У середу, 27 лютого 2019 року, в дзеркальній залі Львівської національної опери (проспект Свободи, 28) відбулася прес-конференція з нагоди виходу опери «Лоенгрін» Ріхарда Вагнера.
Знову в репертуар Львівської національної опери входить Вагнер (1813-1883) – геніальний композитор, музичний критик, диригент, реформатор опери. Уявляєте, більше ніж півтора століття його твори хвилюють і дивують до наших днів. Захоплюючою сторінкою в історії оперного мистецтва Львова є популярність творчості німецького митця та любов до його творів. В кінці ХІХ – початку ХХ ст. на львівській сцені йшла більша частина його музичних драм («Летючий голандець», усієї театрології «Пісні Нібелунгів», «Тангойзер», «Лоенгрін»).
Як зазначено у статті «Повернення тріумфу: 150-літня історія постановок опер Ріхарда Вагнера на Львівській сцені» популярність опер Великого маестро у слухачів була викликана, насамперед, особливими новаціями, які вніс в оперне мистецтво композитор. Його музика відрізняється від усього, що було створено до чи після нього.
- В опері Вагнера Ви не почуєте традиційних арій, дуетів, ансамблів чи хорів. На його переконання, першочерговим елементом на сцені є драма, тобто безперестанний розвиток сюжету. Це точно, як у житті;
- Таким чином, твори Вагнера прийнято називати не операми, а музичними драмами.
- Ідеї безперервного розвитку драми Вагнер підпорядковує всі музичні елементи: тривале розгортання мелодії, яка прагне уникати стійкості, а навпаки – все більшого і більшого емоційного напруження; неповторне звучання оркестру, для якого композитор із кожним тактом знаходить все нові та нові барви; емоційна та виконавська складність вокальних партій, виконавці яких не мають часу на перепочинок, а постійно присутні у розгортанні «драми життя;
- Ще однією особливістю партитури Вагнера є лейтмотивна система. Лейтмотив – це не велика мелодія, яка асоціюється із певним героєм опери, настроєм або предметом. Як тільки йдеться про особу чи явище, яке виражає лейтмотив, ця мелодія з’являється в оркестрі чи у вокальній партії.
Опера «Лоенгрін» мала щасливу сценічну історію. Адже кілька разів поновлювалась в репертуарі різних оперних театрів Львова. Її перше виконання у Львові відбулося 1877 року на сцені театру Скарбека (сьогодні – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької).
На прем’єрі опери «Лоенгрін» (1877) провідні партії виконували: у партії Лоегріна – Юліан Закревський і Олександр Концевич, котрий виконував партію Промовця короля. Однак прем’єра «Лоенгріна» не була успішною, і вистава пройшла лише 4 рази. Причиною цьому була невідповідність сил оперної трупи, оркестру і хору до вимог партитури Ріхарда Вагнера.
Патронеса нашого оперного театру Соломія Крушельницька мала у своєму репертуарі 6 головних партій із опер Вагнера: Ельзи («Лоенгрін»), Єлизавети («Тангойзер»), Валькірії («Зігфрід»), Брунгільди («Загибель богів», «Валькірія») та Ізольда («Трістан та Ізольда»).
Зі слів самої Крушельницької: «Створення жіночих образів Вагнера – велика, але й не легка радість. <…>Всі вони майстерно окреслені, проте постійно коливаються між реальним життям і невловимістю вигадки». Ці слова видатної співачки, які подані у статті «Повернення тріумфу: 150-літня історія постановок опер Р. Вагнера на Львівській сцені» підкреслюють насамперед кропітку акторську працю над роллю, не говорячи навіть про вокальну майстерність. І справді одна із заслуг Соломії Крушельницької на світовій оперній сцені – осмислення та новаторська інтерпретація жіночих партій із вагнеревських драм.
Постановка опери Ріхарда Вагнера «Лоенгрін» в наші дні на сцені Львівської національної опери вже викликала жваві дискусії в львівських мистецьких колах.
«Інноваційність мистецтва потребує експерименту, пошуку себе у просторі і в часі. І очевидно постановка „Лоенгріна” у Львівській національній опері викличе різні почуття і думки у глядачів. Також 1 та 2 березня культурологічна платформа в якій візьмуть участь науковці з України, а також знані наковці із Німеччини і Польщі. І на цій події твори Вагнера, які рідко виконуються в Україні. Це буде концертна програма, яка відбудеться у дзеркальній залі нашого театру. Таким чином ми розширюємо простір Вагнера в Україні» – поділився Генеральний директор Львівського оперного театру Василь Вовкун.
