Порядки на личаківському залізничому двірці (газета «Діло» №216 від 27. 09. 1928 р.):
«До відома Львівської Дирекції Залізниць. Мешкаючи у Винниках, доїзджу щодня до Львова і приглядаюся відносинам на двірці в Личакові, звідки виїздить до Винник три шкільні потяги денно. Мало коли буває, щоб ті потяги, головно той, що виїздить зі Львова в год. 14.10, відійшли правильно. Ці потяги призначені для шкільної молоді. Сотки дітвори встає в год. 5.30 рано, снідає в 6-ій і квапиться до потягу.
Тимчасом потяг, що мав з Винник відійти в год. 6.46, відходить часто після 7-ої й уся молодь спізняється до школи. (Коли директор зарядить, щоб ті, хто спізниться, не входили до кляси, дітвора тратить з вини личаківського уряду руху одну годину шкільної науки).
Гірше виглядає справа з поворотом молоді. Учні збираються на залізниці вже від 12 год. Тимчасом потяг, що має відійти в год. 14.10, відходить дуже часто в год. 14.30, або й в 15-ій год. В такому випадку молодь, що вийшла з дому в год. 6 рано, вертає знов до хати на обід в год. 16-ій! Цілих десять годин діти без їди.
Колиж почнуться дощі, мокнуть, (бо ждальня майже завсіди зачинена), а як потиснуть морози, то жаль дивитися, як карається дітвора! Цеж найкраща нагода до перестуди, витворювання підложа під туберкульозу і т. п. В додатку молодь зовсім без опіки! Наждавшися на спізнений по тяг, кидається на нього, як він заїздить на стціію Личаків і всканує до вагонів коли потяг ще в руху. Так само, виголоднівши, не жде, щоб потяг заїхав на стацію у Винниках, тільки вискакує з вагонів, коли потяг у руху, далеко перед стацією!
Словом нелад у відправлюванні шкільних потягів спричинює стільки хаосу на цій малій стації, зовсім не приспособленій до такого великого підміського руху шкільної дітвори, що нераз жах бере за тих необережних дітей, схвильованих недбальством уряду руху і легковаженням ним здоровля й життя шкільної дітвори, майбутніх громадян.
А який погубний педагогічний вплив має це легковаження точности державним підприємством! Скільки то з тих юнаків, що караються з вини уряду руху, будуть самі колись залізничими урядовцями і, навчившись легковажити точність на залізниці, сами будуть вносити розгардіяш у відїзд потягів та спричинюватимуть залізничі катастрофи! З Винник їздять уже постійно, в дуже докладно означеному часі, три автобуси. Все старше громадянство, яке мусить виїздити точно в означеній годині, резиґнує вже з їзди потягом, на який ніколи не можна рахувати, чи він відійде точно, й їздить автобусами. Шкільна молодь, що користується знижками, мусить їздити залізницею! Для чого знущається, мимо зажалень, уряд руху над сотками шкільної молоді? Антін Крушельницький, управитель муж. семинарійних учительських курсів у Львові».
Історична довідка. Антін Крушельницький (23 липня 1878, Ланьцут, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін.
Понад 30 років працював на педагогічній ниві. Викладав у гімназіях Львова, Бережан, Коломиї, Рогатина, Городенка і Відня. Близький приятель В. Стефаника, О. Кобилянської, Н. Кобринської. Міністр освіти в уряді Симона Петлюри. Після падіння УНР емігрував з родиною до Відня, де заснував видавництво ‘’Чайка’’. У 1925 році повернув з Відня до Львова і активно включається у політично-громадську працю (проживав у Винниках). Між іншими Очолив антифашистський журнал ‘’Нові Шляхи’’. Переслідуваний польською санаційною владою, зваблений совєтською пропагандою і за намовою дочки Володимири, (яка в тому часі вже жила в Харкові і була захоплена розвитком Радянської України), у травні 1934 року з цілою родиною переїжджає до Радянської України і поселяється у Харкові.
Недовго родина Крушельницьких прожила на волі в радянському ‘’раю’’, бо вже 6-го листопада 1934 року органами НКВС УРСР у Харкові були заарештовані Антін Крушельницький і двох його синів: Іван та Тарас, а в половині грудня цьогож року ті самі органи арештують наступних двох синів, Богдана і Остапа та дочку Володимиру. На виїзній сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР, що відбулась 13-15 грудня 1934 р. у Києві Антін Крушельницький був засуджений на 10 років позбавлення волі і засланий у Соловецьку тюрму. Фальшиве обвинувачення звучало, ‘’Один із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить за мету повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду’’. У жовтні 1937 р. ‘’Трійкою’’ УНКВС засуджений до розстрілу. Розстріляний 23 жовтня 1937 року в урочиську Сандормох.
Джерело: https://baitsar.blogspot.com/
