Більш ніж сторіччя тому Францішек Яворський писав: “… Погулянка ніколи не була модною околицею Львова, бо сюди задалеко ходити львівським міщанам…”. Тенденція зберігається, й зараз, віддалена від історичного центру дільниця, оточена звідусіль багатоповерховими будинками, все ще залишається маловідомою для широкого загалу околицею. Проте, тут, залишається чимало пам’яток історії Львова, пов’язаних, наприклад, із такими ключовими складовими життя міста, як питна вода…
Засвоєння цієї віддаленої дільниці розпочалось у XVII сторіччі, коли львівський бургомістр Ян Аттельмайєр облаштував тут пасіку. Сучасна назва дільниці пов’язана із іменем адвоката Францішека Венглінського, 1810 року він споруджує тут заміську віллу, якій дає назву “Погулянка”, згодом, вона поширилась на цілу місцевість. Зусиллями адвоката дільниця перетворилась на доглянуте, облаштоване, популярне в городян місце відпочинку – було розбито сади, висаджено букові дерева, розчищено давні стави… Саме у ці часи, переобладнано давніші та облаштовано нові водозбірники, що здавна постачали воду до середмістя Львова.
Колись, багата на джерела Погулянка мала цілу низку гротів-водозбірників, де вода накопичувалась та відстоювалась перед тим, як потрапити до міської системи водопостачання. Сьогодні з них залишився лише один…
Майже двохсотрічна споруда розташована на крутому схилі пагорбу, зліва від дороги до Львівського винзаводу, неподалік від Центру творчості дітей та юнацтва “Галичина”. Водозбірник є глибоко врізаним у схил, фасад по боках підпирають два масивні контрфорси, прикрашені рельєфними зображеннями морських німф-нереїд у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів. Автором цих алегорій стихій води, за припущенням мистецтвознавця Юрія Бірюльова, був львівський скульптор Пауль Ойтеле (1804-1889). Фасад і рельєф було створено у 1839 році. Саме цю дату вирізьблено на замковому камені склепіння комори, куди можна потрапити через вузьку арку вхідного отвору.
Безпосередньо басейн-відстійник має розміри близько 4 на 2 метри, та глибину у 1,5 метри, та виконаний, на відміну від фасаду, із необробленого ламаного каміння.
За дослідженнями Павла Гранкіна, конструкція та архітектура водозбірника дозволяють припустити, що у 1839 році було тільки збудовано фасад і відремонтовано склепіння давнього водозабору, імовірно того самого, який згадується під 1407 роком. За місцем знаходження це, можливо, так зване Венглінське джерело, згадане 1938 року Яном Вериньським:
” Одним з найважливіших джерел є Венглінське на Погулянці. Збірна комора знаходиться у кам’яному будинку, що зветься “brensztube”, особливістю якого є вирізьблена над входом в камені … сирена. Це єдина сирена, як герб, у Львові. Венглінське джерело постачає воду до чотирьох фонтанів на Ринку довкола ратуші. Колись, п’ятдесят років тому, венглінський водопровід провадив вулицями Погулянки, Кохановського, Сакраменток, Пекарською, Чарнецького і Руською на Ринок до ратуші, а звідти до вулиць Гродзіцьких, Ормяньску, Краківську…”
Сьогодні пам’ятка потребує порятунку. Закинутий водозабір перетворився на звалище сміття та екскрементів; пошкоджено рельєфи; коріння дерев наскрізь проламує стіни цієї унікальної споруди нашого минулого…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
http://forko.livejournal.com/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://mavka-lv.livejournal.com/
