Акт Злуки: на шляху до створення Української держави

1525
Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор
Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 року. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор

«Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами. Ми творили історію, і що-небудь будучі покоління думатимуть про нас, творців та акторів цих подій, як-небудь вони осудять нас усіх, тодішніх українських політиків, але яким би шляхом вони не вели дальші змагання нашого народу до самостійної та соборної України – все вони мусітимуть нав’язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували…» (Лонгін Цегельський)

На початку ХХ століття український національно-визвольний рух розгорнувся з новою силою. Цьому посприяло падіння Російської та Австро-Угорської імперій внаслідок Першої світової війни, у складі яких перебували українські землі впродовж ХІХ століття.

22 січня 1918 року ІV Універсал Української Центральної Ради (УЦР) проголосив самостійність Української Народної Республіки (УНР).

Четвертий Універсал Української Центральної Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року
Четвертий Універсал Української Центральної Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року

У цьому універсалі не було вказано, які землі входять до УНР. Однак у попередньому – III Універсалі УЦР, ухваленому 20 листопада 1917 року, було зазначено: «До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені у більшости Українцями: Київщина, Поділя, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерен і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів».

Третій Універсал Української Центральної Ради. 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 рок
Третій Універсал Української Центральної Ради. 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 рок

Вже згодом, у 1919 році, українська делегація на Паризькій мирній конференції представила мапу територій, на які претендувала Україна, на цій карті Крим і Кубань були позначені як українська територія.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Галичина. Проголошення ЗУНР

Факт проголошення й існування УНР справив великий вплив на галицьких українців. А після ухвалення УЦР ІV Універсалу і підписання Брестського миру 9 лютого 1918 року, як інформувало «Українське слово», в різних місцях Східної Галичини відбулися масові маніфестації на підтримку самостійної УНР, яка для місцевих жителів була омріяною метою.

Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець
Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Громадсько-політичний діяч Галичини ​Лонгин Цегельський на урочистому відкритті Київського державного українського університету 6 жовтня 1918 року заявив присутнім, що він передбачає в недалекому майбутньому об’єднання східних і галицьких українців: «Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе…»

Лонгин Цегельський (праворуч) разом із Михайлом Волошином (посередині) та Іваном Боберським (ліворуч) у формі Українських січових стрільців, 1918 рік
Лонгин Цегельський (праворуч) разом із Михайлом Волошином (посередині) та Іваном Боберським (ліворуч) у формі Українських січових стрільців, 1918 рік

А голова Української парламентської репрезентації в австрійському парламенті Євген Петрушевич виступив з офіційною заявою.

«Український нарід в Австрії мусить стратити послідну надію на лучшу будучину в сій державі і на сей случай вже нині рекламуємо для себе нічого інше, як найсвятіше для кожного народу право на злученнє всіх українських земель в одну українську независиму державу і домагаємось прилучення всіх українських земель Австро-Угорської монархії, в сім також українських земель, положених в Угорщині, до Української держави», – наголосив Петрушевич.

Євген Петрушевич
Євген Петрушевич

Після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року у Першій світовій війні відбувся розпад імперії на низку самостійних держав. 18 жовтня 1918 року у Львові визначні діячі Східної Галичини і Буковини проголосили себе Установчими зборами і обрали Національну раду – вищий законодавчий орган влади майбутньої Української держави, яку очолив Євген Петрушевич.

На першому засіданні УНРади (Української Національної Ради) 19 жовтня 1918 року у Львові речник галицьких українських соціал-демократів М. Ганкевич поставив вимогу про злуку західноукраїнських земель з Українською державою.

28 жовтня у Кракові була створена Польська Ліквідаційна Комісія, метою якої було проведення у Львові у ніч із 2 на 3 листопада збройного виступу та встановлення польської влади у Східній Галичині. Передати владу українцям австрійський намісник Галичини генерал Карл фон Гуйн відмовився, чекаючи на рішення Відня. Сотник Легіону УСС (Українських Січових Стрільців) Дмитро Вітовський заявив: «Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!».

Листопадовий чин. Українські бійці під час українського повстання у Львові, організованого в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року
Листопадовий чин. Українські бійці під час українського повстання у Львові, організованого в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року

У ніч на 1 листопада 1918 року відбувся «Листопадовий зрив»: стрілецькі частини на чолі з Дмитром Вітовським взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшості повітових міст краю.

