Актриса Алла Жуковська. З відкритим серцем до світу

88
Входження в образ. Алла Жуковська за гримувальним столом

Колеги казали, що в неї голівудська зовнішність і хороші акторські перспективи. Не отримавши ані звань, ані відзнак, вона назавжди залишилася в пам’яті близьких, колег, друзів і шанувальників — невтомною, харизматичною, щирою і відданою в служінні Її Величності Мельпомені.

Ім’я Алли Жуковської, скоріш за все, мало відоме широкому загалу рівнян, хіба затятим театралам. Вона належала до тих скромних і беззастережно вірних театральній сцені трударів, робота яких інколи й непомітна, але без яких Рівненський театр не був би тим театром, яким він є нині. Вона поєднувала дві надзвичайно важливі театральні професії — акторки і помічниці режисера. Служила театру віддано і щиро, як, власне, й робила все у своєму житті. Вона не помічена в якихось “смажених” закулісних історіях. Вона надто любила і поважала театр, щоб перетворювати його на балаган…

Алла Жуковська, актриса Рівненського обласного музично-драматичного театру ім. М. Островського (за СРСР театр носив його ім’я), 1979 рік
Алла Жуковська, актриса Рівненського обласного музично-драматичного театру ім. М. Островського (за СРСР театр носив його ім’я), 1979 рік

Народний артист України головний режисер Рівненського драмтеатру періоду 1990-х Олег Мосійчук (нині головний режисер Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка), якого театральна доля звела з Аллою Жуковською (вони були не лише колегами, а й дружили родинами, мешкали поряд), зазначив: “В історії будь-якого театрального колективу є люди, які своєю присутністю залишають на стовбурі його величі “фірмові” знаки-зарубки, а відтак і глибинну пам’ять про себе на довгі десятиліття. Актриса, асистентка, помічниця режисера — це лише назви посад, які обіймала відкрита до світу жінка, наша незрадлива мистецька подруга Алла Жуковська”.

Відкрита до світу… Такою її запам’ятали. На жаль, сьогодні вже не можна поспілкуватися з самою Аллою Олександрівною. Отож нині про неї говорять донька та ті, з ким Алла Жуковська товаришувала, працювала, просто була поруч.

Вона мріяла про “свою” Снігову королеву

Вислів корифея української і російської сцени Михайла Щепкіна про те, що “немає маленьких ролей, є маленькі актори”, вочевидь, таки справедливий. У чималому акторському доробку Алли Жуковської практично немає великих головних ролей. Проте кожна роль для неї була “головна” — навіть якщо це одна кількахвилинна поява за всю виставу. Колеги називали її майстринею епізоду. Кожен її вихід на сцену — безпомилкове втрапляння на потрібну “хвилю”. Адже підтримати темпоритм спектаклю, вписатися в загальну картину вистави так, щоб “не посадити” спектакль, щоб поява на сцені була органічною, виправданою і яскравою — це талант.

Алла Жуковська у виставі “Німий лицар”
Алла Жуковська у виставі “Німий лицар”

Практично усі ролі Алли Жуковської — характерні. Її героїні запам’ятовувались. Будь то віщунка Знатниця у “За дев’ятим порогом”, чи то Кончетта Мелле (“До ваших послуг, удовиці”), чи Вельма з “Вестсайдської історії”, Шура з “Любов і голуби”, чи Катерина Марія з “Рятуйте! Мене женять!”, або мільйонерша Сабіна Карльє з “Любов з тринадцятого погляду”. Театр дав Аллі Жуковській можливість, якщо не прожити, то, принаймні, доторкнутися до стількох людських доль!.. Образи, які вона виношувала і видавала на сцені, робили її світ глибшим і багатограннішим, формували її і збагачували духовно. А іноді й спустошували, бо їх вона пропускала через свою душу і серце.

