Вкотре хочемо згадати про талановитого художника-галичанина Олександра Климка і його полотно «Бій під Крутами». Як пригадуємо, у вересні 2019 р. в одній із найбільших книгозбірень України — Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника — відбулася презентація відреставрованого мистецького твору. Повернення картини для поціновувачів українського мистецтва й усіх небайдужих до історичного минулого України набуло статусу сенсації. Мабуть, із моменту створення полотно було приречене на увагу до нього і його автора засобів масової інформації. Що маємо на увазі?
На сторінках українських часописів XIX—XX ст. донині криється багато цікавих, цінних, іноді унікальних матеріалів, які занурюють нас нинішніх у світ наших батьків, дідів, прадідів… У багатих фондах Стефаникової бібліотеки зберігся повний комплект щоденника «Українські Вісти», який виходив у Львові впродовж 1935—1939 рр. Газета слугувала платформою для ширення ідейних позицій однієї з впливових українських політичних сил в Галичині 30-х рр. XX ст. — Фронту національної єдності. Однак не лише матеріалами соціально-політичної проблематики обмежувалися творці видання. Його шпальти, поміж іншим, були одним із майданчиків для популяризації українського культурного життя в Галичині зазначеного періоду.
12 жовтня 1936 р. у черговому числі газети було опубліковано інтерв’ю її співредактора (а за «сумісництвом» — письменника, журналіста і театрального діяча) Зенона Тарнавського з художником Олександром Климком. Тема розмови — нещодавно завершене полотно «Бій під Крутами». Крізь рядки інтерв’ю постає живий образ митця. Завдяки вмілому перу інтерв’юера — коротким, вплетеним у розмову, штрихам, — тогочасні й нинішні читачі газети отримали змогу «почути» голос художника, познайомитися із ним візуально, відчути його характер, зрозуміти його серце…
Отже, далі пропоную поринути у світ 30-х рр. XX ст. і разом із З. Тарнавським поспілкуватися з творцем «Бою під Крутами».
«Українські Термопілі». Розмова з арт. малярем О. Климком*
Каже китайська приповідка: «Пий воду з джерела». Це рішуче правда. Вода справді тільки тоді відсвіжує тіло й душу, коли пригорщами черпаємо її з джерела.
Про мистецтво найкраще говорити з малярем у його робітні.
Вже здавна стало відоме, що наш відомий молодий маляр, О. Климко, створив велику картину п. н. «Бій під Крутами». Така подія викликати мусить живу реакцію в кожного українця, а ще в молодого. «Крути», ці наші Термопілі вросли в уяву й в наші душі. Вони безсумніву, впливають і на формування нашого національного світогляду.
Так вже водиться, що маляра завжди застаємо при праці. Я здивувався, коли побачив, що п. Климко — не працював. Він лежав на канапі й дивився на стелю. Просто нічого не робив.
Мій погляд спинився на «Бою під Крутами». Величезне полотно, займає площиною майже цілу стіну кімнати. На ньому утривалений момент нерівної боротьби молодих українських студентів з большевицькою навалою. Герої падуть, зливаючи снігом вкриту землю гарячою кровю.
Рух, розмах і сила динаміки образу приковують мій зір.
Починаю розмову з мистцем, з яким я вже раніш знайомий.
— Будьласка, поясни мені одне. Дотепер ти відомий, як карикатурист, як маляр-портретист і автор проєктів поліхромії. Нараз з під твоєї руки виходить твір, що так різко відбігає від дотеперішної твоєї праці?
Олесь Климко, незміняючи пози, легко всміхається. (Зрештою, він завжди всміхнений).
— Це історія зовсім не складна. Можна сказати дуже проста. Я часто призадумувався над тим, що наша історія, особливо історія останніх Великих Днів, така багата й така велика. Мене вразило те, що вона мало відома нашому народові. Що вона не закріплена в плястичних формах. Далі на це зложилась проблєма моїх особистих, доволі інтимних переживань, про які я колись, при нагоді розкажу тобі.
Оці моменти склалися на те, що я взявся за поважну роботу.
— Коли ти почав працю над тією картиною?
— В перших днях січня ц. р. При кінці квітня картина була скінчена. Тут очевидно не враховую часу, який я зужив на підготовчі студії.
Ти знаєш, що я молодий, як і ти. Ми належимо до цього покоління, якому історія визначила місце в майбутності. Ми хоч переживали дні наших змагань, та на них ми глядiли очима малих дітей. Просто дивились на події з діточої перспективи. Хоч не один з нас бачив жахливі картини, що врізувались в діточі душі. Вони оставали й… згодом припадали пилом. Тепер ми живемо спогадом, Лєґендою про Чин. Про порив трьохсот хлопців з під Крут, про Базар і про інші місця нашої слави. Оце просто нуртувало в мені. Веліло творити, вичаровувати образ минулого й схоплювати у стійку форму.
Слухаю тих слів мистця уважно. Його лице завжди всміхнене й веселе, тепер дивно поважне. Очі вже не грають вогниками жарту. Це очі мистця, задивлені у велич.
— Ще будь ласка, скажи, які в тебе проєкти на майбутнє?
— Тепер працюю над композицєю нової картини, про яку небаром довідаєшся. Можу тебе впевнити, що моє заінтересовання в цілости звернене на історичну тематику. Сподіюся, що небаром створю низку картин з нашої історії.
Прощаю мого милого співбесідника і виходжу.
Ідучи, я думав весь час над тим, що О. Климко поступив на правильний шлях у своїй творчості. Він творить те, чого не доставало в нас. Творить нове культурне надбання. А «Бій під Крутах», як свідоцтво правди, повинен знайтися в місці відповіднім для нього. В однім з наших музеїв.
З. Тарнавський
Українські Вісти. Львів, 1936. Ч. 234.
*Збережено авторську стилістику.
Підготувала Олеся Дроздовська
