За плечима Олександра Мошонкіна залишилось 197 днів тортур в російському полоні, до якого він потрапив під час оборони Донецького аеропорту. Під час штурму російськими військами ДАПу, його підрозділ майстерно стримував шалений вогневий натиск ворога. І увійти на територію, що утримували наші бійці, окупанти змогли лише після підриву терміналу.
Під час вибуху, його накрило бетонною плитою і поламало ребра. Тоді Олександр спромігся дістати з кишені мобільний телефон та подзвонити до дому, щоб попрощатись з рідними. Однак він вижив, хоч і потрапив у полон. Та попри всі пережиті жахіття залишився веселим і життєрадісним.
– На моє переконання, військова людина має мати дуже міцний морально-психологічний стан, – каже Олександр. – Чоловік має бути загартований душею і тілом.
І він знає про що говорить. Адже під час полону, всі наші бійці зазнавали потужного морального тиску з боку спеціально підготовлених російських фахівців-психологів. Крім цього наших бійців примусово змушували виконувати небезпечну, важку фізичну роботу – розбирати зруйновані окупантами споруди аеропорту, та діставати звідти рештки загиблих воїнів.
За словами героя–«кіборга» до війська він пішов фактично добровольцем ще у 2014 році. Не дочекавшись повістки, він сам звернувся у військовий комісаріат. Добився того, що йому виписали документ, і вже разом з ним повернувся додому. Так він потрапив до 80 десантно-штурмової бригади.
Зараз Олександр продовжує займати активну громадську позицію. Допомагає адаптуватись в мирному житті колишнім в’язням російсько-терористичних військ. Багато працює з учнями середніх шкіл, та слухачами вишів.
– Життя після визволення дає чимало викликів бійцям, – поділився Олександр Мошонкін. – Це і оформлення документів, і просто повернення в родину. Дуже добре, що українська громада сприймає всіх військовослужбовців, що пройшли крізь полон, як народних героїв. Це підтримує.
Також, за словами Олександра, приємно дивує і зміна світогляду молодого покоління. Юнаки, які вже зараз починають гартувати себе і розуміють, що цілком можливо їм теж доведеться зі зброєю в руках відстоювати право жити у вільній державі.
Коли він вдягає свій польовий однострій, то кожен крок супроводжується сріблястим дзвоном заслужених нагород цього прославленого воїна. Дзвоном, що промовляє – «Віват переможцю!».
Тарас ГРЕНЬ
