Він належав до когорти творчих особистостей, чиє становлення відбулося в добу великого церковного провідника і мецената української культури митрополита Андрея Шептицького. Вихований як митець під пильним оком майстрів на кшталт Олекси Новаківського і Людвіка Тировича. Один із тих, хто, голосно заявивши про себе у міжвоєнне двадцятиліття, згодом був змушений назавжди покинути рідну домівку. Та навіть на чужині, попри відстань й нові обставини, продовжував працювати на благо рідної української культури.
Антін Малюца (2 лютого 1908, село Токи, Збаразький повіт, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорська монархія, тепер Підволочиський район, Тернопільська область, Україна – 17 червня 1970, місто Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США) – митець (живописець і графік), мистецтвознавець, музикант, публіцист, громадський діяч. Походив з багатодітної родини греко-католицького священика о. Івана Малюци та Ольги з Чемеринських. Один з братів художника Іван відсидів у тюрмі за приналежність до Організації українських націоналістів (ОУН) і загинув під час Другої світової війни, інший брат Степан став відомим бандуристом.
Дитячі та юнацькі роки провів у селах на Тернопільщині, куди переводили батька. Навчаючись у Тернопільській українській ґімназії, вступив до патріотичної скаутської організації Пласт, належав до 28-го куреня ім. Дмитра Байди-Вишневецького. Відчувши нахил до мистецтва, приїхав до Львова, де саме постала перша на галицьких теренах українська художня школа, створена стараннями митрополита Андрея Шептицького і художника Олекси Новаківського, котрий замешкав у місті на запрошення владики.
Учнем Мистецької школи Олекси Новаківського Антін Малюца залишався протягом 1926 – 1930 рр. Заняття відбувалися здебільшого в майстерні художника, розташованій на другому поверсі його помешкання по вул. Земялковського (нині – Новаківського), 2. Із талановитими молодими людьми, хлопцями й дівчатами з усіх куточків України працювали фахові педагоги, одним з яких певний час був сам Кир Андрей. Лекції з історії світового мистецтва, що їх Митрополит читав раз чи двічі на місяць у своїх палатах на Святоюрській горі, по-особливому закарбувалися в пам’яті Антона Малюци.
Бувши в числі найактивніших вихованців Маестро, їздив разом із товаришами на літні пленерні студії до гуцульського села Космач, брав участь у звітних виставках школи в стінах львівського Академічного дому (1926 – 1928), пересувних виставках містами й містечками Галичини (1930 – 1931), виставках, зорганізованих УТПМ – Українським товариством приятелів мистецтва (1931 – 1934). Часто присутній на різноманітних посиденьках школи Новаківського в помешканні митця або на віллі подружжя Дмитра та Асі Левицьких «Качий Діл» по вул. Набеляка (Котляревського) – з нагоди іменин Маестро чи інших оказій.
Навіть після закінчення навчання не поривав зв’язків із приятелями по Мистецькій школі, ставши біля витоків молодіжної творчої групи «Руб» (1932). Брав участь у виданні її друкованого органу мистецького альманаху «Карби». Разом із іншими представниками групи обстоював самобутній розвиток українського мистецтва, поєднання модерного і національного при витворенні оригінального українського стилю.
Від 1933 р. молодий митець жив і працював у Львові. Навчаючись в Державному інституті пластичних мистецтв (закінчив 1939), зацікавився естампною графікою. Відвідував курси знаного львівського художника і педагога Людвіка Тировича (1933 – 1935). Почуваючись радше графіком, аніж малярем, працював у багатьох графічних жанрах і техніках – приміром, в ділянці книжкової графіки. Ілюстрував часописи «Відродження», «Наш приятель», «Дорога», пластовий журнал «Вогні». Спільно зі Степаном Луциком й Володимиром Ласовським (теж, до слова, учнями Новаківського) оформляв літературний часопис «Дажбог» (1932 – 1935). Також виконав обкладинки до книжок: Арсена Річинського «До щастя, слави і свободи», Богдана Кравціва «Сонети і строфи» тощо.
Спробував себе і в церковному малярстві. Розписав каплицю в рідному селі Токи, церкви в ряді сіл Галичини та Лемківщини (окремі з них – разом зі Степаном Луциком). Працював декоратором театрів «Заграва» й «Богема». Поза тим продовжував активно експонуватися: зокрема, роботи Антона Малюци представлені на вікопомній ретроспективній виставці українського мистецтва першої третини ХХ ст., відкритій у залах Національного музею у Львові восени 1935 р.
В роках німецької окупації далі мешкав у Львові. Викладав у Державній мистецько-промисловій школі, деякий час виконуючи обов’язки заступника директора (1942 – 1944). Як член Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), брав участь у зорганізованих нею виставках. Наближення лінії фронту й неминучий (повторний) прихід совітів змусили художника податися на чужину.
Впродовж 1944 – 1950 рр. жив у Західній Німеччині, навчався в Українському вільному університеті (УВУ) у Мюнхені. Продовжував творчо працювати (цикл символіко-філософських рисунків «Мандрівка в темряві» та «Страхіття»), бувши активним учасником культурно-мистецького життя розкиданої в таборах для переміщених осіб української громади. Долучився до Української спілки образотворчих мистців (УСОМ). Співав у хорі «Сурма» під керівництвом диригента Омеляна Плешкевича.
1950 р. Антін Малюца переїхав до Сполучених Штатів. Оселившись в одному з культурних центрів країни Нью-Йорку, працював на текстильній фабриці. Паралельно зарекомендував себе одним з найактивніших діячів української діаспори. Вступив до Об’єднання мистців-українців в Америці (ОМУА), певний час був членом його управи. Також належав до Літературно-мистецького клубу, Наукового товариства ім. Шевченка та інших українських організацій у США. Був автором великої кількості мистецтвознавчих публікацій на сторінках тамтешніх українських видань.
На американській землі малював здебільшого олійні краєвиди. Відійшов до вічності ще достатньо молодим (62 роки життя), похований на українському цвинтарі св. Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Через два роки після кончини митця, в 1972-му у приміщенні Літературно-мистецького клубу (Нью-Йорк) відбулася посмертна виставка майже цілої творчої спадщини Антона Малюци. На батьківщині художника й патріота його ім’я було наново відкрите поціновувачами мистецтва щойно по здобутті Україною незалежності в 1990-х рр.
Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
- Волошин Л. Антін Малюца. Сторінки творчої біографії//Збруч [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/86249;
- Волошин Л. В., Дуда І. М. Малюца Антін Іванович//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65620;
- Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001;
- Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
- Малюца Антін//Бібліотека українського мистецтва [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/malyutsa-antin/;
- Малюца Антін//Тернопільська обласна бібліотека для молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://tobm.org.ua/malyutsa-antin/;
- Малюца Антін, маляр, мистецтвознавець//Історія Пласту [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://100krokiv.info/2017/02/malyutsa-antin-do-dnya-narodzhennya/;
