У Львові показали тисячолітні писанки (відео)

Вчора, 2 квітня 2018 року, на виставці в прес-центрі АІА «Гал-інфо» археологи презентували найцікавіші знахідки з давньослов’янського городища Пліснеськ. Науковці продемонстрували писанки, яким майже тисяча років, повідомляє «Гал-інфо».

Як розповів заступник директора Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Филипчук під час прес-конференції, Пліснеськ був одним з найбільших центрів Великої Хорватії, площа якого наприкінці Х століття сягала близько 450 га. Це майже у 45 разів більше за тогочасний Київ.

Він зазначив, що з середини VII cтоліття тут діяло святилище – язичницький культовий центр, де місцеве населення практикувало ритуали з людськими жертвоприношеннями.

Як розповів археолог, співробітник Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Віталій Ляска, з поширенням християнства язичництво не зникає, натомість з’являється явище релігійного синкретизму, тобто двовір’я. Тоді церква намагалася адаптувати поганські звичаї до християнських канонів.

«Маркерами такої подвійної віри були і писанки з Пліснеського городища. Окрім сучасної, відомої нам обрядової функції, у княжу добу писанки слугували язичницькими оберегами. Маючи кульки всередині, вони виконували й роль брязкалець. Припускають, що вони мали відлякування злих духів і охороняти житло», – розповів Віталій Ляска.

За його словами, християнство утвердилося на наших теренах лише у ХІІ ст. З кінця Х ст тривав процес християнізації, який завершився створенням у Галичі єпископату та будівництва великого княжого собору.

«Тому панувало двовір’я. Люди сповідували як язичництво, так і християнства. Про це двовір’я ієрархам Руси було відомо. Перші ознаки двовір’я згадує навіть Феодосій Печерський. Тому ми не можемо стверджувати, що писанки – це християнські образи, принаймні у ХІ-ХІІІ ст.», – сказав Віталій Ляска.

Писанки, які продемонстрували археологи, були віднайдені в похованнях курганного могильника варязької дружини.

«В тому ж курганному могильнику були віднайдені й перші хрести. Зокрема, у парному похованні жінки та чоловіка. Очевидно, що вони походили із середовища варязької дружини і мали ці християнські символи. Невідомо чи це були перші християни, чи ці хрести у них були, як прикраси», – зазначив Віталій Ляска.

Він наголосив на тому, що писанки були поліфункціональні.

«Маємо певну язичницьку атрибутику. Культ яйця пов’язаний із віровченням про життя, який на території України фіксується ще з доби бронзи. Зараз дослідники вважають, що писанки, окрім обрядової дії, могли виконувати роль язичницьких оберегів, захист від злих духів. Усі писанки цього часу мають брязкальця в середині, тому припускають, що вони могли бути й дитячими іграшками», – сказав археолог.

За словами Віталія Ляски, писанки були привезені до Пліснеська.

«Якщо говорити про руську традицію писанкарства, то виділяють два основні центри – це північна Русь (Новгород) і Київська Русь – середнє Подніпров’я (Київ). Писанки знайдені у Пліснеську – це писанки київської традиції. Очевидно, що одна з них потрапила туди разом із варязькою дружиною. Польські археологи часто натрапляють на писанки і навіть пробують трасувати по них середньовічні шляхи. Обабіч шляхів знаходять писанки, що говорить про імпортування цього продукту», – зазначив археолог.

Етнолог Юрій Пуківський додав, що в українців писанки є маркером етнокультури.

«Поширення писанкарства було загальноукраїнською традицією. Вона виникла ще до християнства – це безумовно. Походження цієї традиції, на жаль, встановити точно не можна. Свого часу церква вела досить активну боротьбу проти писанок. Полеміст Іван Вишенський писав у послання до князів Острозьких, що «пироги та яйця надгробні знищіть всюди, де побачите». Минали століття і згодом, як проти церковного культу, з писанками боролася радянська влада. Традиція писанкарства триває досі. Відоме гуцульське повір’я каже, що світ існуватиме доти, поки пишуть писанки», – сказав Юрій Пуківський.

Етнолог зазначив, що на Поліссі та в Карпатах писанки клали в домовину до покійника. Люди несуть писанки та крашанки на цвинтар.

«Писанка стала найголовнішим атрибутом Великодня, але вона має набагато давнішу традицію», – сказав він.

Виставка працювала близько двох годин. Безпеку експонатів забезпечувала охоронна фірма ТзОВ “СО “Під Куполом”.

Довідка: Пліснеський археологічний комплекс – це сукупність різночасових пам’яток, насамперед середньовічної доби, які зараз знаходяться на території та в околицях села Підгірці на Львівщині.

До його складу входять давньослов’янський культовий центр кінця VІІ–Х ст., слов’янське городище ІХ–Х ст., літописне місто ХІІ–ХІІІ ст., згадане у “Слові о полку Ігоревім”, курганний могильник ХІ — поч. ХІІ ст., де поховані варязькі дружинники та Підгорецький (“здавна іменований Пліснеський”) монастир.