“Памятаю Аллу в “Безталанній”, – ділиться спогадами про приятельку Анна Даниленко (в ті часи артистка балету Рівненського муздрамтеатру). – У них з Антоніною Куровською був такий дует, обидві ролі характерні. Пам’ятаю, як тільки починалась ця сцена, ми всі збиралися в кулісах подивитися, що вони ще вигадають, які штрихи додадуть до образів”.

“Шлягер (про п’єсу Михайла Старицького “Безталанна”, – прим. авт.), який з успіхом ішов на сцені чи не кожного українського театру, – доповнює Олег Мосійчук. – Але такої Ганни, якою була героїня Жуковської, ні до, ні після того, я не бачив. Жодних зовнішніх штампиків з кривлянням, з намаганням розвеселити публіку, зловживання фарбочками заради зайвої виразності… Усе по суті — точно, рельєфно, яскраво”

Алла Жуковська у 16 років
Алла Жуковська у 16 років

Алла Жуковська не мала фахової освіти. Її театральні університети відбулися в студії при Рівненському драмтеатрі на початку 1960-х. Тоді вона, 16-річна дівчина, через сімейні обставини залишившись у Рівному (до міста приїхала з родиною у 1958-у з Ужгорода, де й народилася) під опікою бабусі, змушена була сама дбати про себе та брата.

Щойнозбудоване приміщення Рівненського театру, 1960 рік. Там починала свою театральну кар’єру Алла Жуковська
Щойнозбудоване приміщення Рівненського театру, 1960 рік. Там починала свою театральну кар’єру Алла Жуковська
Алла Жуковська у 18 років
Алла Жуковська у 18 років

Після школи пішла працювати на газорозрядний завод. І от одного разу побачила оголошення про набір до студії при Рівненському драмтеатрі. Відтоді власне й розпочалася її театральна кар’єра. Талановиту дівчину помітили, і невдовзі її ім’я з’явилось на афішах Рівненського театру. Здебільшого це були ролі другого плану, але до кожної Алла Жуковська готувалась так, наче це була головна роль її життя.

Серед речей, які нагадують про рідну людину, донька Алли Жуковської зберігає ескіз костюма до вистави “Сільська честь”. Його спеціально для Алли Жуковської розробляла художниця театру Таїсія Хредченко
Серед речей, які нагадують про рідну людину, донька Алли Жуковської зберігає ескіз костюма до вистави “Сільська честь”. Його спеціально для Алли Жуковської розробляла художниця театру Таїсія Хредченко

“Ставилась до цього дуже відповідально, – пригадує донька Алли Жуковської Олена Сергєєва. – Роль завжди заучувала сама, і завжди перед дзеркалом. Казала, що потрібно бачити своє обличчя. Коли я вже була старшою, то мама просила мене подавати репліки за інших акторів, так вона вживалась в образ…”

Як запевняють ті, хто добре знав Аллу Олександрівну, у неї не було великих акторських амбіцій. Принаймні на загал вона їх не демонструвала. Але акторська мрія була — зіграти Снігову королеву. Чим вабив її цей персонаж, хтозна… Адже за характером вона була повною протилежністю цій героїні — щира і людяна, співчутлива і справедлива, завжди відгукувалась на чужу біду і готова прийти на допомогу, не мала ані натяку на якесь зазнайство, зірковість чи зверхність. Хоча, можливо, й було в ній щось таке “королівське”, а можливо вона бачила свою королеву — більш людяну, теплу… Донька Олена каже, що, можливо, це було бажання мами яскравіше розкрити свій акторський потенціал, адже негативні герої для цього — благодатний грунт. Та й, як пригадує Олена Сергєєва, режисер Олег Мосійчук завжди казав, мовляв, якщо Снігова королева, то це лише Жуковська. Однак Алла Олександрівна так і не постала на сцені Рівненського театру в омріяному образі.

Двадцятичотирьохрічна акторка Алла Жуковська
Двадцятичотирьохрічна акторка Алла Жуковська

Алла казала:” Треба попросити, щоб дали мені Снігову королеву зіграти, – пригадує Анна Даниленко. – Я б так її зіграла!..”. На мою думку, як актрису її недостатньо задіяли, не дали розкритися. А вона через свою скромність не змогла пробитися далі”.

