Малюца залишався протягом 1926 – 1930 рр. Заняття відбувалися здебільшого в майстерні художника, розташованій на другому поверсі його помешкання по вул. Земялковського (нині – Новаківського), 2. Із талановитими молодими людьми, хлопцями й дівчатами з усіх куточків України працювали фахові педагоги, одним з яких певний час був сам Кир Андрей. Лекції з історії світового мистецтва, що їх Митрополит читав раз чи двічі на місяць у своїх палатах на Святоюрській горі, по-особливому закарбувалися в пам’яті Антона Малюци.

Антін Малюца (стоїть на драбині) з учителем Олексою Новаківським та групою вихованців Мистецької школи під час монтування другої звітної виставки, 1928
Антін Малюца (стоїть на драбині) з учителем Олексою Новаківським та групою вихованців Мистецької школи під час монтування другої звітної виставки, 1928

Бувши в числі найактивніших вихованців Маестро, їздив разом із товаришами на літні пленерні студії до гуцульського села Космач, брав участь у звітних виставках школи в стінах львівського Академічного дому (1926 – 1928), пересувних виставках містами й містечками Галичини (1930 – 1931), виставках, зорганізованих УТПМ – Українським товариством приятелів мистецтва (1931 – 1934). Часто присутній на різноманітних посиденьках школи Новаківського в помешканні митця або на віллі подружжя Дмитра та Асі Левицьких «Качий Діл» по вул. Набеляка (Котляревського) – з нагоди іменин Маестро чи інших оказій.

Навіть після закінчення навчання не поривав зв’язків із приятелями по Мистецькій школі, ставши біля витоків молодіжної творчої групи «Руб» (1932). Брав участь у виданні її друкованого органу мистецького альманаху «Карби». Разом із іншими представниками групи обстоював самобутній розвиток українського мистецтва, поєднання модерного і національного при витворенні оригінального українського стилю.

Обкладинка книги Арсена Річинського «До щастя, слави і свободи». Художник Антін Малюца, 1930
Обкладинка книги Арсена Річинського «До щастя, слави і свободи». Художник Антін Малюца, 1930

Від 1933 р. молодий митець жив і працював у Львові. Навчаючись в Державному інституті пластичних мистецтв (закінчив 1939), зацікавився естампною графікою. Відвідував курси знаного львівського художника і педагога Людвіка Тировича (1933 – 1935). Почуваючись радше графіком, аніж малярем, працював у багатьох графічних жанрах і техніках – приміром, в ділянці книжкової графіки. Ілюстрував часописи «Відродження», «Наш приятель», «Дорога», пластовий журнал «Вогні». Спільно зі Степаном Луциком й Володимиром Ласовським (теж, до слова, учнями Новаківського) оформляв літературний часопис «Дажбог» (1932 – 1935). Також виконав обкладинки до книжок: Арсена Річинського «До щастя, слави і свободи», Богдана Кравціва «Сонети і строфи» тощо.

Олекса Новаківський з вихованцями та приятелями Мистецької школи у майстерні після закриття виставки. Сидять зліва направо: Григорій Смольський, Іванна Нижник, О. Новаківський, Турчаківна, невідомий. Стоять зліва направо: Ольга Плешкан, невідома, Степан Луцик, Роман Чорній, невідома, Антін Малюца. 1932 рік
Олекса Новаківський з вихованцями та приятелями Мистецької школи у майстерні після закриття виставки. Сидять зліва направо: Григорій Смольський, Іванна Нижник, О. Новаківський, Турчаківна, невідомий. Стоять зліва направо: Ольга Плешкан, невідома, Степан Луцик, Роман Чорній, невідома, Антін Малюца. 1932 рік

Спробував себе і в церковному малярстві. Розписав каплицю в рідному селі Токи, церкви в ряді сіл Галичини та Лемківщини (окремі з них – разом зі Степаном Луциком). Працював декоратором театрів «Заграва» й «Богема». Поза тим продовжував активно експонуватися: зокрема, роботи Антона Малюци представлені на вікопомній ретроспективній виставці українського мистецтва першої третини ХХ ст., відкритій у залах Національного музею у Львові восени 1935 р.

В роках німецької окупації далі мешкав у Львові. Викладав у Державній мистецько-промисловій школі, деякий час виконуючи обов’язки заступника директора (1942 – 1944). Як член Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), брав участь у зорганізованих нею виставках. Наближення лінії фронту й неминучий (повторний) прихід совітів змусили художника податися на чужину.

Антін Малюца. Дівчина в лісі, 1930-ті рр.
Антін Малюца. Дівчина в лісі, 1930-ті рр.

Впродовж 1944 – 1950 рр. жив у Західній Німеччині, навчався в Українському вільному університеті (УВУ) у Мюнхені. Продовжував творчо працювати (цикл символіко-філософських рисунків «Мандрівка в темряві» та «Страхіття»), бувши активним учасником культурно-мистецького життя розкиданої в таборах для переміщених осіб української громади. Долучився до Української спілки образотворчих мистців (УСОМ). Співав у хорі «Сурма» під керівництвом диригента Омеляна Плешкевича.

Антін Малюца. Краєвид, 1956,  взято з видання: "Книга творчости українських мистців поза Батьківщиною. Ukranian Art in Diaspora" (Філадельфія, 1981).
Антін Малюца. Краєвид, 1956, взято з видання: “Книга творчости українських мистців поза Батьківщиною. Ukranian Art in Diaspora” (Філадельфія, 1981).

1950 р. Антін Малюца переїхав до Сполучених Штатів. Оселившись в одному з культурних центрів країни Нью-Йорку, працював на текстильній фабриці. Паралельно зарекомендував себе одним з найактивніших діячів української діаспори. Вступив до Об’єднання мистців-українців в Америці (ОМУА), певний час був членом його управи. Також належав до Літературно-мистецького клубу, Наукового товариства ім. Шевченка та інших українських організацій у США. Був автором великої кількості мистецтвознавчих публікацій на сторінках тамтешніх українських видань.

Антін Малюца в останні роки життя
Антін Малюца в останні роки життя

На американській землі малював здебільшого олійні краєвиди. Відійшов до вічності ще достатньо молодим (62 роки життя), похований на українському цвинтарі св. Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Через два роки після кончини митця, в 1972-му у приміщенні Літературно-мистецького клубу (Нью-Йорк) відбулася посмертна виставка майже цілої творчої спадщини Антона Малюци. На батьківщині художника й патріота його ім’я було наново відкрите поціновувачами мистецтва щойно по здобутті Україною незалежності в 1990-х рр.

Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

  1. Волошин Л. Антін Малюца. Сторінки творчої біографії//Збруч [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/86249;
  2. Волошин Л. В., Дуда І. М. Малюца Антін Іванович//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65620;
  3. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001;
  4. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
  5. Малюца Антін//Бібліотека українського мистецтва [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/malyutsa-antin/;
  6. Малюца Антін//Тернопільська обласна бібліотека для молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://tobm.org.ua/malyutsa-antin/;
  7. Малюца Антін, маляр, мистецтвознавець//Історія Пласту [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://100krokiv.info/2017/02/malyutsa-antin-do-dnya-narodzhennya/;

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.