100 відсотковий кредит довіри, або полковник Олег Мікац (відео, аудіо)

0
731
Полковник Олег Мікац

Це був буремний 2015 рік. Ворог, знищивши ДАП рвався далі. Та його зупинили. Зупинили жорстко і сильно. На одному з найважчих ділянок тоді командував тоді ще полковник Олег Мікац. Людина про яку можна складати легенди. Через його харизматичність ворог застосовував всю палітру своїх можливостей, аби дискредитувати цього офіцера. Інтерв’ю з ним записано на передовому взводному опорному пункті. За 21 хвилину обстрілу російською важкою артилерією ми встигли проговорити основні і цікаві пункти. Офіцер не соромлячись розповів правду про війну.

Людину, яку ви бачите на фото, вже двічі записували у безповоротні втрати, і навіть присилали до дому «похоронки». Та і без цього на  офіцера було вилито чимало бруду. Проте, хто знав і знає його, точно переконані, такі люди як командир 93-ї окремої механізованої бригади полковник Олег Михайлович Мікац просто так не відступають, і не зникають.

Журналістів передової інформаційної групи МОУ доля звела з цією людиною під час відрядження  на одну з передових позицій сил АТО. Час від часу нашу розмову переривали вибухи від ворожих мін і снарядів, іноді було чути, як десь падають російські «гради» чи ще якісь реактивні снаряди. Згідно з радіоперехопленнями, адепти так званого «руського міра» в день нашого перебування витратили для обстрілу Авдіївського напряму стільки снарядів, мін та ракет, скільки наші війська витрачають у відповідь сепаратистам за тиждень. Відтак до обстрілів тут звикли і ставляться як до чогось буденного і звичного.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Олег Михайлович виявився чудовим співрозмовником. Людиною прогресивних поглядів. Добрим воїном. Тому даємо його розповідь такою, як вона відбулась. Без купюр і скорочень. Можливо когось це інтерв’ю дратуватиме. Однак такою є правда на передовій.

– Важливо те, що на війні дуже міняються люди. Саме головне, що всі, хто потрапляє сюди розуміють – тут війна. Адже раніше доходило до маразму. От наприклад ще на початках в зоні моєї відповідальності в Червоному партизані стояв хлопець. Сам він з Донецька, там жили його сестра і мама. Так в один прекрасний день у свій вільний час він вдягнувся в цивільне і вирішив сходити…. додому(!?). На першому сепаратистському блокпості його зупинили осетини. Він показав український військовий квиток, мовляв, а що такого – іду до дому… Потім ми міняли його. А що було робити? Виміняли за чотири ящика тушонки. Звучить кумедно, але там стояв такий «Мамай», ми з ним завжди мінялись нашими 200-ми та 300-ми. От він вийшов на мене по відкритому каналу і каже «маємо бійця, давай мінятись». В нас тоді не було нічого крім тушонки, тому зійшлись на чотирьох ящиках. Може це комусь видасться смішним, але йшлося про життя людини.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Щодо руйнувань Донбасу, то я скажу, що угрупування, яке має назву «Сомалі», ну те, де керує «Гіві» – це «збірна солянка». Там є багато хто. І тому їм все рівно куди стріляти – по житлових кварталах чи по позиціях українських військ, чи заводах. Вони нищать інфраструктуру цієї землі не замислюючись. Через їхні обстріли буквально знищені такі населені пункти як Тоненьке, Піски, Водяне. От в мене було питання – чого стріляти по Авдіївці? Там військового гарнізону немає. Тим не менше прилетіли «подарунки» на ринок, школу, міліцію… От «сепари» часто кричать, що «Укри стрілять по мирних жителях!». Однак, почекайте, шановні. В нас  є сучасні системи визначення позицій артилерії, які чітко засікають звідки вівся вогонь по нас. І якщо ми бачимо, що вони вели вогонь з подвір’я багатоповерхівок (як це зазвичай роблять терористи), то туди звісно ніхто стріляти не буде. Це я вам кажу зі всією відповідальністю.. Натепер ми чітко знаємо, що зараз основна маса постачання бойовиків зосереджена на «Донбас-арені». Звідти ведуть і обстріли наших позицій. Так, ми можемо «влупити» у відповідь. Але там за дивним збігом обставин розташовано ще й пункт розподілу гуманітарної допомоги населенню. Відтак можуть загинути мирні люди. І ми не стріляємо у відповідь.