Утім, королеви в акторській кар’єрі Алли Жуковської таки траплялись, розповідає її донька: “Мама зіграла, наприклад, Королеву в казці про Білосніжку. А ще була Королева у виставі “Тіль” у постановці Олега Мосійчука. Це була така інфантильна, закохана в свого Короля особа, яка живе в своєму світі, не розуміючи, що відбувається в державі…”

Сцена з вистави “Білосніжка і сім гномів”. Королева – Алла Жуковська (ліворуч)
Сцена з вистави “Білосніжка і сім гномів”. Королева – Алла Жуковська (ліворуч)

Зі спогадів Олега Мосійчука: “Алла Жуковська — людина енциклопедичних знань у галузі світового театру і кіно, яскрава особистість у житті й напрочуд органічна, витончена у власній працездатності актриса. У виставах “Тіль” за п’єсою Григорія Горіна, “Допоможи їм, Всевишній” Олексія Казанцева, “По щучому велінню” Марка Кропивницького, “Канотьє” Миколи Коляди, Алла знаходила саме той закуток душі своїх героїнь, який завжди безпомилково працював на втілення ідейного задуму. І це не лише години роботи в театрі, в робочий час, за графіком. Театр тоді не закінчувався ніколи. Він тривав після репетиції у гримерці, до пізньої ночі у нас на домашній кухні… А чули б ви бесіди народного артиста України Володимира Сніжного, чи розмови акторів Анатолія Бортніка, Петра Лісничука з Аллою Жуковською в театральній курилці! Вони, обожнюючи одне одного, сплітали такі діалоги, що позаздрив би будь-який майстер художнього слова! Я завжди дивувався, як може в одній людині акумулюватися стільки любові до тих, хто поруч…”

Алла Жуковська (праворуч) з багаторічною найкращою подругою Валентиною Ворошик у виставі “По щучому велінню”
Алла Жуковська (праворуч) з багаторічною найкращою подругою Валентиною Ворошик у виставі “По щучому велінню”

Закулісний “директор” вистави

На багатьох афішах Рівненського театру кінця 1970-х і до 1998 років можна зустріти прізвище Алли Жуковської як виконавиці ролі і помічниці режисера одночасно. Суміщати в одній виставі такі дві надважливі “ролі” допомагало Аллі Олександрівні глибоке розуміння театральної специфіки, недаремно колеги називали її людиною-театром.

За словами Олега Мосійчука, вона володіла практично всіма театральними професіями і могла замінити будь-кого. Практично всі, з ким довелося поспілкуватися при підготовці цієї публікації, зазначали, що Алла Жуковська була найкращою помічницею режисера. Специфіка цієї надзвичайно важливої театральної професії полягає в тому, що помреж повинен не лише точно передати акторам творчий задум режисера щодо ролей, на нього покладається багато підготовчих функцій. Це той невидимий глядачеві диригент вистави, який тримає у своїх руках усі її складові: вчасний вихід на сцену, вчасна зміна декорацій, світловий і звуковий супровід. А в муздрамтеатрі додаються ще й оркестр і балет. За командою помрежа машиніст підіймає завісу. У руках помрежа порядок і дисципліна за лаштунками і безпека трюків. Щоб досконало все це робити потрібно знати кожну виставу “на зубок”. Недаремно колись у 30-і роки минулого століття кращих помічників режисера навіть на Оскар номінували.