3 листопада 1918 року Буковинське народне віче у Чернівцях ухвалило рішення про возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та подальшу злуку у соборну Україну.

Комісари Українських січових стрільців. Зліва направо: Дмитро Вітовський, Микола Саєвич і Михайло Гаврилко. Дмитро Вітовський – один із організаторів «Листопадового чину», українського повстання в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, згодом – державний секретар військових справ ЗУНР
Комісари Українських січових стрільців. Зліва направо: Дмитро Вітовський, Микола Саєвич і Михайло Гаврилко. Дмитро Вітовський – один із організаторів «Листопадового чину», українського повстання в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, згодом – державний секретар військових справ ЗУНР

13 листопада 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), територія якої обіймала українські етнічні землі – Східну Галичину, Буковину та Закарпаття. Цього ж дня Українська Національна Рада ЗУНР (УНРада) ухвалила «Тимчасовий закон про державну самостійність земель бувшої Австро-Угорської монархії» і визначив назву держави ЗУНР. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Державний секретаріат (найвищий виконавчий і розпорядчий орган ЗУНР) очолив Кость Левицький.

Відновлена Польська держава висунула українцям свої претензії на Східну Галичину. Розпочалася польсько-українська війна 1918–1919 років.

Українські бійці у приміщенні Галицького сейму. Львів, листопад 1918 року
Українські бійці у приміщенні Галицького сейму. Львів, листопад 1918 року

Труднощі з будівництвом галицького війська змусили керівництво УНРади звернутися по допомогу до Великої України. Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 року, коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича прибула у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана Павла Скоропадського.

Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918)
Павло Скоропадський, гетьман Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918)

30 листопада друга делегація уряду ЗУНР у складі Льонгина Цегельського і Дмитра Левицького прибула на залізничну станцію «Фастів», де зустрілася з членами Директорії (В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем). 1 грудня 1918 року у Фастові в штабному вагоні «Винниченка-Петлюри» політичні діячі підписали «Передвступний договір» між УНР і ЗУНР про майбутню злуку обох українських держав в єдину державну одиницю. Республіка галичан мала отримати територіальну автономію в межах УНР.

«Не пам’ятаю, хто підписав першим – ми, галичани, чи Директорія. Досить, що було це 1 грудня 1918 року близько полудня в історичному Фастові, де між Галичиною і Україною була укладена перша угода про злуку», – занотував Лонгін Цегельський.

3 січня 1919 року УНРада у Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) одностайно проголосувала за ухвалу «Про злуку ЗУНР з УНР». УНРада зобов’язала Державний Секретаріат «негайно розпочати переговори з Київським Правительством для сфіналізування договору про злуку».

Євген Петрушевич заявив: «Ухвалений закон полишиться в нашій історії одною з найкращих карт. По лінії з’єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна УНР. Нехай вона живе!»

Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському
Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському

Цього ж дня військовий держсекретар Дмитро Вітовський надіслав публічну вітальну телеграму головному отаману Симону Петлюрі: «Хай об’єднання, сповнене спільно пролитою кровлю обох бувших республік, довершить мрію щастя робочого українського народу».

Формальне звернення від президії УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР про затвердження договору про злуку було надіслано Директорії УНР 16 січня.

Під час святкування об’єднання українських земель ще до його офіційного проголошення у Києві. Місто Калуш, 8 січня 1919 року
Під час святкування об’єднання українських земель ще до його офіційного проголошення у Києві. Місто Калуш, 8 січня 1919 року

18 січня члени галицької делегації на чолі з Л. Бачинським вручили представникам Директорії вірчу Грамоту УНРади про об’єднання ЗУНР із Великою Україною. У своїй промові Володимир Винниченко, звертаючись до гостей сказав: «Ми візьмемо у вас, брати галичани, дисципліну, європеїзм і аналіз – і тоді вийде з нас добра нація!»

19 січня делегація галичан взяла участь у похованні галицьких стрільців, які полягли в бою під Мотовилівкою (30 кілометрів від Києва) 18 листопада 1918 року між військами Директорії УНР і гетьмана Павла Скоропадського (серед імен відомі сотник Федь Черник із Комарна й сотник Загаєвич).

21 січня Рада народних міністрів УНР (виконавчий орган влади в УНР) ухвалила рішення про об’єднання та затвердила текст Універсалу Соборності. Розробити порядок урочистого святкування злуки було доручено міністру народної освіти Івану Огієнку. На свято було виділено 100 тисяч рублів.