Крім того, більшість так званих польових ватажків бандформувань просто маріонетки. Наприклад той же «Гіві» не має власної думки. Він просто озвучує  позицію, на яку йому вказують «згори». З ним важко про щось домовлятись, адже сьогодні він каже одне, завтра кардинально міняє свою думку, а через годину в нього вже зовсім інша позиція. Як на мене,  відносно адекватними на сьогодні, якщо вже говорити хоч про якусь подобу відповідальності з боку ворога, є батальйон «Восток». Там більша частина місцевих з Авдіївки, Яснуватої та інших міст та сіл. Інших приблизно по десять відсотків росіян та найманців.  Вони стріляють лише коли є цілі. А от по площинам – ні. Вони ж місцеві …  І вони чудово розуміють, що за будь-яких обставин настане період відбудови, і власне їм доведеться відновлювати все, що вони зруйнували російськими снарядами.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Взагалі, коли певний час тому ми їздили по позиціях сепаратистів разом з російською координаційною групою з припинення вогню, то ніде не було ніяких ознак до наступу, важкої техніки та артилерії. Вони нібито тихо готувалися до зими – склили вікна і все таке інше. Однак, згодом їм надійшла команда і вони пішли у наступ. Та я скажу, що під час спроб наступальних дій терористів все трапилось, як під Сталінградом у роки Другої світової війни. Фашисти ж тоді теж намагались атакувати нас, однак були зупинені ще на марші. Так само відбулося і зараз.  Генеральний Штаб Збройних Сил України вирахував дії бойовиків. Українська артилерія накрила їхні колони в місцях зосередження. І десантники показали себе з найкращого боку. В них завжди грамотні маневри, організація взаємодії, керованість підрозділів за єдиним задумом тощо. Годі й казати, крилата піхота грамотно веде війну.

– Цивільні люди часто питають нас, журналістів, чи страшно бути на війні?

– Так, страшно… Всім страшно. Головне, що у нас на позиціях є вже дядьки по років 40–50. Вони кажуть, ну доля загинути, значить така доля. Збираються і йдуть. Незважаючи нінащо! Страшно інше – нерозуміння людьми на «великій землі» перебігу подій на фронті та зокрема наших дій. От, наприклад, часто дорікають комбату, що потрапив у полон. Ті хто тут був, знають, який тоді випав туман. Термінал, це п’ять «рукавів». І всі вони однакові. Він під’їхав не на той «рукав». І щоб там не казали – головне люди залишились живі. Все рівно колись війна закінчиться. І воїни повернуться до дому.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Є в нас і герої, які приймали нерівний бій і загинули. От наприклад в десантників був лікар. Старший лейтенант, якщо не помиляюсь. Під час бою, опинившись у безвихідній ситуації, він підпустив ворогів до себе ближче і підірвав і себе і їх гранатою. Потім, мені телефонував «командир» ворожого загону. Ну як сказати – захоплювався, мовляв «який у вас офіцер…». Зрештою вони віддали нам пів тіла героя. Іншу половини відірвало і знищило вибухом.

– Так що, у нас виявляється є канали зв’язку з сепаратистами?

Елементарний мобільник. Все прослуховується. Так само, як ми слухаємо їх, так і вони нас. Я навіть не міняю номери. Немає змісту. Все рівно все вираховується на раз. Головне, що наші бійці вже зрозуміли, яку каверзу з ними може зіграти балачка по телефону. І вже, переважно не таляпають дурниць в ефір.  От тут деякі «товариші» часто мене питають, чи спілкувались ви  представниками іноземної держави? Та звичайно ж спілкувався…От наприклад коли був крайній штурм наших позицій в аеропорту, нашому бійцю відірвало щелепу. Все. Він 300, важкий. Якщо не евакуювати його терміново, то він просто помре. Пробитись до аеропорту я не можу. Ще сніг такий валить, що просто «капець». Зв’язався з ворожою стороною. Вони кажуть по телефону – так ми тебе знаємо, бійця даємо вивезти. Забрали його в наших і передали мені. Ну не дожив би він до кінця бою!  І що тепер робити? Спілкувався, але ж життя людині врятували…

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Так само й щодо 200-тих сепаратистів. Ми могли б їх просто десь прикопати і все. Але ж там, на тій території залишились наші пацани. І їх хоч в труні, але треба повернути до дому. Поховати по людські, як героїв, бо вони того варті. Знову, виходимо на «сєпарів» домовляємось,  їдемо мінятись. І що ми робимо неправильно? Те, що повертаємо до дому бійця? Най так. Але ж рідні можуть хоч поховати людину.

– Як часто ви стикаєтесь з провокаціями терористів?