Завжди зосереджена, уважна і відповідальна – Алла Жуковська на робочому місці за пультом помічниці режисера, 1994 рік
Завжди зосереджена, уважна і відповідальна – Алла Жуковська на робочому місці за пультом помічниці режисера, 1994 рік

Про роботу колеги і приятельки згадує Любов Харченко, яка упродовж 12-ти років працювала в Рівненському драмтеатрі також помічницею режисера пліч-о-пліч з Аллою Жуковською: “Ми підтримували одна одну, допомагали. Алла встигала стежити і за дисципліною, і за умовами праці акторів, за декораціями, світлом — всі служби в неї на контролі. Алла була на своєму місці, роботу виконувала бездоганно. Ніколи не зловживала своїми повноваженнями, але була дуже відповідальною і вимогливою, без винятків. За це її поважали в колективі”.

Любов Харченко (ліворуч), Георгій Кияновський, Алла Жуковська, над ними стоїть режисер Ярослав Бабій
Любов Харченко (ліворуч), Георгій Кияновський, Алла Жуковська, над ними стоїть режисер Ярослав Бабій

Згадує народна артистка України Ярослава Мосійчук (акторка Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка, у 1990-і актриса Рівненського муздрамтеатру): “Вперше побачивши Аллу, я була вражена — яка розкішна актриса! Жінка голівудської зовнішності. Висока на зріст, з видовженим овалом обличчя, глибокими виразними очима і яскравими губами, густим білявим волоссям, стрункою фігурою. Вона вражала красою і водночас стриманістю і строгістю. Я спочатку навіть дещо побоювалась її. Пригадую, якось вирішила зайти на репетицію, яку проводив на сцені мій чоловік Олег Мосійчук, тоді головний режисер театру. Тихесенько відкрила двері і тут наштовхнулась на такий погляд Алли! Я так швидко їх зачинила, наче перемістилась у просторі. “Навіть дружині головного режисера не дозволю руйнувати атмосферу на репетиції,” – згодом з усмішкою сказала Алла”.

Згадує заслужена артистка України Наталія Гунда (актриса Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, у середині 1990-х — актриса Рівненського муздрамтеатру): “Для себе я оцінила роботу Алли Жуковської як помічниці режисера зокрема в “Безталанній” (постановка Олега Мосійчука). Я, тоді ще нова в колективі молода актриса, і це була моя перша велика робота в театрі. Як тоді Алла Олександрівна зуміла дуже коректно, ненав’язливо, водночас дуже влучно зкоригувати мою роботу! Вона ніколи не нав’язувала власної думки. Але вміла переконати, бо була дуже харизматичною. Я тоді для себе відзначила, що це людина театру. Такі люди, як вона, це стовпи театру, на них тримається його дух…”

Згадує заслужений працівник культури України Олег Зайцев (режисер, театрознавець, заступник директора Закарпатського академічного українського музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв, з 1989 по 1997 — художник з освітлення Рівненського муздрамтеатру): “Була дуже фаховою помічницею режисера. Могла нагримати, бувало, від її слів молоді актори плакали, але ніколи не принижувала, не ображала… За кулісами вона була справжнім диригентом, в неї за кулісами завжди була мертва тиша. Вона дуже любила свою роботу. Окрім цього була хорошою актрисою епізоду. Рівненському театрові пощастило, що в ньому були такі люди, як Алла. Водночас, її скромність, здавалося, була аж якоюсь надмірною. Ніколи себе не ставила попереду інших, вище інших. Шкода, що плеяда таких людей театру нині відходить”.

Такої ж думки і Наталія Гунда: “Алла Олександрівна була неймовірно віддана театру і талановита, водночас і надзвичайно скромна. Я не пам’ятаю, щоб вона себе десь рекламувала, “проштовхувала”… Таким людям потрібно допомагати. А ще — у неї було просто неймовірне почуття гумору! Причому гумор такий тонкий, нічого такого, як кажуть, “нижче пояса”…”

Вистава “Малюк і Карлсон”. Фрекен Бок – Алла Жуковська
Вистава “Малюк і Карлсон”. Фрекен Бок – Алла Жуковська

Мами завжди вистачало…”

“Діти акторів завжди були “дітьми полку”, – жартує про своє дитинство Олена Сергєєва. З її слів, поки мама була на сцені, її “няньками” перебуло півтеатру. Так було заведено. Так виростали усі театральні діти, з раннього дитинства розуміючи, що театр може відібрати в них навіть найрідніших людей.

