90 років тому у Львові відкрито пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому

1056
Макет Андрія Коверка та сучасний пам'ятник Андрею Шептицькому. Сучасне фото
Макет Андрія Коверка та сучасний пам'ятник Андрею Шептицькому. Сучасне фото

9 жовтня 1932 року у Львові на подвір’ї Богословської академії (вул. Коперника, 38) було урочисто відкрито пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому. Монумент з вапнякового каменю вирізьбив відомий скульптор Андрій Коверко.

Початково планувалось встановити пам’ятник на одному з людних місць Львова, проте цьому перешкодила польська влада міста, то ж довелося його відкривати на внутрішньому академічному дворі. На відкритті хор студентів Академії відспівав твір «Мученики в колізею», після цього о. Йосиф Сліпий виголосив промову про Митрополита як діяча і мецената в царині науки, а відтак хор виконав «Пісню неофітів» Тараса Шевченка, композитора Б. Кудрика.

Андрій Коверко
Андрій Коверко (фото https://zbruc.eu/node/60293)

Ідея пам’ятника винятково символічна для всіх часів: Митрополит вбраний в чернечу рясу, яку вважав за найвищий скарб свого життя, до грудей пригортає хрест, як символ віри, що провадила його через неспокійне «житейське море» і задля якої постійно готовий був піти на мученицьку смерть, з опущеною головою перед Божим маєстатом та обличчям сповненим глибокого співчуття й любови до ближнього та невимовної молитовної турботи про долю народу й України.

Модель пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Модель пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

Відразу після приходу більшовиків у 1939 червоні герострати знищили пам’ятник. Дивом збереглася у фондах Національного музею проєктна модель, яка стала основою для відтворення (з невеликими змінами) пам’ятника Митрополиту Андрею скульптором Миколою Посікірою, встановлення його на площі Святого Юра й урочистого відкриття 29 липня 2015.

Семінаристи на фоні пам'ятника Андрею Шептицькому. Фото 1930-х рр.
Семінаристи на фоні пам’ятника Андрею Шептицькому. Фото 1930-х рр.

Здавалося б до цієї історії уже немає додати чогось суттєвого та все ж… Та все ж пригадалося, що події 1932 і 2015 років мають одну дуже маленьку але важливу спільну деталь. В обох випадках львівські владоможці робили усе, щоби пам’ятника Шептицькому у Львові не було і в обох випадках їхні намагання виявилися марними: за польської окупації Західної України, хоч не на людній площі, але його таки спорудили, а за «олігархічної окупації» України встановили на одній з найбільших міських площ. Про боротьбу за пам’ятник, про прихований саботаж, тітушок, політичні пристрасті можна списати хіба сотні сторінок, але головне, що пам’ятник встановлено і він «працює», а це те чому так нахраписто протидіяла горстка протестувальників з п’ятої колони та поодиноких осіб мотивованих певними ідеологічними чи й шкурними інтересами. «Працює», бо кожна туристична група саме від нього розпочинає огляд собору, бо до цих перманентних карантинів та нинішньої фази гострої московської агресії тут постійно відбувалися різноманітні культурно-просвітницькі акції, бо зрештою він став домінантою чудового розлогого громадського простору.

Пам'ятник Андрею Шептицькому біля Національного музею. Фото 1930-х рр.
Пам’ятник Андрею Шептицькому біля Національного музею. Фото 1930-х рр.

А згадуючи ці не так віддалені у часі події наведу фрагмент одного з тодішніх дописів «Одвічна дилема невільника, або ж, що первинне?» в якому мова про символи, «животворче» значення котрих ми хіба й до сьогодні вповні не усвідомлюємо:

*  *  *

[…] У Святому Письмі є розповідь про двох братів Ісава-Едома та Якова, перший з яких за миску сочевиці продав первородство, а з ним і майбуття своїх нащадків. Історія надзвичайно повчальна для нас, бо свідчить: хто занедбує духовне, той неодмінно втрачає і матеріальне.