Дуже часто. З найбільш гучних прикладів можу розповісти про початок навчального року в Донецьку. Ще напередодні до мене подзвонив такий собі «Абхаз» з вимогою, «Чтоб нічєго не прилєтєло в школу»… Глупство безмежне.  Ми і так по житлових кварталах не стріляємо, не кажучи вже про школи. Отже початок навчального року, одна єдина школа, куди зігнали всіх батьків з дітьми. Як завжди всі російські журналісти там теж присутні. І прилітають міни! І на хвилиночку вам ремарка – ні до того, ні після того цю школу не обстрілювали більше ніколи! Тільки от на початок нового навчального року в присутності російських ЗМІ. Крім того, навіть якщо уявити неможливе, ми просто не могли так прицільно влучити! Ну не дозволяє відстань.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

– А чи відбулась, на вашу думку зміни у лавах офіцерського корпусу Збройних Сил України за час війни? Як змінились наші офіцери?

По різному, я вам скажу. Дуже по різному. Ті, хто ходили раніше красиві, у пошитих на замовлення одностроях, такі собі підтягнуті  «синьоокі блондини» і так далі. Їх тут немає. Вони відразу втекли і зараз десь далеко. А тут таке…. Часто трапляються ті, хто за мирних часів були в когорті шебушних  хуліганів і так далі – найчастіше такі хлопці тут дуже добре себе показують.

На початках як  було? Сподіваєшся собі  на «напрасованого», а він раз, і «провалився». А от ті, хто під час миру були «не в фаворі», воюють просто відмінно. Наприклад є в мене толковий командир, який свого часу звільнився. Ну різні були обставини. Зараз відмобілізувався. Показав себе, як мужній воїн і тепер вже комбат. Я можу довірити йому і долю людей, і завдання. Також є в мене командир батареї. Свого часу його звільнили з армії не багато не мало – по корупції. От бачиш, як закон повернули. Дружина працювала в частині – вже корупціонер.  А тут товариш капітан себе показав героєм. Його батарея просто відмінна. Виконує всі завдання. Я навіть зараз документи на присвоєння йому майора подав. А є такі, що знайшли сто і більше причин сюди не виїжджати. Татусі, там, мами якісь телефонують і вдень і в ночі. Починають піднімати загальногромадську думку мовляв «поганий комбриг забирає мого синочка там капітана чи старшого лейтенанта. А це на убой..» ну і так далі. А я їм кажу – уявіть, скільки хлопців вже там. І всі вони не «на убой»??? Лише одна ваша дитинка, якась особлива? Та й взагалі боягузів видно відразу. В них є сто тисяч причин щоб не воювати. От наприклад позиція – я не буду воювати, дайте бронежилет. Дали бронік. Ні не піду – дайте каску! Кажу йому, так в тебе ж є каска! Ні дайте кевларову… Питаю чим вона вирізняється від твоєї? Мовчанка… ну може трішки зручніша. Ладно, знайшли каску. Питаю, що краще стало? Мовчить. Але вже крити немає чим. Або прийшов тут танкіст. Я в бій не піду, дайте мені підтримку і захист. Питаю його – який тобі, в біса ще захист ти ж на танку??? От поряд стобою ще БМП, там же сама піхота. Ти ж броньовий кулак! Давай працюй! Що тобі ще потрібно? Космічний корабель над баштою?

Багато спекуляцій пішло після Донецького аеропорту. Мовляв наша «арта» нічого не зробила. Питаю в панікерів та провокаторів – «вам що потрібно, щоб БМ-21 з вами в одній позиції стояли?». Мовчать. Починаю пригадувати як наші артилеристи відсікали наступи, прикривали бійців. Знову мовчать… Особливо дратує те, коли люди, які поняття зеленого не мають у воєнній сфері вказують – от вам тре було зробити так чи так. А ви, мовляв, все зробили по іншому. Або коли якісь з журналістів сидить в Києві, і розписує на весь світ, що потрібно зробити тут. Хочеться сказати їм – приїдь, посидь тут з пацанами. Все стане зрозумілим після перших десяти годин обстрілу. Як кажуть розумні люди, одне діло язиком плескати – інше плуги тягнути. Отже всі хто такі розумні там, на диванах, приїдьте і покажіть тут як треба.

Ну як пояснити їм всім, що все добре на папері. А в житті море нюансів. От наприклад питаю одного командира, як ти отримав контузію на передовій, коли ти мав бути за 20-ть кілометрів від неї? Виявляється один з  підрозділів почав «буксувати» на початковому етапі виконання завдання. І командир поїхав туди. Адже він чудово розумів, що якщо ми не виконаємо завдання тут, то провалимося і далі. Так він і опинився на «передку».