Цього ж дня у Хусті відбувся конгрес угорських русинів – Всенародні збори Закарпаття під головуванням Михайла Бращайка, члени якого проголосували за воз’єднання цієї української землі із соборною УНР.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї».
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї».

Урочисте проголошення Соборності

22 січня 1919 року стояв морозний день, дерева були покриті інеєм. Цей день уряд оголосив загальнонаціональним святом та вихідним. Урочисте убранство Києва залишилося з моменту вступу Директорії до міста 19 грудня 1918 року та похорону загиблих героїв Мотовилівки. На всіх будинках в центрі української столиці майоріли українські прапори, а на балконах були вивішені килими й полотна з українськими візерунками. Ялинкові гірлянди переплітались національними стрічками.

По всій Софійській площі були розташовані герби українських земель. На балконах урядових будинків були розміщені портрети і бюсти Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. При вході з Володимирської вулиці на Софійську площу була зведена тріумфальна арка, прикрашена гербами Наддніпрянщини і Галичини. Ліхтарні і телефонні стовпи кілометрами стояли вздовж вулиць у гербах, вінках і прапорах ще з 19 січня.

Дата та місце проголошення Акту Злуки були обрані не випадково: 22 січня 1919 року – річниця появи ІV Універсалу УЦР про державну незалежність; на Софійському майдані 10 червня 1917 року проголосили І Універсал УЦР.

У своїх спогадах Лонгин Цегельський писав: «Дня 22 січня 1919 року на Софійській площі не доконано злуки. Там її тільки торжественно, «во всеуслишаніє миру всему», проголошено, проклямовано. Злука доконана була вже раніше. А то, що діялося на Софійській площі дня 22 січня 1919 року, було лиш урочисте, удраматизоване та символічне ствердження її назовні, для уяви широких мас і світу. Це було тільки небувале всенаціональне свято. І був не заразом поклін традиції».

Об 11:00 на Софійській площі під музику почали вишиковуватись у чотирикутник українські військові частини. Приходили робітники, представники профспілок та інших інституцій з національними прапорами і своїми оркестрами. О 12:00 приїхали члени Директорії і Ради народних міністрів УНР, делегація ЗУНР, делегати Трудового конгресу, представники дипломатичного корпусу. Виступили Л. Бачинський, Л. Цегельський, В. Винниченко.

Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року
Акт Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року

Член Директорії Федір Швець урочисто проголосив текст Універсалу Директорії від 22 січня 1919 року: «…Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Україну на благо і щастя всього її трудового люду».

«З грудей тисяч, що стояли довкола, вирвалося, оглушаючи: «Слава! Слава Україні! Слава галичанам!», оце «Слава!» покотилось дальше і дальше аж до краю площі. Був це як шум моря у бурю: щось могутнє і незабутнє», – згадував Лонгін Цегельський.

 Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець
Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Обидва документи член галицької делегації, адвокат Я. Олесницький озвучив французькою мовою для представників європейських держав. Згодом він написав: «На наших очах здійснилося те, про що недавно ще хіба тільки можна було мріяти в найсміливіших думках».

Вдарив дзвін на дзвіниці Івана Мазепи. Було чути гарматні постріли з Печерська – 121 залп на честь Соборної України.

Далі духовенство відправило молебень. Архієпископ Агапіт виступив з вітальною промовою: «Під час руйнування України знайшлись вони, її вірні діти, що допомогли їй устати на ноги й об’єднали її в одну Народню Республіку. Якраз сьогодні обходимо нове свято зєдниненням двох частин України, а я молюся і благаю Господа, щоби зі зєдиненням обох частин України Господь зіслав на нас єдність духа».

Під час молебню на Софійській площі в Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. В центрі – головний отаман Армії УНР Симон Петлюра і голова Директорії УНР Володимир Винниченко, 22 січня 1919 року
Під час молебню на Софійській площі в Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. В центрі – головний отаман Армії УНР Симон Петлюра і голова Директорії УНР Володимир Винниченко, 22 січня 1919 року

Після молебня оркестри заграли, а перший український національний хор та інші хори заспівали гімн. Отці повернулись до храму, а члени Директорії і галицькі гості підійшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому на підвищення для огляду військового параду. Під звуки шести духових оркестрів розпочався урочистий парад українських військ, який приймав полковник армії УНР Євген Коновалець.

