Помітно, що сучасній шкільній та університетській освіті часто бракує публічності та практичної прив’язки. Нікому насправді не потрібні “мертві знання”, закинуті і запилені склади з дат, термінів і імен у головах, які учні або студенти не вміють застосовувати. І наведена вище проблема виглядає особливо відчутною в світлі того, що раніше ці знання вміли пускати в хід і навчали цьому паралельно з вивченням самих дат, термінів і імен. Скажімо, навіть єзуїти, які не вчились, аби вчитись, а вчились, аби жити. Їхня навчальна система не готувала енциклопедистів для базару, а ораторів, правників, церковних і державних діячів. Частиною цього були і музичні бурси, які існували при кількох колегіумах. Мали свою музичну бурсу і львівські єзуїти. Про деякі нюанси її роботи зараз і поговоримо.
Бурса музикантів, відома в той час як bursae musicorum, мала кілька одежин водночас. Для одних вона була можливістю навчитись грати на музичних інструментах, опанувати техніки співу, а також вивчити ноти, тоді як інші, таким чином, отримували шанс здійснювати музично-хоровий супровід богослужінь та урочистостей, які проводив орден і навіть місто на найвищому професійному рівні. Відтак, бурса музикантів була органічною складовою культурного життя єзуїтського осередку Львова та самого міста.
Хто міг навчатись у бурсі музикантів єзуїтів і як загалом там виглядало навчання? Зрозуміло, що відбирали на навчання учнів, які мали певні музичні здібності. Інша бажана характеристика – походження з незаможної родини. Ті, хто пройшли відбір, належали до першої категорії учнів музичної бурси. Їхнім основним завданням було присвятити три роки власного життя навчанню гри на музичних інструментах, а також опануванню технологій співу. Зробити це вони могли на безоплатній основі.
Хто зумів подолати три роки навчання, переходив до другої категорії персоналу музичної бурси. Тут йде мова про тих, хто віддавав закладу данину за безкоштовне навчання і мав протягом наступних трьох років навчати музичному мистецтву своїх наступників. Робити це він мав на цілком безоплатній основі. І лише після відпрацювання цих трьох років, викладач міг або залишитись працювати в музичній бурсі за гроші, або ж покинути її і зайнятись власною карєрою та пошуками себе.
Цікаво поглянути на статус бурс музикантів стосовно колегіуму загалом. Адже бурси мали відносну автономію, що виражалось наявністю власного керівництва і незалежного фінансування. Їхні лідери мали власну титулатуру і в вирішенні питань цієї інституції не завжди залежали від керівництва колегіуму загалом. Серед львівських очільників бурси музикантів відомими є імена вчителя граматики львівського колегіуму та “префекта хору” Якоба Васковіча, “префекта бурси музикантів” о. Базиліуса (Нозицького), “префекта музикантів” о. Петруса (Харлевського) і ін.
Стосовно фінансування бурси музикантів, то воно було сталим і фіксованим. Існувало кілька видів доходів, що слугували джерелом для фінансового “живлення” закладу. Перш за все, це певна сума зі сталого бюджету колегіуму. По-друге, це прибутки з землеволодінь. По-третє, милостиня. Таким чином, в період від 1655 до 1660 років бурса “з’їдала” по 480 флоринів щорічно. На початку 1660-х років ця сума вже досягнула позначки у 546 флоринів.
Подібні кошти в бурсу музикантів вкладались зовсім не даремно, адже музичний колектив був одним з важливих засобів зв’язку єзуїтів із зовнішнім світом, а водночас ще й непоганою саморекламою. Кожен публічний захід, на якому були присутні музиканти бурси єзуїтів – це також і підняття престижу та популярності єзуїтської освіти та ордену загалом. Про подібну орієнтацію єзуїтів на аудиторію, в якій певна роль була відведена і бурсі музикантів, вказує їхнє намагання проводити якнайбільше публічних дійств на великі свята – Різдво, Великдень і ін. Саме в такі дні до міста стікалось найбільше людей з різних околиць і це було чудовою нагодою заявити про себе.
Очевидно, заснована у 1620 році, львівська бурса музикантів єзуїтського колегіуму, виконала свою функцію популяризації освіти, яку надавали представники цього ордену. Діяльність цієї установи загалом, є хорошим прикладом і якісного надання закладом освітніх послуг і зразком хорошої самореклами.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Сєряков С. Львівська єзуїтська школа в 1648 – 1700 рр. (науковий та культурний потенціал), 2008. – с. 68. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://shron.chtyvo.org.ua/Sieriakov_Serhii/Lvivska_iezuitska_shkola_v_16481700_rr_.pdf
- Сєряков С. Науково-культурний потенціал Львівської єзуїтської школи (1648 – 1700 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі, 2008. – №8. – С. 172 – 176.
- Сєряков С. Повсякденне життя єзуїтських шкіл України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://chtyvo.org.ua . – 125 – 126, С. 138 – 139.