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Взагалі різних нестандартних випадків чимало. От, наприклад їдемо на МТЛБ, коли штурмували один з укріплених районів терористів. Потрапляє в нас снаряд. Уламками посікло антену. Все, зв’язку немає, немає управління. Довелося наздоганяти танк і сівши на башту додатковим номером екіпажу керувати підрозділами через радіостанцію командира танка.  Так ми й звільняли населений пункт.

Потрібно багато чого переосмислювати. В нас зараз починається мобілізація. Люди на передовій поміняються. Але ми на сьогодні вже маємо головне – підготовлених командирів, які знають, розуміють а головне вміють робити свою роботу. Їх потрібно скеровувати до навчальних підрозділів, щоб вони вчили, тих хто приходить.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

– Тобто нашу систему освіти і військової підготовки теж потрібно удосконалювати?

Однозначно. Однак робити це з розумом. От наприклад стройова підготовка. На перший погляд на передовій її не потрібно. Однак вона як ніяка інша військова дисципліна згуртовує підрозділ. Або фізична підготовка. Я розумію, що не можуть бути всі атлантами. Але… хоч елементарний початковий рівень має бути у кожного, бо йдеться про життя людини на передовій. А ще дуже важливий аспект – психологічна підготовка. От наприклад трупний запах. Є в нас місце, де точились запеклі бої. Собаки звідти час від часу якусь частину тіла і винесуть. Хлопці мають бути готові до цього. Знати, що таке теж є. І як би ми цього не хотіли, це жорстка правда війни. Сувора, брудна, брутальна правда. Можна ж елементарно на підготовці взяти тухлої риби та розкидати по смузі перешкод. Її запах дуже переконливий та схожий. Або підготувати полосу з мінно-вибуховими речовинами, щоб показати бійцям, як воно відчувається коли щось вибухає поруч.

Та взяти навіть елементарну обкатку танками. Бувало, що їде танк, а не обкатаний боєць вже «все»… просто загубився і не знає що робити. Поруч  піднявся інший з «мухою» і на раз  підбив. Вкрай потрібно показувати, що нема чого боятись в такий ситуації. І горять ворожі танки теж чудово!

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

– Цілком передбаченою є спекуляція тим, що бійцям на передовій немає що їсти, де спати. Чи справляються наші тилові служби? Чи все на плечах волонтерів?

Можу сказати, що тил справляється. Дають все що належить і в повному обсязі. Але волонтери роблять наше життя тут на передовій набагато комфортнішим і легшим. Однак і волонтери є різні. Є ті, хто направду сильно нас підтримують, а є ті хто приїздять просто попіаритись. От нещодавно приїхали якісь люди до наших артилеристів, в зелених штанішках «дудочках», гламурно зализані… Ну і відкривають свого «бусика», та до хлопців « Тааак только по двє шоколадки в руки. И только тому, кто на флаге распишется!». Ну я їх і попер звідти.

Є звичайно потужні волонтери от наприклад Роман Донік, Юра Бірюков, Таня Ричкова. Вони давно працюють з нами, мають свої  групи. Допомагають дуже потужно. От наприклад однієї ночі був наступ бойовиків. Вони почали підпалювати наші броньовані машини. Таня якраз ночувала тут. Вона, зрозумівши ситуацію серед ночі зірвалась, сіла в машину і вже до ранку у хлопців були нові вогнегасники. Рома і Юра нам зараз дуже допомагають контролювати поставки. Що гріха таїти, були проблеми наприклад по  паливу. На самих початках був просто жах. Там же в тилу заправники, образно кажучи, тонну пального вкрали, а бодягою долили. Ну заробили вони там тисяч тридцять гривень… А тут через цю тону і їхню наживу, батальйон танків може не дійти до позицій.

Десь в зоні АТО під Донецьком
Десь в зоні АТО під Донецьком

Зараз ситуація дещо змінилась. Та й командири змінились теж. От пригнали нам погане паливо, ми склали скаргу і повернули його назад. Прислали нам тушонку в якій м’яса немає зовсім, одні якісь желваки і жир. Я все зібрав, склав акт – рекламацію і відправив назад. Адже треба міняти цю розхожу позицію, що мовляв «армія все з’їсть і все спалить».

Сподіваюсь, тепер з встановленням повноцінного громадського контролю над воєнною економікою, при призначенні на вищі посади будуть дивитись і питати в людини, чого ти туди йдеш? Наживатись? Чи чесно попрацювати? І тих, хто наживаються будуть гнати з позором і відразу. Я вірю, що нас чекають зміни. І ці зміни будуть лише на краще.

Передова інформаційна група МОУ Юрій Повх, Тарас ГРЕНЬ. 2015 рік. Водяне

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.