Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Львові поступово збільшується кількість українських підприємств. Серед найбільш відомих: «Маслосоюз», «Народна Торгівля», «Фортуна Нова», «Центросоюз» та інші.
Особливою популярністю у Львові користувалася українська хімічна фабрика “Зоря” («Елеґант»). Заснована вона у 1906 році однією з перших жінок підприємців на Галичині Оленою Левицькою спільно з братом.
Олена Левицька народилася 1863 року в Ожидові, Золочівського повіту на Галичині, у священичій родині. Закінчивши середню освіту працювала продавцем в Народній Торгівлі у Стрию. Але її манили інші можливості торговельного обміну і вона виїхала працювати до Варшави на фабрику пасти до взуття Глинського. Добре засвоївши виробничий процес та вивчивши ринки збуту, як торговельний агент, Левицька повертається до Львова і відкриває власну фабрику хімічних виробів «Зоря».
На жаль, перша світова війна припинила розвиток фабрики. У 1918-1922 вона була зруйнована, а у 1922 році відновила свою діяльність уже під керівництвом О.Левицького та Я.Скопляка (власники). Хоча офіційно підприємство називалося “Зоря” – фабрика хімічних виробів О.Левицької і Спілки.
Розташовувалася фабрика за адресами вул. Кордецького, 51 (сучасна Олени Степанівни) та Личаківська, 14.
Тут починають виробляти відому пасту до взуття «Елеґант». Про те, наскільки популярною була продукція фабрики свідчать жартівливі пісеньки того часу:
«Ой не пустить вже ніколи
мене Нуська кантом,
бо я чищу свої капці
пастов – «Елеґантом»
або:
«Елеґантом» заграниця
Все себе репрезентує,
В нас – ой, леле! «Елеґантом»
Газда чоботи смарує»
У 1927 році на підприємстві працювало шість робітників. У 1937 році на фабриці уже було задіяно 20 осіб. Окрім пасти для взуття різних кольорів тут виробляли також: пасту та віск для підлоги, вазелін та “лякери” (лак) 56 кольорів, синьку для білизни, шварц (чорну пасту) для чобіт, шевську смолу, а влітку т.зв. “мухолапки”.
Свою продукцію фабрика “Елеґант”збувала через “Центросоюз”, а також приватних купців із Галичини, Волині, Познаньщини, Сілезії, Гданська.
Цікавими є спогади Івана Романюка – промисловця,родом з Борщівщини, співвласника фабрики картонних виробів «Декоро» та власника фабрики свічок «Астра» у Львові в 1930-х роках, про розвиток підприємства «Зоря»: «Перед Першою світовою війною п. Олена Левицька заложила у Львові фабричку пасти “Зоря”. Як вона тоді розвивалась не знаю, бо не бачив продукції “Зорі” по селах Мельниччини. Хоча в ті часи наше селянство не вживало пасти до своїх юхтових чобіт, а застосовували до них т. зв. “шварц”, або самі собі робили смаровидло з чорного порошку, що розпускався в товщі і називався “кіндрас”.
Щойно по Першій світовій війні селяни почали носити чоботи зі шкіри “бокс” і вживати пасту до них. Тоді і поширилась на галицькому ринку паста “Ердаль” з зеленою жабкою у бляшаному пуделочку, яку випускала жидівська фірма в Кракові. Найкращою вважалась віденська паста “Шмоль”, а через те, що була трохи дорожчою, мало купувалась по галицьких селах.
В 1926 році з’явилась на нашому кооперативному ринку паста “Елеґант”, яку випускала фабрика Олени Левицької “Зоря”. Спочатку були труднощі з її розповсюдженням. Селянство призвичаїлося до пасти з зеленою жабкою і пасти “Елеґант” не хотіло купувати. Ніякі переконування не допомагали. Так було в Устецькій кооперативі і по інших кооперативах Борщівщини.
Я тоді дорадив для реклями безплатно роздати кілька десятків пуделків пасти “Елеґант”, щоб переконати селян, що “Елеґант” є кращою пастою за “Ердаль”. Так і було зроблено. За якийсь час ніхто вже не вимагав пасти з зеленою жабкою і вона зникла з нашого кооперативного ринку.
Фабрика пасти “Зоря” за кілька літ розрослася в поважне промислове підприємство, бо опанувала до 1933 року весь наш галицький кооперативний ринок. В цей час її провадили Ярослав Скопляк і братанок п. Левицької.
Скопляк, бувший старшина УССів, був одружений з племінницею п. Левицької. Його і Левицького вивезли совіти в 1940 році. Подальша їх доля мені не відома».
Щодо Олени Левицької то вона виїхала на еміграцію. Проживала у Клівленді. «Була щиро люблена й шанована всіми, що її знали. За її заслуги та щиросердечне відношення 33 Відділ Союзу Українок Америки обрав її своїм почесним членом». В останній рік свого життя Левицька разом із своєю небогою Іванною Скопляк переселяється до Нью-Йорку, де 20 жовтня 1963 року відійшла у вічність.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
Пасіцька О. Львів і львів’яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ століття). – Львів, 2014 р.
Романюк І. На довгій ниві. http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/nadovgijnivicastina7avtorromanukivan
Наше життя. – 1964. – ч.3, 10
Журнал “Нова Хата”, 1935. – ч.6
Підшивка ілюстрованого тижневика “Неділя”, 1929-1932
