Сьогодні ми об’єднали дві публікації – батька та сина – Євгена та Ераста Бурачинських, котрі розповідають про “Народну лічницю” у Львові і про побудову “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”. Євген Бурачинський став першим директором шпиталю і налагоджував роботу всіх його відділів.
Розпочнемо зі статті сина, Єраста, який розповідає про події починаючи з 1925 року, коли його батько Євген почав працювати в “Народній лічниці”. Обидві сттаті опубліковані в газеті “Народне здоров’я” у вересні 2003 року. Стилістика написання публікацій збережена.
Д-р Ераст БУРАЧИНСЬКИЙ
“Мій батько стояв на чолі “Народної лічниці”…”
У 1925 році мій батько Тит Євген Бурачинський почав працювати в “Народній лічниці” при вулиці Петра Скарги у Львові. По смерті її директора доктора Курівця тато очолив ту клініку в 1931 році. В “Народній лічниці” хворі одержували лікарську обслугу всіх спеціяльностей, включаючи рентгенівські знимки і висліди клінічної лабораторії. Ці лікарські обслуги не були дорогі, а для дуже бідних пацієнтів вони уділювалися безплатно.
Я сам працював багато місяців у клінічній лабораторії. Крім того, будучи студентом-медиком, я набирав практики з гінекології, отолярингології, хірургії саме в “Народній лічниці”…
Українці вирішили збудувати у Львові свій шпиталь і почали збірку фондів на ту ціль. 14 вересня 1930 року відбулося урочисте посвячення шпитальних фундаментів, яке завершив митрополит Андрей Шептицький. Грамоту посвячення вмуровано в основу шпитального муру. У дальших роках “Народна лічниця” збирала гроші на цей шпиталь, щоб його закінчити. Мій тато був головою комітету будови шпиталю і вложив багато праці й енергії на ту ціль. Комітет одержав більшу суму від митрополита Андрея Шептицького, теж від різних джерел. Між іншим, тато доручив співачці Марії Сокіл з чоловіком Антоном Рудницьким поїхати до Америки і дохід з концертів присилати на фонд будови шпиталю.
З роками кошти на будову шпиталю були зібрані. Його будова й урядження закінчилися 11 березня 1938 року. Він почав працювати під назвою “Шпиталь Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”. Мій тато Тит Євген Бурачинський став його першим директором.
Д-р Тит Євген БУРАЧИНСЬКИЙ
“Побудова «Народньої лічниці” було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького… ”
Заходи відносно будови “Народньої лічниці” зробив ще д-р І. Куровець. У 1930 році зібралися представники українських товариств, щоб обміркувати питання, як найкраще вшанувати 30-літній ювілей митрополита Андрея Шептицького. Тоді вдалося винести ухвалу, що найкраще вшануємо Митрополита, коли збудуємо лікарню Його імени. Відозва, видана в цій справі, знайшла широкий відгомін. Стали напливати щедрі по¬жертви не лише з Галичини, але теж з Америки й Канади, так що вистачило фондів не тільки на будову, але й на устаткування. Архітекти – інж. О. Пежанський і С. Турин — виїздили в цій справі на студії проектів до Австрії та Німеччини.
По селах в околицях Львова і по цілій Галичині гуляло польське військо, побиваючи наших людей без розбору і вини. Багато з них було важко поранених і кількадесят таких найтяжче потерпілих привезли селяни до Львова. їх приміщено у забудуваннях св. Юра, а наші лікарі лікували їх в амбулаторії “Народньої лічниці”. Всі ці випадки я описав у праці “Про лікування ран”, яка була поміщена у “Лікарському віснику”. Авторство тої статті замкнуло мені дорогу на виїзд для студій модерного шпитального будівництва.
