Псевдонім Ірини Вільде ідеально підходить її власниці. Письменниця була дикою, нескореною, волелюбною, неприборканою . Ніхто не міг примусити її робити щось проти волі, вона завжди спромоглася відстояти свою думку. У період тоталітаризму мати власну думку вже вважалося злочином. А діяльність Ірини Вільде далеко не обмежувалася цим. То може, сміливі справді завжди мають щастя? Чи тут є і інші причини?
Не зважаючи на щирість і відкритість Ірини Вільде, її життя залишило більше питань, ніж відповідей.
Все почалося з того, що 5 травня 1907 року на Буковині у сім’ї народного вчителя Д. Макогона народилася донечка – Дарина Макогон. Із перших років життя дівчинка виховувалася у галицьких культурних умовах, тому з дитинства затаїла у серці велику любов до української літератури.
Вчилася у Чернівецькій державній гімназії, закінчила гімназію у місті Станіславі ( нині – Івано-Франківськ ) і вступила до Львівського університету. Багато в чому сформувала дівчину столиця Галицького П’ємонту.
Не менш важливим був вплив сім’ї. Батько – письменник Дмитро Макогон походив з Хоросткова (Галичина), працював учителем на Буковині; мати була німкенею. Брати: Орест (був учасником УВО, емігрував до Німеччини), Богдан (був вояком дивізії «Ваффен СС» Галичина, вирвався з Бродівського котла, еміґрував до США).
Мабуть, всім зрозуміло, що з вродженою патріотичною дикістю та такою родиною було важко побудувати кар’єру відомої письменниці.. Будь вона десять раз талановитою літераторкою і загальною улюбленицею. Щоб зрозуміти, як дійшло до такої дивовижі, доведеться розглянути події другої світової, точніше, саме того періоду, коли чоловік Ірини Вільде Євген Полотнюк отримав скерування на посаду надлісничого в село Микуличин Надвірянського району, що належало до маєнтностей Митрополита Андрея Шептицького. Зрештою, чомусь так завжди виходило, що в митрополичих лісах у різний час на посадах лісників працювали завжди керівники національно-визвольних змагань. Перед Євгеном Полотнюком лісничим працював Андрій Мельник, якій замістив на посту організатора УВО та ОУН Євгена Коновальця.
Окрім усього, з наказу верховного командування УПА Євген Полотнюк був одним із учасників операції «Буря», пов’язаної з рейдом Сидора Ковпака. Суть тієї операції полягала в тому, що Сталін визнавав територію західної України підконтрольною УПА і був проти того, щоб після відступу німців ця територія стала польською. Одночасно Сталін визнавав можливою співпрацю з УПА по винищуванню німців, як основних ворогів. Таким чином, партизани Ковпака опинились у Яремчі та його тамтешніх околицях. Так і познайомилися з Сидором Ковпаком. Який був фінал «дружби» між радянськими партизанами та УПА фактично не відомо.
Проте, з того часу у Сидора Ковпака та Ірини Вільде склалися дружні відносини. Він був її «ангелом-охоронцем», який не раз рятував її від тоталітарного пекла. Сидір Ковпак – член ЦК КПУ в 1949 — 1967 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань.
Гадаю, що саме під його протекцією, Ірині Вільде сходили з рук численні «злочини» проти радянської влади та ідеології. Для прикладу, 10 березня 1949 року, письменниця написала Сталіну україномовного і досить зухвалого листа. У 1950 році вона взяла шлюб з Іваном Дроб’язком. Відкрито. В церкві. Такий вчинок їй знову зійшов з рук.
Ірина Вільде була мамою двох синів: Яреми та Максима. Їй не раз вдавалося витягати з проблем молодшого сина Максима, який не раз потрапляв в поле зору КГБ, через свою націоналістичну діяльність.
То як вдалося вижити людині, з-під пера котрої вийшли листи до Сталіна на захист української мови, численні звернення до органів радянської влади в обороні українських дисидентів? Як вона могла стати депутатом Верховної Ради УРСР, очолювати Львівську організацію Спілки письменників?
Ірина Вільде не приховувала, що є письменницею націоналістичного спрямування і всюди, де тільки могла, пропагувала українську мову. Не сприймала радянську диктатуру. В її творах не згадувалися Ленін, партія, Сталін. Але водночас письменниця отримувала визначні державні нагороди і, зрештою, Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські».
Як жінці з такими сміливими, як на той час, поглядами вдалося навіть двічі виїжджати у складі делегації радянських письменників до США і раз до Японії? Смілива мала щастя? Чи таки янгола?
Роксана ТИМКІВ
Список використаних джерел:
