Житловий будинок із офісними приміщеннями, спеціалізована школа-інтернат і один з корпусів Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького. Що може бути у таких кардинально різних за призначенням споруд? Всі ці приміщення – колишні палаци: палац Орловського, Семенських-Левицьких та палац Туркулів-Комелло. А ще вони розташовані на вулиці Пекарській, у самому центрі Львова.
Палац Орловського
За адресою вул. Пекарська, №13 височіє палац, що постав у першій третині XIX століття. Щоправда, сучасного вигляду він набув 1931 року (архітектор Максиміліан Кочур). Однак і до цього було чимало перебудов. Збереглися відомості про проекти 1854 і 1855 років (автор Вільгельм Шмідт), здійснені для графа Орловського. Тоді біля будинку на місці теперішніх гаражів був сад. Також 1884 р. відбулася реконструкція за проектом Якуба Цвіллінґа.
Із 1890 року в будівлі була фабрика бляшаних виробів Генрика Богдановича – звідси і хвиля перебудов 1890-го, 1892-го та 1899 років, усі за проектом Броніслава Бауера. Він спорудив тут для Богдановича два прибуткові будинки. Скульптуру на аттику вперше бачимо на проекті 1892 р., вірогідно, раніше вона знаходилася в іншому місці ділянки. Роботу приписують скульптору Гартману Вітверу і датують 1810–1815 рр. У 1910-х рр. за проектом Юзефа Масловського тут тривала розбудова у просторі подвір’я.
1925 р. ділянка перейшла у власність нафтопромисловця Юзефа Мерника. 1931 р. проведено чергову реконструкцію, після чого будинок набув сучасного вигляду. З’явився північний флігель, споруджено гаражі. Автор проекту – архітектор Максиміліан Кочур. Після Другої світової війни цей будинок, включно з колишніми складськими приміщеннями та крамницями, став житловим. У ХХІ ст. частина його приміщень використовується як офіси.
Тому наразі цілий комплекс, сформованих протягом ХІХ–ХХ ст., складається з основного будинку, що виходить фасадом на південь до вул. Пекарської, та ряду трьох різночасових із спорудою гаражів 1930-х рр. Основна будівля розташована на схилі давнього бастіону, триповерхова. На аттику розміщена дата останньої реконструкції будинку – «1931» – та ініціали чергового власника – Юзефа Мерника (J. M.). До подвір’я від заходу веде брама, оформлена двома стовпами, увінчаними кам’яними урнами.
Палац Семенських-Левицьких
У 1849 р. на замовлення посла Галицького сейму графа Костянтина Семенського було збудовано маєток, проект якого розробив архітектор Фридерик Бауман. Зараз він знаходиться по вулиці Пекарській, 19.
Син графа Костянтина, Вільгельм Станіслав Семенський (1827-1901), дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом австрійської Палати панів, кавалером Мальтійського ордену. Саме він перебудував палац у 1873-1877 рр. Проект розробив архітектор Адольф Ваґнер у стилі французького бароко. Цікаво, що вензель SL став окрасою будівлі під час першої реставрації. Дві латинські букви SL є заголовними літерами прізвищ основоположників маєтку – посла Семенського і його дружини – пані Левицької.
Іван Левинський та Ян Томаш Кудельський у 1891-1894 рр. реконструювали палац, який зберіг донині свій зовнішній вигляд. Оздобленням фасаду та інтер’єрів палацу займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
У 1930-х рр. сюди перенесли з Народного дому філію української Академічної гімназії. В повоєнні часи тут була середня школа №36, згодом в палацовому комплексі розмістили спеціалізовану школу-інтернат №102.
Сам палац розміщено в глибині кварталу, на Пекарську торцями виходять флігель та колишні стайні з манежем. В’їзд до стаєнь оздоблений двома головами коней, адже Вільгельм Станіслав Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней та великим шанувальником цих тварин.
Палац Туркулів-Комелло
Прогулюючись далі від палацу Семенських-Левицьких вулицею Пекарською, на розі вул. Тершаківців важко не зауважити корпус університету ветеринарної медицини, збудованого у стилі радянського неокласицизму («сталінського ампіру») наприкінці 1950-х. А якщо пройти трохи далі Пекарською, варто відшукати маленький корпус на території тієї ж академії, нічим не примітний з вулиці, позаяк фасадом він орієнтований у двір.
Колишній палац графів Туркулів-Комелло спорудили у 1840-1844 рр. (за іншою версією – між 1810-30 рр.) на місці давнішого будинку, ймовірно, за проектом архітектора Фридерика Баумана.
Початково будинком володів Генрик Дідущицький, а по його смерті – його вдова Теодозія Дідушицька, яка запам’яталася тим, що в ставку біля палацу влаштувала купальню для львів’ян, коли тих прогнали з сусіднього монастирського Вороблячого ставу черниці-сакраментки. Дослідники припускають, що у 1840-х рр. ділянка перейшла до графа Тадеуша Туркула гербу Остоя, останнього дідича Тернополя (до 1843 р.). 1830 року він одружився з Геленою Полетило гербу Тривдар, представницею іншого відомого графського роду. 1832-го у подружжя народилася дочка Феліція, яка в середині століття стала дружиною венеційця графа Анжело Феліче Ніколо Комелло.
Наступники власникаи палацу, після графині Феліції Комелло, були Туркули, Майєри, Полетили. У 1920-30-х роках будинком володів знаний галицький адвокат Еугеніуш Батицький. Його донька, артистка Софія Батицька, народилася 22.08.1907 у Львові. Ще студенткою почала зніматися в кіно. В 1930 році на конкурсі «Miss Polonia» серед 500 претенденток вона виборола титул «міс Полонія», перемігши у фіналі ще одну львів’янку Христину Готлінґерівну. Того ж року Батицька виборола титул віце-міс Європи. Цікаво, що наступного конкурсу «Miss Polonia» не проводили, бо… Зофія виїхала разом з короною міс до Сполучених Штатів. Свою відмову віддати діадему вона аргументувала тим, що однаково є найвродливішою дівчиною Польщі. До речі, з океаном вона отримала ще один титул – Міс Парамаунт.
За часів Феліції Комелло дах палацу був вкритий ґонтом і нагадував справжній приміський маєток. У 1937 р., коли будівлю передали під потреби факультету ветеринарії медичного університету, покрівлю перебудували, влаштувавши два ряди люкарн, завдяки чому дещо змінилися пропорції будівлі – втім, її не спотворили. Також перебудували й інтер’єр палацу, пристосувавши його під навчальні аудиторії. Щоправда, досі збереглося кілька стрілчатих порталів дверей з неоготичним оздобленням.
Нині колишній палац є одним із корпусів Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького. Згадані вище ставки було засипано, від парку маєтку лишився ріденький сквер, котрий скоріше нагадує плац.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- І. Мельник. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини. – Л.: Центр Європи, 2008.
- http://haidamac.org.ua/
- http://www.lvivcenter.org/
Фото:
Дякую! Гарна і змістовна стаття, особливо про палац Орловського
Спасибо еще один шаг в истории …Львова….
Раxмет большой за публикацию, особливо про наш универ. Василь всем от меня передай привет. С уважением и любовью ко Львову, ваш Алматинский казаx с украинским сердцем, проф. Муxан Перленбетов
Надзвичайно цікава стаття, особливо мені сподобалося про те, як красуня не віддала корону -однаково є найвродливішою дівчиною Польщі, чого віддавати! Я кожного разу проходила біля цих палаців і дивувалася – як масштабно жили люди!