У 1910 – 1913 роках на давній площі Стрілецькій ( нині пл. Данила Галицького, 1 ), відомій від XIX ст. як місце проведення різноманітних ринків, за проектом Яна Протшке споруджували будівлю Ремісничої палати.
У 1914 році на заваді будівництву стає I Світова війна, і лише 1919 проект остаточно було завершено.
Будівлю прекрасно облаштували – великий зал, призначений для проведення спільних зібрань представників ремісничих професійних об’єднань, окремі приміщення для Спілки виробників сирих шкір, Спілки ювелірів і годинникарів та ін., показові класи для підмайстрів …
Але добрим задумам перешкоджає повоєнна криза, за нею світова економічна ( 1929 р. ) … Ремісничі професії все більше асоціюються з важкою працею за мізерну плату, із злиденністю … Свідченням цього є своєрідні оголошення у львівській пресі тих часів :
“Львівська палата ремісничих стоваришень звернула ся до краєвої шкільної Ради з представленєм, що в наслідок неслушного упередженя суспільства до ремесла, брак ремісничих учеників. Представленє підчеркає, що навіть таких дітий не віддають до ремесла, які в середних школах не виказали достаточних успіхів і не мають материяльних средств до покінченя студий. В наслідок тої інтервенциї видала краєва шкільна Рада обіжник до дирекций ґімназий і реальних шкіл, в якім припоручає їм, щоби заохочували молодіж вступати до ремесла, тим більше, що з огляду на надмірне число т. зв. інтеліґенції – добрий ремісник стоїть о много ліпше чим урядник, який зі своєї невеличкої платні не може вижити і тому є задовжений по уши.” ( «Нове Слово», с. 5, липень 1914 ).
Водночас будинок Ремісничої палати, наче підкреслюючи скрутні часи, стає нагадуванням про кривавий страйк 1902 року у Львові.
Робітничий виступ на площі Стрілецькій 1902 року несподівано завершився бійкою із солдатами і кровопролиттям із жертвами серед робітників. Своєрідним нагадуванням про ті події стали фігури муляра і коваля на фасаді Ремісничої палати. Довго серед львів’ян ходила ” байка “- що в такий спосіб влада “увічнила”, як президент – коваль розправився з робітниками …
При цьому допущено помилку – Міхал Міхальський, коваль за фахом, був міським президентом 1905 – 1907 роках. Трагедія ж трапилась за його попередника Наленча – Малаховського.
Будівля була змушена виживати. Від початку великий зал будівлі використовувався як кінозал під назвою кінотеатр «Балтик». Він функціонував і під час І Світової війни. Після війни кінотеатр, який мав назву «Штука», відновив діяльність 1926 р., його власником був відомий кіновласник Марек Парізер. Під цією назвою кінотеатр діяв до 1941 р., в часи німецької окупації тут працював кінотеатр «Космос».
Після ІІ Світової війни у приміщенні Ремісничої палати прем’єрним спектаклем “ Івасик-Телесик ” у 1946 р. відкрився ляльковий театр, який продовжує свою роботу й сьогодні
Використані джерела :
http://www.lvivcenter.org/ , http://uk.wikipedia.org/ , http://www.pslava.info/ , http://alex-shutyuk.livejournal.com/ , http://city-adm.lviv.ua/