Сюжет опери «Лоенґрін» зосереджений на середньовічному епосі про легендарних воїнів Святого Грааля, які оберігали скарб. Головний герой опери – справедливий лицар, який припливає на запряженому лебедем човні, рятує принцесу Ельзу та прагне захищати її народ. Але за однієї умови: Ельза ніколи не запитає його ім‘я та звідки він прибув. В душі принцеси зароджуються сумніви, і та порушує умову, задаючи фатальні питання… Міф про добро і зло, довіру і сумніви постане на сцені Львівської опери у сучасному актуальному для сьогодення вирішенні.
«Я давно мріяв про роботу над оперою „Лоенгрін”. Мені доводилося диригувати музику Вагнера менше в Україні, більше за кордоном. Виставу не довелось ставити, тому, що Вагнер вимагає великого ресурсу. Якісного і професійного оркестру, хору, соліста. Але у Львові в оперному театрі є оркестр та хор, які заграють і виконають Вагнера. Оперу Вагнера „Лоенгрін”, яку підготували без купюр і скорочень. А це буває дуже рідко. Тому що, наприклад, опери італійських композиторів Пуччіні, Маскані, Верді можна проспівати маючи хороший вокал, а от з Вагнером набагато складніше. Тут якщо просто мати природу, голос і не вміти ним розпоряджатися,тобто співати впівголоса або повним звуком тоді до кінця ми цього не доспіваємо. Тим, хто співали італійський матеріал, але ніколи не співали Вагнера буде складніше. Але для цього потрібна практика і поставлена ціль, щоб все доводити до досконалості» – розповів диригент-постановник Мирон Юсупович
У постановці режисера Міхаеля Штурма (Німеччина) дія опери «Лоенгрін» починається зі слів «Ніколи не питай мене», яку виконує хор розділений на половини сцени. Зліва – це уособлення декількох героїнь Ельз, а по праву сторону – Ортруд. Вони рухаються як ляльки на 30 ліжках промовляючи цю єдину фразу українською мовою. Яка, на жаль, звучить фальшиво і її майже не чутно, як і більшість арій. І навіть головний герой Лоенгрін (Роман Коренцвіт) ні чим не відрізнявся від подачі голосу інших персонажів. Хіба що тільки пасивністю і холодом гри на сцені. На прес-конференції Роман Коренцвіт згадував, що він спочатку з холодом віднісся до цього матеріалу, а потім змінив думку. Здається він так і не змінив думку, якщо його персонаж був на сцені ніякий не лицар, а дійсно ляльковий персонаж П’єро, яким його зобразив художник-постановник і дизайнер костюмів Маттіас Енгельманн (Німеччина). А проблема з вокалом теж пов’язана зі сценографією, але про це трохи пізніше. Цю фразу «Ніколи не питай мене» аргументував і пояснив сам режисер-постановник опери.
«Я сильно вражений тим, що у цій країні є надзвичайно чудові, потужні співаки, які можуть прекрасно співати Ваґнера», – поділився режисер-постановник Міхаель Штурм. Окрім цього, щодо сюжету опери зазначив: ««Ніколи не питай мене» – це основа цього твору і ви почуєте ці слова українською мовою. Це основний мотив всієї вистави. Що відбувається між чоловіком та жінкою, що відбувається між різними людьми із різних верств? Що відбувається в суспільстві, в якому не можна ставити питань? І коли ти займаєшся Ваґнером, ти потрапляєш у вимір, який дуже сильно проникає і в середину тебе і виходить назовні».
А зараз піднімемо питання про проблему сценографії Маттіса Енгельманна у опері «Лоенгрін». Що ми бачимо на сцені? Поролонова стіна і підлога зеленого кольору та ліжка, як в психлікарні. Моя точка зору на цю проблему така: через цю конструкцію актори у просторі виглядають меншими та рухаються як штучні ляльки, а ще їх майже не чутно зі сцени у глядацькій залі. Зі сцени на глядачів тиснув величезний холодний сіро-зелений закритий простір, заставлений металевими ліжками, на яких лежали і рухались розкудлані «істоти», а поміж них снував дивовижний люд зодягнений у сірі довгі плащі із золотими масками – черепами замість облич.
Образно-сценографічне рішення опери «Лоенгрін» було однотипне. Аргументом на користь моєї думки може бути те, що впродовж трьох дій майже нічого не змінюється. Простір залишається той самий, зменшується кількість ліжок і їх розташування на сцені. Якщо в першій дії їх тридцять, то, в другій два великі і знаходяться вони в центрі. А в третій дії їх на початку два і вони розташовані по різні сторони сцени, а потім наприкінці дії їх знову тридцять.
З першої хвилини, як тільки відкрилась завіса і зазвучала музика Вагнера, те, що побачили глядачі на сцені, викликало в кожного масу емоцій: одних шокувало, інших обурило, ще інших зацікавило, але ніхто не залиши глядацької зали.
Прем’єра легендарної опери «Лоенґрін» відбудеться 1, 2, 6 та 7 березня у Львівському Національному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької, початок о 18:00.
Денис ГУГНИН
