Годі вже й говорити, що Львів є містом левів. Навіть назва міста гордо про це наголошує. А тому скульптур левів тут стільки, що мабуть і не злічити. Та й кожна з них може чимось похвалитись. Лев Лоренцовича, наприклад, є найстарішим. Лев на каплиці Шольц-Вольфовиців хизується книгою. А ще є безліч сплячих, сидячих та стоячих левів. Є навіть такі, що обзавелись двома головами чи тулубами. Але мало хто знає, що є ще у Львові вісімка левів, яких правомірно можна назвати убивцями, хоча, ми мабуть перші, хто так насмілився так сказати.
Починається історія восьми згаданих левів ще у 1617 року, коли львівський патрицій Мартин Кампіан переконав міських радників збудувати нову вежу Львівської Ратуші. Більше того, Кампіан навіть пожертвував власні кошти, щоб закупити матеріали та оплатити працю робітників. Завдяки такому ентузіазму уже у 1619 році будівництво нової 8-кутної вежі було завершено. Роботи над скульптурами вежі здійснювали голандці Андреас Бемер та Бернард Дікембош. Саме останньому приписують авторство над 8-ма левами, що підпирали балкон Ратуші. До речі, саму вежу стали звати Кампіановою.
Однак 14 липня 1826 року сталася подія, яка шокувала усіх львів’ян – завалилася вежа Ратуші. За легендою це трапилось саме в той день, коли комісія магістрату оцінювала стан вежі Ратуші та прийшла до висновку, що простоїть вона ще 100 років. Як бачимо – не простояла. І хоча з моменту, як вежа почала руйнуватись до її падіння пройшло кілька годин, без жертв однак обійтись не вдалось. Її падіння відібрало життя 8 людей: 5 робітників, 2 жовнірів та сурмача. Та що цікаво, що вежа завалилась і була зруйнована, люди навіть загинули, а от кам’яні леви залишились цілими, немов обмінявши власне існування на життя невинних людей.
Падіння вежі Ратуші настільки налякало львів’ян, що за кілька років після цього розібрали вежу костелу єзуїтів, яка до речі, була вища за вежу Ратуші. Левів ж спочатку перенесли до музею Любомирських, однак зовсім скоро їм знайшли нове призначення. Спершу двох з них, з гербами львівських патриціїв Шольц-Вольфовичів і Кампіанів, поставили біля давньої криниці на вулиці Коперника, одразу у підніжжі шпиталю святого Лазаря. Власне, криниця тут була ще з 17 ст., а потім декоративну ванну перетворили на клумбу, яка збереглась в такому стані і досі, хоча міська влада досить часто забуває оздобити її квітами.
Ще два леви знайшли свій притулок біля гроту на Високому Замку. Ще в 1835 році землю, що вибрали при споруджені театру Скарбека вирішили використати для утворення тераси на схилах Високого Замку. У 1841 році на цій терасі звели декоративний грот, про що свідчить картуш на його вершині. А в 1845 році його дещо переобладнали, оздобивши двома левами з гербами родів Сикстів та Лоренцовичів.
В принципі, більшість львів’ян знають тільки про цих чотирьох левів. Від львівських екскурсоводів можна навіть почути розповідь, що тільки 4 леви вціліло при падінні Ратуші, а інші були зруйновані. Однак, це не правда. Як мінімум ще один лев з ратуші зберігається у фондах Львівської Картинної Галереї. Однак, відомості про долю ще трьох левів з Ратуші ви навряд чи знайдете десь у літературі. Але, зовсім недавно, переглядаючи старі фотографії Львова нам, ймовірно, вдалося знайти відомості про ще двох левів. Мова йде про фотографію Марека Мюнца, зроблену в проміжку 1910-1937 рр., на якій зображено давній ресторан на Високому Замку. На фото помітно, що леви розміщені у підніжжі сходів цього ресторану.
Якщо поглянути на рік та обставини заснування цього ресторану, стає зрозумілим, чому леви з ратуші опинились при його вході. Виявляється, що ресторан збудовано у 1845 році, і саме зусиллями власника цього закладу було проведено оновлення й вже згадуваного гроту. Тобто, тоді на Високому Замку було посталено одразу 4 леви, 2 біля гроту та 2 біля ресторану. Однак, подальша доля двох останніх на жаль, невідома. Старий ресторан, як відомо, був повністю знищений під час Другої світової війни. Можливо саме тоді леви і зникають з цього місця.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львову.
- polona.pl
- http://1256.lviv.ua/diekorativnii-ghrot-u-parku-visokii-zamok/
- Czolowski A. Wysoki Zamek