“Мені мами вистачало, я не нарікала, – розповідає Олена Сергєєва. – Хоча, скільки памятаю своє дитинство, я завжди чекала маму за кулісами. Завжди хтось з колег забавляв мене, поки вона була на сцені. Бабуся — мамина мама — була суворою з нею. Мама мало зазнала від неї ласки, бабуся чомусь більше сина любила. Можливо тому мене мама просто обожнювала і намагалася дати якомога більше уваги, тепла і любові. Мама була неперевершеною оповідачкою. Як щось розказувала, то я наче фільм дивилась. Так я від неї історію про трьох мушкетерів почула. Пам’ятаю, як вона казки мені читала і розповідала. Андерсена дуже любила. Ми разом з нею сміялись і плакали над героями. Мама була неперевершена гумористка. Такий колоритний єврейський специфічний гумор — тонкий, дошкульний і влучний. Дуже любила французького коміка Луї де Фінеса і фільми з ним.”

Алла Жуковська з донечкою Оленкою
Алла Жуковська з донечкою Оленкою

За спогадами колег, щирого серця Алли Жуковської, її доброти і небайдужості вистачало не лише на власну доньку. Готовність прийти на допомогу, підставити плече, здавалося, в неї це було в крові. Можливо тому, що все своє життя вона звикла розраховувати лише на себе, покладатися лише на власні сили.

– Якось був такий випадок, – пригадує Олена Сергєєва. – Мама ішла на роботу. Бачить на мосту стоїть молода вагітна жінка, і якось так дивно дивиться на воду. Мама наче відчула, що може статись біда. Підійшла до неї, заговорила. Вони поспілкувались, і жінка пішла. Я не знаю, як склалася її доля, але, можливо, завдяки маминій небайдужості вдалося запобігти нещастю…

Ярослава Мосійчук згадує: “Уже коли ми подружились і мешкали поряд, я дізналась про її жалі і болі. Дізналась, що великої материнської любові вона не зазнала. Але скільки любові дарувало її серце доньці Оленочці! Безмежним світлом добра і тепла вона осявала нас усіх… Я завжди знала, що якось поїду до Рівного, ми побачимося, наговоримося, набудемося… Як же її бракує тепер… Не можу змиритися з думкою, що “ніколи більше”… Не можу видалити з мобільного її номер телефону… Кажуть, незамінимих людей немає. Мою Аллу мені ніхто так і не замінив”.

Ці слова Ярослави Мосійчук напевно можуть повторити чимало з тих, хто близько знав Аллу Жуковську, з ким вона ділилась своїми болями і негараздами, кому допомагала долати їхні власні проблеми.

Щирі подруги Ярослава Мосійчук (на задньому плані ліворуч) і Алла Жуковська. Зустріч у 2000-у році. На передньому плані Олена Сергєєва
Щирі подруги Ярослава Мосійчук (на задньому плані ліворуч) і Алла Жуковська. Зустріч у 2000-у році. На передньому плані Олена Сергєєва

Вона наполегливо відстоювала і захищала інших, при цьому зовсім не вміла “вибивати” для себе бодай щось.

Було в Аллі щось таке — дитяче, тварин дуже любила. Була така оригіналка. Не любила, коли дарували квіти. Казала:”Ну навіщо ви їх зрізали? Нехай би росли. Подаруйте мені краще букет кропу”.