Спорудження пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

[…] Те, що ідея, слово, символ є наймогутнішою зброєю у всесвіті, на всі часи і народи, наші вороги усвідомили уже давно. Тим-то, попри економічну скруту, та навіть брак життєво необхідних речей для свого народу ворог ніколи не шкодував коштів та зусиль для диверсій в царині ідеології, духовності, культури. Наскільки могутніми та дієвими є ідеї, символи ми щодня бачимо сьогодні. На наших очах продовжує писатися історія первинності і вищості таких категорій, як слово, дух, ідея над дочасними матеріальними речами та «цінностями» цього світу. Понад три з половиною століття північний сусід «зі шкури вилазить» і чинить усе можливе та навіть неможливе, щоби знищити нас як націю і привласнити як «воєнний трофей» ім’я, землю, історію, культуру нації, коріння якої сягають у праісторичні трипільські часи. Після усіх заборон українського слова і думки, число яких навіть порахувати важко, після фізичного знищення десятків мільйонів українців і ще десятків мільйонів, зігнаних з батьківської землі, після винятково жорстокої русифікації та тотального задурманення мізків, здавалось, у критичний момент білому царю уже без зайвих клопотів вдасться прихопити якщо не усю Україну, то принаймні її східні і центральні землі по Збруч. Але не сподівався ворог, що за чверть століття національні символи герб, прапор, гімн непомітно і несподівано сотворять чудо – воскресять дух, потугу і надію великої європейської нації. Так-так, саме символи, зовнішні атрибути державності сотворили це диво воскресіння нації, бо влада усі ці роки не займалась державницьким патріотичним вихованням народу, а тільки крала, крала, крала…

Спорудження пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

З боку це видавалось несуттєвим, марницею, коли молоді люди приходили на футбольний стадіон чи гала-концерт з синьо-жовтим прапором, коли цей символ накидали собі на плечі наче одяг (що коробило декого із старшого покоління), коли здавалось задля розваги, без потреби користались цими символами, а вони все ж тихо і непомітно творили свою справу і перетоплювали цю, на перший погляд, байдужу до всього молодь у сучасну українську націю. І коли настав вирішальний час, коли Україна ограбована, обеззброєна, без влади і війська розпластана лежала перед московським чоботом, саме вони, добровольці і волонтери, багато з яких позабули рідну мову, але все ж у серця яких вросли тризуб і синьо-жовта барви, а в душах бриніло «Ще не вмерла» своєю кров’ю і навіть життям відстояли честь нації і право бути вільною європейською державою. Тисячі смертей і тисячі каліцтв, вдів та сиріт, згорьованих батьків і немає під небом ціни, якою можна було би окреслити їхню жертву. А ми лише з жахом можемо уявляти собі, що сьогодні було би з Україною, якби свого часу новітні владоможці були б трохи прозорливішими і окрім влади та власності забрали би у нас ще й національні символи.

Спорудження пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

Апостол Іван розпочав своє Євангеліє ключовою істиною, яка свідчить про першопричину всього видимого і невидимого: «На початку було Слово… і Слово було – Бог». Ця велика і водночас проста істина первинності духовного над матеріальним мала б і для нас бути визначальною у всіх проявах нашого життя. Саме тому, зважувати на терезах символи національного духу, з одного боку, та дерева з грішми, з іншого, і при цьому віддавати перевагу останньому є абсурдом і ганьбою. Мимовільно згадується тут велике Шевченкове «не дуріте самі себе», бо саме там, де немає ідеї, духовності, совісті крадуть мільярдами і вирізають сотні квадратних кілометрів лісів, нищать парки, руйнують пам’ятки. І лиш тоді, коли матеріальне підпорядковується духовному, виявляється злагода і гармонія поміж усього Божого створіння.

Спорудження пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

Кому потрібний пам’ятник? Митрополиту?!! Ні, і ще раз ні, бо віримо ми, що нині він предстоїть перед Творцем і молить Господа за знедолену Україну та її народ. Пам’ятник найперше потрібний нам, нашим дітям і внукам, усім майбутнім поколінням українців, допоки стоятиме цей світ. Як військова хоругва в часі бою гуртує вояків і вказує їм шлях до перемоги, так і національні символи є тими могутніми державотворчими хоругвами. Довгі століття Бог не виводив нас з чужинецької неволі, проте Він обдаровував українців велетами духу і думки, які скріпляли націю і не давали їй безславно відійти у небуття. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Митрополит Андрей Шептицький – це постаті загальнолюдського планетарного виміру, якими Вселаскавий Господь так щедро благословив нас і їхніми устами, діями та молитвами пророкував наше славне воскресіння.

Відкриття пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому
Відкриття пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому

Андрей Шептицький – це особистість, значення якої простягається далеко поза межі однієї Церкви чи однієї нації, чин далеко випереджує свій час, а здобутки і спадок завжди будуть безцінним скарбом як української нації, так і світової спільноти. Він є одним з наріжних каменів монолітного фундаменту, на якому тримається і зростає новітня українська нація. Більше того, він є тим винятково важливим непроминаючим символом християнських чеснот і церковної та національної єдності, якого нам так не вистачає у наші непрості часи. А єдиний і моральний народ є непереможний, і це добре усвідомлюють наші вороги, то ж саме це є справжньою причиною безглуздих суперечок і протестів. І не треба бути великим аналітиком чи пророком, щоби не побачити, що за усім цим галасом стоїть бажання якщо не зірвати спорудження пам’ятника, то принаймні усунути його на задвірки, десь подалі від людських очей.

Роман ПЕРІЖОК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.