Серед видатних музикантів, чий земний шлях завершився у Львові, вкрай рідко згадується Олександр Васильович Химиченко – флейтист-віртуоз, викладач Київського музичного училища, згодом – професор Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, якого вважають одним з засновників київської школи флейтового виконавства і педагогіки.
Він був спадковим музикантом: його батько – Василь Химиченко був кріпаком у князя П. Лопухіна в Корсуні, грав на флейті у його приватному симфонічному оркестрі. Цей оркестр щосуботи давав концертну програму. Один з таких концертів у 1859 р. відвідав Т. Г. Шевченко. Колектив був дуже популярним і в Києві, в ньому талановитий флейтист був задіяний від дитячих років. В його сім’ї було шестеро дітей, син Олександр народився ще в кріпацтві.
Після скасування кріпосного права, у 1962 році В. Химиченко з родиною переїхав до Києва, де працював першим флейтистом в Київському музичному театрі (від 1867 р. – Київському оперному театрі).
Тут відбулося його знайомство з М. Лисенком. Музиканти неодноразово концертували разом у Києві та інших містах України. Саме на прохання Василя Химиченка український композитор-класик Микола Лисенко створив свій єдиний твір для солюючої флейти і фортепіано – “Фантазію на дві українські народні теми” для флейти та фортепіано. Відомо, що композитор працював над твором у 1872-1873 роках. В цей період (1872/73 н. р.) В. Химиченко та М. Лисенко викладали у музичній школі Київського відділення Імператорського російського музичного товариства (в ній працювали видатні українські музиканти, композитори, музичні діячі М. Лисенко, Р. Пфеніг, М. Рігельман, В. Химиченко та ін., розміщувалася, на вул. Мала Житомирська, буд. № 7, який зберігся до нашого часу). Прем’єра Фантазії відбулася в Міському театрі 4 березня 1873 року. Партію флейти виконав В. Химиченко, партію фортепіано – М. Лисенко.
В 1872-1878 роках В. Химиченко вів клас флейти в музичному училищі. П’ята дитина В. Химиченка – Катерина народилася десь близько 1874 року, її хрещеним батьком був П. І. Чайковський.
Базову музичну освіту його син Олександр здобув під проводом свого батька, а згодом вступив до Московської консерваторії (закінчив в 1879 р), де його викладачами були Фердинанд Бюхнер (клас флейти), Микола Рубінштейн (клас оркестрової майстерності), Петро Чайковський (гармонія).
З 1876 по 1880 рр. Олександр Химиченко очолював клас флейти, вів заняття з теорії, гармонії, загального і спеціального фортепіано в Київському музичному училищі.
В 1910/11 н. р. був нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня.
Професор О. Химиченко брав активну участь у процесі створення Київської консерваторії. В 1913 р. Київське музичне училище було реорганізоване і увійшло до її складу як молодше і середнє відділення. Першим викладачем класу флейти Київської консерваторії став О. В. Химиченко. Також він викладав тут обов’язкове фортепіано, читав лекції з теорії та історії музики, сольфеджіо, гармонії, входив до складу екзаменаційних комісій.
Багато виступав як соліст-концертант, неодноразово згадувався в пресі як один з кращих інструменталістів-виконавців оперного театру. Окрім цього диригував оркестром при Південно-Західній залізниці, публікував критичні статті в газетах “Заря”, “Киевское слово”. Підтримував творчі стосунки з А. Рубінштейном, П. Чайковським, О. Глазуновим, С. Танєєвим, С. Рахманіновим, А. Римським-Корсаковим та багатьма іншими знаними музикантами.
Практично кожна біографічна праця про Петра Чайковського посилається на спогади О. Химиченка. Вони пов’язані не лише з навчанням в Московській консерваторії, а й з наступними роками, оскільки, як писав сам музикант: “П. І. Чайковський був не лише моїм учителем, він був також моїм другом і залишався ним до кінця свого життя”.
У них описується цікавий епізод творчої співпраці: “Найбільш пам’ятним був приїзд Петра Ілліча в 1891 році, коли він диригував в Києві трьома концертами. Попередні репетиції проходили під керуванням [Йозефа] Прібіка, і я не брав участі в оркестрі, але приїхав Петро Ілліч висловив побажання, щоб першу флейту грав я. Звичайно, я не міг відмовитися. Під час однієї з репетицій Петро Ілліч відпочивав в режисерській. Я підійшов до нього, і ми заговорили про консерваторію. Петро Ілліч згадав, що в Петербурзі і він колись вчився грати на флейті, але, з його слів, все вже забув. Він висловив жаль з цього приводу і просив показати йому що-небудь «отаке» з цікавих прийомів. Я зіграв йому варіації з «[Російського] Карнавалу» Чіарді і використовував при цьому прийом, який називається frullato. Петро Ілліч захопився ним і попросив повторити ще раз цей прийом … він справляє враження каскаду (звук нагадує українську сопілку). Після від’їзду Петра Ілліча з Києва я незабаром отримав від нього портрет з автографом і лист, в якому він просив детально описати показаний мною прийом і надіслати кілька нотних прикладів, оскільки йому хотілося б використовувати frullato в своєму новому балеті «Лускунчик»”. Так народився всесвітньо відомий танець “Чай” з одинадцятої картини другої дії:
Серед учнів Олександра Хіміченка – педагог петербурзької консерваторії, піаніст, композитор Леонід Ніколаєв (1878-1942), флейтист, науковець та педагог Київської консерваторії Андрій Проценко (1902-1984), який разом з наставником вважається співзасновником київської флейтової школи, Народний артист УРСР, головний диригент Одеського оперного театру (1944-1964), професор Одеської консерваторії Микола Покровський (1901-1985).