Нерозлучні подруги Алла Жуковська і Валентина Ворошик – і в театрі, і в житті разом. Рівне, початок 1970-х
Нерозлучні подруги Алла Жуковська і Валентина Ворошик – і в театрі, і в житті разом. Рівне, початок 1970-х
Серед колег: актриса Ольга Кудрявцева (ліворуч), Алла Жуковська, адміністратор Людмила Гречко
Серед колег: актриса Ольга Кудрявцева (ліворуч), Алла Жуковська, адміністратор Людмила Гречко

У такому складному і живому мистецькому організмові, яким є театр, рідко обходиться без закулісних інтриг, скандалів, акторських “міжусобиць”. “Смажені” факти стали обов’язковою складовою біографії переважної більшості творчих особистостей. Нічого подібного не могли пригадати про Аллу Жуковську. Театр для неї був майже святим місцем. Звісно, були певні речі, які дратували, обурювали, викликали нерозуміння і навіть неприйняття, особливо, коли в 1990-і театр перелаштовувався з радянського театру на мистецький заклад нового типу. За спогадами колег та доньки Алли Жуковської, попри те, що актори здебільшого люди складні, часто далеко не з янгольськими характерами, вона ладнала з усіма. Теплі й дружні стосунки були і з зірками рівненської сцени — Ніною Ніколаєвою, подружжям Гаврюшенків і Гурських, Володимиром Сніжним, Володимиром Петрухіним. Утім, як каже Олена Сергєєва, тоді звання, здавалося, не мали такого значення, не спричинювали в людях зверхності й зарозумілості.

Алла Жуковська і народна артистка України Ніна Ніколаєва
Алла Жуковська і народна артистка України Ніна Ніколаєва

Без театру. І з театром у серці

Майже 20 років Алла Жуковська жила без театру, відколи пішла з нього в 1998-у і доки не залишила цей світ. Непрості для країни або, як нині кажуть, буремні чи лихі 90-і, позначились і на мистецтві. Театр — це завжди віддзеркалення суспільства. Про справжню причину, чому Алла Жуковська залишила справу, яку так безмежно любила і вміла робити добре, знає лише вона.

У Алли Олександрівни було дуже розвинене почуття справедливості і самоповаги, – розмірковує про її звільнення Наталія Гунда. – У часи, коли змінились пріоритети, вона не вписувалась у них. Вона ніколи не вміла “пролазити у шпаринку”, пристосовуватись. Вона служила, але не вислужувалась. Коли вона сказала:”Я піду”, це вразило ввесь колектив, бо вона могла ще працювати і як актриса, і як помічниця режисера. Але вона була завжди послідовною у своїх діях і тримала слово — сказала, що піде, то інакше не могла.

Любов Харченко і Анна Даниленко зазначали, що за відходом з театру Алли Жуковської відчувалась якась її образа, але на кого, чи на що — вона ніколи про це не говорила. Тільки зазначила, що більше ніколи до театру не прийде.

Без театру було важко, розлука з улюбленою справою, якій віддано служила 37 років, була болісною. Театр довго не відпускав.

– Мама в 55 років пішла на пенсію, хоча могла ще працювати і працювати, – розповідає Олена Сергєєва. – Але переступити через себе не змогла. Це був дуже болісний процес, це її ранило. Ми років 5 про театр навіть не згадували. На цю тему було табу. Згодом, звісно, трохи відлягло… Мама ніколи не висловлювала образи на театр. Хоча я відчувала, що було в неї на душі… Вона лише один раз переступила поріг Рівненського театру після звільнення — та й то на моє довге вмовляння подивитися роботу приятельки в одному спектаклі.

Театральні програмки з іменем Алли Жуковської — актриси і помічниці режисера досі зберігає її донька Олена.
Театральні програмки з іменем Алли Жуковської — актриси і помічниці режисера досі зберігає її донька Олена.

За словами Олени Сергєєвої, життя Алли Олександрівни після театру ніколи не було життям бабусі-пенсіонерки, яка просиджує дні на лавці в дворі. З її дієвою, цікавою до всього і відкритою натурою це було несумісним. Вона багато читала. Книги були її щоденними супутниками. Як розповіла донька Олена, Алла Олександрівна ще неабияк захопилася в’язанням. Маючи бездоганний смак і почуття стилю (про що нераз зазначали колеги і друзі), вона вив’язувала креативні речі і собі, і доньці. Непосидюча Алла Олександрівна завжди знаходила собі і заняття, і пригоду — чи то сусідам допомагати, чи то цуценят-кошенят рятувати.