Командував парадом засновник «Пласту» Іван Чмола. Січові стрільці йшли у своїх сталевих шоломах. З боку Дніпра зазвучала музика. Урочистий хід військ продовжився вулицями Києва. За військом усі пішли по Володимирській вулиці. Біля будинку губерніального земства відбувся мітинг, на якому виступили В. Винниченко та С. Петлюра. Після промов маніфестація (50 тисяч осіб) із прапорами пройшла до Оперного театру.

Під час урочистостей в Києві на Софійському майдані з нагоди проголошення Акту Злуки, 22 січня 1919 року
Під час урочистостей в Києві на Софійському майдані з нагоди проголошення Акту Злуки, 22 січня 1919 року

Святкова подія відбувалася у важкий для українців час, оскільки більшовицькі війська на той момент вже захопили Харків, Чернігів, Полтаву, тому Володимир Винниченко у спогадах називає 22 січня 1919 року «сумним часом». А дружина міністра УНР А. Лівицького Марія Лівицька пригадувала, що «настрій був підвищений, але вже дуже тривожний…»

23 січня 1919 року Трудовий конгрес ратифікував Акт Соборності. ЗУНР була перетворена на ЗОУНР (західна область УНР). Євген Петрушевич був включений до складу Директорії.

Символічним проявом Акту Злуки УНР і ЗУНР стала бойова співпраця наддніпрянців і наддністрянців. У липні 1919 року поляки окупували Галичину. УГА змушена була відступати до Збруча. Директорія УНР під ударами більшовиків також змушена була відступати. Під час переговорів між Симоном Петлюрою та Євгеном Петрушевичем було вирішено, що УГА перейде Збруч і з’єднається з армією УНР. Планувалася реалізація гасла: «Через Київ на Львів!»: розгромити більшовиків, а потім звільнити Галичину. 16–17 липня 1919 року на Поділля з-за Збруча прибуло майже 50 тисяч воїнів УГА. 30 серпня передові частини українських військ увійшли в столицю. 31 серпня до Києва увійшли і денікінські війська. Вони змусили українські підрозділи відступити («Київська катастрофа»).

Після воєнних невдач між керівництвом УНР розпочалися внутрішні протиріччя. Уряд ЗУНР шукав союзника у війні проти Польщі, в той час як лідери Директорії розглядали Польщу як можливого союзника у війні проти більшовиків та білогвардійців.

Президент ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі
Президент ЗУНР Євген Петрушевич та генерал Мирон Тарнавський у штабі

Через епідемію тифу восени 1919 року УГА втратила свою боєздатність. 6 листопада 1919 року начальна команда УГА з метою збереження армії підписала Зятківський договір із Добровольчою армією генерала А. Денікіна.

Оскільки в Україні відновлювалася радянська влада, Директорія розпочала переговори з Польщею. 2 грудня 1919 року представники УНР та Польщі у Варшаві підписали проєкт декларації, за яким УНР віддавала Польщі Холмщину, Полісся, Підляшшя, Західну Волинь, Східну Галичину. 20 грудня Євген Петрушевич скликав у Відні засідання уряду ЗУНР, на якому було ухвалене рішення про одностороннє скасування Акту Злуки. 21 квітня 1920 року між урядами УНР і Польщі було підписано Варшавський договір, а у жовтні 1920 року Росія і Польща уклали перемир’я. У свою чергу, Буковина була включена до складу Румунії, Закарпаття – до Чехословаччини.

Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко
Мапа України, яку було видано у Відні у 1919-му або в 1920 році у видавництві «Кристоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

Українці втратили свою державу, в першу чергу, через вкрай несприятливу зовнішньополітичну ситуацію, проте, Акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року заклав підвалини для її подальшого відновлення та розбудови.

Не повторити помилок минулого

Сьогодні Українська держава перебуває в ситуації, схожій з тодішньою. Як і сто років тому присутня різна орієнтація в українському суспільстві: на Європу та Росію. Зовнішня агресія Росії подібна тодішній більшовицькій. Втручання з боку Росії ускладнює ситуацію. Саме тому ідея соборності залишається актуальною для українців.

Припинення протиріч у суспільстві та політичних колах, а також виставлення загальних інтересів вище власних лідерами країни повинно вберегти її від повторення помилок минулого.

Ганна БІЛОРУСЕЦЬ

Джерело: Радіо Свобода

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.