“Народню дічницю” скінчено будувати і врешті віддано її до вжитку з початком 1938 року, хоч польська влада робила поважні труднощі. Лікарня мала біля 100 ліжок і три відділи: внутрішний, хірургічний і гінекологічний. Примарем внутрішнього відділу був д-р М. Панчишин, хірургічного – я, а гінекологічного д-р О. Подолинський. Крім цього, при лікарні була амбуляторія, до якої зголошувалось денно кількадесят хворих. Крім вище названих лікарів, працювали в лікарні молодші лікарі та студенти медицини. Була теж лабораторія, якою завідували д-р М. Музика і д-р Ю. Кордюк. Рентгенологічний відділ працював під наглядом д-ра Я. Рудницької-Криштальської. В кінці відкрито дитячий відділ, який вела д-р Т. Туна-Надрагова.
Коли у вересні 1939 року почалася польсько-німецька війна, до лікарні почали масово привозити ранених, бо вона була розположена в західній частині міста, а німці наступали із заходу.
Після окупації Львова Червоною армією нова влада перебрала всі лікарні, а що “Народня лічниця” була найновіша у Львові і добре випосаженя, радянська влада призначила її на лікування своїх достойників, енкаведистів та їхніх родин, причому число ліжок зменшено до 60. З нашої амбуляторії також користали родини нових радянських вельмож. Для їхньої обслуги нам було приділено автомобіль.
Мене залишили управителем і завідувачем хірургічного відділу. Внутрішним відділом після виїзду д-ра Я.Гинилевича завідував д-р В.Барвінський, а гінекологічним – д-р В.Лаврівський. Але вже в березні 1940 р. нова влада призначила завідуючим лікарнею свою людину – д- ра О. Рукову, залишаючи мене як завідувача хірургією. Така ситуація тривала до червня 1941-го, цебто до вибуху радянсько-німецької війни…
“Народня лічниця” (у серпні 1941 року – прим, ред.) була вже діючою. Керівником відділу здоров’я на Галичину був німець, прізвища якого не пам’ятаю. Його дорадником був д-р В. Барвінський, а лікарнею завідував тимчасово д-р А. Федей ко. По моєму приїзді я знову зайняв пост директора. До лікарні прилучено сусідуючий з нею дім оо. Студитів, в якому примістився внутрішний відділ, якого керівником став д-р В. Кархут. До хірургічного відділу запрошено ще д-ра Б. Филипчака, який перед тим працював у Кракові. Лябораторією завідував дальше, після повороту з Кавказу, куди його вивезла радянська влада, д-р Ю. Кордюк.
Праця наладналась. Українське лікарське товариство відбувало раз у місяць сходини, які мали науковий характер. Виголошувано наукові доповіді, проводились демонстрації цікавих випадків, велися дискусії тощо.
Так велася праця до початку відвороту німецьких армій зі сходу. З початком березня 1944 року німецька влада наказала евакуювати деякі лікарні зі Львова, між ними і “Народню лічницю”. Наказано вивозити обладнання, ліжка, апарати, інструменти, все. Нам, лікарям, теж наказали виїздити.
Д-р Тит Євген Бурачинський народився у Криво-рівні Косівського повіту 5 січня 1880року. Навчався в гімназії у Станиславові, на медичному факульте т і Львівського універсиmemу. Брав активну учаcmь в “Академічній громаді”, у русі українського студентства за свій національний університет. Працював хірургом, керівником хірургічної амбулаторії, директором “Народної лічниці“. Був активним членом Українського лікарського товариства, кілька разів обирався його головою.
Залишив Львів у 1944 році та жив у Тчеві, Польща. Він помер 23 червня 1968року, проживши 88 років життя, сповненого натхненної праці.
Його син д-р Ераст Бурачинський живе в Чікаго, Іллінойс.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерела:
Бурачинський Е. «Мій батько стояв на чолі «Народної лічниці»…» / Ераст Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 8.
Бурачинський Т. Є. «Побудова «Народньої лічниці» було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького» / Тит Євген Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 3.