Виконавську діяльність Олександр Химиченко припинив у 1941 р. З огляду на поважний вік. Під час окупації Києва фашистами він залишився у місті та продовжив роботу в консерваторії. Частина педагогів консерваторії стихійно відновила роботу в Свердловську (офіційної евакуації навчального закладу так і не було). Проте в Києві залишилися і студенти, і частина професури – ті, що з різних причин не змогли виїхати. Серед них – музикознавці Андрій Ольховський, Віктор Івановський, Онисія Шреєр-Ткаченко, син композитора Миколи Лисенка Остап, вокалісти Марія Донець-Тессейр, Олександра Шперлінг, Микола Філімонов, флейтист Олександр Химиченко, хормейстери Петро Гончаров (який невдовзі очолив роботу львівської капели “Трембіта”), дружина Григорія Верьовки Елеонора Скрипчинська та інші. Щоби виживати в умовах окупації було вирішено об’єднатися і продовжити заняття, тим більше, що це давало можливість вберегти студентів від вивозу на примусові роботи до Німеччини. Початково німці створювали видимість підтримки культурних інституцій (у Києві працювали театри – зокрема, оперний, хорова капела, капела бандуристів). Діяльність консерваторії була дуже ускладненою: будівля закладу згоріла, а з нею – інструменти, ноти, книжки. Однак для педагога флейти в подальшому ця подвижницька робота стала приводом для звинувачень у співпраці з ворогом. Рятуючись від переслідувань, він переїхав до Львова, де й провів останні роки свого життя.
Сьогодні львів’яни мають нагоду зробити свій внесок у вивчення життєпису цього видатного музиканта. В усіх статтях, наукових працях, дисертаціях, де згадується діяльність Олександра Химиченка, подаються наступні дати його життя:1856-1947. Найбільш докладний і послідовний дослідник творчої діяльності флейтиста Антон Кушнір вказує на обсяг львівського періоду з 1943 по 1947, а життєвий шлях окреслює датами: 30.07.(11.08).1856-1947.
Однак, завдяки відомостям, наданим науковим відділом музею “Личаківський цвинтар”, львівський некрополіст Ігор Мончук зафіксував місце поховання, де його і нас, а також істориків флейтового виконавства України чекав сюрприз: табличка на скромному хресті має лише одну дату: 17.5.1948 р. і надпис: “Професор Олександр Васильович Химиченко. Спи, рідний, з миром”.
Тож відтепер львів’яни знатимуть про іще одну славетну людину в нашому славетному некрополі, а науковці матимуть змогу відновити істинну і точну дату, коли закотилась зірка життя чудового українського музиканта.
Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець
Для підготовки матеріалу використано літературу:
- Химиченко А. В. Воспоминания из далекого прошлого (Комментарии) // Чайковский. Жизнь и творчество русского композитора. – Режим доступа: http://www.tchaikov.ru/index.html
- Академія музичної еліти України: Історія та сучасність: До 90-річчя Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. – К.: Музична Україна, 2004. – 560 с.
- Бабенко О. В. Образ П. И. Чайковского в воспоминаниях его учеников / О. В. Бабенко // Молодой ученый. – 2015. – № 23. – С. 803-806.
- Богданов В. О. Класи духових інструментів у музичному училищі при Київському відділенні ІРМТ (1870 – 1913 рр.) / В. О. Богданов // Вісник Харківської держ. академії дизайну і мистецтв. – 2006. – № 7. – С. 26-34.
- Воспоминания о П. И. Чайковском / [сост. и авт. коммент. Е. Е. Бортникова, К. Ю. Давыдова, Г. А. Прибегина и др.; ред. В. В. Протопопов]. – М.: Музгиз, 1962. – 460 с.
- Зільберман Ю. Київське музичне училище. Нарис діяльності. 1868-1924: [монографія] / Ю. Зільберман. – К.: Типографія “Клякса”, 2012. – 480 с.
- Зінькевич О. Музика у вогні. Консерваторія в окупованому Києві (19.09.1941–06.11.1943) / Олена Зінькевич // Критика. – 2016. – травень.
- Кушнір А. Я. Династія Химиченків – засновники традицій українського професійного флейтового виконавства / А. Я. Кушнір // Міжнародний вісник: Культурологія. Філологія. Музикознавство. – 2015. – Вип. 2. – С. 157-162.
- Кушнір А. Я. Київська флейтова школа: теоретичний, історичний, виконавський аспекти : дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.03 «Муз. Мистецтво». – Київ, 2012. – 197 с.