“Мама кидалась на порятунок, не зважаючи на час доби, погоду чи самопочуття, – пригадує Олена Сергєєва. – Уміла й деяку чоловічу роботу виконувати — замок поміняти, щось підкрутити. Вона так і залишилась після розлучення сама. Були, звісно, якісь особисті історії, але чоловіка, який заслуговував би на її увагу, так і не зустріла”.

Чи згадувала театр? Можливо… Проте воліла про це не говорити. Тільки інколи довше затримувалась поглядом на єдиній своїй мистецькій нагороді — наборі з шести келишків. Їх подарували Аллі Жуковській з нагоди 55-річного ювілею Рівненського муздрамтеатру в 1994 році.

“Мама не отримала ані звань, ані дипломів, ані грамот. Ті скромні келишки — то за усе її 37-річне театральне життя. Але вона дуже дорожила цим подарунком, і не бачила нічого образливого в ньому. Вона не страждала від того, що їй не дали звання (хоча, звісно, воно додало б, наприклад, їй більше грошей до пенсії), чи якихось інших знаків уваги. Вона горіла своєю роботою, вона присвятила себе театрові повністю. У цьому було її і щастя, і нагорода”.

Алли Олександрівни Жуковської не стало в 2016-у після тривалої хвороби.

“За рік до смерті мами мені приснився сон, що мама помре у 72 роки, – пригадує скорботну подію Олена Сергєєва. – Так і сталося. Пам’ятаю, через день чи два після її смерті до нас раптом приблудився лісовий голуб, залишив нам пір’їнку і полетів… Мені здалося, це був такий знак від мами… Вона дуже любила життя, раділа йому і вміла бачити його красу. Коли ми ставили пам’ятник на могилі, то довго думали над епітафією. І написали так: “Ти любила життя. Ти залишилась у ньому назавжди”.

Нехай ці спогади будуть післяжиттєвим духовним “бенефісом” Алли Жуковської — акторки і людини, яка жила з відкритим серцем до світу, хоча він до неї не завжди був прихильним. Приїхавши до Рівного ще дитиною, вона щиро полюбила його і залишилася в ньому назавжди — у пам’яті близьких і друзів, у спогадах колег, у світлинах, у театральних афішах, і в історії Рівненського муздрамтеатру. А отже — в історії нашого міста.

Маленька Алла
Маленька Алла
Поруч із мамою і татом
Поруч із мамою і татом
Рідне місто Ужгород. Маленька Алла з батьками і хресними
Рідне місто Ужгород. Маленька Алла з батьками і хресними
Рівне. У 18 років життя здається безхмарним і щасливим
Рівне. У 18 років життя здається безхмарним і щасливим
Олег Мосійчук: “…Алла Жуковська, дивиться у високе небо і, посміхаючись крізь сльози, мовить: “Запам’ятайте мене красивою!”. Пам’ятаємо…”
Олег Мосійчук: “…Алла Жуковська, дивиться у високе небо і, посміхаючись крізь сльози, мовить: “Запам’ятайте мене красивою!”. Пам’ятаємо…”

… З фотографій у родинному альбомі дивиться на світ ясними очима гарненька дівчинка поруч із батьками та рідними… А ось — вродлива юнка, яка сміливо рушає назустріч усім викликам долі… А тут — доросла самодостатня красива жінка, в очах якої мудрість і досвід, і саме життя…

Світлана КЛАЛЬКО

Щира подяка за співучасть у підготовці публікації:

  • доньці Алли Жуковської Олені Сергєєвій
  • народному артистові України Олегові Мосійчуку
  • народній артистці України Ярославі Мосійчук
  • заслуженій артистці України Наталії Гунді
  • заслуженому працівникові культури України Олегу Зайцеву
  • Анні Даниленко
  • Любові Харченко

Джерело: РівнеРетроРитм

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.