Не всі це підтримають, але найкращою роллю в історії є не лаври переможця і не постійне перебування на слуху. Погодьтесь, що це дуже стомлює, виснажує і лиш зайвий раз дає зрозуміти – ти насправді нікому не потрібен. Натомість, значно цікавіше, а головне безпечніше, бути в “тіні” та тримати у своїх руках ниточки від “ляльок”, які думають, що вирішують долю світу цього. Герой нашої історії, принаймні у сприйнятті автора цієї статті, мав би належати саме до другої категорії. Так і хочеться уявити його – спокійного, зваженого у всіх діях, а також впевненого у собі, на вузесеньких вулицях давнього Львова. Він займається родинними справами, приймає пацієнтів, а між ними – навіть можновладців. У той самий час, десь далеко, не без його участі та впливу, вирішуються дуже важливі справи. Вони поєднують віддалені території, незнайомих між собою людей, дають нагоду комусь заробити, а когось позбавляють життя … Наш герой у цей час просто п’є пиво у Львові і запитує в чергового пацієнта як той почувається …
Його ґмерк, тобто міщанський герб, до сьогодні зберігається у Падуї – в університеті, який він закінчив, ставши по тому доктором філософії і медицини. Очевидно, що Павел Боїм (Paulus Boym) був не єдиним вихідцем з сучасних українських територій, які здобували освіту за кордоном. Але про нього ми говоримо не так часто, як, до прикладу, про Юрія Дрогобича, або ж Станіслава Оріховського-Роксолана. Більшою мірою тому, що двох останніх сприймаємо за “своїх”, тоді як католицька приналежність першого робить його вічно “чужим”. Хворобливого сприйняття католицизму не може перекрите ні те, що зусиллями Павела Боїма було зведено одну з найяскравіших пам’яток мистецтва ренесансу на українських територіях, ні інші досягнення цього видатного у минулому діяча.
Як би там не було, за Павела Боїма промовляють його дії. На противагу існуючому сьогодні переконанню, що справжнє життя там, за кордоном, люди давніших епох мали більше особистої гідності та пієтету до власної землі. Ставши доктором філософії і медицини, Павел Боїм не залишився у італійських містах, а у 1613 році повернувся до рідного Львова. Не все на початку складалося для нього безхмарно – був економом шпиталю Святого Духа. Тим не менше, дана робота давала нагоду зав’язати знайомства з багатими та впливовими людьми. Мабуть так він і робив, а з цим – тішився, що зайняв цю посаду після іншого видатного львів’янина – Еразма Сикста.
І хто знає – можливо, як Еразм Сикст, Павел Боїм хотів принести користь місту та вижити зі Львова якогось хижацького бургомістра. Або ж навпаки – дбав про власне благо і мав хороші відносини з можновладцями. Як би там не було, але Павел Боїм зробив неймовірно успішну політичну кар’єру – він став райцею, а пізніше навіть війтом та бургомістром. При цьому, Боїм не закидав лікарської практики, а навіть більше – почав займатися торгівлею. У павутині економічних відносин Речі Посполитої того часу була також і його ниточка. Вела вона до міста Ґданськ – найбільш важливого порту цієї держави. Зерно, воли та поташ – це товари, які найчастіше вивозили з Речі Посполитої у різні куточки Західної Європи. Павел Боїм обзавівся контактами у Ґданську і почав з торгівлі зерном. Річ Посполита, особливо в часі Тридцятилітньої війни (1618 – 1648 рр.), стала своєрідною “житницею Європи”. Товар Віслою транспортувався до Ґданська, а далі – на Європу.
Зрозумівши, що потрапив на золоту жилу, Павел Боїм намагається розширити асортимент торгових товарів. Зокрема, він уклав домовленість із Яремою Вишневецьким про продаж поташу з маєтків відомого руського магната. Ми сприймаємо персону Вишневецького через окуляр ворожості, а також в категоріях, які витворили для нього козаки і Хмельницький (потім народницька історіографія). Тим не менше, не такий чорт страшний, як його малюють. А з Вишневецьким ще цікавіше, адже в ньому сидів дуже прогресивний чорт – Ромни, до прикладу, він перетворив у потужний торгово-економічний центр, де розвивались ремесла і куди заохочували переселятися селян. Ковальство, ткацтво, шевство, ювелірні вироби – це далеко не повний перелік того, чим були знані працівники з маєтків Вишневецького. Був також і поташ, до продажу якого “імперією” Вишневецького долучився львів’янин Павел Боїм.
Представник знаного у Львові роду Боїмів підписав з Яремою Вишневецьким відповідний контракт. Йшлося про 1500 шифунтів (бочка=12 пудів=2,5 шифунта) з маєтків магната, “в будах моїх власних українських – з усіх буд моїх”. Зійшлись на ціні 17 золотих за шифунт. При цьому, Ярема одразу взяв завдаток і зобов’язався за власний рахунок доставити цей поташ до Фастова. Треба сказати, що у Львова на той час були добре налагоджені контакти як з Ґданськом, так і з Наддніпрянщиною. До прикладу, є відомості що білоцерківський та канівський староста Мартин Калиновський постачав уманський поташ знатному львівському купцю італійського походження Убальдіні, а той відправляв товар знову ж до Ґданського порту.
Поташ для людей того часу мав досить велике значення. Виготовлення скла, мила, а також фарбування тканин і промивання вовни складно уявити без цього складника. З іншого боку, були й негативні наслідки, оскільки від цього виробництва досить страждали ліси, які масово випалювались. Дану сферу діяльності з усіх сил намагалась монополізувати держава, але від такого стану речей “легеням” планети легше не ставало. Доходило навіть до випадків, коли ревізори, оглянувши ліси білоцерківської королівщини, прогнозували що їх ресурсу для подібного виду діяльності вистачить лиш на кілька років. Як можна бачити, немає нічого нового під сонцем. Варваруваті горе-підприємці, які “вбивають” природу і на цьому наживаються – це “досягнення” не тільки сучасної України.
На цьому зробили чималий капітал і Ярема Вишневецький та Павел Боїм. Першому вистачило, аби пізніше стати руським воєводою. Другому – аби війтом та бургомістром Львова. Складно сказати, чи заходив наддніпрянський “бізнесмен” до львівського політика та медика в гості – до кам’яниці Дзюрдзьовського, що на колишній вулиці Трибунальській (тепер Шевська). Як би там не було, але в цьому випадку ситуація звела двох дуже впливових людей – про Ярему Вишневецького тоді знав практично кожен; Павел Боїм лікував короля Зигмунда ІІІ і був досить відомою людиною у Львові. Лише бізнес їх об’єднував чи щось більше – питання відкрите.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1907. – Т. 6. Житє економічне, культурне, національне XIV – XVII віків.
- Рудницький Ю. Міфи Яреми Вишневецького. Князь – такий же “наш”, як і Хмельницький // Історична правда, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/10/18/566/
- Смірнов Ю. Каплиця Боїмів. – Львів, 2010. – С. 3, 39.
- Тимочко Н. Економічна історія України. – Київ: КНЕУ, 2005.– С. 39 – 40.
- Bulzacki K. Rody lwowskie [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lwow.com.pl/bulzacki/rody.html#boimy
- O “błękitnym złocie” znad Bałtyku – czyli o handlu popiołami drzewnymi // Salon 24, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.salon24.pl/u/zpomorza/644150,o-blekitnym-zlocie-znad-baltyku-czyli-o-handlu-popiolami-drzewnymi
